Німецька література доби романтизму

1.

Тема 2.
Німецька література доби
романтизму

2.

ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ РОМАНТИЗМУ У НІМЕЧЧИНІ
– історичні: події в Європі, зокрема Велика
французька революція 1789-1794 рр.
– світоглядні: ідеї братів Шлегелів, Ф. Шеллінга, І.
Канта, Й. Фіхте;
– естетичні: сентименталізм, угрупування «Буря і
натиск»,
творчість Й. Гете і Ф. Шіллера,
теорія народності Гердера

3.

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ
1803-1804 рр. - Наполеон Бонапарт
ліквідував дрібні німецькі держави і
створив Рейнський союз.
Священна Римська імперія перестала
існувати.
1807 р. - після розгрому Пруссії до цього
союзу приєдналася Західна Німеччина.
1813 р. - битва під Лейпцигом («Битва
народів»), у якій французи отримали
поразку.
Рейнський союз розпався.
1814-1815 рр. - за рішенням Віденського конгресу створено Німецький
союз, керівну роль у якому відігравала Австрія.
Буржуазно-демократична революція 1848-1849 рр. у Німеччині
потерпіла поразку.
ІІ пол. ХІХ ст. характеризуватметься об’єднанням німецьких земель між
державами-суперницями Австрією та Пруссією.

4.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ (ЗА ДАВИДЕНКО Г., ЧАЙКОЮ О.)
передромантизм – явища і тенденції в європейській
літературі ІІ пол. ХVІІІ ст., які підготували ґрунт для розвитку
романтизму;
ранній романтизм (кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.) – доба
Наполеонівських військ та період Реставрації;
Представники: Е.Т.А. Гофман, Г. Гейне. Основні риси: –
універсалізм; – зв’язок з філософією; – тяжіння до міфу; –
протиставлення дійсності та ідеалу.
розвинені форми (20-40 рр. ХІХ ст.) –
Липнева
революція у Франції, повстання у Польщі
пізній романтизм (після революції 1848 р.) – виявляються
різні течії .

5.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ (ЗА НАЛИВАЙКО Д., ШАХОВОЮ К.)
перший етап (1795-1806 рр.) – діяльність Ієнського гуртка та
тісний зв’язок з німецькою філософською традицією;
другий етап (народний, або фольклорний романтизм) (1806-1815
рр.) – активізація національної самосвідомості німців, звернення
до глибинних джерел культури; діяльність Гейдельберзького гуртка;
третій етап, або гротескно-фантастичний романтизм Гофмана
(1815-1830 рр.) – період Реставрації в Європі, зокрема і в
Німеччині. Помітним явищем цього періоду стала швабська школа
романтиків (Ю. Кернер, Л. Уланд, Г. Шваб).
четвертий етап (1830-1848 рр.) – Липнева революція; період
характеризується відходом від пасеїзму, від фольклорних
захоплень, зверненням до сучасності.

6.

ЄНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ
В 1798-1801 рр., Єнський університет - гурток інтелектуалів (А. В. и Ф.
Шлегелі, Новаліс, И. Г. Фіхте, Ф.В. Шеллінг, Ф.Шлейермахер, Л. Тік) філософсько-естетична теорія романтизму:
утопія естетичного перетворення світу,
ідеал нової універсальної культури, в якій зливаються мистецтво,
філософія, наука і релігія,
істинний поет є всесвітом,
ідея загального символізму, романтичної іронії,
Жанр “ФРАГМЕНТУ”
Орган Єнськіх романтиків - журнал «Атенеум» (1798-1800) –центр
досліджень нового мистецтва.

7.

Фрідріх Гельдерлін
-пантеїстичний світогляд
-- вплив Шиллера та Гегеля (дружба, листування)
- загалом настрій Гельдерліна — настрій грекаелліна, хто побожно схиляється перед величчю
божественної природи.
- вірші Гельдерліна багаті ідеями та почуттями, іноді
піднесеними, іноді ніжними та меланхолійними;
-- мова надзвичайно музична і виблискує яскравими
образами, особливо в численних описах природи.
Найбільший з творів Гельдерліна — епістолярний
роман «Гіперіон», що є своєрідною сповіддю поета.
Характерна риса — суто романтичне прагнення
пов'язати філософію та поезію

8.

