Мікробіологія. Лабораторна робота 1

1.

Лабораторна робота 1

2.

Мікробіологія – біологічна наука, яка вивчає будову та життєдіяльність найпоширенішої групи живих організмів,
невидимих для неозброєного ока. Назва її походить від грецьких слів: mikros – малий, bios –життя,logosвчення(слово),наука. Світ мікрорганізмів (мікробів) дуже різноманітний. До них відносять бактерії, мікроскопічні
водорості,актиноміцети.
Мікроорганізми відіграють і корисну, і шкідливу роль у житті людини.
Корисна роль:
1.Підтримка здоров'я: Деякі мікроорганізми, які населяють кишечник (наприклад, корисні бактерії Lactobacillus та
Bifidobacterium), допомагають у засвоєнні поживних речовин, підтримці імунної системи та захисті від патогенних
мікроорганізмів.
2.Виробництво корисних речовин: Деякі мікроорганізми використовуються в промисловості для виробництва
антибіотиків, ферментів, вітамінів та інших корисних речовин.
3.Екологічна роль: Мікроорганізми виконують важливі функції у природних екосистемах, таких як розклад органічних
речовин та очищення середовища.
Шкідлива роль:
1.Патогени: Деякі мікроорганізми можуть бути патогенними та спричиняти захворювання в людини, тварин та рослин.
Наприклад, бактерії, віруси чи грибки можуть викликати хвороби, такі як грип, харчові отруєння, діарея та інші.
2.Забруднення продуктів: Деякі мікроорганізми можуть спричиняти псування харчових продуктів, що може призвести
до їхньої непридатності для споживання.
Розуміння цих двох ролей мікроорганізмів дозволяє розвивати методи контролю за патогенними мікробами, а також
використовувати корисні мікроорганізми у виробництві та дотриманні здорового способу життя.

3.

Поряд з корисними мікроорганізмами зустрічаються шкідливі,
які викликають небажані процеси: псування харчових продуктів
і непродовольчих товарів, інфекційні (заразні) захворювання у
людей і тварин, харчові та кормові отруєння. Уяву про корисну і
шкідливу роль мікроорганізмів у житті людини наведено в табл.1

4.

Мікробіологія харчових продуктів і непродовольчих товарів
(товарознавча мікробіологія)
Харчових продуктів
Непродовольчих товарів
Молока і молочних продуктів
Деревини
М'ясних і рибних продуктів
Шкір і хутра
Фруктів, овочів і продуктів їх переробки
Волокнистих матеріалів і тканин
Інші
Інші

5.

Вивчити форму, розмноження, рух та інші морфологічні ознаки мікроорганізмів можна тільки за допомогою
мікроскопа.
Мікроскоп (від лат. Micros - малий і scopein - розглядати, спостерігати) - прилад, що дозволяє отримувати збільшене
зображення об'єктів і структур, недоступних для людського ока.
Пристрій біологічного мікроскопу:
1 – окуляр, 2 – тубус, 3 – револьвер, 4 –
об’єктив, 5 – предметний столик, 6 –
конденсор, 7 – лампочка з колекторною
лінзою, 8 – ірисова діафрагма,9 – основа, 10 –
гвинт конденсора, 11 – мікрометричний
гвинт,12 – макрометричний гвинт, 13 –
тубусотримач

6.

Правила роботи з мікроскопом
Під час користування мікроскопом необхідно дотримуватися таких правил:
1. Оберігати мікроскоп від пилу, водяної пари, летких хімічних речовин, високої
температури, зберігати його у спеціально відведеному місці.
2. Не залишати мікроскоп на сонці, біля запаленого пальника, оскільки може
розплавитися канадський бальзам, що склеює лінзи в об’єктивах.
3. Для перенесення з місця на місце мікроскоп потрібно брати лише за
тубусотримач і тримати його прямо перед собою, не нахиляючи і не
опускаючи донизу, оскільки при цьому окуляр може випасти з тубуса.
4. Перед початком роботи необхідно очистити від пилу оптичну й механічну
частини мікроскопа м’якою сухою ганчіркою. Не можна торкатися пальцями
лінз об’єктива та окуляра. Об’єктиви очищати лише із зовнішнього боку, не
можна їх розгвинчувати і розбирати.
5. Необхідно обережно ставитися до мікрометричного гвинта – не можна
обертати його повністю.
6. Обережно працювати з імерсійним об’єктивом: на короткій фокусній відстані
можна розчавити покривне скло препарату, що може призвести до появи
подряпин на лінзі та зміщення системи лінз в об’єктиві.
7. Після закінчення мікроскопіювання треба підняти тубус і зафіксувати
об’єктив у зручному положенні, після чого обережно протерти фронтальну
лінзу об’єктива м’якою чистою бавовняною тканиною або фланеллю.
Особливу увагу слід звернути на імерсійний об’єктив. Якщо олія не витерта
або присохла, її витирають тканиною, злегка змоченою у розчині спирту.
8. Після закінчення роботи мікроскоп необхідно перевести у положення
«для зберігання»: обрати об’єктив 8´, на предметному столику розмістити
ганчірку, тубус мікроскопа опустити максимально вниз.

