58. Міжнародні відносини (з 1991р

1.

Міжнародні відносини з 1991р.
1. Нова геополітична ситуація в світі після завершення
«холодної війни» і краху комуністичного блоку.
2.Розширення ЄС і НАТО, місце України в цьому процесі.
3.Боротьба з тероризмом і перші ознаки багатополярності
(2001–2014 рр.)
4.Криза міжнародної безпеки (2014–2022 рр.)
5.Новий етап глобальної конфронтації з 2022р.
6. Повномасштабна війна Росії проти України як
кульмінація кризи.
7. Рашистський «новий порядок» на тимчасово окупованих
територіях. Національний спротив окупантам.
Д/з Ст. 185-196.

2.

1. Нова геополітична ситуація в світі після
завершення «холодної війни» і краху
комуністичного блоку.

3.

Геополітична ситуація в світі після завершення
«холодної війни» і краху комуністичного блоку.
Характеристика:
домінування США;
ослаблення Росії;
розширення НАТО на Схід;
посилення Європейського Союзу.
Ключові події:
створення нових незалежних держав;
війни в Югославії;
інтеграційні процеси в Європі.

4.

Завершення «холодної війни» та крах комунізму викликали такі
наслідки:
припинилося глобальне ракетно-ядерне протистояння;
об’єдналася Німеччина, виведено радянські (російські) війська із
Центрально-Східної Європи;
припинилися конфлікти, породжені «холодною війною»;
виникли нові держави після розпаду СРСР, Югославії та
Чехословаччини та нові конфлікти між новоутвореними державами
(колишні Югославії та СРСР);
тоталітарні та авторитарні режими у світі поступаються ліберальнодемократичним;
посилюється єдність світу, процеси глобалізації, регіональної
інтеграції, розширення ЄС і НАТО;
посилився вплив США, які залишилися єдиною наддержавою –
формується однополярний світ.

5.

6.

Після розпаду СРСР у 1991р. утворилося
15 незалежних держав: Росія (визнана
правонаступником СРСР);
країни Балтії: Литва, Латвія, Естонія;
Східна Європа: Україна, Білорусь, Молдова;
Кавказ: Вірменія, Азербайджан, Грузія;
Центральна Азія: Казахстан, Узбекистан, Туркменістан,
Киргизстан, Таджикистан.
Значний ядерний арсенал: Росія (правонаступник
СРСР) мала 2-й у світі (після США); Україна – 3-й,
Казахстан – 4-й, Білорусь – значний тактичний арсенал.
Україна, Казахстан, Білорусь позбулися ядерної зброї
передавши її Росії (1991-1996).

7.

Причини ядерного роззброєння України, Казахстану,
Білорусі:
1. Міжнародні (умови Договору СНО-1 про
нерозповсюдження ядерної зброї; тиск США та світової
спільноти, які боялися появи нових ядерних держав).
2. Внутрішні (економічна криза та відсутність
фінансування утримання ядерної зброї; відсутність
повного контролю над ядерною зброєю (без Москви
влада України, Казахстану, Білорусі не мала повного
доступу); військово-технічна залежність від Росії;
прагнення інтегруватися у світову спільноту).

8.

Роззброєння України, Білорусі і Казахстану –
приклад добровільної відмови від ядерної зброї,
важливий крок у формуванні нової системи міжнародної
безпеки, один із найбільших процесів ядерного
роззброєння в історії.
Україна, Білорусь і Казахстан отримали міжнародне
визнання, економічну допомогу, можливість співпраці із
Заходом. Попри позитивне значення, подальші події
показали проблемність роззброєння через
порушення Росією гарантій безпеки, наданих Україні
(анексія Криму та її повномасштабне вторгнення в
Україну). Це знижує довіру до міжнародних гарантій,
формує недовіру щодо відмови від ядерної зброї як
гарантії безпеки.

9.

Важливою проблемою другою пол. 1990-х став
конфлікт на Балканах. Розпад Югославії
супроводжувався кривавою війною з етнічними
чистками.
Розпад Югославії внаслідок громадянської війни на
сім нових держав (1991–2001). До складу Югославії
входили 6 республік: Словенія, Хорватія, Боснія і
Герцеговина, Сербія, Чорногорія, Македонія.

