Фольклор I половини XIX ст

1. Фольклор I половини XIX ст

2. Термін відродженя фольклору

Термін "фольклор" запровадив англієць В. Томс,
котрий 1846 р. під псевдонімом А. Мертон надрукував
у часопису "Атенеум" (№ 982) статтю "TheFolklore".
Тим самим він щасливо дав ім^я явищу, що його в
Європі вивчали вже на протязі століть, але називали
по-різному, розпливчасто та описово."Folk" означало
у нього народ, "lore" – мудрість, а ціле вчений
визначив як "неписану історію, що фіксує залишки
давніх вірувань, звичаїв і подібного в сучасній
цивілізації". Проминуло ще півтора сторіччя, і тепер
більшість фахівців переконані, що існує й фольклор,
тісніше пов^язаний саме із "сучасною цивілізацією",
проте відносно конкретного наповнення терміну
"фольклор" згоди вони так й не дійшли

3. Фольлорні роди

· Народний епос — розповідні фольклорні твори, до яких належать: Загадки,Прислів'я та
приказки, Анекдоти, Історичні пісні, Балади, Казки. Легенди Перекази,Байки,Притчі,Народні
казки.
· Народна лірика — поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через
відтворення думок, почуттів і переживань героїв.
· Трудові пісні
· Календарно-обрядові пісні — веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні, колядки,
щедрівки
· Родинні-побутові пісні — колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосіння
· Соціально-побутові пісні — козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські(солдатські),
бурлацькі(наймитські),стрілецькі пісні
Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається
через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак»,
«Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля).
Народний ліро-епос — фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і
народної лірики.(балади,думи)
Характерна ознака фольклору — його анонімність, тобто втрата авторства в процесі
побутування, що є водночас і процесом колективного творення, додавання "до чужого
прекрасного свого кращого".

4. Періодизація фольклору історичної епохи

Перший — утворення на території українських земель нової великої могутньої самостійної держави Київської Русі, що стало поштовхом для
виникнення нових форм творчості, пов´язаних з необхідністю фіксувати основні історичні та політичні події: походи, битви, угоди, звеличувати
героїв-переможців (походи Ігоря на Каспій, придушення повстання древлян княгинею Ольгою, перемоги Святослава). Таким чином поряд із
древніми історичними рукописними документами в цей час твориться, виробляючи певну систему, усний героїчний епос, основними жанрами
якого стають билини, легенди, перекази.Другим, ще вагомішим чинником було запровадження християнства. Християнізація українського
народу, яка найчастіше ототожнюється з хрещенням Русі князем Володимиром, розпочалася задовго до офіційної дати 988.Княжа
доба принесла нове нашарування у весільних обрядах, що відображається в інсценізації життя княжого двору: наречений — князь, молода —
княгиня, дружки — бояри, пишний одяг, строї, зброя, збруя.Другий період розвитку фольклору історичної епохи припадає на добу
козаччини, яка в свою чергу поділяється на три етапи (Запорізької Січі, Гетьманщини і Гайдамаччини).Оскільки усна народна творчість
породжена самим життям народу, вона моментально і точно реагувала на всі події, що відбувалися в житті народу. З попереднього огляду
історичних умов побутування фольклору в 15—18 ст. природньо випливає висновок, що саме на той час припадає особливо інтенсивний
розвиток і розквіт українського героїчного епосу. Започаткований ще у княжій добі, історичний епос з новою силою продовжує оспівувати
козацькі походи, героїчні подвиги народних ватажків, лицарську доблесть, життя і побут козаків. Найпоширенішими жанрами стають думи та
історичні пісні, у яких відображаються всі віхи та події української історії. Виконавцями їх були кобзарі-запорожці, як носії народної пам´яті.
Майже весь епос цього періоду тематично присвячений боротьбі українського народу за національну незалежність спочатку з турецькотатарськими та литовсько-польськими, пізніше — з російськими поневолювачами. Крім дум та історичних пісень, козаччина знайшла своє
відображення і в прозових жанрах (легендах, переказах), що були надзвичайно популярними серед народу, який у такий спосіб возвеличував і
пошановував своїх ватажків та захисників-месників (С. Наливайка, П. Сагайдачного, М. Залізняка, І. Ґонту, О. Довбуша, І. Кармалюка та
ін.).Третій — період бездержавності (18—19 ст.). Із знищенням козацтва та політичним занепадом України усі прояви української культури
переслідувались і викорінювались як з боку шляхетської Польщі, так і з боку царської Росії. Тому фольклор того періоду має інший колорит, з
побутовими домінантами.Четвертий період історичної епохи — час новітнього розвитку усної народної творчості (20 ст.) є історично
найскладнішим, найбільш неоднозначним, багатоаспектним. Зумовлено це знову ж таки неоднозначними історичними процесами, що
відбувалися на Україні у 20 ст., пов´язаними з новими спробами здобуття державної незалежності. Другим фактором цього періоду є
утвердження спочатку на східних землях, а пізніше на всій території України більшовицької влади, з настанням якої почав розвиватися новий
вид усної народної творчості — «радянський» фольклор, пов´язаний з реагуванням вождів компартії (Леніна, Сталіна) на колективізацію та
індустріалізацію. У так званий період «застою» найпоширенішим жанром усної народної творчості була лірична пісня (як у всі часи занепаду
політичної свідомості народу) та витворений радянською субкультурою жанр політичного анекдоту, який в усьому колишньому Радянському
Союзі (в тому числі і в Україні) набув такого поширення, як в жодній іншій країні світу.На сучасному етапі розвитку усної народної творчості,
внаслідок скасування різних заборон, відбувається стихійне відновлення забутих звичаїв. Особливо на території Східної України, де майже
повністю втрачена національна традиція, її спонтанне відродження часто набуває ґротескних форм. Завершення довгої доби штучно
насадженого матеріалізму поряд із хвилею відродження релігійних традицій народу ознаменувалось небаченим піднесенням магії і демонології
(ворожбитство, викликання духів, заклинання, магічне цілительство), закликами (і навіть практичними спробами) відновлення давніх
язичницьких культів.Тому зараз перед сучасними творцями і носіями народної традиції стоїть нелегке завдання вибору шляху подальшого
розвитку фольклору, який би збагачував скарбницю української духовності, а не спотворював її, був обґрунтований потребами часу, відповідно
збалансований у всіх вимірах.

