Невідкладні стани_2025 фінал

1. Невідкладні стани в психіатрії

2. Невідкладні стани в психіатрії

Невідкладна допомога при психічних
захворюваннях, разом із медикаментозним
лікуванням, передбачає спеціальні заходи з
догляду, спостереження і нагляду.
Невідкладну допомогу надають не лише
при гострих, але і й при психотичних
розладах з хронічним перебігом, що
супроводжуються небезпечними діями
хворих.

3. Невідкладні стани в психіатрії

З усіх категорій невідкладних станів у психіатрії виділяють три
основні, пов'язані з наступними ознаками:
– спробою або загрозою суїциду;
– некерованим психомоторним збудженням;
– фізичним насильством або його загрозою.
При наданні невідкладної допомоги психічно хворим необхідно
встановити точний діагноз гострого синдрому і основного
психічного захворювання, що викликало цей синдром, і
обов'язково контролювати поведінку пацієнта.

4. Оцінка ситуації

1) власної безпеки, безпеки потерпілих — напр., дорожній рух, пожежа,
загроза вибуху або ураження струмом, несприятливі погодні умови, агресія,
задимлення, небезпека інгаляційного отруєння; при потребі, викликати
технічні служби, пожежників або поліцію;
2) характеру випадку, а при травмі — її механізм, тому що це може
полегшити діагностику невидимих внутрішніх пошкоджень;
3) кількості потерпілих;
4) ризику інфікування через контакт з кров’ю (напр., вірус гепатиту В,
гепатиту С, ВІЛ);
5) потреби у додатковій допомозі або додатковому обладнанні.

5. Невідкладні стани у психіатрії

Якість надання допомоги і результати лікування хворих при
невідкладних станах у психіатрії залежить від своєчасності
інтенсивної терапії.
Задля цього медична сестра повинна володіти такими
практичними навичками:
• робота з пацієнтами,
психомоторного збудження;
що
перебувають
у
стані
• застосування методів фізичного обмеження (фіксація,

6. Невідкладні стани у психіатрії

• надання
допомоги
пацієнтам
при
функціональних пароксизмах (істеричний напад);
• надання допомоги пацієнтам, що перебувають:
• у депресивному стані;
• у стані кататонічного ступору або кататонічного
збудження;
• при ускладненні алкогольного психозу;
• надання допомоги при нейролепсії;
• надання допомоги пацієнтам із судинними

7. Нейролепсія (нейролептичний синдром) 

Нейролепсія (нейролептичний синдром)
• Спостерігається як побічна дія внаслідок призначення
нейролептиків – галоперідол, рисперидон, флюанксол
і т.і.
• сомато-вегетативні побічні дії
сухість у роті,
• блідість шкірних покривів,
гіпергідроз,
• можливе
зниження
судинного
компенсаторною тахікардією,
• колаптоїдний стан;
тонусу
з

8. Нейролепсія (нейролептичний синдром

• неврологічні побічні дії
знерухомленість через розвиток м’язового тонусу, скутість рухів, маскоподібне
обличчя;
• тремор, мимовільне посмикування м’язів, непосидючість, прагнення постійно
змінювати положення тіла, тупцювання на місці, переступання з ноги на ногу
(гіперкінетичні порушення);
• яскраво виражене пароксизмальне спастичне скорочення окремих м’язових груп
(частіше м’язів язика, ковтальної і жувальної або окорухової мускулатури),
зведення ротоглотки, порушення акту ковтання, слинотеча, сальність шкірних
покривів, «великий» язик, який не поміщається в ротовій порожнині, закочування
очей — «судома погляду» (дискінетичні порушення)

9.

Нейролепсія (нейролептичний
синдром)
Дії медичної сестри
Покликати лікаря.
1. М’яко утримувати хворого (не можна вживати заходи
механічного стиснення).
2. Заспокоїти пацієнта, обмежити зорові, слухові та інші
подразники.
3. Запобігати посиленню розладів.
4. Полегшити суб’єктивне самопочуття пацієнта
5. Виконати
засоби).
призначення
лікаря
(антихолінергічні
6. Купірування
стану
психомоторного
(Сибазон 0,5% - 2 мл).
збудження

10. Судомний синдром

Судомний синдром — це патологічний стан, який
проявляється у вигляді нападів мимовільних
скорочень посмугованих м'язів, спричинених
подразненням певних мозкових структур, що
контролюють рухи.
Епілептична реакція – це одноразова судомна
відповідь організму на якийсь шкідливий для
мозку чинник.
Епілептичний синдром – це судомний синдром,
що є клінічною частиною певного встановленого
захворювання.

