Речення як основна одиниця синтаксису. Присудок

1.

РЕЧЕННЯ ЯК ОСНОВНА
ОДИНИЦЯ СИНТАКСИСУ

2.

Студент повинен знати:
основні ознаки речення;
дефініцію речення;
відмінність між реченням і судженням;
типи речень за метою висловлення;
типи речень за характером висловленого
ставлення до дійсності;
типи речень за комунікативною функцією та
емоційним забарвленням;
граматичні засоби оформлення кожного типу
речень;
типи речень за структурою

3.

Студент повинен уміти:
виокремлювати в тексті речення;
класифікувати речення за метою
висловлення, інтонацією й емоційним
забарвленням, структурою, характером
вираженого ставлення до дійсності;
визначати граматичні засоби оформлення
кожного типу речень;
складати речення відповідного типу;
аналізувати прості речення.

4.

Терміни:
структурна схема речення;
формальна організація речення;
семантична структура речення;
предикативний мінімум;
предикативність, модальність, синтаксичний час;
номінативний мінімум;
розповідне, питальне, спонукальне речення;
власне-питальне, риторично-питальне, питально-спонукальне речення;
окличне речення, розповідно-окличне, питально-окличне, спонукальноокличне речення;
прості, складні речення, односкладне, двоскладне; поширене, непоширене; повне, неповне речення; стверджувальне, заперечне, загальнозаперечне, частково-заперечне речення; ускладнене, неускладнене речення.

5.

План лекції:
Речення як основна одиниця синтаксису. Речення та судження.
Ознаки речення.
Структурна схема речення. Парадигма речення.
Структурні типи речень.
Типи речень за характером відношення до дійсності (стверджувальні,
заперечні, стверджувально-заперечні).
6. Типи речень за метою висловлення (за комунікативною функцією).
7. Типи речень за інтонацією (емоційно-експресивним забарвленням).
8. Класифікація речень за їхньою структурою: прості/ складні, двоскладні/
односкладні, поширені/ непоширені, ускладнені/ неускладнені, повні/
неповні.
1.
2.
3.
4.
5.

6.

Речення – це граматично й інтонаційно оформлена за законами
певної мови найменша комунікативна одиниця, що є головним
засобом формування, вираження думки, вольових почуттів та
емоцій.
Речення – предикативна синтаксична одиниця, а отже, основна
синтаксична одиниця-конструкція, що протиставляється в
синтаксичній системі мінімальній синтаксичній одиниці і
словосполученню за формою і функціями, являючи собою
граматично організоване поєднання слів (або слово) та маючи
певну змістову й інтонаційну завершеність.
Іван Вихованець.

7.

Ознаки речення
1. Предикативність:
Модальність.
Синтаксичний час.
Персональність.
2. Граматична організованість.
3. Семантична завершеність.
4. Інтонаційна завершеність.
5. Цільнооформленість.

8.

Предикативність – синтаксична категорія,
що виражає співвіднесеність повідомлення
з дійсністю. Вона формує речення як комунікативну одиницю.
Модальність – це інтерпретоване мовцем
відношення змісту речення до дійсності.
Часова віднесеність
Персональність

9.

СТРУКТУРНА СХЕМА РЕЧЕННЯ
Структурна схема речення – це абстрактний зразок речення, до складу
якого входить мінімум компонентів, що необхідні для побудови цього
речення.
ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ
Мінімум компонентів (підмет і присудок у двоскладному реченні, головний
член в односкладному реченні), що орієнтований на формальну
організацію
речення
як
предикативну
одиницю,
становить
предикативний мінімум. Вечір. Я працюю.
Номінативний мінімум – це сукупність компонентів, необхідних для
формування його семантичної структури: Вітер розчинив вікно (Павло
Тичина).
СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ
Структурна схема складного речення містить мінімальну кількість
компонентів – предикативних частин: Якими я скажу тобі словами, що ти
в мені повік не одболиш! (Ліна Костенко).

10.

ПАРАДИГМА РЕЧЕННЯ
Парадигма речення – це система форм його структурної схеми.
ПОВНА ПАРАДИГМА
ФОРМИ ІНДИКАТИВА:
1. Теперішній час: Він каже.
2. Минулий час: Він казав.
3. Давноминулий час: Він був казав.
4. Майбутній час: Він казатиме/ буде
казати.
ФОРМИ ІРРЕАЛЬНИХ СПОСОБІВ:
5. Умовний: Він казав би.
6. Бажальний спосіб: Лише б він
казав.
7. Спонукальний: Хай він каже.
НЕПОВНА ПАРАДИГМА
1. Праця – це чудово.
2. Праця – це було чудово.
4. Праця – це буде чудово.
6. Праця – було б чудово.

