Лінгвокультурологія

1. Лінгвокультурологія

2. Література

1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
Алефиренко Н.Ф. Лингвокультурология. Ценностносмысловое пространство языка: учебное пособие. – М.:
Флинта, 2010. – 288 с.
Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. / Отв.
ред. М.А.Кронгауз, вступ. ст. Е.В.Падучевой. – М., 1996. –
416 с.
Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу:
Монографія, 2-е вид. – К.: Логос, 2004. – 284 с.
Кононенко В. І. Українська лінгвокультурологія: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів.— Київ:
Вища школа, 2008.— 327 с.
Манакін В. М. Мова і міжкультурна комунікація: навч. посіб.
– К.: ВЦ «Академія», 2012. – 288 с.
Маслова В. А. Лингвокультурология. – М.: Издательский
центр «Академия», 2001. – 208 с.
Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация:
Учебн. пособие. – М.: Слово, 2000. – 624 с.

3. План

1. Лінгвокультурологія як галузь сучасної
лінгвістики.
2. Лінгвокультурологія й сучасні галузі
мовознавства.
3. Взаємозв’язок мови і культури як головна
проблема лінгвокультурології.
5. Одиниці лінгвокультури.
6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві
7. Мова і міжкультурна комунікація.

4. 1. Лінгвокультурологія як галузь сучасної лінгвістики

Лінгвокультурологія – комплексна,
міждисциплінарна галузь знань, що
зорієнтована на з’ясування питань
взаємозв’язку і взаємодії національної мови
і культури, зокрема репрезентації мовою
фактів матеріальної і духовної культури.

5. 1. Лінгвокультурологія як галузь сучасної лінгвістики

Як самостійна наукова галузь формується у 90-і рр. ХХ ст.
на основі тріади «мова – культура – людська особистість».
Назва лінгвокультурологія з’явилась у працях таких
мовознавців: В. М.Телія, Ю.С.Степанов, Н.Д.Арутюнова,
В.В.Воробйов, В.А.Маслова, С.Г. Воркачов, В.І.Карасик,
Г.Г.Слишкін, В.В.Красних та ін.
С.Г.Воркачов народження лінгвокультурології пов’язує з
появою у 1991 р. збірника статей за редакцією
Н.Д.Арутюнової «Логічний аналіз мови. Культурні
концепти».

6. 1. Лінгвокультурологія як галузь сучасної лінгвістики

• Для лінгвокультурології однією з базових наук є
культурологія.
• Культурологія – галузь знань, що формується на
межі соціального і гуманітарного знання про людину і
суспільство і вивчає культуру як цілісний феномен.
• Термін з’явився у першій половині ХХ ст.
• У 1913 р. слово Kulturologie використав нім. вчений
В. Оствальд.
• Англ. термін culturology незалежно від нього у
1949 р. вжив американський антрополог Л.Уайт.

7. 1. Лінгвокультурологія як галузь сучасної лінгвістики

Назви дисциплін культурологія і лінгвокультурологія
поширені у східнослов’янських наукових студіях.
У англомовній науковій традиції ці терміни мають свої
аналоги:
культурологія – культурна антропологія;
лінгвокультурлогія – антропологічна лінгвістика
(лінгвістична антропологія).

8. 1. Лінгвокультурологія як галузь сучасної лінгвістики

Лінгвокультурологія – це наукова дисципліна,
предметом вивчення якої є репрезентація у мові
фактів культури, своєрідним продуктом якої є так
звана лінгвокультура (М.Ф.Алефіренко).
Лінгвокультура – зафіксована й опанована
певною етномовною свідомістю частина
культури, у якій злиті і взаємопов’язані явища
мови і культури (М.Ф.Алефіренко).

9. 1. Лінгвокультурологія як галузь сучасної лінгвістики

Лінгвокультурологія – комплексна
наукова дисципліна синтезованого типу, що
вивчає взаємозв’язок і взаємодію культури і
мови у їх функціонуванні та відображає цей
процес як цілісну структуру одиниць у єдності
їх мовного та позамовного (культурного)
змісту за допомогою системних методів і з
орієнтацією на сучасні пріоритети і культурні
настанови (системи норм і суспільних
цінностей) (В.В.Воробйов).

