Східні етнічні та регіональні релігії. Зороастризм. Індуїзм. Конфуціанство. Іудаїзм

1.

Східні етнічні та
регіональні релігії.
Зороастризм.
Індуїзм.
Конфуціанство. Іудаїзм.

2.

Причини винекнення етнічних та
регіональних релігій.
Зміна історичних умов життя людей призводить до зміни
форм релігії. Перехід від первісності до цивілізації
викликав перетворення не тільки в соціально-економічній і
політичній сферах, а й у сфері духовній. Люди не тільки
навчилися будувати міста й іригаційні канали, приручили
тварин і винайшли писемність — разом з цим з'явилися
приватна власність, соціальна нерівність, писане право,
армія й інші державні інститути. Виникли нові,
досконаліші форми релігії, що відповідали різко зрослому
рівню матеріальної і духовної культури. Так, на зміну
первісним формам релігії приходять регіональні та етнічні
релігії. Їх ще прийнято називати національно-державними
релігіями.

3.

Еволюція релігійних
вірувань.
Основний напрямок еволюції
релігійних віру-вань і обрядів полягав в
заміні залежності кожної окремої
людини від сти-хійних сил природи,
звичаїв і обрядів своєї громади,
залежністю від пануючих у тій або
іншій державі соціальних сил — типів
соціального устрою, влади й релігії, що
цю владу освячувала.
Людина
Людина
• залежала від стихійних
сил природи .
• залежить від пануючих
соціальних сил у тій
чи іншій державі.

4.

До числа етнічних і регіональних релігій
відносять:
Давні релігії
Релігії, які
з’явились кілька
сторіч тому.
Давньоєгипетська
Індуїзм (Індія)
Давньоримська
Конфуціанство й
даосизм (Китай)
Давньогрецька
Синтоїзм (Японія)
Давньовавилонськ
а
Зороастризм (Іран)
Іудаїзм (релігія
єврейського
народу)

5.

Визначальну рису етнічних і регіональних релігій видно з самої назви:
приналежність до цих релігій визначається приналежністю до того чи
іншого народу або держави і навпаки — сповідання тієї або іншої
національної релігії зараховує людину до того чи іншого народу або
держави.
Особливості етнічних та
регіональних релігій
1. Виникнення
стійкої ідеї
Бога або богів.
2. Політеїзм—
багатобожжя.
3. Формування
уявлень про
потойбічний
світ і загробну
віддяку.

6.

4-та особливість – спеціалізація
культової діяльності, що виявляється:
у появі постійних
культових споруд
у встановленні
релігійного ритуалу,
тобто системи молитов,
обрядів, культових дій та
церемоній.
у виділенні виконавців і
організаторів релігійних
дій в окрему соціальну
групу жреців, місце в
якій найчастіше
передається в
спадщину.
Ієрусалимський храм
«Вавилонськ
а вежа»

7.

У цілому ритуально-обрядові дії, релігійні заборони і
розпорядження в етнічних і регіональних релігіях
значно важливіші за морально-етичний елемент.
Відбувається це щонайменше з двох основних причин:
По-перше, ці релігії
виникають на досить ранніх
етапах культурного розвитку
народів, тому визначені до
дріб'язків правила для них
більш зрозумілі і доступні
для виконання, ніж занурення
в ті роздуми, що неодмінно
викликає необхідність
пристосовувати кожну етичну
заповідь до конкретної
життєвої ситуації.
По-друге, переважна
більшість ранніх етнічних і
регіональних релігій була
виплодом цивілізацій Сходу,
що здавна підкоряли людину
державі, а не вбачали в
державі установу, створену
людьми для поліпшення
умов власного життя. Тому
людина з дитинства
привчалася до принципу:
«Роби, як усі».

8.

Зороастризм
Інші її назви:
М а г і з м – оскільки жерці-зоро-
астрійці були вихідцями з племені
магів;
М а з д а ї з м — за іменем головного
божества цієї релігії Ахурамазди;
Р е л і г і є ю А в е с т и — за назвою
збірки священних книг;
Вогнепоклонством — у
зв'язку з особливим культовим шануванням у ній вогню;
М і т р а ї з м о м — за іменем богаспасителя Мітри;
П а р с и з м о м — від назви древніх
іранців, що збереглася за сучасними
прихильниками зороастризму.
З о р о а с т р и з м – давньоіранська
релігія, що склалася в І тисячолітті до
н.е. і згодом поширилася на значній
частині Середньої Азії, Близького і
Середнього Сходу.