11.

СТРУКТУРНІ ТИПИ РЕЧЕНЬ
І. ПРОСТІ РЕЧЕННЯ
ІІ. СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ
1. Прості (елементарні) речення
неускладнені:
1) двоскладні елементарні прості
речення;
2) односкладні елементарні прості
речення.
2.Прості (неелементарні) речення ускладнені.
1. Сполучникові речення:
1) складносурядні:
елементарні складносурядні речення;
неелементарні складносурядні речення;
2) складнопідрядні:
елементарні складнопідрядні речення;
неелементарні складнопідрядні речення;
3) складні речення з сурядністю й підрядністю:
неелементарні речення.
2. Безсполучникові речення:
елементарні безсполучникові речення;
неелементарні безсполучникові речення.
3. Сполучниково-безсполучникові речення.
4. Безсполучниково-сполучникові речення.

12.

ТИПИ РЕЧЕНЬ ЗА ХАРАКТЕРОМ
ВИРАЖЕННЯ ВІДНОШЕННЯ ДО ДІЙСНОСТІ
СТВЕРДЖУВАЛЬНІ – Я ж був готов за ті стіни вмирати
(Ліна Костенко).
ЗАПЕРЕЧНІ:
загальнозаперечні – О, не взискуй гіркого меду слави
(Ліна Костенко).
частковозаперечні – І ми пили того чудного соку Снагу
джерельну, а не каламуть (Максим Рильський).
СТВЕРДЖУВАЛЬНО-ЗАПЕРЕЧНІ – Не зневажай душі
своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше (Леся
Українка).

13.

ТИПИ РЕЧЕНЬ ЗА КОМУНІКАТИВНОЮ
ФУНКЦІЄЮ ТА ЕМОЦІЙНИМ ЗАБАРВЛЕННЯМ
НЕОКЛИЧНІ
1.Розповідні: Лункі октави дальних
голосів запише обрій у вечірній
простір (Ліна Костенко).
2.Питальні:
власне-питальні: Що має почувати горобець у горобину ніч?
(Ліна Костенко).
невласне-питальні
(питальностверджувальні, питально-запере-чні,
питально-риторичні,
питальноспонукальні): Чи правду кривді
подолати? (Максим Рильський).
3.Спонукальні:
Віддай
людині
крихітку себе (Ліна Костенко).
4.Оптативні: А я тепер би Ішов куди
б там не було (Олег Ольжич).
ОКЛИЧНІ
1.Розповідні: Це ти, о пресвятая
моя зигзице-мати! (Василь Стус).
2.Питальні: Хто з вас може
перелічити обов’язки своєї матері?!
(Олесь Гончар).
3.Спонукальні: О земле втрачена,
явися бодай у втраченому сні!
(Василь Стус).

14.

ПРЕДИКАТИВНА ОСНОВА
ДВОСКЛАДНОГО
РЕЧЕННЯ
ПІДМЕТ

15.

Студент повинен знати:
структуру двоскладного речення;
визначення підмета;
способи вираження простого (синетичного)
підмета;
способи
вираження
складеного
(аналітичного) підмета.

16.

Студент повинен уміти:
визначати підмет у двоскладному реченні;
характеризувати типи підмета;
встановлювати спосіб вираження підмета;
утворювати речення з різними типами
підметів.

17.

Терміни:
двоскладне речення;
член речення;
головний член речення;
морфологізований і неморфологізований
член речення;
підмет, простий і складений підмет.

18.

План лекції:
1. Поняття
про
двоскладне
речення.
Вираження предикативності у двоскладному
реченні.
2. Головні члени та їхня роль у синтаксичній
та семантичній організації двоскладного
речення.
3. Підмет.
Структурно-семантичні
характеристики
підмета,
засоби
його
вираження в українській мові.

19.

