Класицизм в Україні

1.

Класици́ зм (англ. classicism,
від лат. classicus — зразковий) — напрям в
європейському мистецтві, який уперше
заявив про себе в італійській культурі XVIго ст. Найбільшого розквіту досягає
у Франції (XVII ст.). Певною мірою
притаманний мистецтву усіх країн Європи,
у деяких зберігав свої позиції аж до першої
чверті XIX ст. Для історизму важливим був
принцип свободи вибору – необмеженість
власного, суб’єктивного трактування
історичних форм[1].

2.

Класицизм як цілісна художня система склався у Франції в
17 ст. на хвилі зміцнення і панування абсолютизму.
Тому розрізняють —
Академічний класицизм 17 ст.
Класицизм кінця 18-першої половини 19 ст. (так званий
неокласицизм).
Але між ними десятиліттями існувано рококо [1], обірване у
Франції могутньою хвилею класицизму кінця 18 ст.
та революційним класицизмом, котрий існував лише у
Франції.
В Європі французький класицизм співіснував з бароко,
котре мало довгий період існування в Італії, АвстроУгорщині,Іспанії, Фландрії, Речі Посполитій, Україні,
в Мексиці. В цих країнах рококо мало короткий термін
існування і маловиразний відбиток в мистецьких жанрах за
винятком Італії, митці якої доклали значних зусиль як до
формування рококо, так і до його запровадження і
зміцнення в мистецтві Італії та сусідніх країн.

3.

Історично православна Україна була пов'язана з Московією, а потім з Російською імперією. Росія
мала власні темпи розвитку культури з пізнім запозиченням європейських стилів. Прискорення
розвитку культури відбилося в Російський імперії в короткому терміні існування бароко і ще
коротшому рококо і довгому поетапному розвитку класицизму, більш притаманному монархічним
державам зі значною централізацією влади на кшталт Франції. До того ж, класицизм та
його естетика в Російській імперії були офіційно підтримані, дозволені і регламентовані царатом. А
тому естетика класицизму була поширена і на тодішні імперські провінції — серед яких і на Україну.
Російський класицизм мав власні періоди, де розрізняють —
ранній (катерининський) класицизм (1762-1796 рр.),
ампір або олександрівський класицизм (1801-1825 рр.),
пізній класицизм або миколаївський класицизм (1825-1855 рр.[2]).
Академічний класицизм 17 ст. в Україні нічим не відбився через формування і поширення бароко,
котре сприяло народженню національного українського світогляду. Історично класицизм прийшов
в Україну з двох його центрів : з Польщі та з Російської імперії. Україна, роздерта між декількома
сусідніми державами в 18 ст., отримала цілу низку споруд в стилі класицизм, незважаючи на втрату
власної політичної еліти та скорочення монументального будівництва [2]. Постійні війни Російської
імперії сприяли відсуванню кордонів держави на захід і новому перерозподілу територій між
Польщею, Австро-Угорщиною та Росією. До складу російських провінцій відійшли західні землі
Польсько-Литовської держави, де теж повільно проходила зміна естетики бароко на класицизм.
На цих територіях була вибудована низка магнатських та дворянських садиб — Тульчин
Потоцького, Серебринці М. Чацького, Верхівня Ганських, Вороновиця Грохольського, Палац
Стецьких (Великі Межирічі). Панські садиби, конфісковані царатом у поляків-дворян після
національно-визвольних повстань в 19 ст., перейшли до майна російських багатіїв. Маєтки
польських вельможних родин залишали лише тим, хто натуралізувався в Росії та переходив під
залізну руку російського царя.

4.

Класицизм в архітектурі
Кінець ХVІІ – поч.. ХІХ ст. характеризується в українській
архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням
нового стилю – класицизму. Класицизм надавав усім
містобудівельним заходам державного офіційного характеру. З
другого боку в межах цього стилю якоюсь мірою виявились
історично-прогресивні будівельно-архітектурні тенденції часу.
Крім того, весь пластично-образний арсенал засобів класицизму
ніс на собі відлиски античності й епохи Відродження, інтерес до
яких знову посилився в епоху просвітительства. У своїх кращих
зразках мистецтво класицизму несло важливі естетичні і виховні
функції. Урочиста простота будинків, площ, вулиць зовні ніби
підпорядковані, геометрії, несла в собі глибокі емоційні імпульси.
Розвиток архітектури великою мірою зумовлюється прогресом
будівельної техніки. В цей час поступового впроваджуються в
будівництво металеві конструкції, проте, як і раніше поширене
було дерев’яне будівництво.
В розвитку класицизму можна визначити три етапи: становлення
стилю, зрілість і занепад.

