Українські землі в другій половині ХVІІІ ст

1. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІІ СТ

2. КИРИЛ РОЗУМОВСЬКИЙ 1750 – 1764 рр.

Зміна політики російського уряду щодо
України настала після зведення на престол
цариці Єлизавети (1741 – 1761).
На формування її проукраїнських настроїв
великий вплив справляв фаворит Єлизавети
Олексій Розумовський.
У 1750 р. царський уряд, зважаючи на різні
обставини, відновив гетьманство. Новим
гетьманом України було призначено
молодшого брата фаворита цариці 22-річного
КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО (1750 – 1764 рр.).

3. ОСТАННІЙ ГЕТЬМАН УКРАЇНИ

КИРИЛО РОЗУМОВСЬКИЙ став ОСТАННІМ
ГЕТЬМАНОМ УКРАЇНИ.
У Глухові проведено формальне його
обрання, яке викликало патріотичне
піднесення й сподівання української
громадськості на відродження автономії
України.
Новий гетьман мав ґрунтовну європейську
освіту. У 18 років (1746 р.) став
президентом Російської Академії наук.

4. Продовження наступу

Російський уряд уповільнив, але не припинив свого
наступу на українську автономію. Про це
переконливо свідчить той факт, що крім старих
традиційних обмежень (гетьману заборонялося
листуватися з іноземними державами, російська
сторона призначала полковників та ін.) у цей час
з’явилася низка нових:
1754 р. ліквідовується митний кордон між
Гетьманщиною та Росією;
1761 р. Київ назавжди переходить під пряме
імперське правління;
1754 р. гетьману наказано подавати фінансові звіти
російському уряду про прибутки та витрати
Гетьманщини.

5. ЗОЛОТА ОСІНЬ АВТОНОМІЇ

Проте можна погодитися з О. Субтельним, який
вважає, що за Розумовського Гетьманщина
переживала «ЗОЛОТУ ОСІНЬ СВОЄЇ АВТОНОМІЇ».
Навіть перебуваючи тривалий час у СанктПетербурзі, гетьман приділяв багато уваги Україні.
Відносини Російської імперії з Гетьманщиною
доручалися Колегії закордонних справ.
Гетьманщина знову отримала державний статус.
Керівництво Лівобережжям покладалося на
гетьмана, який призначав полковників, надавав
рангові маєтки. За його відсутності всі справи
вирішував уряд, створений з генеральних старшин.

6. Кирило Розумовський провів низку реформ:

1) Судова реформа: Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав
власний суд; ● 1760 р. Генеральний військовий суд перетворено на Вищу
судову інстанцію України; ● 1763 р. у Гетьманщині проведена повна судова
реформа. У полках запроваджувалися земські суди, що займалися цивільними
справами, підкоморські – земельними, гродські – кримінальними.
2) Модернізація війська: удосконалено артилерію, введено однакове озброєння
та уніформу. Для вирішення військових справ був створений окремий
державний орган – «колегія нижчої генеральної старшини».
3) Освіта: К. Розумовський виношував плани відкриття університету у Батурині
(столиця Гетьманщини за часів К. Розумовського) та перетворення на
університет Києво-Могилянської академії.

7. Глухівська петиція 1763 року

У вересні 1763 року К.Розумовський
скликав у Глухові велику старшинську
раду.
Тут було вироблено та затверджено
документ під назвою «Прохання
шляхетства і старшин разом з
гетьманом про відновлення різних
старовинних прав Малоросії».
Після цього було складено ще окрему
чолобитну на ім'я Катерини ІІ, де йшлося
про запровадження спадкового
гетьманства в Україні.

8. КАТЕРИНА II 1762 – 1796

Однак прихід до влади КАТЕРИНИ II (1762 – 1796)
кардинально змінив ситуацію.
Спроба добитися визнання спадковості гетьманства
для свого роду закінчилася для К. Розумовського
втратою гетьманської булави 10 листопада 1764 р.
Після цього К Розумовський був відправлений у
відставку з наданням чину генерал-фельдмаршала. У
1794 р. оселився у Батурині, де і прожив до самої
смерті.

