Класична, некласична, постнекласична наука: принципи і тенденції розвитку
Класична наука та її методологія
Провідним принципом класичної науки є принцип спостережуваності.
Некласична наука (перша половина XX ст.)
Революція в природознавстві кінця XIX - початку XX в. і становлення ідей та методів некласичної науки
Модель розвитку науки за К. Поппером
Модель розвитку науки за Т. Куном
«Нормальна наука»
Наукова революція
Постнекласична наука, її принципи і тенденції розвитку
Ознаки постнекласичної науки
Синергетика як методологія постнекласичної науки
Два основні типи матеріальних систем:
Основні світоглядні положення синергетики
Сутність анархістської епістемології П. Фейєрабенда
Методологію анархізму П. Фейєрабенд конкретизує у двох принципах:
2. Принцип неспіввимірності теорій
154.00K
Категория: ИсторияИстория

Класична, некласична, постнекласична наука: принципи і тенденції розвитку

1. Класична, некласична, постнекласична наука: принципи і тенденції розвитку

1.
2.
3.
Класична наука
Некласична наука
Постнекласична наука

2. Класична наука та її методологія

Етап класичної науки охоплює період з XVII до кінця
XIX століття і пов'язаний насамперед з діяльністю
таких мислителів, як Г. Галілей, І. Кеплер, І.
Ньютон. Початок її було покладено в працях М.
Коперника, який створив нову, порівняно з
Арістотельсько-Птолемеївскою, геліоцентричну
систему світу.
Класична стадія має в якості своєї парадигми
класичну механіку, її картина світу будується на
принципі жорсткого (лапласівського)
детермінізму, їй відповідає образ світобудови як
годинникового механізму.

3. Провідним принципом класичної науки є принцип спостережуваності.

Об’єктом дослідження були замкнені
статичні системи, тобто такі, що
перебувають у стані спокою або
рівноваги, поза зовнішніми зв’язками
та взаємодіями. Таке розуміння
об’єкта пізнання було зумовлене
уявленням дослідників природи про її
абсолютну незмінюваність у часі.

4.

Класична наука постулювала стабільність і
універсальність порядку природи. Мислителі
цієї доби були переконані, що людський розум
як активне джерело раціональної діяльності
проникає в сутність світового порядку за
допомогою таких же стійких і універсальних
категорій мислення. При цьому предметом
науки є закони, загальні положення, що
мають абсолютну і безумовну значущість для
всіх.

5.

Панувало переконання у соціальній нейтральності
науки, вважалося, що вона орієнтована власними
автономними цінностями, пов'язаними з пошуком
істіни. Ідеалом науки була побудова абсолютно
істинної картини природи.
Дослідники цієї епохи важали, що об'єктивність
пізнання досягається лише тоді, коли з їх опису
видаляється все, що належить до суб'єкта і
процедур його пізнавальної діяльності, причому ці
процедури вважалися раз на завжди даними і
незмінними.
Суб'єкт пізнання трактувався як асоціальний і
неісторичний. Оскільки ціннісні характеристики
належать не до самого знання, а тільки до
особистості, вважалося, що їх необхідно елімінувати
за допомогою спеціальних процедур.

6.

Строго однозначний причиннонаслідковий зв'язок зводився в ранг
пояснювального еталона. Пояснення
розумілося як пошук механічних причин, а
обґрунтування зводилося до редукції знань
про природу до фундаментальних принципів
механіки. Це зміцнювало претензії на
виявлення єдино вірного методу, що
гарантує побудову істинної теорії. Відповідно
до цього будувалася картина світу, яка мала
механістичний характер. Вона продукувала
образ лінійного розвитку з жорстко
однозначною детермінацією: минуле спочатку
визначає теперішнє, а теперішнє, в свою
чергу, визначає майбутнє.

7.

Класична картина світу створювала
опис об'єктів таким чином, ніби вони
існували самі по собі в строго
заданій системі координат. Був
вироблений і категоріальний апарат
науки, пристосований до
механістичного тлумачення світу.

8.

Проте такий погляд на природу розхитували
як саме природознавство, так і філософія.
Перший крок зробив І. Кант у праці «Загальна
природнича історія та теорія неба» (1755).
Землю та Сонячну систему він розглядав як
такі, що змінюються в часі, перебувають у
процесі становлення, зрілій фазі й, зрештою,
руйнування. Системно ж ідея еволюції в
різних галузях природознавства почала
торувати собі шлях лише на початку XIX ст. А
в 70-х роках Г. Спенсер екстраполював закон
еволюції на цілий Всесвіт. Еволюція, на його
думку, є тим абсолютним загальним
елементом досвіду, який дає можливість
зрозуміти будь-які явища

9.