5.

Архітектура першого етапу відзначається переходом від
барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої
виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови. За
часів класицизму набуває значення відкритий характер
композиції ансамблів площ, вулиць і окремих комплексів.
Основним досягненням другого етапу було створення
великих ансамблів, а в архітектурі – застосування
декоративного мистецтва для втілення значних художніх
задумів.
На третьому етапі поширилося багатоповерхове
будівництво, зростали промислові підприємства, учбові
заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від
творчого розуміння й використання форм античності у
пануванні канонів і штампів, у прояві електризму.
Кращі набутки зрілого класицизму знаходять підтримку,
поширення у творчій практиці українських архітекторів та
скульпторів.

6. Садиби в стилі класицизм

Палац
Грохольського.Садиба Вороновиця,Вінницьк
а область
Палац
Розумовського,Батурин.
Бічний фасад.

7. Садиба Яготин

Розквіт садиби в Яготині прийшовся на злам 18-19
століть. Палац був оточений великим пейзажним
парком, залишки якого на початок 21 століття
сягають 120 гектарів.Парк облаштовував
ландшафтний архітектор Пельц. Палацовопарковий ансамбль створювали дерев'яний палац
вельможі і низка господарських, кам'яних споруд і
гостьових будиночків. Неподалік в низовині текла
річка Супій, що переходила в болото. Володар
наказав селянам насипати дві греблі, що
допомогло утворити ставки з двома острівцями. По
смерті Кирили Розумовського володарем садиби
Яготин став син Олексій
Кирилович, дипломат, сенатор і декотрий час
міністр народної освіти Російської імперії. Він
кохався в ботаніці і зібрав в садибному парку
рідкісну колекцію дерев і кущів з Європи, Америки,
Азії. Багату садибу Олексій Кирилович передав
доньці Варварі, з якою узяв шлюб Військовий
губернатор Малороссії Микола Григорович РепнінВолконський. Родині РепнінихВолконських садиба Яготин і належала до
буремного 1917 року. Серед гостей та відвідувачав
садиби в 19 столітті — Григорій
Сковорода, поет Шевченко Тарас
Григорович, письменник Микола Гоголь та інші.

8.

Палац Реїв, Микулинці.Тернопільська
область
Садиба Залеського.
Руде Село, Київська
область. Руїна без даху,
фото 2007 р.
Весела Гора. Луганська область, руїна без
даху, фото 2007 р.

9. Світські споруди в стилі класицизм

Феодалізм досить повільно здавав власі позиції в Російській імперії майже до
кінця 19 ст., співіснуючи зі слабкими паростками капіталістичного засобу
виробництва і надавав розвитку культури імперії пістрявого характеру. Споруди в
стилі класицизм вже з'явились в сільських районах. Однак, естетика класицизму
пізно прийшла в Київ. Практично першою великою спорудою в цьому стилі став
військовий Арсенал, вибудований за проектом, котрий створив Йоган Міллер.
Арсенал був вибудований на земельній ділянці Вознесенського
жіночого монастиря, споруди якого після ліквідації (1712 р.) використовували як
артилерійський цейхгауз, з1768 р. — як «гарматний двір», де ремонтували або
виготовляли гармати, артилерійське спорядження тощо. Ще 1750 — наказ про
побудову в Києві великого «магазейна» (арсеналу) підписала
імператрицяЄлизавета Петрівна, але справа зрушилась з місця лише через
тридцять чотири (34) роки - 1784 року.
Київ під час візиту в Крим вразив Катерину II сільським виглядом. «…Странный
здешний город: он весь состоит из укреплений да из предместий, а самого
города я до сих пор не могу доискаться…» (1, с. 30). За новим наказом Катерини II
був складений генералом артилерії Міллером і графом Шуваловим перший
«правильний план» Арсеналу. Тоді була закладена нова форма і нова розмірність
місту Києву. Будівництво Арсеналу закінчили через 12 років за сприяння
імператора Павла I, який відписав на це будівництво великі кошти. Велетенську
споруду завершили лише 25 травня 1803 р., вже по смерті імператора Павла.

10.

Палац княгині Анни Львової, 1783 р.,
с.Бочечки, Сумська область, Конотопський
район
Будинок міської адміністрації Полтави,
частина відомого ансамблю Круглої
площі, арх. А. Д. Захаров, 1803-1805 рр.