10. Засоби і способи репрезентації культури у мові (за В. А.Масловою)

1)
2)
3)
4)
5)
6)
7)
8)
9)
слова і вирази, що є предметом лінгвокраїнознавства;
міфологізовані культурно-мовні одиниці (міфологеми);
паремії;
символи, стереотипи, еталони й ритуали;
образи;
мовленнєва поведінка;
стилістична організація мови;
мовленнєвий етикет;
взаємодія мови й релігії.

11.

Об’єкт, предмет, одиниці лінгвокультурології
О. О. Селіванова:
Об’єт Л.: засоби мовної
Предмет Л.:
системи та її дискурсивні
способи фіксації цієї
продукти, які фіксують
інформації у мові і мовленні.
культурно значиму інформацію.
С. Г. Воркачов:
Предмет Л. : мовна картину
Основна евристична одиниця
світу, мовна особистість, мовна – лінгвокультурний концепт, що
свідомість, ментальність,
за будь-яких тлумачень
(етнічний) менталітет,
визначається як поняття,
культурний код тощо.
«занурене» у культуру і мову.

12. Аспекти лінгвокультурологічних досліджень

1) діахронічний, що вивчає еволюцію
лінгвокультурного стану етносу;
2) зіставний, спрямований на аналіз відбитків
культури в етносвідомості й мові одного етносу під
кутом зору іншого;
3) ситуаційний що описує певну лінгвокультурну
ситуацію, яка склалася в країні, регіоні і т. ін.;
4) когнітивний, орієнтований на характеристику
культурних концептів народу і мовних засобів
їхньої репрезентації;
5) семантичний, що описує культурні компоненти в
семантиці мовних знаків і текстів, а також наявні в
мові культурні коди;
6) дискурсний, що досліджує культурні вияви в
комунікації, різних типах текстів і дискурсів.

13. 2. Лінгвокультурологія і сучасні галузі мовознавства

Лінгвокультурологія
Етнолінгвістика
Психолінгвістика
Соціолінгвістика
Когнітивна
лінгвістика

14. 2. Лінгвокультурологія і сучасні галузі мовознавства

Л. — когнітивна
лінгвістика
Л. —
психолінгвістика
Л. —
соціолінгвістика
Л. —
прагмалінгвістика
• Розгляд однієї з найбільш потаємних
сфер культури – мовної свідомості.
• З’ясування універсальних і
етнокультурних психічних механізмів
породження і сприйняття мовлення,
кодування і декодування етнокультурної
картини світу.
• Осмислення суспільних чинників, що
впливають на становлення і розвиток
мовної особистості і формування
національно-культурного компонента у
семантичному просторі мови.
• Висвітлення етнокультурологічних
аспектів комунікації.

15. Науки, що займаються проблемою «мова і культура»

Лінгвокраїнознавство
Соціолінгвістика
Етнолінгвістика
Лінгвокультурологія

16. Напрями лінгвокультурології

Фразеологічно
орієнтований
• вивчає культурно маркований зміст
фразеологічних одиниць різних мов
Логіко-лінгвістичний
(концептологічний)
• представлений описом наявних у
відповідній культурі концептів,
встановленням культурних домінант
різних етносів
Лексикографічний
• має прикладну спрямованість на
укладання різних словників і довідників,
які містять культурну інформацію
Лінгводидактичний
• орієнтований на методику викладання
мови як іноземної під кутом зору
культурних розбіжностей носіїв різних
мов.

17. 2. Лінгвокультурологія та сучасні галузі мовознавства

Лінгвокраїнознавство – прикладна мовознавча галузь,
що розглядає фіксацію у мові та її знакових продуктах
інформації про історію, матеріальну й духовну культуру
певного народу в аспекті вивчення іноземної мови та у
проекції на практику перекладу.
• Виокремилося з методики викладання мови як
іноземної у 60-ті рр. ХХ ст.
• Згідно з лінгвокраїнознавчою теорією слова
В.Г.Костомарова, і Є.М.Верещагіна предметом
лінгвокраїнознавства є відібраний мовний матеріал, що
відображає культуру тієї країни, мова якої вивчається.

