Капіталістична еволюція України у складі Російської імперії, її особливості

1. Лекція 5

Капіталістична еволюція України у
складі Російської імперії, її
особливості

2. 1. Адміністративно-територіальний поділ українських земель у складі Російської імперії ХІХ ст.

З кінця XVIII ст. і до 1917 року украïнські землі були розділені між
Російською імперією Романових (80% територіï) і Австрійською
імперією Габсбургів (20%)
Для них характерні:
• глибока криза феодально-кріпосницьких відносин
• величезні територіальні конгломерати, численне населення яких
складалося із етнічно й культурно різноманітних народів
• самодержавство (абсолютна монархія)

3. Розширення території Російської імперії у XVIII ст. – на поч. ХІХ ст.

• У наслідок російсько-турецької війни 1768-1774 рр. було підписано КючукКайнарджійський мирний договір, в результаті якого до російської імперії відійшли
землі Південної України (землі між Південним Бугом та Дніпром)
• 1775 р. – ліквідовано Запорозьку Січ, а її землі стали частиною імперії.
• 1783 р. – анексовано Крим
• У 60-80-х рр. XVIII ст. було ліквідовано автономію Гетьманщини та козацький устрій
Слобідської України
• У наслідок російсько-турецької війни 1787-1791 було підписано Ясську мирну угоду, за
якою до Росії було приєднано територію між Південним Бугом і Дністром, а також
підтверджено приєднання Криму.
• У наслідок 2 та 3 поділів Речі Посполитої (1793, 1795 рр.) до Росії було приєднано
Правобережну Україну та Волинь.
• У наслідок російсько-турецької війни 1806-1812 було підписано Бухарестський мирний
договір, згідно з яким Росія отримала Бессарабію, частину якої (Хотинський, Аккерманський
і Ізмаїльський повіти) населяли українці.

4.

5.

6.

7. З кінця XVIII ст. українські землі Наддніпрянщини були перетворені на звичайну провінцію Російської імперії. На них був

поширений загальноімперський адміністративний порядок. Вона була поділена на дев'ять губерній. Крім
того, кожен регіон був генерал-губернаторством.
Історико-географічні регіони
Правобережжя
Лівобережжя та
Слобожанщина
Південь
Губернії
Київська
Чернигівська
Катеринославська
Волинська
Полтавська
Таврійська
Подільська
Слобідсько-Українська
(з 1835 р. - Харківська)
Миколаївська
(з 1805 р. - Херсонська)
Генерал-губернаторства
Київське
Малоросійське
Новоросійське З 1828
Новоросійсько-Бесарабське
(приєднана Бесарабія)

8. На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал-губернатори, які користувалися майже необмеженою владою, були наділені

• На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал-губернатори, які
користувалися майже необмеженою владою, були наділені всіма
цивільними, державними та військовими правами і проводили
колонізаторську політику російського царизму.
• Губернське управління здійснювали губернатори за підтримки станових
органів — дворянських зборів на чолі з головами (предводителями)
дворянства.
• Губернії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники.
• Повіти поділялися на стани, очолювані поліцейськими приставами.
• Судова й адміністративна влада над кріпосними селянами була в руках
поміщиків.

9.

Частина компактно заселених українцями
земель опинилася поза межами дев'яти
українських губерній. Це райони Кубані,
Війська Донського, Воронезької, Курської,
Гродненської та Могильовської губерній.
Разом із цим в ці губернії увійшли райони, де
компактно проживало російське населення.
Такий адміністративно-територіальний поділ
був спрямований на посилення контролю над
українцями та прискорення їх русифікації.
У Російській імперії назву Україна практично
припиняють вживати. Лівобережну Україну
називають Малоросією, Правобережну Україну
— Південно-Західним краєм, а південну
Україну — Новоросією.

10.

11. 2. Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України у 1 пол. ХІХ ст.

2.1 Занепад кріпосницьких відносин.
З приєднанням українських земель до складу Російської імперії
погіршується становище українського населення, особливо
селянства. Це проявлялося у:
• поширенні кріпосного права;
• швидкому процесі роздавання українських земель російським
поміщикам;
• посиленні соціального і національного гноблення.

