Ідеал наукового мислення
Знання про рiзнi процеси, в результатi змiни яких виникають явища та подiї, що не iснують без цих процесiв.
 Знання про своє незнання, тобто усвiдомлена проблема, задача, питання, якi надають процесовi мислення певної спрямованості.
Дякую за увагу
3.66M
Категория: ФилософияФилософия

Ідеал наукового мислення

1. Ідеал наукового мислення

2.

O Вже на рiвнi розгляду побутової
дiяльностi окремого iндивiда ми
знаходимо, що знання, у яких
вiдображенi властивостi природи, не
використовуються безпосереднiм чином
на практицi.

3.

O У практичнiй дiяльностi
використовуються тiльки знання
конкретного способу дiї. Тобто,
вiдкриваючи корисну властивiсть
навколишнього свiту, людина вносить
змiни в уявний план дiяльностi. При
цьому змiнюється перш за все сама
людина, перетворюючись на таку, що
тепер знає спосiб досягнення своєї
мети та вносить корективи у свою
дiяльнiсть.

4.

O Отже, знання про навколишнiй свiт пов'язанi з
конкретним планом дiй (алгоритмом,
технологiєю) процесом мислення, який
опосередковує собою як форми практичної
дiяльностi, так i форми пiзнання. "Знання нової
властивостi, одержане тим чи iншим шляхом,
використовується безпосередньо мисленням, а
не практичною дiяльнiстю"

5.

O У практицi застосовується тiльки
створений за допомогою мислення
новий алгоритм, нова технологiя, новий
спосiб досягнення мети.

6.

O Таке тлумачення мiсця мислення дозволяє
пояснити: чому пiзнання, розвинуте до
наукових форм, лише опосередковано
пов'язане з практичним життям суспiльства,
спецiальним процесом технологiчного
застосування знань?; чому перед людиною,
зайнятою пошуком шляхiв вирiшення
практичних проблем, можуть поставати чисто
гносеологiчнi питання?;

7.

O чому вiдкритий науковцями
природний процес, застосований
у практицi, було знайдено та
осмислено саме при вирiшеннi
наукової, а не практичної
проблеми? Тут, мислення
складає здатнiсть людини уявно
вирiшувати усвiдомленi
суперечностi, проблеми та
задачi. У свою чергу мислення
для цього озброєне
специфiчними засобами та
способами - знаннями.

8.

O Емпiрично спостерiгається, що з iсторичним
розвитком суспiльства вдосконалюються способи i
засоби мислення, цiлеспрямована змiна яких
перетворюється у вiдносно самостiйну
iнтелектуальну дiяльнiсть зi своєю внутрiшньою
структурою, зi своїми стало повторюваними
моментами.

9.

O Знанням притаманнi деякi iстотнi властивостi, що
вiдрiзняють їх вiд iнших продуктiв людської
дiяльностi.

10.

O Ряд знань, що використовувалися
ранiше для отримання нового знання,
при передачi знань випускається.

11.

O По-друге, знання, коли вони сприйнятi
та використанi, не зникають "фiзично", а
залишаються в пам'ятi, можуть бути
вiдтвореними в уявленнi необхiдну
кiлькiсть разiв у зв'язку з рiзними
ситуацiями.

12.

O По-третє, не зникаючи "фiзично",
знання може замiнюватися iншим
знанням, що визначають поняттям
"моральне старiння".

13. Знання про рiзнi процеси, в результатi змiни яких виникають явища та подiї, що не iснують без цих процесiв.

O Те, що для мислення предметом
розгляду виступають саме процеси, не
є очевидним. Тому пояснимо на
класичнiй для будь-якого аналiзу
процедурi порiвняння дану специфiку
мислення. В операцiї порiвняння
аналiтично виокремлюються ознаки,
наявнiсть котрих у предмета свiдчить
про присутнiсть чуттєво не сприйнятної
властивостi.

14.

O Предмети при цьому порiвнюються саме як
моменти процесiв, у яких властивостi
реалiзуються, що фiксується у виглядi наявностi
деякої взаємодiї. До даної взаємодiї увага
привернута заздалегiдь, тобто предмети
порівнювались в певному вiдношеннi, оскiльки
два предмети реально можуть вступати в
необмежену множину рiзних взаємодiй.

15.

O Традицiйне трактування процедури порiвняння,
як пошуку подiбностей та вiдмiнностей понять,
предметiв, явищ не враховує, що порiвняння
свiдомо проводиться у певному вiдношеннi. Це
трактування є лише описом результату, воно не
дає уявлення про те, чому порiвнюється те чи
iнше, чи чому фіксувалась лише деяка
сукупнiсть властивостей.

16.

O Якщо ми визнаємо, що порiвняння
здійснювалось тому, що людину
цiкавить саме здатнiсть предмета
вступати в конкретну взаємодiю
(процесуальнiсть), то тодi
спiввiднесення ознак предметiв мiж
собою свiдомо вiдбувається в наперед
заданому вiдношеннi до порiвнюваного.

17.

O Оскiльки реальна змiна певної
предметної взаємодiї дуже часто може
здійснюватись через усвiдомлену змiну
умов протiкання процесу, тодi фiксацiя
умов та можливого наслiдку їх змiн
повинна мати мiсце. Людський досвiд
свiдчить, що люди масово змiнюють
предметнi взаємодiї (вся промислова
дiяльнiсть побудована саме на цьому).
Отже, якби мислення мало предметом
свого перетворення образ деякого тiла,
а не процеси змiн, тодi не можуть
виникнути знання нових способiв
перетворення цього тiла?

