Адміністративне право і його місце у правовій системі держави

1. Тема1. Адміністративне право і його місце у правовій системі держави. Основні категорії адміністративного права. Система

2. План лекційного заняття (4 години)

1. Поняття«публічної адміністрації», «державного управління» та
«виконавчої влади», їх співвідношення. Види публічного адміністрування
(забезпечувальне, сприяльне, втручальне).
2. Суб»єкти публічного адміністрування.
3. Публічний інтерес. Критерії відмежування публічного інтересу від
приватного.
4. Поняття адміністративного права як галузі публічного права. Предмет
адміністративного права.
5. Система адміністративного права.( Загальне адміністративне право та
його структура. Особливе адміністративне право та його структура)
6. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.

3. Література

Адміністративне право України. Повний курс: підручник/ за ред.
В.Галунька, О.Правоторової. Видання третє. Київ: Академія
адміністративно-правових наук,2020.466 с.
Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне адміністративне право: Навчальний
посібник / За заг.ред. Р.С. Мельника. К.: Ваіте,2014.376с.
Адміністративне право України:Підручник: За заг.ред. д.ю.н., проф.
Коломоєць Т.О. Київ: “ Істина”, 2018.457с.

4.

Влада це реалізована здатність суб’єкта влади
впливати на рішення, дії чи бездіяльність фізичних
і юридичних осіб та визначати юридичну долю
об’єктів неживої природи. Зазначений вплив може
здійснюватися у відкритий (безпосередньо) або
прихований (опосередковано) спосіб.

5. Публічна влада характеризується:

• суверенітетом, який означає незалежність реалізації публічної влади від
бажання чи небажання об’єктів влади;
• загальністю, яка означає, що публічна влада поширює свій вплив на усе
суспільство або його частину;
• авторитетністю, тобто її визнанням суспільством та його членами;
• фінансовою забезпеченістю, яка досягається за рахунок встановлення
податків, зборів та інших обов’язкових платежів;
• нормативним регулюванням суспільних відносин, що дістає вияв у
можливості публічної влади видавати загальнообов’язкові правила поведінки;
• вольовим характером впливу, який виявляється у тому, що вплив публічної
влади має внутрішній, духовний аспект, тобто заснований на волі суб’єкта
реалізації влади;
примусовою суттю, тобто можливістю застосування до об’єктів влади
легального безпосереднього (наприклад, фізичної сили) або
опосередкованого (наприклад, шляхом прийняття рішення суду) впливу з
метою примушування до виконання певних дій або утримання від їх

6.

публічна влада це здатність розгалуженої системи
державних та недержавних суб’єктів впливати на
рішення, дії чи бездіяльність фізичних і
юридичних осіб та/або вирішувати юридичну долю
неживих об’єктів, маючи на меті досягнення
суспільно значущих цілей.

7.

Для законодавчої влади – це законотворчість;
для виконавчої влади – публічне адміністрування;
для судової влади – правосуддя.
Зазначені види державної влади та відповідні
форми реалізації цієї влади з огляду на суть
принципу розподілу влади не можуть
об’єднуватися, оскільки це матиме наслідком
узурпацію влади

8.

Публічним адмініструванням можна розуміти
зовнішньоорієнтовану діяльність широкого кола
суб’єктів (насамперед публічної адміністрації),
пов’язану з реалізацією політичних рішень та
впровадженням у життя Конституції та законів
України, що має на меті задоволення публічного
інтересу.

9. Категорія публічне адміністрування розглядається з:

• організаційної точки зору. Публічне адміністрування складається із
сукупності суб’єктів, які переважно займаються адміністративною
діяльністю, тобто застосуванням норм адміністративного права. До
публічного адміністрування в організаційному сенсі не належить
правотворчість, політична діяльність та правосуддя;
• формальної точки зору. До публічного адміністрування належать усі
види діяльності, які здійснюються суб’єктами публічної адміністрації
незалежно від матеріального змісту цієї діяльності;
• матеріальної точки зору. Публічним адмініструванням визнається
діяльність, яка знаходиться за межами законотворчості, правосуддя та
політичної діяльності.

10. Види публічного адміністрування:

Втручальне : пов’язане з обмеженням прав, свобод та законних інтересів
приватної особи, що дістає вияв у покладанні на неї обов’язків або обтяжень.
сприяюче публічне адміністрування, що має на меті сприяння приватним особам у
реалізації наданих їм прав, свобод та законних інтересів. Воно пов’язується з
наданням суб’єктами публічної адміністрації приватним особам послуг, дозволів,
пільг, довідок тощо.
забезпечувальне публічне адміністрування, що пов’язане із забезпеченням
нормального (повноцінного) існування приватних осіб і відповідно спрямовується
на вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням населення водою, електрикою,
газом; наданням інформаційних, освітніх послуг тощо. Сюди можна віднести також
діяльність суб’єктів публічної адміністрації щодо розбудови об’єктів
інфраструктури (автомобільні шляхи, парки, спортивні споруди тощо).

