Історія психіатрії. Вища нервова діяльність Психіка. Класифікація та типи перебігу психічних розладів

1.

Історія психіатрії.
Вища нервова діяльність
Психіка.
Класифікація та типи перебігу
психічних розладів

2. Що таке психіатрія, та в чому різниця з психологією?

Психіатрія (рsуhе — душа, іаtrіа — лікування)— медична
дисципліна, що вивчає принципи діагностики, лікування, а
також етіологію, патогенез, поширеність психічних хвороб і
систему організації психіатричної допомоги.
Психологія (рsуhе — душа, logos— наука, вивчення)—
наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю)
та поведінку людини, пояснення якої знаходимо в цих
явищах.

3. АКТУАЛЬНІСТЬ ПСИХІАТРІЇ

Психіатрія з кожним роком стає все більш актуальною через
підвищення інтелектуального навантаження в суспільстві,
переважання його над фізичним.
Останнім часом ця галузь медицини стала невимовно важливою,
враховуючи актуальні трагічні події, що відбуваються кожного дня.
З початком війни кількість психічних розладів зросла, особливо це
стосується тривожних розладів
За весь час існування психіатрія пройшла етапи переосмислень та
метаморфозів: від жорстоких та примітивних методів лікування, до
напряму найменш інвазивної терапії.

4. АКТУАЛЬНІСТЬ ПСИХІАТРІЇ

Психічні розлади становлять 12% глобального тягаря хвороб в усіх
країнах світу.
За оцінками експертів ВООЗ, у 2020 р. на їх долю припадало 15%
років життя,
втрачених через непрацездатність (Disability-adjusted life year —
DALY).
Встановлено, що максимальний тягар психічних розладів лягає на
плечі людей
молодого віку, тобто найбільш продуктивної групи населення.

5. Актуальність психіатрії

В Україні діагностованим є лише кожен 50-й випадок психічного розладу.
Для порівняння, у Німеччині, Великій Британії та США діагностують 1 з 4
випадків психічного розладу, а в Південній Америці, Хорватії, Ізраїлі, Японії,
Польщі та Туреччині – 1 з 10.
Однією з причин є те, що українці нехтують зверненням до фахівців,
вважаючи, що з ними «не відбувається нічого серйозного».
Також, причиною є:
Упередженість/ стигматизація
Відсутність обізнаності, щодо зон впливу психологів, психіатрів,
психотерапевтів.
На психічне здоров’я українців найбільше впливає:
•війна – 88,5%;
•фінансові проблеми – 43,1%;
•вартість життя/інфляція – 32,5%.

6. ПОНЯТТЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВЯ

За визначенням ВООЗ, психічне здоров’я не означає
розладу.
відсутність психічного
Це стан благополуччя, при якому кожна людина може реалізувати свій власний
потенціал, впоратися із життєвими ресами, продуктивно та плідно працювати та
робити внесок у життя своєї спільноти.
Інакше кажучи, психічно здоровою є людина, яка не має симптомів та синдромів
психічного розладу, соціально адаптована та отримує задоволення від життя.

7. Критерії психічного здоров'я за визначенням ВООЗ

• усвідомлення та відчуття безперервності, постійності та ідентичності
свого фізичного та психічного «Я»;
• відчуття постійності та ідентичності переживань в однотипних
ситуаціях;
• критичність до себе та своєї власної психічної діяльності і її
результатів;
• відповідність психічних реакцій (адекватність) силі та частоті впливів
середовища, соціальним обставинам та ситуаціям;
• здатність до самокерування поведінкою відповідно до соціальних
норм, правил, законів;
• здатність планувати власну життєдіяльність та реалізовувати

8. Основні завдання психіатрії

• вивчення поширеності, умов виникнення, нозологічної структури і
клінічних особливостей психічних розладів;
• вивчення етіології і патогенезу психічних розладів;
• лікування і профілактика психічних розладів;
• соціально-трудова реабілітація хворих;
• трудова, судова і військово-лікарська експертиза;
• проведення санітарно-освітніх і психогігієнічних заходів серед
населення.

