Нейро1_12(19).09

1. Клінічна нейропсихологія

КЛІНІЧНА НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ
НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ТА РЕАБІЛІТАЦІЯ

2. Клінічна Психологія та клінічна нейропсихологія

КЛІНІЧНА ПСИХОЛОГІЯ ТА КЛІНІЧНА НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ
Психологія
Нейропсихологія
Клінічна психологія
Клінічна нейропсихологія

3. Клінічна Психологія та клінічна нейропсихологія

КЛІНІЧНА ПСИХОЛОГІЯ ТА КЛІНІЧНА НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ
Психологія
Вивчає мислення, емоції та поведінку людини.
Аналізує психологічні процеси, особистісні риси,
соціальні взаємодії.
Клінічна психологія
Нейропсихологія
Клінічна нейропсихологія

4. Клінічна Психологія та клінічна нейропсихологія

КЛІНІЧНА ПСИХОЛОГІЯ ТА КЛІНІЧНА НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ
Психологія
Вивчає мислення, емоції та поведінку людини.
Аналізує психологічні процеси, особистісні риси,
соціальні взаємодії.
Клінічна психологія
Вивчає порушення мислення, емоцій та поведінки.
Займається діагностикою, профілактикою та корекцією
психічних розладів.
Нейропсихологія
Клінічна нейропсихологія

5. Клінічна Психологія та клінічна нейропсихологія

КЛІНІЧНА ПСИХОЛОГІЯ ТА КЛІНІЧНА НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ
Психологія
Нейропсихологія
Вивчає мислення, емоції та поведінку людини.
Вивчає зв’язок між:
Аналізує психологічні процеси, особистісні риси,
соціальні взаємодії.
-
структурами та функціонуванням мозку і
-
психологічними процесами,
особливо в умовах пошкодження мозку.
Клінічна психологія
Вивчає порушення мислення, емоцій та поведінки.
Займається діагностикою, профілактикою та корекцією
психічних розладів.
Клінічна нейропсихологія

6. Клінічна Психологія та клінічна нейропсихологія

КЛІНІЧНА ПСИХОЛОГІЯ ТА КЛІНІЧНА НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ
Психологія
Нейропсихологія
Вивчає мислення, емоції та поведінку людини.
Вивчає зв’язок між:
Аналізує психологічні процеси, особистісні риси,
соціальні взаємодії.
-
структурами та функціонуванням мозку і
-
психологічними процесами,
особливо в умовах пошкодження мозку.
Клінічна нейропсихологія
Клінічна психологія
Вивчає порушення мислення, емоцій та поведінки.
Займається діагностикою, профілактикою та корекцією
психічних розладів.
Вивчає когнітивні, емоційні та поведінкові прояви
порушень функцій головного мозку.
Розробляє та застосовує методи когнітивної та
психоемоційної діагностики та реабілітації.

7. Нейропсихологія-когнітивна нейронаука-когнітивна психологія

НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ-КОГНІТИВНА НЕЙРОНАУКА-КОГНІТИВНА
ПСИХОЛОГІЯ
Нейропсихологія - це наука про зв’язок між структурою та функціонуванням мозку і психологічними процесами
(пам’яттю, увагою, мовленням, емоціями, поведінкою, ітд), особливо в умовах пошкодження мозку.
Застосування: робота з пацієнтами з ЧМТ, інсультами, нейрокогнітивними розладами.
Приклад: нейропсихолог діагностує та аналізує, чому після ЧМТ у пацієнта погіршилась робоча пам’ять, і підбирає вправи
для її відновлення.
Когнітивна нейронаука - це міждисциплінарна галузь, що вивчає нейронні механізми пізнавальних процесів,
поєднуючи психологію, нейрофізіологію, нейробіологію. Як працює мозок у нормі, як мережі нейронів підтримують увагу,
пам’ять, прийняття рішень, самосвідомість, ітд.
Застосування: fMRI-дослідження, ЕЕГ
Когнітивний нейронауковець досліджує, які ділянки мозку активуються під час морального вибору.
Когнітивна психологія - це розділ психології, що вивчає «як ми думаємо»: увагу, пам’ять, мову, прийняття рішень,
мислення — без обов’язкової прив’язки до структур мозку.
Теоретичні моделі психічних процесів, часто — поведінкові експерименти, не завжди з нейровимірюваннями.
Застосування: психологічна наука, психотерапія, навчання. Когнітивний психолог вивчає, як структура завдання впливає
на швидкість прийняття рішення.