11. Судомний синдром

Великий судомний напад (grand mal) характеризується
стадійністю перебігу.
За кілька годин, інколи діб, до нападу з'являються його
провісники:
підвищений неспокій, дратливість, відчуття посмикування
окремих м'язів обличчя і тіла.
Перед самим пароксизмом може бути аура (сенсорна, слухова,
нюхова тощо).
Після аури розвивається стадія тонічних судом.
Хворий раптово непритомніє, виникає різке тонічне напруження
всіх м'язів. Внаслідок виштовхування повітря із легень через
судомно звужену голосову щілину може спостерігатися

12. Судомний синдром

Стадія клонічних судом характеризується
послідовним скороченням м'язів — згиначів і
розгиначів кінцівок і тулуба, виникає дихання з
хрипом, очі закочуються; ціаноз поступово зникає. З
рота виділяється піна (якщо прикушена щока чи
язик,— рожевого кольору). Триває приблизно 1-2 хв.
Післянападова стадія характеризується порушенням
свідомості, частіше сном, амнезією, олігофазією.

13. Судомний напад

Клінічна картина
одиничного
судомного нападу
короткочасне раптове знепритомніння пацієнта, що
супроводжується його криком та падінням на підлогу;
судоми, що є відносно недовготривалими спастичними
скороченнями м’язів (тонічні та клонічні);
короткочасна мимовільна втрата м’язового тонусу при малих
нападах;
асфіксія, синюшність шкірних покривів та ціаноз губ;
відсутність реакції зіниць на світло;
можливі прикушення язика та слизової оболонки ротової
порожнини, травми зубів, мимовільне сечовипускання, дефекація,
блювання;

14. Судомний синдром

Невідкладна допомога при одиничному судомному нападі:
Надати пацієнту бокове (функціональне) положення,
щоб запобігти аспірації вмісту ротової порожнини та
западінню язика.
Притримати голову хворого для запобігання її
травматизації.
Вкрити пацієнта ковдрою (будь-якою іншою
тканиною/одягом) для запобгання гіпотермії.
Моніторинг стану хворого.

15. Судомний синдром

Епілептичний статус це повторні епілептичні напади впродовж 30 хвилин
без поновлення свідомості та неврологічних функцій.
Діагностичні критерії епілептичного статусу.
Між нападами свідомість не поновлюється. Поглиблюються порушення
свідомості в послідовності: оглушення – сопор – кома. Тривалість нападів
знижується, домінують тонічні судоми.
Гіперрефлексія змінюється арефлексією. Підсилюється гіпотонія м’язів до
атонії.
Послаблюються й зникають реакції на больові подразники.
Дихання стає поверхневим, прискореним, хвилеподібним.
Тахікардія, зниження артеріального тиску, м’який пульс.

16. Судомний синдром

Невідкладна допомога при епістатусі:
Запобігання травматизації шляхом обмеження рухів
голови та кінцівок.
Медикаментозне лікування
Введення внутрішньовенно повільно діазепам (
реланіум, седуксен, сибазон) 20 мл.
Якщо напади повторюються через 10-20 хвилин
повторно ввести внутрішньовенно повільно діазепам 20
мл.
Проводиться ургентна госпіталізація хворого в
нейрореанімаційне, загально реанімаційне відділення,

17. Передвісники та епілептична аура

дратівливість, занепокоєння, моторне збудження,
некеровані стереотипні автоматизовані рухи (раптовий
біг, кружляння на місці);
тривога, страх, реагування на зміни оточення;
сенсорні прояви — блиск в очах, відчуття сторонніх
запахів, мурашок на шкірі;
вісцерально-вегетативні прояви — раптова
пітливість, напади серцебиття, головний біль, нудота;
свідомість — короткочасний ступор;
1.
Обмежити
рухи
пацієнта
2. Вкласти
його у ліжко
3.
Покликати
лікаря
4.
Профілактик

18. Психомоторне збудження

Психомоторне збудження виникає при гострих
порушеннях психіки і проявляється
руховою активністю
розгубленістю
тривожністю,
агресивністю
ейфорією
галюцинаціями
потьмаренням свідомості
маячним станом та ін.