9. Основні розділи психіатрії

• Загальна психопатологія (вивчення основних закономірностей проявів психічних
розладів, етіологічних та патогенетичних факторів, що спричиняють
психопатологічні порушення).
• Спеціальна психіатрія (дослідження клініки, динаміки, результатів окремих
психічних захворювань).
• Вікова психіатрія (вивчення особливостей психічних захворювань у різні вікові
періоди) – дитяча, підліткова, інволюційна психіатрія, психіатрія пізнього віку
(геронтологічна).
• Організаційна психіатрія.
• Судова психіатрія (вирішення питань осудності, дієздатності й організації
примусових заходів медичного характеру).
• Психофармакотерапія (дослідження дії лікарських речовин на психіку).
• Соціальна психіатрія.

10. Основні розділи психіатрії

• Транскультуральна психіатрія (порівняння психічної патології в різних країнах,
культурах).
• Ортопсихіатрія (розгляд психічних розладів з точки зору різних дисциплін –
соматопсихіатрія, психосоматика).
• Біологічна психіатрія (вивчення біологічних основ психічних розладів й методів
біологічної терапії).
• Сексологія.
• Суїцидологія.
• Військова психіатрія (вивчення психопатології воєнного часу й визначення порядку
проведення військово-психіатричної експертизи).
• Екологічна психіатрія (дослідження впливу екологічних факторів на психіку).
• Психотерапія.

11. Методологічні принципи вітчизняної психіатрії

1. Світоглядом української психіатрії є матеріалістичне розуміння навколишнього
світу і психічних функцій.
2. Природничо-науковою основою вітчизняної психіатрії являється вчення
І.П.Павлова про фізіологію і патофізіологію вищої нервової діяльності.
3. Психіатрія, як медична клінічна наука, розвивається лише при співставленні
різних концепцій, гіпотез, теорій щодо виникнення і розвитку психічних
розладів.
4. Класифікація психічних розладів в українській психіатрії відповідає
Міжнародній статистичній класифікації захворювань 10-го перегляду – клас 5
«Розлади психіки та поведінки».
5. Психіатрія тісно пов'язана із іншими клінічними дисциплінами; психологією,
фізіологією, соціологією, філософією.

12.

• філософією (основне питання філософії – первинність матерії чи свідомості);
• психологією (співвідношення нормальної й хворобливої психіки, закони логіки та
їх відбиття в хворобливій психіці, олігофренія й деменція, реагування осмислене й
хворобливе);
• юриспруденцією (судово-психіатричні аспекти);
• біологічними науками (анатомією, фізіологією, біохімією, патофізіологією,
патологічною анатомією тощо);
• іншими медичними дисциплінами (терапією, неврологією тощо).
Психіатрія є частиною загальної медицини, і окремі напрями психіатрії вивчають
психічні розлади при соматичних захворюваннях (соматопсихіатрія) і психічні

13. Історія психіатрії

Донауковий період психіатрії починається
з прадавніх часів і триває до античного
періоду. Тоді агресивних і небезпечних
психічно хворих вважали одержимими
злими духами, виганяли, били, закидали
камінням, а тихих та спокійних шанували,
обожнювали, доглядали. Таким чином
накопичувалися факти про поведінку
психічно хворих. Цей досвід зафіксовано в
переказах, міфах та легендах.
Епоха нозологічної психіатрії
Період реформ у психіатрії
Часи середньовіччя
(IV—XVII ст.)
Період давньої античної
медицини
(VI ст. до н. є.— ІІІ ст. н. є.)
Донауковий період

14. Історія психіатрії

Період давньої античної медицини
У цей час змінився погляд на психічні захворювання
та психчіну діяльність загалом.
Піфагор першим сказав, що мозок є органом
психічної діяльності, наголошував на ролі
спадковості у виникненні хвороб.
Гіппократ зазначав, що мозок є органом пізнання,
мислення і пристосування до зовнішнього світу, що
психічні захворювання виникають через патологію
вищої неровової діяльності. Крім того, він виділив
різні види темпераменту, їхній зв’язок з
виникненням деяких психічних захворювань.
Гіппократ також запропонував наступні терміни:
«меланхолія», «манія», «параноя», «епілепсія». Ними
в психіатрії користуються й досі.
Арістотель дійшов висновку, що недоумкуватість
іноді настає внаслідок епілепсії й божевілля.
Епоха нозологічної психіатрії
Період реформ у психіатрії
Часи середньовіччя
(IV—XVII ст.)
Період давньої античної
медицини
(VI ст. до н. є.— ІІІ ст. н. є.)
Донауковий період

