Історія української державності: Литовсько-Руська доба (Latentna доба)

1.

Історія української
державності

2. Тема 3.1 Латентна доба української державності (Литовсько-Руська держава)

План лекції
Приєднання українських земель до
Великого князівства Литовського.
2. Польська експансія на українські землі
наприкінці XIV – в середині XVI ст.
3. Соціально-економічне
та церковне
життя на українських землях в складі
Речі Посполитої.
1.

3. Міндовг I (1230-1263 рр.) 

Міндовг I
(1230-1263 рр.)
Засновник Литовської
держави
Великий князь Литовський
з 30-х років XIII ст.
Перший і єдиний литовський
король з 1253.

4. Гедимін  Великий князь Литовський (1316-1341), титулував себе також «Король литовців й Русі».

Гедимін
Великий князь Литовський (1316-1341),
титулував себе також «Король литовців й Русі».
У 1319-1320 рр. він
зайняв
Берестейську
землю і Дорогочин, а
згодом Кам'янець
1340 р. - за допомогою
руських бояр, поставив
свого сина Любарта
володарем
ГалицькоВолинської держави —
королем Русі

5. Любарт Гедимінович

литовсько-руський князь
останній правитель
об'єднаного ГалицькоВолинського князівства
князь Луцький (бл. 1323-1324,
1340-1383),
князь Любарський
(східноволинський) (1323-1340)
Великий князь Волинський
(1340- 1383)
Великий князь Галицький (13401349).

6. Ольгерд Великий князь Литовський (1345–1377 рр.)

1355–1356 рр. - захопив
Чернігівсько-Сіверську
землю.
1357-1358 рр. - утвердив
свою владу над
Київщиною.
1362 р. - захопив Київ.
того ж року у битві на
р.Сині Води Ольгерд
розбив татарське військо і
приєднав до Литовської
держави Поділля і
Переяславщину.

7. Князь Ольгерд з дружиною

КНЯЗЬ ОЛЬГЕРД З ДРУЖИНОЮ

8. Умови швидкого просування Литовської держави на українські землі:

знесиленість
руських земель внаслідок
татаро-монгольської навали й занепад
Києва, як політичного центра Русі;
відсутність єдності;
налагодження
політичних і культурних
зв’язків між руськими землями й литовцями в
процесі
створення
литовсько-руської
держави;
вплив
на Литву руської (української,
білоруської) культури, мови й традицій;
поява литовських військ вселяла надію на
визволення від татарської орди.

9. Владислав II Ягайло великий князь Литовський (1377-1381, 1382-1386); король польський (1386-1434), володар та спадкоємець Русі

1378 р. – християнізував
Литву.
1387 р. – остаточно
приєднав до Польщі
галицькі землі.

10. Кревська унія 14 серпня 1385 р. угода про династичний союз між Великим князівством Литовським і Польщею

Об’єднання Польщі і Литви в єдину державу
внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і
литовського князя Ягайла;
Обрання Польським королем Ягайла, який
прийняв ім’я Владислава ІІ та одночасно
залишався великим князем литовським;
Перехід
у
католицтво
язичницького
населення Литви

11. Вітовт Великий Великий князь Литовський, Руський та Жемайтійський (1392–1430); Король Чехії у 1422–1427

За угодою, укладеною в 1392 р. в
Острові, польський король Владислав II
Ягайло, двоюрідний брат Вітовта,
визнав його довічним правителем
Литовського князівства.
1393 р. - Вітовт захопив Кам'янецьПодільський.
Ліквідував
на
території
України
найбільші
удільні
князівства
—
Волинське,
Київське,
НовгородСіверське та Подільське, створив
замість них звичайні литовські провінції,
а Західне Поділля змушений був
передати Ягайлові.
1397–1398 рр. - два переможних походи
проти Золотої Орди.
З 1398 р. Литовська держава стала
називатися
Велике
князівство
Литовське, Руське і Жемайтійське.