9.

Пророк
ЗАРАТУШТР
А
Він жив, за одними
даними, між 1500 і 1200р.
до н.е., за іншими —
наприкінці VII — початку
VI ст. до н.е. Походив він з
бідного і незнатного роду
Спитама й із семирічного
віку почав навчатися
жрецького мистецтва.
Згідно із зороастрійськими
переказами Заратуштра
багато років провів
блукаючи в пошуках
істини. При цьому він став
свідком насильства,
воєнних дій, постійних
грабежів і вбивств.
Основи цієї релігії почали складатися ще в давніх скотарських племенах, що кочували в південноруських степах.
У релігійному відношенні вони перебували на стадії
досить розвинутого політеїзму З а р а т у ш т р и .

10.

Усвідомлюючи себе неспроможним змінити існуючий світовий порядок,
Заратуштра сповнився жагучого прагнення до справедливості, бажання, щоб перемогли спокій й порядок та всі люди могли
вести добре й мирне життя. Нарешті у віці
30 років, віці зрілої мудрості, він одержав
одкровення. Одного разу, беручи участь у
зборах з нагоди весняного свята,
Заратуштра попрямував до річки по воду
для здійснення обряду, ввійшов до неї й
хотів узяти води із середини потоку. Коли
він повернувся на берег (перебуваючи в
стані ритуальної чистоти), з'явилася йому
сяюча істота, що відвела його до Богів, у
присутності яких пророк «не побачив
власної тіні через їхнє яскраве світіння».

11.

Книга Священних
Ця книга стала не тільки зведенням священних текстів зороастрійського вчення,
Писань.
але й головним джерелом відомостей про особу самого Заратуштри. Текст
Авести, що дійшов до нас, складається з трьох головних книг:
Авеста.
Ясни
Складається з 72 глав, 17 з
яких становлять Гати —
гімни, приписувані пророку
Заратуштрі. В інших главах
Ясни було зібрано все те, що
старі жерці ще пам'ятали з
давніх молитовних формул,
які вимовлялися під час
щоденних принесень вогню
й воді ще в дозороастрійські
часи.
Яшти
Видевдат
и
Це 22 гімни на честь
нижчих божеств
зороастрійського
пантеону.
(Закон проти
демонів) являє
собою пізнішу
компіляцію різних
сказань, ритуальних
текстів і молитов.

12.

Запис Авести відноситься
приблизно до VI ст. до н.е. На
європейські мови її почали
перекладати тільки з кінця XVIII ст.
Витяги молитов з Авести складають
так звану Молодшу (Малу) Авесту —
збірку повсякденних молитов і
реєстр усіх шанованих богів та
духів.

13.

В і р овч е н н я
зороастрійської
релігії
Сутність віровчення зороастрійської
релігії зводиться до боротьби двох
божеств, визнаних рівноправними
творцями всього існуючого на землі.
Добро, світло й життя персоніфікуються в Ахурамазді (Ормузд), що
створив усе необхідне й корисне для
людей, наприклад, родючу землю й
свійських тварин. Усе зло, що уособлює
темряву й смерть, зосереджується в
образі бога Ангра-Майнью (Аріман), що
створив пустелі, хижаків та різних
гадів, хвороби, безплідність, смерть.
Головним елементом у цьому
одкровенні є те, що дві первинні
сутності; обидві добровільно (хоча й
відповідно до їхньої власної природи),
обрали: одна — добро, а друга — зло.
Цей акт і служить прообразом аналогічного вибору, що має зробити кожна
людина у своєму житті.

14.