7.

Мікроскопічні методи дослідження- способи вивчення різних об'єктів за допомогою мікроскопа. У практиці медикобіологічних досліджень застосовуються методи світлової та електронної мікроскопії. Світлові мікроскопи збільшують
об'єкт більш ніж у 1500 разів, а електронні мікроскопи - більш ніж у 20 000 разів
ФЛЮОРЕСЦЕНТНА (ЛЮМІНЕСЦЕНТНА) МІКРОСКОПІЯ
Явища флюоресценції полягають у тому, що атоми і молекули ряду
речовин (прості білки, коферменти, деякі вітаміни і лікарські засоби),
поглинаючи короткохвильові промені, переходять у збуджений стан.
Зворотний перехід із збудженого стану в нормальний відбувається з
випусканням світла, але з іншою, більшою довжиною хвилі.
Люмінесцентна мікроскопія має ряд переваг: кольорове
зображення, високий контраст об'єктів, що світяться
на темному полі зору, можливість дослідження як
прозорих, так і непрозорих живих об'єктів, виявлення
мікробів та вірусів.

8.

Люмінесцентна мікроскопія підвищує точність дослідження
до 88 - 96 % і виключає псевдопозитивний і помилково
негативні результати.
Міцелій при люмінесцентної мікроскопії підсвічується
яскравим світлом, завдяки чому його легко виявити.
Люмінесцентна мікроскопія дозволяє побачити те, що світлова
просто не може показати, наприклад:
•• Malassézia fúrfur;
•• дріжджові клітини;
•• міцелій в глибоких шарах лусок;
•• спори гриба.
Ще однією перевагою люмінесцентної мікроскопії є
можливість вивчення препаратів за допомогою об'єктивів з
меншим збільшенням (х25). В результаті істотно збільшується
площа поля зору, що дозволяє вивчити велику площу
біоматеріалу, і з більшою ймовірністю виявити грибок.

9.

ПОЛЯРИЗАЦІЙНА МІКРОСКОПІЯ
Дозволяє вивчати об'єкти дослідження в світлі, утвореному двома
променями, поляризованими
у
взаємноперпендикулярних
площинах, тобто в поляризованому світлі.
Принцип: Орієнтоване (поляризоване) певним чином світло,
потрапляючи на об'єкт, який має здатність до зміни орієнтації
світлової хвилі, формує зображення об'єкта. Це зображення
побудовано з відповідним об'єкту ступенем зміни орієнтації
світла.
Ефект: На темному тлі спостерігається яскраве чітке кольорове
зображення об'єкта з високою роздільною здатністю і контрасту
Поляризаційна мікроскопія застосовується в основному для
вивчення мітозу(Мітоз - це процес поділу клітин, за якого одна
материнська клітина розділяється на дві дочірні клітини, кожна з
яких має той самий набір хромосом, що і материнська).

10.

Контрастування
В даний час традиційні методи контрастування зображення
об'єкта (зміна різними способами інтенсивності світла, що
проходить через об'єкт) реалізуються за допомогою
додаткових вузлів, якими мікроскопи комплектуються на
вимогу споживача, або які вбудовані в мікроскоп.
Це відноситься, наприклад, до методів, в яких реалізується:
• косе освітлення,
•темне поле,
•фазовий контраст,
•диференційно-інтерференційний контраст (поєднання ефекту
фазового контрасту і дослідження в поляризованому світлі).

11.

Метод темного
поля
Мікроскопія в темному полі заснована на висвітленні
Рис. 5. Схема
проходження
променів у
конденсорі
темного
об'єкта косими променями світла. Ці промені не потрапляють
в об'єктив, тому поле зору виглядає темним. Якщо препарат
містить клітини мікроорганізмів, то косі промені, проходячи
через такий препарат, у значній мірі відбиваються від
поверхні клітині настільки ухиляються від
свого
первісного напрямку, що потрапляють в об'єктив (3). Тоді
спостерігач бачить на чорному тлі інтенсивно світні об'єкти,
навіть якщо їхній діаметр у 10 разів менший, ніж роздільна
здатність об'єктива. Таке висвітлення препарату досягається
застосуванням спеціального конденсора (1). Темнопольний
конденсор має затемнену середню частину (2), тому
центральні промені світла, що йдуть
від
дзеркала,
затримуються, а в площину препарату попадають тільки
бічні промені, відбиті від дзеркальних поверхонь,
розташованих усередині конденсора (рис. 5).
При мікроскопіюванні в темному полі можна побачити
об'єкти, величина яких вимірюється сотими частками
мікрометра, тобто лежить за межами видимості звичайного
мікроскопа. Однак спостереження об'єктів у темному полі
дозволяє розрізнити тільки їхні контури, але не дає
можливості розглянути внутрішню будову.