Новаліс (Фрідріх фон Ганденберг)
- Поет і теоретик
- інженер на шахті
- “Поет осягає природу краще, ніж це робить розум
вченого “
- принцип двосвіття і романтичної життєтворчості
-Поетичні збірки “Гімни до ночі” і “Духовні пісні”
присвячені Софії Кюн, нареченій Новаліса, яка
померла молодою, не дочекавшись весілля.
“Генріх фон Офтердінген” ( публ. 1802 )- мандри у
власній свідомості є одночасно мандрами у
середньовіччі - розділи “Очікування” і “Звершення”
-«Роман должен быть сплошной поэзией. Поэзия,
как и философия, является гармоничной
настроенностью нашей души, где все
становится прекрасным, где каждый предмет
находит необходимое освещение, где все имеет
соответствующий ему сопровождение и
соответствующее ему среду»
«Характер
колоритов.
Все синее в моем
романе»; «пусть моя
книга, рассказывая о
каких-либо событиях,
держится в одном
цветовом тоне,
повсюду напоминает о
Синем цветке».

9.

Людвіг Тік
- Поет, письменник, драматург, перекладач
-Творець жанру літературної романтичної казки
- Видавець і розпорядник творчої спадщини Новаліса,
Вакенродера, Шеллінга, братів Шлегелей
ТВОРИ:
“Вільям Ловель
збірка «Народні казки Петера Лебрехта» (1797)
роман «Мандри Франца Штернбальда»
Казки «Кіт у чоботях», «Синя Борода»
«Поетична техніка «Кота у чоботях» така, що ми легко
упізнаємо практично всі улюблені прийоми сучасної
«постмодерної» літератури: це іронія, гра з реальним
читачем, явні і приховані цитати, пастищ, алюзії,
парафрази, центони, пародія. Не тільки для критиків у
партері, а й для реального критика не менш захопливим є
завдання розкрити приховані натяки та інтертекстуальні
зв'язки в цьому творі» (Б.Б. Шалагінов).

10.

Вільгельм Генріх Ваккенродер
-Німецький письменник, найближчий
друг Людвіга Тіка.
- Він вперше сповістив про тяжіння
нового покоління бюргерської
інтелігенції до рідної старовини, до
середньовіччі, про потяг до
католицизму з його пишним культом і
до мистецтва, тісно пов'язаного з цим
культом.

11.

ГЕЙДЕЛЬБЕРЗЬКІ РОМАНТИКИ
Викладачі
Університету
А. фон Арнім і
К.Брентано
із 1805 до 1808 рр.
публікують збірку
“Чарівна сопілка
хлопчика”, яка викличе
великий резонанс в
країні.
Характерний традиціоналізм,
звернення до національної старини,
фольклору.
Вивчали діалекти німецької мови

12.

Брати Вільгельм та Якоб Грімм
- найбільш відомі публікацію збірників казок
- працями
в
галузі
фольклористики,
мовознавства, що стосуються зміни звучання
слів з плином часу (Закон Грімм)
- засновники
міфологічної
школи
в
літературознавстві
.
Казки: «Мізинчик», «Білосніжка і сім гномів»,
«Бременські вуличні музиканти», «Спляча
красуня»,« Червоний капелюшок»,
«Попелюшка», «Кішка І мишка в дружбі»,
«Заєць і їжак», «Вовк і семеро козенят», «Шість
лебедів», «Шестеро увесь світ обійдуть»,
«Гензель і Гретель», «Три ледарі», «Розумна
Ельза», «Дурень Ганс», «Семеро хоробрих»,
«Старий дід і внучок», «Невдячний син»,
«Розумна дочка селянська».

13.

Ернест Теодор Амадей Гофман
-- Письменник, композитор, художник,
-- Псевдонім як композитора - Йоганн
Крейслер.
-- Спадкоємець Єнської школи –
універсальність мистецтва, концепція
романтичної іронії, синтез мистецтв тощо,
АЛЕ! - різниця:
письменник іронізує а над цією мрією-утопією,
і над своїм героєм-диваком, розуміючи
безсилля романтичного “я” перед жорстокою
силою реальності.
-- Особлива увага Гофмана - на особистості
художника – тема зіткнення між художником і
вульгарним середовищем, яке його оточує.

14.

