Презентація Гусарєв

1. КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА Інструменти публічного управління протидії корупційній діяльності в Україні: проблеми та

пріоритетні напрямки
Борис ГУСАРЄВ
(група ЗВЛ-206)

2.

Сучасні глобальні виклики – збройні конфлікти, кіберзагрози, економічні турбулентності, екологічні
ризики та соціальні потрясіння – загострюють внутрішні вразливості держав. В Україні однією з ключових
таких вразливостей є корупція, яка системно підриває довіру до інституцій, спотворює розподіл публічних
ресурсів, гальмує відновлення та інтеграцію до європейського правового простору. В цих умовах
першочергового значення набуває не лише наявність антикорупційних норм, а й здатність публічної влади
застосовувати дієві інструменти управління для запобігання, виявлення та стримування корупційних
практик.
Протидія корупції не є статичним процесом; інструменти публічного управління мають адаптуватися до
змін середовища, типології ризиків і поведінкових патернів учасників публічних відносин. Їх ефективність
визначається інтеграцією в повний цикл політики – від формулювання проблеми і вибору інструментарію до
впровадження, моніторингу та оцінювання результативності – з урахуванням спроможності інституцій і
якості управління даними.

3.

Вимір доброчесності нерозривно пов’язаний із цілями сталого розвитку: корупція деформує
економічну конкуренцію, поглиблює соціальну нерівність і збільшує екологічні ризики, тоді як
послідовна антикорупційна політика створює умови для зростання, соціальної згуртованості та
відповідального використання ресурсів. Отже, інструменти протидії корупції є фундаментальною
складовою сталого та інклюзивного розвитку, а їх модернізація – передумова ефективної
післявоєнної відбудови.
Для України, яка переживає масштабні безпекові, економічні та демографічні трансформації,
актуальність теми посилюється концентрацією значних публічних коштів на відновлення,
розширенням сфер публічних закупівель, децентралізаційними процесами та поширенням цифрових
сервісів. Це вимагає надійних інструментів прозорості та підзвітності у фінансах, управлінні майном
і персоналом, врегулюванні конфлікту інтересів, взаємодії з громадянами, захисті викривачів і
використанні аналітики ризиків у режимах надзвичайних і воєнних обмежень.

4.

Об’єктом
роботи
є
процеси
формування
та
застосування
інструментів публічного управління у сфері протидії корупційній
діяльності в Україні.
Предметом роботи є інструменти публічного управління протидії
корупційній діяльності, їх правове, організаційне, процесне й цифрове
забезпечення,
проблеми
реалізації
та
пріоритетні
вдосконалення як складова стійкого розвитку держави.
напрями

5.

Проведене дослідження дозволяє узагальнити цілісну картину організаційно-правового інструментарію запобігання та протидії
корупції як керованої системи, у якій право, організація, процеси, дані та комунікації з’єднані спільною логікою «політика – механізм
– інструмент – процедура – доказ». Найважливішим результатом концептуалізації стало відмежування стратегічних цілей від
операційних засобів і формування чіткої матриці відповідальності за кожен інструмент із визначеним «власником», цифровою
траєкторією, вхідними даними, контрольними точками й очікуваним ефектом для публічного інтересу. Таке структурування
переводить акцент з формального дотримання на відтворювану результативність, де прозорість, підзвітність і невідворотність
наслідків не декларуються, а зчитуються з фактичної поведінки суб’єктів влади та вимірюються зрозумілими індикаторами.
Системність інструментарію вибудовується через класифікацію за стадіями політики – превенція, виявлення, реагування – і за
об’єктами впливу: процеси, ресурси та дані, персонал, взаємодія із зовнішнім середовищем. Важливо, що «жорсткі» імперативні
механізми (правові заборони, санкції, регламентовані процедури) поєднуються з «м’якими» елементами етики, доброчесності та
публічної транспарентності, які зменшують асиметрію інформації та підвищують ціну зловживань. У цій композиції електронні
сервіси, відкриті реєстри, аналітика ризиків, логування доступів, автоматичні співставлення даних і управління життєвим циклом
доказів виконують роль носіїв якості, що забезпечують трасованість дій, мінімізують дискрецію і спрощують доказування.

6.