12.

1399 р. - литовсько-руські війська були вщент
розбиті в битві на р. Ворсклі
1401 р. - укладена у Вільно угода визнавала
Вітовта довічним правителем Литви, а після
його смерті ці землі мали бути включені до
складу Польщі.
Протягом 1406–1408 рр. здійснив три походи
у Московське князівство.
1410 р. – Грюнвальдська битва (польськолитовсько-руські війська Ягайла і Вітовта
здобули
вирішальну
перемогу
над
Тевтонським орденом).

13. Городельська унія (2 жовтня 1413 р.)

Визнавалося
право на існування політично
самостійного Великого князівства Литовського.
Визнавалася
політична зверхність польського
короля (після смерті Вітовта мали відбутись
вибори нового великого князя литовського,
кандидатура якого погоджувалась з Ягайлом
або його наступниками).
Зрівняння
у правах і прривілеяхпольської і
литовської шляхти католицького віросповідання.
Ообмежувалася
участь
державному управлінні
православних
у

14.

У 1452 р. після смерті Свидригайла та в 1471 р.
після смерті князя Семена Олельковича
Волинське і Київське князівства були ліквідовані
й перетворені на воєводства під управлінням
намісників Великого князя. Українські землі
стали звичайними провінціями Литви.
1458 р. - православну церкву України і Білорусії
було відокремлено від московської митрополії й
перетворено
на
самостійну
київську
митрополію. Проте на унію з католицькою
церквою українське населення не пішло.

15. Особливості політичної системи Великого князівства Литовського.

Для Литви було характерним:
вся
влада була сконцентрована в руках
великого князя;
характерною рисою держави був феодалізм
західноєвропейського типу, землеволодіння
було зв’язане з військовою службою;
відбулася ліквідація удільної системи на всій
території Південної Русі, хоч різні землі мали
свою самоуправу, але вона обмежувалась
господарськими справами, не заважаючи
централізації державного життя.

16. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV – в серед. XVI ст.

1339 р. - польський король Казимир ІІІ уклав союз з
угорським королем проти України і дістав підтримку
Ватикану.
квітень 1340 р. - Казимир ІІІ розпочав похід у
Галичину – (захопив Львів, пограбував княжий палац
на Високому Замку).
1349 р. - Казимир ІІІ вторгся на українські землі,
виправдовуючись
необхідністю
поширення
католицизму. Свій завойовницький напад він називав
хрестовим походом проти язичників литовців та
схизматиків-православних.
1366 р. - литовсько-польське перемир’я
(Польща
підпорядкувала собі Галичину, приєднавши Холмську і
Белзьку землі).
1375 р.
- у Львові засновано католицьке
архієпископство.

17. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV – в серед. XVI ст.

р. - Ядвіга відвоювала Галичину в
угорців і остаточно приєднала до Польщі. На
галицьких землях було створено Руське
воєводство.
1431 р. - Польща відвоювала у Литви західне
Поділля, а у Галичині було створено три
воєводства: Руське, Белзьке і Подільське та
окрему Холмську адміністративну одиницю.
1434 р. - у руських провінціях було
запроваджено польське право, нав’язано
польський адміністративний апарат, створено
шляхетське самоуправління.
1387

18. Люблінська унія 1 липня 1569 р.

Об'єднання Королівства Польського та Великого
князівства Литовського в єдину федеративну
державу — Річ Посполиту
На чолі держави стояв монарх, який титулувався Королем
польським і Великим князем Литовським, обирався на
спільному сеймі і коронуватиметься він у Кракові.
Унія передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з
іноземними державами укладатимуться від імені Речі
Посполитої. Пани обох держав діставали право на
володіння маєтками на всій території Речі Посполитої.
Митні кордони ліквідовувалися, запроваджувалася єдина
монетна система.
За Литвою зберігалася лише обмежена автономія у
вигляді власного права (Литовський статут) й суду,
адміністрації, війська, скарбу й державної мови.
Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були
поділені на Подільське, Брацлавське, Белзьке, Руське
(з центром у Львові), Волинське (з центром у Луцьку),
Київське і Чернігівське (створене в 1635 р.) воєводства.