ГОФМАН. Основні твори:
Перша книга Гофмана, “Фантазії в манері
Калло. Листи з щоденника мандруючого
ентузіаста” (1814 – 1815) стверджує:
художник – не професія, художник – спосіб
життя.
Роман “Еліксири Сатани” (1816 ) примикає до
традиції “ґотичного роману” кінця ХУІІІ ст. Про
це свідчить авантюрний сюжет, заплутані
відносини між персонажами, образ двійника,
мотивіровки, які є пов’язаними з релігійними
мотивами гріха і спокути. І в той же час
Гофмана відокремлює від творів
Уолпола, Радкліф та інших
Філософія і сатира, трагічне і забавне існують
поряд у романі “Життєві переконання кота
Мурра” (1819 – 1821), який вважають
вершиною творчого шляху письменника

15.

Велика книга “Серапіонові брати” ( 1819 – 1820 ) уявляє собою
збірку дуже різних за жанром новел, обрамлених єдиною новелою„рамою” про чотирьох друзів-письменників. Вони по черзі читають
свої твори і представляють чотири різних естетичних позиції. Але
всіх їх об’єднує шанований ними образ відлюдника Серапіона і
вимога: фантазія є реальнішою за дійсність.
ВКЛЮЧАЄ: новели на історичну тему ( “Дож й догареса” ), новели
про музикантів і художників ( “Фермата”, “Артусова зала” ) і
осяяна святом казка “Лузгунчик, або Мишачий король”, яка
навічно увійшла у коло дитячого читання, і яку вславив своєю
музикою П.І. Чайковський. Особливої уваги заслуговує повість
“Майстер Мартін-бочар та його учні” ( 1818 ) – романтична ідилія,
яка в естетизованому плані відображає життя середньовічних
ремісників.

16.

Генріх Гейне
Один із найяскравіших німецьких поетів та
журналістів 19 століття.
Гейне зробив мову повсякдення придатною для
поетичних творів, підніс жанр фейлетонів та
подорожніх розповідей до рівня мистецтва, та
надав німецькій мові, до цього не притаманну,
стилістичну легкість та елегантність.
Основні твори:
«Книга пісень»
«Подорожні картини»
«Німеччина. Зимова казка»
«Сілезькі ткачі»
збірка «Романцеро»

17.

«КНИГА ПІСЕНЬ»
Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу книгу «Книга пісень»
(1827).
За життя автора вона видавалась 13 разів; багато віршів були покладені на
музику Робертом Шуманом, Францом Шубертом, Йоганнесом Брамсом, Петром
Чайковським, Ріхардом Штраусом, Едвардом Грігом та ін.
„Книга пісень” (1827 р.) складається з чотирьох циклів: „Страждання юності”,
„Ліричне інтермеццо”, „Знову на Батьківщині”, „Північне море”. Вони відбивають
еволюцію творчості поета 10 – 20-х років.
• Провідні теми – кохання і природа, які особливо загострено відчуваються через
сповідальні відчуття поета. У кожному циклі є вірш, який найбільш яскраво
відтворює емоційний стан автора та його почуття.
• Поетична майстерність Гейне виявляється у конкретності поетичних образів, у
динамічності невеликих віршів, у блискучій дотепності, вдалих характеристиках,
яскравій мові, різноманітності розмірів та рим.

18.

«КНИГА ПІСЕНЬ» „СТРАЖДАННЯ ЮНОСТІ”
•– найглибше розкриває
особистість поета та його
нерозділене кохання до кузини
Амалії. В дусі романтизму кохання
осмислюється фатальною і
безжальною силою, яка несе
невгамовне страждання. Гама
почуттів передається і через різні
жанрові форми: романси, балади,
пісні, сонети. Так, у „Романсах”
автор виливає свій протест проти
соціальної нерівності, що може стати
на перешкоді коханню
СОН І ЖИТТЯ
І сонце буяє, і в серці хміль,
А я не знаю, де діти мій біль.
Надходить ніч, сумний я йду
И розквітлу троянду знаходжу в саду.
Зближаюсь до неї, і гірко мені,
І котяться сльози з очей дрібні
Дивлюсь на троянду — в ній світлий чар,
А з келишка бурхають сяйво і жар.
І я поринаю в безжурний coa,
Мене він долає й бере в полон:
Я дівчину бачу— рожеві уста>
Рожевий серпанок її обгорта.
Дарує вош мені дар дорогий,
ї ось я вже в хатці стою золотій,
В тій хатці яскравий заплівсь хоровод
Танцює веселий маленький народ.
Дванадцять танечників парами мчить,
Сплелися, кружляють, не хочуть спочить;
Завершують коло, та це не кінець
Одразу ж новий починають танець.
І гірко, і сумно музика бринить:
"Назавжди минає найкраща мить!
Життя твоє — сон, і щастя — сон,
І ця хвилина — у сні твоїм сон".
Вже ранок, я знову печальний стою.
Очима шукаю троянду мою,—
О лихо! Не сяйво блискає в ній —
У келишку щулиться жук слизький.