Інституційна архітектура протидії корупції має поліцентричний характер і включає спеціалізовані органи,
загальні органи публічної влади, внутрішні підрозділи контролю й аудиту, а також громадський сектор. Ключове
завдання полягає в зменшенні дублювання повноважень і визначенні «вузлів координації», які забезпечують
узгодженість стратегічного планування, відомчих регламентів та обміну даними. Ефективна модель спирається на
вертикальну відповідальність за дії та горизонтальну взаємодію за дані й процеси, що у підсумку дозволяє пройти
повний цикл «ризик – подія – доказ – рішення – наслідок», не втрачаючи інформації й часу на стиках компетенцій.
Цифрова зрілість перетворює інструменти на предикативні: дані стають первинним ресурсом політики, а не
побічним продуктом діяльності. Це вимагає інвентаризації даних, уніфікації довідників, міжреєстрової сумісності,
чіткого розмежування ролей доступу, впровадження наскрізних аудиторських журналів, а також регулярної валідації
алгоритмів і процедур обробки. Вибіркова автоматизація «чутливих» операцій у поєднанні з професійним судженням
у контрольних точках створює баланс між швидкістю, точністю та легітимністю рішень. Водночас розвиток цифрових
інструментів зобов’язує посилювати кіберзахист, захист персональних даних, управління інцидентами та відновлення
після збоїв.

7.

Оцінювання дієвості не може обмежуватися підрахунком формальних показників. Критерії
пропорційності, результативності, економічності, правомірності, узгодженості, прозорості та
коригованості мають бути прив’язані до логіко-структурної моделі «вхід – процес – результат – наслідок»,
що дозволяє відрізняти номінальне виконання від фактичної зміни поведінки. Вбудований у політику
цикл верифікації причинно-наслідкових зв’язків, незалежний аудит даних і публічне оприлюднення
метрик забезпечують можливість своєчасних корекцій і підвищують довіру стейкголдерів.
Особливий контекст воєнного стану та післявоєнного відновлення зміщує пріоритети до стійкості й
безперервності. Система має працювати у деградованих інфраструктурах, з урахуванням підвищених
ризиків для безпеки даних і персоналу. Мінімізація дискреції в критичних операціях, резервні процеси,
модульна архітектура сервісів, дублювання ключових баз даних, швидкі маршрути ескалації від
дисциплінарної до кримінальної відповідальності – усе це не лише знижує корупційні можливості, а й
прискорює відновлення довіри та функціонування держави в кризу.

8.

Взаємодія держави та громадянського суспільства у запропонованій моделі переходить від епізодичних
консультацій до спільного проєктування рішень і контролю виконання. Машиночитні відкриті дані, громадський аудит,
захист і стимули для викривачів, інституціоналізовані консультації з реалістичними зворотними зв’язками, прозорі
методики вимірювання ефектів – це інструменти, які роблять ринок і суспільство союзниками у зниженні корупційної
ренти. Професіоналізація зовнішнього нагляду і відповідальність за аналітику унеможливлюють політичні маніпуляції,
а відтак зростає якість державних рішень.
Практичний вимір удосконалення інструментарію полягає у ризик-орієнтованому редизайні ключових процесів –
публічних закупівель, управління активами, дозвільних і наглядових процедур, кадрових рішень та інституційних
комунікацій. Для закупівель пріоритетом має бути наскрізна трасованість від планування до виконання контрактів,
автоматизовані звірки з фінансовими і майновими реєстрами, алгоритмічна ідентифікація аномалій, незалежний
моніторинг і прозорий «реєстр ризиків» з обов’язковими планами їх мінімізації. У кадровій площині вирішальними є
стандартизовані профілі посад, запобігання конфлікту інтересів, ротації, навчальні траєкторії доброчесності та реальні
наслідки за порушення.

9.

Виходячи з отриманих висновків, доцільно запропонувати узгоджений пакет кроків, який об’єднує правові,
організаційні, процесні, цифрові та культурні зміни. На нормативному рівні варто гармонізувати спеціальні й
загальні норми з чітким визначенням компетенцій органів, стандартизувати процесуальні гарантії для викривачів,
уніфікувати вимоги до внутрішніх комплаєнс-систем у центральних і місцевих органах, передбачити обов’язковість
етичних кодексів із механізмами їх застосування. Доцільно розвинути правові підстави для міжвідомчої обмінності
даних у форматі «за замовчуванням відкрите», закріпити вимоги до аудиторських журналів доступу і
відповідальність за маніпуляції з логами.
На організаційному рівні рекомендовано закріпити «вузли координації» з правом вирішального голосу у
міжвідомчих спорах про дані й процеси; створити або підсилити функції незалежного контролю якості даних і
процедур, впровадити роль «service owner» і «data owner» для кожного інструмента з персональною
відповідальністю. Окремим напрямом має стати інституціоналізація спільних із громадянським суспільством
робочих простору та дорожніх карт реформ з фіксацією метрик, термінів і відповідальних.