9. СКАСОВУВАННЯ ГЕТЬМАНСТВА В УКРАЇНІ

Згідно з маніфестом Катерини II від 10 (21)
листопада 1764 р. ГЕТЬМАНСТВО В УКРАЇНІ
СКАСОВУВАЛОСЯ.
Водночас запроваджувалася нова форма
правління Гетьманщиною.
Влада переходила ДРУГІЙ МАЛОРОСІЙСЬКІЙ
КОЛЕГІЇ (1764 – 1786 рр.) на чолі з генералгубернатором П. РУМЯНЦЕВИМ.

10. ДРУГА МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ

Управління краєм Румянцев проводив через
новоутворену канцелярію Малоросійського
губернатора (існувала до 1796 р.).
П. Румянцев розпочав свої реформи
СТАТИСТИЧНИМ ОПИСОМ УКРАЇНИ
(ПРОТЯГОМ 1765 – 1769 РР.) з метою
введення нової системи оподаткування:
замість данини в натурі він впроваджував
податок грішми, спочатку від двору, пізніше –
від душі (восени 1765 р. запроваджено
«рубльовий оклад» з кожної хати).

11. СКАСУВАННЯ КОЗАЦЬКОГО УСТРОЮ НА СЛОБОЖАНЩИНІ

Після ліквідації у Гетьманщині гетьманського
правління, Катерина II позбавила автономії
Слобідську Україну.
Протягом 1763 – 1764 рр. власті перетворили
Слобідські полки на регулярні гусарські.
У 1765 р. царський уряд СКАСУВАВ ПОЛКОВОСОТЕННИЙ УСТРІЙ СЛОБОЖАНЩИНИ, а натомість
створив СЛОБІДСЬКО-УКРАЇНСЬКУ ГУБЕРНІЮ.
У 1780 р. її реформовано у Харківське
намісництво.

12. СКАСУВАННЯ РОСІЙСЬКИМ УРЯДОМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ТА ВІЙСЬКОВОГО УСТРОЮ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ.

У 1781 р. Катерина II видала указ, за яким було ЛІКВІДОВАНО ПОЛКОВОСОТЕННИЙ УСТРІЙ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ-ГЕТЬМАНЩИНИ.
На території Лівобережної України було створено Малоросійське генералгубернаторство.
До його складу увійшли три намісництва: Київське, Новгород-Сіверське і
Чернігівське.
Вищу владу у Малоросійському генерал-губернаторстві мав генералгубернатор (П. Румянцев). Йому підпорядкувалися губернатори намісництв.

13. Адміністративні й судові перетворення в Лівобережній Україні

Адміністративні й судові перетворення в Лівобережній
Україні на практиці відбулися протягом 1782 – 1786 рр.
Були скасовані Генеральний суд, полкові і сотенні
правління, а також інші адміністративні та судові установи,
що діяли у Гетьманщині. Вони були замінені відповідними
загальноімперськими установами. Залишки української
автономії зникли.
Катерина II ліквідувала також козацьке військо.
Влітку 1783 р. вийшов її указ про перетворення козацьких
полків на регулярні карабінерські полки.

14. ЗАКРІПАЧЕННЯ СЕЛЯНСТВА

У 1783 р. Катерина II видала указ про ЗАКРІПАЧЕННЯ
СЕЛЯНСТВА, а в 1785 р. – «Грамоту на права,
вольності і переваги благородного російського
дворянства» («Хартія дворянських вольностей» , або
«ЖАЛУВАННА ГРАМОТА ДВОРЯНСТВУ»), що
урівнювала українську старшину з російським
дворянством:
● підтверджувалися права новоявленого українського
дворянства на володіння селянами, землею та її
надрами, на відкриття заводів і фабрик;
● дворяни звільнялись від сплати особистих податків і
обов’язкової військової служби,
●віднині їх не могли піддавати тілесним покаранням.

15. Завдання Колегій:

Таким чином Перша та Друга Малоросійські
колегії, Правління Гетьманського уряду в Україні
виконували наступні ЗАВДАННЯ:
1) Контроль за діяльністю гетьмана та обмеження
його влади;
2) обмеження та ліквідація автономії України.