Ера Творіння
Ахурамазда
у нескінченному часі створив
замкнутий відрізок часу тривалістю
12 тис. років.
Потім він створив
6 нижчих божеств
– Амешаспента,
яких називали
«Безсмертні святі»
Вони, у свою чергу,
створили інших
благих істот –
добрих богів, серед
яких виділився бог
Сонця і
Місяця – Мітра.
Так закінчилася
перша з трьох
великих ер циклу
існування світу —
ера Творіння.
Сім вищих божеств
спільно створили
мир, у якому було
7 великих створінь –
чотири стихії,
рослини, тварини і
людина.
Перших три тисячі
років усі вони були
вільні від тілесних
оболонок, і тільки
згодом їм було
дано
«матеріальний»

15.

ІНД УЇЗМ
Індуїзм
сповідує
переважна
більшість
(понад
80%)
багатонаціонального населення сучасної Індії й індуські громади в 160
країнах (найчисленніші з них в Азії, розташовані у сусідньому Непалі,
а в Європі — у Великій Британії, міцно пов'язаній з Індією
колоніальним минулим). Своїми коренями індуїзм сягає II—І
тисячоліть до н.е. Тоді найдавніша цивілізація на території Індії була
завойована кочівниками-аріями (індоіран-цями). Арії сприйняли
досягнення давньої індійської культури, зі свого боку збагативши ЇЇ
власними релігійними уявленнями і пов'язаними з ними міфами,
нормами звичаєвого права і соціально-етичними установками. Цей початковий період в історії індуїзму отримав у літературі назву ведизму.
У середині І тисячоліття до н.е. почався новий етап в історії індуїзму,
який дослідники називають брахманізмом («брахман» — жрець). Він
характеризувався остаточним формуванням індуїзму як національнодержавної релігії, що в основних своїх рисах збереглася до нашого
часу.

16.

Загальна чисельність прихильників індуїзму
наближається до 1млрд (840 млн), що ставить цю
релігію на третє місце після таких світових релігій,
як християнство й іслам.

17.

Індуїзм має два джерела,
передусім це чотири Веди:
«Ригведа» (або
Веда Гімнів)
«Самаведа»
(Веда
Піснеспівів)
«Яджурведа»
(Веда
ритуальних
заклинань)
«Атхарваведа»
(Веда
Чаклувань)
За своєю формою Веди являють собою збірки гімнів на честь численних
богів. Основою ведичної літератури вважається «Ригведа», укладання якої
належить до 1200—1000 р. До н.е. її «офіційний» текст містить 1028 пісень
середнього розміру в 10 строф. У практиці індуїстського культу кожна Веда
була пов'язана з певною групою жерців, які виконували ті або інші функції в
обряді жертвопринесення.
Існують також спеціальні релігійні пояснення до Вед, найважливіші з них —
Брахмани, що містять прозаїчні описи і роз'яснення складних ритуалів
жертвопринесень.

18.

Друге джерело індуїзму
складає вся численна
література, створена після
Вед і Брахманів.
Найвідоміші епічні
поеми:
Саме в «Махабхараті» була вперше
викладена в систематизованому вигляді найвідоміша на
Заході риса індуїзму
— вчення про переселення душ.

19.

Дхармашастр
и–
збірки найважливіших звичаїв, традицій, правових норм, призначені
для постійного нагадування віруючим про праведний спосіб життя.
Найвідоміша пам'ятка
ц ь о г о т и п у — « З а ко н и
Ману», укладання яких
традиція приписувала
міфічному прабатьку
л юд с т в а М а н у.

20.

До головних особливостей індуїзму належить тісний
зв'язок із традиційною соціальною структурою
індійського суспільства — його розподілом на варни і
касти.
Варни
Це основні прошарки індійського
суспільства, що утворилися після
арійського завоювання Індії і
зберігають свій соціальний вплив
донині. Існує чотири варни:
жерців-брахманів, кшатріїв, або
воїнів і чиновників; вайш'їв, або
торговців, ремісників і хліборобів;
шудр — людей, які виконують
найнеквалі-фікованіші і брудні
роботи. Прина-лежність до варни
визначається народженням і
окреслює коло за-нять, соціальних
прав і обов'язків її членів.
Касти
Касти є професійними
об'єднаннями, яких
налічується кілька тисяч.
Кастова приналежність будьякого індуса також
визначається його
народженням. Історично
склався перелік каст, до яких
може входити брахман,
кшатрій, вайш'я або шудра.

