Хвороби_старечого_віку,_судинні,_олігофренія,_епілепсія_2024_для

1. Медсестринський процес при інволюційних психозах сенільних психозах. Епілепсія. Розумова відсталість

2. Психічні розлади пізнього віку

Збільшення середньої тривалості життя
населення призвело до росту кількості
людей похилого віку, відтак — і хворих з
психічними розладами пізнього віку.
Показники поширення психічних
розладів у осіб віком понад 60 років
становлять від 10 до 25 %.
Загалом психічні розлади при судинних
захворюваннях головного мозку
розвиваються приблизно у 23 % літніх
людей.

3. Психічні розлади пізнього віку

Класифікація.
Психічні розлади у людей літнього віку неоднорідні щодо етіології.
Традиційно їх ділять на дві групи.
До першої групи хворих з психічними розладами належать ті, у кого вони
завжди розвиваються в пізньому віці.
Це функціональні психічні розлади, а також психічні порушення, зумовлені
церебро-судинною патологією.

4. Психічні розлади пізнього віку

Класифікація.
Другу групу складають хворі літнього віку з психічними розладами, що
починаються у ранішньому віці й рецидивують з початком старіння, та з
психічними порушеннями, що вперше виникли в пізньому віці, але не
специфічні для нього.
Також ці розлади можна поділити
межові (неврозоподібні)
виражені психотичні (психози).

5. Психічні розлади пізнього віку

Психози пізнього віку.
Психотичні розлади, що вперше розвинулися
після 45 років, умовно ділять на
інволюційні (45—60 років)
сенільні (після 60 років).
Пресенільні психози.
Група захворювань недостатньо вивченої етіології
та патогенезу, що звичайно розвиваються у
інволюційному періоді.

6. Психічні розлади пізнього віку

Класифікація.
Психічні розлади пізнього віку класифікують таким чином:
Пресенільні
Функціональні:
• клімактеричні неврозоподібні стани;
• інволюційна депресія (пресенільна меланхолія);
• інволюційні маячні психози (параноїдна, паранояльна, галюцинаторна, галюцинаторнопараноїдна форми);
• пізня кататонія.
Атрофічні (деменції):
• хвороба Альцгеймера;
• хвороба Піка;
• хорея Гентингтона;
• тремтячий параліч Паркінсона.

7. Психічні розлади пізнього віку

Пресенільні психози.
Фактори, що беруть участь у їх генезі:
• патологічний клімакс (ендогенно-токсичний процес, що пов'язаний із
раннім клімактеричним періодом);
• психічні травми, соматичні хвороби, що є провокуючими факторами;
• преморбідні властивості особистості
• у людей слабкого типу, тривожно-помислових, психічно-ригідних
найчастіше виникає депресивна форма психозу - пресенільна депресія
(інволюційна меланхолія);
• у людей сильного типу, схильних до інертності, - найчастіше
спостерігаються маячні форми пресенільних психозів, пресенільний
параноїд.

8. Психічні розлади пізнього віку

Неврозоподібні стани нагадують неврози, нервово-психічні розлади, котрі
традиційно позначають як "клімактеричний невроз".
Найчастіше такі порушення є частиною клімактеричного синдрому з його
соматоендокринними змінами.
У клінічній картині непсихотичних розладів основне тло — астенія.
Характерні скарги на втрату активності, працездатності, розумову і фізичну втому,
знервованість, часті неприємні відчуття в різних частинах тіла, зокрема печіння,
заніміння, холоду, припливу жару.
Зміна настрою з тривогою, вразливістю, гнівливістю.
Іпохондричні переживання стосовно захворювання внутрішніх органів, що їх можуть
розпізнати лікарі.
Фобічні прояви спричинюються нав'язливими спогадами неприємних подій, страхом
смерті та ін.

9. Психічні розлади пізнього віку

Прогноз неврозоподібних порушень сприятливий.
У більшості хворих ці розлади тривають від кількох місяців до кількох років, а потім
настає одужання.
У деяких хворих тривалі розлади призводять до змін характеру й розвитку
патологічних рис особистості.
Можливий перехід у інволюційний психоз.
Неврозоподібні розлади найчастіше спостерігаються у жінок (20—30%), у
чоловіків вони бувають удвічі рідше.
Патогенну роль відіграють нейроендокринні зміни, порушення функції
діенцефалона, загальні процеси інволюції.
Лікування неврозоподібних розладів проводять транквілізаторами,
психостимуляторами, гормональними засобами (естрогени, андрогени),
фізіотерапевтичними процедурами, психотерапією.

10. Психічні розлади пізнього віку

Інволюційна меланхолія розвивається в 45—55 років. Початок її повільний.
Характеризується депресією з млявістю, дисфорією та іпохондричними
розладами. Поступово наростає тривога з часом збільшується тривожна
депресія з ажитацією та ідеомоторним збудженням.
Тривога позбавлена предметного змісту, насичена недобрими передчуттями.
Зміни звичної обстановки посилюють тривогу.
Ажитація розглядається як істотна клінічна. Руховий неспокій (ажитація)
може доходити до шаленства. Мова стає незв'язною, складається з
безглуздого набору слів, схожих за звучанням.
Однак, найчастіше тривожно-тужна депресія супроводжується млявістю,
малорухомістю, невиразною мовою. Наявні депресивне маячіння (ідеї
самозвинувачення, осуду, загибелі, іпохондричні). Бувають ідеї
переслідування, отруєння, втрати, ревнощів.
Іноді, особливо у старшому віці, розвивається маячіння Котара.