15. Історія психіатрії

Період середньовіччя в психіатрії
У період Середньовіччя розвиток науки загальмувався. У
цей час панувала церква і її догми про «диявольську
мару», боговідступництво, святість і біснуватість, тому
будь-яке порушення психіки оцінювали не як хворобу, а
як результат добровільного спілкування з дияволом. Тоді
звичною практикою було нарікання психічно хворих
відьмами та чаклунами, здійснення їх ув’язень, катувань,
спалювань.
Не дивлячись на жорстке придушення паростків
наукового мислення, в епоху раннього Середньовіччя
почали зароджуватися і прогресивні погляди на природу
психічних хвороб. Так, видатний арабський учений
Авіценна вважав хворобою порушення психічної
діяльності й закликав до лікування цих порушень.
Погляди Авіценни реалізовувалися в будівництві лікарень
для психічно хворих.
Епоха нозологічної психіатрії
Період реформ у психіатрії
Часи середньовіччя
(IV—XVII ст.)
Період давньої античної
медицини
(VI ст. до н. є.— ІІІ ст. н. є.)
Донауковий період

16. Історія психіатрії

Період реформ у психіатрії
Французький психіатр Філіп Пінель (1745—1826), головний лікар
психіатричної лікарні Бісетра домігся в Національному Конвенті
права на зняття ланцюгів з душевнохворих і ввійшов в історію як
"батько сучасної психіатрії".
Ф. Пінель — засновник психіатрії у Франції, основна його заслуга
полягає в тому, що він "перевів божевільного в ранг
душевнохворого". 1801 р. Ф. Пінель опублікував "Медикофілософський трактат про душевні хвороби", в якому їх
систематизував та описав.
Серед причин психічних хвороб виділив такі, що сприяють їх
розвитку (спадкове обтяження, вік і конституційні особливості), і
похідні (черепномозкову травму, інфекційні захворювання,
пияцтво).
.
Епоха нозологічної психіатрії
Період реформ у психіатрії
Часи середньовіччя
(IV—XVII ст.)
Період давньої античної
медицини
(VI ст. до н. є.— ІІІ ст. н. є.)
Донауковий період

17. Історія психіатрії

Період реформ у психіатрії
Найближчий учень Ф. Пінеля, Ж. Ескероль заклав фундамент
науково-клінічної психіатрії, узаконив вимогу про обов'язковий
медичний огляд осіб, яких госпіталізують у психіатричні заклади. Він
створив кафедру психіатрії, що стала школою для багатьох
психіатрів Європи. Викликають інтерес його дослідження в галузі
загальної психопатології.
Ж. Ескероль започаткував вивчення прогресивного паралічу,
встановив значення соматичних симптомів у клініці психозів,
розмежував ілюзії та галюцинації, природжене недоумство і набуте,
а також запровадив такі поняття, як ремісія та інтермісія.
Реформу, почату Ф. Пінелем, продовжив в Англії Д. Коноллі,
професор Лондонського університету, що проголосив принцип
"нестиснення" психічно хворих, хворих у стані збудження він
рекомендував на недовгий строк ізолювати.
Епоха нозологічної психіатрії
Період реформ у психіатрії
Часи середньовіччя
(IV—XVII ст.)
Період давньої античної
медицини
(VI ст. до н. є.— ІІІ ст. н. є.)
Донауковий період

