Основи цивільного права. Заняття № 4

1.

Заняття № 4
Тема:

2.

План
1. Поняття цивільного права, предмет цивільного права. Цивільне
законодавство.
2. Суб’єкти та об’єкти цивільного права.
3. Спадкування за законом і за заповітом. Секретний заповіт.
4. Поняття про юридичну особу. Юридичні особи в системі охорони
здоров'я.
Література.
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
2. Братанюк Л.Є. Основи права і законодавства в охороні здоров'я К.
2010.
3. Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства. К. 2010.
4. Правознавство (за ред.. Т.В. Варфоломеєвої, В.П. Пастухова ) К. 2010

3.

1. Поняття цивільного права, предмет цивільного
права. Цивільне законодавство.
Цивільне право – це галузь права, норми якої регулюють майнові відносини в її
різноманітних формах і деякі особисті немайнові відносини, пов’язані
з відповідними нематеріальними благами за участю громадян, організацій та інших
соціальних утворень.
Предметом цивільного права є:
Майнові відносини:
-
-
Майнові відносини, пов’язані з
володінням,
користуванням
і
розпорядженням майном;
Майнові відносини, пов’язані з
переходом майна від одних осіб до
інших (купівля-продаж,
постачання, оренда, найм).
Особисті немайнові відносини:
-
-
Права, пов’язані з майновими правами
(права автора у галузі мистецтва,
літератури, науки тощо, де особа має
право на гонорар);
Права не пов’язані з майновими правами
(право на ім'я, недоторканість особистого
життя, на честь, гідність).

4.

Цивільне законодавство – сукупність нормативно-правових актів, які
регулюють особисті немайнові та майнові відносини (цивільні
відносини), що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному
волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс
України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони, які видаються
відповідно до Конституції України та зазначеного Кодексу. Зокрема:
• Закон України «Про власність»;
• Закон України «Про підприємництва в Україні»;
• Закон України «Про підприємництво»;
• Закон України «Про ціні папери і фондову біржу» тощо.

5.

2. Суб’єкти та об’єкти цивільного права.
Суб’єкти цивільних правовідносин – це фізичні та юридичні особи,
які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу
майна та особистих немайнових благ.
До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та
особи без громадянства. Для визнання осіб суб’єктами цивільного
права потрібна наявність їхньої правоздатності та дієздатності.
Цивільна правоздатність – здатність особи мати цивільні права і нести
цивільні обов’язки.
Правоздатність громадянина виникає у момент його народження і
припиняється з його смертю (або з визнання громадянина померлим).
Цивільна дієздатність – здатність фізичної особи своїми діями
самостійно здійснювати цивільні права і обов’язки.

6.

Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров'я
фізичної особи. Тому цивільну дієздатність поділяють на такі види
(рівні):
• Часткова дієздатність (до 14 років);
• Неповна дієздатність (від 14 до 18 років);
• Повна дієздатність (з 18 років);
• Обмежена дієздатність (визначається судом щодо фізичних осіб, які
страждають на психічний розлад здоров'я);
• Визнання громадянина недієздатним (громадянин, який внаслідок
хронічного, стійкого психічного розладу здоров'я не здатний
усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними).

7.

Об’єкти цивільних правовідносин – це ті матеріальні або
нематеріальні блага, з приводу яких склалися правовідносини.
Приблизний перелік об’єктів цивільних прав містить ст. 177
Цивільного кодексу. До нього (переліку) належать речі, зокрема гроші
та цінні папери, майнові права, результати робіт, послуги, результати
інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також матеріальні
та нематеріальні блага.
Речі – усі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні
потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та
обов’язки. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності
суспільства.

8.

3. Спадкування за законом і за заповітом.
Секретний заповіт.
Спадкування – це перехід майнових прав і обов’язків особи
(спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина (спадкове майно) – майно, що лишилося після смерті його
власника.
До спадщини належать і борги спадкодавця. Відповідно до закону,
спадкоємець має право відмовитись від прийняття обтяжливої
спадщини.

9.

