Соціальні організації та інститути

1.

Тема:
Соціальні
організації та
інститути

2. план

Риси соціальної
організації
Поняття бюрократії
Інституціалізація як
соціальний феномен
Види і функції
соціальних інститутів

3. Література

Анурин В.Ф. Социология: Учебник для вузов / В.Ф. Анурин,
А.И. Кравченко. – СПб.: Питер, 2010. – 432 с.
Давидов П.Г., Кальянов А.В., Кирилова О.М., Поцулко О.А.,
Фадєєва Г.С. Соціологія у схемах, таблицях та коментарях: навч.
посіб. для студ. ВНЗ / МОН України. – 2 вид., перероб. і доп. –
Донецьк: Норд-Прес, 2009. – 216 с.
Демків О.Б. Девіантогенні аспекти організації міського простору:
досвід концептуалізації та емпіричного дослідження // Вісник
Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія
Соціологічна. Видавничий центр Львівського національного
університету імені Івана Франка. – Вип. 2. – Львів, 2008. – С. 110–125.
Демків О.Б. Теоретико-методологічні засади досліджень
девіантогенних аспектів організації міського простору // Вісник
Одеського національного університету. – Т. 13. – Вип. 5. Соціологія і
політичні науки. – Львів, 2008. – С. 423–434.
Добреньков В.И. Методология и методика социологического
исследования: учебник / В.И. Добреньков, А.И. Кравченко. – М.:
Альма Матер, 2009. – 537 с.
Кондович В.Ю. Соціологія (схеми і таблиці) / Чернігівський держ. ін-т
права, соціальних технологій та праці. – Чернігів, 2009. – 167 с.
Контрольні завдання з навчальної дисципліни «Соціологія» для
студентів усіх напрямів підготовки заочної форми навчання/
Харківський національний економічний ун-т / Людмила
Олександрівна Сасіна (уклад.). – Х.: ХНЕУ, 2009. – 27 с.

4. Риси соціальної організації

Соціальна організація —
соціальна група,
орієнтована на досягнення
взаємопов'язаних
специфічних цілей і
формування
високоформалізованих
структур.

5.

Багато соціологів
називають соціальні
організації
різновидом
соціального інституту,
але вони мають
відмінні від них риси:

6.

1. Соціальна організація
утворена усвідомлено і
цілеспрямовано для
досягнення конкретних
цілей своєї діяльності.
Вона є певним засобом
(інструментом) вирішення
завдань.

7.

Переслідувана організацією
мета не обов'язково збігається
з цілями людей, що беруть
участь у її діяльності.
Тому організація створює різні
системи стимулювання, за
допомогою яких залучає
індивідів до діяльності для
досягнення загальної мети

8.

2. Соціальна організація має
чіткий загальнообов'язковий
порядок, система її статусів і
ролей — ієрархічну структуру. Їй
властивий високий ступінь
формалізації відносин.
Відповідно правила, регламенти,
розпорядок охоплюють усю
сферу поведінки її учасників,
соціальні ролі яких — чітко
визначені, а відносини
передбачають владу і
підпорядкування
(субординацію).

9.

3. Для підтримування
стабільності відносин,
координації дій кожна
організація повинна мати
координуючий орган або
систему управління.
Функції її різноманітні, а
оптимальний їх набір
залежить від цілей організації,
зовнішнього середовища.

10. Розрізняють формальні й неформальні організації

Формальні організації. Будують
соціальні відносини на підставі
регламентації зв’язків, статусів,
норм. Ними є, наприклад,
промислове підприємство, фірма,
університет, муніципальна
структура (мерія).
В основі формальної організації
лежить розподіл праці, її
спеціалізація за функціональною
ознакою.

11. Розрізняють формальні й неформальні організації

Неформальні організації. Ґрунтується
на товариських взаєминах та
особистому виборі зв’язків учасників і
характеризується соціальною
самостійністю. Ними є любительські
групи, відносини лідерства, симпатій
тощо. Неформальна організація має
значний вплив на формальну і прагне
змінити існуючі в ній відносини за
своїми потребами.

12. Найбільш значущі організації:

– організації з виробництва товарів і послуг
(промислові, сільськогосподарські, сервісні
підприємства і фірми, фінансові установи, банки);
– організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі
навчальні заклади, заклади додаткової освіти);
– організації в галузі медичного обслуговування,
охорони здоров’я, відпочинку, фізичної культури і
спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);
– науково-дослідні організації;
– органи законодавчої, виконавчої влади. їх називають
ще діловими організаціями, які виконують суспільне
корисні функції: кооперацію, співробітництво
упорядкування підпорядкування),управління,
соціальний контроль.

