Середньовічне Європейське суспільство. Середньовічне місто

1.

Середньовічне Європейське
суспільство. Середньовічне місто.
Повсякденне життя

2.

Завдання уроку:
Феодалізм
Три стани середньовічного суспільства
Середньовічне місто

3.

Феодалізм
Суспільний лад, затвердився в Західній Європі в ІХ – ХІ ст.,
називають
феодальним. Він характеризувався
наявністю
сеньйоріально-васальних відносин.
селянами – феод.
• Сеньйор зобов’язаний захищати васала від посягань
ворогів, не відбирати феод у спадкоємців васала.
• Васал має відбувати військову службу на користь сеньйора,
участь
в
охороні
його
замку,
засідати
в
сеньйоріальному суді, просити про грошову допомогу.
• Васал сеньйора мав право передати феод своїм васалам;
таким чином формується феодальна ієрархія. Відносини
між
різними
щаблями
цієї
• Невиконання взаємних обов’язків теоретично передбачало
розірвання угоди і повернення феоду, але на практиці це
• Сеньйор передає васалу у спадкове володіння землю із
брати
принципом: «Васал мого васала – не мій васал».
ієрархії
будувалися
за
важко було зробити.

4.

Три стани середньовічного суспільства
У середні віки в Європі склалася
троьохстанова суспільна структура:
Ті, що моляться (духовенство);
Ті, що воюють (рицарство);
Ті, що працюють (селяни, ремісники,
купці).
Усі стани були взаємопов’язані.

5.

Духовенство
Перше найпочесніше місце в середньовічному суспільстві Європи посідало
духовенство. Його основним обов’язком було здійснення богослужінь і
церковних таїнств (хрещення, вінчання, сповіді, причастя тощо).
Духовенство поділялося на біле (священники та ті, хто їм допомагав у
богослужінні) і чорне (ченці).
Ченцям заборонялося одружуватися, а на латинське (західне) біле духовенство
ця заборона поширилася в XI ст.
Священники жили серед віруючих у містах, містечках та селах, а ченці - у
монастирях.
Засновниками монастирів виступали королі й світська знать. Вони наділяли
монастирі землею й за це привласнювали собі право призначати старших над
ченцями (абатів).Часто це здійснювалося за винагороду.
Серед духовенства було багато людей, що мали добру для свого часу освіту.
Майже всі вчені й мислителі Середньовіччя, а також значна частина
письменників, поетів, художників, музикантів належали до духовенства.

6.

Рицарство
Формування рицарства започатковане бенефіційною реформою
Карла Мартелла, завершене у ХІІ ст.
До рицарів належали і великі феодали-землевласники, які мали
власні замки, і дрібне рицарство, яке отримало титул за заслуги й
часто було біднішим за заможне селянство. Претендент на рицарство
мав відслужити 7 років у якості зброєносця; посвячення було
урочистою церемонією.
Рицар повинен був мати захисне спорядження (кольчугу, лати, щит) та
зброю (спис, меч); для підтримки фізичної форми організовували
полювання та рицарські турніри – імітацію справжніх боїв.
Перемога на турнірі приносила не тільки славу, а й матеріальний зиск:
кінь, зброя, обладунки переможеного діставалися переможцеві; також
переможений мав заплатити за себе викуп.
Основне заняття рицарів – війна.

7.

Селянство
Селянство було найчисленнішою верствою середньовічного суспільства.
Вони перебували поза «феодальною драбиною», не могли бути васалами, а
вважалися підданими.
Не всі селяни мали однакові права. Вони поділялися на особисто залежних
та особисто вільних. Особисто залежних селян у Середні віки називали
сервами (у Стародавньому світі слово «серв» означало раб). Головною
повинністю сервів була панщина, яка інколи досягала трьох-чотирьох днів
на тиждень. Крім того, вони сплачували й оброк. Власністю сеньйора
вважалася не тільки земля, а й майно серва. Якщо серв хотів щось продати,
він мав отримати дозвіл від сеньйора, заплативши певний податок.
Дещо більше прав мали особисто вільні селяни — віллани (від латин. villa
— вілла, маєток). Вони, як правило, сплачували лише оброк. Такий
селянин міг продати свій земельний наділ, але новий господар також мав
сплачувати сеньйору оброк.

8.

Господарство селянина за своїм характером було натуральним,
тобто все необхідне для життя вироблялося на місці: від продуктів
харчування до ремісничих виробів. Гроші в селян були рідкістю.
Проте у XV ст. відбулося руйнування натурального та становлення
товарного господарства, коли те, що було вироблено або вирощено,
ішло переважно на продаж.
Жити поодинці в ті часи було складно, тому селяни в середньовічній
Європі жили громадами. Громада вирішувала спільні господарські
справи. Щоб усі члени громади мали однакові умови для ведення
господарства, поле розбивали на ділянки з різною якістю ґрунту, і
кожному селянину віддавали декілька смуг землі, із яких складався
його наділ. Ліси, пасовища, сіножаті, річки, озера перебували в
спільному користуванні всієї громади.

9.

Середньовічне місто
Після загибелі Західної Римської імперії життя в
її містах
занепало.
важливих шляхів, на річкових переправах, під стінами замків
У X—XI ст. у Західній Європі почалося відродження деяких
старих античних і
виникнення нових міст. Відновлення
міського життя насамперед зумовили економічні процеси,
зокрема розвиток сільського господарства. У селян поступово
виникав надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна
було обміняти на ремісничі вироби.
У свою чергу, ремісники вже не встигали займатися сільським
господарством, це тільки відволікало їх від основної роботи.
Зрештою
місцях, де збиралися значні скупчення людей: на перехресті
ремісництво
відокремилося
від
сільського
господарства.
Для збуту своєї продукції ремісники селилися в безпечних
тощо.
Поступово
тут
формувалися
постійні
поселення
ремісників. Разом із ними оселялися торговці й представники
інших спеціальностей, потрібних городянам.

