Хімія та обмін ліпідів
Біологічна роль
Класифікація
ПРОСТІ ЛІПІДИ
Стероли і стериди
Стериди – складні ефіри стеролів і вищих карбонових кислот (частіше пальмітинової).
Воски (цериди)
Бджолиний віск
Спермацет – з головного мозку кашалота.
Ланолін (тваринного походження)
СКЛАДНІ ЛІПІДИ
А). Гліцеринфосфоліпіди
Б). Сфінгозинфосфоліпіди (сфінгомієліни)
Гліколіпіди
Цереброзиди
Гангліозиди
Переварювання жирів
Эмульгування жирів
Гідроліз триацилгліцеролів панкреатичною ліпазою
Переварювання фосфогліцеридів
Гідроліз ефірів холестеролу в тонкій кишці
Утворення змішаних міцел і всмоктування продуктів гідролізу
Циркуляція жовчних кислот
Ресинтез нейтрального жиру
Ресинтез нейтрального жиру
Ресинтез фосфоліпідів
Загальна характеристика ліпопротеїнів
Ліпопротеїни плазми крові
Апопротеїни
Ліпопротеїни
Властивості ліпопротеїнів
Гідроліз тканинних жирів
Окиснення гліцерину
Окиснення жирних кислот
β-Окиснення жирних кислот
Активація жирних кислот
Транспорт жирних кислот в мітохондрії
1. Біосинтез вищих жирних кислот
З ацетил-КоА утворюється малоніл-КоА:
Будова мультиферментного комплексу — синтази жирних кислот
Синтез пальмітинової кислоти
Загальна схема реакцій синтезу пальмітинової кислоти
Утворення подвійних зв'язків у радикалах жирних кислот
Утворення ненасичених жирних кислот
2. Біосинтез гліцерину
3. Синтез жирів в печінці та жировій тканині (ДАФ –дигідроацетонфосфат, ДАГ – диацилгліцерин)
Біосинтез кетонових тіл
Регуляція ліпідного обміну
Патологія ліпідного обміну
1.84M
Категория: ХимияХимия

Хімія та обмін ліпідів

1. Хімія та обмін ліпідів

2.

До ліпідів відносять жири та жироподібні
сполуки, які в організмі тварин складають
7-11% від загальної маси, у деяких
представників – 40-50%.

3. Біологічна роль

Енергетична. Окиснення 1 г жиру в
тканинах дає 39,6 кДж енергії (що майже в 4
рази більше, ніж при окисненні вуглеводів –
9,3 кДж).
Жири – джерело ендогенної води (при
окисненні 100 г жиру утворюється 107 г
води), що є дуже важливим для тварин
пустелі і тих, що впадають у сплячку, тобто,
в умовах, коли в організм не надходить вода.
Жири приймають участь в терморегуляції
організму, вони погано проводять тепло і
підтримують постійну температуру тіла.

4.

Структурна роль. Разом з білками вони
формують різні біологічні мембрани, ліпіди
входять в структуру органоїдів клітини
(фосфоліпіди, гліколіпіди, стериди).
Захисна. Утворюють жирові капсули
навколо внутрішніх органів (серця, печінки,
нирок).
Метаболічна. Продукти обміну ліпідів
можуть бути перетворені в інші класи
органічних сполук.

5. Класифікація

Прості
1. Жири
2. Стероли і стериди
3. Воски
Складні
1. Фосфоліпіди
а) Гліцеринфосфоліпіди
б) Сфінгозинфосфоліпіди
2. Гліколіпіди
а) Цереброзиди
б) Гангліозиди
в) Сульфатиди

6. ПРОСТІ ЛІПІДИ

-
Жири
(тригліцериди, триацилгліцерини)
це складні ефіри гліцерину і вищих
карбонових кислот.
CH2 O
HC
O
CH2 O
O
C C15H31
O
C C17H33
O
C C17H35
(пальміто-олео-стеарат)

7.

Якість і чистоту жирів характеризують
рядом фізичних і хімічних параметрів:
1. Число омилення жиру – кількість
мг КОН, яка необхідна для нейтралізації
карбонових кислот, що утворилися в
результаті омилення 1 г жиру. Воно вказує
на відносну молекулярну масу карбонових
кислот у складі даного жиру.

8.

2. Кислотне число жиру – кількість
мг КОН, яка необхідна для
нейтралізації вільних карбонових
кислот, що містяться в 1 г жиру в якості
домішок. Воно вказує на свіжість
даного жиру. У свіжих жирів воно не
перевищує 2,5 мг.

9.

3. Йодне число жиру – відповідає
кількості г йоду, здатного зв'язатися зі
100 г жиру. Воно вказує на ступінь
ненасиченості кислот у складі даного
жиру. У соняшниковій олії йодне
число може досягати 130 г.