12.

Метод фазово-контрастної мікроскопії дозволяє перетворити невидимі
фазові зміни, яких набувають світлові хвилі при проходженні через мікробну клітину, у видимі амплітудні і
тим самим підвищити контрастність зображення. Оптична система, що використовується для одержання
фазового контрасту, складається з фазової пластинки (5) і кільцевої діафрагми (1) (рис. 4).
Фазова пластина – це коло напилювання із солей рідких металів на одну з лінз
об'єктива, вона забезпечує зміну фази хвилі світла, що проходить, на 1/4, що приводить
до перетворення фазових розходжень в амплітудні. Кільцева діафрагма – це непроникна
для світла пластина, що має прозору щілину у вигляді кільця, через яку надходить
світло в конденсор. Фазовий ефект виходить лише при точному сполученні фазового
кільця з проекцією кільцевої діафрагми. Фазовоконтрастний пристрій складається з
набору фазових об’єктивів (4), що мають на металевій оправі крім указаного збільшення
ще і позначку «Ф», револьверного конденсора (2) з набором кільцевих діафрагм, кожна
Рис. 4. Схема
проходження променів
при використанні фазовоконтрастного пристрою
з яких відповідає фазовій пластинці визначеного
об'єктиву,
і
допоміжного
мікроскопа, призначення якого центрування кільцевої діафрагми стосовно фазової
пластинки об'єктива.

13.

14.

Електронна мікроскопія. Електронні мікроскопи застосовують для
вивчення об'єктів і структур, розмір яких знаходиться за межами
видимості звичайних мікроскопів. Роздільна здатність електронних
мікроскопів 1...40 А°, збільшення в середньому 105 разів. Будова
електронного мікроскопа в принципі аналогічна світлооптичному
мікроскопу, окремі вузли електронного мікроскопа подібні з вузлами
звичайного світлового мікроскопа, переверненого окуляром униз, але
роль світлових променів в електронному мікроскопі грає пучок
електронів, випромінюваних спеціальним джерелом - електронною
гарматою. В електронному мікроскопі роль лінз виконує кругове
магнітне поле, під дією якого електрони можуть відхилятися або
центруватися. При влученні на екран електронних променів кожна
частка цього шару починає світитися.

15.

Методи мікроскопічних досліджень мікроорганізмів
Мікробна клітина – складна жива система, характеризується високим ступенем впорядкованості складових її
структур. Кожна структура виконує певне життєве призначення. Взаємодія структур забезпечує існування клітини,
її цілісність.
Для вивчення внутрішньої будови клітин застосовують спеціальні методи забарвлення (цитохімічні методи
дослідження). Багато з цих методів переслідують діагностичні цілі. За формою клітини мікроорганізми не дуже
різноманітні, і в ряді випадків, щоб встановити приналежність мікроба до того чи іншого роду й виду, необхідно
провести спеціальне забарвлення тієї чи іншої структури (або речовини, накопичувальної в клітині).
Морфологічні та цитологічні особливості мікроорганізмів можна вивчати, використовуючи різні методи мікроскопії, а
також застосовуючи методи диференційного забарвлення. Існує ряд прийомів, які лежать в основі більшості
спеціальних методів дослідження морфології й цитології бактеріальних клітин.
Препарати готують, як правило, на предметних скельцях, товщина яких не повинна перевищувати 1,2…1,4 мм.
Використання предметних скелець більшої товщини не дозволяє повністю використати числову апертуру системи
мікроскопа.
При роботі з покривними скельцями, їх товщина не повинна перевищувати 0,15...0,17 мм. Більш товсті скельця
погіршують якість зображення.
В мікробіологічній практиці використовують препарати «роздавлена крапля», «висяча крапля», препарат «відбиток»
та препарати фіксованих забарвлених клітин.

16.

