Менингококковая инфекция

1. ИНФЕКЦИОННЫЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ С ПОРАЖЕНИЕМ НЕРВНОЙ СИСТЕМЫ МЕНИНГОКОККОВАЯ ИНФЕКЦИЯ

2.

Нейроинфекции в структуре
инфекционной патологии у детей
составляют 0,3–3%, но
сопровождаются тяжестью состояния
ребёнка.
Могут приводить к инвалидизации и
неблагоприятным исходам
(от 10 до 60%).

3. ПОРАЖЕНИЕ НЕРВНОЙ СИСТЕМЫ

ЦНС
ЭНЦЕФАЛИТЫ, МЕНИНГОЭНЦЕФАЛИТЫ, МЕНИНГИТЫ
ПЕРИФЕРИЧЕСКАЯ
ПОЛИОМИЕЛИТ, ПОЛИНЕЙРОПАТИИ
ВЕГЕТАТИВНАЯ

4. ВЕГЕТАТИВНАЯ НС

СИМПАТИЧЕСКИЙ ОТДЕЛ регулирует
преимущественно адаптационно-трофические
процессы в ситуациях, требующих напряжённой
психической и физической деятельности.
ПАРАСИМПАТИЧЕСКИЙ ОТДЕЛ проявляет свою
основную функцию вне периода напряженной
активности организма, преимущественно в период
«отдыха» и регулирует анаболические процессы,
инсулярный аппарат, функции пищеварения,
опорожнения полых органов, способствует
поддержанию постоянства гомеостаза.

5.

6.

ЭНЦЕФАЛИТЫ
ВОСПАЛЕНИЯ ВЕЩЕСТВА
ГОЛОВНОГО МОЗГА
ПЕРВИЧНЫЕ:
ГЕРПЕСВИРУСНЫЕ;
АРБОВИРУСНЫЕ
СЕЗОННЫЕ (КЛЕЩЕВОЙ,
ЯПОНСКИЙ И ДР.);
ЭНЦЕФАЛИТ ПРИ
БЕШЕНСТВЕ
РАЗВИВАЮЩИЕСЯ НА ФОНЕ
РАЗЛИЧНЫХ ВИРУСНЫХ ИНФЕКЦИЙ:
КОРЬ;
КРАСНУХА;
ВЕТРЯНАЯ ОСПА;

7. КЛИНИЧЕСКАЯ КАРТИНА ЭНЦЕФАЛИТА

1. ОБЩЕИНФЕКЦИОННЫЕ СИМПТОМЫ:
2. ОБЩЕМОЗГОВЫЕ:
ПОВЫШЕНИЕ ТЕМПЕРАТУРЫ ТЕЛА;
ГОЛОВНАЯ БОЛЬ;
ВЯЛОСТЬ;
ГИПЕРЕСТЕЗИЯ;
СОНЛИВОСТЬ;
НАРУШЕНИЯ СОЗНАНИЯ
РАЗЛИЧНОЙ ГЛУБИНЫ;
БЛЕДНОСТЬ КОЖНЫХ ПОКРОВОВ И Т. Д.
СУДОРОГИ;
3. ОЧАГОВЫЕ:
ПАРЕЗЫ;
АВТОМАТИЗМЫ У ДЕТЕЙ ПЕРВОГО ГОДА ЖИЗНИ
(ГЛОТАТЕЛЬНЫЕ, ЖЕВАТЕЛЬНЫЕ, СОСАТЕЛЬНЫЕ);
ГИПЕРКИНЕЗЫ И ДР.;

8.

МЕНИНГИТЫ
ВОСПАЛЕНИЕ МЯГКИХ МОЗГОВЫХ ОБОЛОЧЕК
ГОЛОВНОГО И СПИННОГО МОЗГА
ГНОЙНЫЕ
СЕРОЗНЫЕ
МЕНИНГОКОКК
ЭНТЕРОВИРУСЫ
ПНЕВМОКОКК
ВИРУС ЭПИДПАРОТИТА
ГЕМОФИЛЬНАЯ ПАЛОЧКА
МИКОПЛАЗМА
САЛЬМОНЕЛЛА
ХЛАМИДИИ
КЛЕБСИЕЛЛА
ГРИБЫ И ДР.
ПРОТЕЙ И ДР.

9. КЛИНИЧЕСКАЯ СИМПТОМАТИКА

1. ОБЩЕМОЗГОВЫЕ,
ОБЩЕИНФЕКЦИОННЫЕ :
повышение температуры тела;
головная боль;
рвота не приносящая облегчения, не
связанная с приёмом пищи, без
предшествующей тошноты;

10.

2. МЕНИНГИАЛЬНЫЕ:
ригидность мышц затылка
симптом Брудзинского
симптом Кернига
симптом Лессажа

11.

3. ЛИКВОРОЛОГИЧЕСКИЕ

12.

13.

14.

ПОЛИОМИЕЛИТ
Осторе инфекционное
заболевание, характеризующееся разнообразными
клиническими формами от
стёртых до паралитических
по типу вялых парезов и
параличей, обусловленных
поражением мотонейронов
в сером веществе спинного
мозга и ядрах двигательных
черепных нервов ствола
головного мозга.