10. Стероли і стериди

Стероли – високомолекулярні
напівциклічні ненасичені спирти,
основним представником в організмі
тварин є холестерол, який
побудований на основі
циклопентанпергідрофенантрену.

11.

CH3
HC CH2 CH2 CH2 CH CH3
CH3
CH3
CH3
HO
Холестерол
CH3
HC CH
CH3
CH
CH CH CH3
CH3 CH3
CH3
HO
Ергостерол (в рослинах)

12.

Холестерол виконує самостійну роль як
Синтез стеролів відбувається в
печінці.
структурний компонент багатьох біологічних
мембран. В мембранах еритроцитів деяких тварин
він складає від 35 до 55% від загальної кількості
ліпідів.
Холестерол є попередником ряду біологічно
активних сполук. З нього синтезуються:
- вітаміни групи Д (зокрема Д3);
- жовчні кислоти (холеві кислоти);
- статеві гормони і кортикостероїди;
- деякі отрути і канцерогени.

13. Стериди – складні ефіри стеролів і вищих карбонових кислот (частіше пальмітинової).

CH3
HC CH CH
CH3
CH CH CH3
CH3 CH3
CH3
O
C
O
C15H31
Пальмітохолестерид (входить до складу клітинних
мембран)

14. Воски (цериди)

- складні ефіри високомолекулярних
одноатомних спиртів і вищих карбонових
кислот. Бувають воски рослинного,
тваринного походження. Воски
виконують захисну і регуляторну
функції, застосовуються у
фармацевтичній практиці, як основи для
виготовлення мазей.

15. Бджолиний віск

O
O
C30H61OH + C15H31 C
міріциловий
спирт
OH
пальмітинова
кислота
C30H61O
HOH
C
C15H31

16. Спермацет – з головного мозку кашалота.

O
O
C16H33OH + C15H31 C
цетиловий
спирт
OH
пальмітинова
кислота
C16H33O
HOH
C
C15H31

17. Ланолін (тваринного походження)

Складається з цетилового спирту,
пальмітинової або стеаринової кислот
та вільних карбонових кислот.
Застосовується в медичній практиці.

18. СКЛАДНІ ЛІПІДИ

Фосфоліпіди
До складу фосфоліпідів, окрім спирту
гліцерину і карбонових кислот, входять
залишки ортофосфатної кислоти і
аміноспирти.
Знаходяться в нервовій тканині, зокрема в
мозку. Є складовою частиною мембран
клітин, ядер, мітохондрій, рибосом.

19. А). Гліцеринфосфоліпіди

основні представники побудовані на
основі фосфатидної кислоти, до
складу якої входять насичені і
ненасичені карбонові кислоти,
залишок фосфатної кислоти і
аміноспирти.
Гліцеринфосфоліпіди є важливими
компонентами різних біологічних
мембран разом з білками. Окрім того,
вони – поверхнево-активні речовини.

20.

CH2
O
C
O
C
CH2 O
P
HC
O
C15H31
O
C17H33
O
OH
CH2 N+(CH3)3
1.
CH2
2.
CH2 CH2 NH2
3.
CH2 CH
OH
COOH
NH2
Фосфатидна кислота
1. Залишок холіну → холінфосфоліпід (лецитин).
2. Залишок коламіну → коламінфосфоліпід (кефалін).
3. Залишок серину → серинфосфоліпід.

21. Б). Сфінгозинфосфоліпіди (сфінгомієліни)

Ці ліпіди побудовані на основі
аміноспирту сфінгозину.
Ці сполуки зустрічаються в мієлінових
оболонках нервових волокон,
паренхіматозних органах. Карбонова
кислота часто представлена вищою
насиченою карбоновою кислотою.

22.

O
H3C (CH2)12 CH CH CH
HO
CH
CH2
NH
O P O CH2
CH2 N+(CH3)3
OH
C O
R
залишок сфінгозину
карбонова к-та
фосфатна
к-та
залишок
холіну

23. Гліколіпіди

складні
ліпіди, які, окрім спирту
сфінгозину і карбонової кислоти, в
своєму складі містять вуглеводний
компонент: гексозу або залишок
гетерополісахаридів.

24. Цереброзиди

в паренхіматозних органах знайдено
цереброзиди з глюкозою замість галактози.
H
H3C
(CH2)12
CH
CH
CH
HO
CH
CH2
NH
C
O
H
C
OH
O
O
R
HO
H
HO
H
H
CH2OH
Залишок сфінгозину
Карбонова кислота
β-Д-галактоза

25. Гангліозиди

На
відміну від цереброзидів у
складі замість моносахариду
знаходиться гетерополісахарид.
Входить до складу нервової
тканини, мембран еритроцитів.

