Правове регулювання нормування і оплати праці

1. Лекція № 7 Правове регулювання нормування і оплати праці 

План
1. Нормування праці та правове регулювання напруженості праці.
2. Оплата праці як юридична категорія. Державне та договірне регулювання оплати праці.
3. Тарифна система оплати праці працівників та її елементи.
4. Системи оплати праці.
5. Поняття заробітної плати та її структура. Загальна характеристика окремих різновидів виплат.
6. Права працівника на оплату праці та їх захист. Обмеження відрахувань із заробітної плати.
7. Обов'язки роботодавця щодо створення для працівників безпечного і комфортного
виробничого середовища.

2. Нормування праці

Нормування праці – це від діяльності з управління підприємством, пов’язаний з визначенням
необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці.
Нормування праці — це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні
нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення
оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю
працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.
Мета нормування праці в ринкових умовах полягає в тому, щоб на основі зростання технічної
озброєності та удосконалення організації виробництва у праці, поліпшення її умов максимально
скоротити витрати виробництва за рахунок щільного використання робочого часу, скорочення його
непродуктивних витрат.
Завдання нормування праці полягає у наступному:
· встановлення нормативу часу на одиницю продукції;
· впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів;
· розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;
· впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці.

3. Елементи нормування праці

Відповідно до мети, завдань та принципів зміст процесу нормування праці на підприємстві
включає:
· вивчення та аналіз змісту і характеру праці відповідної категорії персоналу в реальних організаційно
– технічних і санітарно – гігієнічних умовах;
· вивчення передового науково – технічного організаційного, виробничого вітчизняного та
закордонного досвіду, аналіз можливостей впровадження його в умовах підприємства;
· вибір оптимального варіанта технології і організації праці;
· проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, системи обслуговування
робочих місць, режимів праці і відпочинку;
· розрахунок норм у відповідності з особливостями технологічного і трудового процесів;
· апробація норм, оцінка їх економічної ефективності, аналіз тенденцій змін організаційно – технічних
умов, уточнення норм;
· впровадження норм на конкретні роботи у виробничому процесі і подальше коректування у зв’язку
зі зміною організаційно – технічних умов трудової діяльності.

4.

Норми праці
Ноо́ рмою вио́ робітку називається
кількість якісної продукції (в штуках,
метрах, квадратних і кубічних метрах, 
тоннах), що повинен випустити через
одиницю часу за даних засоби "праці
робітник (або ланка)" відповідної 
професії та кваліфікації в умовах
правильної організації виробництва і 
праці.
Норма обслуговування - це кількість
виробничих об'єктів (одиниць обладнання,
робочих місць, об'єктів тощо), які працівник
чи група працівників (наприклад, бригада)
певної кваліфікації повинні обслужити
протягом одиниці робочого часу в певних
організаційно-технічних умовах. Норми
обслуговування призначаються для
нормування праці працівників, зайнятих
обслуговуванням устаткування, виробничої
площі, робочих місць тощо.
Ноо́ рма чао́ су  — регламентована витрата
часу, встановлена на виробництво одиниці
продукції чи виконання одиниці роботи
(виріб, операцію тощо), які виробляються
одним чи групою працівників, відповідної
чисельності та кваліфікації за певних
організаційно-технічних умов.
Норма чисельності - встановлена
чисельність працівників відповідного
професійно-кваліфікаційного складу,
необхідна для виконання виробничих або
управлінських функцій чи обсягів робіт за
певних організаційно-технічних умов
виробництва.

5. Умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку (норм часу) і норм обслуговування (ст.88 КЗпП)

Норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування визначаються виходячи
з нормальних умов праці, якими вважаються:
1) справний стан машин, верстатів і пристроїв;
2) належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання
роботи, і їх вчасне подання;
3) вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими
джерелами енергоживлення;
4) своєчасне забезпечення технічною документацією;
5) здорові та безпечні умови праці (додержання правил і норм з техніки
безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих
наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно
впливають на здоров'я робітників, і т. ін.).

6. Оплата праці (заробітна плата)

Оплата праці (заробітна плата) — грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виступає у формі
будь-якого заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором
роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 ЗУ «Про оплату праці»).
Структура заробітної
плати
Основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу
відповідно до встановлених норм
праці (норми часу, виробітку,
обслуговування, посадові обов'язки).
Вона встановлюється у вигляді
тарифних ставок (окладів) і відрядних
розцінок для робітників та
посадових окладів для службовців.
виплати у формі винагород за
підсумками роботи за рік
Додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад
установлені норми, за трудові успіхи
та винахідливість і за особливі умови
праці. Вона включає доплати,
надбавки, гарантійні і
компенсаційні виплати, передбачені
чинним законодавством; премії,
пов'язані з виконанням виробничих
завдань і функцій.
премії за
спеціальними системами і положеннями
Інші заохочувальні та
компенсаційні виплати
компенсаційні та інші
грошові і матеріальні виплати

