Діабетична нейропатія. Діагностика, тактика ведення.
Актуальність проблеми ЦД
14.61M
Категория: МедицинаМедицина

Діабетична_нейропатія_Велигорська_Я_Ю_

1. Діабетична нейропатія. Діагностика, тактика ведення.

ПІДГОТУВАЛА:
ВЕЛИГОРСЬКА ЯНА
ЮРІЇВНА

2. Актуальність проблеми ЦД

За данними IDF (2025рік)
1з 9 дорослого населення ( 20-79 років) живе з цукровим діабетом
при цьому 4 з 10 не знають що хворі
захворюваність на ЦД зростає (до 2035 року майже 600 мільйонів можуть хворіти)
понад 90% пацієнтів ЦД мають ІІ тип.

3.

Діабетична нейропатія - це хронічне ускладнення цукрового діабету обумовлене гіперглікемією,
що характеризується прогресуючою морфологічною деструкцією периферичної нервової системи
(внаслідок ураження мікросудин) та втрату її функції, за відсутності будь-якої іншої вторинної
причини нейропатії. Проявляється випадінням дистальної чутливості, зменшенням сили м'язів,
глибоких сухожильних рефлексів та дисфункцій вегетативної нервової системи.
Діабетична нейропатія однаково часто виникає у хворих на обидва типи ЦД, однак у хворих на ЦД
2-го типу вона має місце вже на момент діагностування діабету, тоді як у хворих на ЦД 1-го типу
зазвичай виникає через декілька років від початку захворювання. Частота розвитку корелює з
тривалістю ЦД, тяжкістю перебігу та ступенем компенсації.

4.

За наявними даними, поширеність діабетичної периферичної нейропатії варіює від 16%
до 66%; вважається, що вона зростає зі збільшенням тривалості цукрового діабету та за
умов неналежного контролю рівня глюкози.

5.

Основні фактори ризику розвитку діабетичної нейропатії:
• тривалість діабету
• поганий глікемічний контроль
• похилий вік
• метаболічний синдром (МС), який охоплює ожиріння,
гіпертензію та дисліпідемію
• хронічне запалення
• особливості способу життя(алкоголь,куріння)
• генетична схильність

6.

7.

Дистальна симетрична полінейропатія
(ДСПН) є найпоширенішою формою;
вона вражає приблизно 50 % пацієнтів
із цукровим діабетом і
характеризується втратою чутливості,
болем та руховими порушеннями в
кінцівках. Автономна нейропатія, що
спостерігається у 20–40 % пацієнтів із
цукровим діабетом, зачіпає
насамперед вегетативну (автономну)
нервову систему, впливаючи на такі
органи, як серце, шлунково-кишковий
тракт і сечостатева система.
Мононейропатія (частота виникнення < 1 %) зазвичай вражає окремі черепні або периферичні нерви.
Радикулоплексусна нейропатія, яка також трапляється менш ніж у 1 % випадків цукрового діабету, переважно
вражає поперекове або шийне нервове сплетення.

8.

9.

Діабетична аміотрофія (попереково-крижова
радикулоплексусна нейропатія)
Зазвичай розвивається у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го
типу. Виникає через імуноопосередковане запалення судин
(мікроваскуліт), що призводить до ішемії та пошкодження
нервів.
Хвороба розвивається гостро або підгостро і має
специфічний перебіг:
• Раптовий та інтенсивний біль (пекучий, глибокий або
стріляючий), локалізація – стегно, сідниця чи поперек з
однієї сторони.
• Прогресуюча слабкість.
• Атрофія м'язів.
• Втрата ваги.
• Поступове залучення другої сторони.

10.

Важливі методи діагностики
• Повний аналіз крові, сечі та електролітів,
тести на функціонування печінки, HbA1c,
сироватковий кальцій, сироватковий Среактивний білок, швидкість осідання
еритроцитів, антиядерні антитіла в
сироватці крові (інші тести залежно від
факторів ризику, наприклад ВІЛ)
• Електронейроміографія
• МРТ попереково-крижового відділу хребта
• КТ таза
• Нейрофізіологічні тести
Лікування:
Контроль болю: можливе використання опіатів на початку,
амітриптиліну 10-75 мг уночі для полегшення болю і
безсоння. Регулярний парацетамол/нестероїдні
протизапальні засоби. Габапентиноїди.
Можливо застосування короткого курсу кортикостероїдів,
якщо біль залишається невпинним.
Пероральний/внутрішньовенний метилпреднізолон 500
мг/добу протягом 2 днів, повторення кожні 2 тижні
протягом 2-3 місяців.
Використання препаратів альфа-ліпоєвої кислоти (Діаліпон)
600 мг/добу (введення прямо з флакона без розчинника
протягом 30 хвилин); тривалість лікування — 2-4 тижні.
Підтримання доброго діабетичного контролю: жодних
доказів того, що перехід на інсулін є корисним.
Фізіотерапія та ЛФК.

11.

Полінейропатія черепно-мозкових нервів
Патологія черепно-мозкових нервів спостерігється
частіше в осіб із тривалим діабетом і виявляється,
як правило, на тлі дистальної полінейропатії, має
тривалий прогресуючий перебіг.

12.

Автономна (вегетативна) нейропатія розвивається через 5-10 років від початку ЦД, має безсимптомний
перебіг, поки патологічні зміни не стануть стійкими. Спричиняє порушення рухової і сенсорної функції різних
органів і систем.
Класифікація
A. Гастроінтестинальна форма
I. Атонія шлунка.
II. Атонія жовчного міхура.
III. Діабетична ентеропатія.
B. Кардіоваскулярна форма
I. Ортостатична гіпотензія.
II. Синдром патологічної кардіоваскулярної відповіді.
III. Синдром серцевої денервації.
C. Урогенітальна форма
I. З порушенням функції сечового міхура.
II. З порушенням статевої функції.
D. Порушення функції зіниці
E. Порушення функції потових залоз
I. З дистальним ангідрозом і компенсаторним центральним гіпергідрозом.
ІІ. Gastastory-синдром – профузне потовиділення при вживанні пряної їжі.

