Похожие презентации:
Тарас Григорович Шевченко 09.03.1814 – 10.03.1861
1. Тарас Григорович Шевченко
09.03.1814 – 10.03.18612.
Садок вишневий коло хати,Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
3.
Мені тринадцятий минало. При самій дорозіЯ пас ягнята за селом.
Недалеко коло мене
Чи то так сонечко сіяло,
Плоскінь вибирала,
Чи так мені чого було?
Та й почула, що я плачу.
Мені так любо, любо стало, Прийшла, привітала,
Неначе в Бога......
Утирала мої сльози
Уже прокликали до паю, І поцілувала...
А я собі у бур’яні
Неначе сонце засіяло,
Молюся Богу... І не знаю, Неначе все на світі стало
Чого маленькому мені
Моє... лани, гаї, сади!..
Тойді так приязно
І ми, жартуючи, погнали
молилось,
Чужі ягнята до води.
Чого так весело було.
Бридня!.. А й досі, як
Господнє небо, і село,
згадаю,
Ягня, здається, веселилось! То серце плаче та болить,
І сонце гріло, не пекло!
Чому Господь не дав
Та недовго сонце гріло,
дожить
Недовго молилось...
Малого віку у тім раю.
Запекло, почервоніло
Умер би, орючи на ниві,
І рай запалило.
Нічого б на світі не знав.
Мов прокинувся, дивлюся: Не був би в світі юродивим
Село почорніло,
Людей і Бога не прокляв!
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
4.
Відділення Музею ТарасаШевченка. В серпні 1859
року востаннє
перебуваючи в Києві,
Тарас Шевченко прожив у
цій хаті два тижні, перед
своїм від'їздом до
Петербурга.
Літературно-меморіальний
музей - розташований на
території батьківської
садиби Тараса Григоровича
Шевченка, де він проживав з
1815 по 1829 рік
5.
Реве та стогне Дніпрширокий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
Реве та стогне Дніпр
широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.