15.

Возбудитель (poliovirus
hominis) относится к группе
пикорнавирусов, к семейству
энтеровирусов, куда входят
также Коксаки- и ЕСНОвирусы.
Различают три серотипа
вируса (I, II, III).
Наиболее часто встречается
1 тип.

16.

17.

18.

19. ВАКЦИНОАССОЦИИРОВАННЫЙ ПОЛИОМИЕЛИТ

В исключительно редких случаях вялые параличи
могут возникать у детей, вакцинированных живой
противополиомиелитной вакциной.
Приблизительный риск — 1 случай на 2–3 млн.
доз вакцины

20.

К вакциноассоциированному полиомиелиту
относятся случаи, когда:
1) Заболевание начинается в сроки от 5-го до 30-го дня
после приема живой оральной противополиомиелитной вакцины (для имевших контакт с
вакцинирован¬ными срок удлиняется до 60 дней);
2) Развитие вялых параличей или парезов без нарушения чувствительности сохраняется более 2-х месяцев;
3) Отсутствует прогредиентность болезни;
4) От больного выделяется вакцинальный штамм вируса
полиомиелита и в динамике заболевания к нему
нарастают титры антител не менее чем в 4 раза.

21.

ПОЛИНЕЙРОПАТИЯ
(полирадикулонейропатия)
Множественное поражение периферических нервов и корешков с выраженным
болевым синдромом проявляющееся
периферическими вялыми параличами,
нарушениями чувствительности, трофическими и вегетососудистыми
расстройствами преимущественно в
дистальных отделах конечностей.
Это распространенный симметричный
патологический процесс, обычно
дистальной локализации, постепенно
распространяющийся проксимально.

22.

ВИРУСЫ И БАКТЕРИИ ЯВЛЯЮТСЯ
ПУСКОВЫМ ФАКТОРОМ
ПОЛИНЕЙРОПАТИИ ВОЗНИКАЮТ НА
ОСНОВЕ АУТОИММУННЫХ ПРОЦЕССОВ
ВИРУСЫ:
БАКТЕРИИ:
ЭНТЕРОВИРУСЫ
КАМПИЛОБАКТЕР
ГЕРПЕСВИРУСЫ
КОРИНЕБАКТЕРИИ
ДИФТЕРИИ
ВИРУСЫ ГРИППА
АДЕНОВИРУС
ВИЧ
БОРРЕЛИИ
ИЕРСИНИИ

23.

МЕНИНГОКОККОВАЯ
ИНФЕКЦИЯ
Острое инфекционное
заболевание, вызываемое
менингококком (Neisseria
meningitidis) и протекающее с
различными клиническими
проявлениями: от
бессимптомного носительства,
назофарингита до тяжелых форм
в виде менингита и
менингококкцемии.

24.

КЛАССИФИКАЦИЯ МЕНИНГОКОККОВОЙ ИНФЕКЦИИ
I. Локализованные формы:
— носительство менингококка;
— менингококковый назофарингит.
II. Генерализованные формы:
— менингококцемия;
— гнойный менингит;
— гнойный менингоэнцефалит;
— сочетанная форма (менингит + менингококцемия и др.).
III. Редкие формы:
— артрит;
— миокардит;
— остеомиелит;
— иридоциклит и др.

25.

ПРОГНОСТИЧЕСКИ НЕБЛАГОПРИЯТНЫЕ
ПРИЗНАКИ МЕНИНГОКОКЦЕМИИ
1. Ранний возраст детей — до 1 года
2. Быстрое нарастание геморрагической сливной сыпи с
некротическим компонентом
3. Преимущественное расположение сыпи на лице и туловище
4. Низкое артериальное давление, плохо поддающееся
коррекции гормонами
5. Гипотермия
6. Отсутствие менингита
7. Отсутствие лейкоцитоза в крови
8. Тромбоцитопения

26.

Лабораторна діагностика МІ
Бактеріоскопія “товстої” краплі крові,
фарбування мазка за Грамом (позаклітинно та
внутрішньоклітинно грамнегативні диплококи).
Бактеріологічне дослідження крові, слизу з
носогорла, ліквору (культура менінгококу).
Серотипування менінгококів.
Латекс-аглютинація крові (антигени
менінгококу).
Загальний аналіз крові (нейтрофільний
лейкоцитоз із зсувом вліво, підвищена ШЗЕ).

27.

МІНІСТЕРСТВО
ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
№_______737_____________
________12.10.2009_________
м. Київ
Про внесення змін до наказу МОЗ від 09.07.04 № 354
На виконання спільного наказу Міністерства охорони здоров'я
України та Академії медичних наук України від 11.09.03 № 423/59, з
метою покращення надання медичної допомоги дітям з
інфекційними хворобами
23. Протокол лікування менінгококемії у дітей

28.