12. Населення України за становою ознакою поділялося на:

• дворянство (козацьку старшину згідно з указом 1835 р.
остаточно зрівнювали у правах з російським дворянством і вона
діставала право на дійсне або спадкове дворянство)
• духовенство
• купецтво
• міщанство (ремісники, лихварі, міська біднота)
• селянство

13.

У першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало
поміщицьке землеволодіння. Наддніпрянська Україна — 75%
землі належало поміщикам, 60% населення – кріпаки. Основу
економіки становило сільське господарство.
Відробіткова (панщина), грошова і натуральна ренти (оброк
грошима та продуктами) були основними формами експлуатації.

14.

Селянство Російської імперії не було однорідним, поділяючись на декілька
соціальних груп. В Наддніпрянській Україні більшість селян належали до двох
категорій:
• державні або скарбові (входили до державної скарбниці), які були особисто
вільні
• поміщицькі
• військові поселенці
Державні селяни — велика станова група селян в Російській імперії, в тому
числі і на українських землях, у 18-19 ст., які користувалися казенною землею і
були феодально залежні від держави, вважаючись проте особисто вільними.
сплачували державі подушний податок і виконували повинності на користь
держави. Державні землі разом із селянами здавалися в оренду так званим
посесорам разом із приписаними до них селянами, які, окрім того, що
працювали на орендатора, не звільнялись від сплати державних податків, що
забирали майже половину їх прибутку.

15. Повинності кріпаків:

Поміщицькі селяни (кріпаки) вважалися власністю дворян-поміщиків, які мали щодо них
усю повноту адміністративної, поліцейської та судової влади. Поміщик мав право на майно
і працю селянина, міг продати його з землею чи без землі.
Повинності кріпаків:
1) Панщина (на Правобережжі - 6 днів на тиждень, в Лівобережжі - 3-4 дні, на Півдні - 2 дні)
2) Оброк (натуральна данина продуктами харчування)
3) Виконання різних господарських робіт ( ремонт шляхів, мостів, збір грибів, ягід,
перевезення вантажів)
4) Рекрутська повинність
5) Податок на користь держави
На початку ХІХ ст. запроваджуються нові форми експлуатації:
1) місячина у кріпака забирали землю, а за працю на панському полі раз на місяць поміщик
видавав натуральну плату продуктами, одягом тощо
2) урочна система виконання панщини, тобто, кожний кріпак одержував від поміщицького
управителя завдання на день ("урок")
3) заміна панщини грошовим оброком
4) у багатьох маєтках з'являлися невеликі фабрики і заводи, де селяни працювали після закінчення
робіт у полі
Все це врешті-решт підривало економічні можливості селян, на яких трималось поміщицьке
господарство. Отже, й воно почало занепадати.

16. З 1817-1857 рр. в Україні існували військові поселення. Створені з ініціативи графа Олексія Аракчеєва.

Військові поселенці — особлива категорія
селян-кріпаків, які поєднували військову
службу з сільськогосподарською працею.
1817 р. В Україні було створено військові
поселення, першими мешканцями яких
стали селяни 13 селищ Зміївського та
Вовчанського повітів Слобідської України.
В Україні військові поселення були утворені
на Харківщині, Катеринославщині, Київщині
та Херсонщині. Режим, встановлений у
військових
поселеннях
виявився
жорстокішим за кріпаччину.

17.

Військові поселення формувалися із сімейних
солдатів, що прослужили не менш 6 років в армії, і
місцевих жителів — чоловіків, головним чином,
селян у віці від 18 до 45 років, що володіли власним
майном. Всі вони іменувалися селянами-хазяями.
Хлопчиків із 7 років зараховували до новобранців
(кантоністів), а з 18 років переводилися у військові
частини. Після досягнення 45 років поселенці йшли у
відставку, але продовжували нести службу в
шпиталях і по господарству.
Типове військове поселення на роту (228 чол.)
складалося з 60 будинків, у кожному з яких
проживали 4 родини з нерозділеним господарством. 4
роти становили батальйон, полк становив округ.
Разом з регулярним військовим навчанням, несенням
вартової служби поселенці займалися сільським
господарством, а також працювали на каменоломнях,
Життя військових поселенців і їх родин суворо
порохових і лісопильних заводах.
регламентувалося. Вони зобов’язані були носити видану
військову форму, жити та працювати за затвердженим
розпорядком.

