Основи інтелектуальної власності

1. Основи інтелектуальної власності

2. ОСНОВИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Одним з основних показників цивілізованості суспільства в усі часи була і залишається увага, яка
приділяється в ньому розвитку науки, культури і техніки. Від того наскільки значним є
інтелектуальний потенціал суспільства і рівень його культурного розвитку, залежить успіх
розв’язання посталих перед ним економічних проблем.
Технологічно провідні країни світу останніми роками в основу своєї економічної ( а в ряді
випадків і політичної) стратегії на перші позиції поставили науку та її результати як основу основ
базису високих технологій.
Людина за своєю природою схильна до творчості, вона завжди перебуває в процесі пошуку
кращих умов життя, способів його поліпшення, своєї безпеки тощо.
Творчість – це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є якісно нове, з
притаманною йому неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю.
Творчість властива людині, оскільки передбачає творця – суб’єкта творчої діяльності, яким може
бути тільки людина. Часто творчість визначають як інтелектуальну.
“Інтелект” у перекладі з латини означає пізнання, розуміння, розум. Інтелект – це здатність до
мислення, раціонального пізнання.
Отже, інтелектуальна творчість – це і є розумна діяльність, адже діяльності без розумного
осмислення бути не може, тому що творити здатна тільки людина, наділена розумом.

3.

У вересні 2005 р. Україна дванадцятий раз за часів незалежності відзначала День винахідника і
раціоналізатора. В цей день наша держава вітає науковців, інженерів, робітників – всіх, хто
вносить своєю творчою працею, розумом, натхненням значний вклад у створення нового
обладнання, новітніх технологій, в удосконалення існуючої техніки, а також забезпечує розвиток
національної економіки. Україна завжди славилась талановитими винахідливими людьми, завдяки
яким вона визнана у світі як держава з високорозвиненим науково-технічним потенціалом. У
деяких наукових напрямках Україна має заслужене світове визнання. Це - космічна техніка і
технологія, будування літаків і суден, ядерна техніка, виробництво синтетичних матеріалів тощо.
Розвиток інтелектуальної діяльності та її результатів – інтелектуальної власності в цілому
світі засвідчив їх, безперечно, чи не найвагоміше значення для соціально-економічного зростання
будь-якої країни, в тому числі і для України. Проте пріоритетне значення цих факторів має бути
визнано не на словах, а на ділі.

4.

У міжнародному вжитку мандрівною є фраза: “Там, де шанують науку, там люди живуть
краще ”.
Пріоритетність інтелектуальної діяльності та її результатів – інтелектуальної власності має
бути офіційно визнаною на вищому державному рівні з відповідним матеріально-фінансовим
забезпеченням. Інтелектуальна діяльність за сучасних умов є суб’єктивно необхідним процесом, і
будь-яка держава, суспільство обминути його не зможе. Світовий досвід показує, що там, де вищий
рівень інтелектуальної діяльності, там більш успішно розвивається виробництво та інші види
соціально-економічної діяльності.
Високий рівень інтелектуальної діяльності – це суверенітет держави, її політична, економічна,
територіальна та будь-яка інша незалежність. Це авторитет держави в міжнародних відносинах, її
престиж. Нарешті, високий рівень інтелектуальної діяльності – це високий рівень добробуту народу,
заради чого кажучи, здійснюється ця діяльність.
Сьогодні однією з найголовніших проблем, яка потребує постійної уваги і підтримки з боку
держави, є ефективне використання інтелектуального потенціалу нації. Життя ставить нові завдання
щодо державного регулювання економічного та науково-технічного розвитку країни, введення до
цивільного обороту результатів інтелектуальної діяльності, створення цивілізованого ринку
інтелектуальної власності, основою якого в будь-якій державі є надійна охорона прав на об’єкти
інтелектуальної власності.

5.