Приготування фіксованих препаратів
Фіксування дає можливість перервати життєві процеси в об'єкті, зберігши незмінною його структуру. У результаті фіксації
клітини міцно прикріплюються до скла і краще профарбовуються.
Виготовлення фіксованих забарвлених препаратів клітин включає ряд послідовних етапів:
1. Приготування мазка. На чисте предметне скло, знежирене милом або спиртом і насухо протерте фільтрувальним папером
(знежирення скелець здійснюють удалині від пальників), наносять краплю дистильованої води. Фламбованою (прожареної в полум’ї
пальника) бактеріологічною петлею чи голкою з пробірки з культурою, тримаючи її в лівій руці в горизонтальному положенні
поблизу пальника, беруть невелику кількість мікробної маси і вносять у краплю. Отриману суспензію рівномірно розтирають петлею
на площі 2...4 см2. Мазок повинен бути тоненьким, рівномірним за товщиною, овальним за формою.
2. Висушування мазка. Мазок висушують за кімнатної температури на повітрі або у теплому повітрі над запаленою спиртівкою, не
допускаючи перегрівання.
3. Фіксація мазка передбачає декілька моментів:
- убити (знешкодити) клітини мікроорганізмів;
- забезпечити краще прилипання клітин до скла;
- зробити мазок більш сприйнятливими до барвників.
Найбільш розповсюдженим методом фіксації є термічна обробка. З цією метою препарат тричі проводять через полум’я пальника,
тримаючи скло мазком вгору. Мазок не треба перегрівати, оскільки при цьому відбуваються грубі зміни клітинних структур, а інколи
їх морфології. Для вивчення тонкої будови клітини використовують фіксацію хімічними рідинами.
Фарбування. Розрізняють прості й диференційні методи забарвлення мікробних клітин. При простому фарбуванні забарвлюється вся
клітина, добре видно її форма й розміри. Методи диференційного фарбування передбачають виявлення деяких клітинних структур
(запасні речовини, включення, спори…). Для простого фарбування використовують якийсь один барвник (генціановий фіолетовий,
метиленовий синій, фуксин). Для цього фіксований препарат кладуть на паралельні скляні рейки (місток) над кристалізатором
(кюветою) і заливають препарат фарбою на 0,5...3 хв. Після закінчення фарбування препарат промивають водою до тих пір, поки вода не
стане безкольоровою. Потім препарат висушують на повітрі, наносять на мазок краплю імерсійної рідини і мікроскопіюють. Після
розгляду препаратів фронтальну лінзу об’єктива необхідно протерти

17.

Клітини різних організмів, у тому числі мікроорганізмів,
можна вивчати в живому стані (метод роздавленої краплі) і
фіксованому. В останньому випадку препарати звичайно
забарвлюють.
Метод роздавленої краплі. Для вивчення мікроорганізмів у
живому стані на чисте предметне скло наносять краплю
дистильованої води. У краплю вносять культуру, змішують з
водою і накривають покривним склом. Протилежним кінцем
мікробіологічної петлі або голки злегка притискають покривне
скло до предметного. Надлишок води видаляють фільтрувальним
папером, підносячи його до граней покривного скла.
При перегляді приготовленого препарату під мікроскопом з
імерсійною системою зверху на покривне скло наносять
краплю імерсійної олії. Метод роздавленої краплі зручний для
дослідження рухливості бактеріальних клітин, а також для
перегляду великих об'єктів – зерен крохмалю, кристалів солі,
цвілевих грибів, дріжджів.
Метод висячої краплі: 1. До центру покривного скла
внести краплю бактеріальної зависі; 2. Краї предметного скла з
лункою змастити вазеліном та притиснути до покровного скла
таким чином, щоб крапля була посередині лунки. Швидким
рухом перевернути отриману камеру; 3. Дослідити висячу
краплю зі сторони покривного скла спочатку із об’єктивом 8х,
потім – 40х.

18.

Мікроорганізми – це найменші живі організми, більшість яких можна побачити тільки за допомогою мікроскопа.
Мікроорганізми знаходяться всюди: в ґрунті, воді, повітрі, харчах, на всіх предметах, що нас оточують, вони є і в
нашому організмі. Світ мікроорганізмів надзвичайно різноманітний. Найбільшого значення при переробці та
зберігання товарів широкого вжитку мають такі групи мікроорганізмів: бактерії, дріжджі, гриби.
МОРФОЛОГІЯ ТА СИСТЕМАТИКА МІКРООРГАНІЗМІВ
Під назвою «бактерії» об'єднана велика група найменших одноклітинних організмів, які можуть розмножуватись
тільки поділом клітин.
Клітини більшості бактерій мають сферичну, циліндричну чи звивисту форму. Крім того, існують галузисті і нитчасті
бактерії; бактерії, які утворюють простеки (вирости); бактерії у вигляді півкола, незамкненого кільця (тороїди),
правильної шестикутної зірки, трикутної та прямокутної форми тощо.

19.

Форма бактерій та їх розміри мають велике таксономічне значення і є важливими критеріями при їх
ідентифікації.
Розміри бактерій коливаються від 0,2 до 10 мкм (більшість із них має розміри 0,5 - 0,8 мкм 2 - 3 мкм).
Бактерії можуть мати різну форму (коки, палички, звивисті, ниткоподібні, трикутні, зіркоподібні,
кільцеподібні та ін.).

20.

За взаємним розташуванням клітин, що залежить
від способу поділу, їх підрозділяють на групи.
• Монококи або мікрококи (рід Micrococcus) –
поодинокі коки.
• Диплококи (рід Diplococcus) – коки, що
поділяються в одній площині й утворюють пари
клітин, більшість їх – патогенні .
• Стрептококи (рід Streptococcus) – поділяються
також в одній площині, але клітини не
відокремлюються одна від одної і утворюють
ланцюжки.
• Тетракоки – поділяються в двох взаємно
перпендикулярних площинах і утворюють групи з
чотирьох клітин.
• Сарцини (рід Sarcina) – поділяються в трьох
взаємно перпендикулярних площинах і утворюють
скупчення (пакети) кубічної форми.
• Стафілококи (рід Staphylococcus) – поділяються
безладно в декількох площинах, утворюють
скупчення, що нагадують за формою гроно
винограду.
Коки в основному нерухливі, не утворюють спор,
грампозитивні.

