Міжнародна конкуренція

1.

Тема 1. Предмет та завдання дисципліни
«Міжнародна конкуренція»
План
1. Актуальність вивчення проблем міжнародної конкуренції в сучасних
умовах.
2. Еволюція сучасних теорій міжнародної конкуренції.
3. Сутність інноваційної теорії міжнародної конкуренції.
4. Мета, завдання та структура дисципліни «Міжнародна конкуренція».
1

2.

1. Актуальність вивчення проблем міжнародної конкуренції в сучасних
умовах.
Сьогодні спостерігається все більш бурхливий розвиток процесів глобалізації та
інтернаціоналізації економіки. Цей розвиток потребує належного рівня
конкурентоспроможності економіки. Це посилення конкурентної боротьби між
державами ставить актуальним питання про забезпечення конкурентоспроможності
країни.
В радянській літературі ставлення до поняття конкуренції було негативним. Всі
джерела зводили її роль до безконфліктного соціалістичного змагання.
Індивідуальний господарський успіх до нещодавнього часу сприймався у нас в
певному безособово-абстрактному вигляді, успіх підприємства – здебільшого у
кількісних показниках виконання плану, рідше з урахуванням інноваційної
продуктивності чи якості продукції.
Тож після розпаду Радянського Союзу така недооцінка ролі конкуренції негативно
позначилася на перших спробах комерційної діяльності пострадянських підприємців
на внутрішніх та зовнішніх ринках.
2

3.

Поняття конкуренції є дуже важливим, оскільки виражає сутність ринкових
відносин. А сьогодні існує безліч варіантів дефініцій терміна «конкуренція».
Первісний зміст «concurses» з латинської дослівно означало «велику
кількість людей, які рухаються до однієї і тієї ж мети» та було
родоначальним коренем латинського «concurrere». Як відомо, як економічна
категорія «конкуренція» перекладається з латинського слова «concurrere»,
що означає «зіштовхування».
Енциклопедичний словник бізнесмена трактує поняття «конкуренція» як
суперництво між виробниками за кращі, економічно більш вигідні умови
виробництва та реалізації продукції.
Також вчені розглядають конкуренцію як процес управління своїми
конкурентними перевагами для досягнення своїх цілей у боротьбі з
конкурентами за задоволення своїх потреб у рамках законодавства.
Тож поняття «конкуренція» має дуже різні тлумачення, що говорить про її
актуальність для науковців. Для більш повного розуміння сутності
конкуренції слід розглянути еволюцію наукових поглядів на3 цю категорію.

4.

Міжнародна конкуренція історично і логічно виникла внаслідок розвитку та
інтенсифікації міжнародного економічного обміну і формування світового ринку.
Причинами того, що конкуренція підприємств набуває дедалі більше міжнародний
характер називають глобалізацію економічних зв’язків, що відбувається внаслідок
стрімкого розвитку міжнародної торгівлі, іноземного інвестування, крупних
транснаціональних злиттів і розширення діяльності транснаціональних корпорацій.
Фактори формування конкурентної переваги на міжнародному ринку взаємодіють
один з одним. Цю взаємодію М. Портер втілив у так званій «моделі національного
ромба»
Рис. 1. Детермінанти переваг країни у конкурентній боротьбі: «ромб М. Портера»
4

5.

Факторами формування конкурентних переваг на міжнародному
ринку за М. Портером виступають такі:
1. Можливість швидкого накопичення спеціалізованих ресурсів та
навичок в країні розташування.
2. Більш точна та доступна інформація про перспективні та поточні
потреби потенційних покупців.
3. Конкурентоспроможність
підприємств-постачальників
на
міжнародному ринку.
4. Сприятлива національна система підтримки і розвитку конкурентних
переваг.
5

6.

Міжнародна конкуренція – економічна категорія, що виражає
виробничі відносини, що виникають між товаровиробниками в
процесі обміну продуктами праці на світовому ринку, а також
політико-економічні відносини між державами стосовно отримання
кращих умов на ринках збуту для себе та своїх виробників.
Міжнародна конкуренція являє собою боротьбу між фірмами різних
країн за більш вигідні умови виробництва і збуту товарів на
міжнародному ринку, за отримання найбільшого прибутку, за найбільш
вигідні сфери вкладення капіталу. Це змагальність фірм, при якій
самостійні дії ефективно обмежують можливості кожної із них
односторонньо впливати на загальні умови обігу продукції на
світовому ринку або на окремих національних чи регіональних
ринках.
6

7.