16. Скасування Колегії:

У 1786 р. Другу Малоросійську колегію було
скасовано, оскільки ВОНА ВИКОНАЛА СВОЄ
ЗАВДАННЯ – АВТОНОМІЯ УКРАЇНИ БУЛА
ЛІКВІДОВАНА.
Отже, до кінця ХVІІІ ст. Україна повністю
втратила свою особливу адміністративнотериторіальну і військову організацію, стала
звичайною російською провінцією.

17. ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ

Після поразки Української революції (1648 – 1657 рр.)
подальшу долю українських земель визначали сусідні
держави — Польща, Росія та Туреччина.
Згідно з умовами Бахчисарайського договору (1681)
територія між Дністром і Бугом 20 років мусила
залишатися нейтральною і незаселеною. З часом,
спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують
Бахчисарайську угоду і розпочинають процес активного
заселення пустуючих земель Правобережжя.
Після падіння І. Мазепи та поразки П. Орлика система
міжнародних договорів 1711 – 1714 рр. остаточно
визнала права ПОЛЬЩІ на володіння Правобережжям.

18. «СЛОБОДИ»

Починається активне відновлення
польсько-шляхетських порядків на
Правобережжі.
Магнати і шляхта, для відродження регіону,
почали створювати в межах своїх володінь
«СЛОБОДИ», у яких селяни на певний час
звільнялися від податків.
Однак закінчення пільгових років,
кріпосницький гніт посилився,
супроводжуючись посиленням наступу
уніатства на права православних. Це
викликало значне соціальне напруження на
Правобережжі та протест народних мас.

19. Боротьба набувала різних форм протесту :

Мирних - подання скарг, відмова від
виконання панщини та повинностей, втечі
від панів.
Збройних - розгром і спалення панських
маєтків, вигнання або вбивство панів).
Згодом селянські виступи стали
переростати в збройні повстання, які
охоплювали значні території України.

20. Гайдамацький та Опришківський рух

Основним виявом боротьби проти
польсько-шляхетського панування на
Правобережній Україні був
ГАЙДАМАЦЬКИЙ та ОПРИШКІВСЬКИЙ
рух.
Термін «гайдамак» стосувався
здебільшого повстанців Київщини,
Брацлавщини, а також Лівобережної та
Слобідської України;
на Поділлі вони називалися дейнеками,
левенцями, в Галичині – опришками.

21. Причинами гайдамацького руху стали наступні:

● політична анархія в Речі Посполитій.
● невизнання соціальних прав за залишками
місцевого українського козацтва.
● посилення соціально-економічного та
релігійного гноблення.

22. Періоди гайдамаччини:

Учасниками гайдамаччини були переважно
незаможні селяни, що втікали від панщини,
робітники з ґуралень, млинів і панських фільварків,
запорозькі козаки, міщани, православні
священики.
Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три
хвилі піднесення:
1734 – 1738 рр. (очолив козак Верлан),
1750 р. (керівники К. Ус, О. Письменний, І.
Подоляк, М. Мочула),
1768 р. (Коліївщина).

23. ШИРОКОМУ РОЗГОРТАННЮ ГАЙДАМАЦЬКОГО РУХУ СПРИЯЛИ:

1) соціальний напрям боротьби, що
давало підтримку з боку бідного
населення України;
2) близькість Запоріжжя (ховались
від переслідувань, відпочивали,
поповнювали запаси харчів, зброї та
ін.);
3) здебільшого підтримка з боку
православного духовенства.

24. «КОЛІЇВЩИНА»

ПІКОМ гайдамацького руху стало
селянсько-козацьке повстання 1768р.,
що отримало назву «КОЛІЇВЩИНА» (від
слів «кіл», «колоти», «колій»).
Першопоштовхом до розгортання
конфлікту став активний наступ уніатів,
очолюваних митрополитом Ф.
Володкевичем, на права православних
на півдні Київщини (національнорелігійне гноблення).