70-ті роки XIX ст. можна вважати новим
етапом у розвитку класичної науки, яка
переорієнтовується на вивчення замкнених
динамічних систем. Відповідно виникає й
потреба в розробці методології дослідження
таких об'єктів. Нею стала діалектика,
основою якої є принцип універсального
зв'язку та зумовленості явищ. Наука як
система знань на основі діалектичної
методології постає динамічно замкненою. Її
функціонування та розвиток можна передати
у формі лінійно-кумулятивної моделі.
Кумулятивізм є принципом розвитку класичної
науки, згідно з яким у процесі зростання
наукового знання зберігаються всі
нагромаджені досі результати з додаванням
нових.

10. Некласична наука (перша половина XX ст.)

Вихідний пункт пов'язаний з розробкою
релятивістської і квантової теорії. Вона
відкидає об'єктивізм класичної науки,
відкидає уявлення про реальність як
щось незалежне від засобів її
пізнання, суб'єктивного фактора. Вона
осмислює зв'язки між знаннями про об'єкт і
характером засобів і операцій пізнавальної
діяльності суб'єкта. Експлікація цих зв'язків
розглядається в якості умов об'єктивноістинного наукового пояснення

11.

Класичне природознавство XVII- XVIII ст.
прагнуло пояснити причини всіх явищ,
включано з соціальними, на основі
законів механіки І.Ньютона. В XIX в.,
звязку з революцією в природознавстві
кінця XIX - початку XX в., стало
очевидним, що закони ньютонівської
механіки вже не могли відігравати роль
універсальних законів природи

12. Революція в природознавстві кінця XIX - початку XX в. і становлення ідей та методів некласичної науки

В 1895-1896 рр. були відкриті промені Рентгена,
радіоактивність (Беккерель), радій (М. і П. Кюрі) і
ін. У 1897 р англійський фізик Дж. Томсон відкрив
першу елементарну частинку - електрон і
зрозумів, що електрони є складовими частинами
атомів всіх речовин. Досить відчутний «підрив»
класичного природознавства було здійснено А.
Ейнштейном, який створив спочатку спеціальну
(1905), а потім і загальну (1916) теорію
відносності.

13.

Водночас фізика починає вивчати мегасвіт.
Зокрема, в астрономіїз'явилася теорія
нестаціонарного Всесвіту, яка виявила ефект
«розбігання» галактичних систем, існування
ядер галактик, де відбуваються надпотужні
енергетичні процеси, які суттєво впливають
на поведінку галактичної системи. Відкриття
цілої низки астрономічних об'єктів, зокрема –
квазарів, пульсарів, чорних дірок тощо,
свідчать про неоднорідність Всесвіту. Отже,
фізика започаткувала дослідження
безпосередньо не спостережуваних
об'єктів, створивши прецедент для інших
наук.

14.

Якщо в класичній фізиці опис і пояснення
ґрунтується на безпосередньому
спостереженні об'єкта самого по собі, то в
некласичній фізиці спостереження
опосередковане приладами, які взаємодіють з
об'єктом. Засоби спостереження (прилади)
становлять єдине ціле з об'єктом
дослідження.
Таким чином, внаслідок нових
експериментальних відкриттів була підірвана
віра в об'єктивний, незалежний від
спостерігача перебіг подій, який є
внутрішньою суттю класичної наук

15.

Об'єктом некласичної науки стає
відкрита система як результат взаємодії
об'єкта із засобами спостереження.
Отримані результати спостереження є
відносним знанням, оскільки їх зміст
залежить від застосовуваних засобів.
Сам об'єкт безпосередньо не
спостережуваний, а тому безпосередній
досвід поступається місцем раціонально
сконструйованій моделі досліджуваного
об'єкта.

16.

За Г. Башляром, усі попередні філософські
системи задавали методологію пізнання
реальності і раціонального конструювання
наукових принципів та законів, які мали
емпіричний характер, тобто формулювали
їх у термінах спостереження.
Сучасна наука має справу із
неспостережуваними, тобто теоретично
сконструйованими ідеальними
об'єктами із застосуванням математики та
математичної логіки.

17.

Отже, суттєвою рисою некласичної науки є її
теоретичний характер. Вона функціонує на
двох рівнях: емпіричному та теоретичному, де
останньому належить пріоритетна роль.
Більше того, конкретний теоретичний опис
однієї і тієї ж реальності, тобто емпіричної
бази, може бути багатоваріантним. А це
означає, що наука як система знання включає
в себе не лише теорії, які взаємно
доповнюють одна одну, а й їх синтез та
концептуалізацію.