Національні інтелектуальні ресурси можуть і повинні стати одним із головних джерел
збільшення суспільного багатства держави, а перспективні інноваційні розробки наших вчених,
інженерів, робітників мають бути товаром, експорт якого сприятиме значним валютним
надходженням в економіку України. Двадцять перше століття стане століттям економіки,
заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою.
Світло вільної наукової, технічної творчості з давніх часів наполегливо пробивається
до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу,
інтернаціоналізації господарських зв’язків, комп’ютерізації виробництва інформація стала
таким самим об’єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн
показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних
показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв’язку з
цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а
щогодини.
Інтерес до ІВ полягає в тому, що вона може приносити прибуток або іншу користь. Але
для того, як буде отримано прибуток від об”єкта права промислової власності, спочатку
потрібно вкласти значні кошти на його створення, набуття прав та доведення до робочого стану.
Недобросовісний конкурент, що скористається готовим об’єктом промислової власності,
матиме конкурентні переваги перед правовласником, оскільки він не несе витрат на створення
та підтримання чинності зазначеного об’єкта.

6.

Мабуть, уперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку
мануфактури. Уже на початку XIV ст. Королівською владою там надавалися особливі привілеї
особам, які займалися створенням нових виробництв. Така підтримка прийняла форму дарування
особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією
протягом часу, достатнього для її освоєння. Виключне право давало розробнику перевагу в
конкурентній боротьбі. Королівство, своєю чергою, одержувало нову технологію виробництва,
що сприяло зміцненню його економічного стану.
Такі права закріплялися документом, що називався патентною грамотою. У 1628 році був
прийнятий статут про монополії.
Іншим об”єктом промислової власності, історія якого виходить з глибин століть, є
торговельні марки (знаки). Після винаходу Гуттенбергом XV ст. друкарського верстата різко зріс
обсяг продажів, а, отже і дохід друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про
захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 р. парламентом був прийнятий відомий Статут
королеви Анни – перший закон про авторське право. Закон забезпечував автору виключне право
друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати публікації, а також передавати це
право торговцю.

7.

Наприкінці XVШ ст. був закладений фундамент французської системи авторського
права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються
як авторські права, якими автор користується все життя.
Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини,
зокрема Емануїл Кант. Вони бачили в авторському праві не просто форму власності,
що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше – частину своєї
особистості. Зрештою,
ця ідея призвела до створення системи немайнових або
моральних прав, тобто ІВ.
Добре організований захист авторських прав вигідний авторам і державі, тому що
усуваючи недобросовісну конкуренцію, сприяє поповненню державної скарбниці за
рахунок податків. Однак для цього необхідно створити відповідну адміністративну
інфраструктуру, яка забезпечувала б суворе дотримування авторських прав.

8.

Інтелектуальна власність (ІВ) у самому широкому розумінні означає закріплені законом
права на результати інтелектуальної діяльності людини у виробничій, науковій, літературній,
художній та інших сферах. Ці права належать не до матеріального об’єкта , а до відображеної у
ньому інформації. Інтелектуальна власність об’єднує промислову власніть і твори, що
охороняються авторським правом. Поняття інтелектуальної власності вперше введено
конвенцією у 1967 р. , відповідно до якої була заснована Всесвітня організація
інтелектуальної власності (ВОІВ). Конвенція визначає такі види об”єктів права
інтелектуальної власності:
літературні, художні і наукові праці;
виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і телевізійні передачі;
винаходи в усіх галузях людської діяльності;
наукові відкриття;
промислові зразки;
товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
захист проти недобросовісної конкуренції;
а також усі інші види інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і
художній галузях.

9.

Чинне законодавство України про ІВ включає до числа об’єктів правової охорони нові сорти
рослин, компонування інтегральних мікросхем.
Охорона прав на результати інтелектуальної діяльності введена порівняно недавно – дещо
більше 200 років тому – термін з історичної точки зору мізерно малий. І належала вона лише
до деяких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на
той час на ринок, - творів літератури і мистецтва, а також винаходів.
Сьогодні, коли структурна перебудова економіки нашої держави йде шляхом розвитку
ринкових відносин, все більшого значення набувають питання охорони інтелектуальної
власності. Правові норми щодо відносин у сфері надання, використання і захисту прав на
об’єкти інтелектуальної власності в Україні викладені в Конституції України, Законі України
“Про власність”, спеціальному законодавстві в сфері охорони ІВ, цивільному, кримінальному,
адміністративному та митному законодавстві, підзаконних актах, що діють у цій сфері, а також
міжнародних договорах, учасницею яких є Україна.