Література:
Основна:
1.Бевзенко С.П. Сучасна українська мова. Синтаксис : [навч. посіб.] / С.П. Бевзенко,
Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – С. 50–53.
2.Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова : Морфологія. Синтаксис. – 2-е вид., доопрац.
і доповн. / О.Т. Волох, М.Т. Чемерисов, Є.І. Чернов. – К. : Вища шк. Головне вид-во, 1989. –
С. 207–213.
3.Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова / М.А. Жовтобрюх. – К. : Наук. думка, 1984. –
С. 202–207.
4.Іваницька Н.Л. Вивчення членів речення у 4–8 класах / Н.Л. Іваницька. – К. : Рад. шк., 1982. –
С. 39–58.
5.Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : [навч. посіб.] /
М.У. Каранська. – К. : НМК ВО, 1992. – С. 34–38.
6.Кулик Б.М. Курс сучасної української мови. – 2-е вид., перероб. і доповн. / Б.М. Кулик. – К. :
Рад. шк., 1965. – Ч. ІІ : Синтаксис. – С. 31–35.
7.Сучасна українська літературна мова : [підручник] / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та
ін. ; [за ред. М. Я. Плющ]. – К. : Вища шк., 1994. – § 177–179 (до присудка).
8.Сучасна українська літературна мова : Синтаксис / [за заг. ред. І.К. Білодіда]. – К. : Наук.
думка, 1972. – С. 149–154.
9.Украинская грамматика / [отв. ред. В.М. Русановский]. – К. : Наук. думка, 1986. – С. 283–285.
10.Христіанінова Р.О. Просте речення у шкільному курсі української мови : [посіб. для вчителя]
/ Р.О. Христіанінова. – К. : Рад. шк., 1991. – С. 30–49.
11.Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К.Ф. Шульжук. – К. : Видавн. центр
«Академія», 2004. – С. 67–73.

20.

Додаткова:
1. Москаленко
Н.А.
Підмети,
виражені
словосполученням
/
Н.А. Москаленко // Укр. мова і літ. в шк. – 1970. – № 9. – С. 23–33.
2. Ожоган Василь. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис : [навч.
посіб.] / Василь Ожоган. – Кіровоград : ПП «Інвест-груп», 2009. –
С. 145.
3. Синтаксис словосполучення і простого речення (синтаксичні категорії і
зв’язки) : [монографія] / за ред. М.А. Жовтобрюха. – К. : Наук. думка,
1975. – С. 46–59.
4. Слинько І. . Синтаксис сучасної української мови : Пробл. пит. : [навч.
посіб.] / І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк.,
1994. – С. 103–109.

21.

За формально-граматичного підходу предикативну
основу двоскладного речення утворюють головні
члени речення – підмет і присудок. Олександр
Мельничук називав їх «предикативною парою».
1.Підмет є визначальним (Олексій Шахматов,
Олександр Пєшковський).
2.Присудок є визначальним (Олександр Потебня,
Люсьєн Теньєр, К. Бейзелл, О. Ербен, Іван
Вихованець).
3.Обидва
головні
члени
речення
взаємопідпорядковані (колатеральні) (Леонард
Блумфілд, Володимир Шмілауер).

22.

СЕМАНТИЧНІ І СТРУКТУРНІ
ОЗНАКИ ПІДМЕТА
входить у структурну схему речення;
позначає предмет мовлення (суб'єкт думки);
у типових випадках позначає «дане» (тему);
зазвичай виражений спеціалізованою відмінковою формою –
називним відмінком іменника чи його еквівалентом;
у граматичному плані (за прямого порядку) посідає позицію
перед присудком;
перебуває з присудком у двобічному (взаємозумовленому)
предикативному синтаксичному зв'язку;
пов’язаний з присудком однією з форм предикативного зв'язку –
координацією, тяжінням, співвиявом.

23.

Підмет (лат. subjectum – підкладене) – це
головний член двоскладного речення, що
вказує на носія ознаки (дії, процесу, стану
тощо) і перебуває з присудком у
предикативному зв'язку.
Уперше термін підмет ужив Михайло Осадца
(Граматика руського язика, 1862).

24.

ТИПИ ПІДМЕТА
І. СИНТЕТИЧНИЙ ПІДМЕТ
неускладнений – іменник чи його еквівалент:
Мати дуже висока, древніша од Космосу (Борис
Олійник); I кожне “ні” – вогненне чує “так” (Максим Рильський).
ускладнений – іменник у поєднанні з частками,
означальними займенниками тощо: Стояв я сам
посеред нив чужих, немов покинута офіра (Павло Тичина); Ти вся – жага, Ти вся – горіння...
(Максим Рильський).

25.