21.

Мікрококи або монококи є стійкими мікроорганізмами,
добре розвиваються у широкому діапазоні температур (22...40ºС)
за найрізноманітніших умов: у молочних продуктах, у ґрунті,
пилу, розсолах, морській воді і багатьох не занадто кислих
харчових продуктах. Більшість є сапрофітами. Майже усі види
на твердих середовищах утворюють колонії маслянистої
консистенції, забарвлені у білий чи жовтий колір. Зустрічаються
також різні відтінки від червоного до жовтогарячого.
Найбільш розповсюджені види: Micrococcus agilis, M. flavus, M.
luteus, M. roseus, M. Freudenreichi.
Форма клітин переважно овальна (d = 0,5...1 мкм). Деякі види
мають промислове значення, їх застосовують у сироварінні,
оскільки вони розщеплюють казеїн і лактозу з утворенням
ароматичних сполук.
Стрептококи – грам позитивні бактерії, утворюють ланцюжки
різної довжини, живуть у кишечнику людини
і
тварин,
молочних і багатьох інших харчових продуктах, потрапляють у
стічні води. Відомі групи гемолітичних, фекальних і «молочних»
трептококів.
Найбільше практичне значення мають види Streptococcus lactis,
S.cremoris, S. diacetilactis, S.thermophilus, S.faecalis, Leuconostoc
mesenteroides тощо.
Streptococcus lactis (стрептокок молочний) викликає скисання
молока і використовується в молочній промисловості для
виготовлення кефіру, сиру, сметани. Виявляється в коров’ячому
молоці, гної, у пилу, ґрунті, на рослинах і посуді. Швидко росте в
молоці за 25ºС. Форма клітин переважно овальна (d = 0,5...1 мкм).
Електронна мікроскопія Micrococcus luteus
Електронна мікроскопія Streptococcus lactis

22.

Сарцини – коки, що групуються в кубоподібні пакети різної величини.
Число коків у пакеті кратне восьми. Це сапрофіти, які розвиваються в
рослинних продуктах, що бродять, головним чином у пивному суслі, пиві і
засівних дріжджах. У результаті їх життєдіяльності пиво скисає, каламутніє
і набуває смаку і запаху меду («сарцинова хвороба»).
Сарцини широко поширені в природі: у воді, ґрунті, повітрі (на часточках
пилу), на зерні, солоді (види Sarcina lutea, S. flava, S. maxima, S. aurantica).
Стафілококи Їх можна знайти на
шкірі і слизових оболонках рота і
носа, а також у багатьох харчових
продуктах. Найчастіше зустрічаються
два види: Staphylococcus aureus
утворює золотисто - жовтий пігмент і
Staphylococcus albus – утворює білий
пігмент. Вони є збудниками маститу,
фурункульозу, харчових отруєнь.
Використовуються як тестові культури
для визначення активності певних
антибіотиків (ампіциліну, цефазоліну,
канаміцину тощо)
Staphylococcus aureus

23.

Найбільш численною і різноманітною групою
бактерій є паличкоподібні (циліндричні) форми,
розміри яких – довжина і ширина – коливаються у
різних видів.
Паличкоподібні бактерії, які утворюють ендоспори,
називають бацилами (Bacillus subtilis, B. brevis,
Clostridium pasteurianum, C. tetani).
Нездатні до спороутворення палички називають
бактеріями
(Escherichia
coli,
Pseudomonas
denitrificans, Acetobacter aceti).
Бактерії і бацили можуть утворювати угруповання
клітин у вигляді диплобактерій (диплобацил) і
стрептобактерій (стрептобацил).

24.

Паличкоподібні бактерії являють собою циліндричні
клітини, довжина яких у середньому 2...6 мкм, іноді 10...12
мкм. Довжина клітин того самого виду варіює залежно від
віку культури й умов вирощування: складу середовища, рН,
інтенсивності аерації, температури й інших факторів. Ширина
клітин є більш стійкою ознакою і коливається у межах 0,5...1
мкм.
Палички можуть бути з’єднані попарно чи в ланцюжки та
поділяються на дві групи:
1) Аспорогенні палички (Bacterium) – не утворюють спор,
їх називають просто бактеріями.
2) Спорогенні палички (Bacillus та Clostridium) –
утворюють спори. Ті спорогенні палички, що живуть в
аеробних умовах і утворюють спори, діаметр яких
менший за поперечник клітини, називають бацилами.
Спорогенні анаеробні палички, які утворюють спори,
діаметр яких більший за поперечник клітини, називають
клостридіями. Спора може розміщуватися у центрі
клітини, термінально – у кінці та субтермінально –
ближче до кінця клітини.
Розміщення ендоспор у бактеріальній
клітині: центрально: а –Bacillus
megatherium, в – Clostridium butyricum;
термінально: б – B. thuringiensis, д – С.
polymyxa; е – С. tetani; субтермінально: г
– Clostridium botulinum
Бактеріальні спори утворюються за несприятливих умов існування (висушуванні, дефіциті поживних речовин та
ін.). Спора має підвищену стійкість, оскільки має міцну багатошарову оболонку, дипіколінат кальцію, який зумовлює
термостійкість, низький вміст води та повільні процеси метаболізму. За сприятливих умов спори проростають,
проходячи три послідовні стадії: активацію, ініціацію, проростання. Всередині бактеріальної клітини утворюється
лише одна спора (ендоспора). Утворення спор сприяє збереженню виду і не являється способом розмноження, на
відміну від спор грибів.