Виділяють дві форми міжнародної конкуренції - багатонаціональну та
глобальну конкуренцію.
Багатонаціональна конкуренція - форма міжнародної конкуренції, при
якій міжфірмове суперництво в кожній країні чи групі країн протікає
незалежно, тобто в такому контексті міжнародний ринок виступає
набором відносно самостійних національних ринків, в національних
галузях яких конкуренція здійснюється по своєму. В процесі
багатонаціональної конкуренції фірми змагаються за панування на
окремих ринках. Така форма міжнародної конкуренції характерна для
ринків продуктів харчування (кава, хлібні вироби, заморожені продукти,
консерви, пиво), простих металовиробів .
7

8.

На відміну від багатонаціональної при глобальній конкуренції
конкурентна позиція фірми в одній країні суттєво впливає на її позиції в
інших країнах і навпаки – піддається впливу її позицій в інших країнах. За
такої форми міжнародної конкуренції весь світовий ринок можна
розглядати як єдиний ринок, а фірми змагаються за панування на всьому
світовому ринку. Глобальна конкуренція притаманна міжнародним ринкам
цивільних літаків, телевізорів, автомобілів, годинників, копіювальних
апаратів, телекомунікаційного устаткування, шин.
Саме трансграничний характер економічних відносин між суб'єктами
світового ринку є однією з ключових ознак міжнародної конкуренції.
Вчені акцентують увагу на подвійній природі міжнародної конкуренції –
як явища та як процесу міжнародних економічних відносин.
Як явище міжнародних економічних відносин міжнародна
конкуренція – це форма суперництва суб'єктів світового ринку, що
виникає у процесі їх трансграничної взаємодії і спрямована на
досягнення цілей їх міжнародної економічної діяльності.
8

9.

Як процес міжнародна конкуренція є проявом трансграничного
виду взаємодії суб’єктів світового ринку, який характеризується
певною структурою та технікою, наслідками й результатами, а також
певними умовами й правилами його ведення, оскільки міжнародне
середовище є полем перетину не лише інтересів товаровиробників,
але й інтересів національного рівня (економічної безпеки, прозорого
конкурентного середовища тощо).
Саме тому поведінка конкурентів на міжнародному ринку буде
формуватись під впливом багатьох чинників, а не лише виходячи із
меркантильних очікувань суб’єктів господарювання.
9

10.

Суперечлива природа міжнародної конкуренції полягає в тому, що з
одного боку вона досконаліша за національну конкуренцію через
багаточисельні економічні суб’єкти господарювання на світовому ринку. З
іншого боку міжнародне конкурентне середовище не є досконалим через
наявність бар’єрів входження на ринки для іноземних конкурентів. Саме
бар’єри спрямовані на послаблення рівня суперництва.
Для міжнародної конкуренції найвагомішими бар’єрами є:
тарифні і нетарифні обмеження міжнародної торгівлі;
патентно-ліцензійний захист;
державне субсидування окремих товаровиробників;
демпінг;
змови виробників, що спричинюють монополізацію ринків і створення
дискримінаційних умов діяльності для конкурентів тощо.
10

11.

Вагоме місце в теорії міжнародної конкуренції займає концепція ключової
компетентності, провідною ідеєю якої є взаємозв’язок конкурентної переваги та
ексклюзивних сторін ринкової діяльності, які дозволяють вигідно позиціонувати
фірму.
Ключова компетентність підприємства – здатність підприємства виконувати певні
види діяльності, які складають ланцюг його цінностей та використання яких
створює ефект синергії у діяльності підприємства.
Залежно від рівня міжнародної конкуренції ключовою компетентністю
підприємства може виступати:
• накопичення та інтегрування існуючих потоків знань персоналом;
• генерування нових знань, навичок і вмінь, здатних розширювати комерційні
можливості підприємства та його споживчі цінності;
• розробка нових напрямів бізнесу.
В процесі міжнародних конкурентних відносин фірма може зайняти певну позицію
залежно від рівня розвитку своїх ключових компетентностей.
11

12.

Рис. 2. Рівні та координати міжнародної
конкуренції
12

13.

