Французька література доби романтизму

1.

ТЕМА 4. ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА
ДОБИ РОМАНТИЗМУ

2.

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ
ПЕРЕДУМОВИ
Французька буржуазна революція
Буржуазія виступає революційною силою, її героїзація
Напружене суспільно-політичне життя
Міцні традиції класицизму, осмисленого як національне мистецтво
Традиції Просвітництва (руссоїзм, вольтер`янство)
Париж – центр Європи

3.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ
1795-1815 рр. – ранній, виникнення двох шкіл: де Сталь і Шатобріана. Школа
де Сталь і її послідовники намагалися перемогти раціоналізм, на перший
план висували опис індивідуальних почуттів.Школа
Шатобріана протиставляла просвітницькій вірі в першість Розуму
християнсько-католицьку духовність.
1815-1827 рр. - час виникнення широкого романтичного руху, в якому
формувалися течії, школи, угрупування, гуртки; поява романтичної поезія
(Ламартін, де Віньї, В.Гюго), історичного романтичного роману (В.Гюго, де
Віньї), перших романтичних драм ("драми для читання" П.Меріме, Віте, Гюго).
1827-1835 рр. - романтизм повністю набуває рис єдиного самостійного
напряму, він стає провідним
1835-1843 рр. - від романтизму виокремилася течія реалістичної орієнтації
на чолі зі Стендалем, тому цей період ще називали "періодом
міжцарювання", коли в літературі панувало два напрями, але вони ще не
протистояли один одному, навіть недостатньо були диференційовані.

4.

ОСОБЛИВОСТІ
ФРАНЦУЗЬКОГО
РОМАНТИЗМУ:
Високий рівень політичної ангажованості
письменників і творів
Політична опозиційність
Розвиток неокласицизму (Андре Шеньє)
Не набуває розвитку фольклорно-народна течія
Захоплення “байронізмом”
Схильність до міфологізації
Відкриття мистецької цінності приватного життя суб
` єктивної людини
Розвиток принципів історизму
Усвідомлення залежності мистецтва від історії

5.

Франсуа-Рене де Шатобріан
«Я прихильник Бурбонів за честю, монархіст із здорового глузду і
республіканець за смаком і темпераментом»
-письменник, політик і дипломат,
ТВОРИ:
Історичний, політичний і етичний досвід
про революції (1797)
Атала (1801)
Рене (1802)
Геній християнства (1802)
Мученики (1809)
Мемуари мого життя (1809)
Дорожні нотатки. Від Парижа до
Єрусалима (1811)
Про Бонапарта і Бурбонів (1814)
Американська подорож (1827)
Картина природи (1829)
Історичні нариси (1831)
Нариси з англійської літератури (1836)
Замогильні нотатки (1848)
-був одним з найактивніших політиків Франції, служив
декільком монархам, міністр іноземних справ Франції у
період реставрації Бурбонів
-один з засновників романтизму у французькій літературі
- змалювання почуттів через динамічний пейзаж
-- образ героя-страждальця “світовою скорботою” Рене,
“фр. Вертера”
- полемізував з Руссо: індіанці-«природні» люди
перетворюються з жорстоких дикунів на мирних селян
під впливом християнства
-надихнув на творчість цілю плеяду нових літераторів не
лише Франції, але й світу.

6.

Анна-Луїза Жермена де Сталь
-дочка видатного державного діяча Жака Неккера.
-відрізнялась від своїх сучасниць надзвичайною ерудицією та
високим рівнем знань, незвичайним для жінок того часу
- дискусія і розбіжності з Наполеоном
-- салон, де почали збиратися митці, політики та інтелектуали
тогочасного Парижа (Констан, Лафаєт, Мірабо, Талейран та ін)
- революцію схвалювала, багатьох захищала від гільотини, однак
залишалася прихильницею конституційної монархії.
- з проголошенням республіки та початком терору разом з
багатьма іншими аристократами була вимушена емігрувати до
Англії, потім Італії, Швейцарії, Росії…
Основні твори:
«Меліна», 1795
«Корінна», 1809
«Дельфіна», 1803
«Нові повісті», 1815
« Про літературу у
зв`язку із суспільними
настановами»
- вплив Річардсона і Руссо
- змалювання нещасної долі шляхетної і талановитої жінки, яка
протистоїть забобонам і суспільній думці
- розглядає взаємозв`язок між законодавством, релігією,звичаями
та розвитком літератури (напрямів, жанрів)
- література у республіканському сус-ві має захищати нові ідеали і
свободу

7.

ЖОДЖ САНД (АМАДІНА АВРОРА ДЮПЕН – ДЮДЕВАН)
"Мопра" (1837),
"Мандруючий підмайстер" (1840),
"Орас" (1841),
дилогія "Консуело" і "Графиня
Рудольштадт" (1843-1844),
"Мельник із Анжибо" (1847).
•Спадкоємиця просвітників
•Дружба з Шопеном
•Епатажні вчинки
•Фундаторка жіночої емансіпації та фемінізму
•Розвиток соціального роману
•Традиції готичного роману (містика, збіги)
•Захист загальнолюдських цінностей
•Живописність
•Психологізм

8.