10.

Обов’язковими
складовими
середньовічного
міста були кам’яні захисні стіни, собор, ринкова
площа,
укріплені
монастирі.
палаци-фортеці
Міста
феодалів,
розбудовувалися
концентричними колами від центру — фортеці
або ринкової площі. Вулиці були вузькими, не
мали бруківки й
каналізації. Будинки стояли
досить тісно й мали два-три поверхи.
Біля будинків розташовувалися сади й городи, у
дворі тримали худобу та птицю. За стінами міста
жителі мали земельні ділянки й виноградники.

11.

Основну частину городян у
німецькомовних
містах складали бюргери, в
італомовних
пополани, у
- буржуа. Вони
франкомовних
-
були повноправними жителями міста, займалися
торгівлею та ремеслом.
Значну частину населення складали вантажники,
водоноси, вугільники, м’ясники, пекарі, тобто ті,
що були зайняті у сфері обслуговування.
Сеньйори,
їхнє
оточення,
представникам
світської та духовної влади, заможні бюргери
утворювали патриціат - правлячу верхівку міста.
Найбідніші верстви міського населення називали
плебеями (плебс). У
різних містах плебеї
складали від 20 до 70 % населення.

12.

Середньовічні
міста
розвивалися
насамперед
як
центри
ремісничого виробництва.
На відміну від селян, ремісники виготовляли продукцію лише на
продаж. Виробництво товарів розташовувалося в
майстерні на
першому поверсі помешкання ремісника.
Із часом ремісники почали об’єднуватися в цехи
- замкнені
організації ремісників однієї спеціальності в межах одного міста,
створені з
метою усунення суперництва і
взаємодопомоги
ремісників. До цеху входили лише майстри. Вони обирали голову й
раду цеху. Підмайстри - помічники майстрів - членами цеху не
вважалися, а отже, не мали привілеїв і права відкривати власну
справу. Щоб стати майстром, підмайстер мав досконало оволодіти
своєю спеціальністю, пройти випробування та
який би засвідчував його майстерність.
створити виріб,

13.

Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі - це те, на чому
і
базувалася європейська торгівля перших століть
Сюди приїздили купці закуповувати товари, щоб везти
Середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали
їх далі.
морем і річками. Недивно, що перші міста виникали
на узбережжі або вздовж судноплавних річок.
Для захисту своїх інтересів купці об’єднувалися в
гільдії. Згодом утворилися торговельні компанії об’єднання
купців
представництвами.
із
різних
Основні
здійснювалися на ярмарках
міст
зі
своїми
торговельні
операції
- великих щорічних
торгах, у яких брали участь купці з різних країн.
На торгах місцевого значення з найближчих містечок
сіл звозили зерно, вино, тканини та інші товари.

14.

Будь-які значні грошові операції були неможливі без
хотів придбати товар у Венеції, йому не було потреби
системи позичок. Поширилося лихварство. Людей, які
їхати туди з
позичали гроші за винагороду (під відсотки), називали
контору, що представляла інтереси його венеціанського
лихварями.
торговельного партнера, отримував вексель, який разом
У Середні віки основна частина платежів здійснювалася
готівкою. У грошовому обігу було чимало золотих і
срібних монет, які карбували в різних містах Європи та
Азії. Тому в середньовічному суспільстві з’явилися
міняйли. У XIV ст. лихварі та міняйли стали
засновниками банків. Перші банки надавали дві основні
послуги: зберігали гроші й видавали кредити, тобто
позичали гроші під відсотки. Розвинулася нова система
розрахунків — векселями. Так, якщо купець із Любека
готівкою. Він вносив необхідну суму в
із замовленням відправляли до Венеції, і отримував там
товар.

15.

Із виникненням міст з’явилася й система управління ними.
Місто очолювала особа, призначена сеньйором, на землі якого
розташовувалося місто, або обрана жителями міста. Виникаючи
на землях феодала, міста залежали від нього та були зобов’язані
сплачувати податок або відробляти повинності.
Боротьба міст за свободу та привілеї розгорнулася в XI—XIII
ст. Для протистояння сеньйорам жителі міста об’єднувалися в
союзи
— комуни. Через повстання, подарунки королів, які
боролися проти сеньйорів, або завдяки викупу міста домагалися
права самоврядування: мати власні виборні органи влади, суди,
поліцію, ополчення, податки, скарбницю, закони тощо. Міста, які
здобули самоврядування, називалися комунами. Перші комуни
виникли в містах Північної Італії в XI ст.

16.

Наприкінці XII
ст. в
різні
міського
системи
Німеччині почали формуватися
самоврядування
на
основі
традиційного судочинства й німецького звичаєвого права нюрнберзьке, віденське, любецьке, магдебурзьке право та
інші. Останнє набуло найбільшого поширення в Європі.
Розвиток
ремесла,
торгівлі,
банківської
справи
в
середньовічних містах сприяв руйнуванню натурального
господарства й розвитку нового - товарного. Жителі міст
помітно відрізнялися від сільських не тільки заняттями. Вони
були більш енергійними, покладалися переважно на свої
сили. Городяни значно більше знали про навколишній світ.
Темп їхнього життя був не таким спокійним, як сільський.
Вони завжди поспішали, цінували час. Не випадково перший
годинник виник саме в місті.