Міжнародна конкуренція на першому рівні здійснюється за ключові товари та
послуги в координатах„ ціна – ринкова частка”.
Міжнародна конкуренція на другому рівні здійснюється за ключові технології в
координатах „якість – швидкість розробки нових виробів”.
Конкуренція на третьому рівні ґрунтується на інтегруванні ключових технологій
з іншими активами підприємства (менеджментом, колективним навчанням),
використання яких створює ключову компетенцію. Тут головним джерелом
конкурентних переваг виступають знання та „пізнавальна мобільність” персоналу
підприємства.
Цілі участі у міжнародних конкурентних відносинах можуть бути різними:
• збільшити потенційний попит за рахунок нових ринків (збільшити обсяг
виробництва й поліпшити результати за рахунок економії на масштабі);
• розподілити комерційний ризик, орієнтуючись на покупців, що живуть у різних
економічних середовищах, і діючи в більш сприятливих конкурентних умовах;
• продовжити життєвий цикл товару, проникаючи на ринки, попит на яких усе ще
зростає;
• захистити себе від конкуренції, диверсифікуючи свої позиції, одночасно
одержуючи можливість стежити за конкурентами на інших ринках;
• знизити постачальницькі й виробничі витрати, використовуючи порівняльні
13
переваги інших країн.

14.

Участі у міжнародній конкуренції для кожної окремої фірми передує вибір способу
входження на ринок певної країни залежно від того, експортує фірма продукцію,
виготовлену на своєму ринку, чи створює виробничий підрозділ на закордонному
ринку.
Способами участі фірм в міжнародній конкуренції є такі:
1) прямий і непрямий експорт.
Виникає у разі надлишку продукції і здійснюється періодично, без довгострокових
зобов’язань. Непрямий експорт дешевший і менш ризикований, оскільки фірма
доручає міжнародні операції іншим організаціям.
Практикують такі варіанти непрямого експорту:
• закордонні поставки представляються як продукція місцевої комерційної
організації, що веде справи з іноземними партнерами;
• збут товарів через міжнародні торговельні компанії за кордоном, що контролюють
збутові мережі в різних регіонах. Недоліком є те, що в асортименті посередника
присутні товари конкурентів;
• організація збуту через експортно-імпортну компанію своєї країни зі сплатою
комісії посереднику. Цей варіант найбільш вигідний для представників малого і
середнього бізнесу.
Прямий експорт передбачає більшу залученість фірми до збуту продукції.
Спеціальна структурна одиниця фірми здійснює експортні операції, аналізує
закордонні ринки, рух товарів, встановлює ціни.
14

15.

2) участь на основі контрактів (франшизи, ліцензії). Перевагою такої
форми участі у міжнародній конкуренції є довгострокові договірні
відносини, можливість здійснювати виробничо-торгівельну діяльність під
відомою торговою маркою, отримувати маркетингову підтримку, сплачуючи
натомість рентний платіж;
3) створення іноземної торговельної фірми або спільного підприємства.
Фірма переходить до прямого інвестування і контролює партнера;
4) пряме інвестування в контрольовану філію. На цій стадії фірма може
повністю володіти 100 % капіталу іноземної філії;
5) автономна філія (дочірня компанія). Іноземна філія переходить на
автономний розвиток, спираючись на національний капітал, національні
кадри, власні НДДКР.
6) участь у формі транснаціональної корпорації, що розглядає
міжнародний ринок як однорідний, вибірково адаптуючись до умов
місцевих ринків.
15

16.

Міжнародна конкуренція характерна не лише для ринку товарів, але і
для ринку послуг.
М. Портер виокремлює низку галузевих передумов інтернаціоналізації
конкуренції в сфері послуг:
• схожість сервісних потреб незалежно від країни отримання послуги,
• поява більш мобільних і більш інформованих покупців послуг, котрі
прагнуть користуватись якісними послугами іноземних компаній,
• зростання крупних підприємств та використання ефекту масштабу
внаслідок розширення географічних меж діяльності,
• зростання мобільності персоналу,
• збереження суттєвих відмінностей між країнами у вартості, якості та
асортименті послуг, які надаються місцевими виробниками.
16

17.

Серед специфічних рис конкуренції в сфері послуг на міжнародному ринку
виділяють:
• відмінності у характері національних конкурентних переваг у сфері послуг;
• незначний ефект від укрупнення масштабів підприємств сфери послуг;
• специфічність послуги як товару, і саме потреба надавати послугу там, де і
знаходиться покупець. Тому виникає потреба створювати в іноземній країні свої
структурні підрозділи.
Форми міжнародної конкуренції в сфері послуг:
1. Мобільні покупці направляються в країну, де послуги виробляються. Це
характерно для таких видів послуг, як туризм, освіта, медична допомога,
транспорт, збереження та складування товарів.
2. Фірми однієї країни надають послуги в інших країнах, використовуючи для
цього свій внутрішній персонал і технічні засоби. Як приклад можна навести
консультування з питань підприємництва, інжиніринг.
3. Фірми однієї країни надають послуги в інших країнах через посередництво
сервісних фірм, що знаходяться за кордоном і обслуговуються персоналом,
направленим із країни базування компанії, або найманих місцевих жителів.
Така форма міжнародної конкуренції притаманна бухгалтерсько-аудиторській
та банківській справі, маркетингу.
17

18.

