Військово-політичні організації

1. Лекція №4

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Юридичний Інститут
Лекція №4
Військово-політичні організації

2. Питання для розгляду

1. Історія створення НАТО.
2. Цілі та завдання НАТО.
3. Структура Альянсу.
4. Розширення НАТО.
5. Основні види операцій НАТО.
6. Організація з безпеки та співробітництва в
Європі

3. Історія створення НАТО (1)

• Закінчення ІІ Світової війни => вироблення нових засад
європейської безпеки
• Розділення країн Східної та Західної Європи – недовіра та
підозрілість у відносинах між країнами, так як радянська
армія перебуває в центрі Європи, США встановлює
монополію на ядерну зброю.
• 1945 -1949 рр.- боязнь західноєвропейських країн швидкого
поширення впливу СРСР на територію Європи.
• Тим не менше США реалізовують політику силової переваги
не тільки проти СРСР, але й проти західноєвропейських країн.
• В США виникає план створити військово – політичний блок з
країнами Західної Європи

4. Історія (2)

• «План Маршалла» - поглиблення розколу між Східною та
Західною Європою.
• Країни Зх. Європи звертаються до США за допомогою =>
порада об'єднатись самим.
• 22 січня 1948 р. – міністр закордонних справ Великобританії
запропонував створити союз Західних країн.
• Бельгія, Франція, Люксембург, Нідерланди та Великобританія
підписують 17.03.1948 р. Брюссельський договір про
створення спільної системи оборони та взаємних зв'язків.
• Це – перший крок до створення НАТО.
• Блокада радянськими військами Західного Берліна –
передумови для виникнення нового конфлікту.

5. Історія (3)

• 27-28 вересня 1948 р. – створення Організації оборони
Західного Союзу.
• Липень 1948 р. – лютий 1949 р. - переговори з США та Канадою
про створення єдиного Північноатлантичного Альянсу.
• Березень 1949 р. – країни Брюссельського договору, разом з
США та Канадою, запросили Данію, Ісландію, Італію,
Португалію та Норвегію до переговорів.
• 4 квітня 1949 року – підписання Вашингтонського договору
про створення Північноатлантичного альянсу (НАТО) як
військово – політичного союзу.
• Основна мета: взаємний захист і колективна безпека проти
загрози агресії зі сторони СРСР (першопочатково).

6. Етапи розширення НАТО

• Підписання Вашингтонського договору – 12 держав.
• В цілому – 6 хвиль розширення НАТО
• 1952 р. - Греція та Туреччина – переваги – можливість
створення регіонального командування на Близькому Сході
• 1955 р.- Федеративна Республіка Німеччина
• 1982 р. – Іспанія
1990 р. – об'єднання ФРН і НДР
• 1999р. – Польща, Чехія, Угорщина
• 2004 р. – Литва, Латвія, Естонія, Словаччина, Словенія,
Румунія, Болгарія.
• 2008 р. – Албанія, Хорватія

7.

8. Членство в НАТО

• Ст. 10 – будь-яка європейська країна, що здатна
втілювати в життя принципи договору та сприяти
безпеці у Північноатлантичному регіоні, може
бути запрошена до приєднання до договору.
• Ст. 5 договору – будь-який напад на членів НАТО у
Європі чи Північній Америці розглядається як
«напад на всіх» і кожна з країн – членів
зобов'язалась надавати допомогу союзникам.

9. Цілі та завдання НАТО

• Мета – захист свободи та безпеки всіх членів організації як
політичними, так і військовими засобами (право на
індивідуальну чи колективну самооборону – ст. 51 Статуту
ООН).
• Основні засоби ведення політики в сфері безпеки:
- Підтримка військового потенціалу, достатнього для
попередження війни та забезпечення ефективної оборони
- Існування спільного потенціалу, необхідного для попередження
і врегулювання криз, які зачіпають безпеку її членів
- Активна співпраця з іншими країнами у питаннях вирішення
проблеми європейської безпеки на основі діалогу та
співробітництва

10. Цілі та завдання (2)

• З моменту створення і до кінця 1980-х рр. – головним
завданням було підтримання достатнього військового
потенціалу для захисту своїх держав – членів від будь-якої
форми агресії з боку СРСР.
• Головні завдання безпеки НАТО закріплені в
Стратегічній концепції Альянсу (опублікована в 1991р.).
В ній вперше закріплено зобов'язання працювати над
розширенням і удосконаленням загальноєвропейської
безпеки через партнерство та співпрацю з колишніми
суперниками.
• Переглянута в 1999 році і ухвалена на Вашингтонському
саміті.