19.

«КНИГА ПІСЕНЬ» „ЛІРИЧНЕ ІНТЕРМЕЦЦО”
– це історія кохання від його
зародження до того моменту, коли
кохана виходить заміж. В цьому
циклі кохання постає глибоким
людським почуттям, яке одночасно
несе і щастя, і муку. Сам образ
коханої набуває певної умовності, а
ліричний герой виявляє здатність
аналізувати свої почуття. Ці найтонші
коливання інтимних почуттів
відтворюються у Гейне і через
дивовижне поєднання життя людини
і природи, їх таємної єдності і
подібності.
Мій гнів минув, біль серце розітнув.
Хай ти вже не моя — мій гнів минув.
Хоч сяйво б'є з твоїх прекрасних віч,
У тебе в серці безпросвітна ніч.
Я знаю це.

20.

«КНИГА ПІСЕНЬ»
„ЗНОВУ НА БАТЬКІВЩИНІ”
• поет тяжіє до правдивого
розкриття внутрішнього світу,
часто буденних і водночас
трагічних протиріч її життя. Вірш
„Не знаю, що стало зі мною...”
став у Німеччині народною
піснею. Лорелея, за
старовинною народною
легендою – це водяна німфа,
красуня. Чаруючим співом
заманювала човнарів на
підводні рифи, де вони гинули. У
вірші ж Гейне головним є
створення поетичного образу
через трагічне поєднання краси
і смерті.
Не знаю, що стало зо мною,
Сумує серце моє,— *
Мені ні сну, ні спокою
Казка стара не дає.
Повітря свіже—смеркає*
Привільний Рейн затих;
Вечірній промінь грає
Ген на шпилях гірських.
Незнана красуня на кручі
Сидить у самоті,
Упали на шати блискучі
Коси її золоті,

21.

«КНИГА ПІСЕНЬ» „ПІВНІЧНЕ МОРЕ”
• непідробне ліричне і щире почуття
Гейне відбилося у створених ним
картинах і образах природи цього циклу.
Природа стає для поета-романтика
невід’ємним елементом бачення і
розуміння навколишнього світу та
власної душі. З нею ліричний герой
відчуває свою спорідненість. Цьому
сприяє широко використовуваний
поетом прийом олюднення. Іронія
набуває філософсько-доброзичливого
відтінку, душа поета тягнеться до
гармонії („Привітання морю”).
Запитання
Над морем пустельним, морем нічним
Юнак одинокий стоїть,
В думках його сумнів, на серці — журба,
Він хвилі питає похмуро:
"О, відкрийте, скажіть мені загадку мудру
життя,
Болючу цю згадку давню!
Вже скільки над нею мудрило голів —
Голів в шапочках з ієрогліфами,
Голів у тюрбанах і чорних беретах,
Голів з париками і тисячі інших,
Спітнілих від дум бідолашних голів.
Скажіть мені: що таке в світі людина?
Звідки прийшла? І куди вона йде?
І хто живе там, урогі, на зірках золотих?"
Шумлять собі хвилі, як вічно шуміли,
І вітер гуляє, і хмари пливуть,
Байдужо-холодні зірки мерехтять,
А дурень стоїть і чекає одвіту.

22.

«КНИГА ПІСЕНЬ»: ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ
Зв”язок з біблійною, фольклорною, ренесенсною,
сентиментальною традиціями
Від народної лірики : жанри (пісня, романс), народні образи
(Петер, Ганс, сільська дівчина), мотиви (любов-весна, зрада-темна
ніч), традиційна символіка (човен, море, ліс, могила,
(психологічний та синтаксичний паралелізм)
Ліричний герой - динамічний, живе напруженим духовним життям,
сприймає себе через історичні та культурні паралелі.
Поєднання реального та уявного
Розрив між мріями про гармонію стосунків і дійсністю
Іронія, сатира по відношенню до буржуазних цінностей
Чуттєвість, пристрасність
Психологічний пейзаж
Трагічні мотиви і життєствердні поєднано