10.  

Об’єкти права інтелектуальної
власності
Об’єкти промислової
власності
Нетрадиційні об’єкти
інтелектуальної власності
Об’єкти авторського
права і суміжних прав
Літературні твори
Винаходи
Корисні моделі
Сорти рослин
Породи тварин
Художні твори
Комп’ютерні програми
Промислові зразки
Топографії інтегральних
мікросхем
Бази даних
Торговельні марки
(знак для товарів і
послуг)
Географічні зазначення
Комерційні таємниці
Виконання творів
Наукові відкриття
Фонограми та відеограми
Фірмові найменування
Раціоналізаторські
пропозиції
Передачі організацій
мовлення

11.

ІВ - частина цивільного права, що об’єднує дві сфери прав – промислову власність та
авторське право і суміжні права.
Промислова власність охоплює досить широке коло об’єктів, що дістали застосування в
міжнародному торговому обороті. Поняття “промислова власність”, після прийняття
Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., стало загальновживаним,
універсальним у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.
До об’єктів права промислової власності належать: технічні рішення (винаходи), корисні
моделі; символи чи позначення, що проставляються на промислових виробах, що
використовуються при наданні послуг (торговельна марка); зовнішній вигляд промислових
виробів (промислові зразки – малюнки чи моделі), сорти рослин, географічне зазначення місць
походження товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському обороті
(комерційні (фірмові) найменування), компонування інтегральних мікросхем. До права
промислової власності включене також право на припинення недобросовісної конкуренції,
тобто на використання прийомів, що суперечать усталеним у промисловій і торговельній
практиці чесним звичаям.
Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору, створеного внаслідок
творчої інтелектуальної праці. Вони стосуються особливих форм творчості, що належать,
головним чином, до засобів масових комунікацій – не лише до друкованих публікацій, а й до
радіо- та телепередач, прокату фільмів, комп’ютерних систем збереження та відтворення
інформації.

12.

Об’єкти авторського права. Об’єктами авторського права є твори у галузі
науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об’єктивній формі. Твір – це
результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. Об’єктом
авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні,
встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження у будь-якій
об’єктивній формі; форма може бути усною та письмовою. Об’єктом авторського
права може бути лише твір, що є результатом творчої праці. Певна категорія
творів не визначається об’єктами авторського права. Це передусім офіційні
документи (закони, постанови, судові рішення тощо), а також їх офіційні переклади.
Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів
мають право авторства.

13.

Не визначаються об’єктами авторського права офіційні символи і знаки
(прапори, герби, ордени і медалі, грошові знаки тощо).
Авторське право не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод,
процес, конкуренцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий
зразок, торговельну марку, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані,
навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані тощо.

14. Види об’єктів авторського права: відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права” (ст.8), об’єктами

авторського права є
літературні та художні твори, зокрема:
романи, поеми, статті та інші письмові твори;
лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
драматичні, музично-драматичні твори, патоміми,
хореографічні та інші сценічні твори;
твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;
фотографічні твори;
твори ужиткового мистецтва;
ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що
стосуються географії, топографії, архітектури або науки;
переклади, адаптації, аранжування та інші переробки
літературних або художніх творів;
збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором
або упорядкуваннням їх складових частин є результатом
інтелектуальної діяльності.

15.

Значну групу об”єктів авторського права складають літературні твори:письмові і
усні. До усних можуть належати виступи, лекції, доповіді, промови, проповіді тощо. Літературні
письмові твори поділяються на два основні види – художні і наукові. До художніх творів
належать романи, повісті, поезія, новели, оповідання, ноти, інші твори. До наукових –
монографії, підручники, навчальні посібники та інші наукові книги, брошури, статті. До
письмових творів належать також комп”ютерні програми. Самостійним видом об”єктів
авторського права, але в письмовій формі, є різноманітні карти – географічні, геологічні,
політичні, фізичні, кліматичні і технічні креслення.
Об”єктами авторського права є переклад твору з однієї мови на іншу, обробки,
анотоації, реферати та обробки фольклору (похідні твори). Окремим об”єктом авторського права
є колективний твір, тобто такий, що створюється групою фізичних осіб. До них належать
енциклопедії та енциклопедичні словники, фільми, періодичні збірники, що продовжуються,
збірники наукових праць, газети, журнали та інші періодичні видання.
Правовій охороні підлягають компіляція даних (бази даних). Це об”єктивна форма
подання й організації даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих таким чином, щоб ці
дані могли бути знайдені і опрацьовані за допомогою комп”ютера. Безперечно, до письмових
наукових творів належать звіти про науково-дослідну роботу.