13.

Кардіоваскулярна форма
Червоні прапорці (Клінічні ознаки)
•Постійна тахікардія у спокої
• Пульс 90–100+ уд/хв навіть під час
сну та повного відпочинку.
•Ортостатична гіпотензія
• Різке падіння тиску, запаморочення
або непритомність при вставанні.
•Синдром «фіксованого пульсу»
• Частота серцевих скорочень майже
не змінюється при навантаженнях чи
емоціях.
•«Німа» (безбольова) ішемія
• Ризик безсимптомного інфаркту
міокарда (замість болю — раптова
слабкість, пітливість, нудота).
•Нічна гіпертензія (синдром «non-dipper»)
• Відсутність природного зниження
артеріального тиску в нічний час.

14.

Діагностика
Проактивний скринінг та інструментальні методи
•Кардіоваскулярні автономні тести (Проби Юінга) — «Золотий стандарт»
•Проба Вальсальви: оцінка реакції пульсу на форсоване видихання.
•Ортостатична проба: контроль ЧСС та тиску при переході з положення лежачи в стоячи.
•Глибоке дихання: вимірювання варіабельності серцевого ритму (ВСР).
•Добове моніторування ЕКГ та АТ (Холтер)
•Виявлення відсутності нічного зниження тиску/пульсу (синдром non-dipper).
•Аналіз циркадного індексу та прихованих порушень ритму.
•Стандартна ЕКГ у 12 відведеннях
•Контроль подовження інтервалу QT (маркер шлуночкових аритмій).
•Ехокардіографія (УЗД серця)
•Раннє виявлення діастолічної дисфункції міокарда.

15.

Патогенетична терапія та модифікація ризиків
Суворий глікемічний контроль:
• Стабілізація HbA1c для уповільнення
руйнування нервових волокон.
• Пріоритет: інгібітори SGLT2 (гліфлозини) —
мають доведену кардіопротекцію
Метаболічна терапія нейропатії:
• Препарати альфа-ліпоєвої (тіоктової) кислоти
та вітаміни групи B.
Корекція ортостатичної гіпотензії:
• Немедикаментозна: еластичний трикотаж,
збільшення споживання солі та води (за
відсутності ХСН).
• Медикаментозна: призначення мідодрину або
флудрокортизону (за суворими показаннями).
Контроль ЧСС та захист міокарда:
• Обережна пульсознижувальна терапія та
інгібітори АПФ/БРА під контролем тиску.

16.

Нейропатія сечового міхура
Червоні прапорці та прогресування симптомів
•Втрата відчуття наповнення (гіпотонія міхура)
• Людина перестає відчувати позив до
сечовипускання; проміжки між походами в
туалет стають аномально довгими (до 6–8+
годин).
•Слабкий або переривчастий струмінь
• Через зниження тонусу м'яза-виштовхувача
(детрузора) пацієнту доводиться напружувати
м'язи черевного преса, щоб помочитися.
•Відчуття неповного спорожнення міхура
• Формування великого об'єму залишкової сечі
(іноді понад 100–300 мл), що є ідеальним
середовищем для хронічних бактеріальних
інфекцій (цистит, пієлонефрит).
•Ішурія парадоксальна (Paradoxical incontinence)
• Медичний парадокс: міхур переповнений і
розтягнутий, але сеча мимовільно виділяється
краплями через критичний тиск всередині.

17.

Діагностика та менеджмент
1. УЗД сечового міхура з визначенням залишкової
сечі: Найпростіший та обов'язковий метод
контролю.
2. Уродинамічні дослідження (Урофлоуметрія): Для
оцінки швидкості струменя та тонусу м'язів.
3. Поведінкова терапія: Пацієнта вчать мочитися за
годинником (наприклад, кожні 3–4 години), не
чекаючи природного позиву, щоб запобігти
перерозтягненню органу.
4. Підвищення скорочення детрузора – холінергічні
препарати.
5. Поліпшення роботи сфінктеру – αадреноміметики.
6. Електростимуляція м'язів тазового пояса.

18.

Діабетична гастропатія (зокрема її найважча форма — діабетичний гастропарез) — це хронічне ускладнення
цукрового діабету, яке характеризується порушенням моторики шлунка та уповільненням його спорожнення
від їжі за відсутності механічної перешкоди. Це збірне поняття, що виникає внаслідок тривалого перебігу та
недостатнього контролю рівня цукру в крові, що призводить до ураження нервової системи шлунка
(автономної нейропатії) та мікросудин.
Симптоми діабетичної гастропатії зазвичай мають хронічний перебіг із періодичними
загостреннями:
•Відчуття переповнення шлунка та розпирання навіть після вживання невеликої кількості
їжі (раннє насичення).
•Хронічна нудота та блювання (іноді їжею, що була з'їдена напередодні).
•Біль або печіння у верхній ділянці живота.
•Печія та відрижка.
•Непоясненні коливання рівня цукру в крові (оскільки їжа всмоктується непередбачувано,
стає вкрай важко розрахувати дозу інсуліну чи інших ліків, що загрожує раптовою
гіпоглікемією або гіперглікемією).

19.

20.

21.

Основні методи діагностики
1.Езофагогастродуоденоскопія (ЕГДС / «зонд»)
2.Сцинтиграфія спорожнення шлунка із застосуванням твердої їжі, міченої радіоактивним технецієм — 99mTcмічений (золотий стандарт): якщо через 4 години у шлунку залишається понад 10% їжі, діагноз вважається
підтвердженим.
3.Дихальний тест на спорожнення шлунка (з 13C-октановою кислотою):
4.Бездротова мобільна капсула (SmartPill):
5.УЗД органів черевної порожнини:
Лабораторні аналізи (оцінка загального стану)
•Глікований гемоглобін (HbA1c) та щоденний профіль глюкози — для оцінки контролю діабету.
•Біохімічний аналіз крові (електроліти: калій, натрій, магній) — для виключення зневоднення та порушень сольового
балансу через блювання.
•Загальний аналіз крові — для виключення ознак запалення чи прихованої кровотечі.