11. Цілі та завдання (3)

ЗАГАЛЬНІ ЗАВДАННЯ
- міцні трансатлантичні відносини
- утримання військової спроможності Альянсу, необхідної для
забезпечення ефективності військових операцій
- розвиток оборонних можливостей європейських членів Альянсу
- збереження адекватних структур і процедур запобігання
конфліктам та врегулювання кризових ситуацій
- ефективне партнерство з країнами, які не є членами НАТО на основі
співпраці і діалогу
- розширення Альянсу та політика відкритих дверей для вступу нових
членів
- продовження роботи щодо укладання далекосяжних угод із
контролю за озброєнням, роззброєнням та боротьби з
розповсюдженням зброї масового знищення.

12. Завдання (4)

-
-
-
СПЕЦІАЛЬНІ ЗАВДАННЯ
Забезпечення необхідної основи для затвердження в Європі умов
стабільної безпеки, спираючись при цьому на розвиток демократичних
інституцій та прихильність до мирного вирішення спірних питань.
Відп. до ст.4 Вашингтонського договору – Альянс є трансатлантичним
форумом для проведення спільних консультацій між союзниками з
будь-яких питань, що зачіпають їх інтереси.
Забезпечення стримування та захист від будь-якої форми агресії,
спрямованої проти держави – члена Альянсу.
Відп. до ст. 7 НАТО готове зробити внесок в ефективне запобігання
конфліктам та активно залучатись до врегулювання криз.
Після вересня 2001 року – пріоритет – удосконалення обміну
розвідданими про терористичну загрозу.

13. Структура НАТО

Північноатлантична Рада
- Складається з постійних представників усіх країн – членів НАТО.
- Постійний представник – ранг посла. На такому рівні засідання – раз на тиждень.
- Засідання Ради на рівні міністрів оборони і закордонних справ, час від часу – на
рівні глав держав та урядів.
- Повноваження приймати рішення - незалежно від рівня проведення засідання –
однакова юридична сила рішень.
- Приймає декларації і комюніке, у яких пояснюється політика та рішення Альянсу.
- Єдиний орган, повноваження якого визначені в Договорі.
- Має право створювати підпорядковані органи.
- На зустрічах на рівні міністрів закордонних справ міністр однієї з держав
перебирає на себе роль Почесного Президента. Посада щороку передається
представникам усіх країн-членів НАТО за англійським алфавітом.
Політичний комітет вищого рівня - підготовка більшості заяв та комюніке Ради,
готує проекти текстів, які має затвердити Рада.

14. Генеральний Секретар

• Обирається державами – членами НАТО шляхом консенсусу з – поміж видатних
державних діячів європейських членів НАТО терміном на 4 роки.
• Головує на засіданнях Північноатлантичної Ради, Комітету оборонного планування та
Групи ядерного планування, Ради євроатлантичного партнерства та Групи
середземноморської співпраці
• Номінальний голова – інших вищих комітетів
• Головна виконавча особа НАТО.
1)
2)
3)
4)
Обов'язки:
Організація та керування процесом консультації і прийняття рішень в Альянсі
Врегулювання спорів між державами-членами
Керівництво діяльністю Міжнародного секретаріату і відповідальність за призначення
працівників Секретаріату, контроль їх діяльності
Виступає речником НАТО в зовнішніх зносинах, в контактах з урядами держав-членів
Має в своєму підпорядкуванні Особисту канцелярію та Канцелярію Генерального
Секретаря

15. Комітети та групи

Здійснюють підготовку до роботи Ради.
• Комітет оборонного планування НАТО:
- Планування колективної оборони, військової структури, економічними питаннями стосовно
оборонного бюджету.
Головний орган прийняття рішень із питань, що належать до інтегрованої військової структури
НАТО.
Дає настанови військовому керівництву НАТО. Очолюється Генсеком.
Група ядерного планування
Відповідає за ядерну політику. Функціонує у вигляді регулярних засідань міністрів оборони
країн-членів НАТО. Питання: загального ядерного характеру, контроль над ядерними
озброєннями, розповсюдження зброї масового знищення. Діяльність Групи забезпечує
Штабна група, до складу якої входять представники національних делегацій (крім Франції).
Група високого рівня
Дорадчий орган при Групі ядерного планування з питань ядерної політики і планування.
Відповідає за нагляд за безпекою, захистом та життєдіяльністю ядерної зброї. Група
очолюється США.