19. Психомоторне збудження

Невідкладної медичної допомоги вимагають
гострі (в тому числі раптово виниклі)
розлади психіки (марення, галюцинації,
психомоторне збудження та ін.), що
супроводжуються неправильною оцінкою і
трактуванням того, що відбувається,
безглуздими вчинками, коли дії хворого
стають небезпечними для себе і
навколишніх.

20. Психомоторне збудження

Види психомоторного збудження:
галюцинаторно-параноїдне,
деліріозне,
аментивне,
кататонічне,
гебефренічне,
епілептичне,
психопатичне,
маніакальне,
депресивне,
ажитована депресія

21.

Психомоторне збудження
Галюциноторне збудження – поведінка
визначається змістом зорових або слухових
галюцинацій, хворий придивляється,
прислуховується, розмовляє із «голосами».
Зустрічається при шизофренії, епілепсії,
ураженнях головного мозку ( кіста, пухлина,
перенесена травма, енцефаліти), при
інфекційних та/або соматичних психозах.

22. Психомоторне збудження

Кататонічне
збудження
–
може
поєднюватись
з
кататонічним ступором, мають місце рухові та мімічні
стереотипії, імпульсивні вчинки, симптоми «хоботка»,
ехопроекція, ехомімія та ехолалія.
Може виникати при шизофренії і різних видах психозів
(органічних, інфекційних, інтоксикаційних, абстинентних,
соматичних та ін.).

23. Психомоторне збудження

Гебефренічне збудження – дурашливість, поведінка
клоуна, мавпування й перекривляння оточуючих,
симптоми ехолалії, ехомімії та ехопраксії, безладне
мовлення, міміка кривляння, плескання в долоні,
регіт.
Характерно для гебефренічної форми шизофренії.

24. Психомоторне збудження

Депресивне збудження виникає через наростання у хворих тривожності і
страху на тлі зниженого настрою і відсутності рухового гальмування, що
виявляється надмірним моторним руховим збудженням.
Хворі метушаться, відчувають “страшні” душевні муки, висловлюють ідеї
самозвинувачення і самознищення.
Вони можуть вважати, що тільки відхід із життя дасть полегшення їм і
навколишнім, тому в них надзвичайно висока небезпека суїцидальних дій,
зазвичай витончено і ретельно підготовлених.

25. Психомоторне збудження

Меланхолійний раптус — найвища форма
депресивного порушення, з розвитком на тлі
вираженої і гострої болісної туги і розгубленості
раптових “вибухів” — приступів шаленого рухового
збудження і відчаю, з виразом жаху на обличчі,
стогонами, плачем, заламуванням рук, метушнею
хворих (не можуть “знайти собі місця”), котрі здатні
на самоушкодження аж до суїциду.
Зазвичай таке збудження характерне для
біполярного розладу, депресивних неврозів.

26. Психомоторне збудження

Маніакальне збудження супроводжується підвищеним настроєм,
прагненням до постійної активної діяльності та мовним збудженням.
Такі хворі безпричинно веселі, перебувають у постійному русі, мають фізичне
відчуття бадьорості, невичерпні й невтомні в своїй діяльності, легко входять у
контакт, беруться за будь-яку справу, але нічого не доводять до кінця.
Воно характерне для біполярного розладу, органічних захворювань
головного мозку, при лікуванні стероїдними гормонами й отруєнням
акрихіном.

27. Психомоторне збудження

Епілептичне збудження виникає раптово і супроводжується
вираженим афектом негативізму, озлоблення, агресивноруйнівними діями на тлі галюцинацій і маячних переживань
страхітливого характеру.
Епілептичне збудження зазвичай перебігає на тлі сутінкового
розладу свідомості (що виключає можливість контакту з хворими і
критику хворим своїх дій).
Воно виникає перед судомними нападами або після них, при
епілептичних психозах та органічних захворюваннях головного
мозку.

28. Психомоторне збудження

При сутінкових розладах свідомості – тривога, неуважність пацієнта;
афективна напруженість,
міміка озлоблення чи страху, жаху,
окремі уривчасті висловлювання, що відображають переживання;
рухове збудження, що розвивається паралельно з іншими ознаками та часто
переходить у нестримне буйство (пацієнт бігає, руйнує все на своєму шляху,
може вистрибнути з вікна, кидатися на оточуючих, наносити тяжкі
ушкодження собі та оточуючим);
контакт з пацієнтом відсутній.