22.

Лікування
Дієта «дрібних часток»: Харчування має бути частим (5–6 разів на день), але дуже
маленькими порціями. Їжу краще ретельно подрібнювати, блендерити або обирати рідкі та
м'які страви з низьким вмістом жиру та грубої клітковини.
Контроль глікемії: Оптимізація рівня цукру є першочерговою, оскільки високий рівень
глюкози сам по собі паралізує роботу шлунка. Медикаментозна терапія:
• прокінетики (метоклопрамід, домперидон, ітоприд)
• протиблювотні засоби.

23.

Інші форми автономної нейропатії
• Порушення системи дихання – апноэ, гіпервентиляційний синдром, порушення
контролю ЦНС за диханням, зниження вироблення сурфактанта;
• Порушення органів зору – зменшення діаметра зіниці, зниження й зникнення
спонтанних осциляцій зіниці, уповільнення реакції зіниці на світло, по рушення
сутінкового зору;
• Порушення функції потових залоз – дистальний гіпо- та ангідроз, гіпергідроз при
прийманні їжі;
• Еректильна дисфункція;
• Порушення функції мозкового шару надниркових залоз – бессимптомна
гіпоглікемія;
• Порушення терморегуляції – субфебрильна температура;
• Діабетична кахексія – прогресуюче виснаження.

24.

Дистальна полінейропатія – основний вид
ураження периферичних нервів.
Периферична нейропатія може
проявлятися нездатністю відчувати зміни
температури, вібрацію, пропріоцепцію
(відчуття положення тіла в просторі), тиск і
— що найнебезпечніше — біль. У деяких
пацієнтів спостерігається форма больової
сенсорної нейропатії, що супроводжується
такими симптомами, як печіння та
поколювання (парестезії).

25.

Клінічна картина діабетичної периферичної нейропатії (ДПН) може
бути дуже різноманітною:
• больовий синдром – тупий дифузний, тягнучий біль у
симетричних ділянках кінцівок, іноді настільки інтенсивний, що
порушує нічний сон.
• парестезії, що проявляються відчуттям поколювання, повзання
мурашок, оніміння, мерзлякуватості, «гудіння», «паління»;
• часто відчуваються болючі тонічні судоми в литкових м’язах,
дещо рідше – у м’язах стоп, стегон та кистей.
• відчуття слабкості та тяжкості в нижніх кінцівках, болючість
м’язів;
• зниження й зникнення сухожильних та періостальних рефлексів;
• порушення чутливості характеризуються гіпоестезією за типом
«шкарпеток та рукавичок».
• рухові порушення
• вегетативно-трофічні порушення

26.

У пацієнтів можуть спостерігатися «позитивні» або «негативні» симптоми.
До «позитивних» симптомів належать ті, на які скаржаться самі пацієнти
(суб’єктивні прояви), зокрема парестезії (поколювання, гіперестезія, печіння,
алодинія або відчуття повзання мурашок).
«Негативні» симптоми зазвичай виявляються під час клінічного огляду (об’єктивні
ознаки). До них можуть належати оніміння, відчуття втрати чутливості («мертва»
або «затерпла» кінцівка) чи м’язова слабкість у нижніх кінцівках.

27.

28.

У клінічній практиці найчастіше використовують класифікацію тяжкості діабетичної
полінейропатії за P.J. Dyck

29.

30.

Діагностика
12.15 Усіх пацієнтів слід обстежувати на наявність діабетичної периферичної нейропатії, починаючи з моменту
встановлення діагнозу діабету 2 типу та через 5 років після встановлення діагнозу діабету 1 типу, а потім
принаймні щорічно. B
12.16 Оцінка дистальної симетричної полінейропатії повинна включати ретельний збір анамнезу та оцінку
температури або відчуття поколювання (функція тонких волокон) та відчуття вібрації за допомогою камертона
128 Гц (для функції великих волокон).
Усім пацієнтам слід щорічно проводити тестування з використанням 10-грамового монофіламенту для
виявлення стоп з ризиком виразки та ампутації. B
12.17 Симптоми та ознаки вегетативної нейропатії слід оцінювати у пацієнтів з мікросудинними
ускладненнями.
*ADA STANDARDS OF CARE: Diabetes Care 2026;49(Supplement_1):S261–S276
https://doi.org/10.2337/dc26-S012

31.

https://media.idf.org/media/uploads/2019/06/IDF-DFCR-2025-update.pdf

32.

Відчуття дотику та тиску
За допомогою 10-грамового монофіламенту обстежте
чотири основні ділянки на підошовній поверхні стопи
(уникаючи зон із мозолями). Розміщуйте монофіламент на
кожній ділянці стопи ПЕРПЕНДИКУЛЯРНО до поверхні, доки
він не зігнеться, і утримуйте в такому положенні протягом 2
секунд.
Під час обстеження очі пацієнта мають бути заплющені;
пацієнт повинен відповідати «так» щоразу, коли відчуває
дотик.
Рекомендовані місця для тестування — підошовні поверхні
в ділянці головок 1-ї, 3-ї та 5-ї плеснових кісток, а також
підошовна поверхня великого пальця стопи.
Діагноз «нейропатія» встановлюється, якщо пацієнт не
відчуває дотику в 1 із 4 досліджуваних ділянок.
https://media.idf.org/media/uploads/2019/06/IDF-DFCR-2025-update.pdf

33.