16. Процедура вступу до НАТО

• Загалом, можна виділити такі основні етапи, які країна-претендент має пройти перш ніж
стати членом Альянсу:
• 1) Консультаційний етап. На цьому етапі відбувається інтенсивний Індивідуальний діалог
із зацікавленими країнами-партнерами. Зустрічі в рамках цього діалогу допомагають
країні-партнеру вивчити деталі роботи Альянсу, а НАТО має змогу детально вивчити
внутрішню ситуацію в країні-претенденті. Паралельно військове керівництво НАТО
проводить аналіз відповідних військових факторів у зацікавленій у членстві в НАТО країні.
Наприкінці цього етапу країна публічно оголошує про своє бажання стати членом НАТО
• 2) Переговорний етап . Етап починається висловленням запрошення від НАТО до країнипретендента розпочати переговори про вступ до НАТО. Після завершення переговорів
країна-кандидат надсилає до НАТО листа про наміри, в якому підтверджує взяті на себе
під час переговорів зобов’язання.
• 3) Ратифікаційний етап. Розпочинається підписанням Протоколу про приєднання до
Північноатлантичного договору та закінчується ратифікацією Протоколу у країнах-членах
Альянсу та країні-кандидаті.
• 4) Імплементаційний етап. Розпочинається із процесу передання країною-кандидатом
документів про вступ до Північноатлантичного договору на збереження до США. Країникандидати стають офіційними членами Альянсу.

17. План дій щодо членства в НАТО

• План дій щодо членства (ПДЧ) - це програма НАТО з надання консультацій, допомоги
та практичної підтримки, що враховує індивідуальні потреби держав, які
задекларували прагнення вступити до Альянсу.
• ПДЧ був введений в дію в квітні 1999 року під час Вашингтонського саміту НАТО для
надання допомоги країнам-претендентам у питанні підготовки до можливого вступу до
НАТО. Цей процес багато в чому ґрунтується на досвіді, набутому внаслідок приєднання
до Альянсу Чеської Республіки, Угорщини та Польщі, які вступили до Альянсу в 1999
році в рамках першого раунду розширення після завершення холодної війни.
• Одним із основних елементів ПДЧ була розробка країнами-претендентами
індивідуальних щорічних національних програм стосовно підготовки до можливого
членства, які охоплювали політичні, економічні, оборонні, ресурсні, безпекові та
правові аспекти.
• У 1999 році було введено в процедуру вступу до НАТО етап так званого “кандидатства”.
Відтоді країни, які проявляли політичну волю до членства в Альянсі, спочатку повинні
були приєднатись до Плану дій щодо членства, що означало їхнє визнання з боку НАТО
як кандидатів на вступ, реалізувати його, а вже після вести перемовини про вступ.

18.

Участь в Плані дій щодо членства в НАТО, що відбуватиметься на основі само диференціації, не означає, що
будуть існувати якісь часові рамки щодо прийняття таких рішень чи будь-яка гарантія того, що врешті-решт
членство стане реальністю. Цю програму не можна розглядати як перелік критеріїв стосовно членства.
План дій щодо членства складається з п’яти розділів, а саме:
• Політичні та економічні питання;
• Оборона , Військові питання;
• Питання ресурсів;
• Питання безпеки;
• Правові питання.
• У кожному з цих розділів визначені питання, які можуть бути предметом обговорення, та висвітлює
механізм за допомогою яких можна якнайкраще здійснювати підготовку до можливого кінцевого
членства.
• За своєю суттю ПДЧ є комплексом внутрішніх реформ за п’ятьма напрямами, з яких 90 % — це політичні та
економічні питання, і лише 10 % — військові та правові, питання ресурсного забезпечення і безпеки.
• ПДЧ вимагає, щоб кожна держава склала Річну національну програму для підготовки до набуття членства
в НАТО. Річні програми включають аспекти: політики, економіки, оборони, ресурсів, безпеки і права. Річні
програми є прикладом зосередженого і відкритого механізму зворотного зв’язку щодо виконання
країнами-кандидатами своїх програм, який передбачає політичні і технічні поради, а також щорічні
засідання за участю країн-членів НАТО і окремих країн-кандидатів на рівні північноатлантичної ради

19.