16.

Результати науково-дослідних робіт у вигляді завершених звітів за загальним
правилом охороняються авторським правом. Проте ст.8 Закону України “Про авторське право і
суміжні права” у переліку творів, що підпадають під дію цього закону, не згадує про звіти
науково-дослідної роботи. Такий результат науково-дослідних робіт охоплюється поняттям
“літературні письмові твори наукового характеру”. Проте Закон України “Про власність”
результати науково-дослідних робіт прямо проголошує об”єктом права власності. Отже, будьякі результати науково-дослідних робіт підлягають правовій охороні, якщо вони оформлені у
формі звіту. Закон України “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р. у ст.2
також визнає, що науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі науково-дослідної,
дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності
результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.
Однак результати науково-дослідних робіт, зокрема прикладних, можуть бути у
вигляді винаходів корисних моделей, селекційних досягнень тощо, що охороняються патентами
або свідоцтвами, тобто засобами права промислової власності, а не авторського. Засобами
авторського права охороняються результати науково-дослідних робіт, які певним чином
опубліковані або обнародувані.
Якщо ж результати науково-дослідних робіт реалізувалися у винаході чи будь-якому
іншому технічному рішенні, то вони охороняються засобами права промислової власності.
Тобто правова охорона результатів науково-дослідної діяльності зумовлюється формою їх
реалізації – описом чи втіленням у креслення, або ж у металі – конструкції, обладнанні,
пристрої.

17.

Об”єкти суміжних прав.
Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права” (ст.35) об”єктами
суміжних прав є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) мовлення.
Виконання – це представлення творів, фонограм, відеопрограм, виконань шляхом гри,
декламації, співу, танцю в живому виконанні, або за допомогою технічних засобів, а також
показ кадрів аудіовізуальному твору в їх послідовності.
Фонограма – це будь-який виключно звуковий запис виконань.
Відеограма – це відеозапис на відповідному матеріальному носії виконання або будь-яких
рухомих зображень, крім зображень у вигляді запису, що входить до аудівізуального твору.
Програма (передача) організації мовлення – програма (передача), створена самою
організацією мовлення, а також на її замовлення і за рахунок її коштів іншою організацією.

18.

У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність з’явилося нове поняття –
“суміжні права”. Зокрема, Закон України “Про авторське право і суміжні права” містить розділ
Ш, який так і називається “Суміжні права”. Слід зазначити, що до прийняття цього Закону
цивільне законодавство України не передбачало правової охорони суміжних прав.
Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими правами, саме тому вони є суміжними і
охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони грунтуються на
використанні, як правило, об’єктів авторських прав. Суміжні права випливають із творчої
діяльності з реалізації, інтерпретації, використання уже оприлюднених творів літератури і
мистецтва. Наприклад, поет написав слова пісні, композитор – музику до цієї пісні. Але пісня
може бути донесена до слухачів (користувачів) тільки певним виконавцем – співаком. Творчість
співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Це не просто використання
чужого твору, а його реалізація, якою може бути інтерпретація, подання тощо. Із цієї творчої
діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного
права.
Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають
можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента), без
його дозволу і в такій спосіб одержувати неправомірні доходи з чужої майстерності, таланту.
Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.
Для того, щоб навчитися вчасно виявляти у своїй продукції, розробках створювані при
цьому об’єкти інтелектуальної власності, неохідно набувати певних знань у зазначеній сфері. Це
дасть можливість одержати не лише право на охорону інтелектуальної власності в країні та за
кордоном, а й перетворти її в особливо конкурентноспроможний на ринку товар, нерідко дуже
дорогий і високоприбутковий, у разі правильного його використання.