18. Історія психіатрії

Епоха нозологічної психіатрії
Основу нозологічного спрямування в психіатрії (1834) заклав П. О.
Бутковський у фундаментальній праці "Душевні хвороби...".
В. Грізінгер, засновник німецької наукової психіатрії, стверджував, що
психічна діяльність є рефлекторна, а психічні хвороби — це хвороби мозку.
Він закликав ліквідувати міри стиснення хворих. У своїх працях В. Грізінгер
намагався об'єднати патологоанатомічні, фізіологічні та клінічні
дослідження в психіатрії.
Б. Раш — засновник американської психіатрії, що одним з перших виявив
матеріалістичний підхід до психічних захворювань, висловивши думку, що
вони виникають унаслідок порушення рівноваги між збудженням та
гальмуванням. Він написав перший американський підручник з психіатрії.
У середині та другій половині XIX ст. віденський психіатр Т. Мейнерт
описав аменцію, німецький психіатр К. Верніке вперше описав алкогольний
галюциноз, гострий геморагічний поліенцефаліт, пресбіофренію, ввів
поняття надцінних ідей, псевдогалюцинації, галюциноза, галюцинаторної
сплутаності.
К. Кальбаум запропонував вивчати психічні й соматичні симптоми психозу,
його перебіг, послідовність чергування клінічних проявів хвороби, а також її
завершення. Він запропонував поняття симптомокомплексу, чи синдрому.
Е. Геккер описав як окреме захворювання гебефренію, а К. Кальбаум —
кататонію (1874).
Е. Крепелін, ґрунтуючись на критеріях, запропонованих К. Кальбаумом, у
1896 р. виділив як окремі захворювання маніакально-депресивний психоз
Епоха нозологічної психіатрії
Період реформ у психіатрії
Часи середньовіччя
(IV—XVII ст.)
Період давньої античної
медицини
(VI ст. до н. є.— ІІІ ст. н. є.)
Донауковий період

19. Історія психіатрії

Епоха нозологічної психіатрії
На початку XX ст. набуло поширення вчення К.
Бонгоффера про екзогенні типи реакції у вигляді
порушення свідомості на вплив екзогенних чинників
(інфекції, інтоксикації). До екзогенних типів реакції
було віднесено також так звані перехідні симптоми —
марення і афективні розлади.
К. Бродман дослідив гістологію кіркової речовини
великого мозку, виділив її зони.
Ф. Ніссль вніс вагомий вклад у патологічну анатомію
душевних хвороб.
А. Альцгеймер описав патогістологію прогресивного
паралічу, виділив особливу форму ранньої старечої
недоумкуватості, що названа його ім’ям.
Епоха нозологічної психіатрії
Період реформ у психіатрії
Часи середньовіччя
(IV—XVII ст.)
Період давньої античної
медицини
(VI ст. до н. є.— ІІІ ст. н. є.)
Донауковий період

20. Історія психіатрії

Зигмунд Фрейд
Австрійський психолог і невролог єврейського походження, який вивчав
людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку
було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки. Він
вважається одним із засновників психоаналізу, який розробив його основи. Саме він
запровадив терміни «Еґо», «Супер-еґо» та «Ід».
Альфред Адлер
Австрійський психіатр і психолог, послідовник 3игмунд Фрейда, засновник індивідуальної
психології. Автор близько 300 книг та статей. Він висунув та розвинув терію
самоутвердження в психоаналізі та психотерапії.
Карл Густав Юнг
Шевйцарський психоаналітик, психолог, філософ культури, родоначальник аналітичної
психології. Вперше запропонував ряд філософських концепцій: архетип, колективне
несвідоме, комплекс, синхронічність. Значно поглибив і розширив уявлення
про несвідоме. Широкою популярністю зараз користується його система психологічних
типів. Вивчав медицину в університетах Базеля (1895—1900 роки) і Цюриха (1902 рік). З
1906 року був учнем і близьким соратником Зигмунда Фрейда. Однак, у процесі
практичної роботи з пацієнтами, Юнг поступово розійшовся думками зі своїм учителем. У
1913 році стосунки Фрейда з Юнгом зазнали кризи й закінчилися розривом. Надалі став

21. Історія психіатрії

Лоботомія
Форма нейрохірургії, операція, що полягає в розрізанні тканин, які з'єднують лобові долі мозку з його
іншими частинами. Наслідком такого втручання є нівелювання впливу лобових часток мозку на інші
структури центрально нервової системи. Лоботомію розробив 1935 року португалець Антоніо Еґаш
Моніш.
Перша операція була проведена в 1936 році. Через загострення подагри Моніш не міг провести її
особисто, тому операція була проведена професором нейрохірургії Алмейдом Ліма під його
керівництвом. Моніш назвав операцію «лейкотомією» («білий розріз»), оскільки самі лобові частини
не пошкоджувались, а прорізалась лише біла речовина нейрональних зв'язків, що поєднають лобові
ділянки з іншими відділами мозку.
Таким чином у мозок вноситься дефект, на фоні якого ніяка складна
патологічна психопродукція (галюцинації, марення) просто не здатна виникнути. Дана процедура була
рекомендована як засіб порятунку в безнадійних ситуаціях.
Після лоботомії хворому встановлювали діагноз «синдром лобової частки (код F07 по МКБ10)» назавжди. Еґаш Моніш був нагороджений Нобелівською премією з фізіології і медицини
в 1949 році «за винайдення терапевтичного впливу лейкотомії при деяких психічних захворюваннях».
Після присудження Монішу Нобелівської премії лейкотомія стала використовуватися частіше.

