Характеристика емоційно-вольової сфери особистості. Індивідуально-типологічні властивості особистості

1. Дисципліна “ Основи психології ”

Викладач: к.психол.н., доцент
Потоцька Ірина Сергіївна

2. Лекція №3 ” Характеристика емоційно-вольової сфери особистості. Індивідуально-типологічні властивості особистості ”

Питання:
1.Воля. Вольові якості особистості.
2.Порушення волі.
3.Емоції. Види емоцій.
4.Почуття. Вищі почуття та їх види.
5.Темперамент. Характеристика типів
темпераменту. Теорії темпераменту.
6.Поняття про характер. Психопатії.
7.Здібності.

3. ВОЛЯ

- психічна функція, яка полягає
в здатності індивіда до
свідомого управління своєю
психікою і вчинками в
процесі прийняття рішень
для досягнення
поставлених цілей.
Розвинення волі, здатності до
вольової діяльності - процес
тривалий. Воля генетично
не обумовлена.

4. Воля виявляється тоді, коли людина зустрічає труднощі на шляху до реалізації поставленої мети. Заключним етапом вияву волі є дії, пов'язані

з подоланням внутрішніх чи
зовнішніх перешкод.
• Внутрішні перешкоди
- ставлення і
установка людини,
хворобливий стан,
перевтома тощо.
Зовнішні перешкоди - час,
простір, фізичні і зовнішні
перешкоди; відбиваючись у
свідомості, вони
спричинюють вольове
зусилля, яке створює
готовність до подолання
труднощів.

5. Функції волі

Спонукальна функція забезпечує активність
людини в подоланні труднощів і перешкод. Якщо в
людини відсутня актуальна потреба виконувати
дію, але при цьому необхідність виконання її вона
усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання,
змінюючи смисл дії (робить його більш значущим).
Гальмівна функція виявляється у стримуванні
небажаних виявів активності. Людина здатна
гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, які суперечать уявленням про зразок,
еталон і здійснення яких може поставити під
сумнів або зашкодити авторитету особистості.

6. Основні вольові якості особистості:

Витримка і
самовладання
виявляються в
умінні людини
стримувати свої
почуття,
гальмувати
імпульсивні дії,
підпорядковувати
себе поставленій
меті.

7. Основні вольові якості особистості:

Терпіння, наполегливість дають змогу
людині продовжувати діяльність у
найскладніших умовах, незважаючи
на тимчасові невдачі і перешкоди.
Наполегливість - одна з
найважливіших якостей особистості,
що сприяє досягненню мети. Але не
слід наполегливість плутати з
упертістю. Уперта людина
практично завжди намагається
наполягти на своєму, не оцінюючи
критично свої судження, бажання чи
рішення.

8. Основні вольові якості особистості:

Рішучість дає змогу людині виконати
прийняте рішення без зайвих вагань.
Люди, позбавлені цієї якості, часто не
можуть довести розпочату справу до
кінця і сумніваються у правильності
вибору способу виконання. Важливою
умовою рішучості є сміливість, тобто
готовність людини йти на
виправданий ризик. Безумовно,
рішучість має ґрунтуватися на
глибокій розсудливості і лише тоді
вступати в дію, коли людина
остаточно вирішує, що їй потрібно.

9. Формування ВОЛІ

Слабовільна людина, виробляючи в себе корисні
звички, наприклад, прокидатися в один і той
самий час, робити фіззарядку, чистити зуби
тощо, цим самим тренує свою волю. Тим
часом і у вольових людей воля може слабнути,
особливо після тривалої і тяжкої хвороби.
Тому треба, щоб у процесі видужання хворий
відновлював комплекс таких корисних звичок,
як прибирання ліжка, вмивання, зарядка
тощо. Це допоможе йому зміцнити волю і
стане важливим елементом реабілітації.

10. Порушення вольової сфери

Серед патологічних змін
вольової сфери виділяють
гіпобулію, гіпербулію та
абулію.
Гіпобулія - стан психіки, що
виявляється в зниженні бажань і
спонукань до діяльності. Такі хворі
завжди мляві, рухова активність у
них виявляється мало, увага
ослаблена. Гіпобулія може бути
одним із перших симптомів
захворювання. Вона також
виникає внаслідок виснаження
нервової системи і при деяких
соматичних розладах у людей, які
довго і тяжко хворіють.