26. Переварювання жирів

Жири складають до 90% ліпідів, що надходять з
їжею. Переварювання жирів відбувається в тонкому
кишечнику, але уже в шлунку невелика частина
жирів гідролізується під дією «ліпази язика». Цей
фермент синтезується залозами на дорсальній
поверхні язика і відносно стійкий при кислих
значеннях рН шлункового соку. Тому він діє
протягом 1-2 годин на жири їжі в шлунку. Але вклад
цієї ліпази в переварювання жирів у дорослих людей
незначний.
Основний
процес
переварювання
відбувається в тонкій кишці.

27.

Переварювання жирів — гідроліз жирів
панкреатичною
ліпазою.
Оптимальне
значення рН для панкреатичної ліпази 8
досягається шляхом нейтралізації кислого
вмісту,
що
надходить
зі
шлунку,
бікарбонатом, який виділяється у складі соку
підшлункової залози:
Н+ + НСО3- Н2СО3 Н2О + СО2 .
Вуглекислий газ, що виділяється сприяє
додатковому перемішуванню вмісту тонкої
кишки.

28. Эмульгування жирів

Так як жири - нерозчинні у воді сполуки, то вони
можуть піддаватися дії ферментів, розчинених
у воді тільки на поверхні розділу фаз вода/жир.
Тому дії панкреатичної ліпази, яка гідролізує
жири,
передує
емульгування
жирів.
Емульгування (змішування жиру з водою)
відбувається в тонкому кишечнику під дією
солей жовчних кислот. Жовчні кислоти
синтезуються в печінці з холестеролу і
секретуються в жовчний міхур.

29.

Жовчні
кислоти
діють
як
детергенти,
розташовуючись на поверхні крапель жиру і
знижуючи поверхневий натяг. В результаті
великі краплі жиру розпадаються на безліч
малих, тобто відбувається емульгування жиру.
Емульгування призводить до збільшення
площі поверхні розділу фаз жир/вода, що
прискорює гідроліз жиру панкреатичною
ліпазою.
Емульгуванню
сприяє
і
перистальтика кишечника.

30.

Жовчні кислоти утворюються в печінці з
холестеролу і виділяються в складі жовчі.
Жовчні кислоти можна представити як
оксиформи холанової кислоти, які мають по
одній карбоксильній групі в бічному ланцюзі і
декілька оксигруп у циклах:
CH3
CH3
CH
CH2 CH2 COOH
CH3
Холанова кислота

31.

В жовчі тварин і людини переважає холева
(тригідроксихоланова) і дезоксихолева
(дигідроксихоланова) кислоти:
OH
CH3
CH3
CH CH2 CH2 COOH
CH3
HO
OH
OH CH
3
Холева кислота
(3,7,12-тригідроксихоланова)
CH3
CH
CH2 CH2
COOH
CH3
HO
Дезоксихолева кислота
(3,12-дигідроксихоланова)

32.

Значно
менше
в
жовчі
(моногідроксихоланової) кислоти.
літохолевої
Більша частина жовчних кислот з'єднується
(кон’югує) з амінооцтовою кислотою (гліцином) і з
похідним цистеїну − таурином, утворюючи
комплекси, і в такому вигляді надходить в тонку
кишку. Ці кон’югати – глікохолева, таурохолева,
глікодезоксихолева, тауродезоксихолева кислоти –
під дією кишкової мікрофлори розщеплюються з
утворенням вільних жовчних кислот, які вступають в
реакції з ліпідами.

33. Гідроліз триацилгліцеролів панкреатичною ліпазою

CH2
O
CO
R1
CH
O
CO
R2
O CO
ТАГ
R3
CH2
CH2 OH
+ HOH
ліпаза
R1
CH
COOH
CH2 OH
CH
O
CH2 OH
2-МАГ
O CO R2
R2
R3
CH2 O CO R3
ДАГ
+ HOH
ліпаза
CO R2
+ HOH
ліпаза
COOH
CH2 OH
CH
OH
CH2 OH
COOH

34. Переварювання фосфогліцеридів

Фосфоліпаза А1
CH2
O
R2
C
O
Фосфоліпаза А2
O
CH
CH2
Фосфоліпаза С
O
C
R1
O
O
P
O
R3
OH Фосфоліпаза D
Фосфоліпаза А2 каталізує відщеплення молекули
карбонової
кислоти від фосфатидилхоліну з
утворенням лізофосфатидилхоліну. Фосфоліпази А1, С
і
D
далі
послідовно
відщеплюють
від
лізофосфатидилхоліну насичену карбонову кислоту,
фосфатну кислоту і холін.

35. Гідроліз ефірів холестеролу в тонкій кишці

В підшлунковій залозі містяться також
ферменти, що забезпечують повний гідроліз
сфінголіпідів та гліколіпідів, а також ефірів
холестеролу, які надходять з їжею..