11. Синдром Котара

• Синдром Котара свідчить про грубе порушення психічних функцій.
• У першій стадії проявляється іпохондрія. Людина постійно відчуває
занепокоєння про стан свого здоров’я, хоча її переживання
абсолютно необгрунтовані та сильно перебільшені. На цьому етапі
виникає психотична депресія. Можуть бути присутніми галюцинації
та маячні ідеї.
• На другій стадії відбувається поступовий розвиток і закріплення
синдрому, а також починає проявлятися маячення заперечення.
• При третій стадії повністю порушується сприйняття світу хворим,
відбувається викривлення, що призводить до неможливості
сприймати реальність, припинення вживання їжі та дотримання
правил гігієни.

12. Психічні розлади пізнього віку

Інволюційні маячні психози
При інволюційному параноїді в центрі клінічної картини — маломасштабне
маячіння переслідування (отруєння, різного характеру шкідництво, ревнощі),
стосунку. Маячіння спрямоване на конкретну особу.
Маячні ідеї розвиваються повільно. Маячна система зазвичай проста і
конкретна. "Переслідувачі" буцімто крадуть і підміняють речі хворих, залазять
до кімнати, роблять усе, щоб позбутися їх. Часто спостерігається маячне
переконання, що їх хочуть отруїти, котре супроводжується чуттєвими обманами
(нюховими, смаковими ілюзіями).
Отруту "запускають" через вентиляційний отвір, замочну щілину. Переслідувачі
намагаються позбавити житлоплощі. Маячіння містить конкретну думку про
втрату з ідеями неповноцінної мотивації. З'являються викривальні ідеї з
пасивним захистом (переселення, встановлення додаткових замків, заяви до

13. Психічні розлади пізнього віку

Інволюційні маячні психози
За сферою маячіння хворі зберігають соціальні зв'язки, обслуговують себе.
Особливістю пізнього параноїду є те, що помітних органічних психічних змін не буває.
Психоз має хронічний або хвилеподібний перебіг.
Деякі автори до інволюційних психозів зараховують синдром пізньої кататонії, що
проявляється виникненням кататонічного ступору у віці 45—50 років.
Інші дослідники вважають його проявами пізньої шизофренії.

14. Психічні розлади пізнього віку

Функціональні психози старечого віку
Психоз, зумовлений біологічними й соціально-психологічними наслідками старіння, без
органічного ураження психіки і недоумства, може розвиватися після 60—65 років.
Деліріозна форма (сенільний делірій) характеризується демріозним розладом свідомості.
Але при цьому делірій бідний їм ілюзії, галюцинації і фантастичні уявлення. Подеколи
сенільний делірій з нечітким ілюзорним сприйняттям оточення набуває характеру
професійного, в разі тяжкого перебігу — муситучого. Порушення предметної орієнтації
посилюється надвечір і, особливо, вночі. Нічна метушливість з дезорієнтацією і зсувом
ситуації в минуле, збиранням у дорогу і відповідними формами ділової активності
характерна для старечого делірію, або псевдо делірію. Страх і рухове збудження при
старечому делірії зазвичай не спостерігаються.
Конфабуляторна форма, або пресбіофренія Верніке, супроводжується ейфорією,
метушливістю і грубими конфабуляціями. Спостерігаються жвавість і веселе збудження, що
нагадує гіпоманіакальний стан, нездатність розібратися в тому, що оточує. Для хворих з
глибокими розладами пам'яті властива амнестична дезорієнтація.

15. Психічні розлади пізнього віку

Функціональні психози старечого віку
Галюцинози. Ознаками, що об'єднують сенільні галюцинози, є хронічне галюцинування на тлі
ясної свідомості, зв'язок з маломасштабним маячінням переслідування. Тільки в групі
сенільних психозів можна спостерігати трансформацію однієї форми галюцинозу в іншу, при
цьому структура маячіння не змінюється.
Зоровий галюциноз виникає раптово, характеризується образністю і яскравістю. Нерідко
хворий "бачить" панорамні картини за участю багатьох осіб. Ставлення до галюцинацій двояке.
Пацієнти розуміють, що це ознака хвороби, але водночас поводяться так, начебто сприймають
"бачене" за реальність. Під час загострення галюцинозу формується маломасштабне маячіння
переслідування.
Тактильний галюциноз супроводжується появою на шкірі або під шкірою відчуття комах чи
сторонніх предметів. Критичне начало втрачене, галюцинації супроводжуються ідеями
переслідування побутового характеру.
Нюховий галюциноз з'являється раптово, характеризується стійкістю. Часто хворі скаржаться на
неприємні запахи, від яких вони мусять шукати захисту. Ця форма галюцинозу виникає в
конкретній ситуації і зникає після її зміни.

16. Психічні розлади пізнього віку

• Терапію здійснюють за тими самими принципами, як і лікування подібних
психічних розладів інший етіології. Використовують такі методи:
• Лікування антидепресантами. Застосовується при вираженій симптоматиці.
• Лікування антипсихотичними препаратами. Застосовується при маячній,
галюцинаторній симптоматиці.
• Комбінована терапія. Використовується за наявності інтенсивної тривоги, ажитації,
глибокої депресії, марення та галюцинацій. Передбачає використання
нейролептиків у поєднанні з антидепресантами. Існує дві схеми. При першій
обидва препарати призначають одночасно. При другій початковому етапі
застосовують лише нейролептики, а після усунення виражених психічних порушень
доповнюють лікування антидепресантами.
• Електросудомна терапія. Показана при тяжких депресіях та афективно-маячних
розладах, резистентних до лікарських засобів. При маренні неефективна.

17.

