Помилки в професійній діяльності

1. Тема: Помилки в професійній діяльності.

2. Лекція №2. Тема: Помилки в професійній діяльності.

План.
Об’єктивні та суб’єктивні причини виникнення
помилок в практичній діяльності.
2.
Класифікація та джерела помилок.
3.
Профілактика ризику виникнення помилок.
4.
Групи порушень медичних працівників.
5.
Деонтологічна помилка. Ятрогенії.
6.
Визнання помилок. Дії медпрацівників.
7.
Види проступків та кримінальна відповідальність.
Самостійна робота:
Принцип колегіальності.
Підручник:
Касевич Н.М. Медсестринська етика і деонтологія. К.: Медицина, 2009. - 200с.
1.

3.

Две вещи наполняют душу все новым и
нарастающим удивлением и благоговением красота вокруг нас и моральный закон внутри
наc

4.

Однією з основних рис характеру медичної
сестри має бути чесність. Ні в якому разі не
можна приховувати допущені помилки.
М.І. Пирогов говорив з цього приводу:
«Необхідно мати мужність обнародувати свої
помилки, щоб застерегти від них інших
працівників».

5. Медична помилка

З точки зору юристів медична помилка
розглядається
як
об’єктивно
протиправний, негативний результат
лікарської
діяльності,
зумовлений
об’єктивними
та
суб’єктивними
факторами,
неналежне
виконання
професійних обов’язків, що підлягає
карній
відповідальності.

6.

В англомовній медичній літературі користуються
терміном „медична помилка” („medical error” або
„medicalmistake”) і запозиченим з технічних галузей
людської діяльності його визначенням, яке під терміном
„лікарська помилка” розуміє „невдачу запланованої дії,
що була завершена згідно призначенню, або
використання неправильного плану для досягнення
мети”.
За іншими тлумаченнями лікарськими помилками
вважаються „побічні ефекти, спричинені медичною
допомогою”, „відхилення від стандартної поведінки, так
само як доповнення або упущення дій, що стосуються
виконання стандартних експлуатаційних інструкцій або
рутинних організаційних процедур”.

7. Причини лікарських помилок прийнято розділяти на об’єктивні та суб’єктивні.

Об’єктивні причини :
1. Неадекватність інформаційного забезпечення медичної
допомоги.
1.1. Швидке „старіння” наукових знань.
1.2. Недостатня достовірність інформації.
1.3. Недостатня достовірність даних лабораторних та
інструментальних досліджень.
1.4. Недостатня достовірність медичної документації.
1.5. Недостатня достовірність інформації, отриманої від пацієнта.
1.6. Надмірність інформації.
2. Недостатність часу для прийняття рішень через
перевантаженість лікарів.
3. Недоступність необхідних методів діагностики та
лікування.
4. Обмеженість медичних знань.

8. Суб’єктивні причини :

1. Психофізіологічні особливості людини
взагалі та конкретного медичного
працівника.
2. Особливості особистості лікаря та його
психоемоційний стан під час виконання
професійних обов’язків.
3.
Недостатність
досвіду
та/або
кваліфікації,
які
не
пов’язані
з
професійним невіглаством.

9. Класифікація помилок:

Комісівні ( коли роблять щось);
Омісівні ( коли не роблять те, що потрібно);
Безсумнівні і сумнівні;
Доброякісні і злоякісні;
Фактичні , які відносяться до природи медичного факту, до
характеру роботи і можуть сприяти розвитку медицини;
Нормативні,які відносяться до невірної професійної поведінки
лікаря і , як правило, завдають шкоду хворому і медицині.
ВИСНОВОК: Незнання симптоматології, нерішучість, невпевненість в
собі, побоювання відповідальності, неохайність, поверховість або
квапливість – сфера етичної оцінки лікувальної діяльності

10. Джерела помилок:

Недостатність знань ;
відсутність досвіду;
дефіцит можливостей для праці;
помилкові судження (поспіх в оцінці випадку);
упередженість думок;
професійний снобізм (марнославство, пихатість);
занадто велика довіра деяким медичним авторитетам;
гонитва за першістю;
відсутність або обмаль часу;
прогалини при веденні документації;
поверховий аналіз;
зайвий оптимізм або песимізм;
страх (жах);
складний характер медика.