10.

11.

12.

Основні причини розпаду:
1.Економічна криза 1980-х рр. та різний рівень
розвитку республік (Словенія і Хорватія – багатші,
Косово і Македонія – бідні).
2. Крах ідеї югославізму (єдності південнослов’янських
народів) і посилення націоналізму особливо в Сербії під
керівництвом Слободана Мілошевича.
3. Загострення міжнаціональних суперечностей: серби
прагнули зберегти єдину державу; словенці, хорвати –
незалежності.
4. Ослаблення центральної влади після смерті Йосипа
Броз Тіто (1980), авторитет якого утримував країну від
конфліктів й перенесення основних владних функцій із
федерального на республіканські рівні.

13.

У 1991–1992 рр. Словенія, Македонія, Хорватія,
Боснія та Герцеговина проголосили незалежність. Та
якщо перші дві відокремилися майже без втрат, то проти
незалежності Хорватії, Боснії та Герцеговини виступило
численне сербське населення республік, підтримане
армією Сербії – розпочалася кровопролитна
громадянська війна. Завдяки зусиллям ЄС, розміщенню
збройних сил ООН за підтримки НАТО війну на
Балканах було зупинено (1995 р.) У складі Югославії
залишилися тільки Сербія і Чорногорія.
У 2006 р. союз Сербії і Чорногорії, двох останніх
колишніх югославських республік, розпався на
окремі держави – Югославія зникає остаточно.
2008 р. – проголосило незалежність від Сербії Косово,
яку визнали 107 держав-членів ООН.

14.

15.

2. Розширення Європейського Союзу та НАТО,
місце України в цьому процесі.

16.

Після завершення холодної війни розширення ЄС і
НАТО стало ключовим процесом трансформації
Європи.
Особливості розширення ЄС: поступовий, етапний
процес; суворі критерії вступу (Копенгагенські критерії);
акцент на економічній та політичній інтеграції.
Хвилі розширення ЄС: 1995 р. (Австрія, Швеція,
Фінляндія); 2004 р. («велике розширення» –
наймасштабніше в історії ЄС: Польща, Чехія, Словаччина,
Угорщина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Кіпр,
Мальта); 2007 р. (Болгарія, Румунія), 2013 р. (Хорватія).
Кандидати та перспективи (станом на 2026 р.): Україна
(кандидат з 2022 р.), Молдова, Грузія, країни Балкан
(Сербія, Чорногорія, Північна Македонія, Албанія, Боснія

17.

18.

31 січня 2020 р. Велика
Британія вийшла з ЄС

19.  Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час подавали заяви про вступ до ЄС. Але через різні причини так і не вступили. Ці

Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час подавали
заяви про вступ до ЄС. Але через різні причини так і не
вступили. Ці країни є членами Європейської економічної
зони без набуття членства.
В.Британія у 2020р вийшла з ЄС
Кандидати до вступу в ЄС:
Македонія, Сербія, Чорногорія, Албанія та Туреччина,
у 2022р+ Україна і Молдова.
Потенційні кандидати:
Боснія і Герцеговина, Грузія та Косово.

20.

Наслідки розширення ЄС
Позитивні: економічне зростання; стабілізація
демократії; підвищення рівня життя.
Проблеми: економічна нерівність; міграційні
кризи; внутрішні суперечності.

21.

22.

% населення
країн, які
хочуть
приєднання
до ЄС

23.

Скільки років держави Європи йшли до членства
в ЄС

24.

Особливості розширення НАТО: орієнтація на безпеку;
військово-політичний характер; принцип колективної
оборони.
Основні хвилі розширення: 1999 р. (Польща, Чехія,
Угорщина); 2004 р. (Естонія, Латвія, Литва, Словаччина,
Словенія, Болгарія, Румунія); 2009 р. (Албанія, Хорватія);
2017–2020 рр. (Чорногорія, Північна Македонія); 2023–
2024 рр. (Фінляндія, Швеція).
Наслідки розширення НАТО
Позитивні: зміцнення безпеки Європи; стримування
агресії.
Негативні (з погляду Росії): загострення відносин із
Заходом; формування нової конфронтації.