Пресенільні і сенільні деменції.
Пресенільні деменції. До цієї групи належать нозологічно неоднорідні хвороби, що починаються у віці
40—60 років, супроводжуються прогресуючою тотальною деменцією, психопатологічною
симптоматикою і атрофічним процесом кори і підкіркових структур великого мозку і мають
несприятливий прогноз.
Хвороба Альцгеймера характеризується прогресуючою деменцією, психотичними розладами й
атрофічним процесом, переважно у скроневих і тім'яних частках кори головного мозку.
Перші прояви хвороби — поглиблення порушень пам'яті. Цей період триває від кількох місяців до 4
років. Хворі усвідомлюють такі зміни й тяжко переживають з приводу порушення інтелекту.
Поступово порушується предметна орієнтація і втрачаються накопичені знання (знижується рівень
суджень), що призводить до повної інтелектуальної безпорадності.
На ранніх етапах хвороби можуть виникати продуктивні психотичні розлади у вигляді
дрібномасштабного маячіння втрати, отруєння, ревнощів, галюцинозу, сплутаності (за соматичного
обтяження).
Розгорнутий період хвороби настає тоді, коли інтелектуально-мнестична недостатність поєднується з
розладом мови, читання, писання, рахунку, гнозису і праксису (синдром «шести А»). Іноді
спостерігається логорея з дизартричними і логоклонічними порушеннями. гоклонічними порушеннями.
Мова стає все незрозумілішою. Розлади афективності супроводжуються тривогою, дратливістю, іноді
— веселощами, психомоторним збудженням. Хворі розучуються вставати, сидіти, ходити. Часто лежать,
не змінюючи пози.
Середня тривалість життя такого хворого — 8 років.

18. Пресенільні і сенільні деменції.

Хвороба Піка дебютує в 45—50 років і характеризується тотальним недоумством, що
розвивається на ґрунті атрофічного процесу кори великого мозку з локалізацією в
лобових і скроневих частках. нерідко починається псевдопаралітичним синдромом
або змінами особистості, що проявляються байдужістю, розтгальмуванням емоцій,
потягів, переважно підвищеним настроєм, психічною та моторною спонтанністю. У
хворих різко знижується критика при відносно довготривалій збереженості
формальних знань, навичок і пам'яті. В клініці захворювання також спостерігаються
своєрідна мовна стереотипія, ехолалія, на окремих етапах з'являються практичні
порушення.
Хвороба Крейтцфельдта—Якоба характеризується наростаючим недоумством на
ґрунті дистрофії нейронів глибоких відділів кори, смугастого тіла і таламуса.
Розвивається у віці 50—60 років, але описано дебюти між 21 і 79 роками. Прогресує
гостро, за 4—5 міс. Порушується сон, хворі худнуть, з'являються екстрапірамідні зміни,
дизартрія.

19. Психічні розлади пізнього віку

• Сенільна деменція розвивається у віці 65—85 років.
• Перебіг повільний, малопомітний, з характерологічними змінами за типом процесів старіння,
але зі швидшим прогресуванням.
При сенільному слабоумстві відповідне місце займають виразні тотальні розлади інтелекту в
поєднанні з особливими мнестичними (прогресуюча амнезія) та емоційними порушеннями.
. Спостерігається розпад цілісного просторового сприйняття, неможливість правильної, оцінки
ситуації та обстановки загалом. Виразно виступають порушення пам'яті, передовсім на
поточні події, потім мнестичні розлади розповсюджуються на більш ранні терміни життя
Пробіли в пам'яті, що утворилися, хворі заповнюють вигаданими подіями. Ці конфабуляції у
окремих хворих можуть створювати враження маячних висловлювань, однак вони
відрізняються нестійкістю, відсутністю певної тематичності
. Афективні прояви хворих виявляються або переважанням благодухості, або похмуроподразливого настрою. В поведінці проявляється інертність, пасивність; одні хворі не можуть
нічим зайнятися, інші, навпаки, метушаться, збирають речі, намагаються кудись піти.
Нерідко їхня поведінка зумовлена розгальмованістю інстинктів, підвищеним апетитом і
сексуальністю. Хворі жадібно та багато їдять, збирають залишки їжі, скаржаться на те, що їх не
годують.

20. Судинні психічні розлади

До судинних психічних розладів, котрі частіше спостерігаються в пізньому
віці, призводять
• церебральний атеросклероз,
• гіпер- та гіпотонічна хвороби,
• облітеруючий тромбангіїт.
Виділяють три групи судинних психічних розладів:
1) непсихотичні;
2) психотичні;
3) судинна деменція.
Непсихотичні розлади. На початку хвороби найчастіше виникають
неврозоподібні стани у вигляді псевдоастенічної, неврастеноподібної,
астеноіпохондричної, астенодепресивної, астенофобічної, дисфоричної

21. Судинні психічні розлади

Психотичні розлади.
Виникають у вигляді гострих реакцій екзогенного типу.
Гостро або підгостро розвиваються варіанти потьмарення свідомості, після
яких спостерігаються так звані перехідні синдроми — астенічний
(сприятливий у прогностичному плані) або психоорганічний (несприятливий).
Серед психопатологічних синдромів - галюцинаторно-параноїдний. До них
нерідко приєднується або виникає самостійно депресивний стан з
характерними для судинних розладів астенією, іпохондричністю,
слабкодухістю, дисфоричністю (без мовного та рухового загальмування), що
супроводжуються появою таких рис особистості, як егоцентризм, надмірна
образливість, спостерігаються галюцинаторний (зазвичай вербальний),
параноїдний та, буркотливість, звуження кола інтересів.
Зазначені психопатологічні прояви можуть з'являтися епізодично або мати

22. Судинні психічні розлади

• Судинна деменція становить 15—ЗО % від усіх випадків деменції.
• Виникає найчастіше у чоловіків віком 60—70 років.
• Вона є наслідком численних церебральних інфарктів, інсультів, транзиторних
кризів, гострої та хронічної судинної недостатності, що супроводжує
екстрацеребральні захворювання серцево-судинної системи.
• На початкових етапах судинну деменцію умовно називають неускладненою.
Вона характеризується як лакунарна і проявляється неврозо- та
психопатоподібною симптоматикою, загостренням преморбідних рис
характеру за збереження морально-етичного ядра особистості.
• При цьому порушуються пам'ять, увага, з'являються надмірна емоційна
лабільність, тугорухомість мислення.