18.

Таким чином, сучасна наука, на погляд Г.
Башляра, постає як некумулятивна модель з
відкритою системою, де механізмом приросту
наукового знання є релятивізація базових
понять та принципів, що в некласичній науці
призводить до перебудови (концептуалізації)
усієї системи наукового знання і накладає
відбиток на характер наукового і
філософського мислення.
Під сумнів ставлять не лише фізичні
характеристики картини світу, а й
логічні та метафізичні. Отже, розвиток
некласичної науки можна виразити у формі
лінійно-некумулятивної моделі

19.

На погляд К. Поппера, альтернативою
принципу кумулятивності класичної науки є
принцип фалібілізму (фальсифікації)
некласичної науки, згідно з яким будь-яка
теорія через обмеженість своєї емпіричної
бази може бути спростована. Наукове
знання є гіпотетичним і може бути
спростоване емпіричними фактами, що
збурюють теорію. А звідси постає необхідність
критичного перегляду основних
концептів наукової теорії задля її
усунення та заміни іншою, здатною
передбачати нові факти.

20. Модель розвитку науки за К. Поппером

формулювання проблеми;
спроба розв'язання її шляхом висунення гіпотез;
фальсифікація гіпотез, вибір кращої з них, тобто
такої, що має більше число потенційних
фальсифікаторів;
експериментальна перевірка та відбір наслідків, що
мають принципово новий характер;
нова та точніша постановка проблеми в результаті
критичної дискусії.
Отже, безперервний процес зростання знання
здійснюється як перманентний рух від пояснення до
пояснення, від гіпотези до гіпотези, від проблеми до
проблеми. У такий спосіб у науці постійно
відбувається перебудова теорій. Причому нова
теорія успадковує успішні наслідки старої теорії,
усуває її помилки й дає додаткові передбачення, яких
раніше не було.

21. Модель розвитку науки за Т. Куном

Т. Кун запропонував нелінійну некумулятивну
модель розвитку науки. У роботі “Структура
наукових революцій” (1962) він відмовляється
від ідеї лінійного розвитку науки як системи
знання, обґрунтовуючи таку модель науки, де
пріоритетними стають зовнішні соціальні чинники
її розвитку. Річ у тім, що в другій половині ХХ ст.
наука стає творчістю дослідницьких колективів,
наукових співтовариств, які складаються на основі
спільної парадигми.

22.

Т. Кун пропонує розгляд когнітивного
аспекту науки у нерозривному зв'язку з
динамікою наукового співтовариства.
Згідно з Т. Куном, наукове
співтовариство складається з фахівців
певної галузі, що отримали подібну одне
до одного освіту і професійні навички,
засвоїли одну і ту ж навчальну
літературу і відповідали за реалізацію
певних цілей, включаючи навчання
учнів і послідовників. Ці цілі мають
різний характер у період нормальної
науки і в періоди наукових революцій.

23.

Основною одиницею вимірювання процесу розвитку
науки, за Т. Куном, є „парадигма” -
концептуальна схема, яка протягом певного
часу визначається науковим співтовариством у
якості основи практичної діяльності. Вона
означає сукупність переконань, цінностей і технічних
засобів, прийнятих науковим співтовариством, що
забезпечують існування наукової традиції.
Парадигма – це те, що об'єднує членів наукового
співтовариства, а наукове товариство складається з
людей, які визначають певну парадигму. Парадигма
знаходить своє втілення в підручниках або в
класичних працях вчених і набагато років визначає
коло проблем і методів їх вирішення в тій чи іншій
галузі науки.

24. «Нормальна наука»

це термін, введений Куном у філософію науки, який
означає діяльність наукового співтовариства у
відповідності з певною нормою - парадигмою.
Творчий аспект нормальної науки обмежений
розширенням галузі застосування і підвищенням
точності парадигми. Природа «нормальної науки»
міститься у постановах і вирішенні всіляких
концептуальних, інструментальних і математичних
задач. Парадигмою жорстко регламентуються як
вибір проблем, так і характер рішень, що
приймаються. Для Куна творчий аспект «нормальної
науки» обмежений розширенням галузі застосування
і підвищенням точності парадигми.
Концептуальні основи парадигми при цьому не
змінюються, що веде лише до кількісного росту
знань, а не до якісного перетворення його змісту.
Тому Кун характеризує «нормальну науку» як «у
вищому ступені кумулятивний захід».