ІІ. АНАЛІТИЧНИЙ ПІДМЕТ
– Синтаксично й семантично неподільний
1.1. Із кількісним значенням:
кількісний числівник та іменник у Н. або Р. в.: Там три верби
схилилися, мов журяться вони (Леонід Глібов).
іменник у Н. в. із семантикою обмеження та іменник у Р. в.: Край
неба палає (Тарас Шевченко).
іменник із кількісним значенням десяток, половина тощо та
іменник у Р. в.: П’ятірка сивих плотарів сиділа в тінях яворів (Андрій
Малишко).
іменник зі значенням обсягу, міри, групи, сукупності та іменник у
Р.в.: Чашечка медку закопана в льодку до нового годку (Нар. тв.); Там
пасуться табуни коней і стадо корів (Раїса Іванченко).
кількісний числівник у З. чи Р. в. із прийменником близько, до, з,
зо, понад та іменник у Р. або З. в. Подібні утворення мають
значення приблизності: Минуло тижнів зо два (Олександр Кониський).
1.2. Зі значенням вибірності:
займенник у Н. в. та іменник/ займенник у Р. в. із прийменником з:
І кожний з нас те знав, що слави нам не буде… (Іван Франко).
числівник у Н. в. та іменник / займенник у Р. в. із прийменником з:
У рівнобедреному трикутнику один з кутів при основі дорівнює 45º (З
підручн.).

26.

1.3. Зі значенням сумісності (соціативний підмет):
іменник або займенник у Н. в. та іменник в О. в.: Другого дня
рано Корній з матір’ю вернулися додому (Леся Українка).
1.4
слова початок, середина, кінець та іменник у Р. в. із
темпоральним значенням:
Початок травня застав мене в лікарні.
слова з метафоричним значенням та іменник у Р. в.:
Блискає за вибалком місяця підкова (Максим Рильський).
неозначений займенник (хтось, щось) у поєднанні з
прикметником: І часто серце запалає болем, А щось гаряче аж
за горло стисне, Коли над рідним, тим же самим полем Зависне
інша, незнайома пісня (Олена Теліга).
зв’язка разом з іменною частиною:
Бути чабаном – це не просто прогулюватись з ґирлиґою по степу
та їсти кашу чабанську (Олесь Гончар).
допоміжне дієслово разом з інфінітивом: Уміти жити –
трудне високе вміння... (Іван Франко).

27.

ПРИСУДОК
ТИПИ ПРИСУДКІВ.
ЗВ’ЯЗОК ПІДМЕТА З ПРИСУДКОМ

28.

Студент повинен знати:
визначення присудка, його типи;
способи вираження простого, подвійного й
складеного присудків;
особливості поєднання різних типів
присудка з підметом;
уживання розділових знаків між підметом
та присудком.

29.

Студент повинен уміти:
виокремлювати присудок у двоскладному
реченні;
характеризувати типи присудка;
визначати спосіб вираження простого й
складеного присудків;
розмежовувати типи зв’язок складеного іменного
присудка;
складати речення з різними типами підметів і
присудків;
пояснювати та вживати розділові знаки між
підметом і присудком.

30.

Терміни:
присудок;
простий і складений, дієслівний та іменний,
однокомпонентний, двокомпонентний і багатокомпонентний
присудки;
зв’язка (власне-зв’язка, невласне-зв’язка, контекстуальна
зв’язка);
дуплексив; подвійний присудок;
предикативний зв’язок, колатеральність;
різновиди (форми) предикативного зв’язку;
координація,
тяжіння,
співвияв;
суб’єктний інфінітив,
об’єктний інфінітив.

31.

План лекції
1. Присудок. Простий присудок, способи його
вираження.
2. Складений (іменний і дієслівний) присудок.
3. Складний присудок. Дуплексив.
4. Предикативний тип синтаксичного зв’язку.
Координація як форма зв’язку головних членів
двоскладного речення. Співвияв і тяжіння як
різновиди предикативного синтаксичного зв’язку
між підметом і присудком.
5. Особливості поєднання різних типів присудка з
підметом.

32.

Література:
Основна:
1. Бевзенко С. П. Сучасна українська мова. Синтаксис : [навч. посіб.] / С. П. Бевзенко,
Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – С. 53–61.
2. Бурячок А. А. Довідник з українського правопису. – 3-є вид., випр. і доповн. /
А. А. Бурячок, Л. С. Паламарчук, В. М. Русанівський, Н. І. Тоцька. – К. : Рад. шк., 1984.
– С. 114–116.
3. Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова : Морфологія. Синтаксис. – 2-е вид.,
доопрац. і доповн. / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. – К. : Вища шк.
Головне вид-во, 1989. – С. 207–213.
4. Кулик Б. М. Курс сучасної української мови. – 2-е вид., перероб. і доповн. /
Б. М. Кулик. – К. : Рад. шк., 1965. – Ч. ІІ : Синтаксис. – С. 35–52.
5. Сучасна українська літературна мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко,
Н. Я. Грипас та ін. ; [за ред. М. Я. Плющ]. – К. : Вища шк., 1994. – § 179.
6. Сучасна українська літературна мова : Синтаксис / [за заг. ред. І. К. Білодіда]. – К. :
Наук. думка, 1972. – С. 153–179.
7. Украинская грамматика / [отв. ред. В. М. Русановский]. – К. : Наук. думка, 1986. –
С. 283–285.
8. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. :
Видавн. центр «Академія», 2004. – С. 73–84, 19–21.