Перевірка на втрату вібраційної чутливості
Використання камертона з частотою 128 Гц.
1. Попросіть пацієнта заплющити очі.
2. Поставте стопи пацієнта на рівну поверхню та
приведіть камертон у стан вібрації (вдарте по
ньому).
3. Прикладіть вібруючий камертон до дистального
суглоба великого пальця стопи (hallux) і запитайте,
чи відчуває пацієнт вібрацію (спочатку
продемонструйте відчуття, приклавши камертон
до кісткового виступу на кисті пацієнта).
4. Попросіть пацієнта відповідати «так» або «ні»
на запитання, чи відчуває він вібрацію.
5. Якщо пацієнт не відчуває вібрації на великому
пальці стопи, продовжуйте перевірку на інших
кісткових виступах, рухаючись у проксимальному
напрямку, доки пацієнт не почне відчувати
вібрацію.

34.

Вимірювання порогу вібраційної чутливості (VPT)
Вимірювання порогу вібраційної чутливості
(VPT) проводиться за допомогою
електромеханічних приладів, таких як
біотезіометр або вібраметр.
Значення VPT >25 В принаймні на одній стопі
пов’язане з вищим сукупним ризиком
виникнення нейропатичних виразок.
Показники в діапазоні від 16 до 24 В свідчать
про середній ризик, тоді як значення <15 В
вказують на низький ризик і вважаються
нормою.

35.

Перевірка температурної чутливості
Перевірте температурну чутливість за
допомогою пристрою «Tip-Therm» або пробірок:
однієї з холодною водою (5–10 °C) та іншої — з
теплою (35–45 °C). Прикладіть їх до тильної
поверхні стопи пацієнта (безпосередньо на
шкіру) і запитайте, що він відчуває. Оцініть
результати дослідження температурної
чутливості: як нормальну, знижену або відсутню.
Пам’ятайте, що втрата температурної чутливості
супроводжується втратою больової чутливості
(оскільки за обидва види відповідають дрібні
немієлінізовані нервові волокна); отже, якщо у
пацієнта відсутня температурна чутливість,
зазвичай відсутня і больова.

36.

Оцінка больової чутливості
Оцінка больової чутливості при діабетичній нейропатії (ДН) проводиться для виявлення ураження
тонких нервових волокон, які пошкоджуються на ранніх стадіях захворювання. Основним клінічним
методом є тест на укол (pinprick test), який дозволяє вчасно діагностувати втрату захисної
чутливості та запобігти розвитку синдрому діабетичної стопи.
Методика проведення тесту на укол (Pinprick test):
• Підготовка та демонстрація. Пацієнт сидить або лежить із заплющеними очима. Перед
початком тесту на стопах лікар робить пробний дотик гострим і тупим кінцем інструмента на
ділянці зі збереженою чутливістю (наприклад, на передпліччі або гомілці), щоб пацієнт розумів
різницю відчуттів.
• Вибір точок на стопі. Дотики здійснюють переважно на підошовній поверхні великого пальця,
подушечках першого, третього та п'ятого плеснофалангових суглобів, а також на тильній
поверхні стопи. Уникають ділянок із мозолями, гіперкератозом, виразками або набряками.
• Техніка виконання. Лікар почергово у випадковому порядку торкається шкіри гострим (вістрям)
або тупим кінцем інструмента з легким, однаковим тиском. Пацієнт повинен відповісти, що саме
він відчуває («гостро» чи «тупо») і чи відчуває дотик взагалі.
• Визначення межі порушень. Якщо в дистальних відділах (на пальцях) больова чутливість
знижена або відсутня, тест повторюють, рухаючись проксимально вгору по стопі та гомілці, доки
не визначиться рівень відновлення нормального сприйняття (типовий розподіл за типом
«шкарпеток»).

37.

38.

39.

Перевірка гомілковостопного рефлексу
1. Перевірте гомілковостопний рефлекс пацієнта та пателярний рефлекс на
ахілловому сухожиллі або зв'язці надколінка за допомогою
перкуторного молоточка. У літніх людей він може бути слабким, тому не
є специфічним тестом.
2. Оцініть наявність рухової нейропатії, перевіривши розведення малих
пальців, а також згинання та розгинання великого пальця стопи та
гомілковостопного суглоба.
У міру того, як слабкість прогресує вгору по нозі від внутрішньої
мускулатури до зовнішньої мускулатури, попросіть пацієнта ходити на
носках і п'ятах, щоб оцінити силу зовнішніх м'язів. Цей важливий компонент
нейропатії часто залишається непоміченим, оскільки лікарі не звертають на
нього уваги.
Рухова нейропатія, пов'язана з внутрішньою атрофією м'язів, відіграє певну
роль у слабкості стабілізаторів пальців, що прогресує до слабкості
гомілковостопного суглоба та коліна. Загальна нестабільність ходи
впливатиме на здатність пацієнта ходити. Вони також можуть мати
підвищений ризик падіння.

40.

Критерії для швидкої діагностики діабетичної полінейропатії (ДПН)
1. Наявність цукрового діабету в анамнезі
2. Ознаки ДПН (за наявності або відсутності симптомів)
3. Відхилення від норми за результатами скринінгу на ДПН (включаючи оцінку
больової, температурної, тактильної та вібраційної чутливості, а також дослідження
рефлексів та рухових функцій)
4. Перед початком будь-яких лікувальних заходів щодо діабетичної полінейропатії
необхідно виключити інші причини сенсомоторних нейропатій, такі як дефіцит
поживних речовин (наприклад, дефіцит вітаміну B12), зловживання алкоголем,
уремія, гіпотиреоз, паранеопластична нейропатія, нейропатія, спричинена
прийомом лікарських засобів (наприклад, ізоніазидом), а також патології спинного
мозку (наприклад, переміжна нейрогенна кульгавість внаслідок стенозу
хребетного каналу на поперековому рівні, протрузія міжхребцевого диска в
поперековому відділі тощо).

41.

42.