29. Дії медперсоналу щодо особи з психомоторним збудженням

Зазвичай
діагностика психомоторного
становить особливих труднощів.
збудження
не
Важливо оцінити ступінь можливої агресії хворого.
Під
час огляду пацієнта поведінка медпрацівників має
відповідати певним правилам.

30. Дії медперсоналу щодо особи з психомоторним збудженням

1. Зневажливий, спантеличуючий, осуджуючий чи загрозливий тон розмови
може викликати або посилити агресію хворого. Бесіду треба вести
спокійно, з розумною наполегливістю, не суперечити хворому, з
допустимим виконанням його вимог. У частині випадків хворого вдається
заспокоїти правильно проведеною розмовою.
2. Встановленню контакту сприяє створення в пацієнта враження, що лікар
та/ або медична сестра може стати на його місце (“Я розумію, що ви дуже
нервуєтеся...”).
3. Не слід підходити до хворого занадто близько. Це може бути сприйнято
як загроза.
4. Водночас важливо не дати хворому можливості заподіяти шкоду

31. Дії медперсоналу щодо особи з психомоторним збудженням

Дії медперсоналу щодо особи з психомоторним збудженням:
1.
Збереження власної безпеки
2.
Психотерапевтична бесіда
3.
Фіксація за допомогою сертифікованих ремінів (тільки в умовах
психіатричного закладу та відповідно до призначення лікаря,
тривалістю 4 години і забезпеченням постійного контролю
медичного персоналу за станом пацієнта кожні 15 хвилин)
4.
Седація пацієнта (розчин Сибазон 0,5% - 2 мл в/м).
Транспортування збудженого пацієнта у психіатричний заклад
може проводитися у супроводі працівників Національної поліції
із застосуванням ними індивідуальних засобів захисту
(кайданки).

32. Суїцидальні спроби

За даними ВООЗ у світі кожні 40 секунд відбувається один суїцид, а щорічно
відбувається всього понад 800 тисяч суїцидів.
В історії світової цивілізації проблема суїциду виступала як
релігійна,
юридична,
моральноетична,
медична,
психологічна.

33. Суїцидальні спроби

Існує дуже багато тлумачень термінів суїцид, самогубство та суїцидальна
поведінка.
Суїцид або самогубство позначає акт навмисного позбавлення себе життя,
та розглядаються багатьма авторами, як слова синоніми.
Суїцидальна поведінка – поведінка, що включає до себе думки про суїцид
(або ідеацію), планування самогубства, суїцидальні спроби та сам суїцид.
Суїцидальна спроба – будь-який прояв суїцидальної поведінки, що може
мати або не мати летального результату.

34. Суїцидальні спроби

Нейрохімічна гіпотеза – найбільш розповсюдженою біохімічною теорією є
серотонінова. Чим нижчим був рівень серотоніну, тим жорстокішим був шлях
скоєння самого суїциду. Також встановлено взаємозв’язок між агресивністю,
самогубством із рівнем метаболітів серотоніну.
Анатомо-антропологічна модель є найбільш старою та багатшою теоріями.
Генетична гіпотеза скоєння суїцидів відрізняється своєю суперечливістю.
Психодинамічна модель особистості та суїцидів (З. Фрейд) – психоаналіз
передбачує існування у людини балансу двох інстинктів: інстинкт життя (Ерос) та
інстинкт смерті (Танатос).
Медична модель розглядає самогубство, як прояв захворювання, що є

35. Суїцидальні спроби

І період – досуїцидальний період
Характеризується появою
відчуттів самотності, туги,
аналізом нереалізованих мрій,
втратою інтересу до життя,
формування ангедонії (стан, коли втрачається здатність отримувати
задоволення від життя, втрата мотивації, відсутність почуття насолоди
від звичайних активностей).

36. Суїцидальні спроби

ІІ період – пресуїцидальний
У цьому періоді відбувається зміна змісту психічного життя,
формуються антивітальні переживання та суїцидальна ідеація:
пасивні суїцидальні думки ( уявлення смерті, але без власної участі «а що, якщо мене зіб’є машина», «що буде, якщо я помру уві сні?»;
суїцидальні задумки (обмірковує шляхи та методи самогубства,
планує, як лишити себе життя);
суїцидальні наміри (активний процес здійснення запланованого,
тобто приєднання до замислів вольового компоненту).

37. Суїцидальні спроби

ІІІ період – реалізація суїцидальних задумів
За даними ВОЗ існує безліч способів самогубства.
У цьому періоді виділяють дві фази:
зворотню (коли людина самостійно або під впливом інших людей
припиняє спробу самогубства. Незавершений суїцид або
парасуїцид)
незворотню.