33.

Додаткова:
1. Вихованець І. Р. Називний, орудний і знахідний відмінки у функції присудка /
І. Р. Вихованець // Укр. мова і літ. в шк. – 1973. – № 8. – С. 23–33.
2. Вінтонів М. Моделі складеного іменного присудка в сучасній українській мові (ІІ) /
Михайло Вінтонів // Лінгвістичні студії : [зб. наук. праць]. – Донецьк : ДонДУ, 1998. –
Вип. 4. – С. 24–30.
3. Вінтонів М. Питання межі складеного дієслівного присудка в сучасній українській мові /
Михайло Вінтонів // Лінгвістичні студії : [зб. наук. праць]. – Донецьк : ДонДУ, 2001. –
Вип. 8. – С. 72–76.
4. Заболотний О. Деякі спостереження над узгодженням присудка в числі з однорідними
підметами / О. Заболотний // Укр. мова і літ. в шк. – 2002. – № 6. – С. 14–16.
5. Іваницька Н. Л. Трьохелементний присудок в українській мові / Н. Л. Іваницька // Укр.
мова і літ. в шк. – 1973. – № 1. – С. 16–24.
6. Ожоган Василь. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис : [навч. посіб.] /
Василь Ожоган. – Кіровоград : ПП «Інвест-груп», 2009. – С. 146–148.
7. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови : Пробл. пит. : [навч. посіб.] /
І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 109–127.
8. Шуть Л. Фразеологізми в синтаксичній функції головних членів речення / Л. Шуть //
Укр. мова і літ. в шк. – 2003. – № 6. – С. 58–60.

34.

СЕМАНТИЧНІ І СТРУКТУРНІ
ОЗНАКИ ПРИСУДКА
входить у структурну схему речення;
позначає дію (предикат);
у типових випадках позначає «нове» (рему);
виражений дієсловом, інфінітивом, іменною частиною
мови;
у граматичному плані посідає позицію після підмета;
перебуває з підметом у двобічному (взаємозумовленому) предикативному синтаксичному зв'язку;
пов’язаний з підметом однією з форм предикативного
зв'язку – координацією, тяжінням, співвиявом.

35.

Присудок (з лат. praedicatium – сказане) –
це головний член двоскладного речення,
що
виражає
предикативну
ознаку
предмета і перебуває з підметом у
предикативному зв'язку.
Уперше термін ужив Михайло Осадца
(Граматика руського язика, 1862).

36.

ТИПИ ПРИСУДКА
ПРОСТИЙ
ПРОСТИЙ
НЕУСКЛАДНЕНИЙ
ПРОСТИЙ
УСКЛАДНЕНИЙ
СКЛАДЕНИЙ
ДВОКОМПОНЕНТНИЙ
БАГАТОКОМПОНЕНТНИЙ

37.

ТИПИ ПРИСУДКА
СИНТЕТИЧНИЙ
Простий
1. Неускладнений
повнозначне дієслово в одній із форм дійсного, умовного,
наказового способу: Ми свавільно, Безроздільно будем жити без загину
(Грицько Чупринка);
дієслівно-вигукова усічена форма (блись, бух, гоп, рип, скік, смик,
стук, хап і под.): Рибка – смик, а серце – тьох! Кінь – конем тупу-тупу
(Андрій Малишко);
звуконаслідувальні слова-вигуки: А журавлі все – кру... (Андрій
Головко);
інфінітив від дієслів недоконаного виду інтенсивної дії: Цап
крутнувсь, зіп’явсь на дибки, І… тікать, задравши хвіст (Степан
Олійник);
фразеологізм, головний компонент якого – відмінювана форма
дієслова: Рябенький цуцик п’ятами накивує. Знічев’я німець зброю
підніма (Ліна Костенко);
описовий дієслівно-іменний зворот (віддавати перевагу, виявляти
турботу (довіру), зазнавати щастя, мати потребу, набути
поширення, надавати наснаги, робити посадку, ставати в
пригоді, справляти враження, робити посадку, упадати в розпуку,
чинити опір): Ворог чинив дедалі упертіший опір (Олесь Гончар).

38.