25.

4 квітня 1949 р. – створення Організації
Північноатлантичного договору (НАТО)
Це військово-політичний союз західноєвропейських країн, США та Канади
(для “стримування комунізму”).
Північноатлантичний пакт
підписали у Вашингтоні
представники Бельгії,
Великобританії, Данії,
Ісландії, Італії, Канади,
Люксембургу, Нідерландів,
Норвегії, Португалії, США
та Франції. Утворення
НАТО різко загострило
протистояння між західним
світом і країнами
«соціалістичного табору».
Прапор НАТО

26.

Етапи розширення Північноатлантичного альянсу
Країни
засновники1949 р.
І розширення1952 р.
ІІ розширення1955 р.
ІІІ розширення
1982 р.
ІV розширення1999р.
V розширення2004 р.
VІ розширення
2009 року
Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія,
Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія,
Португалія, США, Канада, Франція.
Греція, Туреччина
Німеччина (ФРН), НДР з 1990 р.
Іспанія
Угорщина. Польща, Чехія
Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Словенія,
Румунія, Болгарія
Албанія та Хорватія

27.

28.

29.

3. Боротьба з тероризмом і перші ознаки
багатополярності (2001–2014 рр.)

30.

Явище міжнародного тероризму відомо людству ще із
давнини, але саме зараз, коли завершується формування
глобальної цивілізації, міжнародний тероризм набув
нової якості й місця у світовій політиці.
Форми прояву міжнародного тероризму:
терористичні акти (вибухи, напади);
захоплення заручників;
кібератаки;
біологічний або хімічний тероризм;
фінансування та вербування через інтернет.
Переломна подія: теракти 11 вересня 2001 р.

31.

Вплив терористичних атак на міжнародні відносини:
Початок глобальної антитерористичної кампанії.
Зміни у зовнішній політиці США та їхніх союзників
(НATO, ЄС).
Загострення відносин із країнами Близького Сходу та
Пакистаном.
Поява нових міжнародних інституцій та стратегій
боротьби з тероризмом.
Теракти 11 вересня 2001 р. стали символом сучасного
глобального тероризму, змінили підходи до безпеки в
усьому світі, привели до тривалих військових кампаній,
законодавчих та економічних змін.

32.

2001р. – США ввели війська Афганістан для знищення
керівника «Аль-Каїди», але його не знайшли.
2002р. – президент США Дж. Буш-молодший заявив
про існування «осі зла» КНДР-Іран-Ірак.
2003р. – США атакували Ірак із-за наявності у
режиму С.Хусейна зброї масового знищення. Однак її не
було знайдено. Воєнна операція в Іраку не була
успішною: С.Хусейна за рішенням іракського суду
стратили, але проти американських військ розгорнулася
партизанська війна, яка тривала до виведення їх із
країни у 2011р.

33.

34.

Поступово США втрачають домінуючу роль – фомується
багатополюсний світ, у якому існує кілька центрів сили:
США, Китай, Росія, ЄС, Індія утворюють «полюси» впливу.
Формуються нові центри сили.
Економічні: Китай – друга економіка світу, глобальний
виробничий центр; ЄС – потужний економічний і
регуляторний центр; Індія – швидко зростаюча економіка та
демографічний потенціал; Глобальний Південь – країни Азії,
Африки та Латинської Америки, які все активніше відстоюють
власні інтереси, відмовляючись від автоматичного слідування
за Заходом.
Військово-політичні: США – зберігають глобальне лідерство;
Китай – нарощує військову могутність; Росія – прагне
відновити статус великої держави.
Регіональні лідери: Туреччина; Бразилія; Південна Африка.

35.

Основні риси багатополюсного світу:
множинність центрів впливу; відсутність єдиного
гегемона; складна система союзів; конкуренція і співпраця
одночасно; регіоналізація міжнародних відносин.
Фактори формування багатополюсності:
економічні: перерозподіл світового ВВП; розвиток нових
індустріальних країн; глобальні фінансові кризи;
технологічні: цифрова революція; штучний інтелект;
кібербезпека;
політичні: ослаблення домінування США; зростання
регіональних амбіцій держав; конфлікти і війни;
соціокультурні: цивілізаційна різноманітність; культурна
гібридизація; інформаційні війни.