25. МЕЛХИСЕДЕК ЗНАЧКО-ЯВОРСЬКИЙ

Одним з натхненників боротьби за православ’я,
енергійним та здібним організатором мас став
ігумен МЕЛХИСЕДЕК ЗНАЧКО-ЯВОРСЬКИЙ.
Саме він зумів добитися аудієнції в Катерини II,
під час якої вона пообіцяла православним
Польщі підтримку та заступництво. Діючи через
дипломатичні канали, російська цариця
здійснила свою обіцянку.
У 1768 р. польський король С. Понятовський під
тиском Росії підписав трактат про формальне
зрівняння в правах з католиками віруючих
православної та протестантської церков .

26. Барська конфедерація

Як і слід було очікувати, значна частина
польської шляхти негативно поставилася до
зрівняння в правах католиків та православних і
перейшла до активних дій (стала в опозицію до
польського короля).
Створивши збройні союзи – конфедерації, вона
оголосила «хрестовий похід» проти
православних під гаслом захисту католицизму,
шляхетських прав і звільнення Польщі з-під
російського впливу.
Організуючим центром цього руху стала
Барська конфедерація (м. Бар на Поділлі).

27. Допомога Росії

Не маючи змоги самотужки вгамувати непокірних
магнатів, польський уряд звернувся по допомогу до
Росії.
На Правобережжя для боротьби з конфедератами
вступає російське військо на чолі з генералом М.
Кречетниковим. Місцеве українське населення
сприйняло появу російських збройних формувань як
допомогу в боротьбі проти офіційної польської влади.
Всі ці обставини сприяли розгортанню та поглибленню
селянсько-козацького виступу на Правобережжі.
Найбільшого розмаху повстання набуло на Київщині
та Брацлавщині (Правобережжя).

28. М. ЗАЛІЗНЯК

Навесні 1768 р. запорожець М. ЗАЛІЗНЯК
сформував під Чигирином повстанський
загін, його ядром були запорожці,
навколо яких об’єдналися тисячі селян.
Повстання почалося майже одночасно у
чотирьох прикордонних пунктах під
проводом чотирьох керівників, головним
із яких був М. ЗАЛІЗНЯК.

29. КЕРІВНИКИ КОЛІЇВЩИНИ

Головним об’єктом походу стало місто
УМАНЬ (належало магнатському роду
Потоцьких), де на бік повсталих перейшов
уманський сотник І. ГОНТА зі своїми козаками.
18 червня повстанці взяли Умань — міцну
фортецю, одну з опорних точок польської
шляхти в цьому регіоні, що стало переломним
моментом у розгортанні Коліївщини.
КЕРІВНИКИ КОЛІЇВЩИНИ – Максим Залізняк
та Іван Гонта.

30. ОСНОВНА МЕТА КОЛІЇВЩИНИ:

Ліквідація панівної верстви суспільства,
великої земельної власності й засилля
католицизму та уніатства.
Тактика доброзичливого ставлення до
гайдамаків ускладнила російсько-турецькі
відносини, оскільки повстанці,
переслідуючи шляхту і євреїв, перейшли
кордон і спалили турецьке місто Балту.

31. Придушення Коліївщини

Усі ці фактори зумовили зміну тактики російського
уряду стосовно гайдамацького руху — після
зближення з Польщею Росія розпочинає в другій
половині червня 1768 р. каральні акції проти
повстанців.
Підступно були схоплені М. Залізняк та І. Гонта.
Протягом липня – серпня було розгромлено
більшість гайдамацьких загонів, але остаточно
Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р.

32. ОПРИШКІВСЬКИЙ РУХ

Народних борців проти феодального і національного
гніту в Галичині, на Закарпатті й Буковині називали
опришками, що означає «нищівними».
Базувались опришки в Карпатських горах.
Користувались підтримкою місцевого населення, бо
захищали його від магнатів і шляхти.
Найбільшого розмаху рух опришків набрав у 30 – 40-х
роках ХVІІІ ст., коли на чолі однієї з ватаг став виходець
із с. Печеніжин на Станіславщині (1700 – 1745).