408.00K
Категория: ПравоПраво

Механізм зближення національних правових систем

1.

Виконала: студентка IV курсу
3 групи
Коломієць Яна

2.

1. Загальна характеристика механізму зближення
національних правових систем
2. Перспективи розвитку механізму зближення
національних правових систем

3.

Кожна держава має свою національну правову систему.
Історично склалося так, що у кожній країні діють свої правові
звичаї, традиції, законодавство, юрисдикційні органи,
сформувалися особливості правового менталітету, правової
культури, що й об'єднується загальним поняттям «правова
система».
У будь-якій державі правова система, будучи невід’ємним
елементом правової культури, детермінована історичними і
географічними чинниками, є частина соціальної системи
держави.

4.

Взаємодія елементів (компонентів) правової системи
суспільства дозволяє виділити п’ять підсистем її
функціонування:
1) інституційну – суб'єктний склад (суб'єкти права) як такий,
що створює систему, чинник усієї правової системи;
2) нормативну (регулятивну) – правові норми і принципи, що
регулюють відносини між суб'єктами права, що об'єктивовані
та систематизовані в нормативно-правових актах;
3) ідеологічну – праворозуміння кожної людини, її
правосвідомість і правова культура, можливість оцінити
правове буття і вибрати варіант поведінки – правомірної та
неправомірної;

5.

4)
функціональну – правотворчість, правореалізація,
правозастосування, правове виховання, правовідносини,
юридична практика. Через них формується, змінюється,
здійснюється дія норм права;
5) комунікативну – інтегративні (сумуючі) зв’язки всіх
підсистем функціонування правової системи суспільства в
цілому,
які
визначають
ефективність
правового
регулювання, законність і правопорядок.

6.

Механізм зближення національних правових систем
розглядається як глобальне явище, і як процес, який надалі
постійно прогресуватиме.
Механізм зближення національних правових систем, як
наукова категорія, стає об’єктом ретельної уваги та вивчення
науковцями тільки останнім часом. Проте аналіз саме цієї
категорії, навіть з урахуванням не лише інструментальних, а й
сутнісних елементів, ще не може дати відповідей, принаймні –
ні щодо прогностичної функції права в сучасному світі, ні
щодо правового розвитку національних правових систем у
цілому, ні щодо важливіших або першоосновних наукових
досліджень в сучасності та в майбутньому.

7.

Ознаки (риси) системи права:
1. Обумовленість реально існуючою системою суспільних
відносин. Вона не може створюватися на суб'єктивний
розсуд людей існує об'єктивно;
2. Органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок правових норм,
а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається
система права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони
взаємно узгоджені та цілеспрямовані;
3. Структурна багатоманітність. Це означає, що система права
складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних
елементів,
які
логічно
об'єднують,
розташовують
нормативний
матеріал
у
певній
функціональній
спрямованості.

8.

Останнім часом зростає роль модельних актів в уніфікації
правових норм. Такі акти є законодавчими актами
рекомендуючого характеру, що містять типові норми та дають
нормативну орієнтацію для законодавця. Вони не є
обов’язковими для законодавчих органів і слугують для них
нормативним стандартом.
Модельний закон як типовий зразок нормативно-правового
регулювання конкретної сфери суспільних відносин, як
примірний акт орієнтує національного законодавця у
правотворчій
діяльності,
як
цілеспрямований
вплив
міжнародної організації на національну законодавчу практику
в межах міждержавного об’єднання. Така форма зближення
національних законодавств дає змогу уніфікувати їх без
нав’язування жорстких рамок, забезпечувати спільність,
концептуальність підходів, а в деяких сферах – детальне
узгодження розвитку національних законодавств.

9.

Модельні правові акти підходять для тих випадків,
коли держави пропонують створити національний акт
на основі єдиного тексту з урахуванням власної
правової традиції. По суті модельні закони поєднують
загальновизнані принципи і норми міжнародного права
та правову політику наддержавних інституцій. Такий
механізм дає змогу гнучко враховувати правову
традицію
окремої
держави,
модернізовувати
національне законодавство.
Як правило, модельні акти розробляються з
урахуванням міжнародного досвіду, в основі якого
лежать загальновизнані норми міжнародного права,
зокрема
законотворчі
традиції
континентальної
Європи.