36.

Виклики багатополюсного світу:
зростання геополітичної нестабільності;
локальні та регіональні конфлікти;
конкуренція за ресурси;
криза міжнародного права;
інформаційні та гібридні війни.
Багатополюсність не означає стабільності – навпаки,
вона створює нові виклики, але водночас відкриває
можливості для більш збалансованого і справедливого
світового порядку. Для України ключовим завданням є
ефективне позиціонування у цій системі та зміцнення
власної державності

37.

38.

4. Криза міжнародної безпеки (2014–2022 рр.)

39.

Криза міжнародної безпеки 2014–2022 рр. стала
одним із найглибших потрясінь глобальної системи
після завершення холодної війни. Вона засвідчила
поступову ліквідацію домінування Заходу, та перехід до
конфліктної багатополярності – повернення
великодержавного суперництва та силової політики в
її найжорсткішому прояві.
Ключові особливісті:
порушення норм міжнародного права; зростання ролі
силових факторів; послаблення міжнародних інституцій;
повернення геополітичного протистояння.

40.

Росія після Революції Гідності та курсу України на
євроінтеграцію анексувала Криму, розпочала гібридну
війну на Донбасі.
20 лютого 2014 р. російські військові («зелені
чоловічки») захопили стратегічні об’єкти Криму.
16 березня 2014 р. – нелегітимний «референдум» «під
дулами російських гвинтівок». Росія приєднала АРК та
місто Севастополь – порушення міжнародного права.
У квітні 2014р. – Росія розпочала вторгнення в Донецьку
та Луганську обл., підтримуючи проросійські збройні
формування, які проголосили так звані «ДНР» та «ЛНР».
У 2014–2021рр. основні бойові дії точилися на сході
України: війна забрала життя ~14 тис. людей, >40 тис.
поранених, а >1,5 мільйона ВПО.

41.

Росія продовжувала називати події на Донбасі
«громадянською війною», виступаючи нібито
«миротворцем».
Новою рисою стала поява гібридної війни, яка
поєднувала: військові дії; інформаційні операції;
кібернапади; економічний тиск.
Прикладом є:
втручання у вибори в країнах Заходу; масові
дезінформаційні кампанії.

42.

Загострюється глобальне протистояння:
1. Росія vs Захід: між Росією та країнами НАТО і ЄС
різко погіршилися (санкції; нарощування військової
присутності; зростання недовіри та конфронтації).
2. США та Китай (торгівельні війни; технологічна
конкуренція; боротьба за глобальний вплив).
Ослабляються міжнародні інституції:
1. Організація Об’єднаних Націй не змогла: запобігти
агресії; ефективно реагувати через право РФ на вето в
Раді Безпеки.
2. Система міжнародного права – порушено
принципи:територіальної цілісності; суверенітету
держав; невтручання у внутрішні справи.

43.

Інші осередки нестабільності:
1. Близький Схід: війна в Сирії; боротьба з Ісламською
державою; втручання зовнішніх держав.
2. Азійсько-Тихоокеанський регіон: конфлікти в ПівденноКитайському морі; напруженість навколо Тайваню.
Наслідки кризи міжнародної безпеки:
1. Геополітичні: формування нових союзів; нова роль
НАТО; рух до багатополярності.
2. Військові: зростання військових витрат; нова гонка
озброєнь; переосмислення безпеки в Європі.
3. Економічні: санкції проти Росії; перебудова енергетичних
ринків; інфляційні процеси.
4. Соціально-гуманітарні: масова міграція; гуманітарні
кризи; трансформація суспільств.

44.

5. Новий етап глобальної конфронтації з 2022р.

45.

З 2022 р. – перехід від відносно стабільного
постбіполярного світу до відкритої фази глобальної
конфронтації. Центральна подія – повномасштабне
вторгнення РФ в Україну у 2022р., яке зруйнувало
залишки системи міжнародної безпеки.
Новий етап конфронтації характеризується:
системним протистоянням між демократичним Заходом
і авторитарними режимами;
фрагментацією глобального порядку;
поєднанням військових, економічних, інформаційних
та технологічних форм боротьби.