11. Порушення вольової сфери

Гіпербулія - стан психіки, для якого
характерне значне підвищення
активності хворого, що
виявляється у рухливості, незвичній
для тієї чи іншої конкретної
людини. Гіпербулія входить до
складу маніакального синдрому. Такі
хворі багато рухаються, ходять від
одних знайомих до інших без
потреби, знайомляться на вулицях
і розповідають, наприклад, про свої
проекти, винаходи
тощо. Підвищена активність у них
поєднується з дуже низькою
продуктивністю.

12. Порушення вольової сфери

Абулія - патологічне порушення
психічної регуляції дій. Виявляється у
відсутності спонукань до
діяльності, в нездатності прийняти
рішення і виконати потрібну дію,
хоч необхідність її усвідомлюється.
Глибокий прояв абулії
характеризується повною
відсутністю у хворих зовнішніх
рухових реакцій - вони нерухомо
сидять або лежать. Тому без
допомоги обслуговуючого медичного
персоналу вони не в змозі
задовольняти елементарні
життєві потреби.

13. ЕМОЦІЇ

особливий клас психічних
процесів і станів,
пов'язаний з
інстинктами,
потребами й мотивами,
що відображають у
формі безпосереднього
тимчасового
переживання
(задоволення, радості,
страху тощо)
значущість для
життєдіяльності
індивіда явищ і ситуацій,
які діють на нього.

14.

15.

16. ВИДИ ЕМОЦІЙ

Примітивні (нижчі) - переживання, пов'язані із
задоволенням або незадоволенням фізіологічних
потреб.
Вищі - переживання, які виникають на ґрунті задоволення
духовних потреб.
Позитивні - емоції, що пов'язані із задоволенням потреб.
Негативні - емоції, які викликають почуття
незадоволення і вимагають зміни ситуації.
Стенічні - емоції, які підвищують життєдіяльність
людини, посилюють активність.
Астенічні - емоції, які пригнічують життєдіяльність
організму, знижують енергію суб'єкта.

17. Алгоритм виникнення емоцій по П.В.Симонову:

Е=П(Іі-Ін)
Де:
Е – емоція;
П – потреба;
Іі – інформація існуюча (якою суб'єкт
володіє);
Ін – інформація, необхідна для
задоволення потреби.

18. Медичному працівникові, особливо для його професійного успіху, дуже важливо за виразом обличчя навчитися визначати переживання пацієнта.

Основні емоції:
Страх
Щастя
Гнів
Настрій
Афект
Пристрасть

19.

20. СТРАХ

- емоція, що виникає в ситуаціях загрози
біологічному або соціальному
існуванню людини і спрямована на
джерело справжньої або уявної
небезпеки. Індивід у психологічному
стані страху змінює свою поведінку.
Страх викликає: депресивний стан,
неспокій, прагнення уникнути
неприємної ситуації. Під впливом
страху в людини виникають
вегетативні дисфункції (серцебиття,
тремтіння м'язів, рясне
потовиділення), з'являється
своєрідний вираз обличчя. Страх
виконує і позитивну функцію, роблячи
людину більш обережною і обачною.
Одних людей страх паралізує, інших
активізує.

21.

Згідно з легендою, Олександр Македонський
вибирав воїнів в особисту охорону так:
поставивши їх в шеренгу, починав на них
кричати, навіть погрожувати їм тортурами,
уважно стежачи за реакцією солдатів. Тих, хто
червонів, у кого проявлялося потовиділення,
підвищувалася рухова активність відбирав у
особисту охорону. А тих хто бліднів та
«впадав у ступор» - залишав. Таку стратегію
«відбору кадрів» просто пояснити. У той час
вважали, що якщо людина в екстрених
ситуаціях червоніє, то і діяти буде більш
рішуче через приплив крові до голови.

22.

23. Щастя

- психоемоційний
стан цілковитого
задоволення життям, відчуття
глибокого вдоволення та
безмежної радості. Те, що
викликає відчуття найвищого
задоволення життям,
дає радість людині. Стан щастя
можна вивчати за допомогою
доступних методів медичного
обстеження. Так було
встановлено, що за стан щастя
відповідає активність кори лівої
передлобної частки головного
мозку. Також йдеться про
«гормони щастя» —
т. зв. ендорфіни.

24.

