Джавахарлал Неру

1. Джавахарлал Неру 14.11.1889 — 27.05.1964

ДЖАВАХАРЛАЛ НЕРУ
14.11.1889 — 27.05.1964
Перший прем'єр-міністр Індії

2. Біографія

Джавахарлал Неру був буквально
генетично прив'язаний до політичної
сфери.
Народився 14 листопада 1889 р. в
сім'ї визначного діяча партії
Індійський Національний Конгрес
(ІНК) Мотілала Неру.
Як більшість представників індійської
національної еліти, здобув ґрунтовну
англійську освіту в британській
аристократичній школі Харроу і
Кембриджі.

3. Політична діяльність

У 22 роки вступив в ІНК, зайнявся професійною
політичною діяльністю. У 1946 р. як віце-прем'єр
очолив тимчасовий уряд Індії, з серпня 1947 р. із
проголошенням незалежності Індії і до своєї смерті
беззмінно займав пости прем'єр-міністра і міністра
закордонних справ.
Політична філософія Неру особливо проясняється
порівняно з системою поглядів Ганді. З них двох
Махатма Ганді був рішучішою особою.
Ганді оцінював політику з морально-етичних позицій,
Неру підходив до неї як раціоналіст, в його арсеналі
багато методів — від громадянської непокори до
відкритих озброєних виступів на захист національної
незалежності. Ганді бачив майбутнє Індії в
самобутності общин індуїстів, Неру будував
буржуазно-демократичну державу західного типу з
сильною державною основою і ліберальнонаціональною ідеологією.

4. 20 — 30-і роки

У 20 — 30-і роки Джавахарлал Неру
очолив ліве крило ІНК і відстоював лінію
«пурна сварадж» (повна незалежність).
Політичним ідеалом для нього тоді був
СРСР, а привабливою ідеологією –
соціалізм.
Він відвідав в 1927 році СРСР і вступив у
прорадянську Антиімперіалістичну Лігу,
бачення світової історії відбив в листах
дочці Індіри з в'язниці, в яких
висловлював ідеї матеріалізму і
соціальної діалектики.

5. Джавахарлал Неру і модернізація Індії

Неру здійснював свій соціальноекономічний курс на створення
державного сектора й кооперацію
сільського господарства в Індії.
Під його керівництвом розгорнулася
широка індустріалізація Індії, створювався
державний сектор індійської економіки.
Курс Неру на введення сільгоспкооперації
мав забезпечити подолання дуалізму
індійської економіки та успішне
здійснення індустріалізації Індії.
Неру активно виступав за розвиток
спільної обробки землі, але вважав, що на
даному історичному етапі колективна
обробка землі менш ефективна у
виробничому відношенні.

6. Капіталізм

Неру визнавав прогресивність капіталізму, який
вирішив проблему виробництва та подав багато
корисних уроків в області управління.
Імперіалізм, на думку Неру, був природним
породженням капіталізму, сутністю якого було
порушення вільної конкуренції і необмежене
прагнення наживи.
Валютна криза 1957 -1958 рр. не дозволила
Неру почати перехід до прискореної
індустріалізації - ідеї, яку він виношував
протягом 30, - 40-х рр.

7. Помилка

Основна помилка Неру була у тому, що він
проігнорував необхідність розморожування
золотого запасу, яке повинно було підвищити
інфляційні очікування та перешкодити
виникненню валютної кризи.
Незважаючи на вибух народжуваності на початку
50-х р. і падіння показника національного доходу,
Неру вдалося досягти довгострокового приросту
чистого національного продукту.
Неру хотів створити суспільство, де народ буде
виступати ініціатором позитивних перетворень, а
не держава.

8. Політика Джавахарлала Неру

Неру віддавав перевагу стратегії неприєднання,
на його думку, у цивілізації кожного великого
народу існують "деякі риси величі", тому
найкоротшим шляхом до всебічного прогресу
Індії має бути взаємне збагачення великих
держав та Індії.
Завдяки цивілізаційному підходу Неру визначив
трьох пріоритетних партнерів Індії на
міжнародній арені: Америка, Росія та Китай.
Таким чином, цивілізаційний підхід став ідейнотеоретичним обгрунтуванням політики
неприєднання, і дозволив Неру більш чітко
побачити як позитивні, так і негативні риси США
та СРСР.

9. Зв'язок із СНД

Позиція Неру зумовила подальше
перебування Індії у складі Співдружності
націй. Неру свідомо намагався змінити
соціокультурну традицію Індії, щоб
зробити її традиціоналістської, тобто,
змінивши сутність, надати їй гнучкості та
м'якості для взаємодії з новаціями.
Слід зазначити, що він відкривав Індію
не стільки для європейців, скільки для
європеїзованої індійської еліти, подібної
йому, що була в значній мірі відірвана
від свого коріння.

10. Лемешов, Корнієнко 11-А