46.

Наслідки для міжнародної системи:
демонтаж механізмів колективної безпеки;
криза ООН;
консолідація (?) Заходу (США, ЄС, НАТО);
формування нових геополітичних блоків.
Глобальний ефект:
повернення війни як інструменту великої політики;
легітимізація силового перегляду кордонів;
різке зростання військових витрат у світі.

47.

Формування нової конфігурації сил:
1. Західний блок – очолюють США за активної ролі НАТО і
ЄС. Ознаки: військова підтримка України;
санкції щодо РФ; зміцнення трансатлантичної єдності;
розширення НАТО (Фінляндія, Швеція).
2. Авторитарний (ревізіоністський) блок – ключову роль
відіграють Китай; Росія; Іран; Північна Корея.
Особливості: прагнення змінити світовий порядок;
координація у військово-технічній сфері; протидія санкціям;
розвиток альтернативних економічних і фінансових механізмів.
3. Глобальний Південь – країни Азії, Африки та Латинської
Америки. Риси: політика балансування;
небажання приєднуватися до санкцій; прагнення до
стратегічної автономії; зростання ролі об’єднань типу БРІКС.

48.

Основні виміри глобальної конфронтації
1. Військовий вимір: війна в Україні; загострення
навколо Тайваню; на Близькому Сході і щодо Ірану;
мілітаризація космосу; гонка озброєнь.
2. Економічний вимір: санкційні війни; розрив
глобальних ланцюгів постачання; суперечності між США і
Китаєм; енергетична трансформація (відмова Європи від
російських енергоносіїв).
3. Технологічний вимір: боротьба за контроль над
напівпровідниками; обмеження експорту технологій;
розвиток штучного інтелекту; кіберконфлікти.
4. Інформаційний вимір: інформаційні війни; пропаганда
і дезінформація; контроль над медіапростором;
використання соціальних мереж як інструменту впливу.

49.

Головні тенденції глобальної конфронтації з 2022р. :
тривала нестабільність;
зростання ризику великих війн;
посилення блокового мислення;
економічна фрагментація світу;
зростання ролі безпеки над економічною
ефективністю.
Світ вступив у період довготривалого системного
протистояння, яке визначатиме глобальний розвиток
у найближчі десятиліття.

50.

5. Повномасштабна війна Росії проти
України як кульмінація кризи.

51.

52.

Російсько-українська війна
викликана бажанням керівництва РФ відновити
імперію, ідеями про те що «українці і росіяни – один
народ», а існування України є тимчасовим,
прагненням зберегти її у сфері свого впливу та не
допустити інтеграції у ЄС і НАТО.
- Агресія на Сході України і окупація Криму (20142022рр.): окуповано і приєднано до РФ Крим,
окуповано частину Донецької і Луганської обл. –
створено невизнані «ДНР» і «ЛНР».
- Повномасштабне вторгнення (з 24 лютого 2022р.)
Війна триває. Росія обстрілює міста, атакує
енергетику, веде бойові дії на сході і півдні.

53.

Повномасштабне вторгнення РФ в Україну 24 лютого
2022р. стало не ізольованою подією, а логічною
кульмінацією тривалої системної кризи міжнародної
безпеки, що формувалася щонайменше з 2014 р., а в
ширшому сенсі – з кінця «холодної війни». Президент
РФ Путін оголосив про початок «спеціальної військової
операції», метою якої назвав «денацифікацію» та
«демілітаризацію» України. Західні країни та
міжнародна спільнота засудили ці дії як неспровоковану
та невиправдану агресію, грубе порушення Статуту
ООН.

54.

Наступ здійснювався з кількох напрямків:
•північного (через Білорусь на Київ);
•східного (Донбас);
•південного (з території Криму).
Основні цілі Росії:
•швидке захоплення столиці Київ;
•повалення української влади;
•встановлення проросійського режиму.
Початковий план Росії щодо блискавичного
захоплення Києва «за 3 дні» провалився завдяки
героїчному спротиву Збройних сил України та
мобілізації українського суспільства.
Після невдачі на київському напрямку російські війська
були передислоковані на схід та південь України.