25. ГНІВ

— бурхливий вияв злості, спрямований на
ближнього; злісний стан душі, почуття
сильного обурення; стан нервового
збудження, роздратування; намагання
завдати страждань комусь.
Гнів має зовнішнє виявлення, підвищує
тонус м'язів, передусім мімічних,
діяльність органів дихання та
кровообігу. Фізіологічним механізмом
гніву є прискорення процесів збудження
у корі головного мозку. У стані гніву в
людини спостерігається ослаблення
вольового та розумового контролю над
свідомістю та своєю поведінкою.

26. Настрій

- відносно тривалий, стійкий
психічний стан помірної або
слабкої інтенсивності, що
виявляється як позитивний або
негативний емоційний фон
психічного життя індивіда.
Джерелом виникнення того чи
іншого настрою є: стан
здоров'я; становище людини
серед людей; задоволена чи
незадоволена вона своєю роллю в
сім'ї і на роботі. Разом з тим
настрій, у свою чергу, впливає на
ставлення людини до свого
оточення.

27. АФЕКТ

сильний і відносно короткочасний
емоційний стан, пов'язаний з різкою
зміною важливих для суб'єкта
життєвих обставин; характеризується
яскраво вираженими руховими виявами
та змінами у функціях внутрішній
органів. В основі афекту лежить стан
внутрішнього конфлікту, породженого
суперечностями між вимогами, що
висуваються до людини, і
можливостями їх виконати. Афект
розвивається у критичних умовах, коли
людина нс здатна знайти адекватний
вихід із небезпечних, часто
несподіваних ситуацій.

28.

29. Почуття

— це стійке емоційне ставлення людини до явищ
дійсності, яке відображає значення цих явищ
відповідно до її потреб і мотивів.
На відміну від емоцій і настроїв, почуття мають
виражену об'єктивну прив'язку: вони
виникають щодо чого або когось, а не ситуації в
цілому. «Я боюсь цієї людини» — це почуття, а
«Мені страшно» — це емоція.
В якості почуття виявляється ставлення
особистості до праці, подій, інших людей, до
самої себе.

30. Вищі почуття

є відображенням переживань ставлення до явищ
соціальної дійсності. Виховуються в процесі життя
людини, залежать від соціального оточення.
Види вищих почуттів:
Моральні,
Інтелектуальні,
Естетичні.

31.

32.

33.

34. ТЕМПЕРАМЕНТ

сукупність найбільш стійких
індивідуально-психічних
особистостей людини, які
виявляються в динаміці її
поведінки та діяльності.

35. ТЕОРІЇ ТЕМПЕРАМЕНТУ

36. Конституційна теорія

Дана теорія темпераменту з'явилася на
початку XX ст. Її головна ідея полягала у
встановленні зв'язку темпераменту з
вродженою конституцією (статурою) людини.
Конституційні теорії спиралися на наочно
помітні ознаки в будові людського тіла.
Найбільш відомі модифікації даної теорії
належать німецькому психіатру і психологу
Ернсту Кречмеру і американському лікарю і
психологу Вільяму Шелдону.

37. Конституційна теорія

38. Конституційна теорія

39.

40.

41. Типова поведінка типів темпераменту

42. А. П. Чехов з властивими йому гумором і спостережливістю описав чотири типи темпераменту

"Холерик: жовчний... очі повертають в орбітах як голодні вовки...
Дратівливий, глибоко впевнений, що зимою "чортзна як холодно", а
літом "чортзна як спекотно". Жартів не розуміє. Як чоловік і приятель неможливий; як підлеглий - майже неможливий; як начальник нестерпний і небажаний. Жінка-холерик - чорт у спідниці...
Сангвінік: постійний у своїй непостійності... Усі враження діють на нього
легко і швидко: звідси виникає легковажність... або взагалі нічого не
читає, або читає запоєм. Тільки те й робить, що любить. Одружується
несподівано. Завжди не мирить з тещею. Жінка-сангвінік - найкраща
жінка, якщо вона не дурна.
Флегматик: зовнішність звичайнісінька, незграбна. Завжди серйозний,
тому що ліньки сміятися. Неодмінний член всіляких комісій, засідань...,
в яких нічого не розуміє і дрімає безсовісно. На все згодний, ні на що не
скаржиться, поступливий. На службі - щасливий. Жінка-флегматик народжується, щоб часом стати тещею.
Меланхолік: очі сіро-голубі, готові пустити сльозу. Зі скорботою і
сльозами в голосі повідомляє своїх ближніх, що валер'янові краплі
йому вже не допомагають... Жінка-меланхолік - найнестерпніша,
найнеспокійніша істота. Як дружина - доводить до отупіння, до
відчаю".