8. Історичні витоки нейропсихології

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ НЕЙРОПСИХОЛОГІЇ
Перші сліди — ще у 1700 р. до н.е. (єгипетський папірус: 8 випадків черепно-мозкових травм).
XIX – поч. ХХ ст. — роботи Брока, Верніке, Джексона, які заклали основу уявлення про мозок і функції.
У першій половині ХХ ст. основна мета консультації психолога: підтвердити або спростувати факт
«мозкового ушкодження» (brain damage).
Термін «нейропсихолог» ще не використовувався.

9. Випадок Фінеаса Гейджа (1848)

ВИПАДОК ФІНЕАСА ГЕЙДЖА (1848)
Залізничний робітник, травма: залізний штир пробив череп і лобові частки.
Вижив без суттєвих сенсорних і моторних порушень.
Особистісні зміни: став дратівливим, безвідповідальним, агресивним.
Висновок: лобові частки відповідають за контроль емоцій, соціальну поведінку, планування.
Значення: перший науково задокументований випадок, що продемонстрував зв’язок між мозком та
особистістю → початок розвитку клінічної нейропсихології.

10. Концепція «органічності» (1930–1950-ті роки)

КОНЦЕПЦІЯ «ОРГАНІЧНОСТІ» (1930–1950-ТІ РОКИ)
Більшість клініцистів трактували “ушкодження мозку” або дисфункцію як унітарне явище — підсумоване
терміном “органічність”.
Використовували прості «тести органічності» для відрізнення:
пацієнтів із «органікою» від психіатричних хворих,
психіатричних від здорових.
Проблема: не знайшли єдиного універсального симптому, який був би притаманний усім пацієнтам із
мозковими ураженнями і відсутній в інших.

11. Концепція “органічності”

КОНЦЕПЦІЯ “ОРГАНІЧНОСТІ”
Було визнано, що поведінкові розлади спричинюються різними мозковими станами і що ушкодження
різних ділянок мають різні ефекти (Babcock, 1930; Klebanoff, 1945).
Було добре встановлено сталі кореляти, наприклад роль лівої півкулі у мовних функціях.
Однак чимало клінічної роботи з пацієнтами з “ушкодженням мозку” ґрунтувалося на припущенні про
існування одного центрального універсального дефекту (K. Goldstein, 1939;Yates, 1954).

12. Ранні тести “органічності”

РАННІ ТЕСТИ “ОРГАНІЧНОСТІ”
Початкові формулювання «ушкодження мозку» як унітарного стану (присутній/відсутній) відображалися у
поширенні тестів на одну функцію.
Такі тести оцінювали лише за тим, наскільки добре вони відрізняли “органічних” від психіатричних
пацієнтів чи здорових осіб (Klebanoff, 1945; Spreen & Benton, 1965; Yates, 1954).
Але “фундаментальне порушення” виявилось надзвичайно невловимим.
Попри численні винахідливі спроби створити тест, чутливий до органічності як такої — своєрідний
“нейропсихологічний лакмус” — не було знайдено жодного поведінкового феномену, спільного для всіх з
ушкодженням мозку і водночас відсутнього в інших.

13. Тести на «органічність»

ТЕСТИ НА «ОРГАНІЧНІСТЬ»
Прості тести пам’яті й уваги
завчання списків слів чи цифр,
завдання на відтворення після короткої паузи.
Вважалося, що при органічних ураженнях пам’ять швидко руйнується.
Тести сенсомоторної швидкості
наприклад, завдання на швидке перекреслення символів, з’єднання точок, прості рухові реакції.
Припускалося, що «уповільненість» вказує на мозкову органіку.
Малювання або копіювання простих фігур
кола, квадрати, літери чи прості візерунки.
Викривлення вважали «ознакою органічності».
Завдання на просту арифметику й мову
рахунок у зворотному порядку,
повторення речень.
Мета — перевірити «загальне зниження інтелекту».