2. Ускладнений
поєднання дієслова з частками як, як не, ну, давай, мов, немов, наче,
начебто, ніби, собі, так і, аж: З-за рогу показався трамвай, а він давай
тікати; Коли як вискочать з двору дві собаки (Іван Нечуй-Левицький);
повторення синонімічних дієслів: …Увесь світ тріпоче-міниться в моїх
очах і віддаляє та й віддаляє лебедів (Михайло Стельмах);
повторення однокореневих дієслів: Хто їй скаже-перекаже про журбу
мою? (Олексій Підсуха);
повторення того самого дієслова: Кілька нот, схожих на весняні прозорі
крижинки, звучали й звучали в кімнаті (Володимир Сосюра);
повторення дієслів у тих самих формах, одне з них синсемантичне,
указує на раптовість, підготовку до дії, на взірець узяв та (та й)
збудував, знай співає, давайте (підемо) попрацюємо тощо: А я взяла й
вигадала свято – тебе, моя поезіє, тебе! (Ганна Світлична); Піду втоплюсь я
у річку глибоку (Нар. тв.). Марія Каранська такий присудок кваліфікує як
паралельний.

39.

АНАЛІТИЧНИЙ
1. Двокомпонентний:
Складений іменний – іменна частина в поєднанні зі зв’язкою: Сама доба – глухий
Бетховен (Євген Маланюк); Маленький хлопчик став дорослим (Ліна Костенко); Еней
був парубок моторний (Іван Котляревський).
Складений дієслівний – поєднання інфінітива з допоміжними елементами:
модальними й фазовими дієсловами або предикативними прикметниками чи
дієприкметниками: Що може душу сколихнуть рабу? (Ліна Костенко); Я стану жить,
я мріять буду, Як мріють ранками ліси… (Василь Симоненко); Люди, люди, я ваш брат,
я для вас рад жити (Іван Франко).
Дуплексив (подвійний) – дві повнозначні частини мови: Він повернувся того
вечора з роботи невеселий (Григір Тютюнник); Під горою стояла вагітна, як поле,
мати (Ліна Костенко).
2. Багатокомпонентний:
Трикомпонентний:
особова форма модального допоміжного дієслова, зв’язка у формі інфінітива та
іменна частина: Поет не може бути власністю (Ліна Костенко);
модально-предикативний прикметник у повній/ короткій формі, зв’язка у формі
інфінітива та іменна частина Я, я… готовий бути братом (Михайло Коцюбинський);
…І сам твоїм я радий стать рабом (Іван Кочерга);
особова форма дієслова, допоміжне дієслово у формі інфінітива та членінфінітив: Хіба за мою щирість, ви могли б перестати поважати мене? (Володимир
Гжицький).
Чотирикомпонентний: Діти були раді стати помічниками батькові.

40.

ТИПИ ЗВ’ЯЗОК СКЛАДЕНОГО
ІМЕННОГО ПРИСУДКА
1. Власне-зв’язки – бути (є), становити, являти собою: Чорні очі ...
святі і гріховні (Михайло Стельмах); Мазепа для України був і є великий
патріот (Іван Дзюба); Сполучники становлять окремий тип слів-морфем
(Катерина Городенська); Збірні числівники являють собою специфічну групу
означено-кількісних числівників (Іван Вихованець).
2. Невласне-зв’язки – ставати, лишатися, залишатися, зоставатися,
виявлятися, бувати, робитися, здаватися, видаватися, уявлятися,
рости, зростати, називатися, зватися, іменуватися, величатися,
доводитися, мати, досягти, налічувати, нараховувати, зібратися,
назбиратися, накопичитися, дорівнювати, сягати, виповнюватися,
сповнюватися, минати, стукнути, перевалити, зрівнятися, кінчатися, добігати: ...їх говірка зробилася повільною (Юрій Іздрик); Мій дід теж
Матвієм звався (Михайло Стельмах); Тут Сувид скрізь. Він ходить по росі.
Учора він прикинувся сосною (Ліна Костенко).
3. Контекстуальні зв’язки – виступати, поставати, слугувати,
правити, вживатися, функціонувати, жити, народитися, іти, піти,
працювати, стояти, сидіти, лежати, виглядатися, почуватися: Вона
виглядала безпорадною (Юрій Андрухович); Кобилянська почувалась би ...
щасливою, якби стала піаністкою (Вітчизна); Стоять жоржини мокрімокрі (Ліна Костенко).

41.