36. Утворення змішаних міцел і всмоктування продуктів гідролізу

Продукти гідролізу ліпідів - жирні кислоти з
довгим
вуглеводневим
радикалом,
2-моноацилгліцероли, холестерол, а також солі
жовчних кислот утворюють в просвіті
кишечнику
структури,
що
називаються
змішаними міцелами (холеїнові комплекси).
Змішані міцели побудовані таким
чином, що гідрофобні частини
молекул повернені всередину
міцели, а гідрофільні - зовні, тому
міцели добре розчиняються у
водній фазі вмісту тонкої кишки.

37.

Основна частина міцел повністю або після
попереднього
(пристінкового)
розпаду
всмоктується
через
стінку
тонкого
кишечнику. В подальшому ці продукти
розщеплення ліпідів в клітинах слизової
оболонки кишечнику піддаються процесам
ресинтезу (синтезу специфічних ліпідів,
характерних для даного організму). Ці ліпіди
відрізняються від харчових жирів за фізикохімічними і біологічними властивостями.

38. Циркуляція жовчних кислот

Найбільш активно солі жовчних кислот
всмоктуються в клубовій кишці. Жовчні
кислоти далі потрапляють через воротну вену
в печінку, з печінки знову секретуються в
жовчний міхур і далі знову приймають участь
в емульгуванні жирів. Цей шлях жовчних
кислот
називають
«ентерогепатична
циркуляція». Кожна молекула жовчних
кислот за добу проходить 5-8 циклів, і
приблизно 5% жовчних кислот виділяється з
фекаліями.

39. Ресинтез нейтрального жиру

В стінці кишечнику гліцерин при дії
гліцеролфосфокінази взаємодіє з АТФ з
утворенням гліцеролфосфату. В печінці
гліцеролфосфат утворюється, як з гліцерину,
так і з диоксиацетонфосфату (синтез
тканинного жиру).
Паралельно
з
активацією
гліцерину
відбувається активація жирних кислот.

40.

-
-
Далі
активований
гліцерин
та
ацил-S-КоА
взаємодіють між собою з утворенням фосфатидної
кислоти.
Фосфатидна кислота може використовуватися в двох
напрямках:
дефосфорилується,
перетворюючись
в
диацилгліцерид, який приєднує ще одну карбонову
кислоту і утворюється жир;
може перетворюватися в гліцеринфосфоліпіди
(взаємодіючи з активною формою одного з
аміноспиртів – коламіном, холіном або серином).
Активація аміноспиртів відбувається за участі ЦТФ.

41. Ресинтез нейтрального жиру

42. Ресинтез фосфоліпідів

До утворення дигліцериду реакції відбуваються
аналогічно реакціям ресинтезу тригліцеридів.
Далі:
Дигліцерид + ЦДФ-холін → Фосфатидилхолін

43. Загальна характеристика ліпопротеїнів

Ліпіди у водному середовищі (а значить, і в крові)
нерозчинні, тому для транспорту ліпідів кров'ю в
організмі утворюються комплекси ліпідів з білками ліпопротеїни.
Всі типи ліпопротеїнів мають подібну будову гідрофобне ядро і гідрофільний шар на поверхні.
Гідрофільний шар утворений білками, які називають
апопротеїнами, і амфіфільними молекулами ліпідів фосфоліпідами та холестеролом. Гідрофільні групи
цих молекул обернені до водної фази, а гідрофобні
частини ‒ до гідрофобного ядра ліпопротеїну, в
якому знаходяться ліпіди, що транспортуються.

44. Ліпопротеїни плазми крові

45. Апопротеїни

Апопротеїни виконують декілька функцій:
• формують структуру ліпопротеїнів;
• взаємодіють з рецепторами на поверхні
клітин і таким чином визначають, якими
тканинами буде захоплюватися даний тип
ліпопротеїнів;
• служать ферментами або активаторами
ферментів, які діють на ліпопротеїни.

46. Ліпопротеїни

В організмі синтезуються наступні типи ліпопротеїнів:
1. хіломікрони (ХМ),
2. ліпопротеїни дуже низької щільності (ЛПДНЩ)
3. ліпопротеїни проміжної щільності (ЛППЩ)
4. ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ)
5. ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ).
Кожний з типів ЛП утворюється в різних тканинах і
транспортує певні ліпіди. Наприклад, ХМ
транспортують екзогенні (харчові) жири з кишечника
в тканини, тому триацилгліцероли складають до 85%
маси цих частин.

47. Властивості ліпопротеїнів

ЛП добре розчиняються в крові, опалесценція
відсутня, так як мають невеликий розмір і
негативний заряд на поверхні. Деякі ЛП легко
проходять через стінки капілярів кровоносних
судин і переносять ліпіди до клітин.
Великий розмір ХМ не дозволяє їм проникати
через стінки капілярів, тому з клітин
кишечнику вони спочатку потрапляють в
лімфатичну систему і потім через головний
грудний протік вливаються в кров разом з
лімфою.

