Основи філософських знань (завдання)

1.

Всеукраїнська центральна спілка споживчих товариств
(Укркоопспілка​)
Тернопільський кооперативний торговельно-економічний коледж
ІНДЗ
з дисципліни “Основи Філософських знань”
Варіант 1
Виконав:
студент групи 2Дз1
Пшеничняк Тарас Васильович
Перевірив:
викладач Ніковська Т.М.
Тернопіль - 2019

2.

Завдання 1
1. Вчення конфуціанства багатогранне. Воно охоплює уявлення про людину,
суспільство і державу в їх взаєминах. Коли Вчителя попросили в одній фразі
виразити зміст свого вчення, він пояснив: "Мій Шлях - пронизувати Єдиним",
тобто підкоряти все життя єдиній ідеї дотримання Ритуалу і проходження по
Шляху - Дао. Головна мета людини, згідно з конфуціанством, полягає в
прагненні досягти моральної досконалості. У зв'язку з цим Конфуцій основну
увагу приділяв вихованню ідеальної людини - благородного мужа
(цзюнь-цзи). Це виховання мусить здійснюватися в дусі поваги до старших
(ді), відданості правителю (чжун), синівської шани (сяо), вірності обов'язку (і).
Кожний має виконувати свої соціальні функції. Добропорядність, моральність
людини полягає саме у її прагненні дотримуватися соціальних правил і
настанов (лі). Важливий етичний принцип, проголошений Конфуцієм: " не роби
іншим того, чого не бажаєш собі", "допомагай іншим у тому, чого сам хотів би
досягти". Усе це і складає зміст центрального поняття конфуціанського
вчення - гуманності, людяності (жень).
2. Шляхетному мужу мають бути притаманні такі риси, як скромність,
справедливість, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей,
почуття обов'язку, обумовлене знаннями і вищими принципами, а також
благопристойність і дотримання етикету. Він має поводити себе шанобливо
перед вищими, бути прихильним до простих людей і обходитися з ними
справедливо. Почуття обов'язку не може бути пов'язане з якимось
розрахунком. "Благородна людина думає про обов'язок, низька людина
піклується про вигоду", - вчив Конфуцій. У поняття обов'язку входило також
прагнення до знань, необхідність учитися і осягати мудрість древніх.
Невід'ємним обов'язком кожної людини було шанування старших і померлих
предків. Справжній "цзюнь-цзи" завжди чесний і щирий, прямодушний і
безстрашний, всерозуміючий, уважний у словах і обережний у справах,
байдужий до їжі, багатства, життєвого комфорту і матеріальної вигоди.
3. Головна мета людини, згідно з конфуціанством, полягає в прагненні досягти
моральної досконалості. У зв'язку з цим Конфуцій основну увагу приділяв
вихованню ідеальної людини - б
​ лагородного мужа (цзюнь-цзи).​ Це виховання
мусить здійснюватися в дусі поваги до старших (ді), відданості правителю
(чжун), синівської шани (сяо), вірності обов'язку (і). Кожний має виконувати
свої соціальні функції. Добропорядність, моральність людини полягає саме у
її прагненні дотримуватися соціальних правил і настанов (лі).
4. Спадщиною минулої епохи у конфуціанстві стали культ Неба і к
​ ульт предків​.
Небо конфуціанство розглядає і як частину п
​ рироди​, і як вищу ​духовну​ силу.
Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що
передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності
поклоніння Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найважливішою
підставою того, щоб вважати його релігією.
5. В процесі навчання, вважав Конфуцій, людина стає краще і моральніші,
прагне до виправлення недоліків і неправильних вчинків. Він виступав за
просвітництво народу з метою змусити його дотримуватися правильним
шляхом, який сам народ вибрати не може, бо це - вища мудрість, доступна

3.

лише деяким, покликаним правити людьми і своїм прикладом вести їх за
собою. Так Конфуцій обгрунтовував необхідність існування шару освічених
правителів. При цьому він обмежував навчання гуманітарними предметами і
зовсім ігнорував придбання трудових навичок. Особливу увагу він звертав на
вивчення давнину, коли існувало досконале правління, її
літературно-історичних пам'яток. Конфуцій, його учні та представники
конфуціанської філософської школи любовно зберігали і пропагували
пам'ятники давньої літератури. Завдяки їм ці пам'ятники дійшли до наших
днів як живі свідоцтва про древній китайській культурі і системі виховання
Завдання 2
Антидіалектична позиція
Характеристика
Релятивізм
Противагою догматизму є релятивізм
(від лат. relativus - відносний). Релятивізм
виходить з однобічного підкреслювання
постійності, змінності дійсності і
заперечення відповідної стійкості речей і
явищ. Якщо догматизм ґрунтується на
перебільшенні значення абсолютної
істини, ігноруючи момент її конкретності,
то релятивізм, навпаки, перебільшує
значення відносної істини, відкидаючи
момент її абсолютності. І, звичайно, тут
релятивізм виступає як різновид
метафізичного тлумачення істини. Отже,
релятивізм має безпосереднє
відношення до діалектики як теорії
пізнання і в цьому виступає як її
альтернатива.
Догматизм
Догматизм - спосіб мислення, що оперує
догмами (які вважаються незмінними
вічними положеннями, які не що
піддаються критиці) і спирається на них.
Для догматизму характерні
некритичність по відношенню до догмам
(відсутність критики і сумнівів) і
консерватизм мислення (нездатність
сприймати інформацію, що суперечить
догмам), сліпа віра в авторитети.
Еклектика
У процесі пізнання метафізика
часто-густо виявляється у формі
еклектики. Еклектика (від грец. elektikos
- той, що вибирає) -це механічне
поєднання в одному вченні різнорідних,
органічно несумісних елементів, які