11. Суб’єкти реалізації публічного адміністрування

До провідних суб’єктів публічної адміністрації
варто віднести:
• органи виконавчої влади;
• органи місцевого самоврядування;
• суб’єктів делегованих повноважень (у разі коли
вони виконують функції органу виконавчої влади
або органу місцевого самоврядування).

12. В окремих випадках субєктами публіного адміністрування виступають

Президент України:
• призначає голів місцевих державних адміністрацій, припиняє їх повноваження на
цих посадах (ч. 4 ст. 118 Конституції України);
• приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення
громадянства України, про надання притулку в Україні (п. 26 ч. 1 ст. 106 Конституції
України) тощо;
органами прокуратури:
розглядають звернення громадян;
здійснюють позапроцесуальний нагляд за додержанням і застосуванням законів
органами державної влади, органами місцевого самоврядування тощо;
органами державної влади, які не входять до системи органів
виконавчої влади, наприклад національними комісіями
регулювання природних монополій: • видають ліцензії на зайняття
відповідними видами господарської діяльності; • формують цінову політику у
відповідній сфері; • здійснюють провадження у справах про адміністративні
правопорушення тощо.

13.

Слайд 7
Термін
«публічний»
(лат. «publicus»)
– перекладається як «суспільний» («не приватний»), тобто такий, що
Належить усім людям взагалі, гласний, відкритий, спільний.
«публічний» -
це той, що належить об’єднанню людей (за територіальною чи
колективною приналежністю),
визнання якого формально виражене в нормативно-правових актах імперативного
характеру органів держави чи органів відповідної територіальної одиниці,
є об’єктом громадського контролю,
використання якого задовольняє потреби і має велике значення для суспільства в
цілому, держави, адміністративно-територіальної одиниці або певного колективу людей.
Ознаки публічності:
1. Належить об`єднанню людей
2. Формально виражене
3. Публічні правовідносини регулюються імперативними
нормами;
4. Є об`єктом громадського контролю
5. Стосується потреб свого суспільства чи його частини
6. Має велике значення для людей

14. Інтерес в праві поділяється на:

;
Приватний
Публічний

15.

Публічний інтерес
носить імперативний характер;
слугує меті забезпечення
цілісності і стійкого
функціонування суспільства;
має особливий порядок
реалізації;
на його захисті стоять різні
державно-владні інститути;
його реалізація завжди
відбувається в інституційних
формах.
його різновидами є державний
інтерес, інтерес територіальної
громади; спільні інтереси тощо.
Приватний інтерес

16. 4. Поняття адміністративного права як галузі публічного права. Предмет адміністративного права.

Публічне право регулює побудову (як створити) та
функціонування (як діяти) насамперед органів
державної влади та органів місцевого
самоврядування, а також інших суб’єктів
(наприклад, суб’єктів делегованих
повноважень), покликаних забезпечувати
реалізацію публічних інтересів.

17.

Головною особливістю публічного права слід
вважати те, що його норми регулюють відносини, в
яких однією стороною є орган державної влади,
орган місцевого самоврядування або суб’єкт
делегованих повноважень, що діє з приводу і з
метою реалізації публічних функцій і завдань,
спрямованих на задоволення публічного
інтересу

18. Публічне право є складним утворенням, у межах якого можуть виділятися такі основні елементи:

• конституційне право;
• адміністративне право;
• кримінальне право;
• конституційно-процесуальне право ;
судове процесуальне право (кримінальне
процесуальне право, цивільне процесуальне право;
господарське процесуальне право; адміністративне
процесуальне право);
• право Європейського Союзу;
• міжнародне публічне право.

19. Особливості виокремлення адміністративного права як публічної галузі права

Теорія субординації застосовується насамперед у
випадках, коли необхідно встановити правову
природу дій публічної адміністрації або
юридичного спору, який виник між громадянином
і державою.
Полягає в тому, що між державою та громадянином
виникають відносини влади-підпорядкування,
відповідні дії публічної адміністрації або
адміністративні акти, які стосуються цих відносин,
мають публічно-правову природу.

20. Спеціально-правова теорія

До публічного (адміністративного) права, відповідно до
цієї теорії, норма права належатиме у тому разі, якщо
вона за будь-яких умов її застосування уповноважує
або зобов’язує винятково суб’єкта публічної
адміністрації до певної дії чи рішення. Інші норми
належатимуть до приватного права
Застосування спеціально-правової теорії здійснюється
у два логічних етапи: спочатку слід встановити, які
саме юридичні приписи є об’єктом юридичного спору. І
лише після цього можна перевіряти, чи є вони
публічно-правовими (адміністративними).

21. Двоступенева теорія

• публічна адміністрація може виконувати
покладені на неї обов’язки також у
приватноправовій формі;
• публічна адміністрація може втілювати у життя
публічно-правові рішення за допомогою
приватноправових дій, заснованих на положеннях
цивільного права.