21.

Касти
Варни
Зв'язок між кастами і варнами й індуїзмом слід вважати взаємним. З
одного боку, приналежність до тієї або іншої касти і варни обумовлює
не тільки коло божеств, певний релігійний напрямок, а й сам спосіб
сповідання релігії для їхніх членів. Тому релігійна практика вищих каст
концентрувалася на пізнанні божественних істин шляхом переважно
філософських міркувань і йогівської медитації, нижчі касти зосередили
своє релігійне життя навколо правильного виконання всього ритуальноцеремоніального комплексу індуїзму. З другого боку, пов'язані з
кастами та варнами правила — заборона міжкастових шлюбів,
спільного прийняття їжі, відправлення релігійних обрядів, поведінки члена
кожної касти, стосунки між кастами — все це здавна отримало форми
релігійних канонів.

22.

Соціально-філософське вчення і релігія

23.

Конфуціанство — філософське вчення мислителя
Стародавнього Китаю Конфуція (Кун-цзи) і його
послідовників, що на межі нової ери було
перетворене на релігію.
Засновником був китайський філософ Кунфуцзи, відомий на Заході як Конфуцій, що жив у
551—479 роках до н. е. Спираючись на давні
традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної
людини, якій притаманні гуманність, почуття
обов'язку, повага до старших, любов до людей,
скромність, справедливість, стриманість тощо.
Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в
сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий
ієрархічний розподіл обов'язків між членами
суспільства. Конфуціанство вважало основою
соціального устрою моральне
самовдосконалення індивіда й дотримання норм
етикету, проголошувало владу правителя
священною, а метою державного управління —
інтереси народу.

24.

Конфуціанство склалося в період осьової
доби, коли здійснювався перехід від
міфологічного до філософського світогляду.
Філософський світогляд розвивається за умов,
коли індивіду дозволяється мати власну,
особисту думку, що не властиво китайському
менталітету. Цей період відомий у історії
Китаю, як боротьба царств. Саме в цей час
склалися основні філософські системи
стародавнього Китаю: даосизм, легізм, моїзм
та конфуціанство, які в основному цікавилися
питаннями етики та управління державою.
Вчення Конфуція опиралося на традиційну
китайську культуру і на патріархальну релігію
китайців. Воно відображало перед усім
погляди верстви державних чиновників,
літераторів, істориків. В Китаї його називали
«школою службовців».
Починаючи з утвердження в Китаї династії Цінь,
воно було проголошене державною
ідеологією і залишалося нею впродовж
численних віків аж до початку XX століття.

25.

Конфуціанство є складним комплексом
філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим
способом життя, основу якого становить солідарність.
Серцевину його утворює своєрідне розуміння
моральної природи людини, її взаємозв'язків у родині,
суспільстві, державі.
Спершу конфуціанство заявило про себе як етикофілософське вчення, а його творець бачив себе
навчителем мудрості, завдання якого полягало в
коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом
конфуціанство було спрямоване на стабілізацію
китайського суспільства, якому дошкуляли різноманітні
міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція,
звернувшись до давніх національних вірувань, традицій,
культів, переосмислити їх відповідно до тогочасних
суспільно-політичних, духовних обставин.

26.

Лунь Юй – головна книга конфуціанства.
Вона складена учнями Конфуція з коротких
нотаток, які фіксують висловлювання, вчинки
вчителя, а також діалоги з його участю.
Книга написана давньокитайською мовою,
складається (з найпоширенішої версії) з
двадцяти заголовків. Складання книги
почалося після смерті Конфуція в кінці епохи
Весни-осені і зайняло від 30 до 50 років.
Як однією з найбільших літературних
пам'яток «Лунь Юй» став частиною
конфуціанського Чотирикнижжя (Си шу).
Знання цієї книги напам'ять було
обов'язковою вимогою китайської класичної
освіти.

27.