18. 2. Лінгвокультурологія і сучасні галузі мовознавства

Як окрема мовознавча галузь лінгвокультурологія
сформувалася на межі етнолінгвістики і
соціолінгвістики.
Питання зв’язку мови й етнічної культури є
дотичними сфері етнолінгвістики, а зв’язок мови з
іншими культурними кодами постає у проекції на
соціолінгвістику.

19. Визначення етнолінгвістики М. І. Толстим

(«Широке»), що переважає у працях
Московської етнолінгвістичної школи)
кваліфікує Е. як комплексну дисципліну,
предметом вивчення якої є
увесь «план змісту» культури,
народної психології й міфології
незалежно від засобів їхнього
формального втілення
(слово, предмет, обряд, зображення тощо).
(«Вузьке») розглядає Е. як «напрям
у мовознавстві, що орієнтує дослідника
на розгляд співвідношення мови й духовної
культури, мови й народного менталітету, мови
й народної творчості, їхнього взаємозв’язку
та різних типів їхньої кореспонденції».

20. Етнолінгвістика

За широкого тлумачення аналізується не лише мова як така,
а «мова культури», тобто всі знакові продукти культури
в аспекті їхньої форми та змісту: мови
(лексика, фразеологія), етнографії
(обряди й вірування), фольклору
(вербальні тексти та їхній
ритуальний контекст, комунікативні
параметри їхнього виконання),
образотворчого, музичного мистецтва.
Такий підхід отримав утілення у працях
Інституту слов’янознавства РАН,
зокрема у п’ятитомній колективній праці
– словнику «Славянские древности».

21. Славянские древности

22. Етнолінгвістика у тлумаченні Є. Бартмінського

1) Розглядається мова й мовлення певного етносу і сам етнос як носій
мови; 2) акцентується увага на дослідженні етнічної психології
(особливості поведінки, емоційних реакцій, психіки, характеру, а також
національної самосвідомості народу).
Бартмінський ламає кордони між
діалектологією, фольклористикою,
лінгвістикою й етнографією .
Поєднує когнітивний підхід
до мови з традиційним,
гумбольдтівським і потебніанським. поглядом на мову.

23. Етнолінгвістика у тлумаченні Є. Бартмінського

Помітною лексикографічною працею
польської етнолінгвістичної школи є
«Словник народних стереотипів і символів», 1996 р.,
у якому репрезентовані народна
концептуалізація світу
та народна ментальність.
Має тематичну структуру
і представляє усю народну картину
світу і людини в «біблійному»
порядку її створення.
Охоплює такі тематичні розділи:
1) космос; 2) рослини; 3) тварини;
4) людина; 5) суспільство;
6) релігія, демонологія;
7) час, простір, міри, кольори.

24.

Етнолінгвістика
Орієнтується на стан взаємодії
мови і культури в минулому.
Лінгвокультурологія
Орієнтується на сучасний стан
функціонування мови й культури.
Мета – опис повсякденної картини світу.
Спрямована на вияв народних
Окрім вияву народних стереотипів,
стереотипів, символів, міфологем. символів, міфологем, матеріалом Л. є
живі комунікативні процеси,
літературний, філософський, релігійний,
фольклорний дискурси як джерела
культурної інформації.
Дослідницькі інтереси спрямовані З’ясовує відображення в мові й текстах
на народну культуру і її відбитки надбань світової культури, інших культур
в мові й мовленні.
різних епох, а також субкультур різних
угруповань людей у межах етносу та поза
його межами (субкультури молоді,
музикантів, жінок і чоловіків тощо).
Об’єкт дослідження – всі знакові
продукти культури в аспекті
їхньої форми та змісту.
Об’єкт аналізу – мовні і дискурсивні
одиниці.