23. Судинні психічні розлади

• За несприятливого перебігу основного судинного захворювання, особливо на
тлі гострих порушень мозкового кровообігу, приєднання інтеркурентних
соматичних захворювань, деменція набуває дифузного характеру.
• При цьому формується глибокий інтелектуально-мнестичний дефект
психіки.
• Можуть розвинутися корсаковський амнестичний синдром, анозогнозія
(псевдопаралітичний варіант деменції), деліріозні та інші розлади свідомості,
маячні, депресивні стани, розлади гнозису, мови, праксису (амнестична
деменція).
• Характерними для судинної деменції є локальні неврологічні симптоми
(слабкість м'язів кінцівок, порушення ходи, підвищення глибоких
сухожилкових рефлексів, підошвового розгинального рефлексу,
нсевдобульбарний параліч тощо).
• Астенічне недоумство за перебігом нагадує деменцію при хворобах
Альцгеймера і Піка.

24. Підхід до встановлення діагнозу «деменція»

• Діагноз деменції слід встановлювати лише після всебічної оцінки, що включає:
• збір анамнезу;
• оцінку когнітивних функцій і психічного стану;
• оцінку соціальної активності та якості життя обстежуваного;
• фізикальний огляд та інші необхідні дослідження;
• аналіз препаратів, які приймає пацієнт, з метою виявлення та мінімізації
застосування лікарських засобів, у тому числі безрецептурних, які можуть
негативно вплинути на когнітивні функції.
• Клінічна оцінка когнітивних здібностей у пацієнтів з підозрою на деменцію має
включати вивчення уваги, орієнтації, короткочасної та довготривалої пам’яті,
мислення, гнозису, праксису, читання, письма, лічильних функцій, мови та
виконавчих функцій за допомогою спеціальних тестів.

25. Коротка шкала оцінки психічного статусу Mini-Cog

26.

Шкала MMSE включає в себе короткий перелік питань для виявлення когнітивних
порушень, в тому числі і деменції.
Для проходження тесту необхідно максимум 10 хвилин, під час яких перевіряємо:
1. Орієнтацію пацієнта у просторі та у собі;
2. Повторення слів та оцінка пам'яті;
3. Увага та обрахунки;
4. Повторення тих самих слів з пункту 2 через певний проміжок часу ;
5. Мова (включає в себе прохання назвати предмет, повторення фрази, письмо, читання та
копіювання).
Класифікація тяжкості когнітивних порушень:
~ відсутність когнітивних порушень - 24-30;
~ легке когнітивне порушення - 19-23;
~ помірне когнітивне порушення - 10-18;
~ важке когнітивне порушення <9.

27. Підхід до надання медичної допомоги

• Найбільш ефективною є така медична допомога пацієнтам з деменцією,
що передбачає пацієнторієнтований підхід та «створення стосунків» між
пацієнтом і особою/особами, які за ним доглядають.
• Сприяти стимулюванню і підтримці незалежності осіб з деменцією,
включаючи їх пересування, повсякденне функціонування, підтримку
стосунків у середовищі існування.
• Розробити індивідуалізований план з надання допомоги, сфокусований
на заходах повсякденної діяльності, що зумовлюють незалежність дій,
поліпшують функціонування, адаптують і розвивають навички та
мінімізують потреби в допомозі.

28.

Все ще Еліс" - драма, що розповідає про життя Еліс
Хоуленд, професорки лінгвістики.
У віці 50 років Еліс починає відчувати провали в пам'яті
і намагається знайти правильні слова під час лекцій.
Занепокоєна, вона звертається до невролога, який
діагностує у неї хворобу Альцгеймера на ранніх стадіях.
Світ Еліс перевертається з ніг на голову, коли вона
бореться з руйнівним впливом хвороби на її розум,
стосунки та незалежність. Оскільки її пам'ять продовжує
погіршуватися, Еліс бореться за те, щоб зберегти свою
ідентичність і зберегти любов і підтримку своєї сім’ї.
Протягом своєї подорожі вона вчиться цінувати кожну
мить і насолоджуватися сьогоденням, водночас
стикаючись з нестерпною реальністю втрати себе через
цю невблаганну хворобу.
"Все ще Еліс" - це дослідження людського духу та сили,
яку можна знайти перед обличчям негараздів.

29. Епілепсія

Епілепсія — гетерогенна група захворювань, які характеризуються повторними, спонтанно
виникаючими нападами.
Епілептичний напад є основним симптомом епілепсії і клінічним проявом гіперсинхронних
розрядів у нейронах головного мозку.
Судомний синдром — це патологічний стан, який
проявляється у вигляді нападів мимовільних
скорочень посмугованих м'язів, спричинених
подразненням певних мозкових структур, що
контролюють рухи.
Епілептична реакція – це одноразова судомна
відповідь організму на якийсь шкідливий для
мозку чинник.
Епілептичний синдром – це судомний синдром, що
є клінічною частиною певного встановленого
захворювання.
Епілептична хвороба – це самостійне судомне
захворювання.

