Поняття банківської таємниці. (Тема 9)

1.

Виконала: студентка IV курсу
3 групи
Коломієць Яна

2.

1. Поняття банківської таємниці
2. Зобов’язання щодо збереження банківської таємниці
3. Порядок розкриття банківської таємниці

3.

Банківська таємниця – це інформація щодо діяльності та
фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі
обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім
особам при наданні послуг банку.
(ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»)

4.

Банківською таємницею є:
1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі
кореспондентські рахунки банків у Національному банку
України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням
клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної
особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи
комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків
продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком
тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

5.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час
проведення банківського нагляду, становить банківську
таємницю.
Інформація про банки чи клієнтів, отримана Національним
банком України відповідно до міжнародного договору або за
принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої
держави для використання з метою банківського нагляду або
запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму, також
становить банківську таємницю.

6.

Банки зобов’язані забезпечити збереження банківської
таємниці шляхом:
1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка
становить банківську таємницю;
2) організації спеціального діловодства з документами, що
містять банківську таємницю;
3) застосування технічних засобів для запобігання
несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв
інформації;
4) застосування застережень щодо збереження банківської
таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і
угодах між банком і клієнтом.

7.

Службовці банку при вступі на посаду підписують
зобов’язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники
та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не
використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб
конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні
своїх службових обов’язків.
Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську
таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення
виконання ними своїх функцій або надання послуг банку
відповідно до укладених між такими особами (організаціями)
та банком договорів, у тому числі про відступлення права
вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами
функції або послуги стосуються діяльності банку.

8.

Інформація щодо юридичних та фізичних
осіб, яка містить банківську таємницю,
розкривається банками:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу
відповідної юридичної чи фізичної особи;
2) за рішенням суду;
3) органам прокуратури України, Служби безпеки України,
Державному бюро розслідувань, Національної поліції,
Національному
антикорупційному
бюро
України,
Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу
стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи
або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за
конкретний проміжок часу;

9.

4) центральному органу виконавчої влади, що реалізує
державну податкову політику на його письмову вимогу
щодо наявності банківських рахунків;
5) центральному органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері запобігання та протидії
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванню тероризму, на його запит щодо
фінансових
операцій,
пов'язаних
з
фінансовими
операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу
(аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також
учасників зазначених операцій;

10.

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову
вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що
підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону
України «Про виконавче провадження», стосовно стану
рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи,
фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;
7) Національній комісії з
цінних паперів та фондового
ринку у випадках самостійного
подання банком інформації про
банк
як
емітент
та
адміністративних
даних
відповідно до законів про цінні
папери та фондовий ринок;

11.

8) за рішенням суду Національному агентству з питань
запобігання корупції стосовно наявності та стану рахунків,
операцій за рахунками конкретної юридичної особи або
фізичної особи, фізичної особи - суб’єкта підприємницької
діяльності відповідно до Закону України «Про запобігання
корупції»;
9) іншим банкам у випадках, передбачених цим Законом та
Законом України «Про запобігання та протидію легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом,
фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження
зброї масового знищення»;

12.

10) центральному органу виконавчої влади, що забезпечує
формування державної фінансової політики, на його
письмовий запит під час бюджетного процесу з метою
проведення верифікації і перевірки достовірності
інформації, поданої фізичними особами для нарахування та
отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій,
заробітних плат, інших виплат, що здійснюються за рахунок
коштів державного та місцевих бюджетів, коштів
Пенсійного
фонду
України
та
інших
фондів
загальнообов’язкового державного соціального страхування,
та своєчасного і в повному обсязі їх здійснення, надається
інформація щодо відкритих на їхнє ім’я рахунків (поточних,
кредитних, депозитних тощо), операцій та залишків за
ними.

13.

Вимога відповідного державного органу на отримання
інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:
1) бути викладена на бланку державного органу встановленої
форми;
2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи
його заступника), скріпленого гербовою печаткою;
3) містити передбачені Законом підстави для отримання цієї
інформації;
4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких
державний орган має право на отримання такої інформації.

14.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників
надаються банком особам, зазначеним власником рахунку
(вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним
нотаріальним конторам або приватним нотаріусам,
іноземним консульським установам по справах спадщини за
рахунками (вкладами) померлих власників рахунків
(вкладів).
Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів
іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах,
угодах та операціях клієнта.
Банк має право надавати інформацію, що становить
банківську таємницю, іншим банкам та Національному
банку України в обсягах, необхідних при наданні кредитів,
банківських гарантій.

15.

Отже, банківська таємниця – це інформація щодо діяльності
та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у
процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи
третім особам при наданні послуг банку.
Ч. 2 ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначає
перелік відомостей які становлять банківську таємницю.
Службовці банку при вступі на посаду підписують
зобов’язання щодо збереження банківської таємниці.
Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати
та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб
конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні
своїх службових обов’язків.

16.

1. Ващенко Ю. В. Банківське право: Навч. посібник. – К.:
Центр навчальної літератури, 2006. –344 с.
2. Карманов Є. В. Банківське право України: Навчальний
посібник. – Харків: Консул, 2000. – 464 с.
3. Качан О. О. Банківське право: Навч. посіб. – К: Школа, 2004.
– 320 с.
4. Про Національний банк України: Закон України від
20.05.1999 р. № 679 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/679-14
5. Про банки і банківську діяльність: Закон України від
07.12.2000 р. № 2121 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14