13. Сучасне суспiльство виглядає як з’єднання цільових органiзацiй, що з’являються, зникають, змiнюються, з’єднуються i вступають у

незлiченнi
взаємовiдносини одна з одною.
Видiляють три типи цiльових організацій.
Перший тип – це добровiльнi органiзацiї, об’єднання, до
яких люди можуть вiльно приєднуватися i вiльно їх залишати.
Прикладами добровiльних органiзацiй є релiгiйнi i
професiйнi об’єднання, політичні партiї ( у демократичних
держава), рiзнi клуби за iнтересами, самодiяльнi
колективи. Члени таких органiзацiй не отримують платнi за
своє членство. Навпаки, вони часто самi сплачують за своє
членство, тому що найчастiше у добровiльних органiзацiях
люди приєднуються для того, щоб заповнити свiй вiльний
час, мати задоволення вiд спілкування з однодумцями, щоб
надати тим, хто цього потребує, ту чi iншу допомогу, надати
тi чи iншi соцiальнi послуги

14.

Другий тип цiльових органiзацiй – це примусові органiзацiї –
такi об’єднання, до яких людей примущують входити, навiть
коли вони цього не бажають. Прикладом таких органiзацiй є
обов’язкова школа, обов’язкова (не добровiльна) армiя,
психiатрична клiнiка, тюрма, рiзнi органiзацiї примусових
робiт i т.iн.
I третiй тип цiльових органiзацiй – це органiзацiї утiлiтарнi,
об’єднання, до яких люди вступають з практичних причин. До
таких органiзацiй належать, наприклад, пiдприємства,
унiверситети, профспiлки, урядовi органiзацiї та iншi, якi люди
створюють для задоволення життєвих потреб. Можна
помiтити, що членство у таких органiзацiях не є анi повнiстю
добровiльним, анi повнiстю примусовим. Наприклад, у
нетоталiтарному суспiльствi людину не можуть примушувати
найматися на роботу, але якщо людина не має iнших
джерел дохду, вона вимушена це робити, щоб забезпечити
себе засобами iснування.

15. 2. Поняття бюрократії. Особливості бюрократії (за М.Вебером).

Чим бiльше i складнiше цiльова органiзацiя будь-якого типу,
тим бiльше потреба не тiльки у координацiї дiяльностi її
членiв, але й в упорядкуваннi самої координуючої
дiяльностi.
Ця потреба задовольняється тим, що соцiологи називають
бюрократiєю, - а саме – специфічною соцiальною
структурою, що створюється iєрархiєю статусiв i ролей, яка
базується на розподiлi функцiй i влади, і що функцiонує за
певними правилами та процедурами.
Поняття бюрократiї соцiологи вживають у нейтральному
значеннi, без того негативного навантаження, яке це слово
має у повсякденному вжитку, коли ми використовуємо
його для позначення, наприклад, органiзацiйної
неефективностi

16. За Вебером, ідеальньній бюрократiї властивi такi сім особливостей:

1. Функцiональна спецiалiзацiя. Серед посадових
осiб iснує чiткий подiл функцiй. Кожний член
органiзацiї спецiалiзується на виконаннi певної
роботи i зосереджується на певних завданнях.
2. Iєрархiя влади. Усi посади з'єднуються у
iєрархiчну систему влади у виглядi пiрамiди.
Посадовi особи вiдповiдають перед начальником
не тiльки за свої дiї i рiшення, але й за дiї i рiшення
своїх пiдлеглих. Обсяг влади окремої посадової
особи чiтко визначається: кожна така особа має
виконувати розпорядження безпосередньо вищої
посадової особи i має право вiддавати
розпорядження тільки своїм безпосередньо
пiдлеглим.

17.

3. Регуляцiя дiй. Вся дiяльнiсть
бюрократiї спрямовується
системою взаємопогоджених
правил i iнструкцiй (по бiльшостi
у письмовiй формi).
Цi правила визначають також
вiдповiдальнiсть посадових осiб
та вiдносини мiж ними.
Вони забезпечують
координацiю виконання
суттєвих завдань i
одноманiтнiсть цього виконання
незалежно вiд змiн у складi
персоналу.

18.

4.
Квалiфiкованiсть персоналу.
Усi посади потребують певної квалiфiкацiї i
заповнюються на пiдставах компетенцiї
кандидатiв, а не будь-чиїх особистих
суджень. Компетенцiя визначається
сертифікацією (наприклад, ступенем,
отриманим у коледжi) або через iспити, чи
тестування у самiй органiзацiї.
5. Забезпечення.Призначених на посади
органiзацiя забезпечує усiм, що необхiдно
для виконання їх службових обов'язкiв.

19.