7.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт
залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації
та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та
диференціації розмірів заробітної плати.
Тарифна сітка (схема
посадових окладів)
формується на основі:
тарифної ставки робітника
першого розряду, яка
встановлюється
у розмірі, що перевищує
законодавчо встановлений
розмір
мінімальної заробітної
плати;
Тарифнокваліфікаційні
довідники.
Інструмент тарифної
системи, який
характеризує роботи
за їх складністю та
вимогами для
робітників для
отримання
відповідного розряду.
Погодинна, денна або
місячна заробітна
плата; основа для
розрахунку оплати
праці або розцінки за
одиницю продукції

8. Мінімальна заробітна плата

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану
працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму
праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата, як соціальна гарантія працівників характеризується наступними
особливостями:
1. До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
2. Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної
величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини,
збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та
мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості,
а також загального
рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.
3. Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для
працездатних осіб.
4. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету
Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням
пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися
для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни
розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
5. Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового
мінімуму для працездатних осіб

9.

Система регулювання заробітної плати в Україні
складається з 3-х елементів
Державне регулювання оплати праці є системою визначення
правил, процедур, нормативів, норм і гарантій в оплаті праці на
основі ухвалення певних законодавчих і нормативних актів та
контролю за їх дотриманням органами влади. Головною метою
державного регулювання оплати праці є створення необхідних умов
для забезпечення виконання заробітною платою усіх притаманних
їй основних функцій (відтворювальної, мотивуючої, стимулюючої,
регулюючої та соціальної), а також стримування необґрунтованого
зростання заробітної плати, не пов'язаного з обсягами виробництва
й реалізації продукції (робіт, послуг).
Пряме регулювання — це безпосереднє
встановлення визначених кількісних
параметрів і норм заробітної плати, що є
обов'язковими для підприємств
незалежно від форм власності й
господарювання. Сфера такого
регулювання встановлена Законом
України «Про оплату праці».
Договірне регулювання  оплати  праці  працівників підприємств здійснюється на
основі системи угод,  що укладаються на державному 
(генеральна  угода),  галузевому  (галузева угода),  регіональному (регіональна
угода) та виробничому  (колективний  договір)  рівнях 
відповідно  до  Закону  України  "Про колективні договори і угоди" 

10.

При виконанні робіт в умовах праці, що відрізняються від нормальних, працівникам
гарантуються доплати, розміри та умови виплати яких визначаються в організаціях у
порядку локально-правового регулювання.
1. При виконанні
робіт різної
кваліфікації.
2. При суміщенні
професій і виконанні
обов’язків
тимчасово
відсутнього
працівника
Відхиленні від
нормальних умов праці
4. При виготовленні
бракованої
продукції
5. При невиконанні
норм виробітку
3. При виконанні
роботи в
понаднормовий час.
7. При простої
6.При виконанні
роботи вночі, у
вихідні, святкові дні.

11. Гарантії права працівника на виплату заробітної плати

Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата
виплачується працівникам регулярно в робочі дні у
строки,
встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не
перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним,
святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати доводяться до відома працівника при
укладанні трудового договору (контракту).
Проте, у разі зміни діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган
зобов’язаний повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Заробітна плата працівників підприємств повинна виплачуватись у грошових знаках, що мають законний обіг на
території України.
Лише за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи
банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг за
рахунок власника або уповноваженого ним органу.
Крім того, забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і
майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань,
членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти
відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п’ятдесяти відсотків заробітної плати.
При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомляти працівника
про загальну суму заробітної плати, про розміри і підстави утримань заробітної плати та суму заробітної плати,
що належить до виплати.

12.

Строки виплати заробітної плати та
розрахунку при звільненні
При звільненні – в
день звільнення
працівника
У разі спору про
розмір суми
виплати
працівнику
За час щорічної
відпустки
Не пізніше
наступного дня після
подання вимоги про
розрахунок
В день звільнення
виплачується
неоспорювана
сума (та що не є
предметом
позову )
Не пізніше ніж за
три дні до початку
відпустки

13.

Відрахування (утримання, стягнення) — це та частина нарахованої
працівникові відповідно до штатного розкладу та встановлених
норм заробітної плати, яка йому не видається, а утримується
роботодавцем, який потім розпоряджається цими грошовими
коштами відповідно до законодавства (зазвичай, перераховує їх
відповідним особам, з метою отримання якими цих сум і
здійснюється відрахування, або ж використовує їх для покриття
заборгованості працівника перед власним підприємством).
ті, що здійснюються для
держави (податок на
доходи фізичних осіб та
єдиний соціальний внесок)
утримання, що проводяться з
метою забезпечення
виконання зобов’язань перед
третіми особами (наприклад,
аліменти та інші виплати за
виконавчими документами)
відрахування із заробітної
плати працівників для
покриття заборгованості
підприємству, де вони
працюють.