Профілактика проблем зі стопами.
• Регулярний догляд за стопами, що включає видалення мозолів і натоптишів, а також підстригання
нігтів, допомагає запобігти переростанню незначних проблем у серйозні ускладнення.
• Лікування оніхомікозу та мікозу стоп (дерматофітії) у пацієнтів із цукровим діабетом. У пацієнтів із
цукровим діабетом до оніхомікозу слід ставитися дуже серйозно, оскільки це прогресуюча
інфекція, що підвищує ризик розвитку вторинних системних бактеріальних інфекцій та ампутації
кінцівки.
Оніхомікоз — це інфекція, яку найчастіше залишають без уваги; її лікування проводиться вкрай
недостатньо. Вона зустрічається у 2–13 % загальної популяції, тоді як серед людей із цукровим
діабетом цей показник сягає 35 %. Грибок спричиняє потовщення нігтя; у міру потовщення нігтьова
пластина відшаровується від нігтьового ложа, що призводить до ерозій навколишніх тканин і створює
«вхідні ворота» для бактеріальної та грибкової інфекції.
Поширення інфекції на шкіру (мікоз стоп) може спричинити появу тріщин, які стають додатковими
«воротами» для проникнення вторинної бактеріальної інфекції.

43.

Через відсутність нормальної больової реакції люди з нейропатією можуть
ігнорувати ознаки травми, зосереджуючись на виконанні поточних завдань.
Відсутність больових сигналів у разі пошкодження
ускладнює дотримання пацієнтом рекомендацій і виконання протоколів
самоогляду. Для зменшення кількості ускладнень з боку стоп необхідне ретельне
навчання та отримання знань про догляд за ними.
Пацієнту слід:
• Перевіряти взуття перед тим, як взутися
• Щодня змінювати взуття (за можливості), оскільки різні пари
розподіляють тиск на стопу по-різному
• Не перевіряти температуру води у ванні ногами
• Щодня мити ноги
• Не використовувати ароматизоване мило
• Зволожувати шкіру ніг кремами (але не
простори між пальцями)
• Ніколи не ходити босоніж
• Використовувати спеціальне взуття для душу
Критерії для самоогляду
• Почервоніння
• Пухирі
• Мозолі
• Відкриті рани (виразки)
• Набряк
• Сухість шкіри
• Зміни товщини чи довжини нігтів, або поява болісності в ділянці нігтів

44.

45.

Синдром діабетичної стопи – патологічний стан
стоп хворого на цукровий діабет, що виникає на тлі
ураження периферичних нервів, судин, шкіри,
м’яких тканин, кісток і суглобів та проявляється
гострими й хронічними виразками, кістковосуглобовими та гнійно-некротичними процесами.
Синдром діабетичної стопи трапляється в різній
формі в 30-80% хворих на цукровий діабет, а
діабетичні виразки стоп – у 6-12% хворих.
Ампутації нижніх кінцівок у хворих на цукровий
діабет проводяться в 15 разів частіше, ніж у решти
населення.
20-25% хворих на цукровий діабет мають ризик
розвитку синдрому діабетичної стопи.

46.

Основні групи факторів ризику:
А. Периферична нейропатія (основний фактор ризику):
• • сенсорна;
• • моторна;
• • автономна;
В. Периферична ангіопатія:
• • макроангіопатія;
• • мікроангіопатія;
С. Деформація стопи:
• • носіння невідповідного взуття;
• • збільшення плантарного тиску

47.

У патогенезі синдрому діабетичної стопи провідну роль
відіграють три основні фактори: нейропатія, ангіопатія
нижніх кінцевок, інфекція.
Виділяють три клінічні форми діабетичної стопи:
нейропатична, ішемічна, змішана.
Нейропатична форма.
Існують три клінічні варіанти нейропатичної стопи:
1. Нейропатичний набряк.
2. Нейропатична виразка.
3. Остеоартропатія (з подальшим розвитком суглоба
Шарко).

48.

Нейропатичний набряк
Щодо походження нейропатичного набряку мають значення вазомоторні порушення, зокрема
артеріовенозне шунтування, підвищення гідродинаміч ного тиску в мікроциркуляторному руслі. Стопа і
гомілка набряклі, на набря ковій тканині залишаються сліди здавлювання, але може бути і щільний на
бряк. Шкіра гомілки та стопи тепла, забарвлення її не змінюється, болючості немає. Нейропатичний
набряк слід диференціювати з набряками при нирко вій патології та серцевій недостатності.

49.

Нейропатична виразка – це виразка безболісного характеру на місці підвищеного тиску
та механічного пошкодження, що виникає на тлі периферичної нейропатії.
Факторами, що провокують розвиток виразки, є: потертості взуттям, врослі нігті, травма
шкіри стопи (неправильне обрізання нігтів, подряпини тощо), опіки стопи та гомілки.
Нейропатична виразка розвивається на ділянках стопи, які зазнають найбільшого тиску,
у точках максимального прикладання ваги, особливо часто на підошовній поверхні і в
між пальцевих проміжках. Нерідко розвиток виразки пов’язаний із плоскостопістю або
іншими вродженими індивідуальними особливостями будови стопи. Довготривала
полінейропатія призводить до деформації стопи, що, у свою чергу, спричиняє
надмірний тиск на її окремі ділянки, зокрема в ділянки головок метатарзальних кісток. У
місцях підвищеного тиску, що несуть найбільше на вантаження, спостерігаються
гіперкератоз, омозолілість. Крім того, механічне навантаження при ходьбі, особливо в
незручному взутті, призводить до запального автолізу м’яких тканин, гематом або
накопичення в цих місцях серозної рідини. Далі настає розрив гіперкератозованої
тканини, формується виразковий дефект

50.