Міжнародна конкуренція особлива своїм економічним, законодавчим,
політичним і соціокультурним середовищем, в якому вона формується.
Зміни у міжнародному середовищі (як от зміни в структурі міжнародної
торгівлі, обсязі та видах міжнародних потоків капіталів, передачі ідей та
технологій між націями) впливають на інтенсивність та характер
міжнародної конкуренції. При цьому виокремлюють чинники прямого та
непрямого впливу: чинники прямого впливу діють через міжнародні
ринки, чинники непрямого впливу діють через урядову політику.
Міжнародна конкуренція потребує постійного регулювання та контролю
з боку урядів держав або регіональних союзів з метою недопущення
антиконкурентних дій (створення картелів, зловживання домінуючим
становищем на ринку, монополізація ринку через економічну
концентрацію) або обмежити конкуренцію на національному ринку задля
економічної безпеки, підтримки національних товаровиробників, захисту
трудових прав, інтересів споживачів тощо.
18

19.

Дії державних органів, спрямовані на обмеження конкуренції, можна
класифікувати так:
Рис. 3. Дії державних органів, що обмежують конкуренцію
19

20.

Зовнішні
дії
пов’язані
з
іноземною
конкуренцією.
Протекціоністські заходи спрямовані на обмеження іноземної
конкуренції, на створення сприятливих умов функціонування на
ринку для вітчизняних виробників порівняно із закордонними.
Протекціоністські дії можуть мати тарифний та нетарифний
характер. Заохочувальні заходи носять універсальний характер
(наприклад, у вигляді експортних субсидій) або селективний
характер (наприклад, у формі урядових гарантій із конкретних угод).
Внутрішні дії прямо не пов’язані із іноземною конкуренцією і
можуть бути реалізовані у формі бюджетних субсидій, заходів
промислової і науково-технічної політики, підтримки окремих
галузей, регіонів, виробництв, створення пільгових або
дискримінаційних умов діяльності.
20

21.

Отже, міжнародна конкуренція виступає регулятором ринку, що
впливає на рівень продуктивності виробництва у національній
економіці.
Завдяки міжнародній конкуренції рівні продуктивності виробництва
різних країн взаємозалежні, тобто через міжнародну торгівлю і
вивіз капіталу можна збільшувати продуктивність використання
ресурсів країни, спеціалізуватись на тих сегментах ринку, де
національні товаровиробники більш конкурентоспроможні за
іноземних.
В протилежному випадку товари та послуги, що є менш
конкурентоспроможними за закордонні, доцільніше імпортувати,
тим самим підвищуючи середній рівень продуктивності в
національній економіці.
21

22.

2. Еволюція сучасних теорій міжнародної конкуренції.
Обґрунтування причин зовнішньої торгівлі країн та конкурентної вигоди від
торгівлі з іноземними державами вже багато століть є предметом досліджень
учених-економістів.
Прикладом може слугувати «Капітулярій про вілли» Карла Великого (ІХ ст.), де
описується організація і управління вотчиною, в якій підтримувались місцеві
ремісники, стимулювалось нарощування власного виробництва і обмежувалося
ввезення аналогічної продукції за винятком тієї, яка на даній території не
виготовлялась. Це приклад протекціоністського заходу.
В кінці ХІІ ст. формулюються погляди економічного вчення меркантилістів.
Основними представниками цього вчення були Т. Мен (Англія) та А. Д.
Монкретьєн (Франція). Але найбільш цілісні теоретичні погляди на конкуренцію
з’явилися в процесі формування класичної політичної економії (сер. XVIII ст.) та
пов’язані з теорією вільної торгівлі. Класики розглядали конкуренцію як щось
саме собою зрозуміле, що пронизує всі галузі економіки та обмежується лише
суб’єктивними причинами.
22

23.

