Шевченко Тарас Григорович

1.

2.

Народився
9
березня
1814
року
Звенигородського
повіту
Київської
у
губернії
селі
в
Моринці
закріпаченій
селянській родині. Рано став сиротою — мати померла,
коли йому було 9 років, батько — у 11 років. Його доглядала
сестра Катерина.
Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого
дяка Богорського. Першу збірку своїх поетичних творів видав
1840
під
назвою
«Кобзар».
В
туди
входили
8
творів:
«Думка», «Заповіт», «Катерина» та інші.
У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У
всякого
боротьби
своя
доля»),
проти
ставши
на
самодержавної
шлях
безкомпромісної
системи
тодішньої
Російської Імперії.
Навесні 1846 року Тарас Шевченко прибув до Києва и у
квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.

3.

Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й
ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке
полегшення
становища
Шевченка
настало
навесні
1848
унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.
У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після
піврічного
ув’язнення,
запроторено
в
Новопетровський
береговий форт.
Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859
року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До
останніх днів свого життя поет перебував під таємним
поліційним наглядом.
10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його
ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з
«Заповітом»,
10
травня
того
ж
року
його
перезахований в Україні над Дніпром на Чернечій горі.
прах

4.

Постать знахаря подано на тлі типових для
українського села деталей (сплетений з верболозу
тин,
крислате
дерево,
хата
під
солом'яною
стріхою). З-за тину з цікавістю виглядають діти.
Ліворуч унизу чорнилом авторський підпис: Т.
Шевченко.
«Знахар»
1841 рік
Олівець на полотні

5.

Картина
ілюструє
декількома
роками
звільнення
від
Жуковському.
Катерини,
В
яка
поему
раніше
і
Шевченка,
написану
присвячену
дню
кріпацтва,
основі
сюжету
народжує
а
—
його
також
Василю
історія
дівчини
позашлюбну
дитину
від
заїжджого російського офіцера. Про створення картини
Шевченко розповідає у листі до Григорія Тарновського
якому художник згодом і подарував цю роботу: «Я
намалював Катерину в той час, як вона попрощалася
зі своїм москаликом і повертається до села, на околиці
під куренем дід сидить, ложечки собі стругає і сумно
дивиться на Катерину, а вона серцева ледь не плаче і
піднімає червоний фартух, бо вже, знаєте, трішки
«Катерина»
1842 рік
Олівець на полотні
того... а москаль тікає за своїми, тільки пил лягає —
собачка ще погана наздоганяє його і ніби гавкає. На
одному боці могила, на могилі вітряк, а там уже
степ тільки видніється. Така моя картина».

6.

У вересні 1843 року, відвідавши рідну оселю в
Кирилівці, художник виконав малюнок хати, в
якій минули його дитячі роки.
Під рисунком напис чорнилом: Хата Шевченка
// за бажанням самого Тараса Григоровича.
«Батьківська хата»
1843 рік
Олівець на полотні

7.

Найчастіше
Шевченко
застосовував
папір,
олівці та акварель, а «Селянська родина» — одна
з небагатьох його картин, написаних олією на
полотні. Це ідеалізоване уявлення про сімейне
щастя, яким бачив його митець і якого так
пристрасно жадав.
Подорослішавши,
він
мріяв
про
створення
сім'ї, але Шевченка відчайдушно не щастило,
Його мрія так і залишилася жити на полотні,
де на залитому сонці подвір'ї батьки радіють
«Селянська родина»
1843 рік
Олія на полотні
першим
крокам
свого
малюка
в
компанії
веселого пса, а поважний дід насолоджується
заслуженим відпочинком біля вибіленої хати.

8.

Тече вода в синє море,
Та не витікає,
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не
спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде —
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
«Думка»
1838 рік
Малюнок Ланг В.Л. (1879)
Сидить козак на тім боці,
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться —
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.

9.

«Заповіт»
1845 рік
Малюнок К. Трутовського (1875)
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... А до того —
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте.
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

10.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
«Мені однаково…»
1847 рік
Карикатура до вірша (1933)
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

11.

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
«Садок вишневий коло хати»
Маленьких діточок своїх;
1847 рік
Сама заснула коло їх.
Малюнок М. Михайлошиной (2012)
Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.

12.

Тарас
Григорович
Шевченко
як
письменник,
філософ та художник був широко відомий не
лише
в
Україні,
а
й
за
її
межами.
Така
різнобічна особистість назавжди залишилася у
пам'яті українців та інших народів світу. Він
любив Україну і завжди вболівав за її долю. Нині
ім'я
Тараса
Шевченка
національний
прикрашає
університет
Київський
або
банкноту
номіналом у 100 гривень, також на території
сучасної
України
письменники,
вищого
кобзаря.
1901
року
літературознавці
рівня
однойменною
з
щороку
премією
та
знамениті
та
філософи
нагороджуються
медаллю
великого