Нейропатична виразка має такі характерні клінічні
особливості:
• • розвивається в місці підвищеного тиску (частіше в
ділянці головок II-III метатарзальних кісток);
• • супроводжується вираженим гіперкератозом; •
спостерігається сухість шкіри (атрофія потових залоз);
• • болі відсутні або незначні (у зв’язку з полінейропатією та
порушенням больової чутливості).
Нейропатична виразка часто інфікується стафілококами,
стрептококами, колібактеріями, нерідко приєднується
анаеробна інфекція. Це призводить до поширення некрозу
на під шкірно-жирову клітковину, м’язову тканину, кістковозв’язувальний апа рат, сприяє мікротромбуванню в системі
мікроциркуляції і залученню у виразково-некротичний
процес нових великих ділянок м’яких тканин стопи.
Анаеробна флора може спричинити утворення газу в м’яких
тканинах стопи (газова гангрена).

51.

52.

Діабетична остеоартропатія – це синдромокомплекс асептичної деструкції кісток суглобів при цукровому
діабеті, появляється клінічною та рентгенологічною симптоматикою, що розвивається на тлі периферичної
нейропатії (стопа Шарко). У розвитку діабетичної остеоартропатії важливе значення мають нейропатія та
мікротравматизація стопи.
Основними проявами діабетичної остеоартропатії є:
• • почервоніння та набряклість стопи;
• • у подальшому – випинання та деформація кісток стопи, стопа стає плоскою, відзначаються патологічні
рухи, дезорганізація суглобів (образне порівняння англійських авторів – «мішок, наповнений кістками»);
нерідко стопа набуває кубічної форми або форми каталки;
• • часто виникають спонтанні переломи кісток стопи;
• • відсутність болю в ураженій стопі (у зв’язку із сенсорними порушеннями завдяки полінейропатії)

53.

Ішемічна форма
У розвитку ішемічної форми діабетичної стопи має значення поєднана взаємодія діабетичної макроангіопатії
нижніх кінцівок (атеросклероз або кальциноз артерій) та мікроангіопатії.
При ішемічній формі синдрому діабетичної стопи шкіра на стопах холодна, бліда або ціанотична; рідше має
рожево-червоний відтінок через розширення поверхневих капілярів у відповідь на ішемію. Виразкові
дефекти виникають за типом акральних некрозів – на кінчиках пальців, крайової поверхні п’ят.
Характеризуються крайньою болючістю. Пульс на артеріях стопи, підколінних і стегнових артеріях ослаблений
або не пальпується. У типових випадках пацієнти пред’являють скарги на «хромоту, що перемежується».
Тяжкість ішемічного ураження кінцівки визначається трьома основними факторами: тяжкістю стенозу,
розвитком колатерального кровотоку, станом згортання крові.

54.

55.

56.

Лікування

57.

1. Компенсація ЦД (HbА1с < 7,0%) (клас І, рівень доказовості А).
2. Сірковмісні препарати: альфа-ліпоєва (тіоктова) кислота, унітіол, тіосульфат
натрію (клас IIА, рівень доказовості В).
3. Комплекс вітамінів групи В (клас IIА, рівень доказовості В).
4. Симптоматична терапія больового синдрому і судом (габапентин, нестероїдні
протизапальні препарати, анальгетики, трициклічні антидепресанти,
протисудомні тощо) (клас IIА, рівень доказовості В).
5. Судинорозширювальні засоби (клас ІІВ, рівень доказовості С).
6.Фізіотерапевтичне лікування.
7. Лікувальна фізкультура.

58.

Німецька діабетична асоціація (German Diabetes Association — GDA) представляє ступінчасте керування
больовим синдромом при ДН. Так, у якості початкового лікування легкого больового синдрому рекомендована
короткочасна терапія за допомогою групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) — парацетамол,
метамізол. При недосягненні лікувальних цілей чи відсутності результату необхідно розглянути наступну групу
лікарських засобів, які також показані у разі хронічного больового синдрому помірної та тяжкої інтенсивності.
Посилання: (www.umj.com.ua/uk/publikatsia-262886-mistse-lipoyevoyi-kisloti-v-algoritmah-likuvannya-diabetichnoyi-polinejropatiyi)

59.

Використання α-Ліпоєвої кислоти в лікуванні ДН.
α-Ліпоєва кислота забезпечує як модуляцію захворювання, так і
контроль симптомів. Порівняно з іншими антиоксидантами, αліпоєва кислота має вищий окисно-відновний потенціал, ніж
глутатіон, який є ендогенним фактором захисту нейронів. Вона
має властивості відновлення антиоксидантів, які руйнуються під
час знешкодження вільних радикалів, та є потужним хелатором
двовалентних металів in vitro, що дозволяє попередити
окиснення аскорбату, який бере участь у нейтралізації АФК (ROS –
активні форми кісню).
α-Ліпоєва кислота також може попередити розвиток больового
синдрому шляхом блокування кальцієвих каналів Т-типу
на ноцицептивних нейронах.
α-Ліпоєва кислота зумовлює зменшення вираженості
нейропатичного болю за рахунок інактивації АФК, інгібування
транскрипційних факторів, які можуть призводити до ураження
ДНК, регенерації інших антиоксидантів, таких як вітамін C і
глутатіон, пригнічення руйнування мікроглії та запобігання
пошкодженню мітохондрій. Тому однією з патогенетичних
мішеней терапії ДН є вплив на АФК та оксидативний стрес.
α-Ліпоєва кислота також підвищує чутливість до інсуліну і
запобігає розвитку мікросудинних ускладнень.

60.

Враховуючи, що внутрішньовенні ін’єкції α-ліпоєвої кислоти в
добовій дозі 600 мг сприяють покращенню неврологічного
статусу при ЦД, лікування варто розпочинати шляхом
парентерального введення препарату у дозі 600 мг/добу у
вигляді внутрішньовенної краплинної інфузії. Тривалість курсу
лікування залежить від ступеня проявів ДН, інтенсивності
больового синдрому і зазвичай становить 2–4 тиж.
Для подальшої терапії рекомендовано перехід на пероральний
прийом у формі таблеток (600 мг). Цей препарат α-ліпоєвої
кислоти краще приймати натще. Найнижча доза, яка зумовила
зменшення вираженості симптомів діабетичної ПН, становила
600 мг/добу, а найдовша тривалість застосування цієї дози в
рамках клінічних досліджень становила 4 роки.
Проте α-ліпоєву кислоту також можна приймати перорально в
дозах 600–1800 мг/добу потягом 6 міс та довше.
Важливо зауважити, що після курсу лікування препаратом у
парентеральній фомі, зокрема, при больовій ДН, необхідно
призначати пероральну форму 600 мг до 3 таблеток на добу
тривалістю 3–6 міс.