48. Гідроліз тканинних жирів

O
O
CH2 O C
O
CH
CH2
C17H35
CH2 O C
тканинна
ліпаза
O C C17H33 + HOH
O
O C C15H31
CH
O
C17H33
C
OH
олеїнова кислота
O
тканинна
ліпаза
CH2 O C
O
31Н15С
C
OH
пальмітинова кислота
CH
OH
CH2 OH
C17H35
CH2
C17H35
OH
O
O C
+ НОН
C15H31
диацил-гліцерол
(ДАГ)
CH2 OH
тканинна
ліпаза
O
+ НОН
моноацил-гліцерол
(МАГ)
35Н17С
C
стеаринова
кислота
OH
CH
OH
CH2 OH
гліцерол

49. Окиснення гліцерину

Спочатку гліцерин за участі гліцеролфосфокінази
перетворюється в α-гліцеролфосфат, що під дією НАДзалежної
α-гліцеролфосфат-дегідрогенази
перетворюється в дигідроксиацетонфосфат, який є
звичайним метаболітом гліколізу і включається в
гліколіз, перетворюючись його ферментами до лактату
в анаеробних умовах або до СО2 і Н2О в аеробних.
Перетворення однієї молекули гліцерину дає одну
молекулу АТФ в анаеробних умовах і 22 молекули
АТФ в аеробних.
Гліцерин
гарний
енергетичний
субстрат
і
використовується з цією метою практично всіма
органами і тканинами.

50.

51. Окиснення жирних кислот

Окиснення вищих жирних кислот було вперше
вивчено у 1904 р. Кноопом, який, при введенні
тваринам жирних кислот, показав, що в результаті
їх окиснення відбувається поступовий відрив двох
вуглецевих фрагментів з карбоксильного кінця.
Кнооп назвав механізм окиснення жирних кислот
β-окисненням. У 1948-1949 рр. Кеннеді і Ленінджер
встановили, що окиснення жирних кислот
відбувається тільки в мітохондріях. Лінен зі
співробітниками (1954-1958) описав основні
ферментативні процеси окиснення жирних кислот.
В наш час β-окиснення жирних кислот називають
циклом Кноопа - Лінена.

52. β-Окиснення жирних кислот

β-Окиснення - специфічний шлях катаболізму жирних
кислот, при якому від карбоксильного кінця жирної
кислоти послідовно відділяється по 2 атома Карбону у
вигляді ацетил-КоА. Метаболічний шлях - β-окиснення
- названий так тому, що реакції окиснення жирної
кислоти відбуваються біля β-атому Карбону. Реакції
β-окиснення і наступного окиснення ацетил-КоА в ЦТК
є одним з основних джерел енергії для синтезу АТФ по
механізму окисного фосфорилування. β-Окиснення
жирних кислот відбувається тільки в аеробних умовах.

53. Активація жирних кислот

Перед початком процесу окиснення жирні кислоти
повинні бути активовані, тобто зв'язані макроергічним
зв'язком з КоА:
RCOOH + HSKoA + АТФ → RCO ~ КоА + АМФ + РРi.
Реакцію каталізує фермент ацил-КоА синтетаза.
Пірофосфат, що виділився в ході реакції гідролізується
ферментом пірофосфатазою:
Н4Р2О7 + Н2О → 2 Н3РО4.
Виділення енергії в результаті гідролізу макроергічного
зв'язку пірофосфату зміщує рівновагу реакції вправо і
забезпечує повноту перебігу реакції активації.

54. Транспорт жирних кислот в мітохондрії

Оскільки процес активації відбувається поза
мітохондрій, то далі є необхідним транспорт ацилу
через мембрану всередину мітохондрій.
Транспорт відбувається за участі карнітину, на який
перекидається ацил з ацил-КоА на зовнішній
стороні. Ацилкарнітин дифундує до внутрішньої
сторони мембрани, де віддає свій ацил КоензимуА,
який знаходиться в матриксі. Процес зворотного
перенесення ацилу між КоА і карнітином на
зовнішній і внутрішній стороні
мембрани
здійснюється
ферментом
ацил-КоА-карнітинтрансферазою.

55.

56.

Розглянемо реакції β-окиснення на прикладі
пальмітинової кислоти – С15Н31СООН.
Починається цей процес з активації
карбонової кислоти за участі НS-КоА, АТФ і
ферменту ацил-КоА-синтетази:
C15H31
O
O
Ацил-S-КоАH4P2O7 + АМФ + C15H31 C
C + АТФ + НS-КоА
синтетаза
OH
S KoA

57.

Активована пальмітинова кислота вступає в
першу реакцію β-окиснення згідно наступної
схеми:
1.
O
O
Ацил-S-КоАC13H27 H2C H2C C
+ ФАДН2
C H
CH CH C
дегідрогеназа 13 27
S KoA
Ненасичена
S KoA
(ФАД-залежна)
Пальмітинова кислота
карбонова кислота
ФАДН2 + 2 Н3РО4 + 2 АДФ
(-2 Н) + 1/2 О2
+
ФАД + Н2О +
ферменти дих. ланцюгу
2 АТФ

58.