25. Наукова революція

пов'язана з повною або частковою заміною парадигми.
Загальний ритм цього процесу являє собою діахронічну
структуру, яка включає ланцюг послідовних етапів:
1) теза науки (допарадигмальний період);
2) „нормальна наука” (парадигмальний період);
3) криза „нормальної науки” і наукова революція (зміна
парадигми);
4) ствердження і оформлення нової парадигми.
Процес становлення парадигми характеризується суперництвом
різних шкіл і відсутністю загальноприйнятих концепцій та
методів дослідження.

26.

Навіть загальний аналіз найзначніших теорій, які
закарбувались в історії науки, свідчить, що вони
характеризуються безперервністю, яка зв’язує їх
елементи в єдине ціле. Ця безперервність є не що
інше, як розвиток деякої дослідної програми. Ця
безперервність забезпечується збереженням
«твердого ядра» теорії. В усіх дослідних програм є
«тверде ядро». Твердження, що входять у тверде
ядро програми, ретельно оберігаються від
спростувань – такі вимоги негативної евристики
НДП.
Згідно з І.Лакатосом, тверде ядро ньютонівської
НДП становили три відомі закони Ньютона і
закон всесвітнього тяжіння. Це тверде ядро
залишалося незмінним, незважаючи на потік новацій.
Головного удару перевірок зазнає захисний пояс
навколо ядра теорії, різного роду допоміжні гіпотези.

27. Постнекласична наука, її принципи і тенденції розвитку

Поняття постнекласичної науки було введено
в кінці вісімдесятих років XX століття для того,
щоб позначити новий етап у розвитку науки,
пов'язаний з науковою революцією, яка
розгорталася протягом трьох останніх
десятиліть і до цього часу не завершилася.
Істотна ознака постнекласичної науки –
постійна включеність суб'єктивної
діяльності в «тіло знання». Вона враховує
співвіднесеність характеру одержуваних знань
про об'єкт не тільки з особливістю засобів і
операцій діяльності суб'єкта, що пізнає, а й з її
(діяльності) ціннісно-цільовими структурами.

28. Ознаки постнекласичної науки

зміна характеру наукової діяльності, обумовлена
революцією в засобах отримання і збереження
знань (комп'ютеризація науки, зрощення науки з
промисловим виробництвом і т.п.);
поширення міждисциплінарних досліджень і
комплексних дослідницьких програм;
підвищення значення економічних і соціальнополітичних чинників і цілей;
зміна самого об'єкта – відкриті самоорганізовані
системи;
включення аксіологічних факторів до складу
пояснювальних пропозицій;
використання в природознавстві методів
гуманітарних наук, зокрема принципу історичної
реконструкціі.

29. Синергетика як методологія постнекласичної науки

Початок синергетиці покладено у 1973 році виступом
німецького вченого Г. Хакена на першій конференції,
присвяченій проблемам самоорганізації. Г. Хакен - творець
синергетики - звернув увагу на те, що корпоративні
явища спостерігаються в найрізноманітніших системах, чи
це астрофізичні явища, фазові переходи, гідродинамічні
нестійкості, утворення циклонів в атмосфері, динаміка
популяцій і навіть явища моди. У своїй класичній роботі
«Синергетика» він відзначав, що в багатьох дисциплінах, від
астрофізики до соціології, ми часто спостерігаємо, як
кооперація окремих частин системи приводить до
макроскопічних структур або функцій

30.

Синергетика в її нинішньому стані фокусує
увагу на таких ситуаціях, в яких структури
або функції систем переживають драматичні
зміни на рівні макромасштабів. Зокрема,
синергетику особливо цікавить питання про
те, як саме підсистеми або частини
виробляють зміни, цілком зумовлені
процесами самоорганізації.
Парадоксальним здавалося те, що при
переході від неврегульованого стану до
порядку всі ці системи поводяться подібно. Г.
Хакен підкреслює, що у зв'язку з кризою
вузькоспеціалізованих галузей знання
інформацію треба стискувати до невеликого
числа законів, концепцій або ідей, а
синергетику можна розглядати як одну з
таких спроб.

31.

На думку вченого, існують ті самі принципи
самоорганізації різних за своєю природою
систем, від електронів до людей, а значить,
мову слід вести про загальні детермінанти
природничих і соціальних процесів, на
знаходження яких і направлена синергетика.
Синергетика виявилася дуже продуктивною
науковою концепцією, предметом якої стали
процеси самоорганізації - спонтанного
структурогенезу. Вона включила концепцію
нестабільного нерівноважного світу, феномен
невизначеності і багатоальтернативності
розвитку та ідею виникнення порядку з
хаосу.

32.