10.

Модельні правові акти, як правило, розробляються на рівні
міжпарламентських асамблей, а також на рівні спеціалізованих
установ та національних парламентів у випадку уніфікації
законодавства у федеративних державах.
Зміст модельних актів має подвійний характер: вони
можуть містити нормативну концепцію і загальні принципи
регулювання у певній сфері, норми-дефініції, або бути чітко
структурованим «материнським» актом для «дочірнього» акта
національного законодавства.

11.

Модельна законотворчість може бути у формі розробки як
акта у вигляді повного тексту закону, так і окремих
законодавчих правил і положень. Модельний закон (кодекс,
статут, примірне типове положення) містить найбільший
обсяг нормативного регулювання. Зокрема, статути є
кодифікованими правовими актами, як правило, вони
визначають статус і питання функціонування транспортної
сфери.
Під час розробки модельних положень і правил
забезпечується однотипне регулювання певного питання у
національному законодавстві. Корисна їх розробка для
випадків, коли національна законодавча регламентація
здійснюється через прийняття не одного, а кількох актів.
Шляхом включення модельного правила у різні національні
акти вирішується завдання гармонізації національних
законодавств як менш затратного, ніж підготовка цілого
закону.

12.

Модельні правові акти мають такі особливості:
1) забезпечують більш тісну інтеграцію та зближення
національних правопорядків, уніфікують правові правила
та процедури сприяють зближенню внутрішньодержавного
і міжнародного права;
2) розрізняються за формою, змістом і за суб’єктами
прийняття;
3) відрізняються особливою процедурою розробки,
розгляду та ухвалення;
4) вимагають певних зусиль при їх використанні у
законотворчості суверенних держав.

13.

Різноманітний характер національних законодавств, що
здійснюють співробітництво в економічній та інших
сферах, потребує звернення до спеціальних способів їх
зближення. Серед найефективніших таких способів є
уніфікація національних законодавств, за допомогою якої
створюються однотипні, стандартні правові норми, що
одноманітно регулюють суспільні відносини або створюють
основу для знаходження їх спільності.
Однакове правове регулювання відносин підвищує їх
ефективність та попереджає юридичні колізії. Досить
важливою складовою цього процесу є уніфікація.

14.

Уніфікація – це сукупність способів однакового
врегулювання тих чи інших сторін соціальних відносин її
основною внутрішньою властивістю саме і є єдність.
Процес уніфікації відбувається в межах усієї правової
системи, а не окремих її складових чи структур. Його
життєздатність залежить від рівня систематизації. Хоча, як
уже зазначалося, ці категорії взаємозалежні, проте
систематизація постійно виступає як провідний елемент. її
активність породжує диференціацію правової матерії, а
отже, і потенційну потребу в уніфікації. Іншими словами,
систематизація законодавства – це такий складовий
елемент, який породжує об´єктивну потребу в уніфікації.

15.

Особливістю уніфікації є те, що вона має фазовий
характер, а кожна з фаз має свої особливості і впливає на
структурне формування системи законодавства конкретної
галузі.
Кожна фаза уніфікаційного розвитку характеризує,
насамперед, правову політику держави на певному етапі, а
також закріплює єдині форми та методи регулювання
найважливіших суспільних відносин. їх актуальність
позначається на інтенсивності утворення уніфікованих
приписів і, врешті-решт, на створенні єдиного галузевого
законодавства, що характеризує основні параметри кожної
окремої фази (ступінь усуспільнення, його рівень,
тимчасові межі тощо).

16.

Одним із важливих напрямів розвитку і функціонування
сучасних правових систем є, безумовно, вдосконалення
інституту відповідальності держави перед особою. Слід
наголосити, що у правових державах повинні бути створені
й діяти механізми, за допомогою яких справляється
ефективний вплив на якісну сторону діяльності державного
апарату, особливо щодо дотримання прав і свобод людини.

