Кость Левицький (1)

1.

Кость
Левицький
(1859 - 1941)
Презентація Ярошенко Лілії
КН 1.01

2.

Вступ
Кость Левицький – український державний
діяч, публіцист, юрист, історик, одна із
ключових постатей галицького суспільнополітичного життя кінця
XIX – першої половини XX століття, перший
очільник Державного секретаріату ЗУНР у
1918-1919 роках та засновника і голови
Національної Ради у Львові 1941 року.

3.

Дитинство
Визначний політичний діяч
народився 18 листопада 1859 р. в
містечку Тисмениця, неподалік
Станиславова у сім’ї священика
Антона Левицького. Дитинство Костя
пройшло в селі Нижневі Товмацького
повіту над Дністром, де батько згодом
отримав власну парафію. Мав брата
Олександра, який працював
секретарем при Міністерстві
справедливості уряду АвстроУгорщини.

4.

Освіта
У Станиславівській гімназії (1869–1878) юнака навчали авторитетні
професори – історик Юліан Целевич, мовознавець Євген Желехівський, отці Іван
Лопушанський та Іван Литвинович. У гімназійній “Громаді” (створена ще 1863 р.)
Кость долучився до народовецького руху. Восени 1878 р. вступив на правничий
факультет Львівського університету, де разом з однокурсниками зацікавлено
відвідував лекції професорів Олександра Огоновського, Івана Добрянського та ін.
Після короткочасного перебування в русофільському “Академічному кружку”,
напочатку 1880 р. вступив до українофільського товариства “Дружний лихвар”,
яке він представляв 15 вересня того ж року на першому вічі українських студентів
Австрії в Коломиї. Невдовзі товариство реорганізувалося в “Академічне братство”
(1882–1896), що надавало студентам матеріальну допомогу і посередництво в
науково-літературному та громадському житті.

5.

Кар’єра адвоката
Після закінчення університету 1882 р. К.
Левицький працював у канцелярії
Галицького намісництва. 1884 р. захистив
докторат, а 1890 р. відкрив у Львові власну
адвокатську контору, захищав на судових
процесах художників К. Устияновича і С.
Тимосевича (1893), студента М. Січинського
(1910) та десятки інших українських
патріотів. Свій перший професійний досвід
узагальнив і популяризував на сторінках
українського журналу “Часопись Правнича”,
який редагував у 1889–1900 рр.

6.

Громадська та наукова діяльність
Активний громадський діяч:
обирали заступником голови «Академічного
братства», активним діячем першого
товариства українських правників «Кружок
правничий» (1881), співзасновником,
провідним діячем товариства українських
ремісників «Зоря», «Народної торгівлі»
(1883), страхового товариства «Дністер»
(1891), «Краєвого союзу ревізійного» (1904),
«Земельного банку гіпотечного» (1910),
директором «Краєвого союзу кредитового»
(1898—1939), засідав в управі «Просвіти».
Виявив себе в галузі науки:
перекладав закони, опрацьовував
українську юридичну
термінологію, уклав німецькоукраїнський правничий словник,
почесний член Наукового
товариства імені Тараса Шевченка,
співзасновник, довголітній
редактор «Часописі правничої» та
квартальника Союзу українських
адвокатів «Життя і право», автор
популярних юридичних праць.

7.

Політична д іяльність
Видатний політик: співзасновник і секретар «Народної Ради», член президії та
президент Народного комітету Української національно-демократичної партії,
депутат Палати Послів австрійського парламенту (1907—1918) та Галицького сейму
(1908—1913 роки, від IV курії округу Рогатин; входив до складу «Українсько-руського
соймового клубу», заступник голови у 1908—1909 роках, його голова у 1910-13
роках); 1913—1914 роки — від IV курії округу Жидачів), президент (голова)
«Українського соймового клюбу» в Галицькому сеймі (1913—1914 років), президент
українського клубу в австрійському парламенті (1910—1916). Очолюючи боротьбу
українських парламентарів за український університет і реформу виборчої ординації
до Галицького сейму, став одним із найавторитетніших українських політиків. На
початку I світової війни очолив Головну Українську Раду, згодом Загальну
Українську Раду — координаційний орган українських партій. У 1914 році
нагороджений командорським хрестом австрійського ордена Леопольда.