Основоположна ідея синергетики
полягає в тому, що нерівноважність
мислиться джерелом появи нової
організації, тобто порядку. Тому
головна праця І. Пригожина та І.
Стенгерс отримала назву «Порядок з
хаосу» (1986). Отже, для поведінки
самоорганізовних систем важлива
інтенсивність і міра їх нерівноважності

33. Два основні типи матеріальних систем:

замкнені, в яких протікання процесів веде до
встановлення стану рівноваги,
найважливішими ознаками якої є лінійність та
рівноважність;
відкриті, головними ознаками яких є
нелінійність і нерівноважиість. В них перебіг
процесів за певних обставин сприяє появі
впорядкованих структур, тобто посиленню
самоорганізації. Відкритим системам властиві
наявність потужніших джерел розвитку,
обмін речовиною та енергією з
навколишнім середовищем.

34. Основні світоглядні положення синергетики

складноорганізованим системам, в тому числі
природі, не можна нав'язувати власні сценарії
розвитку, можна лише сприяти їх внутрішнім
тенденціям;
відносно будь-якого процесу існують декілька
альтернативних варіантів розвитку, тому
можливий вибір найбільш оптимальних з них;
майбутній стан системи детермінує її наявний стан;
хаос не є винятково негативною
характеристикою, на певних етапах він виступає в
якості конструктивного аспекту еволюції; "
в моменти нестійкості системи збільшуються
флуктуаційні процеси, а значить, в критичні
моменти розвитку зростає роль діяльності
кожної окремої людини.

35.

Синергетика становить нову дисциплінарну
область наукових досліджень, «інтеграційну
парадигму різних дисциплін», новий спосіб
постановки наукових проблем, напрям їх
рішення. Слід пригадати, що в класичній
науці панували стереотипи лінійного
мислення, суворого детермінізму, прагнення
усунути, подолати випадковість,
невизначеність, хаос, неврівноваженість і
нестійкість. Світ у цій науковій картині був
об'єднаний причиново-наслідковими
зв'язками, що мають лінійний характер.
А розвиток розуміли як поступальний рух за
об'єктивними законами. Тому майбутнє
було передбачувним, а минуле реконструйованим.

36. Сутність анархістської епістемології П. Фейєрабенда

Модель науки як самоорганізованої
системи розробив П. Фейєрабенд. На
його думку, сучасній науці потрібна
анархістська епістемологія, згідно з
якою всі методологічні приписи
(правила) мають свої межі, єдиним
незмінним правилом є «допустиме
все», що не перешкоджає прогресові
розвитку науки.

37. Методологію анархізму П. Фейєрабенд конкретизує у двох принципах:

1. Принцип проліферації теорій (розмноження) - він
характеризує нелінійність розвитку науки. В основі
принципу проліферації лежить той факт, що одна і та
сама множина даних спостереження сумісна з дуже
різними і взаємно несумісними теоріями. Іншими словами,
факти надають дослідникам значну свободу в побудові
наукових теорій. Обмеження ж мають суб'єктивний
характер. Висунута вченим теорія залежить не лише від
фактів, а й від традиції, яку він репрезентує, від
математичного апарату, яким він володіє, від його
метафізичних переконань, смаків, естетичних поглядів та
інших елементів, що існують суб'єктивно в мисленні
науковця. Це й зумовлює взаємну несумісність нових
теорій. Принцип проліферації орієнтує науковців на
створення й розробку теорій, несумісних з усталеними
позиціями, навіть якщо останні загальноприйнятими й
добре обґрунтованими

38.

принцип проліферації визнає рівноцінними
альтернативні теорії, запобігаючи
передчасному усуненню з поля науки
спростованих теорій. Річ у тім, що теорії, на
думку П. Фейєрабенда, усувають та
заміщують більш модними задовго до того, як
їм випаде можливість продемонструвати всі
свої переваги. Створення альтернативних
теорій сприяє їх взаємній критиці і стимулює
розвиток науки. Зростання наукового знання
полягає у висуненні сміливих гіпотез та їх
експериментальному спростуванні (але не
усуненні з науки), в результаті чого настає
розв'язання наукової проблеми.

39. 2. Принцип неспіввимірності теорій

він характеризує некумулятивність
розвитку науки. За П. Фейєрабендом, теорії
неспіввимірні в тому сенсі, що між ними
може не існувати жодного зі звичних
логічних відношень: включення,
виключення, перетину. Він не поділяє
вимоги сумісності, згідно з якою нові,
ширші, точніші та глибші теорії включають
у себе в «знесеному» вигляді, як окремий
випадок попередні неповні, неточні теорії.
English     Русский Правила