22. Історія психіатрії

Найвизначніші психіатри України сучасного періоду
Протопопов Віктор Павлович
Заснував патофізіологічну школу в психіатрії. Розробив оригінальні методики
дослідження вищої нервової діяльності, описав симпатико-тонічний синдром
при маніакально-депресивному психозі (Тріада Протопопова). Увів у практику
терапію сном, методики дезінтоксикаційної терапії, дієтотерапії. Багато зробив
для післявоєнного відновлення закладів психіатрії в Україні. Автор 160 наукових
робіт, у тому числі 5 монографій. Науковий напрямок — патофізіологія психозів.
Під його керівництвом виконані 5 докторських і 5 кандидатських дисертацій.
Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора.
Євген Олексійович Попов
Завідувач кафедри психіатрії Харківського інституту вдосконалення лікарів.
Основні праці Є. О. Попова: "Делірій і безсоння" (1934), "Матеріали до клініки і
патогенезу галюцинацій" (1949), "До проблеми патогенезу шизофренії" (1957).
Вони засвідчують широкий спектр його наукових інтересів. Є. О. Попов
запропонував фазно-гальмівну теорію галюцинацій, метод фармакодинамічного
експерименту і т. ін.

23. Історія психіатрії

Найвизначніші психіатри України сучасного періоду
Яків Павлович Фрумкін
Є автором понад 150 наукових праць, у яких уперше описав такі клінічні поняття, як "невизначений тип
афекту" (при шизофренії), "принцип відповідності". Деталізував клінічні форми епілепсії та типи
епілептичного недоумства, клініку атеросклеротичного галюцинозу, "слідові механізми в
психопатологічному симптомоутворюванні", "гострі психопатичні стани", "тріаду Фрумкіна" (при
шизофренії). Опублікував низку монографій та навчальних посібників, а саме: "Психіатрична
термінологія" (1939); "Коротка диференціальна діагностика деяких форм психічних захворювань"
(1951); "Навчальний атлас психіатрії" (1963; у співавторстві з Г. Л. Воронковим); "Психіатрія. Таблиці і
схеми" (1977; співавтори — Г. Л. Воронков, І, Д. Шевчук); "Слідові впливи в клініці психопатології"
(1978, співавтор — С. М. Лівшиц). Йосип Адамович Поліщук
У хворих на шизофренію Й. А. Поліщук (1938) виявив порушення білкового метаболізму, що призводять
до гестозу. Для ліквідації останнього запропонував дезінтоксикаційну терапію натрію гіпосульфіном і
унітіолом. Першим (1956) увів поняття гіпоенергізму для шизофренії та гіперенергізму — для
маніакально-депресивного психозу. Розробляв гіпотезу полігенного успадкування шизофренії. З
біохімічних позицій ним описано такі синдроми: інтоксикації ендогенного й екзогенного типів;
порушення окисних процесів; аліментарної недостатності; порушення ендокринної вегетативної
регуляції. Для кожного з цих синдромів ним запропоновано й методи кореляції метаболічних
порушень.
Георгій Леонідович Воронков
Описав чинники ризику щодо епілепсії (епілептичні радикали), особливу форму епілепсії —
цефалголепсію. До напрямків його наукових досліджень також належать: інші форми психозів;

24. Вища нервова діяльність

• Вища нервова діяльність – це діяльність вищих відділів ЦНС, яка
забезпечує найбільш досконале пристосування тварин і людини до
навколишнього середовища.
• До ВНД належить діяльність кори великих півкуль і найближчих
підкіркових вузлів.
• Відповідно до вчення І.П. Павлова, в основі ВНД лежать умовні та
складні безумовні рефлекси. У процесі еволюції в поведінці починають
домінувати умовні рефлекси.
• Термін «вища нервова діяльність» введений у науку І.П. Павловим,
який вважав його рівнозначним поняттю «психічна діяльність».