4.

безпринципно запозичують з
протилежних концепцій;
використовування й підтасовування з
певною тенденційною метою вирваних з
контексту фактів, формулювань, цитат
тощо. Еклектика - це, образно кажучи,
"мішанина", тому вона не є ані теорією
розвитку, ані теорією пізнання, ані
методом, ані світоглядом. Небезпека
еклектики полягає в тому, що вона
нерідко маскується під діалектику.
Софістика
Завдання 3
Альтернативою діалектики є також
софістика, оскільки вона виступає одним
із негативних виявів метафізичного
способу мислення. Софістика (від грец.
sophismal-міркування,
засноване
на
навмисному порушенні законів логіки)
виявляється у формі аргументації, яка
базується
на
суб'єктивістському
тлумаченні
фактів,
подій
заради
збереження і утвердження існуючих
теоретичних положень чи виправдання
існуючого порядку речей. У своїх
побудовах софістика використовує різні
логічні помилки, підміну понять, невірні
форми висновків, а також мовні виверти і
хитрування,
багатозначність
понять.
Поширеним
видом
софістики
є
маніпулювання фактами, за допомогою
яких можна довести що завгодно. У наш
час софістика широко використовується
для того, щоб довести, що в історії
радянського суспільства взагалі немає
жодної світлої плями, а є лише помилки.
Метафізичність такого підходу очевидна,
тому що подібний підхід однобічний, а
значить, антидіалектичний.
Критикуючи софістику, слід мати на
увазі, що в історії розвитку науки вона
виконує і позитивну роль, сприяючи
виробленню наукової критики застарілих
положень свідомості, бо виникає як
відповідна реакція на загрозу системи
знань, що склалась.

5.

На мою думку світ котиться в безодню. Сьогодні існує багато екологічних
проблем, такі як: Забруднення повітря, Деградація земельних ресурсів, Неякісна
вода, Знищення лісів, Небезпечні геологічні процеси, Побутові відходи, Об'єкти
військової діяльності. Щоб вирішити їх, людині потрібно працювати над собою щоб
не забруднювати навколишнє середовище і т.д.
А люди в 21 столітті ліниві і не хочуть працювати над собою і світом. Тому я думаю
що світ котиться в безодню.
Завдання 4
Філософський
напрям або
ідейна позиція
Пояснення
терміну і суть
поняття
Час виникнення
або час
панування
Основна
проблема що
вирішується
Основні
представники
Скептицизм
СКЕПТИЦИЗМ
(від грецьк.
акєттко^ недовірливий)
гносеологічна
позиція, яка
полягає в
сумніві щодо
існування
істини і
надійних
критеріїв її
встановлення,
в недовірі до
певних
поглядів і
уявлень.
Започатковани
й у Древній
Греції Піроном
з Еліди, С.
проходить три
періоди: 1)
ранній С. (Пірон
і його
прихильники);
2) С.
платонівської
Академії
(Аркесилай,
Карнеад); 3)
пізній С.
(Агрипа, Секст
Емпірик та ін.).
стверджує
принципову
непізнаванніс
ть світу і
внаслідок
цього суто
символічний
характер
пізнання.
Пірон
Г ’юм
Діалектика
ДІАЛЕКТИКА
(грецьк.
бісЛвктшц мистецтво
вести бесіду,
сперечатися) вчення про
об’єктивну
суперечливіст
ь буття,
тотожність
протилежност
ей (конечне і
безконечне,
перервне і
безперервне,
зв’язок і
відокремленіс
В історії
філософії
діалектика
пройшла три
стадії: наївна
діалектика
античності,
ідеалістична
діалектика
німецьких
філософів
18—19 століття,
вершиною якої
стала
діалектика
Гегеля​, та
матеріалістичн
а діалектика
Д. виступає
як
методологія
оновлення
суспільної
практики і
духовного
життя.
Д. Геракліт,
Зенон,
Гегель, Маркс,
Ясперс, Адорно

6.

