333728

1. Зародження робітничого і соціал-демократичного рухів.

Історія України 9 кл

2. План

1. Зародження соціал-демократичного
і робітничого рухів.
2. Земський рух

3.

Зародження соціал-демократичного і робітничого рухів.
Друга половина XIX ст. стала періодом поширення в
Європі соціал-демократичного і робітничого рухів
Це пояснюється тим, що промислова
революція та індустріалізація сприяли
формуванню нового прошарку суспільства —
промислових робітників. Не маючи
власності, вони могли покладатися лише на
свою працю. Таке становище робило
працівника, з одного боку, незахищеним
перед життєвими негараздами
(економічними кризами, хворобами,
сваволею власника підприємства тощо), а з
іншого — сприйнятливим до всіляких
революційних учень, що обіцяли «світле
майбутнє».

4.

Одним із таких революційних
вчень, найбільш поширеним у
другій половині XIX — на початку
XX ст., як ви знаєте зі всесвітньої
історії, став марксизм. Він
пов’язував соціалістичний
переустрій суспільства саме з
промисловими робітниками,
або пролетаріатом.

5. Першими пропагандистами нового вчення на українських землях ще на початку 70-х рр. XIX ст. стали Микола Зібер і Сергій

Подолинський.
М.Зібер
С.Подолинськи
й

6.

С. Подолинський організував у Відні видавництво популярної
соціалістичної літератури, у Женеві разом із М. Драгомановим і М.
Павликом започаткував видання журналу «Громада», а також
надрукував власні брошури соціально-економічного змісту: «Про
багатство та бідність», «Про хліборобство», «Ремесла і фабрики на
Україні» та інші.
С. Подолинський розробив оригінальну теорію «громадівського
соціалізму» (федерація вільних громадян), що ґрунтувалася на
національних традиціях українського народу.

7.

Перша постійно діюча марксистська
група на українських землях під
назвою «Російська група соціалдемократів» виникла в 1893 р. в Києві.
Її організатором був Юрій Мельников
— росіянин, що заснував ремісничу
школу, яка була засобом
розповсюдження марксистських ідей.
Марксистські групи також з’явились у
Харкові, Одесі та Катеринославі.
Нелегальні гуртки намагалися
поширити марксистське вчення і
встановити зв’язки з робітничим
рухом.

8.

Якісно новий крок соціалістичний (соціал-демократичний) рух
зробив наприкінці 90-х рр. XIX ст. після появи в Петербурзі під
керівництвом Володимира Ульянова (Леніна) «Союзу боротьби за
визволення робітничого класу». Подібні групи виникли в Києві,
Катеринославі, Миколаєві та інших містах.
Згодом ці гуртки об’єдналися в Російську соціалдемократичну
робітничу партію (РСДРП). У 1898 р. в Мінську (Білорусія) відбувся
перший з’їзд партії.
Робітничий рух у Наддніпрянщині
розпочався наприкінці 60-х рр. XIX ст.
Спершу він мав стихійний характер.
Виступи робітників відбувалися через
погіршення умов праці, зменшення
заробітної плати. Формами боротьби
робітників були колективна відмова
від роботи, знищення машин та
обладнання, страйки тощо.

9.

Із середини 70-х рр. XIX ст. робітничий рух почав набувати
організованих форм. Першою робітничою організацією став
«Південноросійський союз робітників», який виник у 1875 р. в Одесі на
чолі з Євгеном Заславським.
Об’єднавши близько 250 робітників, він розгорнув революційну
пропаганду, поширював нелегальну літературу, керував страйками
на заводах Одеси. Через дев’ять місяців після заснування організацію
було викрито, а її керівників засуджено.
Є.Заславськ
ий

10. Земський рух.

Земства, були виборними всестановими
органами місцевого самоврядування.
Незважаючи на те що в
земствах більшість становили
поміщики (близько 75 %), в
умовах
загальнореформаторських
настроїв, що панували в імперії
в 60—70-х рр. XIX ст., вони стали
носіями ідей подальшої
лібералізації Росії й

11.