Одним із перших мислителів, який спробував окреслити проблеми конкуренції, був
класик французької політекономії, П. Буагільбер. Він висунув принцип «економії
невтручання та вільної конкуренції».
Цей принцип був теоретично обґрунтований А. Смітом у своїй відомій роботі
«Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.). В основу своїх
поглядів на конкуренцію Сміт заклав вчення про певний «природний» порядок, а
саме про «економічну людину», яка переслідує виключно власну вигоду; але,
переслідуючи її, вона одночасно реалізує інтереси всього суспільства, причому
робить це сумлінно, найбільш ефективно та не завжди свідомо.
А. Сміт окреслює конкуренцію як елемент ринкового механізму, який перш за все
виконує функцію рівноваги на ринку. Класик надає своє розуміння конкуренції, але
розуміє його не до кінця та говорить про деякі інші елементи. За А. Смітом
конкуренція – це процес реакції на нову силу та спосіб досягнення нової
рівноваги.
Класик політичної економії вважав, що зовнішня торгівля сприяє розвитку поділу
праці та спеціалізації виробництва, дозволяє вивозити надлишки товарів та
подолати вузькість внутрішнього ринку. А. Сміт довів, що міжнародний поділ праці
і вільна конкуренція є основними силами, які сприяють зростанню
конкурентоспроможності країн та добробуту націй. Так, своє місце зайняла позиція,
що участь у світовому поділі праці вигідна всім країнам, а розвиток торгових
відносин між ними знижує ціни на товари, створює матеріальну базу для зростання
23
рівня життя населення.

24.

Прихильником вільної торгівлі також був Д. Рікардо, англійський економіст, який
підтримував погляди А.Сміта та допрацював їх. Він вважав, що існує необхідність
взаємовигідної торгівлі між країнами на основі спеціалізації держав з виробництва
тієї чи іншої продукції. У своїй роботі «Основи політичної економії та
оподаткування» (1817 р.) він розробив теорію відносної переваги. Класик
політекономії
вважав,
що
країна
підвищить
свою
міжнародну
конкурентоспроможність, якщо сконцентрує ресурси на найефективніших
виробництвах та експортуватиме їх товари на світові ринки.
Д. Рікардо вважав, що корисність зовнішньої торгівлі в тому, що вона збільшує масу
та різноманітність товарів, на які може витрачатися дохід. Тобто зовнішня торгівля
збільшує споживання та робить його більш різноманітним. З іншого боку, як вважав
учений, зовнішня торгівля одночасно збільшує виробництво. Вона, завдяки кількості
та дешевизні імпортних товарів, створює схильність до збереження та накопичення
капіталу за рахунок скорочення споживчих витрат. До того ж, зовнішня торгівля
може збільшувати прибуток за рахунок зниження заробітної платні, якщо має місце
ввезення більш дешевих споживчих товарів.
Д. Рікардо розвинув ідеї А. Сміта та довів, що будь-яка країна може брати участь у
зовнішній торгівлі та отримувати від цього вигоду, а не лише країни з абсолютними
перевагами. Тобто, якщо країна не має абсолютних переваг, вона завжди має
відносні переваги, – щось вона виробляє краще та дешевше, ніж24 все інше. Саме так
розглядав конкуренцію Д. Рікардо.

25.

Інший відомий послідовник класичної школи Дж. Мілль вважав, що наявність на
світовому ринку підвищеного попиту на продукцію дає можливість будь-якій країні
експортувати його за інтернаціональною ціною навіть за відсутності порівняльних
переваг на цей товар. Він обґрунтував конкурентні переваги країн у експорті в
роботі «Принципи політичної економії» (1848 р.).
Дж. Мілль був супротивником протекціоністської політики держави. Він вважав, що
остання негативно впливає на співвідношення попиту та пропозиції у міжнародній
торгівлі. Також учений засуджував методи штучного завоювання іноземного ринку за
допомогою демпінгових цін, які, відповідно, призводять до підвищення імпортних
цін на вітчизняних ринках. Однак Дж. Мілль дбав про забезпечення
конкурентоспроможності нових галузей промисловості, тому виступав за їх активну
підтримку державою. За Дж. Міллем конкуренція – обов’язкова умова прогресу і
будь-які її обмеження мають негативні наслідки для галузей економіки; крім того,
конкуренція стимулює виробництво та торгівлю.
Таким чином, своїми поглядами Дж. Мілль підтримував теорію порівняльних
переваг Д. Рікардо та допрацював її за рахунок дослідження нових факторів, які
забезпечують країнам, що ними володіють, конкурентні переваги на світових ринках.
25

26.