18.

O Лише тодi, коли ми визнаємо, що мислення має
предметом саму взаємодiю, а не тiло чи тiла,
можна усвiдомити, що плани змiни предметiв,
взаємодiї тiл являють нам основний результат
мислення. Так само й схеми розумового синтезу
визначень суджень свiдомо виступають як ряд
одних схем здiйснення з'єднань уявлень (тобто,
уявлення певних змiн) поряд з iншими.

19.  Знання про своє незнання, тобто усвiдомлена проблема, задача, питання, якi надають процесовi мислення певної спрямованості.

Знання про своє незнання, тобто
усвiдомлена проблема, задача, питання,
якi надають процесовi мислення певної
спрямованості.
O Виявлена фiлософськими дослiдженнями
категорiальних структур мислення, що
систематично проводилися в Iнститутi
фiлософiї Академiї наук України,
взаємозв'язаннiсть категорiй та форм
людської дiяльностi, де категорiї виступають
як результат синтезу попереднього досвiду,
постiйно породжує протирiччя: щоб бути
знаряддям пiзнання, дiяльностi, категорiї
повиннi бути вже наявними до початку
дiяльностi.

20.

O Як знаряддя думки, категорiя - готовий
засiб, i в цьому розумiннi є апрiорною,
передуючою тому чи iншому досвiду, а
не витiкаючою з нього.

21.

O Таким чином, категорiя за своїм
характером є явно суперечливою,
оскiльки є схемою послiдовностi дiй з
уявленнями, якi повинна здiйснити
кожна людина, щоб побудувати
потрiбний їй образ. Тобто, категорiя, як
когнiтивний алгоритм дiяльностi, яку
належить реалiзувати, водночас є i
результатом цього процесу, фiксацiєю
вже реалiзованої послiдовностi дiй.

22.

O Зовнiшнiм чином (наприклад герменевтично),
безпосередньо у спiлкуваннi цiєї суперечностi не
видно, оскiльки при передачi алгоритму вiд
людини до людини, особливо мiж фахiвцями,
завжди розумiється, що той, хто буде
використовувати алгоритм, вже має деякi знання,
вмiє ним користуватись.

23.

O Використовуючи поняття "алгоритм"
його, так само як iншi знання, потрiбно
розумiти функцiонально. Так, алгоритм
мiркувань потрiбен для задовiльнення
конкретної потреби. А саме - для
отримання знання про те, якi саме змiни
достатньо внести в свої уявлення про
необхiднi дiї, щоб практично отримати
потрiбний людинi результат. Для
людини, не включеної до певної сфери
наукових, практичних дiй, знання у
виглядi символiчної представленостi
деякого алгоритму - тiльки зайве
перегруження пам'ятi.

24.

O Тiльки людина, що вже використала ряд схем
синтезу суджень, може фiксувати, що вiдомi
схеми призводять до суперечностей при
спiвставленнi готових суджень. Усвiдомлення
наявностi суперечностi породжує потребу iншого
способу синтезу суджень. Ця потреба здебiльшого
усвiдомлюється в формах запитування "як
зробити?", "де взяти?" тощо.

25.

O За цими висловленими питаннями
криється усвiдомлення вiдсутностi
необхiдного знання, яке зовнiшньо
дане в формах мови i виражається при
запитуваннi у iншої людини, у Бога, у
"довiдника", "пiдручника", "сховища"
iнформацiї.

26.

O Реконструктивна рефлексiя феномену "вчене
незнання" (описаний М.Кузанським) дозволяє
зробити висновок, що людини, яка усвiдомила
вiдсутнiсть потрiбного їй знання (яке давало б
вирiшення питання) i має безпосередню
зацiкавленiсть щодо отримання такого знання,
може мати i суто гносеологiчнi проблеми, що
вирiшуються тiльки фiлософськими засобами.

27.

O Знання про своє незнання носить
цiлком конкретний характер, тобто це "визначене незнання", яке по сутi є
знанням деяких визначень потрiбного
результату.

28.

O Визначення проблем не беруться
безпосередньо з процесу споглядання
буття, а є результатом конструктивного
усвiдомлення, що саме "такi-то" й "такi-то"
послiдовностi дiяльностi не задовольняють
"тому-то" й "тому-то" своїми результатами.
Якби визначення проблем брались iз
безпосередньої взаємодiї з свiтом
(вiдображення чи споглядання), а не з
усвiдомлення свого вiдношення до
результатiв своєї дiяльностi, тодi мислення
завжди б знаходило способи їх вирiшення.

29.

O Однак, це не спостерiгається. На вiдмiну вiд мети,
котра завжди спрямовує дiяльнiсть на
використання перевiрених (iз заздалегiдь вiдомим
результатом) способiв дiяльностi, зацiкавлення,
спрямовуючи мислення, не завжди приводить до
шуканого результату.

30.

O Власне, тiльки з виявленням суперечностi,
парадоксу виникає свiдомо фiксована проблема.
До виявлення парадоксу, суперечностi людина
використовує накопичений багаж вiдомих схем
суджень формально - через використання пам'ятi
(своєї та суспiльної).

31. Дякую за увагу

English     Русский Правила