14. Наступний етап розвитку

НАСТУПНИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ
У подальшій еволюції нейропсихології
“ушкодження мозку” більше не трактували як
унітарне явище, однак визначення його
наявності/відсутності залишалося головною
метою оцінки.
Із зростанням розуміння поведінкових корелятів
дискретних уражень пошук став зосереджуватися
на комбінації тестів різних функцій, результати
яких у сукупності дозволяли б відрізнити
Психіатричних
Hunt–Minnesota Test for Organic Brain Damage (H.F. Hunt,
1943)
– включав Stanford–Binet Vocabulary Test (1937) і шість
тестів на навчання й затримку у слуховій і зоровій
модальностях;
– вважалися “чутливими до мозкової деградації”;
– перевага: ідентифікація ушкоджень можлива за 15
хвилин.
“Індекс порушення” Halstead (1947)
“органічних”
– комбінований бал з батареї, що давала 10 показників із
7 тестів більш-менш дискретних функцій;
Норму
– потребував значно довшого обстеження;
– також відображав пошук інтегрального маркера
«ушкодження мозку».

15. Олександр Лурія та розвиток нейропсихології у середині ХХ ст.

ОЛЕКСАНДР ЛУРІЯ ТА РОЗВИТОК НЕЙРОПСИХОЛОГІЇ У СЕРЕДИНІ ХХ СТ.
Олександр Лурія – один з ключових науковців, який суттєво вплинув на еволюцію нейропсихології.
Використання симптомів, виявлених під час нейропсихологічного обстеження, з метою встановлення локальної
дисфункції мозку.
Основний акцент — якісний аналіз когнітивних та поведінкових симптомів.
Наприклад, якщо пацієнт робив помилки у мовленні чи запам’ятовуванні, Лурію цікавило як саме вони
виникають, а не лише факт помилки.
Наголошував на необхідності розкладання складних психічних і поведінкових функцій на компоненти.
Лурія намагався примирити:
- Локалізаціоністів, які вважали, що мозок має спеціалізовані зони.
- Антілокалізаціоністів, які наполягали на єдиній універсальній дисфункції.
Він підкреслював, що вищі психічні функції — це складні функціональні системи, засновані на спільній роботі
зон кори головного мозку.
Здається очевидним сьогодні, але на той час це було революційним підходом.

16. Тестові методики Лурії

ТЕСТОВІ МЕТОДИКИ ЛУРІЇ
Лурія не створював «універсальних тестів органічності». Натомість він розробляв комплекси завдань, які
досліджували окремі компоненти вищих психічних функцій.
Мова та афазії: завдання на повторення слів і речень, розуміння інструкцій, письмо, читання, називання
предметів.
Пам’ять: серії слів і цифр для відтворення, оповідання для переказу; акцент робився на типові помилки
(сплутування, пропуски, заміни).
Рухи та праксис: відтворення поз і рухів за інструкцією, використання уявних предметів («покажи, як
користуватися молотком»).
Гнозис (сприйняття): впізнавання предметів, облич, просторових відношень.
Регуляція та контроль: завдання на переключення, інгібіцію, серійні рухи («кулак–ребро–долоня»),
знаходження помилок у послідовностях.

17. Значення підходу Лурії

ЗНАЧЕННЯ ПІДХОДУ ЛУРІЇ
Він фактично змінив парадигму: від пошуку універсального маркера «органічності» до аналізу складних
когнітивних систем.
Його методи дозволяли:
визначати не просто факт ураження мозку, а характер і локалізацію дефіциту;
описувати механізми порушення функції;
будувати програми відновлення, спираючись на збережені компоненти.

18. Функціональні блоки головного мозку

ФУНКЦІОНАЛЬНІ БЛОКИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
1. Олександр Лурія описав, що людський мозок складається з трьох основних функціональних блоків, які
взаємодіють між собою.
2. Перший блок, енергетичний, розташований головним чином у стовбурі мозку і відповідає за регулювання
та підтримання активації кори.
3. Другий блок, зберігаючи, відповідає за кодування, обробку та зберігання інформації і охоплює скроневі,
тім'яні і потиличні долі.
4. Третій функціональний блок, керуючий, розташований у передній частині мозку (лобових частках) і його
функції включають програмування, регулювання та верифікацію людської поведінки. У межах третього
блоку, префронтальна кора розглядається Лурією як надструктура, яка регулює і контролює розумову
діяльність і поведінку.

19. Зміна клінічних запитів у другій половині ХХ ст.