30. Епілепсія

• У 2014 р. Міжнародна протиепілептична ліга (ILAE) прийняла нове
практичне визначення епілепсії:
• епілепсія – це захворювання головного мозку, яке встановлюється за
наявності:
• 1) щонайменше двох неспровокованих (або рефлекторних) нападів, які
відбуваються з інтервалом не менше ніж 24 годин;
• 2) одного неспровокованого (або рефлекторного) нападу та ймовірності
наступних нападів, що відповідає загальному ризику рецидиву (≥ 60 %)
після двох неспровокованих нападів у наступні 10 років;
• 3) діагнозу епілептичного синдрому.

31. Епілепсія

• Причини, за яких хворі на епілепсію спостерігаються у психіатра, можна
розбити на такі групи:
1. агресивна поведінка хворого внаслідок специфічних змін особистості;
2. несприятливий перебіг захворювання, що погано піддається лікуванню
протиепілептичними засобами, коли у хворого формується психічний
дефект (найчастіше йдеться про епілепсію, яка починається в дитячому
або юнацькому віці);
3. перебіг нападу у вигляді психічного розладу з позитивною
симптоматикою (найчастіше, коли вогнище локалізується в лобній
частці) та (або) шизофреноподібні психози в міжнападному періоді.

32.

33. Епілепсія

Етіологія – ендогенно-органічне захворювання.
Епілепсія залишається багато в чому нез’ясованою.
Більшість дослідників надають основного значення факторові спадковості. Про це
свідчить більш висока конкордантність по цьому захворюванню монозиготних
близнюків у порівнянні з дізиготними: відповідно 84 і 17%.
Механізми спадкування сімейних випадків епілепсії залишаються
дискутабельними.
Припускають передачу хвороби як за автосомно-домінантним типом з неповної
пенетрантностю, так і за автосомно-рецесивним типом; є підстави говорити про
полігенне спадкування.
Значна роль у етіології епілепсії приділяється дії інших факторів внутрішньоутробним і раннім постнатальним екзогенно-органічним
ушкодженням головного мозку, особливо токсично-алергійним і травматичним.
У значному числі випадків (від 5 до 25%) етіологію установити не вдається.

34. Епілепсія

Класифікація
Етіологічна
• Ідіопатичні - характеризуються як хвороби, що не викликаються відомими
причинами, за винятком наявної спадкової схильності;
• Симптоматичні - наслідок відомих чи можливих хвороб центральної
нервової системи;
• Криптогенні - хвороби з невстановленою, прихованою причиною.
• Провідним ендогенним етіологічним фактором розвитку епілепсії є
спадкова схильність мозку до пароксизмальних станів.
• Провокувати епілептичні напади можуть психічні переживання, вживання
алкоголю, мерехтіння яскравого світла, інфекції тощо.

35. Епілепсія

• Патогенез.
• У механізмі виникнення епілептичних нападів мають значення три фактори:
• підвищена пароксизмальна готовність головного мозку,
• епілептичний осередок (це формування епілептичного вогнища, утвореного з групи
нейронів із деполяризованими мембранами, унаслідок чого генералізується
гіперсинхронний розряд збудження)
• наявність зовнішнього епілептогенного подразника.

36. Епілепсія

Класифікація епілептичних нападів
• Локалізаційно-обумовлені (парціальні)
a) прості парціальні припадки;
b) складні парціальні припадки з порушеннями свідомості;
c) парціальні припадки, що вторинно генералізуються.
• Генералізовані
a) Тоніко-клонічні (grand mal);
b) Міоклонічні;
c) Генералізовані атонічні;
d) Абсанси (petit mal).

37. Епілепсія

Локалізаційно-обумовлені (парціальні)
Найбільш поширена форма пароксизмів, що наступають внаслідок нейронного
розряду, виникаючого з певної, обмеженої ділянки півкулі головного мозку.
В залежності від наявності, або відсутності порушень свідомості поділяються на
прості парціальні припадки (без порушень свідомості), складні парціальні
припадки з порушеннями свідомості (іноді починаються з порушень свідомості)
та парціальні припадки, що вторинно генералізуються.
Прості фокальні припадки за клінічними проявами поділяються на рухові,
сенсорні, вегетативно-вісцеральні, і припадки з психопатологічними
феноменами.

38. Епілепсія

Складні парціальні припадки визначені, як фокально зумовлені, і
супроводжуються порушенням свідомості. Їх розподіляють на дві
підгрупи:
• припадки, що дебютують як прості парціальні, поступово
відбувається перехід в складний парціальний припадок;
• припадки, які одразу дебютують як у вигляді складних парціальних,
тому що відбувається порушення свідомості.

39. Епілепсія

Генералізовані напади
Результат раптового дифузного охоплення головного мозку епілептичним
збудженням унаслідок патологічної активації центральних структур мозку,
особливо таламо-кортикальної системи, що призводить до миттєвої втрати
свідомості.
Якщо судомні напади постійно тривало чергуються, а післясудомна –
відсутня – це називається епілептичним статусом.
Якщо наявні часті напади з повною стадйністю – серією судом.

40. Епілепсія

Великий судомний напад (grand mal) або генералізований
характеризується стадійністю перебігу.
За кілька годин, інколи діб, до нападу з'являються його
провісники: підвищений неспокій, дратливість, відчуття
посмикування окремих м'язів обличчя і тіла.
Перед самим пароксизмом може бути аура (сенсорна, слухова,
нюхова тощо).
Після аури розвивається стадія тонічних судом. Хворий раптово
непритомніє, виникає різке тонічне напруження всіх м'язів.
Внаслідок виштовхування повітря із легень через судомно
звужену голосову щілину може спостерігатися характерний
крик. Триває приблизно 30 с.
Стадія клонічних судом характеризується послідовним
скороченням м'язів — згиначів і розгиначів кінцівок і тулуба,
Виникає дихання з хрипом, очі закочуються; ціаноз поступово
зникає. З рота виділяється піна (якщо прикушена щока чи
язик,— рожевого кольору). Триває приблизно 1-2 хв.

