2.16M
Категория: ИсторияИстория

Економічне життя та самоврядування на українських землях у першій половині XVI ст

1.

Тема уроку
ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ ТА САМОВРЯДУВАННЯ
НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ у першій половині XVI
ст.

2.

У першій половині XVI ст. на українських землях відбулися суттєві зміни в
економічному житті сільського населення. Зокрема, стрімко
поширювалися фільваркові господарства.
Фільварок (від нім. vorwerk — хутір, ферма) — господарство, що базувалося на праці залежних
селян і орієнтувалося на ринок.
Із середини XVI ст. система фільваркового господарства поширилася на більшості територій, що
перебували у складі Великого князівства Литовського.
У 1557 р. було прийнято правовий документ — «Устава на волоки», згідно з яким усі землі Великого
князівства Литовського поділялися на ділянки площею 19,5 га кожна — волоки. Найкращими орними
землями володіли держава та шляхта. Решту земель віддавали у користування селянам (переважно
тягловим). За користування волокою селяни зобов’язувалися відпрацьовувати два дні на тиждень на
панщині (в основному у фільварку).
Фільварок став найбільш економічно вигідною організаційною формою господарювання. Тому
магнати і шляхта активно створювали їх у своїх маєтках. Усередині огороджених фільварків
розміщували житлові приміщення, будівлі господарського призначення (для великої рогатої
худоби, свинарники, комори для збіжжя тощо).

3.

Два типи фільварків:
• вузькопрофільні- виробництво і переробка зернових культур/невеликі господарства,
які в основному виробляли продукти для власних потреб
• широкопрофільні - виробництво і переробка зернових та технічних культур та
продуктів тваринництва/ великі господарства, виробляли продукцію на ринок.
Працювали селяни, а слідкував та організовував роботу у фільварку: управляючий
«двірник», і отримував натуральну та грошову винагороду за службу.
Продукція фільварків реалізовувалась на внутрішньому та зовнішньому ринках.

4.

5.

6.

З опису Звягельського фільварку
Серед будівель — дім, дві пекарні, комора для молочних
продуктів, курник, велика стайня. На території зберігалося 7
скирт і 522 копи жита, 58 кіп пшениці, 200 кіп ячменю, одна
скирта гороху, 520 кіп вівса, 122 копи татарки (гречки). Тут було
робочих волів 15, коней — 20, великої рогатої худоби — 34,
овець — 130, кіз — 63, свиней — 69, домашньої птиці — 150.

7.

8.

Особливістю розвитку РЕМЕСЛА на українських
землях у XVІ ст. став розквіт цехового виробництва
у містах.
• Цехи об’єднували ремісників однієї професії та діяли відповідно
Статутів.
Цех- об’єднання ремісників однієї професії.
Цеховий статут- збірка прав та обов’язків ремісників, вимог до
продукції, оплати праці тощо.
Очолював цех- обраний цехмайстер. Входили: Майстри, їм допомагалипомічники- підмайстри та учні. У сер - XVІ ст. В Україні налічувалося 130
спеціальностей у містах з них 80 ремісничі.

9.

РОЗВИВИТОК ВНУТРІШНЬОЇ І МІЖНАРОДНЩЇ
ТОРГІВЛІ
• Осередками торгівля всередині країни були ярмарки . Держава
давала дозвіл містам на проведення двічі або тричі на рік .
Внутрішня торгівля сприяла об’єднанню українських земель в
єдиний економічний простір.
• Зовнішня торгівля велась на всіх напрямах. Зі Сходу ввозили
прянощі, коштовності, зброю, з півночі- хутро, шкіру, вироби. Із
західної Європи- тканини/атлас, сукно, оксамит. Вина, залізо.
• Вивозили: зерно, мед, солону рибу, деревину, худобу тощо

10.

Із трактату XVI ст. Михалона Литвина «Про
звичаї татар, литовців і московитів»
Київ наповнений чужоземними товарами [...] Київські намісники, відкупники,
купці, міняйли, власники човнів, візниці, провідники, корчмарі постійно
збагачуються, і досі ще ні москвитин, ні турок, ні татарин на це не скаржилися.
Каравани приносять вигоду киянам і тоді, коли, простуючи через непрохідні
степи, гинуть у зимову негоду під сніговими заметами. Тому в непоказних
київських хижах, переповнених плодами, овочами, медом, м'ясом і рибою,
з’являються дорогоцінні шовки, коштовності, соболині та інші хутра, прянощі в
такій кількості, що я й сам, бувало, бачив там шовк, дешевший за полотно у
Вільні, а перець, дешевший за сіль.

11.

Найбагатші магнати (Заславські, Корецькі, Острозькі, Сангушки та ін.), які
мали великі маєтки на Волині, Київщині й Поділлі, щорічно постачали на
Захід збіжжя. Його доставляли водними шляхами на так званих «ком’ягах».
Тогочасні джерела рясніли повідомленнями про водні каравани
українського збіжжя у напрямку Європи. Зокрема, в одному з них (1561 р.)
сповіщалося, як князь Р. Сангушко поставив за контрактом (на 8 тис.
грошей) до Гданська близько 130 т зерна.

12.

Розвиток міст
https://fb.watch/ftw3X9SmKB/

13.

Розвиток міст. Управління належало магнатам, або
королівській владі або ж церкві.
• У частині українських міст діяло Магдебурзьке право.
• Магдебурзьке право — збірник законів, що врегульовували життя
міських громад міста Магдебург (Німеччина), які пізніше запозичили
інші міста. На українські землі поширювалося з XIV ст. Згідно з цим
правом міста набували самоврядування.

14.

15.

Наслідки поширення магдебурзького права:
• захищало населення від сваволя королівських намісників та великих землевласників;
• сприяло зростанню самостійності міст;
• створювало сприятливі умови для розвитку ремесла і торгівлі;
• сприяло пожвавленню господарського і культурного життя міст;
• стало можливим ввести міське життя в чіткі правові норми;
• встановлювало виборну систему органів міського самоуправління та суду;
• формувало нові риси міського життя та ментальність міського населення;
• Україна долучалася до європейської політичної культури.
?наслідки запровадження магдебурзького права
• Усі посади в міському управлінні обіймали багаті городяни, а основна маса міського населення
(плебс) була усунена від управління містами.
• Відбувалося посилення іноземної колонізації та обмеження прав українського населення.
• Витіснення з органів самоврядування корінних жителів, місце яких зайняли поляки та німці.
• Загострювалися проблеми в економічній сфері, де серйозними конкурентами українців стали
вірмени та євреї.
• Магдебурзьке право гальмувало і блокувало розвиток місцевих норм і традицій самоуправління.

16.

У селі також існувало самоврядування, яке регулювали закони тих держав, у складі яких
опинилися відповідні українські землі. Зокрема, на територіях, підпорядкованих Великому
князівству Литовському, сільські громади обирали на зборах очільника (отамана або тіуна).
Громада вирішувала власні, внутрішні суперечки та виступала відповідачем у справах, що
виникали між її людьми. Вона розподіляла між селянами землі громади та повинності по
«димах» (тобто дворових господарствах). Селяни сплачували данину продукцією і
зобов'язувалися виконувати певні роботи з утримання та будівництва замків, доріг, мостів.
Декілька громад об’єднувались у волость на чолі з отаманом, який представляв інтереси
селян перед повітовою адміністрацією або шляхтичем (власником землі), опікувався
збором данини і розподілом податків тощо.
Важливим органом сільського самоврядування були збори голів родин — «копа», де
розглядали і вирішували різні громадські справи.
English     Русский Правила