ЗМІНА КЛІНІЧНИХ ЗАПИТІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.
Завдяки розвитку діагностичної медицини питання до нейропсихолога змінилося з простого «чи є
ушкодження мозку?» на:
які когнітивні сильні та слабкі сторони пацієнта;
який його рівень емоційності;
яка здатність функціонувати у реальному житті.
Зазвичай діагноз «мозкове ураження» уже був встановлений і навіть підтверджений нейровізуально до
консультації.

20. Індивідуальні відмінності та складність клінічної нейропсихології

ІНДИВІДУАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ТА СКЛАДНІСТЬ КЛІНІЧНОЇ
НЕЙРОПСИХОЛОГІЇ
Локалізація та масштаб ураження не завжди прямо передбачають клінічні прояви.
Симптоми варіюють залежно від:
природи, розміру, тривалості ураження;
віку, статі, фізичного стану;
психосоціального контексту;
індивідуальних нейроанатомічних і фізіологічних особливостей.
Приклади:
два пацієнти з однаковим ураженням можуть мати зовсім різні профілі дефіциту;
навпаки, різні локальні пошкодження можуть спричиняти подібні симптоми.
Такі «аномалії» пояснюються тим, що одні й ті ж когнітивні функції можуть спиратися на різні нейронні мережі
(шляхи) у різних людей.
Людська поведінка в умовах ураження мозку надзвичайно складна — це базовий принцип клінічної
нейропсихології.

21. Роль клінічного психолога в психодіагностиці

РОЛЬ КЛІНІЧНОГО ПСИХОЛОГА В ПСИХОДІАГНОСТИЦІ
Мета психодіагностики:
Відповісти на конкретні клінічні запитання
Надати чіткі та обґрунтовані рекомендації
Сприяти покращенню функціонування клієнта
Психометрист
Клінічний психолог
Технічне тестування
Комплексне оцінювання
Збір сирих даних
Інтерпретація в контексті
Опис рис та здібностей
Проблемно-орієнтоване розуміння
особистості
Без врахування життєвих обставин
З урахуванням історії, поведінки,
середовища

22. Виміри поведінки

ВИМІРИ ПОВЕДІНКИ
Три функціональні системи:
Когніції — обробка інформації.
Емоційність — почуття і мотивація.
Керуючі функції — спосіб, у який виражається поведінка.
Кожен із цих компонентів є таким самим невіддільним від поведінки, як довжина, ширина й висота — від
форми предмета.
Як і просторові виміри, ці складові можна концептуалізувати й розглядати окремо, навіть попри їхню
нерозривну взаємодію у складній поведінці.

23. Когнітивні Функції як найбільш очевидні

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ ЯК НАЙБІЛЬШ ОЧЕВИДНІ
У нейропсихології найбільше уваги приділялося когнітивним функціям.
Причини:
когнітивні дефекти у пацієнтів із ураженням мозку є найбільш очевидними;
когнітивні функції легше концептуалізувати, вимірювати й пов’язати з конкретними нейроанатомічними
структурами.
Меншою мірою виявлялися емоційні та керуючі порушення:
причиною цього є структурований характер медичних і нейропсихологічних обстежень, які мало
дозволяють виявити тонкі емоційні та контрольні дефіцити;
це є суттєвим обмеженням і може призводити до помилкових інтерпретацій.

24. Взаємодія функцій

ВЗАЄМОДІЯ ФУНКЦІЙ
Обстеження людей із відомими чи підозрюваними ураженнями мозку має включати можливості прояву
емоційних і керуючих функцій, а також їхніх дефіцитів.
Це важливо, оскільки ураження мозку рідко зачіпає лише одну систему: зазвичай страждають усі три (Lezak,
1994; Prigatano, 2009).
Проблеми поведінки часто ускладнюються за рахунок вторинних реакцій на специфічні дефіцити, викликані
травмою мозку.
Кожна нова реакція пацієнта породжує додаткові проблеми, ускладнюючи картину симптомів (Gainotti, 2010).
Взаємодія між когнітивними, емоційними та керуючими дефіцитами робить поведінку при ураженнях мозку
надзвичайно комплексною.
Для правильної інтерпретації даних нейропсихологічне обстеження має враховувати всі три виміри поведінки.