Передусім він зосереджується на
двох давньокитайських культах —
культі Неба і культі предків. Небо
конфуціанство розглядає і як
частину природи, і як вищу духовну
силу. Даром Неба є етичні якості
людини, з якими вона повинна жити
в злагоді, що передбачає
підкорення Небу. Визнання
конфуціанством необхідності
поклоніння Найвищій сутності,
Вищому правителю, Небу є
найважливішою підставою того,
щоб вважати його релігією.

28.

Етика конфуціанства включає у себе чотири чесноти:
жень (“«людинолюбство»), споріднену із ним
«шанобливість» і «відданість» (сяо). і («обов’язок—
борг»),лі («ритуал», «етикет», «культурна поведінка»),
синь («взаємність»). Головний її зміст полягає в тому, що
найпершим моральним завданням будь-якої людини є
суворе дотримання тих соціальних обов’язків, які
накладаються на неї тим місцем у суспільстві, яке вона
посідає від народження.
Крім офіційного культу, широкого поширення у
конфуціанстві набула вимога дотримання правил «лі»
як правил соціального етикету (за деякими
підрахунками, таких правил нараховується 300
основних і 3000 другорядних), культу синівської
шанобливості і культу предків.

29.

Центральним етичним поняттям конфуціанства було вчення про жень людинолюбство. На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні
правила власного життя. У стосунках з ближніми головним має бути намагання
не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі.
Істинність такої моральної вимоги Конфуцій обґрунтовує не посиланням на Бога
чи Божу волю, а міркуваннями корисності для суспільсва. Китайській культурі не
властивий поділ моралі на божественну й людську. Благо - це те, що більшість
людей вважає благом.
В основі всіх справ має бути принцип справедливості. Навіть якщо людина
прагне посісти бажане для себе місце, де б то не було — в сім'ї, суспільстві, на
державній службі, вона повинна намагатися бути достойною його. Для того
потрібно вдосконалювати свій характер, що потребує очищення серця, думок,
розширення знань.
Найважливішим критерієм людської величі є взаємоповага вдома, старанність
на роботі, правдивість у стосунках із оточуючими. Особливо важливою є любов і
повага до влади, батьків. Сім'ю конфуціанство вважає основою політичної та
соціальної структури суспільства. Навіть володар держави повинен чинити, як
батько в сім'ї. Інтереси сім'ї конфуціанство вивищує над інтересами людини.
Ціллю самовдосконалення є досягнення рівня благородної людини цзюньцзі – цей
рівень не залежить від соціального статусу, а досягається шляхом виховання в
собі високих якостей.
Конфуцій запропонував ідею мирного співіснування. В основі його ідеальної
держави було покладено поняття патерналізму. Патерналізм – філософська
течія, представники якої стверджували, що управитель повинен піклуватись про
своїх підлеглих, як батько піклується про своїх дітей. Для того, щоб правитель став
батьком для підлеглих, він повинен мати високу мораль освіченості.

30.

У вченні Конфуція важливе місце посідає поняття
лі, що можна перекласти як ритуал, правило,
церемоніал. Конфуціанство вимагає
неухильного дотримання лі, без якого неможлива
держава. Без лі немає відмінності між небом і
землею, між правителями й підлеглими,
верхами й низами, літніми й юними. У свою
чергу лі визначається усталеними звичаями й
традиціями. Таким чином, конфуціанство за
своїм характером консервативний,
патріархальний світогляд.
Конфуціанство вважає, що добровільне
дотримання людиною ритуалів набагато
ефективніше виховує в ній принципи гідної
поведінки, ніж зовнішній щодо людини закон, що
опирається на покарання.

31.

Філософ неодноразово
повторював, що немає
потреби у створенні чогось
нового, необхідно лише
передавати нащадкам
забуті настанови великих
мудреців минулого, оскільки
з їх втратою "золоті часи" у
житті людей залишилися
далеко позаду. Щоб
повернути їх, тобто
забезпечити людині
щасливе й гідне життя, слід
сприйняти погляди своїх
наставників і діяти згідно з
їхнім вченням. Головне тут —
так зване "золоте правило
моралі": "Не роби людині
того, чого не бажаєш собі".
Тоді, був переконаний
Конфуцій, зникне ненависть
у державі.