10.

Процесуальний рівень потребує уніфікації регламентів, моделювання та документування процедур,
визначення контрольних точок, де допускається дискреція, і чітких правил її обмеження. Рекомендується
впровадити обов’язкове управління життєвим циклом доказів, прозорі протоколи прийняття рішень із
посиланням на джерела даних, наскрізні механізми зворотного зв’язку та регулярні «пост-мортем» розбори
системних збоїв. Доцільно закріпити практику ризик-орієнтованих карт процесів із відкритим реєстром
ідентифікованих ризиків та планами їх мінімізації.
Цифровий
рівень
вимагає
завершення
інвентаризації
даних
і
побудови
міжреєстрової
інтероперабельності на базі єдиних ідентифікаторів, довідників і подієво-орієнтованих шини даних. Варто
масштабувати логування дій, автоматичні звірки та аналітику ризиків у пріоритетних доменах; створити
незалежні «пісочниці» для тестування алгоритмів і методик оцінювання, забезпечити прозорість моделей і
періодичну валідацію з боку зовнішніх експертів. Слід розгорнути резервні контури обробки даних і
процедури швидкого відновлення сервісів, уніфікувати політики кіберзахисту та реагування на інциденти.

11.

Людський вимір охоплює професіоналізацію внутрішнього контролю й аудиту, системні навчальні
траєкторії з акцентом на доброчесність, доказову культуру, роботу з даними й цифровими
інструментами, а також реальні канали психологічної та правової підтримки викривачів. Доцільно
впровадити стандарти «етичної інженерії» у проєктуванні сервісів, коли вимоги доброчесності
вбудовуються в інтерфейси та процеси так само, як вимоги доступності та безпеки.
Взаємодія з громадянським суспільством має відбуватися за правилами, що гарантують результат:
відкриті дані у машиночитних форматах, прозорі методики, відкритий код для аналітичних інструментів
там, де це безпечно, прозорі процедури відбору та ротації учасників консультативних рад, публічні звіти
про втілення рекомендацій із поясненням відхилень. Розумним кроком стане запуск регулярних
«циклограм доброчесності» – публічних панелей показників, які відстежують стан ключових процесів і
дозволяють громадянам і бізнесу оцінювати прогрес за однаковими правилами.

12.

На місцевому рівні доцільно зосередитися на проєктах із високим мультиплікативним ефектом: прозоре
просторове планування й контроль за використанням земель і майна, проєкти відкритих бюджетів і кошторисів,
цифрові кабінети для нагляду за виконанням договорів підряду, громадські наглядові ради з правом ініціювати аудити
та «гарячі» перевірки. Необхідно забезпечити методичну та технічну підтримку для невеликих громад,
стандартизувати мінімальні вимоги до комплаєнсу та захисту даних, розгорнути спільні дата-центри та навчальні
програми.
Щоб забезпечити керованість змін, потрібна дорожня карта впровадження з короткими і середніми циклами, в
якій кожен захід має відповідального, метрику, джерело даних і критерій успіху. На перший рік варто зосередитися на
інвентаризації даних, уніфікації регламентів, логуванні критичних процесів, запуску незалежного аудиту даних і
пілотуванні ризик-орієнтованих інструментів у закупівлях і кадрових рішеннях. На другий рік – на масштабуванні
міжреєстрової сумісності, розбудові «вузлів координації», повномасштабному запуску панелей показників і поширенні
успішних практик на місцевий рівень. Надалі – на інституціоналізації зовнішніх оцінювань, періодичній валідації
алгоритмів, оновленні етичних кодексів і перегляді регламентів з урахуванням накопичених даних.

13.

Загальний висновок зводиться до того, що протидія корупції має працювати як
виробнича система публічного управління, де кожен елемент – норма, процес, інструмент,
дані, компетенції – підпорядковано спільній меті та вимірюється через вплив на поведінку,
витрати, час і довіру. Стійкість, прозорість, інтероперабельність і доказовість рішень
стають
не
деклараціями,
а
обов’язковими
властивостями
державних
послуг.
Запропонований комплекс пропозицій дозволяє перейти від фрагментарних ініціатив до
інтегрованої політики, сумісної з європейськими стандартами та вимогами відбудови, і
створює підстави для стійкого зниження корупційної ренти, підвищення якості врядування
та формування довіри громадян до публічної влади.

14. Дякую за увагу!