5. Фольклорні збірники

Фольклорні збірники ХVІІІ- XIX ст.
Внесок М.Максимовича, П.Куліша у вивчення української народної поезії.Історії
фольклористики відоме ім'я Михайла Максимовича (1804 - 1873), історика,
природознавця, члена-кореспондента Петербурзької Академії наук, першого
ректора Київського університету св. Володимира. У 1827
році М.Максимович видав „Малороссийские песни". У передмові
автор,зазначивши привабливість української пісні, підкреслює її виховне
значення, а сам фольклор розглядає як засіб пізнання народу, його культури,
тобто як історичне джерело.Пізніше виходять збірки М. Максимовича „Українські
народні пісні" (1834), „Збірка народних українських пісень"(1849). Відомий
фольклорист подав цікаві поради стосовно методики записів: записувати їх в
тому ж вигляді, як співають у селах, бажано з мелодією.Одним із перших
фольклорист почав називати епічно-ліричні твори думою, подав він також і
характеристику ознак цього жанру [15]. Видатною подією в культурному житті
України стало видання П.Кулішем у 1856 - 1857 рр. двох томів „Записок о Южной
Руси". Книги були присвячені розгляду зразків українського фольклору, історії
українського народу. До фольклорно-літературної та історичної збірки ввійшли
12 дум, легенди, перекази, декілька пісень, відомості про кобзарів і лірників,

6. Найбільше з давніх явищ українського фольклору 

Найбільше з давніх явищ
українського фольклору
Одним з найбільш давніх явищ українського
фольклору є календарно-обрядова поезія.
Вона виникла ще в дохристиянський період і
була нерозривно пов'язана з річною
господарською діяльністю та родинним
побутом. Цикли календарно-обрядової поезії
співвідносилися з певними періодами
хліборобського року та відповідними
трудовими процесами. До календарнообрядової творчості належать колядки та
щедрівки, веснянки, русальні, купальські, *
жниварські пісні тощо.

7.  Ліричний рід в українському фольклорі

Ліричний рід в українському
фольклорі
До ліричного роду в українському фольклорі належать жанри
ліричної пічні та монострофи (коломийки та ін.). Складніше з
"драмою". Найяскравіший твір української "народної драми", так
звана "вертепна драма", виникла поза фольклорною традицією і
тому має розглядатися як явище літературно-фольклорних
зв’язків (див.: 2.9). З творами "театру людей" справа не краща:
тут до справжньої усної традиції належать лише
напівімпровізовані "п’єски", що виконуються під час календарних
обрядів. Але ж і в "Поетиці" "драму" трактовано як літературний
рід, що походить – це Арістотель чітко демонструє (4,5) – з
обрядового фольклору. То ж і ми будемо згадані твори
аналізувати в розділі, присвяченому ще одному специфічно
фольклорному роду, цього разу, сказати б, "доарістотелівому" –
обрядовому фольклору.

8. Презентацію готував

Михальчук Назар учень 9-Б клсу
Дякую за увагу