25. Вища нервова діяльність

Це сукупність взаємопов’язаних нервових процесів, які відбуваються у
вищих відділах центральної нервової системи і забезпечують перебіг
поведінкових реакцій людини і тварин.
Вона є нерозривною єдністю природжених і набутих форм пристосування.
Завданнями вищої нервової діяльності є сприйняття, переробка,
збереження та відтворення інформації. Фізіологічною основою вищої
нервової діяльності є рефлекторний принцип формування поведінкових
реакцій.

26. Типи вищої нервової діяльності

• У основу класифікації типів ВНД було покладено властивості нервових процесів:
сила, врівноваженість і рухливість.
• За критерієм сили нервових процесів виділяють сильний і слабкий типи.
• У слабкого типу процеси збудження та гальмування слабкі.
• Сильний тип нервової діяльності підрозділяється на урівноважений і
неврівноважений.
• Наступна класифікація типів ВНД:
• Слабкий (меланхолік)
• Сильний, неврівноважений, рухливий (холерик)
• Сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік)
• Сильний, урівноважений, інертний (флегматик)

27. Поняття психіки

Психіка це діяльність вищих компонентів ЦНС, що полягає у
суб’єктивному відображанні об’єктивної дійсності в ідеальних образах, на
основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем.
Психічний образ - це інформаційна модель дійсності, що
використовується вищими тваринами та людиною для регуляції своєї
життєдіяльності.

28. Психічні явища

Психічні процеси
Також носять назву когнітивних, пізнавальних, оскільки спрямовані на пізнання
довколишнього та внутрішнього світу. Це —
відчуття, сприйняття,
увага,стани
пам'ять, уява, мислення, мова.
Психічні
Характеризують внутрішні переживання і мають визначальний вплив на
перебіг діяльностей. Це стани: уваги, напруги, релаксації, установки, також
Психічні властивості
особистості
емоційні переживання
пов'язані
з процесом задоволення потреб та
самі потреби (мотиваційні переживання).
Носять також назву індивідуальних,
особистісних: здібності, темперамент, характер, воля, почуття, потреби, мотиви
поведінки, стійкі відношення до себе та оточення. Тобто, все те, що відрізняє

29. Усі психічні стани підрозділяються на чотири види

1. Мотиваційні (бажання, прагнення, інтереси, потяги, пристрасті).
2. Емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на явища дійсності, настрій,
конфліктні емоційні стани - стрес, афект,фрустрація).
3. Вольові стани - ініціативності, рішучості, цілеспрямованості, наполегливості
4. Стани різних рівнів організованості свідомості (вони виявляються в різних рівнях
уважності).

30. Поняття свідомості

• Відображення дійсності в мозку людини може відбуватися на
різних рівнях.
• Вищий рівень психічного відображення, який властивий тільки
людині, називається свідомістю.
• Свідомість є вищою, інтегральною формою психіки, результатом
формування людини в процесі трудової діяльності за постійного
спілкування (за допомогою мови) з іншими людьми.
Свідомість є властивістю особистості, що забезпечує
цілеспрямований характер людської діяльності і регулює всю
поведінку і всі дії людини.

31. Структура свідомості

1.
Здатність акумулювати знання про навколишній світ за допомогою основних психічних процесів:
відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви.
2.
Здатність поділяти світ на Я і не-Я, а також пізнавати Я.
3.
Людина — єдина жива істота, яка здатна до самопізнання.
4.
Формування цілей діяльності. При цьому оцінюються різні мотиви, приймаються рішення,
контролюється та коригується виконання дій.
5.
Включення до складу свідомості ставлень, які виявляються в почуттях, що є індикаторами
міжособистісних стосунків.
Формування і вияв цих характеристик неможливі без існування мови!

32. Психічний розлад

• Відсутність психічного здоров’я.
• Комплекс характеристик і моделей поведінки, які
не є частиною нормального розвитку особистості
чи культури.