41. Епілепсія

• Епілептичний статус це повторні епілептичні напади
впродовж 30 хвилин без поновлення свідомості та
неврологічних функцій.
Діагностичні критерії епілептичного
статусу.
• Між нападами свідомість не поновлюється.
Поглиблюються порушення свідомості в послідовності:
оглушення – сопор – кома. Тривалість нападів знижується,
домінують тонічні судоми.
• Гіперрефлексія змінюється арефлексією. Підсилюється
гіпотонія м’язів до атонії.
• Послаблюються й зникають реакції на больові
подразники.
• Дихання стає поверхневим, прискореним, хвилеподібним.
• Тахікардія, зниження артеріального тиску, м’який пульс.

42. Епілепсія

Серед епілептичних психозів з розладами свідомості виокремлюють такі:
• епілептичний делірій (з розладом предметної орієнтації, з яскравими
зоровими галюцинаціями, маренням переслідування, страхом, гнівом і
відповідною поведінкою);
• епілептичний онейроїд (з розладом переважно предметного
орієнтування, фантастичними за змістом зоровими галюцинаціями та
ілюзіями, збудженням або ступором);
• епілептичний ступор (з руховою загальмованістю на тлі сутінкового
розладу, галюцинаціями і маячінням).

43. Епілепсія

Непродуктивні сутінкові стани свідомості:
•Амбулаторний автоматизм або транс. Хворий виконує звичні дії
(приготування їжі, поїздка в громадському транспорті) і зовні нагадує просто
розсіяну людину. Однак свідомість змінена, а оточення сприймається нечітко.
Людина знаходиться в такому стані від кількох годин до кількох тижнів. Після
виходу з автоматизму хворий занурюється в глибокий сон, після якого
спостерігається амнезія події.
•Фуга – раптове короткочасне рухове збудження в формі елементарних рухів
або дій (людина кудись біжить, роздягається, робить імпульсивні рухи) з
подальшою амнезією, що сталося.

44. Епілепсія

Непродуктивні сутінкові стани свідомості:
Сомнабулізм (лунатизм) – різновид амбулаторного автоматизму під час
сну. Він відрізняється від звичайного сноходіння, яке зустрічається і у
здорової особистості, так як при сноходінні можна розбудити здорову
людину, а при сомнабулізмі (лунатизмі) спроби зробити це будуть
безрезультативними.
Згодом період лунатизму амнезується.

45. Епілепсія

Гострі психози без розладів свідомості:
• епілептичний параноїд (маячіння переслідування, ілюзії та
галюцинації);
• епілептична депресія (тривога, ажитація, ідеї самозвинувачення);
• епілептична манія (ейфоричне або екстатичне тло, ідеї переоцінки
особистості).

46. Епілепсія

• Епілептичні розлади настрою (дисфорії) можна виявити у кожного хворого на
епілепсію.
• В одних випадках відзначається туга, супроводжувана злістю, прискіпливістю,
підозрілістю, напруженістю, схильністю до сварок і раптовим агресивних дій.
• В інших - хворі сумні, тихі, малорухливі, скаржаться на неможливість думати,
зрозуміти звернені до них питання.
• Нерідко дисфорії виникають на тлі зміненої свідомості, що супроводжується
частковим запам'ятанням періоду розлади настрою.
• Під час дисфорії хворі на епілепсію агресивні, схильні насилля; в цей час у
хворих нерідко виникають стану запійного пияцтва, нестримного прагнення до
бродяжництва, крадіжок, підпалів, статевих злочинів.

47. Зміни особистості при епілепсії

• Характерним є торпідність та тугорухомість мислення.
• Вони застрягають на окремих деталях, повільно переключаються з одного предмета на інший,
не здатні відрізнити другорядне від головного.
• Хворі мислять конкретно і не можуть абстрагуватися, годинами ведуть бесіди на віддалені
теми, які не стосуються суті розмови.
• Зміна особистості хворого на епілепсію проявляється в полярності емоційних порушень.
• Пацієнти фіксуються на окремих переживаннях, особливо негативних.
• У той же час вони можуть бути експлозивними, проявляючи агресію і спалахи гніву з
найменшого приводу.
• При цьому хворі можуть бути дуже злопам’ятними, мстивими, егоцентричними та брутальними.
• З іншого боку, у цих хворих може бути присутня дефензивність, надмірна та підкреслена
улесливість.
• До пацієнтів із змінами особистості при епілепсії може бути застосовано вираз «З молитвою на
устах і з каменем за пазухою».