38. Суїцидальні спроби

ІV період – постсуїцидальний.
У перші дні після спроби самогубства відбувається переоцінка
цінностей та формування відношення до того, що сталося із
людиною.
Також дуже важливими є емоційні переживання, що стосуються
реакції на спробу самогубства та пов’язаних із цим наслідків.
Виділяють
найближчий постсуїцид (перший тиждень після самогубства),
ранній (від тижня до місяця після суїциду)

39. Суїцидальні спроби

Фактори суїцидального ризику
1. стать – чоловіча;
2. вік – від 25 до 30 років та старші за 45 років;
3. сімейний стан – вдівці, розлучені, не одружені люди;
4. наявність психічних розладів (депресія, стани залежності, розлади особистост);
5. наявність хронічних соматичних захворювань;
6. обтяжений сімейний анамнез (суїциди або суїцидальні спроби у батьків, близьких
родичів пацієнта);
7. наявність психотравмуючої ситуації (смерть близької людини, зґвалтування);
8. «тунельна поведінка» - стан, коли людина бачить у самогубстві єдине рішення своїх

40. Суїцидальні спроби

Категорії людей, які максимально схильні до формування
суїцидальної поведінки:
− шукачі смерті – люди, що навмисно лишають себе життя, без можливості
виживання;
− ініціатори смерті – люди, що наближують до себе смерть – наприклад,
люди з онкологічною патологією;
− гравці зі смертю – люди, що випробовують себе у екстремальних ситуаціях,
життя виступає нібито ставкою перед смертю;

41. Група ризику

Психічні розлади (депресія, деменція, делірій, психози, галюцинози, психопатії, дисфорії);
Недавнє розлучення або смерть близької людини;
Безробіття і втрата сенсу життя;
Самотність;
Сверхкритичне ставлення до себе;
Невиліковні соматичні захворювання (ВІЛ, онкологія);
Порушення міжособистісних відносин або тривала фрустрація у підлітків;
Залежність; Девіантна і делінквентна поведінка.

42. Суїцидальні спроби

За статистикою, більшість суїцидів
відбувається в перші три місяці після
психологічної кризи. Коли людина
замислюється про самогубство, він
знаходиться в стані надмірного
збудження, тому проблеми зі сном є
одним з головних попереджувальних
сигналів.
1. Ознаки того, що людина думає
про смерть:
Прямі або непрямі погрози вбити себе;
Роздача боргів і майна;
Безнадія і почуття провини;
Відстороненість від сім’ї і друзів;
Наведення порядку в справах, примирення з
ворогами;
Жарти на тему суїциду, нездоровий інтерес до
смерті;
Відмова від участі в улюблених розвагах і
діяльності;
Проблеми з концентрацією уваги або
мисленням;
Зміни в їжі, сні і зовнішньому вигляді;

43.

Суїцидальні спроби
2.Діагностичні ознаки суїцидальної поведінки
Висловлювання та думки про відсутність сенсу життя.
Висловлювання та думки про бажання завершення життя.
Висловлювання та думки про доцільність позбавлення себе життя.
Висловлювання та думки про можливість конкретних суїцидних дій.
Загрози скоїти суїцидні дії.
Наявність конкретного плану суїцидного замаху.
Підготовка до суїцидних дій.

44. Суїцидальні спроби

Суїциди найбільш поширені серед наступних психічних
розладах
Депресивні розлади
Розлади особистості (Шизоїдний розлад особистості -10% випадків.
Емоційно нестійкий розлад особистості - 30%, Істеричний розлад особистості
- 40% , решта – тривожний, залежний, уникаючий розлади)
Біполярні афективні розлади ( при нелікованих біполярних розладах досягає
20%)
Аддиктивні розлади більш ніж 50%, що пов'язано із їх високою
коморбідністю із депресивними розладами
Шизофренія та маячні стани у стані ремісії

45. Суїцидальні спроби

Типи суїцидальних замахів
1.
Демонстративноманіпулятивна «суїцидальна»
поведінка із відповідними
діями для досягнення певної
мети.
2.
Афективні суїцидальні спроби
на висоті афектів образи,
злоби, гніву, аутодеструктивні
дії супроводжуються
послабленням афективного
напруження.
Найбільш суїцидонебезпечні психопатологічні стани:
Психотична депресія з ідеями самозвинувачення та
диссимуляцією депресивної симптоматики
Тривожна ажитована депресія
Вербальний галюциноз із голосами, які
звинувачують та дають накази скоїти самогубство
Психотичні дисфорії
Суїцидоманія із імпульсивним непереборним
потягом до аутодеструктивних дій.