32.

32
Іудаїзм —
релігійна система
єврейського народу.

33.

33
Іудаї́зм (грец.єврейська релігія»; від імені Іуди, сина біблейського
патріарха Якова) — одна зі стародавніх етнічних релігій, релігія давніх іудеїв,
що проживали на території сучасної держави Ізраїль, та віруючих
сучасних євреїв, заснована, відповідно до ТаНаХу (Старого Заповіту),
на заповітах Бога праотця Авраама близько 1750 р. до н. е. і доповнена
заповітами Мойсея близько 1300 р. до н. е.

34.

34
Іудаїзм як релігія - найважливіший елемент єврейської цивілізації. Завдяки
свідомості своєї релігійної обраності і особливого призначення свого народу єврейство
змогло вижити в умовах, коли воно не раз втрачало свою національно-політичну
ідентичність.

35.

35
Крім тих, хто живе в Ізраїлі, велика частина вірних юдеїв проживає в США, країнах
колишнього СРСР (Білорусі, Молдові, Росії, Україні), Великобританії та Франції. Усього
приблизно 15 млн юдеїв, 6 млн мешкає в Азії, 6 млн в Америці, 2 млн в Європі, решта — в
Африці та Австралії.

36.

36
Європа: Великобританія — 450 тис. (у Великому Лондоні — 280 тис), Італія — 30 тис, Франція —
535 тис. (у Парижі — 300 тис), Австрія — 8 тис, Нідерланди — 30 тис, Швейцарія — 21 тис, Німеччина
— 20 тис, Греція — 6 тис, невеликі групи по кілька тисяч у Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Румунії,
на території кол. СРСР.
Азія: Іран — ЗО тис, Турція — 40 тис, Ліван — 3 тис, невеликі групи майже у всіх країнах ПівденноЗахідної Азії (Йємен, Саудівська Аравія, Оман, Афганістан, Пакистан, Ірак, Кувейт, Си-рія та ін). В
Ізраїлі більша частина населення сповідує іудаїзм, де він оголошений державною релігією.
Африка: Марокко — 48 тис, у Ефіопії один із народів агау додержується іудаїзму — 30 тис.
Канада — 280 тис (у Монреалі — 110 тис, у Торонто — 88 тис). Більше всього іудеїв у CUJA — 5,7
млн. (у Нью-Йорку з передмістями — 2,4 млн., у Лос-Анджелесі — 535 тис, Філадельфії — 330 тис,
Чікаго — 270 тис, Бостоні — 175 тис, Ма-йамі —140 тис, Вашингтоні — 100 тис).
В Аргентині — 500 тис. (у Буенос-Айресі — 360 тис), Бразилії — 150 тис, Уругваї — 55 тис, Мексіці
— 49 тис, Чілі — 35 тис, Венесуелі — 12 тис, Колумбії — 10 тис.

37.

37
Основним принципом іудаїзму – віра в єдиного Бога. Поряд
з ним у встановленні до людей головним принципом є фраза з
Тори.

38.

38
1.
Зореа (посадка рослин).
20. Поцеах (розпускати тканину).
2.
Хореш (оранка)
21. Кошер (зав'язування вузлів; слово не пов'язано з поняттями, які позначають кошерність їжі).
3.
Коцер (жнива).
22. Матір (розв'язування вузлів).
4.
Меамер (зв'язування снопів).
23. Тофер (шиття).
5.
Даш (молотьба).
24. Кореа аль мнат літфор (розрив матеріалу, з тим, щоб потім зшити).
6.
Зоре (відділення зерен від залишків соломи).
25. Цад (полювати).
7.
Борер (сортування).
26. Шохет (забивати худобу).
8.
Тохен (помел зернових).
27. Мафшіт (білувати туші).
9.
Меракед (відділення зерен від домішок — дрібних камінчиків,
насіння інших рослин тощо).
28. Меабед (обробка, дублення шкіри).
10.
Лаш (замішування тіста).
11.
Офе (випічка хлібних виробів).
12.
Гозез (стрижка овечої вовни).
13.
Мелабен (відбілювання вовни).
14.
Менапец (вичісування шерсті).
15.
Цовеа (фарбування вовни).
16.
Тове (виготовлення пряжі з вовни
17.
Мейсех (натягування ниток на ткацький верстат).
18.
Осе штей батей нірін (встановлювати на ткацькому верстаті
подовжні паралельні нитки для основи тканини).
19.
Орега (ткати).
29. Мемахек (розгладження шкіри).
30. Месартет (розкроїти)
31. Мехатех (розрізання шкіри на шматки по викрійці).
Котев штей отійот (написання двох букв).
33. Мохек аль МНАТ Ліхт штей отійот (стирання двох букв, з тим щоб написати їх заново).
34. Боні (будівництво).
35. Сотер (руйнування побудованого).
36. Мехабе (гасіння вогню).
37. Мав'ір (розпалювання вогню).
38. Маке бе-патіш
Ха-моці мірешут лерешут (перенесення об'єктів з приватного володіння в суспільне).