19.

Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної,
міжнародно визнаної системи охорони об’єктів інтелектуальної власності. Україна – держава
із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом – створює саме таку систему.
Нормативно правова база у сфері ІВ постійно вдосконалюється і поповнюється
новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили
максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правонарушень
та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.
Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів
творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства.
Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало
прийняття у 1996 р. Конституції України, яка проголосила: “Кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної,
творчої діяльності”.

20.

За роки незалежності створено 10 спеціальних законів України з питань ІВ. Багато норм, що
регулюють правовідносини у сфері ІВ, містяться у загальних законах.
16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс України,
який називають другою Конституцією України. Прийняття цього Кодексу – явище
надзвичайно великої ваги у житті України; він значною мірою відображає сучасні реальні
ринкові відносини і має активно сприяти їх успішному рзвитку.
Однією із складових частин цього Кодексу є книга четверта “Право інтелектуальної
власності”. Вперше в історії України прийнято такий цивільний кодифікаційний акт щодо
права інтелектуальної власності. Цим кодифікаційний акт про інтелектуальну власність
України не лише підбив підсумки розвитку її правової охорони, а й визначив цілі принаймі на
ближчу перспективу. Можна впевнено стверджувати, що Книга четверта “Право
інтелектуальної власності” цивільного Кодексу України є вищим досягненням правової науки
України, законодавчої практики і правозастосування. Це велика праця науковців, законодавців
та практиків. День 16 січня 2003 р. стане святом цивільно-правової науки.
Книга четверта “Право інтелектуальної власності” склададається з 12 глав, що об’єднує
90 статей. Усі вони умовно можуть бути поділені на чотири блоки. Перші три з них складають
главу 35 “Загальні положення про право ІВ”. Із 14 статей у цій главі містяться норми, що в тій
чи іншій мірі стосуються усіх видів права ІВ.

21.

Другий блок – “Авторське право і суміжні права”; Третій блок – “Патентне право”;
Четвертий блок – “Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і
послуг”.
Міжнародні конвенції та договори, до яких приєдналася Україна – це також важливе
джерело права інтелектуальної власності.
Зараз уже ніхто не стане заперечувати, що інтелектуальна діяльність та результати ІВ
все більш набувають пріоритетного значення в усьому світі. Саме цей напрям суспільнокорисної діяльності стає чи не головним. Світовий досвід показує, що інтелектуальна
діяльність та ІВ стають визначальною і вирішальною рушійною силою будь-якого розвитку.
Передусім вони визначають стратегію і тактику соціально-економічного прогресу будь-якої
країни, у тому числі й України.
Зараз як державні діячі, так і звичайні громадяни, все частіше усвідомлюють те, що
першоосновою економічного і культурного розвитку суспільства є результати інтелектуальної
діяльності людини. Тому держава, що прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм
громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи. На відміну від природних
ресурсів: землі, нафти, вугілля тощо, запаси яких мають певну межу, ІВ є невичерпним
ресурсом, тому в останні десятиріччя стає рушійною силою економічного і культурного
розвитку суспільства.

22.

Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній власності.
Безпосереднє керівництво інтелектуальної діяльності здійснює Кабінет Міністрів України,
який визначає державну політику в галузі суспільної діяльності.
Результати технічної творчості перебувають у виключному володінні авторів зазначених
результатів до їх кваліфікації відповідним державним органом – в Україні Державним
департаментом інтелектуальної власності, утвореним Указом Президента України “Про зміни у
структурі центральних органів вищої виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р. у складі
Міністерства освіти і науки України.
Наказом Міністерства освіти і науки України на базі Державного агентства з авторських і
суміжних прав створено Державне підприємство “Українське агенство з авторських і суміжних
прав”, яке підпорядковане Державному департаменту ІВ.
На базі Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) створене Державне
підприємство “Український інститут промислової власності”, що також підпорядковується
Держдепартаменту ІВ.
Третім підрозділом Департаменту ІВ є навчальний заклад – “Інститут інтелектуальної
власності і права”.