За своїм характером земський рух був
ліберальним.
В основу
ліберального шляху
суспільного
розвитку була
покладена ідея
побудови
економічного
життя суспільства
на засадах вільного
Держава мала стати
правовою, оберігати
демократичні права людини й
мінімально втручатися в

12.

Ідеальною формою правління ліберали вважали
конституційну монархію.
Не визнаючи революційних форм і методів
боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали
пошук компромісу з правлячими колами.

13.

В умовах здійснення Олександром III політики
контрреформ, опозиційна діяльність земств почала
занепадати, а з прийняттям 12 червня 1890 р. закону про
обмеження представництва недворянських станів у
земствах вона майже припинилася. Проте на початку XX ст.
земства знову стали одним із центрів опозиції
самодержавству.

14.

Земства відповідально поставились до справи розвитку
господарства, медичного обслуговування, народної освіти, зв’язку,
страхування, статистики тощо. Уже перші заходи земств виявили
їхнє незнання ситуації, а з іншого боку, — з’ясували жахливу
картину становища переважної частини населення.
У більшості випадків дії земств, не передбачені законодавством,
розцінювалися урядом як бунтівні й не дозволялися.
Протягом 1866—1868 рр. земства були поставлені під суворий
контроль губернаторів, їм заборонялося налагоджувати між собою
зв’язки й виносити рішення з приводу урядових постанов.
У такий спосіб царський уряд намагався не допустити
перетворення земств на осередки опозиції.

15.

Найактивніше земський рух діяв наприкінці 70-х рр. XIX ст.,
коли набув певного політичного забарвлення.
У цей період провідні діячі земського руху намагались
об’єднати всі сили, що виступали за конституційну
перебудову Російської імперії.
Прагнення згуртування сил проявилось у нарадах і з’їздах, що
відбувались у 1878—1879 рр.

16.

На початку 1878 р. земці порозумілися з діячами українського
руху й вирішили скликати з’їзд у Харкові під приводом 100річного ювілею від дня народження Г. Квітки-Основ’яненка.
Нарада в Харкові започаткувала політичну організацію
земців. Було ухвалено домагатися об’єднання всіх сил у
боротьбі за введення в Росії конституції.

17.

Боротьба земців за конституційні реформи дала свої результати. 12
лютого 1880 р. було створено верховну розпорядчу комісію на чолі з
міністром внутрішніх справ М. Лоріс-Меліковим, яка мала підготувати
проект майбутніх конституційних реформ. Це надихнуло земський
рух. Земці на своїх зібраннях і з’їздах розробляли й схвалювали різні
проекти реформ та надсилали їх до комісії або царю. Вони
пропонували впровадження широкого самоврядування, створення
представницького законодавчого органу — Державної думи. Проте
після вбивства царя всі ці пропозиції залишилися нереалізованими.
Діячі земського руху зазнали переслідувань. Спроби організувати
широку пропаганду своїх ідей через видання журналу «Вільне слово»
також не мали успіху. Фактично, до початку революції 1905—1907 рр.
земський рух активної ролі в суспільному житті більше не відігравав.

18. Висновки.

Початок національного відродження кримських татар став свідченням
переходу їхньої боротьби за свої права як народу на новий якісний
рівень.
Пов’язане із завершенням промислової революції виникнення значної
кількості промислових робітників зробило можливою появу нового
суспільного явища — робітничого руху зі своїми специфічними
потребами й вимогами. Соціал-демократичний рух став силою, що
намагалася відобразити прагнення робітничого руху й запропонувати
йому мету боротьби.
Земський рух у той час став єдино можливою ліберальною
опозиційною силою, спрямованою на оновлення дійсності Російської
імперії.

19. Домашнє завдання

Опрацювати параграф 20.
Законспектувати та вивчити основні
поняття та дати.