46. Суїцидальні спроби

– Утримати тіло пацієнта, підняти до ослаблення петлі.
-
Обрізати шнур. Укласти хворого. Зняти петлю.
-
Перевірити пульс, дихання, реакцію зіниць на світло.
-
При наявності ознак клінічної смерті провести заходи серцеволегеневої реанімації
-
При утрудненні дихання поновити прохідність верхніх дихальних
шляхів
-
При відсутності артеріального тиску: підняти нижні кінцівки хворого,
ввести внутрішньовенно допамін та мезатон
Догляд за хворими із суїцидальними намірами.
Пацієнт повинен постійно перебувати під спостереженням
медичного персонала. При необхідності – фіксація та/або ізоляція.

47.

Суїцидальні спроби
Більшість суїцидальних отруєнь
здійснюються з використанням лікарських
засобів, найчастіше
снодійно-седативних,
антидепресантів
анальгетиків.
препаратами, що застосовуються при
серцево-судинних
змішане отруєння з вживанням алкоголю.
Седативні, снодійні та анксіолітичні засоби
Опіоїди
Психоактивні речовини
Трициклічні антидепресанти
Солі літію
Парацетамол
Ацетилсаліцилова кислота
Вибрані ЛЗ, що застосовуються при
серцево-судинних захворюваннях
Похідні метилксантинів
Солі заліза

48. Суїцидальні спроби

-
У клінічній картині гострих отруєнь виділяють токсико- й соматогенну стадії.
У токсигенній стадії проявляється специфічна, а в соматогенній – неспецифічна дія
отруйної речовини.
-
Токсикогенна стадія відповідає періоду циркуляції токсичної речовини у крові.
-
Для цієї стадії характерні найбільш виражені прояви специфічних змін у організмі,
викликаних отрутою (делірій, кома, екзотоксичний шок, токсичний набряк легень,
порушення серцевої діяльності).
-
Соматогенна стадія починається з моменту зникнення токсину з крові.
-
Це стадія ускладнень отруєння (токсична енцефалопатія, гостра ниркова та печінкова
недостатність, пневмонія, сепсис)

49. Суїцидальні спроби

1. Ураження центральної нервової системи.
Клінічно проявляється головними болями,
атаксією, менінгіальними симптомами,
судомами, порушенням свідомості від
оглушення до коми, психомоторним
збудженням, галюцинаціями.
2. Ураження органів дихання. Основні причини
розвитку дихальної недостатності: порушення
прохідності дихальних шляхів; пряма
пригнічувальна дія токсинів на дихальний центр;
порушення передання імпульсу в синапсах
нервів, що іннервують дихальні м’язи;
ушкодження паренхіми легень. У постраждалих
часто розвивається аспіраційний синдром,
токсичний набряк легень.
3. Ураження серцево-судинної системи.
Виникає внаслідок прямої токсичної дії
отруйної речовини на міокард, на зміну тонусу
та проникності судин, зниження ОЦК,
пригнічення або збудження судинно-рухового
центру. Залежно від дії отрути артеріальний
тиск знижується аж до розвитку
екзотоксичного шоку (барбітурати, нітрати)
або підвищується (адреналін, свинець).
4. Ураження органів травлення. Цей синдром
спостерігається в більшості пацієнтів з
отруєннями. Його перебіг супроводжується
нудотою, блюванням, явищами
гастроентериту, болем у ділянці шлунка,
проносом.

50. Суїцидальні спроби

6. Судомний. Спостерігається в разі отруєння ФОС, ціанідами,
стрихніном; також може бути наслідком гіпоксії мозку,
гіпоглікемії, гіпокальціємії, алкалозу. Судомний синдром може
супроводжуватися порушенням дихання й посиленням
гіпоксії.
7. Гіпертермічний. Виникнення цього синдрому найчастіше
пов’язано з токсичним або гіпоксичним збудженням
гіпоталамусу