22. Двоступенева теорія розмежовує певні правовідносини залежно від рівнів прийняття рішення:

• перший рівень (відповідає на питання «якщо»):
рішення суб’єкта публічної адміністрації, якщо він
діє, є публічно-правовим;
• другий рівень (відповідає на питання «як»): вид
та спосіб того, як діє публічна адміністрація,
можуть бути публічно-правовими
(адміністративними) та приватноправовими.

23.

адміністративне право становить собою галузь
права, яка тісно пов’язана з
інститутами публічної влади,
публічного інтересу та
публічного адміністрування.

24. адміністративне право регулює:

• суспільні відносини, які виникають у зв’язку із забезпеченням
суб’єктами публічної влади, насамперед публічною
адміністрацією, прав і свобод людини та громадянина1 ;
суспільні відносини, які мають місце у сфері публічного
адміністрування об’єктів державної та комунальної власності;
• суспільні відносини, які мають місце у внутрішньоорганізаційній
діяльності органів публічної влади;
• суспільні відносини у сфері взаємодії органів публічної влади з
інституціями громадянського суспільства.

25. На думку В.К. Колпакова предмет адміністративного права – це сукупність правових відносин, які виникають в результаті владної

виконавчорозпорядчої діяльності публічної адміністрації щодо виконання
адміністративних зобов’язань.
Цією категорією – адміністративних зобов’язань, об’єднуються
чотири типі відносин:
а) відносини публічного управління;
б) відносини адміністративних послуг;
в) відносини відповідальності публічної адміністрації за
неправомірні дії або бездіяльність (відносини судового і
адміністративного оскарження);
г) відносини відповідальності суб’єктів суспільства за порушення
встановленого публічною адміністрацією порядку і правил
(адміністративно-деліктні відносини).

26. мета адміністративного права полягає у

створенні юридичних умов для гарантування органами
публічної влади, насамперед суб’єктами публічної
адміністрації, прав та свобод людини і громадянина,
реалізація яких відбувається у сфері публічного
адміністрування.

27. З огляду на сформульовану мету адміністративного права, його завданнями є такі:

• конкретизація прав та свобод приватних осіб, які можуть
реалізовуватися у сфері публічного адміністрування (реалізація
конституційної формули «утвердження прав і свобод людини»);
• формування досконалих механізмів реалізації прав та свобод
людини і громадянина у сфері публічного адміністрування
(реалізація конституційної формули «забезпечення прав і свобод
людини»);
• уніфікація та закріплення на законодавчому рівні процедур
прийняття юридичних актів суб’єктами публічної адміністрації;
• поліпшення механізмів контролю інституцій громадянського
суспільства за діяльністю суб’єктів публічної адміністрації;
• удосконалення інституту юридичної відповідальності суб’єктів
публічної адміністрації.

28. Важливість системи адміністративного права пояснюється багатьма факторами, основні з яких:

- вона надає можливість аналізу внутрішньої побудови
адміністративного права;
- дозволяє законодавцеві з прийняттям нового
нормативного акта ефективно поєднувати його з
наявою нормативною правовою базою;
- зменшує вірогідність прийняття посадовими особами,
які мають владні повноваження, неправомірних
рішень.

29.

система адміністративного права - це
обумовлена об’єктивними факторами внутрішня
побудова галузі, яка відображає розміщення і
взаємозв’язок її структурних елементів.

30. основними елементами системи адміністративного права є:

• норма адміністративного права – писане чи неписане правило
поведінки, яким керуються суб’єкти адміністративно-правових
відносин;
• інститут адміністративного права – сукупність норм
адміністративного права, яка регулює однорідні або близькі групи
суспільних відносин (наприклад, інститут дисциплінарної
відповідальності державних службовців або інститут примусового
виконання адміністративних актів);
• підгалузь адміністративного прав – сукупність інститутів та норм
адміністративного права, пов’язаних спільною метою юридичного
регулювання (наприклад, службове право є підгалуззю
Особливого адміністративного права. Його мета полягає у
визначенні юридичного статусу державних службовців та порядку
його реалізації).

31. групи норм адміністративного права утворюють:

Загальне адміністративне право;
Особливе адміністративне право.

32. Загальне адміністративне право складається з таких інститутів:

• інститут принципів адміністративного права;
інститут суб’єктивних публічних прав приватних осіб;
• інститут нормативних актів публічної адміністрації;
• інститут адміністративних актів публічної адміністрації;
• інститут адміністративного договору;
• інститут адміністративної процедури;
• інститут публічного майна;
• інститут примусового виконання адміністративних актів;
• інститут позасудового захисту права та свобод приватних осіб,
порушених суб’єктами публічної адміністрації.

33. Особливе адміністративне право утворюють:

• адміністративно-господарське право;
• муніципальне право;
• поліцейське право;
• право публічної служби;
• адміністративно-деліктне право;
• містобудівне право;
• телекомунікаційне право;
• атомне право;
• право соціального забезпечення;
право охорони навколишнього природного