17.

Процес гармонізації та зближення правових систем, які
існують
у
європейському
просторі,
потребує
цілеспрямованої та скоординованої діяльності різних
держав і міжнародних організацій. Необхідно створити такі
юридичні норми, які здатні забезпечити однакове
регулювання наявних суспільних відносин.
Така робота сприятиме розвитку міжнародного
співробітництва, запобіганню виникнення різного роду
юридичних колізій. Звичайно, правова уніфікація не
обов’язково повинна мати універсальний характер. Вона
може розмежовуватись як за цілями, так і за масштабами. За
деякими напрямами суспільних відносин уніфікація може
мати глобальний характер, а за іншими - охоплювати
держави регіону або діяти в рамках певних міждержавних
об’єднань.

18.

Остання третина XX – початок XXI ст. – період
надзвичайної інтенсифікації міжнародних відносин, що
зумовила глибокі зміни всіх напрямів суспільного життя
всіх народів і держав. Над географічними просторами
держав, що історично склалися, складається єдиний
інформаційний простір.
Підвищується роль за- гальноправових принципів,
відбувається зближення національних правових систем,
взаємозбагачення
досвідом
різних
національних
законодавств. Посилення інтеграційних процесів у всіх
сферах, зокрема в правовій, стало визначальною
тенденцією сучасного життя.

19.

Категорія «механізм взаємодії національних правових
систем» є новою категорією в науковому обігу, не
дослідженою в площині вітчизняної юридичної науки і не
висвітленою в юридичній літературі, а отже, такою, що
потребує, в свою чергу, вивчення багатьох складових та
елементів, зазначимо, що серед інших ракурсів важливо
вивчати юридичні засоби, які стали б при нагоді для
практичного вирішення цієї проблеми.

20.

Зближення національних законодавств може
досягатися за допомогою таких юридичних засобів:
а) найпоширеніший юридичний режим;
б) визнання рівного обсягу прав суб´єктів;
в) єдині стандарти;
г) вирівнювання рівня правового забезпечення правового
забезпечення (пенсії);
д) договори про правову допомогу та співробітництво;
е) єдині процедури узгодження правових актів;
є) поширення санкцій;
ж) спільне визнання міжнародно-правових документів тощо.

21.

Характерною рисою останніх десятиліть є зміна
співвідношення міжнародних і внутрішньо- державних
правових систем. У XVIII – XIX ст. міжнародно-правові
норми регулювали частину міждержавних відносин, будучи
в повній залежності від розсуду правителів і, відповідно,
правового ладу держав.
До середини ХХ ст. відбувається процес зближення
міждержавного і національного права при розширенні
сфери регулювання першого, а отже і зміцнення його
владних інститутів.

22.

В даний час інтенсифікація взаємодії правових систем
як по горизонталі (правові системи різ- них держав і груп
держав), так і по вертикалі (внутрішнє право держав –
міжнародне право – внутрішнє право держав) стали вже
загальною тенденцією світового політико-правового
розвитку.
Процес зближення права має свою внутрішню логіку,
відповідно до якої розширюється кількість і ускладнюється
характер єдиних і одноманітних норм, крім того,
встановлюється одноманітне регулювання в певних сферах.

23.

Процес акультурації визначається багатьма чинниками,
зокрема політичними, культурними, етнічними, що є
властивими певним соціумам. Існує думка, що інтеграція
досягається шляхом запровадження загальних нормативних
орієнтирів і правил правового регулювання, засобами
узгодження діяльності держав і недержавних структур.
Акультурацію можна визначити як процес
рецепціювання певних культурно-правових взірців, у тому
числі в законодавчій сфері, причому її слід розглядати як
дієвий інструментарій механізму взаємодії національних
правових систем.

24.