43. Характер

(від грецьк. character риса, відбиток,
чеканка, печатка)
розглядається як
сукупність істотних,
стрижневих і найбільш
стійких індивідуальних
якостей, що
виявляються в
діяльності, спілкуванні
та поведінці.

44. Надмірне вираження окремих рис характеру, межа норми називається акцентуацією.

Акцентуації характеру формуються, як правило, під
впливом виховання, навчання, професійної діяльності.
Акцентуація не є патологією. Це межа між нормою та
патологічними явищами у психічній сфері.
Розрізняють такі акцентуації характеру, як:
Демонстративність,
Педантизм,
Застрягання,
Підвищена збудливість,
Дистимічність,
Тривожність,
Емотивність,
Демонстративність,
Екзальтованість

45. Патологічні зміни характеру - психопатії

Для істеричної психопатії характерні
егоцентризм, брехливість і
вередливість. Ці особи намагаються
здобути визнання оточуючих,
справити на них враження. Часто в них
завищена самооцінка. Негативні якості
нерідко є наслідком неправильного
ставлення оточуючих і особливо
батьків, які схильні задовольняти будьякі, у тому числі й невиправдані,
бажання дітей. Саме ця категорія
психопатів часто стає ініціатором
конфлікту в колективі, сім'ї.

46. Патологічні зміни характеру - психопатії

Циклоїдна психопатія
характеризується частою
зміною полярних емоційних
станів. Ці особи або
перебувають у зниженому
настрої, все їм бачиться у
темному світлі, як правило,
вони перебільшують свої
недоліки, або ж усім задоволені,
нерідко метушливі і непосидючі.
Зміни настрою проходять за
типом фаз, тривалість яких
становить від кількох днів до
тижнів і місяців.

47. Патологічні зміни характеру - психопатії

Шизоїдних психопатів
можна описати кількома
словами: «дивний і
дивакуватий»,
«патологічно
замкнутий». Їм властива
емоційна холодність,
відірваність від
зовнішнього, реального
світу, заглибленість у
свої власні фантазії,
замкнутість, знижена
потреба у спілкуванні.

48. Патологічні зміни характеру - психопатії

Епілептоїдна психопатія поєднує
в собі вибуховість,
імпульсивність, конфліктність,
коливання настрою з
педантичністю, докладністю,
тугодумністю, злопам'ятністю.
Епілептоід заздрісний,
повільний у роботі, схильний
застрявати на дрібницях.
можуть тривало накопичувати
роздратування, а потім воно в
найнесподіваніший момент
виливається в потік лайок і
навіть в агресивні вчинки.

49. Рівні розвитку здібностей

Задатки
Здібності
Обдарованість
Талант
Геніальність

50. Задатки

це природжені
анатомо-фізіологічні
особливості нервової
системи, мозку
людини. Вони є
природною основою
розвитку здібностей.
Задатки переходять у
здібності лише в
процесі активної
діяльності людини.

51.

52. Обдарованість

• Обдарованість – це системне
утворення, що не зводиться до
простої суми окремих
здібностей.
• Природні задатки самі собою не
детермінують однозначно
обдарованості людини.
• Ключовим механізмом розвитку
обдарованості є високий рівень
окремих пізнавальних процесів
й особистісних якостей, що
проявляються у виконанні
певного виду діяльності.

53. Талановитість

це високий рівень розвитку
здібностей, передусім
спеціальних, що особливо
успішно втілюються в
певному виді діяльності.
Талант надає діяльності
людини оригінального та
своєрідного стилю і
виявляється в різних сферах
людської праці. Схильність і
здібності до праці найважливіші складові
справжнього таланту.

54. Геніальність

Найвищий рівень обдарованості,
таланту - геніальність. Вона
виявляється у творчій діяльності,
результати якої мають суспільну
значущість. Геніальність може
мати місце у медицині, техніці,
мистецтві, організації. І.П.Павлов
стверджував, що геній - це
надзвичайно високий рівень уміння
концентрувати увагу на
предметі чи явищі.

55.

ДЯКУЮ
ЗА УВАГУ!