18. Форми протесту селян

Скарги селян на поміщиків
Відмова відбувати панщину, платити оброк
Втечі
Псування реманенту, підпали поміщицьких садиб
Убивства поміщиків, управителів
Повстання
Турбаївське повстання (1789-1793) — один з найбільших антикріпосницьких
селянських виступів у Лівобережній Україні в другій половині 18 ст. Відбувся
в с. Турбаях на Полтавщині. Причиною повстання стала спроба селян домогтися
звільнення від кріпосної залежності. Запровадивши самоврядування —
«Громадську збірню», селяни впродовж чотирьох років самостійно вирішували
всі громадські справи. Повстання було придушене за допомогою російських
військ.

19. 1813 - 1835 - селянські повстання на Поділлі під керівництвом Устима Кармалюка.

Український національний герой,
керівник повстанського руху
на Поділлі у 1813-1835 рр. роках
проти
національного
і
соціального гніту українських
кріпаків панами.
Безстрашно боронив знедолених
та скривджених. Через його
геройську славу Кармелюка часто
порівнюють з іншими відомими
розбійниками
та
називають
«українським Робін Гудом та
«останнім гайдамакою».
Кармалюка
чотири
рази
заарештовували та засилали до
Сибіру.
Він
утікав
і,
повернувшись на рідне Поділля,
знову починав боротьбу, яка
тривала протягом 23 років.
Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутковський.
Стріляли, говорить переказ, не кулею, а срібним
ґудзиком — тільки так можна убити характерника,
тобто чаклуна, яким вважали отамана.

20.

1817 р. повстання бузьких козаків (Херсонщина). Поштовхом до нього став наказ
про скасування Бузького козацького війська і перетворення козаків на військових
поселенців.
1819 р. повстання військових поселенців в Чугуєві на Харківщині
1829 р. Шебелинське повстання на Харківщині. Поштовхом став намір царського
уряду перетворити селян слободи Шебелинка на військове поселення.
1855 р. Київська козаччина – селянський рух. Поштовхом до його появи став
царський маніфест 29 січня 1855 про створення державного ополчення. Незабаром цей
документ обріс народними чутками про те, що всі, хто запишеться в ополчення,
стануть козаками і після участі в бойових діях отримають свободу. Київська козаччина
стала наймасовішим селянським рухом першої половини XIX ст. Воно охопило понад
400 сіл, майже 180 тис. осіб і було придушене тільки силою зброї.
1856 р. Похід в Таврію за волею - селянський рух, що виник під впливом чергових
чуток про те, що всім переселенцям до Криму будуть надані земля і воля. Вступаючи в
сутички з поліцейськими і військовими загонами, селяни Катеринославщини та
Херсонщини вирушили до Криму. Тільки залучаючи значні збройні формування, уряд
зумів придушити це масовий виступ, в якому брало участь більше 75 тис. осіб.

21.

Підсумки повстань:
•повстання були стихійними й неорганізованими, успіху не мали;
•повстання засвідчили, що більшість населення України виступає
проти кріпацтва і готова до збройної боротьби;
•повстання змусили частину поміщиків шукати шляхи
покращення умов селянства.
Як правило, селян карали шпіцрутенами.

22.

Спроби уряду покращити становище селян
• 1803 - Закон про «вільних хліборобів». Відповідно до нього поміщикам
дозволялося звільняти селян з кріпацтва із землею за викуп. Однак бажаючих
надати свободу кріпаком виявилося мало, і закон практично не реалізовувався.
• У 1847-1848 рр. була проведена інвентарна реформа на Правобережжі,
відповідно до якої земля залишалася в спадковому користуванні селян, а в
кожному поміщицькому маєтку вводилася інвентарна книга, в якій записували
норми панщини та інших феодальних повинностей, тривалість робочого дня
кріпаків. Але визначав ці норми сам поміщик.
• 4 липня 1857 р. за умов зростання невдоволення селян Олександр II видав указ
про скасування військових поселень
Здійснити більш радикальні реформи уряд не наважився, остерігаючись
невдоволення поміщиків, які вважали його дії втручанням у свої справи.