6. Карьера. Створюються умови , щоб найманнi
працiвники розглядали свою роботу в органiзацiї як
особисту кар'єру. Для цього підвищення у iєрархiї
здійснюються або за старшiнством або за
заслугами, або з урахуванням того й iншого. Пiсля
випробувального перiоду призначенi на посади
особи набувають гарантiї зайнятостi i захисту проти
довiльного звiльнення з роботи.
7. Архiвацiя документiв. Адмiнiстративнi рiшення,
правила, процедури i дiї органiзацiї заготовуються
документально i зберiгаються постiйно в архiвi.

20. Найчастіше соціологи відзначають, як основні, такі шість недоліків бюрократії:

1.) Неефективність у незвичайних ситуаціях, яка, фактично, є
наслідком підвищеної ефективності у звичайних, типових
ситуаціях.
2 ) Другий недолік бюрократії – так звана перекручена
рацiональнiсть. Тут мається на увазi та обставина, що
функціональна рацiональнiсть бюрократiї - це рацiональнiсть
тiльки стосовно засобiв отримання конкретного результату, але
не стосовно самого результату.
3) Третій з поширених недолiкiв бюрократiї – це так зване
замiщення цiлi. Завжди є ризик, що з часом посадовi особи
почнуть забувати цiлi своєї органiзацiї i спрямовувати свою
енергiю на що-небудь iнше.
4) Четвертий широковизнаний недолiк бюрократiї - це тенденцiя
дозростання, до збiльшення своєї чисельностi
5) П’ятий недолiк бюрократiї – це авторитарнiсть її структури.
6) I, нарешті, шостий, один з найнебезпечніших недоліків
бюрократії - це її тенденція вироджуватися в олігархію.

21. 3. Інституціалізація як соціальний феномен

Соціальний інститут (лат.
institutum – організація, лад) –
відносно стійка модель
поведінки людей і організацій,
що історично склалася у певній
сфері життєдіяльності
суспільства

22. Риси соціальних інститутів:

– соціальні інститути є комплексом
формальних і неформальних правил
поведінки, принципів, культурних норм,
які регулюють різні сфери діяльності
індивідів у суспільстві (сферу економіки,
політики, освіти) і обмежують вчинки
людей відповідно до суспільних інтересів;
– соціальні інститути охоплюють певну
сукупність людей та установ, які
покликані вирішувати важливі для
розвитку суспільства завдання.
Наприклад, для виховання, професійної
підготовки через школи, університети та
ін.

23. Інституціалізація як соціальний феномен

Інституціалізація —
процес виникнення і
становлення соціальних
інститутів як ключових
структурних елементів
суспільства.

24. Інституціалізація є тривалою і поступовою. Для її здійснення необхідні такі умови:

1. Об’єктивна потреба,
усвідомлювана в суспільстві як
загальнозначуща,
загальносоціальна. Її задоволення
можливе тільки у процесі
соціальної взаємодії. Якщо така
потреба стає незначною або
зникає зовсім, тоді існування
соціального інституту стає
неактуальним, навіть гальмівним.

25.

Відомий соціальний дослідник Г. Ленскі
визначив ключові соціальні потреби, які
породжують процеси інституціалізації:
— потреба комунікації (мова, освіта, зв'язок,
транспорт);
— потреба у виробництві продуктів і послуг;
— потреба у розподілі благ і привілеїв;
— потреба безпеки громадян, захисту їх життя і
благополуччя;
— потреба у підтримці системи нерівності
(розміщення соціальних груп за позиціями,
статусами тощо);
— потреба у соціальному контролі за поведінкою
членів суспільства

26. Умови інституалізації:

2. Наявність особливого, притаманного
конкретному інституту культурного
середовища (субкультури) – системи цінностей,
соціальних норм і правил.
Кожен соціальний інститут має свою систему цінностей
та правил (нормативних очікувань), які визначають мету
його діяльності. Діючи в межах інститутів, а також
всередині різних соціальних ролей, пов’язаних із
специфічними соціальними позиціями (статусами), ці
норми дозволяють, пропонують або забороняють певні
види поведінки, що робить дії людей доцільними,
корисними та односпрямованими. Наприклад, у межах
інституту сім’ї подружня зрада, позашлюбні діти,
кровозмішення є порушенням інституціальних
(нормативно встановлених) вимог.

27. Умови інституалізації:

3.
Наявність необхідних
ресурсів (матеріальних,
фінансових, трудових,
організаційних), які суспільство
повинне стабільно поповнювати
шляхом капіталовкладень у них
та підготовкою кадрів.

28. 4. Види і функції соціальних інститутів В соціології виділяють п’ять основних інститутів:економічний, політичний, освітній,

29.

— економічні (власність,
гроші, банки, господарські
об'єднання різного типу) —
забезпечують
виробництво і розподіл
суспільного багатства,
регулюють грошовий
обіг

30.

— політичні (держава,
Верховна Рада, суд,
прокуратура) пов'язані з
встановленням, виконанням
і підтриманням певної
форми політичної влади,
збереженням і
відтворенням ідеологічних
цінностей

31. — культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних,

соціальних цінностей, соціалізації
індивідів;

32.