25. 3. Проблема взаємодії мови і культури

Функції культури:
а) «консервативна» (функція збереження);
б) «прогресивна», «розвивальна» (передбачає перегляд,
переоцінку, а нерідко й відмову від того, що було
прийнято на попередніх етапах).
Ознаки культури:
характеризує життєдіяльність особистості, групи,
суспільства загалом;
є специфічним способом буття людини;
має свої просторово-часові межі;
розкривається через особливості поведінки, свідомості і
діяльність людини, як і через речі, предмети, твори
мистецтва, знаряддя праці, через мовні форми, символи і
знаки.

26. Етимологія слова культура

Початково словом культура (лат. cultura)
позначали обробіток і догляд за землею (лат.
agricultura), щоб зробити її придатною для
задоволення людських потреб, аби вона могла
слугувати людині.
Пізніше слово культура набуло переносного
значеннял:«догляд, удосконалення тілеснодушевно-духовних нахилів і здібностей
людини»; відповідно говорять про існування
культури тіла, культури душі і духовної
культури.
З часом слово культура стало багатозначним,
адже вживалося у значенні «виховання, освіта,
розвиток, шанування». Очевидно, саме тому
лексема культура почала використовуватися
щодо людини як синонім до слів освіченість,
вихованість.

27. 3. Проблема взаємодії мови і культури

• А. І.Кравченко: у повсякденному житті слово культура
вживається як мінімум у трьох значеннях:
• по-перше, це певна сфера життя суспільства, що набула
інституціонального вираження (міністерства культури з
розгалуженим апаратом чиновників; середні спеціальні і вищі
навчальні заклади, що готують фахівців у галузі культури;
журнали, об’єднання, театри, музеї, що займаються творенням
і поширенням духовних цінностей);
• по-друге, це сукупність духовних цінностей і норм,
притаманних великій соціальній групі, спільноті, народу чи нації
(елітарна культура, українська культура, зарубіжна культура,
культура молоді тощо);
• по-третє, культура є показником високого рівня якісного
розвитку, духовних досягнень (культурна людина у значенні
«вихована», культура робочого місця у значенні «охайно
прибраний, чистий функціональний простір»).
• нарешті, іноді культуру тлумачать лише як мистецтво і
літературу.

28. Наукові визначення культури

Е. Тейлор: культура – це комплекс, що містить
знання, вірування, мистецтво, мораль, закони,
звичаї, а також інші здібності і навички, успадковані
людиною як членом суспільства.
В. Томас: культура – це матеріальні і соціальні
цінності будь-якої групи людей (інститути, звичаї,
настанови, поведінкові реакції).

29. Проблема взаємодії мови і культури

Лінгвокультура – комплекс
мовних одиниць, що
заповнюють ціннісно-змістовий
простір мови у процесі пізнання
дійсності.

30. 3. Проблема взаємодії мови і культури

Мова – історично сформована динамічна
система фонетичних, лексичних і
граматичних одиниць, що об’єктивує роботу
мислення та слугує засобом спілкування і
взаємодії людей у суспільстві.

31. 3. Взаємозв’язок мови і культури

Ю.С.Степанов:
1) мова індивіда;
2) мова як член сім’ї мов;
3) мова як структура;
4) мова як система;
5) мова як тип і характер;
6) мова як комп’ютер;
7) мова як простір думки і як «оселя духу»
(М. Гайдеґґер), тобто мова як результат складної
когнітивної діяльності людини.

32. Взаємозв’язок мови і культури (С. Г. Тер-Мінасова)

• Мова – дзеркало культури, в ній відображено реальний світ, що
оточує людину, умови її життя та суспільна самосвідомість народу,
його менталітет, національний характер, спосіб життя, традиції,
звичаї, мораль, система цінностей, світовідчуття, бачення світу.
• Мова – скарбниця культури. Вона зберігає культурні цінності – у
лексиці, в граматиці, в ідіоматиці, у приказках і прислів’ях, у
фольклорі, у художній і науковій літературі, у формах писемного і
усного мовлення.
• Мова – передавач, носій культури. Вона передає скарби
національної культури з покоління у покоління. У процесі
оволодіння рідною мовою діти засвоюють разом з нею і
узагальнений культурний досвід попередніх поколінь.
• Мова – знаряддя, інструмент культури. Вона формує людську
особистість, носія мови, через закладені у мові бачення світу,
менталітет, ставлення до людей, тобто через культуру народу.