2. Ненасичена кислота приєднує воду і
перетворюється в β-окси-пальмітинову
кислоту (активну форму):
C13H27 CH
CH
O
+ НОH Еноіл-S-КоАC
гідратаза
S KoA
C13H27 CH
CH2 C
OH
-оксипальмітинова
кислота
O
S KoA

59.

3. Наступна реакція окиснення проходить біля
β-атому Карбону β-окси-пальмітинової
кислоти, тому і весь шлях наступних
перетворень отримав назву β-окиснення.
C13H27
CH
OH
CH2
НАД-залежна
дегідрогеназа
C
C13H27
S KoA ( -гідроксиацил-SКоАдегідрогеназа)
O
(-2 Н) + 1/2 О2
НАДH H + 3 Н3РО4 + 3 АДФ
ферменти дих.
ланцюгу
+
O
C CH2 C + НАДН Н+
O
НАД+ + Н2О +
SKoA
3 АТФ

60.

4. Закінчується перший цикл β-окиснення
відщепленням
від
вихідної
кислоти
двовуглецевого залишку у вигляді активної
оцтової кислоти (СН3−СО−SКоА):
C13H27
C
O
CH2 C
O
+ HS-KoA Тіолаза
S KoA
C13H27 C
O
+ СН3 C
S KoA
O
S KoA
Міристинова кислота, яка утворилася в результаті
одного циклу β-окиснення пальмітинової кислоти,
знову підлягає окисненню, як і в попередньому
випадку, до лауринової кислоти, а далі до капринової і
так до тих пір, доки вся молекула вихідної кислоти
розпадеться до активних залишків оцтової кислоти.

61.

У випадку окиснення пальмітинової кислоти
β-окиснення буде повторюватися 7 разів. Так,
в молекулі пальмітинової кислоти 16 атомів
Карбону, значить, 16 : 2−1=7 циклів.
В результаті одного циклу β-окиснення
виділяється енергія, яка акумулюється в п'яти
молекулах АТФ (реакції 1 і 3). Всього таких
циклів β-окиснення для пальмітинової кислоти
сім. Отже, тільки за рахунок β-окиснення
пальмітинової кислоти утворюється:
5 АТФ×7 циклів = 35 АТФ.

62.

Активні залишки оцтової кислоти, які утворилися в
результаті β-окиснення, включаються в ЦТК, де
окиснюються з утворенням АТФ.
У пальмітинової кислоти 16 атомів Карбону. Отже, 16 : 2=8
молекул оцтової кислоти утворюється при повному
β-окисненні цієї кислоти.
Одна молекула оцтової кислоти, яка окиснюється в ЦТК,
дає 12 АТФ, а вісім таких молекул: 12 АТФ×8=96 АТФ.
Всього при окисненні пальмітинової кислоти до Н2О і
СО2, за рахунок 7 циклів β-окиснення і 8 ЦТК утворюється
131 АТФ: (35 АТФ+96 АТФ=131 АТФ).
Для введення карбонової кислоти в реакції β-окиснення
використовується одна молекула АТФ, тому чистий вихід
енергії для організму при окисненні пальмітинової кислоти
складає: 131 АТФ−1 АТФ=130 АТФ.

63.

64.

В багатьох тканинах окиснення жирних кислот - важливе
джерело енергії. Це тканини з високою активністю
ферментів ЦТК і дихального ланцюгу - клітини
червоних скелетних м'язів, серцевий м'яз, нирки.
Еритроцити, в яких відсутні мітохондрії, не можуть
окиснювати жирні кислоти.
Також жирні кислоти не є джерелом енергії для мозку та
інших нервових тканин, так як вони не проходять через
гематоенцефалічний бар'єр, як і інші гідрофобні
речовини. В експериментах показано, що швидкість
обміну жирних кислот в нервовій тканині є суттєво
меншою, ніж в інших тканинах.

65.

α-Окиснення жирних кислот відбувається в
мікросомальній фракції клітин (особливо нервових)
при дії монооксигеназ і завершується скороченням
вуглецевого
ланцюгу
шляхом
його
декарбоксилування.
Укорочена на один атом Карбону кислота в
подальшому піддається β-окисненню до утворення
пропіонової кислоти. Пропіонова кислота приєднує
СО2 і перетворюється в метилмалонову, а потім в
янтарну, яка є одним із компонентів ЦТК, тобто
катаболізм карбонових кислот за таких умов
об'єднується з катаболізмом вуглеводів.

66.

Карбонові кислоти, які мають вуглецевий
ланцюг середньої довжини (8−12 атомів
Карбону) можуть спочатку окиснюватися в
ω-положенні.
При
цьому
вони
перетворюються в дикарбонові кислоти, які
потом піддаються β-окисненню з обох кінців
молекули до утворення янтарної кислоти, яка
окиснюється в ЦТК.