8.

Часи ЗУНР
В умовах розпаду Австро-Угорської імперії
парламентарії сформували Українську
Національну Раду, взяли курс на створення
незалежної держави. 31 жовтня 1918 р.
львівська делегація Ради під проводом
Костя Левицького ухвалила рішення про
збройне повстання. 9 листопада УНРада під
головуванням Костя Левицького схвалила
опрацьовану за його участі тимчасову
Конституцію ЗУНР. Кость Левицький стає
головою першого уряду — Державного
секретаріату ЗУНР, міністр фінансів ЗУНР.

9.

Ліквідація уряду
Уряд діяв два місяці, сформував правові й
організаційні засади ЗУНР. Після відставки Кость
Левицький очолював комісію виборчого
законодавства УНРади. Через відступ УГА в липні 1919
року за Збруч переїхав до Відня, увійшов до складу
уряду ЗУНР як уповноважений у справах преси та
пропаганди, згодом — закордонних справ. Очолював
делегації ЗУНР на міжнародних конференціях у Ризі
(1920), Женеві (1921), був членом делегації ЗУНР на
Ґенуезькій конференції (1922). Очолював Комітет
політичної еміграції. Після самоліквідації 1923 р.
уряду згідно з рішенням Ліги Націй про анексію
Східної Галичини повернувся до Львова.

10.

Міжвоєнний період
У міжвоєнний період входив до Центрального комітету Українського
національно-демократичного об'єднання; вирішальної ролі в політиці вже
не відігравав. Працював на посадах директора «Центробанку», очолював
Союз українських адвокатів, входив до складу Навчальної ради адвокатів
Польщі.
«Золотий вересень» 1939 року втягнув його у вир політики — однопартійці
доручили налагодити контакти з червоними завойовниками. 22 вересня
1939 р. він представився новій владі, але невдовзі п. Костя вивезли до
Москви. Арешт Левицького ініціював М. Хрущов, ні з ким з цього приводу
не консультуючись. 80-річний сеньйор галицької політики просидів на
Луб'янці півтора року. Побутує думка, що внаслідок наполягань Кирила
Студинського та інших галичан, на думку яких, начебто, зважала
радянська влада, навесні 1941 р. Костя Левицького якимось дивом
звільнили, він повернувся до Львова.

11.

Останні роки життя
30 червня 1941 року оунівці проголосили
Українську державу, Кость Левицький
очолив Раду Сеньйорів (передпарламент — з
6 липня, із 30 липня 1941 р. — УНРада).
Неодноразово провадив нелегкі переговори
з нацистами, намагався відіграти роль
представника єдиної легітимної влади в
Галичині. На початку 1942-го нацисти
поставили перед УНРадою ультиматум про
саморозпуск.
Помер 12 листопада 1941 року. Похований
на Янівському меморіальному цвинтарі
поруч з генералом Мироном Тарнавським.

12.

Вшанування
пам'яті
1992 р. вулицю
Володимира
Маяковського у Львові, на
якій під № 34 був
розташований будинок
Костя Левицького,
перейменували на його
честь.
26 листопада 2009
Національним банком
України була випущена
ювілейна монета «Кость
Левицький».

13.

Вшанування
пам'яті
У 2010 р. до 150-річчя від дня
народження Кость Левицького
Львівською обласною державною
телерадіокомпанією було презентовано
документальний фільм, присвячений
діяльності видатного адвоката,
громадського та політичного діяча.
Сценаристом і ведучим телевізійного
фільму виступив журналіст та дипломат
Яців Володимир.
На батьківщині, в Тисмениці, одна з
центральних вулиць носить ім'я К.
Левицького.

14.

Дякую за увагу!
Джерела:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Левицький_Кость_Антонович
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/znamenitii-kost-spogadi-pro-naisha
novanishogo-ukrayinskogo-advokata-u-lvovi/
https://www.inst-ukr.lviv.ua/files/18/160Levyckyj.pdf