33. К. Леві-Стросс про співвідношення мови і культури:

К. Леві-Стросс про співвідношення мови і культури:
• Мова є продуктом культури, частиною культури, одним з
її елементів, умовою культури.
• «Мова видається мені переважно фактором культури, і це
в багатьох аспектах: насамперед, тому, що мова – частина
культури, одна з тих здібностей чи звичок, які ми
отримуємо від зовнішньої традиції; потім, тому, що мова є
основним інструментом, найефективнішим засобом, за
допомогою якого ми опановуємо культуру; нарешті, і
особливо тому, що мова – найсучасніше з усіх явищ
культурного порядку, що утворюють систему, і якщо ми
хочемо зрозуміти, що таке мистецтво, релігія, право,
можливо, навіть кухня і правила ввічливості, ми повинні
розглядати їх як коди, що формулюються поєднанням
знаків за зразком мовної комунікації».

34. 4. Способи вираження культурної інформації у мові і мовленні

1) культурні семи – елементи значення номінативних одиниць, що
позначають культурні реалії (укр. вишиванка, рушник, кобзар,
вечорниці, рос. матрёшка, балалайка, самовар, лапти, щи; ісп.
матадор, тореадор, яп. ікебана); напр., ікебана –япон.,
«мистецтво складання букетів з живих чи засушених рослин
(початково поширене в Японії)».
2) культурний фон – ідеологічно маркований культурний зміст
номінативних одиниць; характеристика НО (слів і
фразеологізмів), що позначають явища соціального життя й
історичні події (Пропав, як швед під Полтавою, червоні і білі).
3) культурні концепти – відносно стійкі уявлення, сформовані у
певній культурі на основі відповідних ціннісних орієнтацій і
соціально-історичного досвіду носіїв культури, позначені
іменниками (наприклад, концептів Доля, Воля, Істина, Любов,
Радість, Краса, Щастя);
4) культурні конотації – оцінні емоційні, експресивні і
функціонально-стилістичні відтінки значення мовних одиниць,
зумовлені культурними пріоритетами й настановами.

35. Культурні семи

• Безеквівалентна лексика – це слова або словосполученя, які
позначають специфічні поняття, притаманні лише певним мовам і
не мають перекладних еквівалентів.
• До складу специфічно забарвленої національної лексики входять
слова, що позначають різні риси матеріального і духовного життя,
адміністративні і політичні форми правління, посади публічних
осіб, людські звички, нахили, національні костюми та традиції, їжу
та напої, навіть часовий простір як результат оточення людини.
• Часто перекладаються методом транскрипції борщ – borsch (укр.
нац. рідка страва, що вариться з овочів); кутя – kutya (обрядова
каша з ячмінних або пшеничних зерен); вареники –
varenyky (невеликий варений виріб, зліплений з прісного
тіста і начинений); козак – сossack (вільна озброєна людина, що
жила на півдні України); плахта – plakhta (жіночий одяг типу
спідниці).

36. Культурний фон

• Культурний фон – характеристика номінативних одиниць (слів
і фразеологізмів), що позначають явища соціального життя й
історичні події.
• Терпи, козаче, отаманом будеш – “потрібно потерпіти певний
час, щоб усе налагодилося” (виникло у козацьку добу);
• непроханий гість гірше татарина – “той, хто з’явився у домі
несподівано, без запрошення або попередження, кого не раді
бачити, як татарина в часи Русі”;
• відкладати в довгий ящик – відкладати виконання якоїсь
справи на довгий, невизначений час (виникло у радянські часи);
• іду на ви – “йти війною проти кого-небудь”, вислів князя
Святослава, яким він оголошував війну;
• Іван безрідний – про духовно вбогу людину (без традицій,
принципів, переконань ) – виникло за часів кріпаччини.