19.

20. Впродовж XІV–XV ст. на теренах України сформувалися три суспільні стани: Шляхта, Міщани, Селяни.

Шляхта
–
привілейований
прошарок
на
українських землях, в Польщі, Литві, Білорусі в
XIV-XVIII ст. Свій початок щляхта бере від
лицарства. Шляхта становила нижчу верству, на
відміну від вищої касти, т. зв. можновладців —
маґнатів, панів, а на українських землях – князів і
бояр. Шляхта була зобов'язана відбувати військову
службу, за що уряд надавав їй різні шляхетські
привілеї: звільнення від податків, право на окремий
суд, незалежності від місцевої адміністрації, право
займати державні посади, законодавчі права,
безмитно перевозити закордонні товари та ін.
Шляхта
не
була
замкненою
верствою
і
поповнювалася
вихідцями
з
селянства,
духовенства. Шляхта постійно збільшувала свою
роль в державі, зміцнюючи станові права.

21. Магнати - (лат. magnus – великий) – вельможа, можновладець, князь. Людина високого соціального стану, шляхетського походження

Магнати - (лат. magnus – великий) – вельможа,
можновладець, князь. Людина високого
соціального стану, шляхетського походження
(великий землевласник, представник родової й
багатої знаті). На українських теренах в складі
Великого князівства Литовського, Польщі, а
згодом Речі Посполитої магнатами називалися
духовні і світські вельможі, сенатори або державні
радники. Синоніми: князі, королевята, славне
панство, велике панство.

22.

р. - селян було позбавлено права на
суд, тобто феодали могли втручатися в
особисте життя селян. Феодали також
змушували селян користуватися за плату
панськими млинами і шинками.
1447
р. - рішення сейму про заборону на
переселення селян (право вийти із села мав
лише один селянин, а на службу або на
навчання селянин міг піти тільки з дозволу
пана).
1496
1505 р. - сейм ухвалив рішення, згідно з яким
селяни взагалі не мали права переселятися
без дозволу пана.

23. Литовські статути - (Статут Великого князівства Литовського) — основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського,

Литовські статути - (Статут Великого князівства
Литовського) — основний кодекс права Великого
князівства Литовського, Руського, Жемайтійського.
Видавався у трьох основних редакціях
1529, 1566 і 1588 років
Основний збірник права в Україні з XVI ст. до
40-х років XIX ст.
Декларував рівність громадян незалежно від
соціального стану й походження
Запроваджував привілеї князів, магнатів та
шляхти, у тому числі право на закріпачення
селян.

24. Магдебурзьке (німецьке) право – правова система міського самоврядування у Центральній Європі та Україні в ХІІІ – ХІХ ст.

Сформувалося в Магдебурзі (земля Саксонія) близько 1235 р.
Наприкінці XIII — сер. XIV ст. галицько-волинські князі і королі
надавали магдебурзьке право німецьким колоніям, які виникали у
столичних містах Руського Королівства, а угорські королі – містам
Закарпаття. З переходом Галичини під владу Польщі в середині
XIV ст., магдебурзьке право почало широко застосовуватися в
галицьких містах, а згодом поширилося в українських і
білоруських землях. Мешканці міст звільнялися від суду феодала
й самостійно здійснювали врядування господарством. Керували
містом виборні органи – війт (бургомістр) та магістрат, куди мав
право бути обраним кожен з ремісників чи купців, що мав міське
право «jus civile». Право встановлювало порядок виборів і функції
органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань,
цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування,
визначало покарання за різні види злочинів тощо. Воно не
поширювалося на жінок, бідняків, незаконно народжених,
нехристиян (євреїв).