67.

Окиснення ненасичених жирних кислот
Ненасичені жирні кислоти окиснюються
швидше, ніж насичені.
Першим етапом окиснення ненасиченої
жирної кислоти є дегідрування її з
відщепленням одного атому Гідрогену, в
результаті чого вона перетворюється у
вільний радикал. Подвійні зв'язки, які раніше
були ізольованими, стають спряженими.

68.

Такі кислоти зі спряженими подвійними зв'язками
дуже активні і за наявності кисню окиснюються з
утворенням
гідропероксидів
або
циклічних
пероксидів:
R
CH R1
O
OH
Гідропероксид
R
CH
CH R1
O
O
Циклічний пероксид
Пероксиди і гідропероксиди розщеплюються далі з
утворенням
жирного
альдегіду
(наприклад,
капронового), малонового диальдегіду і напівальдегіду
дикарбонової
кислоти.
Кількість
утвореного
малонового диальдегіду знаходиться в прямій
залежності від кількості подвійних зв'язків в молекулі
поліненасиченої жирної кислоти.

69.

БІОСИНТЕЗ ПРОСТИХ ЖИРІВ
Біосинтез молекули жиру складається з трьох
основних процесів:
1. утворення вищої жирної кислоти
2. утворення гліцерину
3. біосинтез жиру з активних форм цих
компонентів.

70. 1. Біосинтез вищих жирних кислот

В клітинах організму жирні кислоти синтезуються з
ацетил-КоА, що утворюється з надлишкової глюкози
їжі, яка не була використана організмом на
енергетичні потреби. В якості відновника в біосинтезі
жирних кислот приймає участь НАДФН, що
синтезується, в основному, в пентозофосфатному
шляху розпаду вуглеводів.
Біосинтез жирних кислот здійснюється в цитоплазмі
клітин і каталізується поліферментним комплексом –
пальмітилсинтетазою, що складається з семи
ферментів.

71.

Сумарна реакція біосинтезу жирних кислот в
цитоплазмі має наступний вигляд
(Е – пальмітилсинтетаза):
Ацетил-КоА + 7Малоніл-КоА + 14(НАДФН+Н+) + Е→
Пальмітил-Е + 7СО2 + 8НS-КоА + 14НАДФ + 7 Н2О

72.

73. З ацетил-КоА утворюється малоніл-КоА:

O
O
H3C
C
C
OH
Mg синтетаза
CH2 + АДФ + Н3РО4
SКоА + СО2 + АТФ
карбонових кислот
O
(вітамін Н)
C
SКоА
малоніл-КоА
2+

74. Будова мультиферментного комплексу — синтази жирних кислот

75. Синтез пальмітинової кислоти

Синтаза жирних кислот: в
першому протомері SH-група
належить цистеїну, у другому
− фосфопантетеїну. Після
завершення першого циклу
радикал бутирилу
переноситься на SH-групу
першого протомеру. Потім
повторюється та ж
послідовність реакцій, що і в
першому циклі. Пальмітоїл-Е
− залишок пальмітинової
кислоти, зв'язаний із синтазою
жирних кислот. В синтезованій
жирній кислоті тільки 2
дистальних атоми Карбону,
позначених *, походять з
ацетил-КоА, інші − з малонілКоА.

76. Загальна схема реакцій синтезу пальмітинової кислоти

77. Утворення подвійних зв'язків у радикалах жирних кислот

Введення подвійних звязків у радикали жирних
кислот називається десатурацією. Основні жирні
кислоти, що утворюються в організмі людини в
результаті десатурації, − пальмітоолеїнова
(С16:1Δ9) і олеїнова (С18:1Δ9).
Утворення подвійних зв'язків у радикалах жирних
кислот відбувається в ЕР в реакціях за участі
молекулярного кисню, NADH і цитохрому b5.

78.

Для утворення подвійного зв'язку в радикалі
жирної кислоти необхідними є молекулярний
кисень, NADH, цитохром b5 і FAD-залежна
редуктаза цитохрому b5. Атоми Гідрогену, які
відщеплюються
від
насиченої
кислоти,
виділяються у вигляді води. Один атом
молекулярного кисню включається в молекулу
води, а інший також відновлюється до води за
участі електронів NADH, які передаються через
FADH2 і цитохром b5.

79. Утворення ненасичених жирних кислот

80.

Синтез жирних кислот має ряд особливостей:
на відміну від окиснення синтез локалізований
в ендоплазматичному ретикулумі;
джерелом
синтезу є малоніл-КоА, який
утворюється з ацетил-КоА;
ацетил-КоА безпосередньо в реакціях синтезу
використовується тільки як «затравка»;
для відновлення проміжних продуктів синтезу
жирних кислот використовується НАДФ · Н2;
всі стадії синтезу жирної кислоти з малонілКоА представляють собою циклічний процес,
який
відбувається
на
поверхні
пальмітатсинтетази.