Альфонс де Ламартін
О часе, зупинись! Спиніться, о хвилини
П'янкого почуття!
Як втримати навік це щастя безупинне,
Найкращий день життя?
Та я дарма прошу хоч трохи на останок
Спинитись мить, — не жде.
Благаю ніч: «Спинись!», але ясний світанок
Уже на зміну йде.
Пер. М. Терещенка
Поезія має бути «тією мовою, яку чути, що
вона промовляє, що відлунює в людській
душі, що є живою душею наших
найінтимніших почуттів, мелодією нашої
думки».
- поет і політичний діяч.
-оспівує кохання, очищене та
натхненне скорботою і близькою
смертю.
- створив романтичну елегію
- - філософічність

9.

Альфред Віктор де Віньї
Покинь розумувать у марному свавіллі,
Будь мужнім завсігди в стоїчній простоті,
Без нарікань і скарг, як я в своїм житті.
Благають і тремтять лиш боягузи ниці.
Злигоднів не цурайсь, твердий будь, наче з криці,
З недолею змагайсь, як вся рідня моя,
Страждай без скарг, борись
І мовчки вмри, як я
Переклад М. Терещенка
Автор історичного роману «СенМар», поем «Елоа», «Моїсей»,
«Потоп», «Смерть вовка»,
психологічної драми «Чаттертон»,
книги віршів «Щоденник поета»
та інших.
Поезія медитаційна, філософічна,
Вплив байронізму (відчуженість від
середовища, горда самота,
загальний безвідрадний погляд на
долю людини й людства, культ
стоїчного страждання, світова
скорбота)

10.

Віктор Гюго
- письменник, драматург, поет, публіцист,
громадський діяч.
-зробив значний внесок в оновлення поезії
театру як лідер течії романтизму
і
- розвинув думку, що ідеологічна позиція
письменника в політичному житті прирікає його на
вигнання.
Творчий шлях умовно поділяють на три періоди:
- перший (1820 – 1850) – реформа французької поезії,
створення національної теорії романтизму, ствердження
романтичного театру, ствердження французького
історичного роману;
- другий ( 1851 – 1870 ) – створення соціальноромантичного роману, граничне загострення політичних
мотивів у ліриці;
- третій ( 1870 – 1885 ) – осмислення революційного
шляху Франції, загострення трагічного забарвлення
творчості.

11.

“ПЕРЕДМОВА ДО “КРОМВЕЛЯ” ДАВНО ВЖЕ РОЗУМІЄТЬСЯ ЯК ОКРЕМА ТЕОРЕТИЧНА
ПРАЦЯ І ВВАЖАЄТЬСЯ МАНІФЕСТОМ ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНТИЗМУ.
Гюґо розподіляє розвиток світової літератури на три періоди: перший – первісний (вершина
- “Біблія” ), другий – античний (вершина - поеми Гомера ) і третій – християнський (
вершина - Шекспір ).
руйнує основу класицизму – ствердження незмінності античного ідеалу краси, висловлює
думку про відірваність мистецтва класицизму від реальних потреб людства
Античність давно минула, наступила нова ера, яка вже зовсім по іншому дивиться на
людину, розуміючи її не як істоту, абсолютно підкорену космічній необхідності, а як
поєднання ангела і звіра, небесного і земного.
хоча рок завжди панує над людством, все ж християнська епоха надає людині свободу
вибору між вічним і смертним.
мистецтво Франції повинно відмовитися від застарілої орієнтації і піти новим шляхом,
шляхом Шекспіра, який відображав життя “природно”, у суміші високого і низького,
комічного і трагічного, творив універсальні образи
по-своєму інтерпретував шекспірівське положення про дзеркало і природу ( “mirror up to
nature” ), висунувши вимогу “концентрованого дзеркала”. Такої концентрованості не має в
природі, але ж мистецтво є перетвореною природою, особливим світом, який, наче Бог,
створює художник.
мистецтво не повинно відображувати світ буквально, воно повинно зосереджувати свою
увагу на граничних проявах краси и потворності, добра и зла, любові и ненависті.

12.

ДРАМИ " МАРІОН ДЕЛОРМ" (1829),
"ЕРНАНІ" (1830),
"КОРОЛЬ РОЗВАЖАЄТЬСЯ" (1832),
"РЮЇ БЛАЗ" (1838)
сюжети - з історії Франції та інших західноєвропейських країн
XVI-XVII ст. (переломна епоха європейської історії), поєднання
легенди і вигадки
вважав основною особливістю драми - реальність, закликав
руйнувати кордони між жанрами, єднати комічне і трагічне,
піднесене і низьке, відмовитися від єдності дії, місця і часу.
вільнолюбство і демократизм.
в основі майже всіх драм лежав конфлікт між представниками
третього стану (простими людьми) і феодальною аристократією
та монархією.
укожну драму заклав певну соціальну, політичну чи моральну
ідею.
дійові особи чітко розподілені на позитивних і негативних,
носіїв добра і зла; кожен персонаж наділений домінуючою
пристрастю, що визначила його характер і долю.
Поєднання елементів та прийомів "високих" і "низьких" жанрів.