25. Когнітивні функції

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ

26. Когнітивні функції

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ

27. Три види класифікації

ТРИ ВИДИ КЛАСИФІКАЦІЇ
1. З загальної та традиційної когнітивної психології
2. Сучасна нейропсихологія та когнітивна нейронаука
3. Клінічна психологія та DSM-5

28. Когнітивні функції

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ
Відчуття — це перший етап обробки зовнішніх стимулів,
який включає пряму реакцію сенсорних рецепторів на
зовнішні подразники. Це може бути зір, слух, дотик, смак або
нюх. Відчуття зосереджені на самому акті виявлення
фізичних стимулів.
Сприйняття — це більш складний процес, який відбувається
після відчуття. Сприйняття включає інтерпретацію сенсорної
інформації мозком для формування усвідомленого досвіду
або розуміння того, що ці відчуття означають. Під час
сприйняття мозок використовує попередні знання, досвід,
очікування та інші когнітивні процеси, щоб дати сенс
отриманій інформації. Сприйняття дозволяє індивіду
інтерпретувати стимули у контексті та визначати їхнє
значення у більш широкому світі.

29. Когнітивні функції

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ
Увага — це когнітивний процес, який дозволяє зосередитися на певних стимулах
або подіях у навколишньому середовищі, вибірково ігноруючи інші менш значущі
подразники. Увага допомагає людині ефективно функціонувати в світі, який
переповнений інформацією, зосереджуючись на тому, що найбільш важливо в даній
ситуації.
Об’єм уваги описує кількість інформації або кількість об’єктів, на які людина може
ефективно зосередитися одночасно без втрати якості обробки. Це також відомо як
“пропускна здатність уваги”.
Концентрація уваги, або фокус уваги, відноситься до здатності людини
підтримувати увагу на вузькому аспекті інформації, ігноруючи інші потенційні
відволікаючі стимули. Якість концентрації може варіюватися в залежності від втоми,
мотивації, інтересу до завдання та зовнішніх відволікань.
Стійкість уваги описує здатність індивіду підтримувати увагу протягом тривалого
періоду часу. Стійкість уваги також включає здатність повертатися до завдання після
відволікання або перерви без втрати інформації або зниження продуктивності.

30. Когнітивні функції

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ
Пам’ять — це когнітивний процес, який дозволяє людині кодувати, зберігати, відновлювати та
забувати інформацію. Цей процес є основою для навчання та адаптації до нових досвідів,
забезпечуючи можливість використовувати набуті знання та навички у повсякденному житті.
За модальністю: візуальна, слухова, нюхова, смакова, тактильна.
За тривалістю зберігання:
Сенсорна пам’ять: Це перший рівень пам’яті, дуже короткочасний (декілька секунд),
який зберігає вхідну інформацію з сенсорних систем майже без змін. Наприклад, точне
візуальне сприйняття образу, яке зберігається миттєво після споглядання.
Короткочасна пам’ять та Робоча пам’ять: Зберігає обмежену кількість інформації
протягом короткого періоду часу (від декількох секунд до хвилини). Робоча пам'ять дозволяє
тимчасово утримувати і маніпулювати інформацією для виконання поточних завдань.
Довготривала пам’ять: Зберігає необмежену кількість інформації протягом довгих
періодів часу, потенційно усе життя. Довготривала пам’ять включає як фактичні знання, так і
навички.
За типом інформації:
Декларативна (експліцитна) пам’ять: Включає факти (семантична пам’ять) та
особисті події (епізодична пам’ять), які можна свідомо висловити словами.
Недекларативна (імпліцитна) пам’ять: Включає навички і звички (процедурна
пам’ять), а також певні класи умовних рефлексів, емоційні асоціації та інші непомітні впливи
минулого досвіду.