11. Профілактика ризику виникнення помилок

Деонтологічні правила
Повна компетентність як вища форма професійної
чесності
Необхідність постійного уважного догляду пацієнта з
боку медпрацівника
Раціональна обережність
Здатність приймати рішення в складних обставинах
( ризик в інтересах хворого)
Постійна доброчесність у відношенні до професійних
обов’язків

12. Поради

1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
Постійно підвищувати власну кваліфікацію.
Все ставити під сумнів.
Забезпечити собі інформаційну підтримку
лікарської діяльності.
Ретельно заповнювати документацію, яка дійсно
потрібна.
Не допускати перевантаження.
Не забувати та не боятись радитись з колегами та
вузькими фахівцями, а також з спеціалістами
інструментальної та лабораторної діагностики.
Навчитись чітко усвідомлювати межі своєї
компетенції і не виходити за них.

13. Групи порушень медичних працівників

1.ТЕХНІЧНІ:
випадки, коли під час операцій в порожнинах знаходять сторонні предмети;
неточні дії хірурга;
помилкове введення лікарського препарату внаслідок переплутування
пацієнтів або лікарського засобу;
нехтування санітарно-технічними нормами;
невміння точно дозувати лікарські препарати (інсулін, антибіотики…)
2.ТАКТОВНІ:
нетактовні дії відносно пацієнта(звертання);
зауваження колегам у присутності пацієнтів;
необережність у висловах;
навіювання думки про несприятливий перебіг захворювання;
використання спеціальних термінів у присутності пацієнта…
3. ДІАГНОСТИЧНІ:
помилковий діагноз медпрацівника
несвоєчасне попередження чи виявлення можливого ускладнення…

14.

Адміністративні ( дисциплінарні ) порушення
Злочини.
Ненадання допомоги хворому.
Зловживання владою або службовим
становищем.
5. Протизаконне лікування.
6. Порушення санітарно-гігієнічних і санітарнопротиепідемічних правил
7. Протиправне складання,підробка, видача
документів.
8. Протиправне експериментування на людині.
9. Порушення правил виробництва, зберігання,
обліку наркотичних речовин.
10. Халатне відношення до виконання службових
обов’язків.
1.
2.
3.
4.

15.

Госпіталізм - негативний вплив
лікарняної
(госпітальної)
обстановки на здоров'я пацієнта.
Мієлогенії - негативні наслідки,
пов'язані з погіршенням стану
пацієнта внаслідок дії факторів
лікувального середовища.

16. ФОРМИ МІЄЛОГЕНІЙ:

ЯТРОГЕНІЇ - патологічний стан, зумовлений необережними
висловлюваннями чи діями медичних працівників
ЯТРОПАТОГЕНІЇ - нанесення шкоди різними засобами та
способами обстеження, лікування або профілактики;
ТЕРАПЕВТИЧНІ ЯТРОГЕНІЇ - нанесення шкоди у результаті
призначення ліків, які пацієнт вважає неефективними або
шкідливими;
ПРОГНОСТИЧНІ
ЯТРОГЕНІЇ
нанесення
шкоди
прогнозуванням розвитку захворювання;
ЕТІОГЕННІ ЯТРОГЕНІЇ - переоцінювання спадковості.
ЕГОГЕНІЇ - згубні самонавіювання пацієнта („медичне"
мислення) у зв'язку з хворобою або певним станом здоров'я.
ЕГРОТОГЕНІЇ - це взаємний вплив пацієнтів (позитивний або
негативний).
СОРРОГЕНІЇ - нанесення шкоди медичною сестрою

17. Деонтологічна помилка. Ятрогенії.

ЯТРОГЕНІЯ – психогенний розлад внаслідок
неправильних, необережних висловлювань або дій
медпрацівника.
Всесвітня організація ВООЗ визнала ятрогенію
небезпечним захворюванням.
Ятрогенія спілкування;
Ятрогенія впливу;
Ятрогенія, яка викликана призначенням ліків.
Ятрогенії: медикаментозні; інструментально-
діагностичні; хірургічні; наркозноанастезіологічні; септичні, променеві;
реанімаційні, профілактичні; інформаційні, німа
та ін.

18.

Ятрогенне захворювання -
захворювання , яке виникає в зв’язку
з негативним впливом на психіку
хворого поведінки лікаря, інших
медичних працівників або
внаслідок читання медичної
літератури.
Термін «ятрогенія» набув
розповсюдження після статті
(1925р.) «Лікар як причина психічних
розладів».

19.

Умови розвитку ятрогенії:
• емоційна лабільність;
• недовірливість;
• почуття страху…
Чинники розвитку ятрогенії:
• хибний діагноз;
• невміле тлумачення хворому суті його
стану,окремих проявів захворювання;
• відверта розмова з колегами, родичами,
студентами відносно стану хворого

20. ПРОФІЛАКТИКА ЯТРОГЕНІЙ

Дотримання такту. Терпимість
Розуміння психіки хворого
Індивідуальний підхід і міри впливу.
ШЛЯХИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЯТРОГЕНІЇ:
Сприятливий психологічний климат
+ цілюща роль слова

21.