25.

Аспорогенні палички
Молочнокислі бактерії Lactobacterium delbruckii – довжина 2...7 мкм,
товщина 0,5...0,8 мкм. Зустрічаються поодиноко чи короткими ланцюжками.
Нерухомі, грампозитивні, гомоферментативні (основним і майже єдиним
продуктом метаболізму яких є молочна кислота). Оптимальна температура
розвитку 45...50ºС. Їх застосовують як компонент хлібних заквасок, у
виробництві молочної кислоти.
Широко використовуються в харчовій промисловості й інші види
гомоферментативних молочнокислих бактерій: Lactobacterium casei (для
готування сиру), L. plantarum (силосування і квашення), L. bulgaricum і L.
Acidophilum (одержання кисломолочних продуктів)
Оцтовокислі бактерії
Окремі види оцтовокислих бактерій (Acetobacter
schutzenbachi, Acetobacter xylinum,
Acetobacter
aceti,
Acetobacter pasteurianum) відрізняються
один
від
одного розмірами клітин, рухливістю, стійкістю до
спирту. Довжина паличок 1...2 мкм, діаметр – 0,4...0,8 мкм;
грамнегативні, утворюють ланцюжки і плівку: суцільну або
у вигляді острівців. Застосовуються для
одержання
харчового оцту. Можуть викликати псування вина, пива й
інших харчових продуктів.
Lactobacterium delbruckii
Електронна мікроскопія Acetobacter aceti

26.

Звивисті бактерії, залежно від ступеня звивистості, поділяють на:
вібріони : вигнуті у вигляді коми палички (Vibrio cholerae, Bdellovibrio bacteriovorus, Desulfovibrio desulfuricans);
спірили – бактерії, які утворюють один чи декілька завитків (Rhodospirillum rubrum, Spirillum volutans, Thiospira
winogradskyi);
спірохети – утворюють багато завитків і петель, але їхня звивиста форма зумовлена відсутністю жорсткої стінки і
специфічним характером руху (Treponema pallidum, Leptospira dentium).
Rhodospirillum rubrum
Vibrio cholerae
Treponema pallidum

27.

Ниткоподібні форми являють собою довгі нитки діаметром від 1 до 7 мкм, які складаються з щеплених коротких
паличкоподібних клітин. Нитки покриті тонкою слизовою оболонкою. Серед ниткоподібних бактерій є рухливі та
нерухомі форми.

28.

Будова бактеріальної клітини
Бактерії – типові представники
прокаріотів. Більшість бактерій –
одноклітинні
істоти
кулястої,
паличкоподібної чи звивистої форми, що
розмножуються поперечним поділом
клітини в більшості випадків на дві рівні
частини. Як правило, поділ відбувається
шляхом утворення перегородки. У
багатьох бактерій клітини після поділу
розходяться, у деяких – залишаються
разом. Деякі бактерії розмножуються
перешнуровуванням,
рідко
брунькуванням. Серед бактерій є
невелика кількість нитчастих форм.
Всі структурні елементи бактеріальної
клітини поділяються на постійні
(цитоплазматична мембрана, рибосоми,
нуклеоїд, цитоплазма, деякою мірою,
клітинна стінка, запасні поживні речовини)
та тимчасові або необов’язкові (джгутик,
пілі, капсула, плазміда, різновиди мембран
(фотосинтетичні, азотофіксувальні,
мезосоми тощо)

29.