81. 2. Біосинтез гліцерину

Основним шляхом біосинтезу гліцеролу в організмі
людини є відновлення дигідроксиацетонмонофосфату в
α-гліцеролфосфат. Цей процес інтенсивно відбувається в
багатьох тканинах (печінці, жировій тканині, тонкій кишці
та ін.), в результаті каталітичної дії ферменту
гліцеролфосфатдегідрогенази:
CH2 OH
C
O
+ НАДН+Н+
- НАД+
CH2 O PO3H2
Диоксиацетонмонофосфат
(дигідроксиацетонмонофосфат)
CH2 OH
CH
OH
CH2 O PO3H2
-Гліцеринфосфат
( -гліцеролфосфат)

82.

α-Гліцеролфосфат (гліцеролфосфатна кислота) як
активна форма гліцеролу використовується для
біосинтезу тригліцеридів, тобто простих жирів, і
складних
ліпідів

фосфоліпідів.
Частина
гліцеролфосфату під впливом ферменту фосфатази
(гліцерол-1-фосфатази) гідролізується на гліцерол і
фосфатну кислоту:
CH2 OH
CH2 OH
CH
OH
+ H2 O
CH2 O PO3H2
-Гліцеролфосфат
CH OH + H3PO4
CH2 OH
Гліцерол

83. 3. Синтез жирів в печінці та жировій тканині (ДАФ –дигідроацетонфосфат, ДАГ – диацилгліцерин)

84. Біосинтез кетонових тіл

Кетонові тіла утворюються в печінці. Це
недоокиснені метаболіти ліпідного, і меншою
мірою, білкового обміну. Головним кетоновим
тілом є ацетооцтова кислота, яку можна
представити як продукт конденсації двох
молекул оцтової кислоти. Утворюється вона
постійно і знаходиться в периферичних
тканинах, в тому числі в крові тварин, в межах
2,5-6,0 мг%.

85.

У
випадку
прискореного
β-окиснення
кількість
ацетооцтової
кислоти
різко
збільшується. Поряд з нею утворюються
патологічні кетонові тіла – β-оксимасляна
кислота і ацетон.
O
O
H3C C CH2 C OH
Ацетооцтова кислота
O
H3C CH CH2 C
OH
OH
-оксимасляна кислота
O
H3C C CH3
Ацетон

86.

У зв'язку з цим загальна кількість кетонових
тіл у крові збільшується в декілька разів і
може становити 30-100-200 мг%. У такому
випадку виникає такий стан, як кетонемія
(ацетонемія). Кетонові тіла при цьому
з'являються в сечі (кетонурія), молоці
(кетонлактія).
В нормі кетонові тіла з печінки, в якій
утворюється їх велика кількість, кров'ю
переносяться до периферичних тканин
(переважно до м'язів), де і використовуються
в реакціях як джерело енергії.

87. Регуляція ліпідного обміну

1. Зовнішні фактори (тип харчування):
надлишок вуглеводів у раціоні
прискорює процеси синтезу жирів
(ліпогенезу);
голодування або багата жирами їжа
зменшують процеси синтезу жирів.

88.

2. Внутрішні фактори:
гормони, які прискорюють процеси
ліпогенезу:
- інсулін;
гормони, які прискорюють процеси ліполізу
(розпаду ліпідів):
- тироксин;
- адреналін і норадреналін;
- андрогени;
- соматотропний і ліпотропний
гормони.

89. Патологія ліпідного обміну

1. Ожиріння
Причини:
гіпофункція щитоподібної залози (по
тироксину);
нестача ліпотропного гормону гіпофізу.

90.

2. Порушення переварювання і засвоєння ліпідів:
захворювання підшлункової залози (недостатня
секреція і активність панкреатичної ліпази);
порушення виділення і секреції жовчі (жовчних
кислот);
запалення слизової оболонки кишечнику (порушення
процесів всмоктування).

91.

3. Кетози – характеризуюьтся кетонемією та
кетонурією. Причини:
нестача інсуліну;
В3-авітаміноз (дефіцит НS-КоА);
нестача ЩОК – каталізатора ЦТК;
надлишок ацетил-КоА, який прискорює
надлишковий синтез кетонових тіл;
D-авітаміноз, при якому пригнічується
активність пускового ферменту ЦТК
цитратсинтази;
надлишкова кількість в раціоні білків і
кетогенних амінокислот (лейцин, лізин,
фенілаланін, тирозин, триптофан) при нестачі
в організмі вуглеводів.

92.

4. Атеросклероз:
збільшення в крові вільних жирних
кислот;
підвищення в крові ЛПДНЩ та ЛПНЩ.
English     Русский Правила