Лекція 4. (1)

1. Філософія Відродження

2.

3. Передумови переходу:

Зростання значення та авторитету міст
Збільшення питомої ваги та значення, як в
економіці, так і в духовному житті
суспільства
Мореплавство – географічні відкриття
Посилювалася критика ортодоксальної,
релігійної догматики, особливо в аспекті її
розходження з реальною практикою
суспільства

4. Що відроджували?

Античну культуру, але ще більше погляд
на світ, не обмежений санкціями влади чи
Церкви, а орієнтований на виявлення всієї
повноти життєвих проявів людини.
Відродження
несе в собі риси як
Середньовіччя так
і Нового часу.
Характерне
масове захоплення
античною
культурою та
літературою.

5. Основну увагу ця філософія приділяє людині, як основному творінню Бога та підносить честь та гідність.

6.

Відродження не відкидає вихідних
положень християнського світобачення,
а лише змінює у ньому акценти
(щоправда іноді досить радикально)
Тут розвиваються деякі явища
суспільного життя, які повною мірою
розгорнулися у наступну історичну епоху

7.

Природа і земне життя
людини мають реальну
цінність
Світ і природа
являють собою єдине,
до того ж розумне
творіння Бога
Найвище творіння
Бога - людина
Людина здатна осягати
процес творіння,
наслідуючи Творця,
навіть змагатися з Богом
у творчому генії

8.

Провідні напрями Відродження
Гуманістичний (антропоцентричний)
період: середина ХІV - середина XV ст.;
Платонічний (онтологічний та
пантеїстичний) період: середина XV –
перша третина XVI ст.;
Натурфілософський період: друга
половина XVI – початок XVII ст.;

9. Філософи гуманістичного періоду

Данте Аліг’єрі
(1265 - 1321)
Франческо
Петрарка
Лоренцо
Валла
(1304 - 1374)
(1406 - 1457)

10. Данте Аліг’єрі

обґрунтування цінності і значущості
життя людини;
корінь людського буття – у свободі волі,
яку можна реалізувати через реальне
діяння;
перед людиною постає два види
життєвого блаженства: блаженство у
цьому житті і блаженство у вічному бутті;
два шляхи, що ведуть до блаженств:
шлях філософських надбань, на якому
людина спирається на свої розумові
можливості;
духовний шлях, на якому людину
наставляє Святий Дух.
людські зусилля можуть привести до
гармонії її якостей і до наближення
людини до БОГА (Бог є уособленням

11. “БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ”

12. Франческо Петрарка

постає проти схоластичної
освіченості
виставляє на перший план
комплекс учень і роздумів про
людину
хоча першим предметом
міркування є БОГ, головне для
людини – уславити себе
земними вчинками.

13.

Філософські
міркування
Лоренцо Валла
Високе і піднесене
знання повинно бути
водночас і корисним
Реальне буття належить
лише окремим реальним
речам

14.

Отже, гуманізм Відродження мав яскраво
виражений антропоцентричний
характер
Гуманістична антропологія була спрямована
на:
обгрунтування особливого, центрального
місця людини в ієрархії світових сутностей
піднесення гідності людини
прирівняння її у чомусь до Бога

15. Внесок у літературу

16. Філософи платонічного періоду

Микола
Кузанський
(1401 - 1464)
Марсіліо Фічіно
(1433 - 1499)
Джованні Піко
делла
Мірандола
(1463 - 1494)

17.

Канонізованому
Середньовіччям Аристотелеві
мислителі Відродження
протиставляли Платона - в
працях і інтерпретаціях
неоплатоніків.
Філософія Платона була
різнобарвніша,
афористичніша, літературно
жвавіша (діалоги) й
художніша.
Отже, прийнятнішим для
епохи був ПЛАТОНІЗМ.

18. Микола Кузанський (кардинал із м. Кузи біля Тріра)

вважав Бога єдиним початком сущого, але
розрізняв Бога в його виявленнях і
сутності;
Природа – як божественна книга, що
розкриває Бога людині;
сутність Бога можна осягнути через віру;
оскільки сутність Бога невичерпна, то
творіння світу відбувається вічно
Земля не може бути центром світобудови;
в людині природні можливості зведені до
максимального ступеня;
якби людина могла подолати свою
обмеженість, вона могла б порівнятися з
Богом;
людський розум складається з відчуття,
уяви, міркувань, мислення.

19.

Світ є ієрархією форм
буття
Бог як буття пронизує всю
світову ієрархію, вбирає у себе
все (“не Бог у речах, а все у
Богові”)
У центрі світової динаміки
перебуває душа, вона є
внутрішнім зв’язком світу
Душа постає в єдності
єдиного і множинного
Життя пронизує увесь
Всесвіт, влаштовує його
гармонію
Все у Всесвіті відчуває
взаємний потяг
Любов – найбільша сила
світу

20. Піко делла Мірандола

уславлений учень Фічіно.
людська сутність – це свобода
(або до досконалості, або до
руйнування, донизу;)
людині досконалість не
надана, але вона може її
досягти;
вважав за можливе
виокремити з усіх поглядів,
ідей, теорій єдину
філософську мудрість, що
значною мірою піднесе
могутність людського розуму.