23. Ознаки кризи поміщицьких господарств в Україні початку ХІХ ст.:

• Господарства втрачають натуральний характер
• Екстенсивний спосіб ведення господарства (намагання збільшити
врожаї та прибутки не завдяки запровадженню нової техніки,
добрив тощо, а шляхом зростання експлуатації селян (місячина,
урочна система) та збільшення панської оранки за рахунок
селянських наділів;
• Обезземелення селян
• Зниження прибутків землевласників, зростання боргів.

24.

2.2 Зародження капіталістичних відносин. Початок промислового перевороту.
Капіталістичні відносини (капіталізм) - соціально-економічні відносини,
засновані на вільнонайманій праці, товарно-грошовому обігу і приватній
підприємницькій діяльності, спрямованій на отримання прибутку.
Про те, що в Україні визрівали ринкові відносини, свідчили такі процеси:
• зростання товарності сільського господарства (процес, за якого продукти праці виробляються
для потреб ринку). З’являються поміщики, які активно переорієнтовують своє господарство для
роботи на ринок. Вони намагалися запровадити у своїх маєтках поліпшені засоби обробки земель,
застосовували удосконалені плуги, молотарки та віялки.
• поглиблення спеціалізації окремих районів. Значні ділянки земель відводились під посіви технічних
культур: буряків, коноплі, тютюну та льону. Це вимагало поліпшеної обробки землі та застосування
добрив.
• поширення праці за наймом. Перші наймані сільськогосподарські робітники з'явилися на Півдні
України.
Південь України став своєрідним піонером у запроваджені ринкових відносин, де використання вільнонайманої
робочої сили набуло найбільших масштабів і довело свою ефективність.

25.

• Зростання торгівлі.
• Поширюються такі форми господарювання як кредити, застави, оренда. Поміщики
віддавали свої маєтки в заставу кредитним установам, здавали в оренду купцям, більш
хазяйновитим поміщикам і навіть заможним селянам.
• Панські мануфактури, на яких використовувалася праця кріпаків, не витримувала
конкуренції з промисловими підприємствами з найманими робітниками. Збільшується
кількість заможних селян і купців, що володіли власними промисловими підприємствами з
найманими робітниками.

26.

ХІХ ст. період модернізації Російської імперії.
У широкому розумінні модернізація означає зміни відповідно до сучасних
умов, тобто осучаснення. У суто науковому сенсі під модернізацією розуміють
процес переходу від традиційного, аграрного суспільства до сучасного,
індустріального.
Важлива віха у модернізаційному процесі в Україні - це промисловий
переворот (промислова, технічна революція)

27.

28. Промисловий переворот пройшов дві стадії:

• у 30-50 рр. ХІХ ст. промисловий переворот розпочався в легкій та в
харчовій промисловості (цукрова, горілчана), і був ініційований «знизу»,
завдяки підприємницькій активності окремих вихідців з різних соціальних
груп - дворянства, купецтва, міського населення, селян-кріпаків;
• у 60-80 рр. ХІХ ст. промислова революція триває й охоплює галузь важкої
промисловості, транспорту. Тут ініціатором змін в економіці виступає
уряд, що було зумовлено його невдачами, прорахунками в
зовнішньополітичній та воєнній сферах (Кримська війна), котрі показали
неефективність та застарілість економіки в Російській імперії. Словом,
промислова революція на цьому етапі відбувалася «зверху» і була пов'язана
з інтенсивними процесами індустріалізації економіки окремих українських
територій, зокрема півдня.

29. Капіталістична промисловість проходила у своєму розвитку три стадії:

Капіталістична промисловість проходила у своєму
розвитку три стадії:
• дрібне, переважно селянське, виробництво
• капіталістична мануфактура
• фабрика, завод (велика машина індустрія)
На українських землях у складі Російської імперії промисловий переворот
розпочався у 30–40-х і завершився у 70–80-х роках 19 ст.
Промисловий переворот почався в харчовій промисловості (цукрова,
горілчана). У виробництві цукру стали застосовувати машини для подрібнення
буряків, гідравлічні преси для видавлювання соку, парову техніку випарювання і
згущення бурякового соку.
Першими українськими цукрозаводчиками були брати Яхненки і Федір
Симиренко.