11. Палац Стецьких (Великі Межирічі)

Палац Стецьких у Великих Межирічах — кам'яний палац в
стилі пізнього класицизму з заокругленими бічними
корпусами, курдонером і залишками пейзажного парку.
Розташований у північній частині села. Побудований
у 1789–1793 роках. Архітектор Доменіко Мерліні. За
переказами, садибу Ян Стецький отримав, вигравши
в карти у 1773 році. Колись на її місці була
невеликафортеця. Руїни фортеці розібрали, використавши
залишки як будівельний матеріал.
Господарський палац на 13 вісей, двоповерховий, кам'яний,
потинькований, розфарбований у 2 кольори (теракотові
стіни, білі карнизи тощо). Побудований за типовою схемою
пізнього класицизму: центральний об'єм, заокруглені
галереї, кінцеві павільйони на 2 поверхи. Галереї
і павільйони обмежують парадний двір (курдонер). Фасад
на курдонер прикрашають бічні ризаліти і
чотириколонний портик з трикутним фронтоном.
Садовий фасад прикрашає спрощений портик на шість
колон і балкон. Перший поверх будівлі прикрашено
рустикацією до рівня міжповерхової горизонтальної тяги.
За палацом був перший на Волині ботанічний сад. Дивом
збережений, (як і інтер'єри), використовується як дитячий
інтернат (2009 рік). Потребує ремонту. За палацом —
залишки пейзажного парку. Раніше біля палацу
знаходилася невелика штучна водойма, де
розводили форель.

12. Містобудівна практика

Прискорення розвитку економіки в кінці 18 і на початку 19 ст. сприяло переплануванню і
створенню нових регулярних планів для низки міст імперії. Міста метрополії та її провінцій,
маленькі і надто схожі на села, повільно позбавлялись хаотичного, нерегулярного,
ще середньовічного розпланування. До створення містобудівних проектів залучена низка
російських та іноземних архітекторів, серед яких Львов Микола Олександрович, Старов Іван
Єгорович та ін. Суспільно значущі споруди в провінційних містах проектували Луїджі
Руска (Ніжинський ліцей), Тома де Томон (Перший театр та інфекційна лікарня Циркульний
корпус в Одесі), Червоний корпус університету Св. Володимира в Києві (проект 1835 р. арх. Беретті
Вікентій Іванович), Контрактовий будинок в Києві, арх. Василь Гесте.
Фасади суспільних споруд зберігають палацовий характер, за цими композиційними схемами
будують і палаци. Поміркована, неемоційна, приречена до постійних повторів архітектура
класицизму виконує в одних і тих же формах палаци, казарми, склади, міські управи, гостині
двори, перші біржі. Хоча це досить різні за функцією споруди. Оригінальних проектів для
будівництва в провінціях не вистачає. Тому активно використовують давні проекти вже померлих
архітекторів (проект померлого А. Захарова в Дніпропетровську, Спасо-Преображенський собор,
1830-35 роки, невідомий, ампірна садиба «Палац Бантиша», 1837 рік,Донецька область, с.
Прелесне).
Аби прискорити будівництво в провінціях імперії, удалися до створення типових проектів для
палаців, міських управ, казарм, пошти. Типові проекти в стилі класицизм друкують і розсилають в
провінції як зразки. Малообдаровані і малоосвічені провінційніархітектори спрощують і без того
спрощену архітектуру типових проектів, що приведе до дискредитації стилю на десятиліття.

