Людина та культура у плині часу

1. Лекція 1 Людина та культура у плині часу

«Що ж розкриває історія? Я відповідаю: res gestae
– дії людей, що відбулися у минулому»
Робін
Коллінвуд
План
1. Історія України як історія форм державності
на українських землях.
2.Історія української культури: принципи
дослідження та періодизація.

2. Об'єкт національної історії: люди, народ, нація у процесі розвитку в часі та просторі

Історія – «це погляд на спільноти» «спільнота»,
«народ», «клас», «соціальний прошарок» тощо.
Дені де Куляндж: «Історія – це не нагромадження
різноманітних фактів, що відбулися у минулому;
вона – наука про людські спільноти…»
Історія – «це погляд на людину”.
Марк Блок: «Предметом історії є людина. Скажімо
точніше – люди … Справжній історик схожий на
казкового людожера. Де пахне людиною, там, він
знає, на нього чекає здобич…»

3. Вже з античних часів історія використовувала тріаду: docere (навчити, переконати), delectare (захопити, розважити), movere

(мотивувати, спонукати
до дії)
Для чого “пишуть історію”?
для того, щоб «закарбувати минуле»,
подолати скороминущість людського буття;
для того, щоб отримати можливість
«фантазувати» щодо минулого: Віктор Гюго –
історія – «це цвях», на який він чіпляє «раму
для своєї уяви»;
для того, щоб поєднати час, культури,
народи: «Історія – це те, що одна епоха
помічає в іншій», Якоб Буркгард.

4. Як затвердилася назва “історія”

“Res gestae” – «діяння» («здійснені речі»),
Описи «діянь» називалися по-різному в залежності від
змісту:
“annales” / аннали – фіксація подій за роками,
“chronica” / хронічки – фіксація подій в часовій
послідовності,
“vita” / життєписи тощо.
Слово “historia” довгий час використовувалося лише
для позначення самого досвіду минулого, але не його
опису.
Поступово назви «хроніка» – «історія» стали
розрізнятися як те, що фіксує події, і те, що їх пояснює.

5. Історія України: 1) трагічна із непередбачуваними фатальними наслідками; 2) «нормальна», що не є виключною за своїм трагізмом,

але демонструє послідовне
прагнення народу до національного та державного
самовизначення
В. Винниченко: “Читати українську історію треба з бромом, – до того
боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати ... Уся історія – ряд,
безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів,
військових переворотів, інтриґ, сварок, підкопування... Нащадки прадідів
поганих повторяють погані діла дідів-поганців. І розшарпаний,
зацькований народ знову безпомічний жде, якому панові його оддадуть..»
Я. Грицак: «Українцям вдалося перетворитися у модерну націю у
винятково несприятливих обставинах. Якщо прийняти, що нація має
відрізнятися спільною мовою, історичною пам’яттю, конфесією, то ні одна
із цих характеристик не підходить повністю до України: трохи менше
половини українського населення розмовляє зараз російською мовою,
історична пам’ять значної його частини практична знищена, й тут
змагаються між собою за впливи зразу декілька церков…”

6. Перший великий етап формування української державності: від появи перших державних утворень на території України у Північному

Причорномор'ї і Приазов'ї до початку XX ст.
I період: середина І тис. до н.ч. – V ст. н.ч. – перші державні
утворення і право на території Північного Причорномор'я і Приазов'я.
II період: VI – початок XIV ст. н. ч. – становлення державності в
умовах формування давньоукраїнського етносу за часів середньовіччя
(від “Русі” (“Київської Русі”) до Великого князівства Литовського).
III період: кінець XIV – перша половина XVII ст.) – українські землі у
складі Великого князівства Литовського, Королівства Польського, Речі
Посполитої, Московської держави.
IV період: 2-а пол. XVII ст. – 2-а пол. XVIII ст. - розбудова основ
державності у часи національно-визвольної війни 1648-1657 pp. та
поступова ліквідація автономного устрою України урядом Російської
держави;
V період: 1790-і – 1917 рр. - «імперський період» в історії України,
соціально-економічний та соціокультурний розвиток українських
земель у складі Російської та Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської
імперій).