З етичної точки зору – медичний
працівник повинен повідомити пацієнту
про свою помилку, поважаючи
право
пацієнта
на
самостійне
прийняття
рішення.
З юридичної точки зору відносини
«лікар-пацієнт» засновані, перш за все, на
довірі. Існують обставини, при яких
медпрацівники за законом зобов’язані
говорити пацієнту правду.
Омана пацієнта – порушення закону.
Етика
вимагає,
щоб
медпрацівник
повідомив пацієнта про свої помилки.

22. ПИТАННЯ:

Як краще визнати свою
помилку перед пацієнтом?
Як поступити
медпрацівнику, коли він
бачить, що його помилка
серйозно заподіяла шкоду?
Як справитися зі своїми
емоціями?
Яка користь медику від
того, що він визнає свою
помилку?
Як повідомити про
помилку пацієнту?
Чи є етичне виправдання
того, що медик приховає
помилку від пацієнта?

23. Визнання лікарських помилок

Пацієнти частіше готові вибачити лікарю помилку, ніж
оману.
Визнання помилки призводить до емоційного стресу.
Відкрите обговорення помилки зможе принести
користь не лише пацієнту.
Делікатна розмова з пацієнтом з приводу помилки.
Щирість і простота пояснення: «Я зробив помилку».
Не відкладати бесіду без поважної причини.
Відкрите визнання і аналіз помилок приносять користь
і пацієнту, і медику, і всій практиці.

24. Основні поняття щодо промахів, з якими повинен бути ознайомлений медпрацівник

Вина — це психічне ставлення особи у формі наміру або необережності до
здійсненого нею кримінального вчинку. Без вини відповідальність людини не
наступає. Якщо невиконання обов’язків або завдання шкоди настало з вини
обох сторін, то суд відповідно зменшує відповідальність основного винуватця.
Намір — одна із форм вини. Розрізняють прямий і опосередкований намір.
Для прямого наміру характерно, що особа, яка його здійснила, розуміла
небезпечність своїх дій або бездіяльності. Опосередкований намір — особа теж
розуміла, який буде наслідок, але вона його не бажала, хоча і допускала таку
можливість.
Шкода — невигідні і небажані для особи наслідки майнового або іншого
характеру, що виникли завдяки якимсь подіям чи діям. Призначене судом
відшкодування шкоди відповідно до обставин справи зобов’язує особу,
відповідальну за здійснення шкоди, компенсувати її в натурі або повністю
відшкодувати збитки грошима.

25. Необережність — одна із форм вини.

Розрізняють 2 форми необережності:
1.Самовпевненість
2.Недбалість.
Самовпевненість характеризується таким
ставленням винуватого до виконаної дії або
бездіяльності, коли він передбачав можливий
наслідок, але легковажно розраховував на його
запобігання.
Недбалість — таке ставлення винуватого до дії, яку
він виконував, коли він не передбачив можливість
настання шкідливих наслідків, але повинен був
передбачити.
Якщо особа не передбачала цього і не могла
передбачити, то вона не може нести відповідальність.
Необережність признається злочином лише у тих
випадках, коли сталися тяжкі наслідки.

26. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ СКАРГ НА МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ :

1) бездушне поводження з хворими та їх родичами.
Для недопущення подібного слід пам’ятати, що скрізь і
завжди повинно мати силу непорушне правило — увага і
повага до співпрацівників, хворих і усіх відвідувачів
лікарні. Там, де лікуючий лікар і завідуючий відділенням
постійно зустрічаються з родичами хворих, у достатньому
обсязі і в дружній, довірливій формі інформують їх про
найбільш вірогідний діагноз, хід лікування, там створюється
нормальний довірливий клімат і немає підстав для скарг.
Треба знаходити час на такі зустрічі, потім цей час
компенсується сторицею!!!
2) дефекти обстеження і лікування. Зрозуміло, щоб не
було подібних скарг, необхідно постійно вчитись бути
доброзичливим, небайдужим, допитливим, мати талант
3) хабарництво
4) вимагання.

27.