ть, сталість і
Маркса​,
мінливість і т. Енгельса​ та
д.), які, однак, Леніна​.
не
нейтралізують
одна одну, а
реалізуючись
у своїй
тотожності як
рух, розвиток і
творчість,
розгортаються
в
багатоманітніс
ть конкретних
форм сущого.
Агностицизм
АГНОСТИЦИЗ
М (від грецьк.
аууозато^ непізнаваний,
недоступний
пізнанню) філософське
вчення, яке
заперечує
можливість
пізнання
об’єктивного
світу,
обмежуючи
пізнання
сферою явищ.
Термін “А .”
введений англ.
природознавце
м Гекслі у 1865
р., але
елементи А.
можна знайти
ще в античній
філософії,
зокрема у
Протагора,
софістів,
скептиків.
Полягає в
неможливост
і пізнання
світу як речі в
собі.
Гносеологічн
ою причиною
появи А. є
відносність і
історична
обмеженість
знань та
споглядальни
й підхід до
процесу
пізнання.
А. Кант
Гекслі
Кантівский А.
Г ’юм
Метафізика
МЕТАФІЗИКА
(від. грецьк.
цєта; (рутка після фізики) філософське
вчення про
надчуттєві
принципи та
першооснови
буття
Термін “М.”
ввів
систематизато
р творів
Аристотеля
Андронік
Родоський (І ст.
до н.е.),
стосовно групи
трактатів про
“буття саме по
собі” .
осмислення
ситуації буття
людини у
світі.
М. Аристотель
Платон
Дуалізм
ДУАЛІЗМ (від
лат. сіиаііз - п
о д в ій н и й ) філософська
Термін “Д.” увів
нім. філософ
Вольф для
позначення
абсолютне
розмежуванн
я добра і зла
Вольф
Декарт
Кант

7.

позиція, що в
и х о д и т ь із
визнання
подвійності
(двоїстості,
бінарності)
субстанцій,
або
першоначал
світу (духа і
матерії); рівнів
пізнання
(напр.,
трансцендента
льного та
емпіричного),
морально-ети
чних начал
(добра і зла).
метафізичної
протилежності
духовного і
матеріального.
Завдання 5
Головною особливістю такого стилю мислення як інтелектуальної системи – є уміння
аналізувати будь-які проблеми, встановлювати зв’язки, виявляти протиріччя,
знаходити для них рішення на рівні ідеальних, прогнозувати можливі варіанти
розвитку таких рішень
Головною метою педагогіки як науки про навчання була і є підготовка кадрів для
здійснення всіх технологічних операцій на будь-якій ділянці функціонування
суспільства як соціальної, так і виробничої структури.
До теперішнього часу педагогіка ішла за потребами суспільства, задовольняючи їх
часом із значним запізненням. Адже кожна нова потреба була для суспільства
найчастіше несподіваною: хто може сказати, які спеціальності потрібні будуть
завтра?
Темп сучасного науково-технічного прогресу ставить перед системою освіти
принципово нове завдання: сформувати особистість, що ефективно реагує на
постійні зміни.
Сучасному суспільству необхідна система інтелектуального і психічного розвитку,
що формує в особистості стійкі компоненти творчого стилю мислення.
Головною особливістю такого стилю мислення як інтелектуальної системи – є
уміння аналізувати будь-які проблеми, встановлювати зв’язки, виявляти протиріччя,

8.

знаходити для них рішення на рівні ідеальних, прогнозувати можливі варіанти
розвитку таких рішень.
Якщо в системі освіти програми будувати на запам’ятовуванні, накопиченні фактів і
інших нетворчих формах діяльності, то більшість учнів, особливо з числа тих, хто
успішно навчався у школі, чинитимуть серйозний опір. Якщо подальше навчання чи
робота вимагають від них проявів творчих здібностей.
Уникнути таких конфліктів можливо, якщо тренування і заохочення творчої
діяльності почнуться на початку освітнього курсу.
Психологія творчості як наука почала складатися на межі ХІХ-ХХ ст. До середини ХХ
ст.. психологія пов’язувала творчі здібності і розумовий розвиток. Але дослідження
багатьох психологів показали відсутність прямої залежності творчих здібностей від
інтелекту і суми знань.
Інтелект і творчі здібності – це різні аспекти обдарованості людини. Інтелектуальну
сферу характеризують розвинена пам'ять, допитливість, вміння класифікувати,
встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, уміння планувати і прогнозувати,
робити висновки.
Творчі здібності – явище багатогранне. За визначенням Е.Фромма, креативність – це
здатність дивуватися, шукати рішення у нестандартній ситуації, спрямованість на
нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід.
До основних характеристик креативного мислення належать:
уміння бачити проблему;
продуктивність – багато ідей, асоціацій, варіантів вирішення проблеми;
гнучкість – здатність швидко змінювати способи дій, уміння легко зрозуміти
нову точку зору, уміння відмовитися від засвоєної точки зору;
оригінальність – рідкісність, унікальність, незвичайність способу розв’язання
певної проблеми;
самостійність – потреба у систематичній самостійній роботі у плані
самовдосконалення, розвитку своїх здібностей.
Тільки гармонійне поєднання характеристик інтелекту і креативності зумовлює
становлення самодостатньої особистості.