30.

Яхненки — родина багатих українських промисловців-цукрозаводчиків,
походила з заможних селян-кріпаків з міста Сміли (нині Черкаська область).
Глава роду Михайло, розбагатівши завдяки торгівлі, викупив з кріпацтва себе і
свою родину. Після цього Яхненки займались гуртовою торгівлею, промисловими
виробами, худобою, хлібом.
У 1820-х і 1830-х роках сини Михайла — Кіндрат, Терентій та Степан разом
з Федором Симиренком, чоловіком їхньої сестри Анастасії, будують
та орендують млини у Смілі та Умані, а на початку 1840-х років створили фірму
«Брати Яхненки і Симиренко».

31.

Фірма «Брати Яхненки і Симиренко»:
збудувала 1843 року у селі Ташлику першу в Україні парову цукроварню.
1843 року заснувала невеличку ремонтну майстерню, яка згодом переросла в
потужний машинобудівний завод, що виробляв техніку для цукроварень
краю. На ньому було побудовано також два пароплави, один з яких мав назву
«Україна».
збудувала рафінадний завод у Городищі (Київська губернія), що переважав
усі аналогічні підприємства в Російській імперії
1848 році року поблизу села Млієва (Черкащина) було побудовано
семиповерхову цукроварню — найбільшу в Європі.
До середини XIX в. Подніпров‘я забезпечувало понад 80%
загальноімперського виробництва цукру. Основна частина цукрових заводів
була розташована на Правобережжі та Лівобережжі. 60% всього українського
цукру давала Київська губернія. У 1861 році українські цукрові заводи
виробляли 80% цукру всієї Російської імперії.

32.

Кількість мануфактур зменшувалася, а фабрик і заводів зростала.
Особливо швидко процес появи нових підприємств відбувався у суконній промисловості. З 1805
р. по 1859 рік кількість суконних підприємств в Придніпров'ї зросла з 27 до 160. Основним центром
суконної промисловості стало с. Кліпці на Чернігівщині, де 1860 діяло 9 суконних фабрик.
У 40-50-х рр підприємства з виробництва промислового устаткування виникли в Києві,
Катеринославі, Ромнах, поблизу Луганська та інших містах. У 1861 р в Наддніпрянщині діяло
близько 20 механічних заводів.

33.

• За умов нового господарювання значно зросла роль водного транспорту.
Головною водною артерією України був Дніпро. У 1823 р. на Дніпрі з’явився
перший пароплав, а в 1838 р. уже було створено Дніпровську судноплавну
компанію, у якій налічувалося наприкінці 50-х років 17 пароплавів.
Найбільшим морським портом на півдні України стало місто Одеса, яке
набуло значення провідного транзитного пункту у зовнішній торгівлі Росії. У
1817 р. Одеса була проголошена порто-франко, тобто відкритим, вільним
портом з безмитним ввезенням імпортних товарів і їх продажем.

34.

• Ще в XVIII в. були відкриті потужні поклади кам'яного вугілля (Донецька
область), які перевищували всі разом узяті поклади Західної Європи; залізної
руди (близько Кривого Рогу). Це створило ідеальні умови для розвитку
гірничої та металургійної промисловості, поклало початок формуванню
Донецько-Криворізького промислового району.
• В результаті розвитку ремесел, промисловості і торгівлі спостерігається
збільшення міст, зростання в кілька разів міського населення, особливо на
берегах Дніпра, Азовського і Чорного морів. Ліквідація небезпеки
ординських нападів і вигідна торгово-економічна кон'юнктура стали
причиною бурхливого зростання Одеси, Миколаєва, Херсона та ін.

35.