Злочин — суспільно небезпечне діяння (або бездіяльність),
що посягає на особу і право громадян або правопорядок. Для
виззнання діяння злочинним необхідно, крім того, щоб особа
діяла провинно. Точне виявлення злочину називається
кваліфікацією злочину. Це надає основу для покарання.
Хабарництво — злочин, посягання на правову діяльність
державного апарату. Хабарництво охоплює 3 положення
злочину: отримання хабара, дачу хабара і посередництво в
дачі хабара. Перший із цих злочинів визначається законом як
отримання посадовою особою у будь-якому вигляді хабара за
виконання чи невиконання в інтересах особи, яка дає хабар,
якоїсь дії, яку посадова особа зобов’язана виконати,
користуючись своїм службовим положенням. Дача хабара —
це вручення посадовій особі, особисто або через посередника, у
будь-якому вигляді хабара. Посередництво — сприяння
досягнення згоди між хабародавцем і одержувачем хабара.
Вимагання — навмисний корисний злочин проти власності,
що полягає у вимозі злочинця передати якесь майно або право
на це майно під погрозою насилля або оголошення якихось
ганебних відомостей про нього чи його рідних і близьких.
Всі ці дії часто приводять до скарг на медичних
працівників, подальших розслідувань і
адміністративної або кримінальної відповідальності.

28.

Злочини,
що вчиняються медичним працівниками у зв’язку зі
здійсненням ними професійної діяльності, умовно можна
поділити на такі:
- злочини проти життя і здоров’я особи (пацієнта);
- злочини проти прав особи (пацієнта);
- злочини у сфері господарської діяльності з медичної
практики;
- злочини у сфері обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;
- інші злочини, вчинені медичними працівниками у
зв’язку з їхньою професійною діяльністю.

29. Переважна більшість "медичних" злочинів сконцентровані у розділі II ККУ "Злочини проти життя і здоров’я особи".

Переважна більшість "медичних" злочинів сконцентровані у
розділі II ККУ "Злочини проти життя і здоров’я особи".
1) неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи
вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
(ст. 131 ККУ);
1) розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення
зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної
хвороби (ст. 132 ККУ);
2) незаконне проведення аборту (ст. 134 ККУ) – у разі, якщо медичний працівник
не має спеціальної медичної освіти;
3) незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 ККУ) - заняття лікувальною
діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної
медичної освіти;
4) ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ);
5) неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним
працівником (ст. 140 ККУ);
6) порушення прав пацієнта (ст. 141 ККУ);
7) незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 ККУ);
8) порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин
людини (ст. 143 ККУ);
9) насильницьке донорство (ст. 144 ККУ):
10)незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 ККУ).

30. Практичні поради

1. Треба не вважати свої знання абсолютними тому, що
медицина особливо динамічна наука, всі досягнення якої
практично неможливо засвоїти одній людині.
2. Не треба нехтувати порадами свого колеги навіть у тих
випадках, коли ваша теоретична підготовка вища за його.
Пам'ятайте, що у клінічній практиці велике значення має
практичний досвід.
3. Треба намагатися не робити категоричних умовиводів у
складних клінічних ситуаціях, не співставивши свої думки з
думкою колег.
4. Частіше потрібно радитись зі своїми колегами, адже таке
взаємне спілкування допоможе вам виробити правильне клінічне
мислення.

31.

5. Треба запам'ятати, що ваша надмірна гординя буде
спрямована проти вашого авторитету.
6. Не потрібно звертатися по поради до колег з
дріб'язкових питань, прагніть отримати на них
відповідь самостійно, шляхом кропіткої праці над
спеціальною літературою.
7. Радячись зі своїми колегами, не треба робити спроб і
зусиль перекласти свої професійні обов'язки на них,
прикритись авторитетом інших.

32.

8. Поради колег не повинні бути для вас аксіомами, а, скоріше,
вказівками до розв'язання складних лікувально-діагностичних
завдань. Прийняття остаточного рішення залишається за вами.
9. Не треба боятися відповідальності за свої професійні вчинки,
коли останні здійснені за велінням вашої совісті,
10. Лікар мусить бути щирим на добрі поради й дії, ніколи не
відмовлятися від поради й допомоги, коли її у нього просять.
11. Зауваження колезі треба намагатися робити якомога
делікатніше й водночас принципово і наполегливо.
12. Треба бути етично безкомпромісними з колегами, коли мова
йдеться про інтереси хворого. Такої поведінки вимагає професійна
честь. Не соромтеся і повідомляти колегіальному гуртку про свої
найбільші лікарські помилки.

33.

Є люди, що не роблять помилок. Це ті, за кого
думають інші.
Хенрік Ягодзіньський
Людина, що не робить помилок, одержує
накази від тих, хто їх робить.
Герберт Прокноу

34.

Дякую за увагу!