13.

РОМАНИ
«Собор Паризької Богоматері» (Notre-Dame
de Paris, 1831).
«Клод Ге» (Claude Gueux, 1834)
«Знедолені» (Les Misérables, 1845 - 1862).
«Трудівники моря» (Les Travailleurs de la mer,
1866).
«Людина, що сміється» (L'Homme qui rit,
1869).
«Дев'яносто третій рік»(Quatrevingt-treize,
1874).
Твори Гюґо перекладали Леся Українка, Олена
Пчілка, Михайло Старицький, Павло Грабовський,
Максим Рильський, Микола Бажан, Борис Тен,
Віктор Шовкун, Сава Голованівський та ін.
Напружений сюжет
Живописність
Психологізм
Історизм
Контрастність
Гротеск= гіперболічне+комічне+
жахливе+фантастичне,
це загострене, чудернацьке
зображення
“Щиросердна подія”- важливий
елемент сюжету та
характерології у Гюго,
контрастне позитивне
перетворення героя під
впливом шляхетного вчинку, у
складну мить неочікувано
здійсненого кимось по
відношенню до нього

14.

ПОЕЗІЯ
Орієнталії" (1829):
спрямованість на зовнішній,
об'єктивний світ;
"Осіннє листя" (1831):
прагнення зображувати красу й
форми матеріально-чуттєвої
домінування інтимних мотивів та
реальності.
настроїв;
поезії, присвячені національно поезії зорієнтовані на людські
визвольній боротьбі грецького
почуття.
народу проти турецького
поневолення у 20-х роках минулого
"Пісні сутінок" (1835):
викриття і звірств завойовників
("Захоплене місто", "Дитина", "Голови основна тема - філософськоісторична;
в сералі"),
поет прагну до узагальненого
заклик громадськість Європи
осмислення своєї епохи;
піднятися на допомогу розтерзаній,
але не скореній Греції ("Ентузіазм" та значне місце посіла громадянська
лірика;
ін.).
вперше в поезіях прозвучала тема
соціального зла і несправедливості,

15.

МИСТЕЦТВО І НАРОД
ПЕР. М. РИЛЬСЬКОГО
Мистецтво – радощі і слава,
Веселка серед бур яскрава,
Блакить, дарована землі.
Воно, прекрасне і безкрає,
В народу на чолі палає,
Як зірка в бога на чолі.
ІІ
О Франціє непереможна,
Співай, хай пісня лине кожна
У піднебесну височінь!
Великий, добрий мій народе,
Ти вісник правди і свободи,
Людських надія поколінь!
Мистецтво – поле величаве,
Що серце радує ласкаве,
Розмова міста і гаїв,
І двох закоханих розмова,
І пісня це душі чудова,
Де чути безліч голосів.
Співай, народе, про світанок,
Хоч би й давно минувся ранок!
В труді оновлюється край.
Старе осміюй без вагання!
Співай тихенько про кохання,
Про волю – голосно співай!
Мистецтво – думка це розкута,
Що всі людські ламає пута,
Воно як ніжний воїн б'є!
Воно по всіх краях витає,
Народи в рабстві – визволяє,
А вільним – велич додає.
Співай про італійців долю,
Про Польщі братньої неволю,
Про дні Неаполя страшні
І про Угорщини конання…
Народу спів – це клич повстання,
Рик лева, деспоти земні!
І

16.

ПОЕЗІЯ
Збірки "Внутрішні голоси"(1837),
"Промені й тіні"(1841).
наявність єінтимна;
поезіях відчутне ліричне "я";
зростає роль ліричного елемента,
створення ліричної атмосфери;
відчуття пов'язаності душі ліричного
героя із життям усього світу.
Збірка "Споглядання" (1856):
поділ на дві частини: "Колись" і
"Тепер".
кожна частина поділена на 3 книги,
причому кожна з них - певний етап
життя поета зі своїми провідними
прагненнями, домінантами.
різноманітність тем.
"Взгляни на эту ветвь: она суха,
невзрачна…"
Взгляни на эту ветвь: она суха, невзрачна,
Упрямо хлещет дождь по ней струей прозрачной,
Но лишь уйдет зима и скроется вдали Появятся на ней зеленые листочки,
И спросишь ты тогда: как тоненькие почки
Сквозь черствую кору прорезаться могли?
Спроси ж меня: зачем, когда к душе угрюмой,
К душе, истерзанной тоской и тяжкой думой,
Ты прикасаешься, о милая, любя, Зачем, как прежде, кровь мне наполняет жилы,
Зачем душа в цвету, раскрывшись с новой
силой,
Стихи, как лепестки, роняет вкруг себя?
Затем, что для всего есть время в мире этом,
Что мгла сменяется луны дрожащим светом,
Что радость следовать за горестью должна,
Что нужен ураган и нужен ветер зыбкий,
Что мне, скорбящему, даны твои улыбки,
Что кончилась зима и что пришла весна.