61.

Новітні терапевтичні стратегії для лікування діабетичної нейропатії.

62.

63.

64.

Клінічний випадок 1.
Пацієнт: Чоловік, 58 років, водій-далекобійник.
Скарги:
• Постійне відчуття печіння, поколювання («повзання мурашок») та оніміння в
обох стопах, яке посилюється вночі та заважає спати.
• Періодичний «стріляючий» біль у пальцях ніг, який дещо зменшується під час
ходьби.
• Зниження відчуття температури води при прийманні душу (перевіряє
температуру рукою).

65.

Анамнез захворювання та життя
• Цукровий діабет 2 типу: Встановлений 9 років тому. Приймає Метформін 1000 мг 2 рази на добу та
Гліклазид MR 60 мг вранці.
• Контроль глікемії: Нерегулярний через графік роботи. Дієти дотримується частково. Останній аналіз на
глікований гемоглобін (HbA1c) здавав рік тому (був 8,1%).
• Розвиток симптомів: Оніміння з’явилося близько 1,5 року тому в кінчиках пальців стоп. За останні 4 місяці
приєднався пекучий нічний біль, а зона оніміння піднялася до рівня гомілковостопних суглобів.
• Супутні стани: Артеріальна гіпертензія (приймає Периндоприл 5 мг), дисліпідемія. Стаж куріння — 25
років (по 1 пачці на день). Алкоголь вживає помірно (раз на місяць).

66.

Об'єктивний статус
• Загальний огляд: ІМТ — 31,4 кг/м² (ожиріння I ступеня). АТ — 145/90 мм рт. ст., ЧСС — 76
уд./хв.
• Огляд нижніх кінцівок: Шкіра стоп суха, лущиться, на підошвах у ділянці головок плеснових
кісток виражений гіперкератоз (натоптиші). Нігті потовщені, деформовані. Виразок чи тріщин
немає. Пульсація на a. dorsalis pedis та a. tibialis posterior збережена, дещо ослаблена
симетрично з обох боків.
• Неврологічний статус:
• Больова та температурна чутливість знижені за типом «шкарпеток» до середини гомілок.
• Тактильна чутливість (тест 10-грамовим монофіламентом) відсутня у 4 із 5 стандартних точок
на обох підошвах.
• Вібраційна чутливість (камертон 128 Гц на медіальній кісточці) знижена до 3 балів
(норма — від 6).
• Ахіллові рефлекси відсутні з обох боків, колінні — знижені.
• М'язова сила в стопах збережена (5 балів), але відзначається легка атрофія дрібних
міжкісткових м'язів стопи.

67.

Клінічний діагноз: Цукровий діабет 2 типу, стадія
декомпенсації (цільовий HbA1c < 7,0%). Діабетична
дистальна симетрична сенсомоторна полінейропатія,
больова форма. Діабетична нефропатія, стадія
мікроальбумінурії (ХХН С2А2). Гіпертонічна хвороба II
ст., ступінь 2, ризик високий. Ожиріння I ст.

68.

Які питання необхідно задати собі щодо подальшої тактики
ведення?
1. Які корекції необхідно внести в цукрознижувальну терапію з урахуванням кардіоренальних
ризиків та ожиріння?
2. Які препарати першої лінії обрати для купірування нейропатичного болю (враховуючи
професію водія — необхідність уникати вираженої седації вдень)
3. Яка роль дефіциту вітаміну B12 у цьому випадку та як його скоригувати?
4. Які рекомендації щодо догляду за стопами необхідно надати пацієнту для профілактики
синдрому діабетичної стопи?

69.

70.

Клинічний випадок 2
Пацієнтка: Олена, 32 роки, графічна дизайнерка.
Скарги: Виражена постпрандіальна нудота, раннє
насичення (неможливість з'їсти звичну порцію), епізоди
блювання неперетравленою їжею через 3–5 годин після
прийому їжі (переважно ввечері), відчуття важкості в
епігастрії, непередбачувані тяжкі гіпоглікемії одразу після
їжі, що змінюються стійкою гіперглікемією вночі та вранці.

71.

Анамнез хвороби та життя
Основне захворювання: Цукровий діабет 1-го типу, стаж 18 років.
Поточна терапія: Базис-болюсна терапія: інсулін гларгін (100 ОД/мл) 18 ОД о
22:00; інсулін аспарт перед основними прийомами їжі (вуглеводний коефіцієнт
1:10 г, фактор чутливості до інсуліну — 2,5 ммоль/л на 1 ОД, цільова глікемія —
6,0 ммоль/л).
Динаміка стану: Тривала хронічна декомпенсація (HbA1c протягом останніх 5
років — 8,8–9,5%). Диспепсичні явища прогресують протягом останніх 6
місяців. При спробах самостійно купірувати ранню постпрандіальну
гіпоглікемію швидкими вуглеводами пацієнтка стикається з тривалою
гіперглікемією (до 18–20 ммоль/л) через 4–5 годин, оскільки шлунок із
затримкою евакуює як основну їжу, так і вуглеводи для купірування гіпоглікемії.
Супутні захворювання: Діабетична непроліферативна ретинопатія, дистальна
сенсомоторна полінейропатія, автономна нейропатія (ортостатична гіпотензія).
Інші препарати (зокрема агоністи рецепторів ГПП-1, опіоїди, антихолінергічні
засоби) не приймає.

72.