33. Типи динаміки психічних розладів

Прогредієнтний
(прогресуючий)
Стаціонарний
(стабільний)
Інтермітуючий (фазовий)
Регредієнтний
(зворотній)

34. Основні типи перебігу психічних розладів

• Прогредієнтний, процесуальний: поступове поглиблення психопатології з формуванням дефекту
особистості. За таким типом перебігають шизофренія, епілепсія, алкоголізм, хвороби Піка,
Альцгеймера т. ін.
• Фазовий або циркулярний, інтермітуючий: закономірне виникнення нападів або фаз
хворобливого стану, у проміжок між якими людина відносно здорова. Наприклад, маніакальнодепресивний чи біполярний психоз, інколи - шизофренія т. ін.
• Реактивний: виникнення розладу безпосередньо пов’язане з дією психотравмуючих життєвих
обставин. У клініці хвороби відбиваються психотравмуючі обставини. Ознаки психічного розлади
редукують після нормалізації ситуації, що травмує психіку (тріада Ясперса), - реактивні стани або
реактивні психогенні психози.
• Розвиток: поступове наростання психопатологічної симптоматики (без формування дефекту
особистості). За несприятливого поєднання обставин, що сприяють розвитку хвороби, може бути
соціальна дезадаптація - невротичні, психопатичні розлади.
• Епізод: розлад психіки, спровокований певним патологічним чинником, який раптово почав діяти.
Хворобливий стан не набуває систематизованого характеру, а є лише окремим епізодом у житті
людини. Наприклад, печінкова або гіпоглікемічна кома тощо.

35. Поділ психопатологій залежно від основних причин виникнення:

• Ендогенні психічні хвороби (шизофренія, епілепсія, біполярний розлад та
ін.).
• Екзогенні психічні розлади (соматогенні, інфекційні, травматичні).
• Психогенії (реактивні психози, неврози).
• Патологія психічного розвитку (психопатії, олігофренії).

36. Класифікація психічних розладів

• До Міжнародної класифікації хвороб (МКХ) в міжнародних
масштабах було введено розділ про психічні розлади.
• Він розробляється й регулярно поновлюється Всесвітньою
організацією охорони здоров’я.
• В останньому, десятому, варіанті цієї класифікації (МКХ-10)
ураховано пропозиції наукових працівників та клініцистів з
майже 40 країн світу (ПО інститутів).
• В Україні до практичного використання її офіційно прийнято в
1998 р.

37. Класифікація психічних розладів

• Розумова відсталість — постійне з самого дитинства недорозвинення психічної і,
передусім, інтелектуальної функції.
• Розлади особистості — аномальна поведінка, що проявляється постійно з самого
дитинства.
• Психічний розлад — аномальна поведінка або хворобливе психічне переживання певного
ступеня тяжкості, котрі виникають після періоду нормального функціонування.
• Адаптаційні розлади — виражені меншою мірою, ніж у попередній категорії хворих,
розлади, зумовлені стресогенними ситуаціями.
• Інші розлади — що їх не можна зарахувати до попередньої категорії (наркотична
залежність, аномалії щодо сексуальної переваги, вживання їжі, порушення сну тощо).
• Порушення розвитку — постійні порушення мови, зорово-просторових навичок, рухової
координації та інших функцій, що починаються в дитинстві й пов'язані з біологічною
незрілістю ЦНС.
• Інші розлади, специфічні для дитячого та підліткового віку, властиві даному періоду життя
розлади уваги, активності, поведінки, емоцій, соціального функціонування, рухів,
харчування, мови, нервовий тик, енурез, енкопрез.

38. Класифікація психічних розладів

• (F00-F09) Органічні, включаючи симптоматичні, психічні розлади.
• (F10-F19) Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних
речовин.
• (F20-F29) Шизофренія, шизотипові стани та маячні розлади.
• (F30-F39) Розлади настрою [афективні розлади].
• (F40-F48) Невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади.
• (F50-F59) Поведінкові синдроми, пов'язані з фізіологічними розладами та
фізичними факторами.
• (F60-F69) Розлади зрілої особистості та поведінкові розлади.
• (F70-F79) Розумова відсталість.
• (F80-F89) Розлади, пов'язані з психологічним розвитком.
• (F90-F98) Розлади поведінки та емоцій, які починаються здебільшого в
дитячому та підлітковому віці.
• (F99-F99) Неуточнений психічний розлад.