Але якщо класики політичної економії розглядали конкуренцію як потужний
двигун товарного виробництва, який забезпечував загальний прогрес, то зовсім
іншої думки були К. Маркс та його послідовники.
Прихильники марксизму бачили в конкуренції одне з основних бід
капіталістичного способу виробництва, оскільки конкурентна боротьба, за їх
поглядами, являє антагонізм інтересів найманої праці та капіталу. Марксисти
акцентували свою увагу на соціальних наслідках, пов’язаних з конкуренцією.
Вони доводили, що конкуренція нищить дрібних товаровиробників та неминуче
веде до концентрації та централізації капіталу, до панування великих монополій.
І це можливо виправити лише за допомогою соціальної революції.
К. Маркс дав наступне визначення конкуренції: «Властива товарному
виробництву, заснованому на приватній власності на засоби виробництва,
антагоністична боротьба між приватними товаровиробниками за найвигідніші
умови виробництва та збуту товарів та одночасно механізм стихійного
регулювання пропорцій суспільного виробництва».
26

27.

Коли у ХІХ ст. почав відбуватися процес становлення індустріального
суспільства, настав час ототожнювання монополії з великомасштабним
виробництвом, а конкуренції – з більшістю діючих в економіці фірм не
такого великого масштабу. Досліджували виробничі монополії ери
індустріального суспільства такі відомі економісти, як А. Маршалл, Дж.
Б. Кларк, А. Пігу, Й. Шумпетер. Вони доводили, що виникнення
монополій – неминучий результат розвитку виробництва великого
масштабу та ринкового конкурентного середовища.
Особливий внесок був зроблений неокласичними концепціями А.
Маршалла. Відомий англійський економіст став засновником
неокласичного напрямку в економічній думці. А. Маршалл у роботі
«Принципи політичної економії» (1890 р.) продовжив досліджувати ідеї
Дж. Мілля щодо попиту та пропозицій торгівлі. Його ідеї щодо
конкуренції були значно ближче до ідей А. Сміта, ніж до його сучасників.
Дж. Стиглер говорить, що «в основних главах про конкуренцію А.
Маршалл говорив про «страх зіпсувати ринок» та про фірми, які мають
криві попиту з негативним нахилом, та що він лише одного разу згадує
про досконалу конкуренцію, лише тоді, коли він енергійно її відхилив».
27

28.

А. Маршалл обґрунтував механізм автоматичного встановлення
рівноваги на ринку за допомогою досконалої конкуренції і дії законів
граничної корисності й граничної продуктивності. Можливість для
збільшення конкурентних переваг продукції з’являється тоді, коли
певний фактор виробництва використовується не в повному обсязі і
масштаби виробництва не забезпечують мінімуму витрат. Критерієм
конкурентоспроможності в межах цієї моделі є наявність у виробника
таких факторів, що можуть бути використані з вищою продуктивністю.
А. Маршалл визнав необхідним враховувати проміжний стан між
монополією та конкуренцією, оскільки елемент монополії неминуче
присутній у будь-якій конкурентній системі. В сучасних умовах таке
явище має назву недосконалої конкуренції.
Подальший розвиток теорії конкуренції був отриманий у роботах Дж.
Робінсон «Теорія недосконалої конкуренції» (1933 р.) та Е. Чемберліна
«Теорія монополістичної конкуренції» (1934 р.). Дж. Робінсон
проаналізувала механізм формування цін і реалізацію монопольного
прибутку в умовах недосконалої конкуренції.
28

29.

Недосконалу конкуренцію характеризує маневрування цінами, яке дозволяє
одержувати вищі прибутки завдяки зростанню обсягів виробництва. Дж. Робінсон
вважала, що модель недосконалої конкуренції виникає тоді, коли конкурентивиробники виготовляють різну продукцію і кожен із них володіє монополією на цей
товар. Така модель не допускає єдності монополії та конкуренції, вона зберігає
протиставлення конкуренції і монополії як двох несумісних явищ.
Кінець ХІХ – початок ХХ ст. був періодом подальших досліджень, який змінив
погляди на конкуренцію та її роль в економіці того часу. Концепція ефективної
конкуренції за допомогою інновацій лежить в основі еволюційної теорії
Й.Шумпетера. Він подав найбільш розгорнуту характеристику позитивних
можливостей монополій та обґрунтував їх виключну роль у розвитку науковотехнологічного прогресу.
Й. Шумпетер так говорив про конкуренцію: «Це не той вид конкуренції, який може
бути віднесений на рахунок існуючих товарів, але цей вид конкуренції може бути
особливо актуальним, якщо мова йтиме про новий товар, нову технологію, нові
ресурси чи новий тип організації». Тобто визначальне значення в економіці повинна
відігравати не конкуренція цін або якості, а конкуренція нововведень, оскільки саме
інновації і підприємництво є головними чинниками формування конкурентних
переваг країн. Інновації дають можливість отримувати монопольні прибутки
29
державам.
29

30.