39.

39
Символ юдаїзму з кінця 18 сторіччя — шестикінечна зірка Давида. Стародавнім символом
юдаїзму є семисвічник (менора), який, згідно з традицією, стояв у Храмі Соломона в
Єрусалимі

40.

40 релігійні свята:
Основні
маццот – землеробське весняне
свято;
шабат – святий день суботи;
п’ятидесятниця – свято жнив
пшениці;
суккот – свято кущів, на честь
збору плодів.

41.

41 іудаїзм,
Взагалі,
християнство та іслам
є різними варіантами
монотеїзму, їх
називають
авраамічними
релігіями. Авраам
(Ібра-хім) був першою
людиною, що прийняла
віру в єдиного Бога. Ці
релігії становлять
генетично і внутрішньо
пов'язані системи, які
виникли на ґрунті
релігії стародавнього
єврейства.

42.

Література:
Основна:
1. Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. А.Колодного. - К., 2000. – С. 43365.
2. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навч. посібник для студентів вузів. - К.,
2004. – С. 116 – 186.
3. Религиоведение. Хрестоматия. /Под ред. А. Красникова. – М., 2000
4. Шагинов И.Ю. Религии мира. Религии Дальнего Востока. – М., 2007.
5. Элиаде М. Священные тексты народов мира. – М., 1998.

43.

Додаткова:
1.Бертронг Д. и Э. Конфуцианство / Джон и Эвелин Бертронг: Пер. с англ. – М., 2004.
2.Васильев Л.С. История религий Востока. – М., 1988.
3.Гусева Н.Р. Индуизм: История формирования. Культовая практика. – М., 1977.
4.Козловский И История религий. Уч. Пособие. – Донецк, 2004.
5.Васильев Л.С. Культы, религии и традиции в Китае. – М., 1970.
6.Дао дэ цзин. Книга пути и благодати. – М., 2005.
7.Желебовская Л.В. Религии мира. Религии Индии. – М., 2006.
8.Религиоведение. Хрестоматия. /Под ред. П.Костюковича. – Минск, 2000.
9.Каниткар В.П.(Хемант), Коул У.Оун. Индуизм / Пер с англ. Е.Богдановой. – М., 1999.
10.Кодзики. – СПб., 2000.
11.Конфуций Изречения. Книга песен и гимнов: Пер. с китайського / Конфуций. – М.,
Харьков, 2004.
12.Конфуций. / Сост. В.В.Юрчук. – Минск, 2004.
13.Лозко Г. Українське язичництво. – К., 1994.
14.Монте П. Повседневная жизнь египтян во времена великих фараонов. – М., 2000.
15.Сто великих людей мира. Зороастр. Будда. Конфуций. Магомет.– К., 1991.
16.Рыбаков Б.Я. Язычество Древней Руси. – М, 1998.
17.Томпсон М. Восточная философия. / Пер. с англ. – М., 2001.
18.Українська віра (українське язичництво) – етнічна релігія українців // Релігійна
панорама. – 2001. – №8-9. – С.99-105.
19.Чмыхов Н. Истоки язычества Руси. – К., 1990.
20.Шмергун Е. Забуті боги предків // Людина і світ. – 1996. – № 6. – С.32-35.