48. Епілепсія

Типи перебігу епілепсії.
• Безперервно-прогредієнтний тип характеризується частими (до 15 на 1
міс) поліморфними судомними нападами у поєднанні з безсудомними
пароксизмами, стійкими наростаючими порушеннями інтелекту.
Ефективність терапії низька.
• Середньо-прогредієнтний тип. Частота судомних пароксизмів — до трьох
на 1 міс. Безсудомні пароксизми бувають рідко. Під впливом
протиепілептичної терапії знижується частота пароксизмів і відносно
зберігаються якості особистості. Дефект її розвивається дуже повільно.
Реабілітаційний ефект дуже високий.
• Ремітивний тип має перебіг з терапевтичними ремісіями та високим
рівнем соціальної адаптації. Пароксизми бувають рідко (до одного на 1
міс).
• Стаціонарний тип. Адаптація не порушена, практично не змінені психічні
процеси. Напади бувають рідко (1—3 на рік), погано піддається лікуванню.
• Тип з в'ялим перебігом. Судом не буває, темп інтелектуальних процесів

49. Епілепсія

Клінічні форми епілепсії:
1) Судомно-спастична. Починається у віці 5—ЗО років. Переважають великі судомні
напади. Епілептичним станом ускладнюється рідко. Епілептичні психози
спостерігаються нечасто, виникають після серії судомних нападів. Зміни психіки
інтенсивні: досягають деменції за амнестично-олігофазичним типом;
2) Класична. Починається в пубертатний період, характеризується пароксизмами з
судомною і психотичною симптоматикою, що прогресує. На початку хвороби —
поліморфною пароксизмальною і дефіцитарною клінікою. На тлі глибоких
епілептичних змін особистості пароксизмальна симптоматика регресує або зовсім
зникає;
3) Психічна. Починається у віці 17—ЗО років, перебігає переважно за типом малих
психопатологічних пароксизмів. Психіка уражується за афективним типом,
інтелектуальні функції майже не порушуються. Почастішання психічних еквівалентів
може призвести до затяжного епілептичного психозу;
4) Проста. Спостерігається дуже рідко. Судомних нападів і психічних еквівалентів не буває, а зміни
в сфері інтелекту Іхарактеру наростають повільно. Саме через послаблення пам'яті й складнощі
стосовно соціальної адаптації хворі звертаються до лікаря. В анамнезі вказують лише на одиничні
безсудомні пароксизми;

50. Епілепсія

• ЕЕГ головного мозку надає досить широкий спектр
діагностичних можливостей, що дозволяють
фахівцеві:
• вивчити особливості функціонування окремих
ділянок мозку в стані неспання і сну;
• скоригувати результати інших методик, таких як
комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія і т.
д.;
• відшукати патологічні ділянки, безпосередньо
пов’язані з виникненням епілептичних нападів;
• вивчити діяльність головного мозку між нервовими
періодами;
• оцінити вплив і ефективність терапевтичних методів;
• визначити характер і ступінь патологічних змін;
• відстежити відхилення в якості сну і неспання;
• виявити локалізацію осередку ураження.
Епілептичну біоелектричну
активність у період між
нападами виявляють у 80—90
% хворих на істинну епілепсію і
лише у 10—15 % хворих — на
симптоматичну.

51. Епілепсія

Лікування
• До основних груп АЕП належать:
• 1. Карбамазепіни — доза 10–20 мг/кг на добу;
• 2. Вальпроати — доза 20–30 мг/кг на добу;
• 3. Сукциніміди — доза 15–20 мг/кг на добу;
• 4. Топірамат — доза 3–6–(9) мг/кг на добу;
• 5. Ламотриджин — доза 1–5–(10) мг/кг на добу;
• 6. Габапентин — доза 5–10–30 мг/кг на добу;
• 7. Бензодіазепіни — доза 0,03–0,1 мг/кг на добу;
• 8. Барбітурати — доза 2–4 мг/кг на добу;
• 9. Гідантоїни — доза 5–7 мг/кг на добу;

52.

Епілепсія
Фармакотерапія має бути
тривалою,
безперервною,
відповідною типу нападів епілепсії і
такою, що досягає контролю над нападами або максимально зменшує їх частоту та
пригнічує епілептичну активність головного мозку.
Лікування завжди починається з монотерапії препаратом першої лінії вибору.
Політерапія призначається після неефективного лікування двома препаратами
першої лінії вибору в максимально переносимих дозуваннях. Відповідно до
рекомендацій Міжнародної протиепілептичної ліги (ILAE) 2013 року при епілепсії
з генералізованими тоніко-клонічними нападами препаратами першої лінії є
вальпроєва кислота, ламотриджин (рівень доказу В).
До препаратів другої лінії для фармакотерапії генералізованих тоніко-клонічних
нападів є карбамазепін, леветирацетам, окскарбазепін, топірамат, фенобарбітал.

53. РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ

• Розумова відсталість — група різних за етіологією і патогенезом станів,
що внаслідок несприятливих впливів у внутрішньоутробний період чи в
ранньому дитинстві (частіше до З років) призводять до недорозвинення
психіки з переважною недостатністю інтелекту й утруднюють (частково чи
повністю) соціальне функціонування.
• Провідною ознакою є різке зниження здатності до формулювання,
узагальнення понять й абстрактного мислення.
• Розумова відсталість позначається на всій особистості у цілому.
• Це можуть бути недорозвинення мови, характеристичні рухи і міміка.
• Такі хворі здатні помітити різницю між предметами і явищами, але не
спроможні встановити подібність між ними.

54.

РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ
Причини
Фактори
біомедичні
соціальні
поведінкові
-вік батьків; Внутрішньоутробний захворювання у
розвиток плода
матері; -хромосомні
(пренатальні)
порушення; вроджені синдроми
жебрацьке
існування матері,
батьки вживали
вона піддавалася
алкоголь, тютюн,
насильству, не мала наркотики
доступ до медпослуг
Народження дитини -недоношеність;
(перинатальні)
-родові травми
поганий догляд за
малюком
відмова від дитини
-погане виховання; травми мозку; дегенеративні
-бідність; -погані
захворювання; взаємини в сім’ї
епілепсія; менінгоенцефаліт
-домашнє
насильство,
жорсткість до
дитини,
егоизоляция; недотримання
заходів безпеки; погану поведінку
Подальша життя
(постнатальние)
освітні
батьки не
підготовлені до
появи дитини,
когнітивно
недієздатні
відсутність
медичного
спостереження
-неякісне
медобслуговування і
пізня діагностика
захворювань; -брак
виховання; відсутність
підтримки з боку
інших членів сім’ї

55. Розумова відсталість

• F70. Розумова відсталість легкого ступеня
• F71. Розумова відсталість помірного ступеня
• F72. Розумова відсталість тяжкого ступеня
• F73. Глибока розумова відсталість

56. РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ

Розрізняють
дебільність (незначна розумова відсталість)
імбецильність (помірна і тяжка)
ідіотію (глибока розумова відсталість).

57. РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ

• F 70–Легка розумова відсталість
Оволодівання мовою з деякою затримкою, можливість користуння в
повсякденному житті.
Адаптивні здібності на побутовому рівні також досить розвинені. Вони можуть
обслуговувати себе (їсти, вмиватися, одягатися, контролювати фізіологічні акти),
набувати нескладних практичних навичок.
Складнощі при навчанні в звичайній школі через слабкість абстрактного і
теоретичного мислення, відставання у формуванні понять, суджень і смислових
зв'язків.
Вже в школі виявляється недостатня здатність до самоствердження і
самоусвідомлення. Однак можна вибрати методики для розвитку адаптивних
здібностей та маніпулятивних навичок, що дозволить виконувати
малокваліфіковану працю.
Соціальні обмеження найчастіше зумовлені особистісною незрілістю,
емоційним і вольовим дефектом.

58. РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ

F 71 – помірна розумова відсталість
• За помірного недоумства повільно розвивається мова.
• Пацієнти не зовсім розуміють інших. їм нелегко оволодіти навичками
щодо самообслуговування, тому більшість із них потребує догляду.
• Засвоюють тільки ази письма й читання.
• Трудові навички також обмежені.
• Соціальний розвиток можливий до рівня здатності встановити контакти,
спілкуватися з іншими людьми та брати участь у елементарних
соціальних заняттях.
• Коефіцієнт розумового розвитку становить 35—49.

59. РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ

• F 72 – Тяжка розумова відсталість – стан, коли майже цілком не
розвиненімислення і мова, грубо порушені статичні локомоторні функції.
Характерними для цих осіб є:
• розуміння мови обмежується виконанням загальних команд і елементарних
правил;
у більшості випадків спостерігається органічна мозкова патологія;
• часті важкі неврологічні і соматичні порушення (епілепсія, розлади зору і
слуху
тощо);
різке недорозвинення сприйняття, уваги та пам’яті;
• різко обмежений запас слів і понять, порушення побудови простих фраз,
ехолалії
• відсутність можливості до навчання елементарному рахунку, письму і таке
інше.
• можлива злостивість, агресивність, дратівливість, збочення потягів.

60. РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ

• F 73 – Глибока розумова відсталість – це стан затримки розвитку психіки,
що характеризується грубою недостатністю навичок, які визначають
загальний рівеньінтелекту, тобто когнітивних, мовних, моторних і соціальних
спроможностей.
• При цьому ІQ знаходиться нижче 20 балів (у дорослих психологічний вік
менше
3-х
років).
• Клінічні діагностичні критерії:
• а) хворі нерухомі або різко обмежені в рухливості;
• б) страждають нетриманням сечі і калу;
• в) спроможні лише на найпростіші форми невербального спілкування;
• г) потребують постійної допомоги і нагляду;
• д) не здатні піклуватися про свої основні потреби.

61. Обстеження інтелекту

• Тест Равена розрахований на визначення рівня розвитку інтелекту з
IQ>70.
• При дослідженні кандидатів що мають більш низькі рівні розвитку
інтелекту даний тест значно втрачає свою інформативність, і вимагає
використання інших спеціалізованих тестів.
• Інтелектуальний тест Айзенка найбільш точно визначає значення IQ
у діапазоні від 100 до 130.

62. Рівні інтелекту

• Рівень IQ вище 130: визначні інтелектуальні та творчі здібності (серед них Стівен Хоукінг, Білл
Гейтс). Такі люди досягають визначних успіхів в різних галузях науки. Їх вважають геніями епохи,
таких людей лише 0,2%.
• Рівень IQ 121–130: інтелектуальні здібності значно вище середнього, таких осіб приблизно 6%
серед людської популяції. У ВНЗах вони зазвичай є відмінниками з усіх предметів, досягають
високих результатів у професійній діяльності.
• Рівень IQ 111–120: інтелектуальні здібності вище середнього, таких осіб приблизно 12% серед
людської популяції. Такі люди відрізняються працелюбством, вони все життя опановують нові
знання та навички.
• Рівень IQ 101–110: середній рівень розвитку розумових здібностей, такі люди досягають певних
висот у своїй професійній діяльності переважно за рахунок наполегливості та методичності. Тяжко
займатися виключно розумовою діяльністю. В популяції приблизно таких осіб приблизно 25%.
• Рівень IQ 91–100: середній рівень розвитку розумових здібностей, такі люди непогано
навчаються у школі та ВНЗах, найбільш комфортно відчувають себе на роботі що не вимагає
значних розумових зусиль, зокрема у сфері менеджменту. В популяції приблизно таких осіб
приблизно 25%.
• Рівень IQ 81–90: такі люди як правило не отримують вищу освіту, найбільш комфортно
відчувають себе у сфері робітничих спеціальностей. У популяції такі особи складають приблизно
10%.

63. РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ

Лікування – симптоматичне, оскільки незворотнім змінам
запобігти неможливо.
Воно залежить від емоційно-поведінкових проявів хвороби, та
їх тяжкості.