ІМЕННА ЧАСТИНА СКЛАДЕНОГО ІМЕННОГО
ПРИСУДКА
(ПРИЗВ’ЯЗКОВИЙ КОМПОНЕНТ)
Може виражатися:
1. Іменником: Лилась пожежі вулканічна лава. Горіла хата. Ніч
здавалась днем (Ліна Костенко).
2. Прикметником: Ще сміх наш вогкий, сльози не солоні (Микола
Вінграновський).
3. Займенником: І хоч ти ніщо для мене, але ж, бач, яка біда:
Мулить око порошина, як під вію попада (Василь Симоненко).
4. Числівником: Весь обшир мій – чотири на чотири (Василь
Стус).
5. Інфінітивом: Лиш боротись – значить жить (Іван Франко).
6. Дієприкметником: Мільярди вір зариті у чорнозем, мільярди
щасть розвіяні у прах (Василь Симоненко); Щире кохання не
вкрите серпанками (Леся Українка).
7. Прислівником: Щодня, щомиті полк напоготові (Ліна Костенко);
Полон — це гірше, ніж смерть (Олесь Гончар).

42.

НУЛЬОВИЙ ПРИСУДОК
Нульовий присудок – це такий простий
присудок, який формально не виражений,
однак семантично домислюваний
Біля воріт дві тополі (Олександр Довженко).
Показником нульового присудка у простому
двоскладному реченні виступає детермінантна
обставина місця, виражена прислівником чи
прийменниково-іменниковою конструкцією
Речення, що структурно неповні, а семантично
повні, називають еліптичними (від гр. ellipsis –
опущення, випадіння).

43.

Зверни увагу!!!
Варто розрізняти складений іменний і подвійний присудки, які
мають у своїй структурі компонент стояти.
Стоять жоржини мокрі-мокрі (Ліна Костенко) – складений
іменний присудок (зв'язка + іменна частина), оскільки:
1) стоять – зв'язка; 2) форма предикативного синтаксичного
зв'язку – координація; 3) підмет при іменному присудкові
виражений назвою неістоти.
Батько стоїть сумний (Розм.) – подвійний присудок
(дуплексив), позаяк: 1) утворений поєднанням двох
повнозначних частин мови (стоїть – дієслово, сумний –
прикметник); 2) форма предикативного синтаксичного зв'язку –
тяжіння; 3) стосується підмета-назви істоти; 4) таке речення
утворилося внаслідок конденсації двох речень (Батько стоїть.
+ Батько сумний.).

44.

СУБ’ЄКТНИЙ І ОБ’ЄКТНИЙ
ІНФІНІТИВ
Олександр Потебня розрізняв суб'єктний і об'єктний інфінітиви.
Суб'єктний інфінітив позначає дію, стан суб'єкта-підмета і разом з
допоміжним дієсловом виступає присудком, напр.: На кричаний
крик мій – мовчазне мовчання… Я ж прагну початку почути
ячання (Іван Драч).
При повнозначних дієсловах-присудках із семантикою руху
суб'єктний інфінітив функціює як обставина мети: Та я іду під всі
чотири вітри на все життя закохувати дівчат (Микола
Вінграновський).
Об'єктний інфінітив – це такий інфінітив, який стосується не
підмета-суб'єкта, а об'єкта-додатка. У реченні він виконує
функцію додатка, напр.: Цар заборонив Шевченкові писати і
малювати (З підручн.). Інфінітивні додатки легко можна
трансформувати у девербативи Цар заборонив Шевченкові
писання й малювання.

45.

ФОРМИ ПРЕДИКАТИВНОГО
СИНТАКСИЧНОГО ЗВ’ЯЗКУ
1. Координація – між підметом і присудком спостерігається
взаємоспрямована залежність Стоїть у ружах золота колиска (Ліна Костенко); Ти ізнов мені снишся на стежці гіркої
розлуки Синім лугом, ромашкою, птицею з канівських круч
(Андрій Малишко).
2. Тяжіння – між підметом і присудком подвійний синтаксичний
зв’язок: другий компонент присудка і безпосередньо, і опосередковано (через перший) пов’язується з підметом Сава Андрійович стоїть засмучений (Олександр Довженко); Люди стояли трохи похмурі, непорушні і величні (Григорій
Епік); Він повернувся того вечора з роботи невеселий
(Григір Тютюнник).
3. Співвияв – підмет і присудок взаємно не уподібнюються, а
вступають у зв’язок через власний співвияв: Я – від коріння,
я – із предковіку (Борис Олійник); Зал в огнях, кружляють
пари, хвилі музики пливуть (Володимир Сосюра).

46.