— соціальні —
організовують
добровільні об'єднання,
регулюють повсякденну
соціальну поведінку
людей, міжособистісні
стосунки

33.  За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні

За критерієм способу регулювання
поведінки людей у межах певних інститутів
виділяють формальні та неформальні
соціальні інститути.
Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність
на чітких принципах (правових актах, законах, указах,
регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й
контрольні функції на підставі санкцій, пов´язаних із
заохоченням і покаранням (адміністративним і
кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія,
школа тощо.
Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої
нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не
закріплена формально. Є результатом соціальної творчості
та волевиявлення громадян. Соціальний контроль у таких
інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених
у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні
культурні і соціальні фонди, об´єднання за інтересами
тощо.

34.

Соціальні інститути
відрізняються своїми
функціональними якостями:

35.

1) Економіко-соціальні
інститути - власність, обмін,
гроші, банки, господарські
об'єднання різному типу забезпечують усю сукупність
виробництва і розподілу
суспільного багатства, з'єднуючи
разом з тим, економічне життя з
іншими сферами соціального
життя.

36.

2) Політичні інститути - держава, партії,
профспілки й іншого роду громадські
організації, які переслідують політичні цілі,
спрямовані на встановлення і підтримку
визначеної форми політичної влади. Їхня
сукупність складає політичну систему
даного суспільства. Політичні інститути
забезпечують відтворення і стійке
збереження ідеологічних цінностей,
стабілізують домінуючі в суспільстві
соціально-класові структури.

37.

3) Соціокультурні і виховні
інститути ставлять метою освоєння і
наступне відтворення культурних і
соціальних цінностей, включення
індивідів у визначену субкультуру, а
також соціалізацію індивідів через
засвоєння стійких соціокультурних
стандартів поведінки, і нарешті, захист
визначених цінностей і норм.

38.

4) Нормативно-орієнтовані
інститути морально-етичної
орієнтації і регуляції поводження
індивідів. Їх ціль - додати поведінці і
мотивації моральну аргументацію,
етичну основу. Ці інститути
затверджують у співтоваристві
імперативні загальнолюдські цінності,
спеціальні кодекси й етику поведінки.

39.

5) Церемоніально-символічні і
ситуаційно-конвенціональні інститути. Ці
інститути засновані на більш-менш
тривалому прийнятті конвенціональних (за
договором) норм, їх офіційному і
неофіційному закріпленні. Ці норми
регулюють повсякденні контакти, різноманітні
акти групового і межгруппового поводження.
Вони визначають порядок і спосіб взаємного
поводження, регламентують методи передачі
й обміну інформацією, вітання, звертання і
т.д., регламент збор, засідань, діяльність
якихось об'єднань.

40.

Кожен соціальний
інститут виконує
специфічну функцію,
їх сукупність формує
загальні функції:

41.

— регулятивна функція —
полягає у регулюванні за
допомогою норм, правил
поведінки, санкцій дій
індивідів у межах соціальних
відносин (забезпечується
виконання бажаних дій і
усунення небажаної
поведінки);

42.

— функція відтворення,
безперервності суспільних
відносин —
завдяки їй соціальний інститут
транслює досвід, цінності,
норми культури з покоління в
покоління; соціальні інститути
існують у всіх суспільствах і є
частиною звичаїв народу;

43.

— інтегративна функція
— полягає у згуртуванні
прагнень дій відносин
індивідів, що в цілому
забезпечує соціальну
стабільність суспільства;

44.

— комунікативна функція
— спрямована на
забезпечення зв'язків
спілкування, взаємодії між
людьми за рахунок певної
організації їх спільної
життєдіяльності.

45.

Підтриманню
функціональності
соціального інституту
сприяють:

46.

— наявність соціальних
норм, приписів, які
регулюють поведінку людей;
— інтеграція інституту в
соціальну систему
суспільства, що забезпечує
йому підтримку самого
суспільства;

47.

— можливість здійснювати
соціальний контроль за
дотриманням норм
поведінки;
— наявність матеріальних
засобів та умов для
підтримки діяльності
інституту.

48. Якщо цих умов не дотримуватися, соціальні інститути стануть дисфункціональними, у їх роботі виникнуть збої порушення, що може

дестабілізувати суспільство.
Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють:
– невідповідність інституту конкретним потребам
суспільства (нечіткість інституціальної діяльності);
– розмитість, невизначеність функцій,
вироджування їх у символічні, неспрямовані на
досягнення раціональних цілей;
– зниження авторитету соціального інституту в
суспільстві;
– персоналізація діяльності інституту, яка означає,
що він перестає діяти відповідно до об’єктивних
потреб, змінює свої функції залежно від інтересів
окремих людей, їх особистих рис.,