55.

56.

Ключові події:
2022р.:
Оборона Києва (лютий–квітень 2022р.) Різанина в
Бучі: після відступу військ РФ із Київщини виявлено
сотні тіл цивільних із ознаками катувань та навмисних
вбивств. Це спричинило міжнародне засудження та
запуск розслідувань воєнних злочинів.
Битва за Донбас (бої за Сєвєродонецьк; захоплення
Лисичанськ; тривалі бої за Бахмут.
Контрнаступ ЗСУ (Північ України, Харківщина та
Херсон): ЗСУ звільнили значні території на сході та
півдні, зокрема м.Херсон – єдиний обласний центр,
який вдалося захопити російським військам.

57.

Ключові події:
2023р.:
Війна на виснаження. Позиційні бої. Бої за Бахмут
та заколот «Вагнера». Найзапекліші бої війни, які
перетворили Бахмут на руїни. Червень 2023 р. –
короткочасний заколот ПВК «Вагнер» проти Путіна
(Є.Пригожин, загинув у авіакатастрофі через два
місяці).
2024 р.:
Вторгнення ЗСУ в Курську область. ЗСУ здійснили
рейд на територію Росії, захопивши близько 1000 км².
Росія за підтримки північнокорейських військ
витіснила їх до березня 2025р.

58.

Ключові події:
2024–2025 р.: Застосування нової зброї: активне
використання дронів і високоточної зброї (Росія
«Орєшнік» - здатний нести ядерний заряд).
Використання БПЛА обома сторонами.
2025–2026 р.: Стабілізація фронту з періодичними
наступальними операціями. Дипломатичний вимір
–
дипломатичні ініціативи Д. Трампа, зокрема прямі
переговори між США та Росією.

59.

Російсько-українська війна стала найбільшою
війною в Європі після Другої світової, показала
прагнення України до незалежності, змінила
світовий порядок.
Станом на поч. 2026 р. Росія окупувала близько 115,9
тис. кв. км (19,2%) території України, включаючи
Крим, частину Донбасу та південні області. Основні
бойові дії зосереджені на сході та півдні України.

60.

У цій експансії Росія задіює не лише військову силу, а
й ідеологічну війну; підкуп політиків, чиновників і
журналістів в Європі та інших регіонах; намагається
вплинути на вибори в різних країнах світу,
використати питання релігії. Сукупність цих методів
агресії дає підстави говорити про новий вид агресії –
гібридну війну, яку Росія веде проти тих країн, які
«заважають» встановленню її гегемонії. Протистояти
цьому експансіонізму можна лише за підтримки
міжнародної спільноти та укріплюючи власну
економіку й військову міць. Це є завданням України і
умовою збереження її незалежності.

61.

62.

Війна спричинила масштабну гуманітарну кризу:
мільйони біженців;
значні руйнування міст;
численні жертви серед цивільного населення.
Економічні наслідки
Для України: падіння ВВП у 2022 р.; руйнування
інфраструктури; переорієнтація економіки на воєнні
потреби.
Для світу: енергетична криза; зростання цін на
продовольство; порушення логістичних ланцюгів.
Україна продемонструвала здатність до опору та захисту
своєї державності, що має визначальний вплив на
майбутнє європейської та світової безпеки.

63.

7. Рашистський «новий порядок» на тимчасово
окупованих територіях. Національний спротив
окупантам.

64.

Типові злочини рашистських окупантів на території України:
• геноцид проти населення;
• масові вбивства й катування українських військовополонених і
цивільного населення, ґвалтування та інші воєнні злочини;
• примусова депортація населення, викрадення і вивезення до Росії
українських дітей;
• примусова паспортизація;
• примусова мобілізація чоловічого населення до російського війська
під виглядом «добровольців»;
• полювання на «неблагонадійних», проукраїнських активістів,
колишніх працівників державних органів;
• економічне пограбування – вивезення до Росії українських
підприємств, зерна, крадіжки майна місцевих жителів, мародерство;
• знищення об’єктів освіти, культури, спорту й духовності, державної
символіки України, книжок українською мовою.
Національний спротив окупації: громадянський і військовий опір.