Від країн-претендентів очікується, що вони будуть:
• а) вирішувати міжнародні суперечки мирним шляхом;
• б) демонструвати відданність принципам верховенства права та прав людини;
• в) вирішувати мирним шляхом міжетнічні конфлікти і зовнішні територіальні суперечки, спірні
питання внутрішньої юрисдикції, відповідно до принципів ОБСЄ та з метою прагнення до
встановлення добросусідських відносин;
• г) встановлювати належний демократичний та цивільний контроль над своїми збройними силами;
• д) утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким чином, що не відповідає цілям
ООН;
• е) сприяти розвитку мирних та дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх вільних
інституцій та завдяки сприянню зміцненню стабільності й благополуччя;
• є) продовжувати надавати цілковиту підтримку та брати участь у роботі Ради євроатлантичного
партнерства, в програмі "Партнерство заради миру" та розвитку співробітництва з країнамипартнерами, що не є членами НАТО;
• ж) демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання
принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону довкілля;
• з) робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що
постають перед Альянсом, а також будуть готові взяти на себе зобов'язання щодо поступового
удосконалення своєї обороноздатності;
• і) належним чином брати участь у роботі установ НАТО;
• й) прагнути до здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності;

20. Операції НАТО

• Миротворча операція НАТО в Боснії та Герцеговині – 1995-2004 - перша миротворча
місія Альянсу. Вперше в своїй історії НАТО провела операцію з кризового реагування в
Боснії та Герцеговині. Сили з виконання мирної угоди (ІФОР) під керівництвом НАТО
було розгорнуто в грудні 1995 року з метою реалізації військових аспектів Дейтонської
мирної угоди, а через рік їх замінили Стабілізаційні сили (СФОР), які допомагали
підтримувати безпеку та сприяли відновленню країни після війни 1992-1995 роках.
Зокрема, контингент СФОР відповідав за стримування та попередження нових
бойових дій, утворення сприятливих умов для подальшого розвитку мирного процесу,
а також надання підтримки цивільним організаціям, які беруть участь у цьому процесі,
вибірково та з урахуванням наявних сил і засобів.
• Операцію «Союзна сила» / Operation Allied Force / на території Югославії Північноатлантичний альянс здійснив без санкції Ради Безпеки ООН, стартувала 24
березня 1999 року, і тривала протягом 78 днів. Причиною міжнародного втручання
став міжетнічний конфлікт між албанцями і сербами, які історично проживали в
Косово. 23 вересня 1998 Рада Безпеки ООН схвалила резолюцію № 1199, яка
вимагала від влади Союзної Республіки Югославії і керівництва косовських албанців
забезпечити припинення вогню в Косово і без зволікання почати переговори.

21.

• Операція в Косово 1999 року - 12 червня 1999 перші підрозділи міжнародних
сил під керівництвом НАТО - КФОР (Kosovo Force, KFOR) увійшли до регіону.
Спочатку чисельність КФОР становила близько 50 тисяч осіб. На початку 2002
року контингент миротворців був скорочений до 39 тисяч, до кінця 2003 року
до 17,5 тисяч військовослужбовців. Результатом військової експансії НАТО
проти Югославії став акт про незалежність Косово, прийнятий в Пріштіні 17
лютого 2008.
• Операція в Афганістані 2001-2010 рр. «Непохитна свобода» ("Enduring
Freedom") - Війні в Афганістані передували трагічні події - теракти 11 вересня
2001 року. Президент США, республіканець Джордж Буш - молодший,
оголосив війну міжнародному тероризму в особі «Аль-Каїди» на чолі з
Усамою бен Ладеном і режиму талібів в Афганістані (територія якого стала
основною базою міжнародного тероризму). Правова основа – ст. 51 Статуту
ООН – право на колективну та індивідуальну самооборону. 7 жовтня 2001
президент США санкціонував нанесення повітряних ударів по столиці
Афганістану і ряду інших міст.