7. Другий етап формування державності: утворення модерної української держави у XX столітті

I період: 1917 – 1920 рр. – державотворення в Україні у період
«визвольних змагань».
II період: 1921 – 1939 роки – українські землі у складі Радянського
Союзу як УРСР та у складі Польської та Чехословацької республік,
королівства Румунія.
III період: 1939 – 1953 рр. – Україна у часи другої світової війни та
тоталітарно-репресивного режиму Радянського Союзу за часів І.
Сталіна.
IV період: Україна у другій половині XXст. за правління М. Хрущова
(1954–1964 pp.), Л.Брєжнєва та його наступників (1964–1984 рр.), М.
Горбачова (1985-1991 pp.) – “десталінізація”, “застій”, “перебудова”.
V період: з 1991 року до сьогодні – доба розбудови незалежної
Української держави.
 

8. «Ми неповні, незавершені тварини, які доповнюють, завершують себе за допомогою культури...» К. Гірц

Культура (від латинського – cultura – виховання,
розвиток) - система матеріально-духовних продуктів,
створених людьми для забезпечення успішної
життєдіяльності соціуму та розвитку окремої
особистості.
Історичне становлення культури здійснювалося у
процесі соціоантропогенезу, тобто виникнення
людини, Homo sapiens.
Культурно-історичний процес репрезентує як
неповторні риси буття окремої людини, так і
історичні ознаки людських спільнот (соціальних груп,
етносів, націй).

9. Порівняльно-історичний метод аналізу культури: - виявлення закономірностей розвитку культури в різних країнах і спільнотах

відповідно до історичних
явищ
Принципи дослідження історії культури:
Діахронний – виклад явищ, фактів, подій у
хронологічній послідовності;
Синхронний – порівняльне дослідження у
обраному проміжку часу;
Типологічний – виявлення типологічної близькості
історико-культурних процесів;
Психологічний – виявлення суб’єктивних
механізмів функціонування культури;
Біографічний – тлумачення явищ культури через
відображення біографій її творців;
.

10. Визначальні ознаки української культури:

1.
2.
3.
4.
Фактор культурної стратифікації, коли форми культурної
діяльності в різних соціальних групах різнилися
ціннісними орієнтаціями, світоглядними позиціями,
результатами.
Фактор «кордону», коли культурні продукти, створені в
Україні, можна зрозуміти тільки у межах и широкого
історичного контексту зв'язків та взаємодії західного і
східного світів.
Наявність кількох конфесій у межах лише християнської
культурної традиції (православ'я, католицизм, уніатство).
Продукти культури, створені у межах різних конфесій,
мали свої відмінні риси.
Вплив на становлення культури політикоінтелектуальних традицій тих держав, у межах яких
знаходилися українські землі.

11. Етапи становлення української культури

I ЕТАП – становлення культури стародавнього
населення українських земель (від палеоліту до
оформлення слов'янських етносів): від пізнього
палеоліту до X ст. н. ч.
II ЕТАП - генезис культурних форм в умовах
оформлення державності на засадах християнства
(візантійсько-давньоруські елементи): кінець X XIII ст.
III ЕТАП - оформлення староукраїнської культури в
умовах перебування українських земель у складі
Великого князівства Литовського, Польського
королівства, Речі Посполитої: від початку XIV до

12.

IV ЕТАП: розвиток культури за умов національновизвольної війни під проводом Б. Хмельницького,
виходу українських земель зі складу Речі Посполитої
та подальшої долі Гетьманату: 2-а пол. XVII – 2-а
пол. XVIII ст.
V ЕТАП - епоха генезису української культури в
умовах існування українських земель у складі
багатонаціональних імперій, якій притаманно
накопичення національного потенціалу культури:
кінець XVIII - початок XX ст.
VI ЕТАП – еволюція форм української культури в
умовах національно-визвольних змагань, війн,
перебування у межах країн з різними політичними
системами та соціокультурними пріоритетами: 1910ті – 1980-ті рр.
VII ЕТАП - розвиток української культури в умовах
державного суверенітету: від початку 1990-х до

13. Література

Бойко О. Д. Історія України / О. Д. Бойко. – К. : Академвидав,
2014 (або видання іншого року).
2.Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної
української нації. XIX–XX ст. / Я. Грицак. – К. : Генеза, 2000. –
360 с. // Електронна адреса: http://history.franko.lviv.ua/.
3.Ісакова Н. П. Історія України (в схемах і таблицях) :
навчальний посібник / Н. П. Ісакова, О. М. Кропивко, Н. І.
Паламарчук. – К. : Аграрна освіта, 2005.
4.Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч.
посібник / за ред. А. В. Яртися. – Львів : Світ, 2005. – 568 с.
5.Шейко В. М. Історія української культури: навчальний
посібник / В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська. – К. : Кондор, 2006. –
264 с.
1.