13. Інтер'єри в стилі класицизм

В архітектурі класицизму була присутня регламентація на використання форм (фронтони, портики,
колір стін і деталей). Аби прискорити будівництво і декорування, декор був стандартизований і
виготовлявся окремо за зразками. Індивідуалізація споруд досягалась за рахунок різного набору
стандартних деталей чи навіть повної відмови від декору на наріжних фасадах.
Штучна регламентація була перенесена і на внутрішнє розпланування та декор інтер'єрів. Будівлі в
провінції зазвичай не перебільшували двох поверхів[3]. Переважало симетричне розпланування,
так, в центрі садибних палаців розташовували одну — дві великі зали для парадних зібрань та
балів[3]. В одноповерхових спорудах частка приміщень обов'язково мала парадне вбрання — для
прийому гостей (вітальні, бальна зала, парадна їдальня). Житлові кімнати переносили або у бічні
флігелі, або на другий поверх, де не було декору і куди чужинців не пускали. Кухні, гардероби,
малі кімнати для кріпаків і слуг переносили у флігелі, в дворові споруди чи сусідні ізби. Тобто,
життя розділяли на різні частини — показове для гостей та приватне тільки для себе. Родичів або
гостей могли залишити на ночівлю, для цього облаштовували додаткові спальні для родичів чи
гостей з мінімумом декору та меблів. В спекотну пору навіть гостей укладали на прості дерев'яні
підлоги. Коштовні паркети настеляли тільки в небагатьох парадних приміщеннях або не настеляли
взагалі, прикриваючи дерев'яні дошки килимами чи домотканими доріжками.
Поміркована естетика класицизму диктувала в інтер'єрах відмову від показової пишності і
стриманість в використанні декору. Для останнього відводили місця над дверима та на стелі, де
розміщали грізайлі, а на стінах — картини. Дешева грізайль пережила новий і значний розквіт. В
небагатих родинах дешева грізайль була частим замінником ліпленого та стандартизованого
декору, рельєфів тощо. Переважають зображення рослинних чи квіткових гірлянд, орнаментів,
алегоричних зображень, давньоримської чи умовно-історичної зброї, іноді ідилічних, фантазійних
пейзажів.

14.

Червона зала палацу
Чечелів у Самчиках,
фото 2007 р.
Вороновиця, палац
Грохольського.
Збережений декор стелі
Блакитна зала палацу
Чечелів у Самчиках.

15.

Поміркована естетика класицизму в інтер'єрах з відмовою від показової пишності і стриманістю в
використанні декору — абсолютно ігнорувалась в палацах російських багатіїв, помешканнях царської
родини чи вельмож, наближених до царя. Розчарований в Катерині ІІ та її царюванні Гаврило Державін
записав з гіркотою: Вона правила імперією і навіть судочинством перебільшено з міркувань політики
або з власної волі, ніж за святою правдою [4]. Тим же цинічним було і ставлення до естетики класицизму
у привілейованого стану імперії.
Для декорування використовували італійський мармур, різьблені і золочені меблі, бронзові торшери і
скульптури, старовинну порцеляну Китаю і уславлених західноєвропейських
мануфактур Німеччини та Франції, коштовні тканини і килими. Палац міністра А. Безбородька біля
Головного поштамту був прикрашений рідкісними речами і вишуканим декором, мав низку парадних зал,
оздоблених коштовними мармуровими скульптурами, вазами Стародавньої Греції, порцеляною Китаю,
Японії, Франції та картинами західноєвропейських майстрів. В переліку картин — Андреа дель
Сарто, Гвідо Рені, Корреджо, Сальватор Роза, Дмитро Левицький[5]. Частка парадних приміщень
Ніжинського ліцею, вибудованого коштом канцлера А. Безбородька, була декорана теж картинами
західноєвропейських майстрів зі збірок канцлера — через стандартизацію підходів і до декору інтер'єрів.
Парадні приміщення римської лазні імператриці Катерини ІІ в Царському Селі декоровані коштовною
яшмою, золоченою бронзою, мармуровою скульптурою, доповнені бібліотекою та верховим садочком на
даху першого поверху. Унікальний малюнок мав і паркет римської лазні, перенесений сюди із одного з
петербурзьких палаців.
Але формально наголошуваласть стриманість декору і обмежене його використання в порівнянні зі
стилістикою бароко. Дешевизна декору і дискредитація класицизму як стилю обумовила часті перебудови
приміщень і нищення оригінального декору десятиліттями. Після Лютневої та Жовтневої революції 1917 р.
руйнуються маєтки, гинуть вартісні пам'ятки культури, великі книгозбірні і приватні бібліотеки, мистецькі
колекції, неоціненної ваги історичні архіви, гинуть люди... Висока садибна культура активно руйнується,
накопичені за століття твори мистецтва і книги перетворять на попіл або продадуть за кордон... В
палацово-парковому ансамблі Самчики (досить добре збереженому серед інших, Хмельницька область) ще
після погромів 1918 р. втрачені майже всі десюдепорти, історичні меблі, знищено коштовний паркет
Круглої зали, оригінальну статую Будди одного з павільйонів тощо. Невеликі дерев'яні садиби в провінціях
знищені практично повсюдно. На злам 20-21 ст. прийшовся новий період покидання старовинних кам'яних
споруд напризволяще і нищення вже залишків їх автентичних інтер'єрів та господарських споруд.

16. Дякую за увагу!