37. Культурна конотація

Конотація – єдність суб'єктивних та об'єктивних,
комплексних, гетерогенних, переважно імпліцитних
елементів у семантичній структурі слова і ФО, які
постають на основі образного уявлення про дійсність і
які відбивають менталітет народу.
Існують специфічні для кожного народу образноасоціативні механізми переосмислення первинних
значень під час вторинної номінації.

38. Культурна конотація

Собака в українців (поряд з негативними явищами) асоціюється з
вірністю, відданістю, невибагливістю, наприклад, собача вірність,
собаче життя.
У білорусів собака конотує здебільшого негативні ознаки –
ушыцца ў сабачую скуру («стати ні на що не здатною, лінивою
людиною»), сабакам падшыты («погана людина»).
У киргизів іт (собака) – лайливе слово, що приблизно збігається з
укр. свиня.
Укр. свиня є символом а) бруду, б) невдячності, в) невихованості;
для англійців pig означає ненажеру; у киргизів, казахів, узбеків та
інших мусульманських народів додається конотація винятково
релігійного плану, внаслідок чого чочко (свиня) стає різким
лайливим словом; у в’єтнамській картині світу свиня – символ
глупоти.
Отже, собака, свиня конотують у різних народів різні ознаки, що
свідчить про специфічність, індивідуальність образного мислення у
цих народів.

39. Поняття лінгвокультуреми (В. В. Воробйов)

Лінгвокультурема – одиниця лінгвокультурології,
мовний знак, який містить культурну інформацію.
• Лінгвокультурема не є одиницею мовної системи, а лише базовим
терміном лінгвокультурології і служить на позначення одиниці
вербалізації культурного змісту.
• Лінгвокультурема – міжрівнева одиниця лінгвокультурологічного
поля, яке належить лінгвокультурній компетенції носіїв мови та
культури. План вираження Л. може відповідати лексемі,
словосполученню, тексту. Планом змісту Л. є культурна
інформація – сукупність культурно маркованих знань і уявлень
носіїв певної культури (В. В. Воробйов).
• До складу лінгвокультурем входять символи культури, знаки
прецедентних феноменів, а також мовні одиниці, які
репрезентують культурні стереотипи, концепти, міфи й архетипи
колективного позасвідомого. Між цими типами немає чіткої межі,
оскільки в культурному концепті може бути закладено елемент
міфу, стереотип, архетип (С. О. Селіванова).

40. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

Антропоцентризм (гр.
anthropos «людина» + сentrum
«центр») – це засаднича ідея,
відповідно до якої людина є
центром Всесвіту та метою всіх
подій, що відбуваються у світі.

41. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

• У наш час ідея антропоцентричності мови
загальновизна: для багатьох мовознавчих
досліджень людська особистість виступає як
органічна точка відліку.
• З кінця 90-х рр. ХХ ст. антропоцентричний
принцип є одним з основних у сфері наук про
мову і людину: психолінгвістиці,
соціолінгвістиці, лінгвокультурології й філософії
мови та когнітивній лінгвістиці.
• Сучасну мовознавчу парадигму визначають як
антропоцентричну: інтереси дослідника
зміщуються з об’єктів пізнання на суб’єкт, тобто
аналізується людина в мові і мова в людині.

42. Різні підходи до реалізації принципу антропоцентризму (Маслова В.А.)

1) передбачає включення «мовної особистості»
в об’єкт науки про мову;
2) відображений у сучасній лінгвістичній
філософії, а також пов’язаний з визнанням
мови як частини людини;
3) розглядає людину (користувача мови) як
предмет мовознавства;
4) базується на визнанні мови як того
складника, що робить людину людиною.

43. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

• Термін антропоцентрична лексика
Ю. Д. Апресян визначає через зв’язок з
концептом «людина». Антропоцентричним
називає слово, лексичне значення якого
містить компонент «людина»: «Оскільки
мова – знаряддя людини, більшість слів
будь-якої людської мови антропоцентрична
тривіальним чином».

44. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

• Сема «людина» міститься, наприклад, у
позначенні більшості домашніх тварин і
культурних рослин, адже людина їх вирощує, щоб
якимось чином використовувати, усіх артефактів
(тобто, предметів, створених людиною, на відміну
від природних об’єктів), різних видів діяльності
(грати, читати, співати, творити), більшості
внутрішніх станів (розмірковувати, хвилюватися,
сподіватися), актів мовлення (розповідати,
прохати, обіцяти, звітувати) і багатьох інших
слів.

45. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

• Антропоцентризм мовної картини світу
позначається на ракурсі аналізу явищ мови, коли
будь-які мовні одиниці описуються насамперед
для того, щоб визначити їхнє місце у житті
людини.
• Тлумачення слів парк, гай, ліс:
• Гай, ліс – це сукупність дерев, не організованих
людиною у просторі, парк – сукупність дерев,
розміщених людиною у просторі.
• Парк протиставляється гаю і лісу як творіння
людини. Гай і ліс протиставляються одне одному
з погляду здатності людини охопити їх поглядом,
обійти й орієнтуватися в них.

46. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

Антропоцентризм постає як принцип
«наповнення» мовних категорій. Про нього
доцільно говорити там, де є можливість вибору,
відбиття людської точки зору – у сфері вторинної
антропологізації.
Антропоцентризм слід відмежувати від інших
явищ у сфері дії людського чинника у мові,
зокрема таких, як антропометризм і
антропоморфізм.

47. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

Антропометризм – шкалювання, точкою відліку якого є
людина, тобто подання об'єктів як співмірних людині в
оцінному чи кількісному плані.
• Наприклад, всі ФО з семантикою часу функціонально
спрямовані на позначення моменту діяльності людини:
• «моментально» – в мить ока, одним стрибком;
• «моментальність початку дії» – з ходу;
• «втрата чогось важливого / вартісного» – проспати царство
небесне, гав ловити;
• «завчасна дія (з негативною оцінкою)» – поперед батька в
пекло;
• «близько» – на відстані витягнутої руки, не бачити далі
свого носа;
• «зовсім, нітрохи» – ані кроку;
• «з самого початку» – з перших кроків.

48. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

Антропоморфізм (греч. anthropos 'людина' и
morphe 'вид, форма') – наділення людськими
якостями, уподібнення людині.
Насамперед фігурує:
1) як світоглядний принцип;
2) як принцип мовної номінації.

49. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

• Термін антропоморфізм (антропоморфізми) використовують
на позначення одиниць мови, що позначають відповідні
«людські» ознаки, властивості, дії і відношення подібності
між людиною й іншими предметами та явищами (рослинами,
тваринами, об’єктами неживої природи, міфологічними
істотами тощо).
• Лексичні антропоморфізми: ручка (дверна), носик
(чайника), вушко (голки), ніжка (стола), зубок (часнику).
• Синтаксичні антропоморфізми: зачарована Десна,
зачаровний ліс, зачаровані частки, втома матеріалу.
• Антропоморфізми притаманні комп’ютерній термінології:
інтелектуальні комп’ютерні мережі, діалогова програма,
пам’ять комп'ютера, комп’ютер запам’ятовує (розв’язує
задачу) тощо.

50. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

Зворотній ефект антропоморфізму
– речоморфізм: мені потрібно
перезавантажитися, оперативки
бракує, щоб запам’ятати.
«У Сімферополі я став свідком
напрочуд цікавого діалогу закоханої
пари. Дівчина щось затято й палко
доводила хлопцеві, на що він,
обережно торкнувшись, м’яко
запитав: «Гдє у тєбя CTRL – ALT –
DEL?» – Вона миттєво
усміхнулася: «Хочєш сказать, мне
нужна перезагрузітса?» – Ну, семь
бед – адін RESET», – підсумував
він… і обоє пішли заспокоєні і
щасливі» (О.Кочевих).