Схематичне комбіноване зображення прокаріотичної клітини
1 - нуклеоїд; 2 - рибосоми; 3 - цитоплазма; 4 - цитоплазматична мембрана; 5 клітинна стінка; 6 - капсула; 7 - джгутики; 8- мезосоми; 9 - аеросоми (газові
вакуолі); 10 - ламелярні структури; 11 - трубчасті тилакоїди; 12 - пластинчасті
тилакоїди;13 - хлоросоми; 14 - хроматофори; 15 - включення сірки; 16 карбоксисоми; 17 - гранули полі -β-оксимасляної кислоти;18 - гранули поліфосфату;
19 - полісахаридні гранули.
Прокаріоти - це одноклітинні організми без ядра та мембрани, яка оточує
генетичний матеріал. У них генетична інформація знаходиться в ядерці, яке не має
оболонки. Ці клітини представлені бактеріями та археями, їхні розміри зазвичай
менші, ніж у клітин еукаріотів.
Схематичне зображення еукаріотичної клітини
Еукаріо, у яких є ядро, оточене ядерною оболонкою, та
мембранами, що відокремлюють різні внутрішні компартменти.
Це можуть ти - це клітинибути одноклітинні організми (наприклад,
дріжджі) або багатоклітинні організми (рослини, тварини, гриби).
У клітинах еукаріотів, генетична інформація знаходиться у ядрі, яке
містить хромосоми.
Отже, основна різниця між прокаріотами та еукаріотами полягає у
наявності ядра та органел у клітинах еукаріотів, тоді як у
прокаріотів вони відсутні.

30.

Культуральні ознаки бактерій
До
культуральних
(макроморфологічних)
особливостей
відносять
характер
росту
мікроорганізмів на рідких та твердих поживних
середовищах.
На поверхні щільного поживного середовища
мікроорганізми можуть рости у вигляді окремих
колоній, суцільно за штрихом та газоном.
Колонія – це ізольоване скупчення клітин одного
виду, які виросли, як правило, з однієї клітини.
Залежно і від того, де розвинулись клітини
розрізняють: поверхневі, глибинні та донні колонії.
Колонії,
що
розвинулись
на
поверхні
відрізняються великою різноманітністю.
Форма колоній: а – кругла; б – кругла з фестончастим краєм;
в – кругла з валіком по краю; г, д – ризоїдальні; е – з
ризоїдальним краєм; є – амебоподібна; ж – нитчаста; з –
складчаста; и – неправильна; і – концентрична; к – складна

31.

У процесі їх опису враховують наступні ознаки:
форму колоній – кругла, амебоподібна, неправильна, ризоїдна тощо;
розмір (діаметр) колонії, який вимірюють у мм;
поверхню колонії – гладенька, шорстка, борозниста, складчаста, зморшкувата, із концентричними кільцями
тощо;
профіль колонії – плоский, випуклий, кратероподібний, конусоподібний тощо
блискучість та прозорість – колонія блискуча, матова, тьмяна, борошниста, прозора;
колір колонії – незабарвлені (колонії брудно-білого кольору відносять до незабарвлених) або пігментовані:
білі, жовті, золотисті, оранжеві, бузкові, червоні, чорні. Окремо звертають увагу на виділення пігменту у
середовище.
край колонії – рівний, хвилястий, зубчастий, бахромчастий та інші;
структуру колонії – однорідна, дрібно- або великозернисті, волокнисті та інші. Край та структуру колонії
визначають за допомогою лупи; консистенцію колонії визначають під час торкання до її поверхні петлею.
Колонія може легко відокремлюватися від середовища або вростати в агаризоване середовище, бути
твердою, м’якою, слизуватою, тягучою, крихкою.
Глибинні колонії, навпаки, досить одноманітні. Найчастіше вони мають вигляд сплющених чечевичок. Лише деякі
можуть мати вигляд пучечків вати з нитчастими виростами у поживне середовище. Утворення глибинних колоній часто
супроводжується розривом щільного середовища, якщо мікроорганізми виділяють вуглекислоту або інші гази.
Донні колонії мають, як правило, вигляд прозорих плівок, що стеляться по дну.Розміри та деякі інші особливості колоній
мікроорганізмів змінюються з віком, залежать від складу середовища та температури вирощування, тому, при описанні
колонії, вказують ці критерії.

32.

МОРФОЛОГІЯ ТА СИСТЕМАТИКА ГРИБІВ
Тіло гриба складається з міцелію, або грибниці, – сукупності безбарвних
тонких розгалужених ниток – гіф.
Діаметр гіф міцеліальних грибів, порівняно з розмірами бактерій, досить
великий і коливається від 5 до 50 мкм і більше, довжина може бути 10 см і
більше. Інколи гіфи бувають надзвичайно довгими,і міцелій гриба може
покривати
поверхню
в
декілька
квадратних
сантиметрів.
Гіф, гіфа (лат. hypha від грец. ὑφή — «павутина») — мікроскопічне,
ниткоподібне відгалуження гриба (діаметр 2-30 мкм), що утворює його
вегетативне тіло — талом.
Вся сукупність гіфів гриба називається грибницею.
Гіфи мають верхівковий (апікальний), необмежений ріст.
У більшості грибів оболонка гіфи безбарвна, у деяких — забарвлена. Хімічний
склад оболонки може бути різним у різних систематичних груп (хітин, глюкан,
целюлоза).
Основна функція гіфів — поглинання води та поживних речовин із
середовища. Деякі фрагменти гіф можуть мати певні видозміни, що
забезпечують їх пристосування до умов навколишнього середовища
(наприклад, гаусторії, ловчі кільця), а також грають важливу роль у
вегетативному розмноженні.
Кожна гіфа складається з цитоплазми з органелами, оточеної клітинною
стінкою.