22.

• Операція НАТО в Іраку - «Iraqi freedom» - Тренувальна Місія НАТО в Іраку була створена НАТО
14 серпня 2004 р. на прохання тимчасового Іракського Уряду відповідно до резолюції Ради
Безпеки ООН № 1546.
• Основні завдання, які виконувались у Місії:
• - тренування та підготовка особового складу іракської національної поліції;
• надання дорадчої допомоги визначеним операційним центрам;
• підготовка програм і навчання особового складу іракських сил безпеки у військових
навчальних закладах Іраку;
• організація проведення курсів для персоналу іракських сил безпеки в країнах – членах
Альянсу та країнах-партнерах;
• постачання озброєння, військової техніки та обладнання, що надходить у рамках добровільної
допомоги країн – членів Альянсу;
• організація та проведення тренування і навчання сержантського складу збройних сил Іраку.
• Місія НАТО в Дарфурі (допомога Африканському Союзу) - На запит Африканського Союзу в
2005 році НАТО допомагає розширювати місію зі збереження миру в провінції Дарфур (Судан),
здійснюючи повітряні перевезення миротворців Африканського Союзу і цивільну поліцію у
район бойових дій. Головною метою місії є допомога АС в урегулюванні конфлікту і
поліпшення гуманітарної ситуації в Дарфурі.

23.

• Гуманітарна місія НАТО в Пакистані – подолання наслідків
землетрусу в штаті Кашмір з 8 жовтня 2005 р. до 1 лютого 2006 р.
• Операція «Океанський щит» - зосереджується на протидії піратству
на морі. Наприклад, судна НАТО виконують завдання із ведення
спостереження з залученням вертольотів з метою відстеження та
розпізнавання суден у районі, вони допомагають запобігати та
зривати захоплення суден, а також стримують озброєні грабежі.
• Операція НАТО «Активні зусилля» ("Active Endeavour") - Метою
операції є посилення контролю за акваторією Середземного моря
шляхом ескорту торгівельних і пасажирських суден, а також
перевірки та затримання підозрілих суден з метою попередження
нелегального трафіку зброї, наркотиків і людей міжнародними
терористичними та кримінальними угрупованнями.

24. Розвиток відносин Україна - НАТО

• Січень 1992 року - представник України вперше взяв участь у Робочій групі високого рівня Ради
північноатлантичного співробітництва.
• 22—23 лютого 1992 року відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва, в
ході якого Україна була запрошена до участі в РПАС.
• 8 лютого 1994 Україна першою з країн СНД підписала Рамковий документ «Партнерство заради миру»
(ПЗМ), а 25.05.94 передала керівництву НАТО свій презентаційний документ, в якому визначені
політичні цілі участі України в ПЗМ, заходи, які планується здійснити для досягнення цих цілей, а також
сили і засоби, що виділяються Україною для участі у ПЗМ.
• У 1995 році Україна однією з перших серед країн-партнерів приєдналась до Процесу планування та
оцінки сил, головною метою якого є надання державам-партнерам можливості для визначення та
підготовки сил, здатних ефективно взаємодіяти зі збройними силами інших держав в операціях під
проводом НАТО
Восени 2006 року очікувалося залучення України до наступного етапу відносин з НАТО— програми план
дій щодо членства в НАТО. Однак 14 вересня 2006 р. відбувся візит Прем’єр-міністра України В. Януковича
до штаб-квартири НАТО з метою участі у засіданні комісії Україна-НАТО Глава українського Уряду
запропонував перенести приєднання України до ПДЧ на пізніший період, обгрунтовуючи це необхідністю
додаткового часу для забезпечення підвищення рівня обізнаності українського суспільства щодо НАТО.
3 квітня 2008 р. у Бухаресті відбулося засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав
та урядів, за результатами якого було прийнято Декларацію бухарестського саміту. окремий
параграф декларації присвячений зверненню України (та Грузії) стосовно запрошення до плану дій щодо
членства в НАТО У документі, зокрема, зазначається таке: «НАТО вітає євроатлантичні прагнення

25.