31. Когнітивні функції

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ
Мислення — це високорозвинений когнітивний процес, який дозволяє індивіду обробляти інформацію, робити висновки,
формулювати ідеї, вирішувати проблеми та планувати дії. Цей процес є основою для розуміння, вивчення та адаптації до
навколишнього світу. Включає аналіз, синтез, порівняння, абстракцію та узагальнення.
Дедуктивне мислення: Виводить конкретні висновки з загальних принципів або законів. Наприклад, якщо ви знаєте, що всі
люди смертні, і що Платон був людиною, ви можете зробити висновок, що Платон був смертний.
Індуктивне мислення: Виробляє загальні узагальнення на основі окремих спостережень або експериментів. Наприклад,
після спостереження за декількома яблуками, які падають на землю, можна припустити, що всі яблука падають на землю.
Абдуктивне мислення: процес міркування, при якому з формуються найкраще пояснення або гіпотеза на основі обмежених
або неповних даних.
Критичне мислення: Використовується для об’єктивної аналізи і оцінки проблеми або інформації з метою сформулювати
виважений висновок або судження. Цей тип мислення зосереджений на логіці, аргументації та виявленні помилок у
міркуваннях.
Творче мислення: Характеризується здатністю генерувати нові, оригінальні ідеї та рішення. Це мислення часто
неструктуроване і нестандартне, воно включає використання аналогій, візуалізацію, метафори та інтуїцію.
Проблемно-орієнтоване мислення: Це практичне мислення, спрямоване на вирішення конкретних завдань або проблем. Це
включає ідентифікацію проблем, генерування можливих рішень, їх оцінку та вибір найкращого варіанту.
Абстрактне мислення: Здатність мислити про об’єкти, принципи і ідеї, які не мають фізичної або конкретної присутності.
Це включає здатність оперувати концептами, категоріями та абстрактними властивостями.

32. Когнітивні функції

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ
Встановлення
взаємозв'язків
Аналогія між
парами
Зміни в фігурах
Перегрупування
фігур
Розкладення
фігур

33. Когнітивні функції

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ
МОВА
СІРИЙ ТРИКУТНИК
ЧЕРВОНЕ КОЛО

34. Когнітивні функції

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ
Уява — це когнітивний процес, який дозволяє індивідам візуалізувати, створювати та маніпулювати
ментальними образами, сценаріями або концепціями, які можуть бути не присутніми в безпосередньому
фізичному досвіді. Цей процес включає здатність мислити метафорично, використовувати абстрактне
мислення та генерувати ідеї, що перевищують суто реалістичні обставини. Уява є основою для творчості,
інновацій та здатності планувати майбутнє.

35. Сучасна нейропсихологія: Когнітивні функції

СУЧАСНА НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ: КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ
«Когнітивні здібності (та порушення) — це функціональні властивості індивіда, які не спостерігаються
безпосередньо, а лише виводяться з його поведінки.
Уся поведінка (включно з виконанням нейропсихологічних тестів) має множинну детермінацію: невдача
пацієнта у тесті на абстрактне мислення може бути зумовлена не специфічним дефіцитом
концептуального мислення, а, наприклад, розладом уваги, мовними труднощами чи нездатністю
розрізняти стимули самого тесту.»
Abigail B. Sivan and Arthur L. Benton, 1999

36. Когнітивні функції та інтелект

КОГНІТИВНІ ФУНКЦІЇ ТА ІНТЕЛЕКТ
Що таке когнітивні функції?
Психічні процеси, що забезпечують отримання,
обробку, зберігання та використання інформації.
Включають: відчуття, сприйняття, увагу, пам’ять,
уява, мислення, мовлення, праксис
Є основою адаптивної поведінки та навчання.
Часто порушуються після ЧМТ, інсультів,
деменцій (при нейрокогнітивних розладах).
Що таке інтелект?
Інтегративна властивість психіки, що відображає
здатність до розв’язання нових завдань,
абстрактного мислення, навчання та адаптації.
Складається з взаємодії когнітивних функцій
(уваги, пам’яті, мислення, тощо).
Вимірюється за допомогою тестів інтелекту
(WAIS, Матриці Равена).
Інтелект визначає рівень успішності діяльності
людини в нових ситуаціях.

37. Класи когнітивних функцій

КЛАСИ КОГНІТИВНИХ ФУНКЦІЙ
Чотири основні класи когнітивних функцій можна порівняти з операціями комп’ютера — введенням,
зберіганням, обробкою (наприклад, сортування, комбінування, співвіднесення даних) та виведенням.
1.
Рецептивні функції — здатність відбирати, сприймати, класифікувати й інтегрувати інформацію.
2.
Пам’ять і навчання — процеси зберігання та відтворення інформації.
3.
Мислення — організація й реорганізація інформації в уяві.
4.
Експресивні функції — способи, за допомогою яких інформація передається чи реалізується у діях.