соціальні конфлікти

1. Соціальні конфлікти в Середні віки

2.

Середньовіччя – це період європейської історії, що тривав
приблизно з V ст. (падіння Західної Римської імперії) до XV ст.
(початок Великих географічних відкриттів). Це був час великих змін,
коли Європа переживала перехід від античності до нового
суспільства, яке ми називаємо феодалізмом.

3.

ПРАВО ФЕОДАЛІВ НА ОПІР КОРОЛІВСЬКІЙ ВЛАДІ
Феодальна спільнота Середньовіччя мала чіткі правила взаємин.
Король як власник земель королівства за військову службу надавав
феодалам феоди та привілеї, захищав їх від зовнішніх загроз. Своєю
чергою великі феодали в обмін за службу могли надавати у
користування частину своїх земель іншим феодалам. Таким чином,
взаємини між королями та феодалами зумовлювалися конфліктами
за обсяг влади, повинностей та прав.
Своє право на опір королівській владі феодали виправдовували,
спираючись на порушення умов угоди васалітету.
Феодали намагалися задіяти різні способи для обмеження влади
короля. Як засіб тиску вони використовували свою вірність. На
наданих землях феодали намагалися встановити свій контроль над
людьми і вимагали передусім вірності собі. Для цього вони
створювали власну систему управління та суди. Феодали формували
власні війська та мали військову силу, яка дозволяла їм протистояти
тиску короля. Феодали могли укладати між собою угоди,
об’єднавшись проти короля. Якщо король не дослухався, то його
феодали могли проти нього повстати і змусити до поступок. У деяких
державах досягнуті компроміси закріплювалися в документах.

4.

Соціальні конфлікти Середньовіччя
здебільшого мали насильницький
характер. Їх спричиняли: конкурентна
боротьба за владу, за землю та
ресурси; суперечності у розподілі
ресурсів і благ; нерівність; релігійні та
культурні відмінності; політичні
протиріччя, протилежність інтересів,
потреб, цінностей, поглядів.
Соціальний конфлікт — це найвища стадія
розвитку суперечностей у відносинах між
людьми, соціальними групами, суспільства в
цілому, яка характеризується зіткненням
протилежно спрямованих інтересів, цілей,
позицій суб'єктів взаємодії. Конфлікти
можуть бути прихованими або явними, але
в їх основі завжди лежить відсутність згоди
між двома або більше сторонами.

5.

Падіння Римської імперії. Розпад потужної
імперії призвів до політичної фрагментації,
економічного спаду та міграцій великих мас
населення.
Велике переселення народів. Різні племена
(германці, гуни, слов'яни) здійснювали масові
переселення, змінюючи етнічний і соціальний
склад Європи.
Формування феодалізму. Виникла нова
соціально-економічна система, заснована на
взаємних зобов'язаннях між феодалами та
селянами.
Розвиток міст. Зростання міст стало важливим
фактором розвитку ремесел і торгівлі, з'являлися
ремісничі цехи та торговельні гільдії. Нові
прошарки соціальних груп.

6.

Середньовічне місто
У середньовічному місті також були соціальні суперечності у відносинах
з центральною владою країни, феодалами, між містянами. Наприкінці X
— у XIII ст. Європою прокотилася хвиля повстань міщан проти влади
феодалів з вимогою отримання самоуправління, а згодом у самих містах
розпочалися внутрішні конфлікти.
Річ у тім, що не всі міщани мали доступ до управління містом. Заможні
міщани мали більше впливу на прийняття рішень, оскільки часто доступ
до посад чи участі у виборах був обмежений наявністю мінімального
майна. Тому бідні верстви населення, які становили значну частину
міщан, зазвичай були виключені з участі в управлінні чи прийнятті
важливих рішень. Проте бідні міщани усвідомлювали свою значущість в
економічному житті міста, тому в різний спосіб боролися за свої права.

7.

Соціальний конфлікт міщан
Найбільш жорстокими конфліктами в місті були міські
повстання, коли бідні міщани збройно виступали проти
влади заможних. Приклади таких повстань — повстання
Чомпі (1378-1382 рр. у Флоренції) та Гентське повстання
білих шаперонів (1382 р.).
Боротьба міщан за свої права становила частину процесу
формування громадянського суспільства. Міщани
розуміли, що вплив на владу гарантував роботу влади в
інтересах громадян міста.

8.

Селянські війни
У Середні віки найбільші соціальні конфлікти відбувалися
між феодалами й селянами, які становили більшість
населення. Суть відносин ґрунтувалася на тому, що земля та
влада на ній належали феодалам, а селяни за користування
землею мусили нести повинності.

9.

Оскільки феодали були військовим станом, вони мали важелі примусу селян до покори. За непокору селян могли
покарати:
грошовими чи натуральними (майном) штрафами;
збільшенням податків, а також плати за використання землі, відробітків;
позбавленням прав на використання землі;
фізичною карою: побиття, катування або відрубування рук, ніг чи інших частин тіла;
ув’язненням.
Селяни по-різному чинили цьому опір:
зверталися до судів старших феодалів;
працювали недбало, погіршували якість чи кількість виробленої продукції;
псували майно феодалів;
втікали або мігрували до інших місць, де шукали ліпші умови життя;
убивали феодала та його родину;
починали селянські бунти, повстання та війни.
Найжорстокішими конфліктами між селянами й феодалами були селянські війни, коли десятки тисяч селян озброювалися
та розпочинали збройні дії проти військ феодалів. Прикладами таких повстань були Жакерія 1358 р. у Франції та
повстання Вота Тайлера 1381 р. в Англії.
ВАРТО ЗАПАМ’ЯТАТИ!
Селянська війна — масові збройні селянські виступи проти феодальних
повинностей, обмежень і нерівності.