До спадщини не належать права й обов’язки, що нерозривно пов’язані з
особою спадкодавця, зокрема:
1) Особисті немайнові права (честь, гідність, авторство);
2) Право на участь у товариствах і право членства в об'єднаннях
громадян, якщо інше не передбачене законом або установчими
документами;
3) Право на відшкодування у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням
здоров'я;
4) Права на аліменти, пенсію, допомогу та інші виплати, передбачені
законом.
ЦК України також визначає певні особливості спадкування залежно від
об’єкта спадкування. Це стосується спадкування земельної ділянки;
частки в праві спільної сумісної власності; речей, які обмежені в обігу
(зокрема зброї); грошових сум, які належали спадкодавцеві, але не були
йому виплачені за життя (заробітна плата, аліменти, страхові виплати);
права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату штрафу.

10.

Спадкодавцем може бути тільки фізична особа.
Спадкоємцями можуть бути не лише фізичні, а й юридичні особи та держава.
Юридичні особи та держава успадковуються майно лише в разі, якщо це
передбачено заповітом.
Є категорія осіб, яких називають негідними спадкоємцями. Такі особи не мають
права на спадок. До них належать:
• Особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих
спадкоємців або вчинили замах на життя цих осіб;
• Особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, унести до
нього зміни або скасувати заповіт;
• Батьки (померлої дитини), яких позбавили батьківських прав;
• Особи, які ухилялися від виконання обов’язку утримувати спадкодавця;
• Одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за
рішенням суду.

11.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права
спадкування, неприйняття ними спадщини спадщина визнається судом
відумерлою і переходить у власність територіальної громади.
Важливе значення для спадщини мають час і місце її відкриття.
Часом відкриття спадщини може бути визнано день:
• Смерті спадкодавця;
• Набрання чинності рішення суду про визначення громадянина померлим.
Місцем відкриття спадщини визначається останнє постійне місце проживання
спадкодавця, а якщо воно не відоме, – місцезнаходження майна чи основної
його частини. Спадкоємці набувають права на спадок у день відкриття
спадщини.
Цивільним законодавством передбачаються такі підстави спадкування:
За законом;
За заповітом.

12.

Спадкування за законом
Спадкування за законом має місце у тому разі, якщо:
• Заповіт відсутній;
• Заповіт недійсний;
• Померли спадкоємці, зазначені у заповіті;
• Спадкоємці відмовились від спадщини;
• Заповідана частина майна, а інша частина успадковується за
законом.

13.

Фізичні особи закликаються до спадщини по черзі, що дає змогу
справедливо розподілити майно померлого: у такому разі його одержать
найближчі до спадкодавця люди.
Першу чергу спадкоємців за законом формують діти, серед них зачаті
за життя спадкодавця і народжені після його смерті; батьків
(усиновителів). Онуки і правнуки спадкодавця закликаються до спадку
в порядку представлення. Тобто стають спадкоємцями лише у тому
разі, якщо до моменту смерті спадкодавця немає серед живих того зпоміж їхніх батьків, хто був би спадкоємцем. Онуки і правнуки таким
чином заміщають (формують) своїх батьків як спадкоємці.
Другу чергу – рідні брати і сестри спадкодавця, його баба та дід як з
боку батька, так і з боку матері. Племінники, прабаба та прадід
спадкують за правом представлення.

14.

Третю чергу – рідні дядько і тітка спадкодавця. Двоюрідні брати і
сестри спадкують за правом представлення.
Четверту чергу – особи, які проживали зі спадкодавцем однією
сім'єю не менше п’ять років до часу відкриття спадщини.
П’яту чергу – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня
споріднені включно, відповідно, родичі ближчого ступеня усувають
від права спадкування родичів дальшого. Крім того, до п’ятої черги
належать утриманці спадкодавця, які не були членами його родини,
але впродовж не менше п’яти років отримували від нього
матеріальну допомогу, яка була для них основним джерелом засобів
до існування.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на
спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги.

15.

Спадкування за заповітом
Заповіт – вираження волі спадкодавця на випадок смерті. Іноді
називають тестаментом. Право на заповіт має тільки фізична особа з
повною цивільною дієздатністю.
Оскільки заповіт – одностороння угода, за якою права та обов’язки
інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту
встановлюють такі ж умови дійсності, як до будь-якого договору:
• Складання заповіту тільки дієздатною особою;
• Дотримання форми, визначеної законом;
• Відповідність змісту заповіту вимогам чинного законодавства.