33.

• Гриби – численна і різноманітна група мікроорганізмів, що широко розповсюджена у природі. Вони не
мають хлорофілу і для розвитку їм необхідні готові органічні сполуки. У природі гриби зустрічаються на
різних субстратах, у воді, грунті. Вони відіграють важливу роль у кругообігу речовин,розкладають і
мінералізують органічні сполуки. Морфологія грибів охоплює їхню форму, будову та структуру. Гриби
поділяються на декілька основних груп в залежності від їхньої морфології та систематики.
Морфологія грибів:
Міцелій: Це грибниця, що складається з великої кількості ниткоподібних структур, які утворюють тілесні
частини гриба.
Спорангії: Місця, де утворюються спори, такі як плодові тіла, пластинки чи трубки.
Спори: Мікроскопічні структури, що відповідають за розмноження грибів.
Плодові тіла: Це частина гриба, яка може бути видимою на зовнішньому середовищі, така як грибипечериці чи гриби-мухомори.
Систематика грибів:
Землянки (Chytridiomycota): Це група примітивних грибів, які мають звичайно рухливі спори.
Зигоміцети (Zygomycota): Вони включають гриби з розділенням зигоспорами та часто є розкладачами
органічних речовин.
Аскоміцети (Ascomycota): Гриби цієї групи мають спори у спеціальних структурах, які називають
асками.
Базидіоміцети (Basidiomycota): Це гриби з багатьма видимими представниками, такими як грибипластинчасті, із спорами, які утворюються на базидіях.
Систематика грибів постійно розвивається, і нові відкриття можуть призвести до змін у класифікації та
розумінні родових та видових відносин між грибами.

34.

Грибниця (також міцелій)— вегетативне тіло справжніх грибів,
складається з тонких розгалужених гіфів. Воно забезпечує надійне
прикріплення гриба до субстрату, його живлення та подальше
розмноження. Саме з міцелію й починає рости гриб.
За формою розрізняють нитчасті (пліснява) та овальні (дріжджі, дріжджеподібні) гриби. За способом розмноження
є досконалі та недосконалі гриби. Серед них є і патогенні, і корисні.
Пліснява

35.

Дріжджі

36.

Дріжджі – одноклітинні гриби, що не утворюють справжнього міцелію. Дуже поширені у природі, переносяться
дощем, вітром, комахами і найбільш часто зустрічаються на рослинах, де є цукристі речовини. Дріжджі
грампозитивні нерухомі організми. За типом живлення – хемогетеротрофи, за типом дихання – факультативні
анаероби. Але є невелика група дріжджів, які розвиваються на поверхні субстратів і за типом дихання є аеробами.
Клітини дріжджів мають відносно великі розміри (в середньому 2-12 мкм). Дріжджі можуть суттєво змінювати свої
форми та розміри. Клітини дріжджів можуть мати різноманітну форму. Зустрічаються кулясті, овальні, еліптичні,
циліндричні, лимоноподібні та інші форми. За будовою клітини дріжджі відносяться до еукаріот. Дріжджова клітина
має клітинну стінку. Під клітинною стінкою розміщена цитоплазматична мембрана, що охоплює цитоплазму
клітини, в якій містяться органели та включення. Рибосоми у дріжджів розміщені в цитоплазмі і на зовнішньому
боці ядерної мембрани. Ядро дріжджів оточене двошаровою мембраною і містить ДНК у вигляді хромосом. Дріжджі
містять у середньому 75% води та 25% сухої речовини, яка має приблизно такий склад: неорганічні речовини – 510%, вуглеводи – 25-50%, азот – 4,8-12,0%, білки – 30-75%, ліпіди – 2-5%. Основними компонентами неорганічних
речовин є фосфорна кислота (близько 50%) та калій (близько 25%).
Дріжджі під мікроскопом

37.

Розрізняють три типи вегетативного розмноження: брунькування, поділ, брунькування з подальшим
поділом.
Дріжджі дійсно можна поділити на культурні і дикі. Ось короткий опис кожного типу:
1.Культурні дріжджі:
1. Це штами дріжджів, які були виведені та штучно вирощені для використання у промисловості
хлібопекарства, пивоваріння, виноробства та інших галузях харчової промисловості.
2. Культурні дріжджі мають стабільний генетичний склад і властивості, що роблять їх підходящими для
конкретних виробничих процесів.
2.Дикі дріжджі:
1. Це дріжджі, які зазвичай знаходяться в природних середовищах, таких як фрукти, квіти, шкіра фруктів, а
також на поверхнях зерен та інших рослин.
2. Дикі дріжджі можуть бути використані для природного бродіння, наприклад, у виготовленні квасу або
натуральних квасів.
Обидва типи дріжджів мають свої унікальні характеристики і використовуються в різних сферах промисловості
та господарства.