СПЕЦИФІКА ПОЄДНАННЯ
КОМПОНЕНТІВ ПРЕДИКАТИВНОГО
ЦЕНТРУ

47.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПІДМЕТА І ПРИСУДКА
структурні
різновиди
підмета
1
2
2.
3.
простий
простий
складений
1.
багато,
мало,
кілька
декілька та
іменник/
займенник у
Р.в.
структурні
різновиди
присудка
простий
№
з/п
3
дієслівний
дійсного/
наказового
способу
минулого
часу або
умовного
способу
дієслівний
дійсного/
наказового
способу
особливості
поєднання
приклади
4
5
координують
числі
у
координують
роді, числі
у
координують
особі, числі
в
На муку покохав я її (Тодось Осьмачка);
Самотою повзли поміж хатами брудні дороги
(Михайло Коцюбинський).
Яка орда нам гідність потоптала? (Ліна
Костенко); Над водою пропливало легеньке
білосніжне павутиння (Юрій Збанацький).
Ти не згасиш жаги і спраги росою пишної
краси; ні ненависті, ні спраги ти серцеві не
додаси (Євген Маланюк).
координують у
Ми непохитні (Володимир Чумак); Вона була
складений іменний числі, а в однині
страшенно задоволена (Олександр Довженко).
– також і в роді
простий
присудок най- Багато літ перевернулось,
частіше в однині утекло (Тарас Шевченко).
води
чимало

48.

Продовження табл.
2
3
іменник/
займенник
у простий
Н.в. та іменник/
займен- складений
ник в О.в.
іменний
числівник/
слово з числовим значенням та іменник у Н.в.або
Р.в.
поєднання
із
приблизною
кількістю
поєднання
із
семантикою
вибірності
4. простий
простий
3.
складений
1
4
присудок
множині
у
присудок як
однині, так
множині
в
і
присудок
в
однині
присудок
в
однині
іменна частина у
формі Н. в.
іменна частина у
формі Р. в.
складений іменна частина у
іменний
формі З. в. із
(нульова прийменником за
зв’язка) іменна частина у
формі О. в.
іменна частина у
формі М. в. із
прийменником
5
А ще ми з Грицем внадилися змалку у
дідову Галерникову балку (Ліна Костенко). У
хуртовині наших днів Ми вже з тобою не
одні (Ганна Чубач).
Мені сьогодні, здається, минуло двадцять
чотири роки (Олександр Довженко); ...А
три шляхи широкії терном заростають
(Тарас Шевченко).
Сиділо нас чоловіка з вісім (Архип
Тесленко).
За волю кожен з нас поляже (Олександр
Олесь).
Я лиш син народу, Малий листок на дубі
віковім (Євген Маланюк).
Козак не без щастя, дівка не без долі (Нар.
тв.).
Вже й баба йому за космонавта (Олесь
Гончар).
Критика критикою, тон тоном (Юрій
Збанацький).
Село в снігах, і стежка ані руш (Ліна
Костенко).

49.

Закінчення табл.
1
2
3
складений іменний
(бути)
простий
5.
8.
складений іменний
(являти
собою,
становити)
складений іменний
(вважатися,
ввижатися,
видаватися,
виявлятися,
залишатися,
здаватися,
зоставатися,
зробитися,
називатися,
ставатися,
лишатися, робитися)
складений іменний
(зватися, називатися)
9.
складений іменний
(правити)
6.
7.
4
5
іменна частина у
формі Н. в.
іменна частина у
формі Р. в.
іменна частина у
формі З. в. із прийменником за
Перепелиха була вже стара людина,
добра, жалісна (Панас Мирний).
Вона була доброго рибацького роду,
доброї степової крові (Юрій Яновський).
Ясько за пастушка був саме того літа...
(Максим Рильський); Згадайте – був я
вам за тата (Дмитро Павличко).
Була ти музою, й пили уста медузи кров
іменна частина у
уяви, – тоді однаково гули хвала й хула
формі О. в.
пустої слави (Євген Маланюк).
іменна частина у Сполучники становлять окремий тип
формі З. в.
слів-морфем (Катерина Городенська).
Обсипана рожевим світлом, свіжа та гарна, Настя здавалася запашною трояндою (Михайло Коцюбинський); Грому і
іменна частина у
блискавки він боїться, а веселку любить,
формі О. в.
вона йому ввижається дівчиною (Михайло Стельмах); Ти другом, братом і
сестрою сіромі стала (Тарас Шевченко).
іменна частина у Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Легформі Н. в.
лич (Ліна Костенко).
іменна частина у
За сюжет тут править життя в усіх
формі З. в. із присвоїх проявах (Петро Панч).
йменником за