У сучасних умовах існує ціла низка тлумачень поняття «конкуренції».
У 70-х рр. ХХ ст. почала активно розвиватися теорія конкурентоспроможності.
Так, у 90-ті роки авторитетний американський учений М. Портер розробив теорію
конкурентних переваг. Оскільки нові тенденції у розвитку світової торгівлі,
технологіях, темпах економічного зростання вимагали перегляду теоретичних
поглядів щодо конкурентоспроможності країн. Введення терміна «конкурентні
переваги» та розроблена вченим теорія конкурентних переваг надали
методологічну основу для визначення категорії «конкурентоспроможність». З
положень, викладених М. Портером, зрозуміло, що конкурентоспроможність є
проявом системи факторів, які створюють різні конкурентні переваги в залежності
від конкурентного середовища.
Необхідним елементом ринкового механізму є конкуренція, яка в умовах
глобалізації зростає та змінюється її суть і форми. Він акцентує увагу на факторах
виробництва, інвестиціях, інноваціях. А останні характеризують послідовність
економічного зростання, тобто процес підвищення конкурентоспроможності
національної економіки.
30

31.

3. Сутність інноваційної теорії міжнародної конкуренції.
В останні десятиріччя у світі спостерігається перехід від статичних і динамічних
конкурентних переваг до інноваційних, досягнення яких передусім пов’язане з переходом країн на
інноваційний шлях з метою здобуття якісно-нового рівня соціально-економічного розвитку. Місце
країни в міжнародному співтоваристві окреслюється станом освіти, розмірами застосовування
наукових та технічних досягнень, ефективністю інтеграції факторів виробництва, капіталу,
інформаційних та інтелектуальних ресурсів.
Всесвітній досвід свідчить, що ключовими умовами досягнення більш високого рівня
конкурентоспроможності країни є:
• сприяння створення і оволодіння новими знаннями у якості визначальної основи ефективної
конкурентної боротьби;
• розвиток внутрішньої конкуренції, що сприяє інноваційній активності;
• створення конкурентних переваг шляхом застосовування інновацій, нових технологій, знань
та інформації;
• здатність окремих підприємств та промисловості в цілому впроваджувати нововведення,
удосконалювати та модернізувати їх;
• розуміння, що утримати конкурентні переваги можна тільки шляхом безперервного
впровадження нових та удосконалення вже існуючих інновацій, оскільки будь-яке досягнення є
доступним для повторення конкурентами;
• створення сприятливого середовища з метою стимулювання розвитку передових галузей,
розвиток нових галузей та нових підприємств.
Іншими словами, для зростання національної конкурентоспроможності країни необхідна
постійна спрямованість її економіки на пошук, здійснення і впровадження31нововведень.

32.

М. Портер, розглядаючи конкурентні переваги стверджував, що
національний розквіт не дістається у спадок, не є наслідком наявних природних
ресурсів або робочої сили, а утворюється. Конкурентоспроможність залежить від
здатності підприємств впроваджувати інновації і модернізуватися. Утримання
конкурентних переваг стає можливим завдяки постійному вдосконаленню
продукції, засобів її виробництва та всіх інших факторів. Таким чином,
фундаментом конкурентних переваг є процес безперервного стимулювання
оновлення і вдосконалення.
Поняття «інновація» означає нововведення, тобто впровадження нових форм
організації праці й управління в систему підприємницької діяльності; це
використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності результатів
інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення
соціально-економічної діяльності.
32

33.

У загальному розумінні сутність інноваційних процесів, що відбуваються в
будь-якій складній виробничо-господарській системі, – це сукупність прогресивних,
якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі і сприяють
дальшому якісному розвитку суспільства, забезпечують вищий рівень життя; це
послідовна система заходів, внаслідок яких інновація дозріває від ідеї до конкретної
продукції, технології, структури чи послуг і розповсюджується в господарській
практиці і суспільній діяльності.
Сучасна економічна наука виділяє п’ять основних типів інновацій:
- виробництво нового виду продукції (товарна інновація);
- розробка нового методу виробництва (технологічна інновація);
- створення нового ринку товарів чи послуг (ринкова інновація);
освоєння нового джерела постачання сировини і напівфабрикатів
(маркетингова інновація);
- реорганізація структури управління (управлінська інновація).
33

34.