Об'єктивний та лабораторно-інструментальний статус.
• Фізикальні дані: ІМТ — 18,1 кг/м² (втрата 5 кг за 4 місяці). Ортостатична проба позитивна (АТ лежачи 115/70 мм
рт. ст., стоячи через 3 хв — 90/60 мм рт. ст.). При аускультації та пальпації епігастрію натщесерце визначається шум
плескоту.
• Лабораторні показники: HbA1c — 9,1%, калій — 3,3 ммоль/л, натрій — 136 ммоль/л, креатинін — 78 мкмоль/л
(ШКФ за CKD-EPI — 89 мл/хв/1,73 м²), альбумін — 34 г/л, ТТГ — 2,1 мМО/л (еутиреоз), антитіла до тканинної
трансглутамінази IgA — негативні (целіакію виключено).
• ЕКГ: Синусовий ритм, ЧСС 88 уд./хв, інтервал QTc — 420 мс.
• ФЕГДС: Значна кількість харчових мас у шлунку після 10-годинного голодування, ознаки поверхневого гастриту,
пілоричний сфінктер прохідний, органічної обструкції немає.
• Сцинтиграфія спорожнення шлунка (4-годинний протокол): Затримка 38% твердої тестової їжі через 4 години
(норма <10%; 21–35% — помірний, >35% — тяжкий ступінь затримки).
Дані безперервного моніторингу глюкози (CGM за останні 14 днів)
• Час у цільовому діапазоні (TIR, 3,9–10,0 ммоль/л): 38% (ціль >70%).
• Час вище цільового діапазону (TAR):
• Рівень 1 (10,1–13,9 ммоль/л): 26%.
• Рівень 2 (>13,9 ммоль/л): 24% (ціль <5%).
• Час нижче цільового діапазону (TBR):
• Рівень 1 (3,0–3,8 ммоль/л): 8% (ціль <4%).
• Рівень 2 (<3,0 ммоль/л): 4% (ціль <1%).
• Показник управління глюкозою (GMI): 8,6%.
• Коефіцієнт варіабельності (CV): 46,5% (виражена нестабільність глікемії, ціль ≤36%).

73.

Тактика ведення
• Корекція профілю інсулінотерапії:
• Ідеальний варіант - Переведення пацієнтки на інсулінову помпу (оптимально — з функцією прогнозованого призупинення
подачі інсуліну перед гіпоглікемією або систему AID / гібридну замкнену петлю).
• Застосування пролонгованого (квадратного) або двофазного (багатохвильового) болюсу: розподіл дози на 30%
перед/одразу після їжі та 70% розтягнуто на 2–3 години, що синхронізує пік інсуліну зі сповільненою евакуацією зі шлунка.
• Альтернатива при збереженні шприц-ручок: Введення болюсного інсуліну через 15–20 хвилин після початку їжі (тільки після
того, як пацієнтка впевнена, що їжа засвоїться і не буде блювання) або перехід на регулярний людський інсулін короткої дії (його
повільніший профіль інколи краще збігається зі сповільненим всмоктуванням).
• Купірування гіпоглікемії: Використання рідких форм вуглеводів (розчин глюкози, гелі), оскільки рідини евакуюються зі шлунка
значно швидше, ніж тверда їжа, навіть при тяжкому гастропарезі.
• Нутритивна підтримка: Дробне харчування (5–6 разів на день), гомогенізована та рідка їжа, обмеження жирів (до 30–40 г/добу)
та грубої клітковини (профілактика фітобезоарів).
• Фармакотерапія:
• Призначення прокінетиків: метоклопрамід 10 мг за 30 хв до їжі 3 рази на добу курсом до 4–12 тижнів (з обов'язковим
моніторингом побічних ефектів з боку ЦНС — екстрапірамідні розлади, пізня дискінезія) або домперидон 10 мг 3 рази на добу (під
контролем інтервалу QTc на ЕКГ, оскільки QTc >450 мс у жінок є протипоказанням).
• При рефрактерному перебігу — короткі курси еритроміцину (агоніст рецепторів мотиліну, 125–250 мг перед їжею,
враховуючи швидкий розвиток тахіфілаксії через 2–4 тижні).
• Корекція гіпокаліємії (препарати калію перорально або парентерально залежно від толерантності до прийому рідини).

74.

Список використаної літератури
https://diabetesjournals.org/clinical/article/40/1/10/139035/Standards-of-Medical-Care-in-Diabetes-2022
https://neuronews.com.ua/ua/archive/2009/5%2816%29/article-221/protokol-nadannya-medichnoyi-dopomogihvorim-z-diabetichnoyu-neyropatiieyu#gsc.tab=0
https://idf.org/about-diabetes/complications/nerves/clinical-practice-recommendations/
Тактика введення хворих на цукровий діабет. Посібник у таблицях (для ендокринологів). М.В.Власенко,
Б.Маньковський.
Довідник лікаря ендокринолога 3-є видання, перероблене та доповнене За редакцією члена-кореспондента
НАН та АМН України професора М.Д.Тронька.
Внутрішні хвороби. Підручник, заснований на принципах доказової медицини 2025.
https://compendium.com.ua/uk/handbooks-uk
Уніфікований клінічний протокол первинної та спеціалізованої медичної допомоги Цукровий діабет 2 типу у
дорослих.
http://inephrology.kiev.ua/
Ендокринологія. І.І.Дедов, Г.А.Мельниченко, 2013 -752 с.
ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ОСНОВНИХ ЕНДОКРИННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
Навчальний посібник Л.В. Журавльова, О.М. Кривоносова, 2023 р
www.umj.com.ua/uk/publikatsia-262886-mistse-lipoyevoyi-kisloti-v-algoritmah-likuvannya-diabetichnoyipolinejropatiyi
Ендошкола: Ігор Миколайович Скрипник – Гастропатії в сучасній ендокринологічній практиці.

75.

Дякую за увагу
English     Русский Правила