• 2013
• У лютому міністри оборони КУН домовилися зміцнювати співробітництво між Україною і НАТО:
досягнуто домовленість щодо пріоритетів співпраці на наступні п'ять років, зокрема, щодо
підготовки й навчань; буде продовжено проект з перепідготовки колишніх військовослужбовців
в Україні; досягнуто поступу на шляху до нового проекту, спрямованого на знезараження
колишніх радянських військових об'єктів, де зберігалися радіоактивні відходи. Україна стає
першою державою-партнером, яка долучилася до операції під проводом НАТО із протидії
піратству поблизу берегів Сомалі (фрегат ВМС України «Гетьман Сагайдачний»).
• 2014
• У березні НАТО закликала Росію сприяти деескалації напруженості у світлі проведення так
званого референдуму в Криму і застосування Збройних сил Російської Федерації на території
України.
• У квітні і червні НАТО ухвалила низку конкретних заходів на підтримку спроможності України
гарантувати власну безпеку. Серед них – невідкладні й короткострокові заходи, покликані
розв’язати поточну кризу в Україні, а також довгострокові заходи, спрямовані на розвиток
спроможностей і потенціалу країни, глибинне реформування збройних сил і структур безпеки
загалом. НАТО також розгляне додаткові заходи, зокрема, можливість створення нових проектів
Цільового фонду для України.

26. Організація безпеки та Співробітництва в Європі

• Заключний акт НБСЄ, прийнятий 1 серпня
1975 р. у Гельсінкі, містить вичерпний
перелік основних принципів сучасного
міжнародного права, принципів, якими
держави-учасниці погодились керуватися у
взаємних відносинах, серед них принцип
«поваги до прав людини та
основоположних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань»

27.

• Юридичною основою діяльності ОБСЄ виступають Гельсінський
Заключний акт НБСЄ 1975 р. і Паризька хартія для нової Європи 1990 р.
Якщо перший із цих документів спрямований на розвиток
загальноєвропейського процесу – Наради як форуму для ведення
переговорів та консультацій на багатосторонній основі, то другий
започаткував етап становлення і розвитку майбутньої міжнародної
організації.
• Якщо Заключний акт НБСЄ 1975 р. відображає прагнення держав до
співробітництва відповідно до прийнятих принципів, то Паризька хартія
для нової Європи вперше формально закріплює ідею держав-учасниць
стосовно надання НБСЄ статусу міжнародної організації з постійно
діючим інституційним механізмом. Водночас цей міжнародно-правовий
документ лише заклав «фундамент», а продовження процесу
інституціоналізації знайшло своє формальне підтвердження у
подальших міжнародних документах, прийнятих у рамках НБСЄ/ОБСЄ.

28.

Основні цілі ОБСЄ – створення умов для проведення консультацій, прийняття рішень
зі співробітництва держав-учасниць у Європі; зміцнення добросусідських відносин,
заохочення укладання двосторонніх, регіональних і загальноєвропейських угод між
державами-учасницями; сприяння широкому застосуванню своїх принципів і розвитку
свого потенціалу у сфері діяльності з вирішення конфліктів, регулювання криз,
підтримання миру та подолання наслідків конфліктів; підвищення безпеки та
стабільності шляхом контролю над озброєнням, роззброєння та зміцнення довіри та
безпеки на всьому просторі ОБСЄ і на рівні окремих регіонів; захист прав людини й
основних свобод; поглиблення співробітництва між державами-учасницями з метою
налагодження міцної ринкової економіки у всіх країнах регіону ОБСЄ.
Найтісніші відносини ОБСЄ встановила з ООН, що юридично підтверджується
резолюціями ООН (одна з них надає НБСЄ статус спостерігача при ООН) та рамковим
документом про співробітництво між ООН та ОБСЄ. Відносини ОБСЄ з іншими
міжнародними організаціями розвиваються здебільшого крізь призму політичного
партнерства: ведення діалогу, консультацій, спільних дій, участі в роботі органів та
оперативних структур.

29.

30.

• Діючим Головою ОБСЄ (2.1) є міністр
закордонних справ держави, в якій
відбулось останнє засідання Ради Міністрів,
він один рік здійснює загальне керівництво
оперативною діяльністю Організації, може
створювати спеціальні цільові групи для
особистої допомоги й призначати
особистих представників.