25. Магдебурзьке право

1356 р. – Львів
1374 р. – Кам’янець-Подільський
1432 р. – Луцьк
1497 р. – Київ

26.

Фільварок – (пол. folwark, від нім. Vorwerk
–
хутір,
ферма,
господарство)
–
(комерційно спрямовані господарства) – у
Польщі, Литві, Україні та Білорусі у XIV-XIX
ст. панське багатогалузеве господарство,
орієнтоване на виробництво сільськогосподарської
продукції
на
продаж
(переважно експорт). За панщини у
фільварках
використовувалася
праця
кріпосних селян, пізніше – наймана.
З 1557 р. фільварок стає
магнатського господарства.
основою

27.

Берестейська унія
(15 грудня 1596р.)
об'єднання православної церкви України
та Білорусі з католицькою церквою при
підлеглості православної церкви Папі
Римському, визнанні основних
католицьких догматів і збереженні
православної обрядності. В результаті
Берестейської церковної унії
утворилася Українська грекокатолицька церква (уніатська церква).

28.

1590 р. - львівський єпископ Гедеон Балабан
на з’їзді в Белзі став ініціатором підписання
унії. У 1591 р. єпископи подали королю заяву
про готовність укласти унію. Сигізмунд III 18
травня 1592 р. таємно відповів згодою
12 червня 1595 р. - прийнято документ про
унію (універсал).
У
1595 р. єпископи Луцький Кирило
Терлецький і Володимирський Іпатій Потій —
головні діячі Берестейської унії — після
видання королем універсалу, в якому він
сповіщав про перехід православних єпископів
до унії, вирушили до Риму, представили 33
статті Унії.

29. 23 грудня 1595 р. - в урочистій обстановці папа Климентій VIII офіційно прийняв українську православну церкву під свою владу.  

23 грудня 1595 р. - в урочистій обстановці папа
Климентій VIII офіційно прийняв українську
православну
церкву
під
свою
владу.
9 жовтня 1596 р. - король Сигізмунд ІІІ Ваза і
київський митрополит Михайло Рогоза за
дорученням Папи Климентія VIII скликали
в Бересті в церкві святого Миколая церковний
собор для офіційного проголошення унії.

30. ВИСНОВОК. Після занепаду Київської держави, а згодом і Галицько-Волинської Русі у ХІV ст. на території України стає панівним

вплив нових держав – Литви і Польщі. Становище
українців під владою нових володарів не було однаковим. У
складі Великого князівства Литовського вони зберегли певні
політичні і релігійні свободи, а відтак могли вільно розвивати
свою культуру і мову. Але у Литви та українського народу з кінця
ХІV ст. з’явився могутній суперник – Польща, яка захопила
частину території України, зокрема, Галичину. Вже на початку
ХV ст. польсько-латинська стихія взяла у Литві гору над
українською православною. Руський (українсько- білоруський)
компонент слабшав і обмежувався лише частковою опозицією.
Коли ж більшість українських земель опинилися безпосередньо
під Польщею, почав дуже швидко наростати конфлікт, оскільки
Польща несла на українські землі зовсім інший соціальний
уклад, ніж той, що був у литовській державі. І тому протистояння
було фатально неминуче. Воно почалося наприкінці ХVІ ст.
після об’єднання Литви з Польщею. У ньому найактивнішу роль
відігравало українське козацтво.

31.

Завдання на самопідготовку
1. Конспект лекції (див. електронний варіант
лекції в електронній бібліотеці Університету).
2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для
студентів вищих навчальних закладів. – К:
“Академія”, 2002. – С. 97-128.
3. План семінарського заняття. Тема № 3.2.
(див. детальний список основної та додаткової
літератури).
4. Лаврецький Р.В., Нагірняк М.Я., Телюк С.Р.
Історія України. Ч.І: Від найдавніших часів до
XVIII ст.: Практикум. – Львів: “СПОЛОМ”, 2007.
Тема 5.

32. Дякую за увагу! СЛАВА УКРАЇНІ !