21. Філософи натурфілософського періоду (філософствування спрямоване на розуміння сутності природи і Всесвіту)

Леонардо да
Вінчі
(1452 - 1519)
Микола
Коперник
(1473 - 1543)
Еразм
Роттердамський
(1469 - 1536)
Томас Мор
(1478 - 1535)

22. Філософські міркування Леонардо да Вінчі

Світ з витвором Бога як
великого майстра та
винахідника
Завдання людини полягає у
пізнанні природи
Основа пізнання – досвід, а
початок – відчуття, серед яких
першим є зір
На базі досвіду розгортаються
міркування, які можна
перевірити експериментами
Найбільшу достовірність
знанню надає математичне
обчислення

23. Винаходи Леонардо да Вінчі

Автомобільні гальма
Цей агрегат був
прототипом
теперішнього танка
Перший літак
Повітряний гвинт

24. Микола Коперник

твір “Про колообіг
небесних сфер ” –
започаткував
революційні зміни в
науковій картині світу.
Світ є першим об’єктом
пізнання, тому слід
займатися не
схоластичними
суперечностями, а
пізнанням світу.

25. Еразм Роттердамський

в Ісусі Христі підкреслював його
людську природу і вважав, що
треба дотримуватись не канонів
чи догм релігії, а справжньої
“філософії Христа”:
на першому плані – етика,
розв’язання проблем земного
життя;
подвиг Христа виправдовує
цінність та благо природи;
природа – мати, а не мачуха для
людини;
через споглядання людина
осягає мудрість Творця;
треба любити людину.

26. Ніколо Мак’явеллі (1469 – 1527)

з одного боку – теоретик
політичного аморалізму, з
другого – фундатор
революційної етики.
християнські норми добрі, але
неможливі до виконання за
реальних умов життя;
реальним умовам можна
протиставити відважність,
могутність, натиск;
треба вміти бути недобрим;
головне – кінцева мета (якщо
вона спрямована на загальне
благо, та всі засоби для її
здійснення справедливі).

27. Ідеї пізнього Відродження

У ХVІ ст. – починають проявлятися ознаки
ідейної кризи:
~ гуманізм більше пов'язаний з власними
ренесансними культурними основами, ніж
з античністю;
~ посилюється тенденція розглядати людину,
як органічну частину Всесвіту, а не Всесвіт
вимірювати людиною, як це було раніше;
мотив трагічної долі людини і
неможливості для неї переламати хід
власного життя.

28. Мішель Монтень (1533 - 1592)

твір - „Досвід”: у центрі - звичайна
людина.
Бог проявляє себе як необхідність, що
панує у природі; може існувати багато
світів;
кожна людина є представником
людського роду;
всі релігії мають принципову єдність і
базуються на звичаях;
звичаї необхідні для регулювання і
закріплення соціальних зв'язків;
шлях до пізнання лежить через
самоаналіз;
у самоаналізі і пізнанні ми повинні
покладатися на розум і піддавати все
сумніву;
інтуїція не дає надійних знань і не може
зробити людину кращою.

29. Джордано Бруно (1548 - 1600) зірка першої величини пізнього Відродження.

Вихідна категорія міркувань – Єдине , котре тотожне буттю як збігу
сутності та існування;
єдине є незмінним і всеохоплюючим, єдністю максимуму і мінімуму,
збігом усіх протилежностей;
матерією Всесвіту є світло, яке є єдністю можливості і дійсності,
суцільною актуальністю;
у згорнутому вигляді матерія постає як пітьма;
розгорнута матерія втілюється у мінімумі атомі, що має потенції
максимуму;
активність матерії спричиняється світовою душею – загальною
формою,
яка містить у собі розум і загальну причину;
світова душа все пронизує і одухотворює, стаючи початком життя;
останнє знаходить свій прояв у формах рослин, тварин розумних
істот;
умовою існування Всесвіту є нескінчена порожнеча, тому всесвіт не
має центру й однорідний за складом і будовою. А оскільки душа, рух,
відчуття притаманні всьому Всесвіту, то зірки в космосі можуть
бути сонцями з планетами, на яких можуть жити розумні істоти.

30. Погляди Бруно на пізнання:

пізнання починається з
відчуття, що дають нам речі
та образи;
образи попередньо
впорядковує уява, а
розсудок виводить із них
загальні;
інтелект, подальша
сходинка, переводить
знання в ранг мислення;
розум знаменує охоплення
вихідної єдності буття, тобто
споглядання Бога
(інтелектуальна інтуїція)

31. Галілео Галілей (1564 - 1642)

„Я радше прагну знайти одну
істину,
хоча б і не в значних речах, ніж
довго
сперечатися про найбільші
питання, не
досягаючи ніякої істини”
природа – це сукупність законів, які
можна пізнавати за допомогою
експериментів і математики;
первинні - якості пов’язані з
геометрично-математичними вимірами
речей, а вторинні – з особливостями
будови людини.