16.

Законодавець встановлює такі вимоги щодо складання заповіту:
1. Обов’язкова письмова форма, де зазначаються місце й час його укладання.
2. Власноручний підпис і нотаріальне посвідчення.
3. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноруч підписати
заповіт,то за його дорученням і за присутності його та державного нотаріуса
або іншої посадової особи, яка здійснює нотаріальні дії, заповіт може бути
підписаний іншою особою, при цьому робиться позначка про причини, через
які громадянин не зміг власноруч зробити підпис.
4. Заповіт не може бути підписаний особою, на користь якої його укладено.
5. Розпорядження спадкодавця не повинні зумовлювати непорозуміння чи
спори після відкриття спадщини.
6. Посвідчення заповітів через представників не дозволяється так само, як і
укладання одного заповіту від імені декількох осіб.
7. Спадкоємець, на користь якого складається заповіт, не повинен бути
присутній при цьому, він також не може підписувати заповіт за
спадкодавцем.

17.

Заповіт посвідчується:
• Державними нотаріальними конторами;
• Приватними нотаріусами;
• Там де їх немає, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських
рад.
Посвідчуючи заповіт, нотаріус зобов’язаний перевірити, чи не містить він
розпоряджень, що суперечать закону.
Коли складається і посвідчується заповіт громадянина, що перебуває в лікарні
або в будинках для осіб літнього віку та інвалідів, нотаріус у разі потреби
може вимагати присутності лікаря цього закладу. На прохання нотаріуса лікар
на підставі медичних показників дає висновок, що під час складання заповіту
спадкоємець був при повному розумі.
Кількість примірників заповіту не може бути менше двох, один залишається в
організації, що здійснює нотаріальні дії, а інший у заповідача.

18.

Коли громадянин з об’єктивних причин немає змоги нотаріально посвідчити
заповіт, він може звернутися до відповідних посадових осіб, посвідчення заповіту
якими прирівнюється до нотаріально посвідчених. Наприклад:
• Заповіти громадян, які перебувають у лікарнях, інших стаціонарних лікувальнопрофілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для осіб
похилого віку та інвалідів, можуть бути посвідчені головними лікарями, їх
заступниками з медичної частини або черговими лікарями та директорами цих
лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв;
• Заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, можуть бути
посвідчені начальниками місць позбавлення волі;
• Заповіти осіб, які перебувають під вартою, можуть бути посвідчені
начальниками слідчого ізолятора.
Цивільне право України виходить із принципу свободи заповіту. Це означає, що
заповідач може залишити своє майно одній або кільком особам незалежно від
наявності родинних зв’язків між ними, а також юридичним особам, державі чи
іншим суб’єктам цивільного права; позбавити права спадкування одного, кількох
або всіх спадкоємців за законом.

19.

Однак не можна позбавити спадщини тих осіб, які мають право на
обов’язкову частку в спадщині:
• Неповнолітніх дітей спадкодавця;
• Повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця;
• Непрацездатну вдову (вдівця) спадкодавця;
• Непрацездатних батьків (усиновителів) спадкодавця.
Усі ці особи успадковують половину частки спадкового майна, що
належала б їм у разі відсутності заповіту. Для того щоб визначити цю
часку, вдаються до юридичної хитрості – припускають, що заповіт
відсутній.

20.

Секретний заповіт
Згідно з частиною першою ст. 1249 ЦК України, секретний заповіт нотаріус
посвідчує без ознайомлення з його змістом.
Оскільки нотаріус не бачить тексту секретного заповіту й не може
пересвідчитися в його правомірності, то й відповідальності за можливі огріхи
чи жарти заповідача не несе.
Специфіка оформлення секретного заповіту: заповіт пише заповідач особисто,
вкладає в конверт, який заклеює та підписує; конверт віддає нотаріусу.
Працівник нотаріальної контори зобов’язаний у присутності заповідача:
• Поставити на конверті, де лежить секретний заповіт, свій засвідчу вальний
підпис;
• Скріпити конверт печаткою;
• Вкласти його в інший конверт та запечатати.
Крім того, на конверті зазначають прізвище, ім'я, по батькові, дату
народження заповідача і дату прийняття на зберігання заповіту. Секретний
заповіт нотаріус приймає на зберігання без складання опису (абз. 4,5 п. 162
Інструкції № 20/5).