51. Суїцидальні спроби

Найбільш часто на догоспітальному етапі надають
допомогу в токсикогенній фазі гострого отруєння. Якість та
швидкість проведених на цьому етапі невідкладних
заходів відіграє вирішальну роль у перебігу та результаті
лікування отруєння. Алгоритм надання невідкладної
допомоги в разі гострих отруєнь містить:
1. Негайне припинення подальшого надходження
токсичної речовини.
2. Видалення отрути з організму – посилення природної
та використання штучної детоксикації.
3. Антидотна терапія.
4. Симптоматична терапія (корекція порушених функцій

52. Невідкладні стани при невротичних розладах

Неврози - це психогенні нервово-психічні розлади, що виникають внаслідок
порушення особливо значущих життєвих стосунків людини, проявляється
специфічними клінічними феноменами за відсутності психотичних проявів.
Клінічні форми:
1) неврастенія;
2) істеричний невроз;
3) невроз нав'язливих станів;
4) депресивний невроз;
5) іпохондричний невроз;
6) дисморфофобічний невроз;
7) фобічний невроз;
8) системні неврози;
9) нервова анорексія та булімія.

53.

Істеричний напад (функціональні
пароксизми)
Продромальний: стан дискомфорту, зниження настрою, підвищена
дратівливість, мутизм, часто — істерична аура (біль у животі,
потьмарення, грудка в горлі, дзвін у вухах, пульсуючий біль у скронях).
Судомний. Тонічна фаза — афективне звуження свідомості, істерична
"дуга" (перегинання тулуба із закиданням голови до стану опори на
п'ятки та потилицю); клонічна фаза — швидкі безладні скорочення
окремих м'язів та здригання.
Фаза вирішення — уривчасте дихання, салівація. Хворі набувають
вигадливих поз ("палкі рухи" або "пристрастні пози"), страдницького
або еротичного характеру із відповідною мімікою та рухами тіла,
вигукують слова або фрази відповідно до психотравмівних обставин.

54.

Судомний напад
Конверсійний пароксизм
• Раптова втрата свідомості з характерним зойком • Відсутність аури. Обережне падіння, завжди
перед падінням, без зовнішніх провокуючих
виникає у присутності глядачів і розрахований на
причин. Іноді припадку передують провісники
них.
(аура) - неправильне сприйняття предметів,
слухові і нюхові галюцинації. Аура триває кілька • Під час нападу спостерігаються судорожні рухи,
хвилин.
сміх, плач, вигукування окремих слів, пацієнт
вигинається дугою (істерична дуга), може роздерти
• Судоми охоплюють м'язи кінцівок, шиї, тулуба.
на собі одяг, волосся, б'ється об підлогу, але травм
Голова може сильно вдаритися об підлогу, є
при цьому не виникає. Відсутні тонічна та клонічна
тонічна та клонічна фаза судомного нападу.
фази.
• Пацієнт без свідомості. Відмічаються пінисті • Свідомість збережена, пінистих виділень з рота не
виділення з рота, часто з домішкою крові
буває. немає прикусу язика.
внаслідок прикушеного язика.
• Широкорозширені зіниці не реагують на світло.
• Зіниці реагують на світло.
• Є мимовільний сечопуск
• Немає мимовільного сечовипуску
• Припадок триває не більше 5 хвилин, потім • Напад триває тим довше, чим більше біля пацієнта
свідомість поступово прояснюється, настає
«глядачів».

55. Допомога при невротичних розладах

(індивідуальна,
Психотерапія
трудотерапія.
групова),
Медикаментозна терапія (транквілізатори, малі
дози седативних нейролептиків)
Симптоматична терапія при підвищеній тривозі,
депресії, панічних атаках, фобіях

56. Допомога при невротичних розладах

Панічний розлад
Різновид невротичних розладів, проявом якого є панічні
атаки.
Клінічні прояви: повторні епізоди панічних атак, зазвичай
пов’язані з сильним відчуттям страху смерті; катастрофи, що
наближується; втратити контроль над собою, зійти з розуму.
Допомога:
Заспокоїти;
Дихальні вправи;
Заспокійливі середники

57. Допомога при невротичних розладах

Перше, що ти можна зробити, коли відчуваєте панічну
атаку, стрес, тривогу, це почати повільно і глибоко
дихати.
Це допоможе вирівняти саме дихання, позбутися
задишки, сконцентруватися на собі і своєму стані,
наповнити організм киснем. Але не тільки дихання
справитися зі стресовим станом.
Ось кілька вправ, які використовують психологи при
роботі з військовослужбовцями для подолання
стресу.

