zarodzhennyagajdamacjkogoruhu_12n4awbh.hgg

1. Зародження гайдамацького руху

Міністерство освіти та науки України
Харківський національний університет імені В. Н.
Каразіна
ННІ Каразінський інститут міжнародних відносин і
туристичного бізнесу
Зародження гайдамацького руху
Виконав студент групи УО-12
Деримов Павло Павлович

2. Поняття «гайдамацький рух»

Гайдамацький рух, як форма соціальної, релігійної та
національно-визвольної боротьби українського народу в
XVIII ст., посідає видатне місце в історії України.
Гайдамацький рух – це масштабний народний спротив на
Правобережній Україні у XVIII столітті. Це була не просто
серія стихійних бунтів, а тривала боротьба за соціальну
справедливість, православну віру та національне
визволення. У той час як Лівобережжя перебувало під
впливом Гетьманщини, Правобережжя під владою Речі
Посполитої стало ареною жорстокого протистояння між
селянством і польською шляхтою.

3.

Починаючи з 1730-х рр. термін «гайдамаки» масово
використовується польськими та російськими властями
для означення повстанських загонів селян і козаків.
Сам термін з’явився в українській мові у XVIII ст. та,
ймовірно, має турецьке походження, від «hajdemak» –
той, хто переслідує, відбирає, займається розбоєм.

4. Причини зародження руху

Виникнення гайдамацтва було зумовлене комплексом гострих проблем:
1. Крайня
експлуатація
селянства
Правобережної
України
2. Безправне
становище
податних станів
3. Масові селянські
втечі як форма
протесту
4. Погіршення
становища селян
та козаків
Лівобережної
України
5. Соціальна
диференціація та
зубожіння на
Запоріжжі
6. Утиски
міщанства
7. Завершення
рядка слобід
8. Формування
повстанської
свідомості

5. Перебіг подій та ключові факти

Розвиток руху відбувався хвилями, кожна з яких була масштабнішою за попередню.
Етап
Хронологі
я
Основні риси та події
I етап
Поява гайдамаків у Київському, Брацлавському та
1715
–
Подільському воєводствах; локальні,
слабо
1720-ті рр.
організовані загони; дії в межах староств і повітів.
II етап
Повстання під проводом сотника Верлана (1730–
1730–1739 1734); подальша діяльність його сподвижників
рр.
(1735–1739); формування ватажків-отаманів; поява
дискретності руху.
III етап
Розширення руху на Гетьманщину й Запоріжжя;
1740–1759
чергування періодів активізації та занепаду;
рр.
зростання інтенсивності повстань у роки підйому.
IV
етап
1768 р.
(Коліївщина)
Наймасовіше повстання; керівники – М. Залізняк, І.
Гонта; компактна територія дій; створення
народної влади; ліквідація унії; придушене
польсько-російськими військами.

6.

Поява перших загонів відмічена у лісах Київщини та
Брацлавщини. Використовували тактику партизанської
війни: раптові напади на маєтки та швидкий відхід у
плавні або за кордон.
Перший масовий виступ під проводом сотника Верлана.
Повстанці оволоділи майже всім Правобережжям,
запроваджуючи там козацький устрій.
Гайдамаки не мали єдиного штабу, але діяли
злагоджено. Їх підтримували запорожці, які приносили
військовий досвід, та місцеві жителі, що виконували
роль розвідників («очей та вух» руху).

7. Позитивні та негативні наслідки

Позитивні: збройний опір соціальному,
національному та релігійному гнобленню селян та
міщан; формування традиції народної боротьби
проти феодального гніту; послаблення влади
польської шляхти на окремих територіях
Правобережжя; піднесення національної
самосвідомості українського населення;
закріплення образу гайдамаків у фольклорі.
Негативні: жорстокість та насильство щодо
цивільного населення; відсутність чіткої програми
та єдиного керівництва; посилення репресій з боку
польської та російської влади; руйнування міст та
сіл.

8. Висновки

Отже, гайдамацький рух – це новий етап військово-політичної діяльності Запорозького
Низового війська, що проявилося у визвольному русі на теренах України із залученням
ширших верств населення – селянства, міщанства й духівництва, а також у
зовнішньополітичних акціях гайдамаків.
В результаті гайдамацький рух став найвищою формою народного спротиву на
Правобережжі у XVIII столітті.

9. Список використаної літератури

1.
Барановський О.А. Нова Січ і гайдамацький рух: археографічні публікації та актуалізована
джерельна база // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Т. 20. Київ :
НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського,
2010. С. 87-96.
2.
Кейда Ф., Мишанич С. Гайдамаки та опришки – виразники національно-визвольних змагань
українського народу. Донецьк, 1995. С. 53-94.
3.
Кушнір О. О. Гайдамацький рух 1715–1760-х рр.: перебіг та сприйняття сучасниками : дис.
канд. іст. наук. Київ, 2014. С. 218.
4.
Романюк К. В. Гайдамацький рух в українському фольклорі // Феномен культури
постглобалізму : ІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 26 листоп. 2021 р., м. Маріуполь : у 2 ч. : зб.
матеріалів / Маріуп. держ. ун-т ; гол. ред. Ю. С. Сабадаш ; упоряд. С. Янковський ; техн. ред.
О. В. Дейниченко. Маріуполь : МДУ, 2021. Ч. ІІ. С. 119-121.
5.
Смолій В.А. Українська державна ідея XVII – XVIII століть: проблеми формування, еволюції,
реалізації / В.А. Смолій, В.А. Степанков. Київ : Альтернативи, 1997. 367 с.

10. Дякую за увагу!

ДЯК УЮ ЗА УВАГУ !