21.

Варто наголосити: секретні заповіти мають право посвідчувати лише нотаріуси,
тоді як звичайні можуть посвідчити й уповноважені посадові особи.
До моменту оголошення секретний заповіт зберігатимуть у державному
нотаріальному архіві (п. 166, 167 Інструкції № 20/5).
Нотаріус може видати заповідачу за його бажанням свідоцтво на спеціальному
бланку про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту.
Оголошення заповіту нотаріусом
Зважаючи на таємничість, якою овіяна воля заповідача, ЦК України встановив і
особливий порядок щодо оголошення секретного заповіту. Нотаріус, отримавши
інформацію про відкриття спадщини, призначає день оголошення змісту
заповіту. Про нього він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця. Законом
не встановлено впродовж якого часу має відбутися таке оголошення.
Якщо нотаріусу не відоме місце проживання близьких заповідача, то він робить
повідомлення в друкованих ЗМІ щодо оголошення заповіту.
Для правомірності оголошення не вимагають обов’язкової присутності усіх
родичів. Достатньо, щоб з'явився хоча б один спадкоємець, а іншим належним
чином повідомили.

22.

Нотаріус розкриває конверт, в якому зберігається секретний заповіт, та
оголошує його зміст. Крім зацікавлених осіб, мають бути присутні ще й два
свідки. Якихось особливих вимог щодо свідків законодавство не встановило.
Зрозуміло, що вони повинні бути повнолітніми та дієздатними особами.
Щоб усе було згідно з законом, про оголошення секретного заповіту складають
протокол, який підписують нотаріус та свідки. Цікаво, що до протоколу
записують увесь вміст заповіту. Окрім цього, у протоколі зазначають:
1) Дату, час та місце складання протоколу проголошення секретного заповіту;
2) Прізвище, ім'я, по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі
свідків;
3) Стан заповіту (наприклад, наявність закреслених місць, поправок або інших
недоліків);
4) Стан конверта в якому зберігався заповіт.

23.

У тексті протоколу записують і попередження свідків про
відповідальність за ймовірну шкоду внаслідок розголошення
відомостей, що стали їм відомі у зв’язку з оголошенням секретного
заповіту. У протоколі можуть бути зазначені й інші обставини
оголошення заповіту (п. 164 Інструкції № 20/5).
Оригінал секретного заповіту зберігається в нотаріуса. Спадкоємцю за
його заявою можуть видати свідоцтво про оголошення секретного
заповіту, де буде відтворено зміст останнього. Оригінал секретного
заповіту може бути виданий нотаріусом лише га письмову вимогу суду.

24.

4. Поняття про юридичну особу. Юридичні
особи в системі охорони здоров'я.
Юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у
встановленому законом порядку.
Юридичними особами визнаються організації, що мають такі ознаки:
• Організаційна єдність;
• Мають відокремлене майно;
• Можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав,
виконувати обов’язки;
• Можуть бути позивачами і відповідачами в загальному чи арбітражному суді;
Мають рахунок у банку;
• Найменування;
• У деяких випадках мають свій статут.

25.

Залежно від порядку створення юридичні особи поділяють на два види:
1) Юридичні особи приватного права. Вони створюються фізичними та
юридичними особами на підставі установчих документів;
2) Юридичні особи публічного права. Такі юридичні особи створюються за
рішенням державних органів (наприклад, за розпорядчим актом
Президента України, органу державної влади, органу влади АР Крим) або
органів місцевого самоврядування.
Юридичні особи можуть існувати в різних організаційно-правових формах,
передусім у формах товариств і установ.
Юридичні особи можуть створювати філії та представництва.
• Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза
її місцеперебуванням та здійснює всі або частину її функцій.
• Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що
розташований поза її місцеперебуванням та здійснює представництво і
захист інтересів юридичної особи.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном
юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею
положення.

26.

Ліквідація юридичної особи відбувається:
a) За рішенням її учасників або органу юридичної особи,
уповноваженого на це установчими документами;
b) За рішенням суду про визнання недійсною державну реєстрацію
юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не
можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.