1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Менінгококова інфекція (далі — МІ) є важливою проблемою в Україні.
Це пов’язано з високим рівнем захворюваності та летальності. У світі
щороку реєструється приблизно 500000 випадків МІ, з них близько
50000 закінчується летально. Незважаючи на те, що рівень
захворюваності на цю інфекцію відносно невисокий в порівнянні з
іншими інфекціями, летальність за світовими даними становить
приблизно 10%. В Україні на сьогодні летальність при менінгококовій
інфекції досягає 11%–17%. Основна кількість несприятливих наслідків
при менінгококовій інфекції припадає на менінгококемію.
Головними чинниками несприятливих наслідків при МІ є несвоєчасне
або неадекватне лікування інфекційно-токсичного (септичного) шоку,
некероване зростання внутрішньочерпного тиску та невпинне
прогресування поліорганної недостатності, у тому числі гострої
наднирникової недостатності, респіраторного дистрес-синдрому,
гострої ниркової недостатності та ДВЗ-синдрому. За дослідженнями
британських фахівців з МІ, агресивна підтримка вітальних функцій за
умови її здійснення з першої години захворювання ще на
догоспітальному етапі здатна знизити летальність при МІ до 2–3%.

29.

2. ЛІКУВАННЯ МЕНІНГОКОКЕМІЇ
2.1 Догоспітальний етап
2.1.1 Клінічні діагностичні критерії менінгококемії:
- раптовий, гострий початок з підвищенням температури
тіла до 38–40°С;
- виражений інтоксикаційний синдром: загальна слабкість,
головний біль, біль у м’язах, блідість шкірних покривів;
- у більшості хворих через декілька годин на шкірі
з’являється плямисто-папульозний висип без певної
локалізації. Ще через декілька годин на шкірі сідниць, стегон,
гомілок, нижньої частини тулуба утворюються геморагічні
елементи висипу розміром від 1–2 мм до декількох
сантиметрів. Згодом у центрі найбільших елементів висипу
утворюється некроз;

30.

- можуть спостерігатися крововиливи у склери, слизові оболонки
ротогорла, носові, шлункові кровотечі;
- при блискавичних формах – швидко наростають прояви
інфекційно-токсичного шоку, на тілі утворюються гіпостатичні
синюшні плями

31.

2.1.2. Надання медичної допомоги дітям з тяжкими
формами менінгококемії на догоспітальному етапі
При тяжких формах менінгококової інфекції з високою
ймовірністю несприятливого наслідку захворювання інфузійна
терапія повинна розпочинатися вже на етапі транспортування
до стаціонару, неприпустимим при цьому вважаться
внутрішньом’язове введення лікарських засобів.
На догоспітальному етапі повинен бути забезпечений
периферичний венозний доступ, розпочата інфузійна терапія
сольовими чи колоїдними розчинами, введені антибіотики, при
підозрі на розвиток гострої недостатності наднирників –
внутрішньовенним шляхом введені глюкокортикостероїди, при
необхідності – антипіретики, протисудомна терапія.

32.

2.1.3. Алгоритм надання медичної допомоги дітям з
менінгококемією на догоспітальному етапі:
1. Оксигенотерапія зволоженим киснем із FiO2 0,35-0,4.[С]
2. За наявністю показань забезпечити прохідність дихальних
шляхів та адекватне дихання (введення повітроводу,
оксигенотерапія, допоміжна вентиляція за допомогою маски,
при можливості - інтубація трахеї та ШВЛ). [А]
3. При наявності ознак шоку у термін 3–5 хвилин за допомогою
катетерів типу «Вазофікс» або «Венфлон» забезпечити
надійний венозний доступ та розпочати інфузійну терапію
ізотонічними сольовими розчинами (0,9% розчин хлориду
натрію або розчин натрію хлорид + калію хлорид + кальцію
хлориду дигідрат + натрію лактат) в обсязі 20 мл/кг маси тіла
за 20 хвилин. [А]

33.

4. Антибактеріальна терапія – цефотаксим в разовій дозі 75 мг/кг
або цефтриаксон в разовій дозі 50 мг/кг внутрішньовенно
крапельно. При підвищеній чутливості до бета-лактамних
антибіотиків — левоміцетину сукцинат в разовій дозі 25 мг/кг
внутрішньовенно струминно [А].
На догоспітальному етапі цефотаксим повинен бути антибіотиком
першої лінії у випадках, коли на госпітальному етапі
передбачається застосування розчинів, що містять у своєму
складі кальций (розчин Рингера тощо). Цефтриаксон можна
розглядати антибіотиком першої лінії на догоспітальному етапі у
тому випадку, коли введення препаратів кальцію при подальшій
терапії не потрібне.
5. Глюкокортикостероїди тільки внутрішньовенно (преднізолон,
гідрокортизон ) в дозі 10 мг/кг (розрахунок дози за
преднізолоном). [B]

34.

6. Антипіретична терапія (у разі необхідності) — (парацетамол
10–15 мг/кг, ібупрофен 5–10 мг/кг через рот [А], метамізол натрію
50% в/в 0,1 мл/рік життя [C].
7. Протисудомна терапія (у разі необхідності) – діазепам в дозі
0,3–0,5 мг/кг маси тіла одноразово (не більше 10 мг на одне
введення). [А]