Разом з формуванням фабрично-заводської промисловості формувалися
нові суспільні верстви: буржуазія (підприємці) і наймані промислові
робітники. Серед власників фабрик і заводів більшість становили росіяни.
Джерелами формування кадрів промислових робітників були:
1) зубожілі державні селяни
2) розорені міські ремісники і відпущені на оброк кріпаки
Становище робітників більшості фабрик і заводів було надзвичайно
важким. Робочий день досягав 15 годин, заробітна плата була мізерною, а
умови життя - просто жахливими. Чимало робітників ставало каліками і
гинуло через відсутність техніки безпеки та медичної допомоги

36. 3. Реформи 60-х –70-х рр. 19 ст. в російській імперії, та іх наслідки для українських земель

У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських
земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала в невідповідності існуючих
феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що
утверджували нове буржуазне суспільство.
Криза феодально-кріпосницькоï системи в Російській імперіï досягла апогею в період
Кримськоï війни 1853 – 1856 років. Росія зазнала ганебноï поразки у війні з передовими
капіталістичними краïнами – Англією та Францією. Попри масовий героïзм захисників
Севастополя у 1854 – 1855, російська армія була розбита у Криму, і Росія підписала
принизливий Паризький мир.
У 1855 році несподівано помер цар
Микола I (1825 – 1855)

37. Його наступником став Олександр ІІ (1855 – 1881)

“Краще скасувати кріпацтво згори, ніж чекати, доки кріпаки скасують його знизу.”
Почалася тривала підготовка до скасування кріпосного права.

38.

39.

Скасування кріпацтва (селянська реформа,
земельна реформа, аграрна реформа):
19 лютого 1861 р. російський імператор Олександр ІІ проголосив Маніфестом скасування кріпацтва
в Росії;
•скасовано особисту залежність селян від поміщика;
•селяни дістали особисту свободу і громадянські права;
•земля передавалася селянським общинам за викуп. 20% поміщику сплачували селяни, решту
платила держава. Селяни мали погасити борг державі протягом 49 років;
•до
укладання
викупної
угоди
селяни
мусили
виконувати
повинності
поміщику,
мали
статус тимчасовозобов’язаних;
•в Україні селяни в чорноземних районах отримували по 3-5 десятин на душу, у нечорноземних – 4-7
десятин;
•на Правобережжі селянські наділи збільшили, а тимчасовозобов’язаних не було, щоб
позбавити польських поміщиків селянської підтримки;
•у 1866 р. державним селянам дозволили викупити свої землі.

40.

Таким чином, селянська реформа внесла істотні зміни в правове
становище селянства України. А саме:
− селянин мав право самостійно вирішувати сімейні і господарські
питання;
− набувати у власність нерухоме майно;
− займатися торгівлею і різними промислами;
− селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним
закріплювалось право подавати позов і відповідати в суді тощо.

41.

42.

Земська реформа ( реформа місцевого самоврядування)
1864 р.
•у повітах та губерніях обиралися земські управи (земства) –
місцеві органи влади, які опікувалися школами, лікарнями,
культурою, благоустроєм;
•до складу земств входили дворяни, буржуазія, селяни;
•на Правобережжі земська реформа була впроваджена
лише 1911 р., оскільки влада побоювалася польського
визвольного руху.
Освітня реформа 1864 р.
Судова реформа 1864 р.
•запроваджено безстановий, незалежний від влади суд;
•судові засідання були публічними;
•судочинство відбувалося на змагальній основі: прокурор –
адвокат;
•уведено суд присяжних.
•уведено єдину систему початкової освіти;
•створену мережу класичних гімназій та реальних
училищ (давали робітничу спеціальність);
•відновлено автономію університетів.

43.

Реформа міського самоврядування 1870 р.
•У містах обиралися міські думи й управи, що
опікувалися проблемами міського благоустрою.
Військова реформа 1864 – 1883 рр.
•у 1874 р. запроваджено загальну військову
повинність чоловіків з 20 р., які не належали до
дворянського стану;
•служба скорочувалася до 6-7 років, особи з вищою
освітою служили менше;
•армія переозброювалася за новітніми технологіями,
створено паровий флот;
•Росія була поділена на 15 військових округів. В
Україні було Харківський, Одеський та Київський
округи.

44.

Результати і наслідки реформ
•реформи заклали підґрунтя для переходу від феодальних
відносин до буржуазних (капіталістичних);
•сприяли швидкому економічному піднесенню Росії;
•відбулася часткова демократизація суспільства;
•але реформи були обмежені: зберігалося самодержавство,
поміщицька власність на землю, станова структура
суспільства;
•незавершеність, половинчастість реформ обумовили
протиріччя між носіями влади і практично всіма верствами
суспільства