51. 6. Антропоцентризм у мові і мовознавстві

• Зооморфізм також притаманний первісній свідомості.
• Наприклад: голодний як вовк, німий як риба, хитрий як
лисиця, брудний як свиня, впертий як осел, здоровий як
бик, балакучий як сорока, колючий як їжак, надутий як
індик, плентатися як черепаха, задерикуватий як півень,
пихатий як (жаба, півень).
• Принцип зооморфізму покладено в основу номінації
багатьох лексем.
• Анг. to wolf – «пожирати», to dog – «невідступно ходити
(за кимось)», to monkey – «жартувати, пустувати,
бавитися, перекривляти», to cock – «поводитися зухвало,
дражнити», to pigeon – обманювати; to crow –
1)«галасливо радіти; 2)зловтішатися (при цьому радісно
вигукуючи); 3) хвалитися».

52. Принцип зооморфізму

Українська мова
приголубити
проґавити
наїжачитися
собачитися
мавпувати
“тинятися”
-
Російська мова
петушиться
приголубить
прогавить, проворонить
ершиться
бычиться (набычиться)
наёжиться
собачиться (насобачиться)
попугайничать
обезьянничать
слоняться
крысятничать
ишачить

53. 7. Мова і міжкультурна комунікація

Поняття «міжкультурна (кроскультурна, міжетнічна)
комунікація» (чи «міжкультурна інтеракція»)
запровадили у науковий обіг Г.Трейгер і Е. Холл у
роботі «Культура і комунікація. Модель аналізу»
(1954).
Міжкультурна комунікація – ідеальна мета, до якої
повинна прагнути людина у своєму бажанні якомога
краще й ефективніше адаптуватися до
навколишнього світу.

54. 7. Мова і міжкультурна комунікація

Міжкультурна комунікація – це адекватне
взаєморозуміння двох учасників
комунікативного акту, які належать до різних
національних культур (Є.М.Верещагін,
В.Г.Костомаров).
Міжкультурна комунікація – наука, яка
вивчає особливості вербального та
невербального спілкування людей, що
належать до різних національних
лінгвокультурних спільнот (В.М. Манакін)

55. 7. Мова і міжкультурна комунікація

Лінгвістичний аспект міжкультурної комунікації
передбачає вивчення мовних відмінностей, які
можуть впливати на комунікацію між носіями різних
мов.
• Наприклад, міжмовні омоніми: в українській мові
ректор – керівник вищого навчального закладу, а в
англ. та деяких інших rector – це глава духовної
семінарії, а також парафіяльний священик, пастор.
Англійці називають священика minister, тоді як у
більшості європейських мов міністр – член уряду,
вища посада в органах виконавчої влади.

56. Етноспецифічні прототипи кольороназв

• Як зразок жовтого кольору у більшості культур
використовують колір лимона. На Тайвані колір,
співвідносний з лимоном, зелений. Тому вислів
жовтий, як лимон буде незрозумілим. Прототипні
тайванські помідори також зелені, а не червоні.
Незрозумілим є і с/с зелені помідори («недозрілі,
неїстівні»), адже на Тайвані зелені помідори цілком
їстівні.
• Етноспецифічні прототипні об’єкти, що слугують для
кольоропозначення очей. Італ.: гірчичний колір очей,
польська: очі кольору пива (piwne), fiołkowy –
«фіалковий, колір фіалки». Киргизька мова: голубі очі –
найбільш непривабливі, негарні, це у киргизькій мові
майже лайливий вислів, зате коров’ячі очі (про людські)
– дуже гарні.

57.

ВИСНОВКИ
• У теоретичних роботах культура порівнюється то з програмою,
закладеною в голову людини, то з екраном, що знаходиться між нею і
світом, то з інструментом в її руках. Зрозуміло одне: світ нам дається
не просто у відчуттях, а в складно організованих інтерпретаціях цих
відчуттів. Інтерпретаційну модель і можна назвати культурою.
• Культурні відмінності у системах цінностей загалом складають
картину світу певної культури. В цю картину входять такі
фундаментальні речі, як ставлення до часу, до діяльністі, до природи,
уявлення про цінності міжособистісних стосунків.
• На відмінності у мовній картині світу впливають два чинники:
позамовний (особливості культури, побуту, історичного шляху і
характеру певного народу) і внутрішньомовний (особливості будови і
внутрішні тенденції самої мови). Ці ж чинники впливають на зміни
мовної картини світу, її трансформацію.