Ефективне впровадження інновацій дає змогу створити суттєві стратегічні
переваги в найбільш конкурентних галузях. Підприємства-лідери досягають
конкурентних переваг завдяки інноваціям шляхом використання як нових
технологій, так і методів роботи, але після досягнення переваг утримання їх
стає можливим тільки шляхом постійних удосконалень, тобто
безперервних інновацій.
Таким чином, на сучасному етапі світового економічного розвитку
головною ознакою конкурентоспроможності стає її інновація, тобто
спроможність системи до систематичного розвитку, оновлення та змін в
господарській діяльності на основі засвоєння нововведень.
Інновація також означає застосовування існуючого науково-технічного,
інформаційного та інтелектуального потенціалу з метою подальшого
розвитку, підвищення результатів діяльності та якості життя суспільства.
34

35.

Рис. 4. Вплив інноваційної діяльності на формування
конкурентоспроможності
35

36.

Інноваційна діяльність спирається на процес поліпшення,
прогресу, відкриття нового, тобто на результативне засвоєння та
впровадження нововведень, спрямованих як на оновлення технологій,
техніки, організації виробництва та розроблення нової продукції, так і
на проведення соціальних інновацій, спрямованих на ефективну зміну
поведінки персоналу з метою отримання запланованих результатів.
Саме поєднання всіх складових дає змогу системі не тільки вижити в
умовах загострення конкуренції, але й досягти необхідного рівня
конкурентоспроможності.
Інноваційний шлях розвитку дає право країнам забезпечувати
собі технологічні переваги та активно формувати ядро шостого
технологічного укладу – інформаційні технології, біотехнології,
нанотехнології,
космічна
техніка,
що
визначає
конкурентоспроможність їхньої економіки як на внутрішніх, так і
міжнародних ринках.
36

37.

Основними причинами виникнення та поширення інновацій є:
конкурентна боротьба (бажання одержати на ринку конкурентні переваги та
максимізувати прибуток);
зростаючий попит споживача;
зростання технічного потенціалу;
пошук вирішення проблем, які виникають у підприємницькій діяльності
фірми;
потреба не відставати в економічному розвитку, не втрачати ринку,
наслідувати інші організації, які впроваджують нову технологію;
бажання поліпшити свої результати у конкретній діяльності підприємства;
підтримка та забезпечення престижу підприємства;
реалізація знань та підвищення престижу підприємства;
інтуїтивне уявлення про те, що інновація може поліпшити діяльність
підприємства;
поради консультантів у будь-який період реорганізації фірми;
наукові відкриття, інтернаціоналізація науки;
винахідництво.
Саме інновації визначають конкурентні переваги в ринковій боротьбі,
реалізація яких дає змогу активно брати участь у формуванні світової
економічної
системи
завдяки
досягненню
інноваційної
конкурентоспроможності на національному рівні.
37

38.

4. Мета, завдання та структура дисципліни «Міжнародна конкуренція»
Метою вивчення дисципліни «Міжнародна конкуренція» є формування
компетентностей щодо аналізу сучасних чинників міжнародної конкурентної боротьби,
розуміння ролі економічного середовища і політики уряду у забезпеченні успіху
національних фірм на світовому ринку, джерел досягнення та утримання міжнародних
конкурентних переваг країни.
Завданням вивчення дисципліни «Міжнародна конкуренція» є отримання ґрунтовних
знань та формування практичних вмінь студентів щодо проблем:
визначення чинників формування конкурентоспроможності економічних суб’єктів у
глобальному конкурентному середовищі на мікро-, мезо- та макрорівнях;
з’ясування ролі та особливостей діяльності сучасних транснаціональних корпорацій як
основних суб’єктів міжнародної конкуренції;
дослідження необхідних умов досягнення та збереження країною стійких
конкурентних переваг на міжнародних ринках;
реалізації державної політики ефективного розвитку країни в умовах міжнародної
конкуренції;
підвищення конкурентоспроможності України у світовій економіці;
розуміння особливостей регулювання конкурентних відносин на міжнародному рівні.
Предметом вивчення дисципліни є сучасні закономірності розвитку міжнародних
конкурентних відносин, способи досягнення міжнародних конкурентних переваг
економічних суб’єктів на мікро- та макроекономічних рівнях.
38

39.

Дякую за увагу!!!
39
39