Сучасний етап правової акультурації, безумовно, має
свої особливості. Правова акультурація в нашому
суспільстві
обумовлена
соціально-економічними,
культурно-психологічними,
філософсько-етичними
факторами.
Це пов’язано з глобалізаційними змінами, зокрема,
поступовим перетворенням світового простору в такий
простір, де безперешкодно рухаються капітали, товари,
послуги, розповсюджуються ідеї та їх носії, створюються
особливі правові простори, на території яких встановлений
спеціальний режим для діяльності суб´єктів у будь-якій
сфері життєдіяльності людини.

25.

Складні процеси суспільно-політичного розвитку, інколи
дуже далекі від «гламурних» очікувань, вироблених у теорії
наукової правової думки, що відображає, з одного боку,
закономірності виникнення та перевірки на практиці
наукових ідей, з другого – призводить до стимуляції нових
теоретичних пошукових напрямів, які б відповідали реаліям
нашого життя.
Саме такий стан, на мою думку, приводить до
необхідності дискусійного вивчення категорій «механізм
правового розвитку національних правових систем» та
«механізм взаємодії національних правових систем».

26.

Отже, у сучасній юридичній науці та літературі останнім
часом спостерігається певне пожвавлення, пов’язане з
вивченням проблематики щодо механізму зближення
національних правових систем.
В такий спосіб можна зауважити, що процес зближення
національних правових систем є вельми важливою практичною
проблемою, від вирішення якої залежатиме гармонійний
суспільний розвиток багатьох держав. І в той же час – це
актуальна доктринальна проблема, що вимагає спільних зусиль
вчених-соціологів, політиків, філософів та правознавців.
Кожна держава має свою національну правову систему.
Історично склалося так, що в усіх країнах діють власні правові
звичаї, традиції, законодавства, юрисдикційні органи,
сформувалися особливості правового менталітету, правової
культури, що й об’єднано загальним поняттям «правова
система».

27.

У будь-якій державі правова система, будучи невід’ємним
елементом правової культури, детермінована історичними і
географічними чинниками, є частиною соціальної системи
держави.
Взаємодія елементів (компонентів) правової системи
суспільства дозволяє виділити п’ять підсистем її
функціонування:
1) інституційну – суб'єктний склад (суб'єкти права) як такий, що
створює систему, чинник усієї правової системи;
2) нормативну (регулятивну) – правові норми і принципи, що
регулюють відносини між суб'єктами права, що об'єктивовані
та систематизовані в нормативно-правових актах;
3) ідеологічну – праворозуміння кожної людини, її
правосвідомість і правова культура, можливість оцінити
правове буття і вибрати варіант поведінки – правомірної та
неправомірної;

28.

4)
функціональну – правотворчість, правореалізація,
правозастосування, правове виховання, правовідносини,
юридична практика. Через них формується, змінюється,
здійснюється дія норм права;
5) комунікативну – інтегративні (сумуючі) зв’язки всіх
підсистем функціонування правової системи суспільства в
цілому,
які
визначають
ефективність
правового
регулювання, законність і правопорядок.

29.

1. Копиленко О., Мурашин Г. Міжнародний досвід правового
моделювання і його значення для гармонізації законодавства
України в аспекті її євроінтеграції // Законотворчість:
проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним
та європейським правом. – К., 2005. – Вип. 4. – С. 5-9.
2. Буткевича В. Г. Міжнародне право. Основи теорії: [підручник]
/ [за ред. В. Г. Буткевича]. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
3. Бару М. Унификация и дифференциация норм трудового
права // Советское государство и право. – 1971. – № 10. –С. 45.
4. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: [підручник] / О. Ф.
Скакун / [пер. з рос.]. – Х.: Консум, 2001. – 656 с.

30.

5) Оніщенко Н. М. Вступ до теорії правових систем: моногр.
/ за заг. ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К., 2006. – 432
с.
6) Зайчук О. В. Теорія держави і права. Академічний курс:
[підручник] / [за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко]. – К.:
Юрінком Інтер, 2006 – 688 с.
7) Тімуш І. С. Інтеграційний погляд на право : моногр. – К.,
2009. – С. 227.
English     Русский Правила