58. Допомога при невротичних розладах

Хвилина на релаксацію. Розслаб куточки
рота, плечі, намагайся розслабити все тіло.
Зосередься на виразі свого обличчя. Дихай
глибоко і повільно, згадай про якийсь
найщасливіший день свого життя.
Почни щось робити. Займись прибиранням в
квартирі, миттям посуду, шиттям, зарядкою. Це
допоможе відволіктися і перевести фокус з
концентрування на стресовій ситуації на іншу
справу.
Зосередження на деталях. Подивись навколо,
роздивись найдрібніші деталі приміщення
(місцевості), де ти перебуваєш. Почни
рахувати ці дрібниці, наприклад, кількість
листя, яке лежить на землі, кількість смужок
або крапок в малюнку шпалер, кількість
стільців в кімнаті. Про себе проговорюй
кожен предмет: "коричневий стіл в кутку",
"біла табуретка біля вікна". Така вправа
допоможе трішки відволіктися і перемістити
фокус зі стресової ситуації на вивчання
Поговори з подругою, родичами. Якщо ви
разом вдома, можна обійнятися і відверто про
щось поговорити, згадати спільні подорожі чи
свята. Якщо поруч нікого немає, то подзвони
рідній людині, спитай про її стан, розкажи про
свій.
Увімкни улюблену пісню. Сконцентруйся на її
мелодії та словах, подумай, про що ця пісня, які

59. Допомога при невротичних розладах

Вправа "Повітряна кулька". Стань рівно,
підніми руки вгору, глибоко вдихни, затримай
подих. Уяви, що ти повітряна кулька, будь
легкою, майже невагомою. Постій так кілька
хвилин, при чому напружуючи всі м'язи тіла.
А потім уяви, що в кульці з'явився
невеличкий отвір і починай повільно
здуватись.
Вправа "Муха". Сядь на стіл, поклади руки
на коліна, заплющ очі. Уяви, що на твоє
обличчя намагається сісти муха: на ніс, лоб,
щічки. Не відкривай очі, а лише м'язами
обличчя намагайся її зігнати.

60. Допомога при невротичних розладах

Глибоке дихання. Одна з найпростіших
вправ, яка допоможе справитися зі
стресом. Зроби повільний глибокий
вдих через ніс, на піку вдиху на мить
затримай подих, після цього зроби
якомога повільніше видих. Це дихання
допоможе тобі заспокоїтись.
• Дихання "храп". Дихати потрібно
носом. Зроби глибокий вдих зі звуком,
схожим на храп. Для цього потрібно
трохи стиснути м’язи горла. Видих
також роби з "храпом". Подихай так
кілька хвилин.

61. Допомога при невротичних розладах

Дихання дракону. Це допоможе тобі
справитися з гнівом, агресією,
тривогою. Тобі потрібно уявити себе
величезним вогнедишним драконом,
з твого рота виходить вогонь.
Роздмухуй ніздрі та видихай свій
вогонь спочатку повільно, а потім
пришвидшуй темп. Дихай тільки
носом.
Дихай на свічку. Якщо є, то запали
свічку, якщо немає, то уяви її. Вдихай
носом, видихай ротом, склавши губи
трубочкою. Але твоє завдання не
затушити свічку, а зробити так, щоб
Дихання поштовхами. Ця
вправа підійде тоді, коли через
стрес ти не можеш глибоко і
вільно дихати. Різко набери
повітря через ніс. Тепер широко
відкрий рот, висунь язик і
видихай повітря в три прийоми.
При цьому ти маєш кожен раз
видавати горловий звук:
"Ххааах!"

62. Термінологія

Девіацією називають, в основному, відхилення від так званих неписаних соціальних
норм (етикету, звичаїв).
Є девіантна поведінка, яка засуджується суспільством (неохайний зовнішній вигляд,
голосна розмова у громадському транспорті, алкоголізм, самогубство).
Є й така, що схвалюється суспільством (вона визначається надзвичайними здібностями
геніїв, видатних спортсменів і громадських діячів, тобто тих людей, здобутки яких
перевищують рамки норми).
Делінквентна поведінка – це асоціальна, протиправну поведінку, яка проявляється в
діях, які приносять шкоду суспільству, загрожують життю інших людей і загального
соціального порядку і є кримінально караним. Походить від латинського «delictum»,
яке перекладається, як «проступок».
Фрустрація — це емоційний стан, викликаний неможливістю задовольнити потребу або