Література доби Відродження: Італія

1. Література доби Відродження: Італія

2. ПЛАН

1. Загальна
характеристика
літератури
Відродження.
Її
періодизація.
2. Література
раннього
Відродження. Петрарка.
Боккаччо.
3. Розвиток літератури у
XV- першій половині
XVI ст.
4. Література
пізнього
Відродження. Торквато
Тассо. Джордано Бруно.

3. Частина перша

Загальна
характеристика
літератури
Відродження. Її
періодизація.

4. Загальні риси доби Відродження

гуманістичний світогляд;
заперечення
монополії
церкви в інтелектуальній
діяльності суспільства;
світський (нецерковний)
характер мистецтва;
активне
використання
наукових досягнень;
звертання до античності

5. В італійському мистецтві епохи Відродження прийнято виділяти такі періоди:

XIV ст. – Передвідродження
(або Проторенесанс);
XV ст. - раннє Відродження;
кінець XV- XVI ст. - високий
Ренесанс;
кінець XVI - початок XVII ст.
- пізнє Відродження.

6. Частина друга

Література
раннього
Відродження

7.

ФРАНЧЕСКО
ПЕТРАРКА
(1304-1374) –
перший видатний
італійський
гуманіст

8. Життя і творчість

Народився 20 липня 1304 р. в Ареццо,
невеликому місті поблизу Флоренції.
Батько у 1302 р. був вигнаний з рідного
міста.
Після
народження Франческо родина
перебралася в Пізу, а звідти в 1312 р.- на
південь Франції, в Авіньйон, де тоді
знаходилась папська резиденція.
Початкову освіту одержав у містечку
Карпентра.
Згодом у Монпельє, а потім у Болонському
університеті вивчав право. Проте справжнім
своїм покликанням Петрарка вважав не
законодавство, а поезію.
Після смерті батька у 1326 р. він залишив
університет і повернувся в Авіньйон, де
прийняв духовний сан, що дало йому засоби
до життя, але церковником не став.
У квітні 1327 р. вперше зустрів Лауру. Скоро
Петрарка здобув славу «співця Лаури». її
смерть у квітні 1348 р. не обірвала творчості
поета.

9. Життя і творчість

У 1330 р. в Авіньйоні Петрарка поступив
на службу до кардинала Джованні
Колонна.
У 1333 р. відвідав Францію, Фландрію,
Німеччину.
У 1337 р. Петрарка здійснив свою першу
поїздку у Рим.
Після цієї подорожі він усамотнився в
своєму невеликому маєтку в містечку
Воклюз, де і прожив до 1353 p. Тут Петрарка
повністю присвятив себе творчості і
науковим заняттям, його слава поета,
вченого
зростала,
однак
найбільше
захоплення сучасників викликала його
людська індивідуальність.
У 1341 р. Петрарка був увінчаний лаврами
в Римі в Капітолії.
У Воклюзі Петрарка багато працював над
вивченням римської античності. Він
вважається засновником науки класичної
філології в Європі.

10. Життя і творчість

Водночас
Петрарка
займався
поетичною творчістю, він написав
багато поезій італійською мовою та
найголовніші свої латинські твори:
героїчну поему «Африка» (1339-1342),
історико-біографічний твір «Про
знаменитих людей» (1338- 1358),
дванадцять еклог «Буколічна пісня»
(1346- 1348), сповідь у діалогах «Про
зневагу до світу» (1342-1343) та ін.
Напружена творча і наукова праця
не
ізолювала
Петрарку
від
суспільства,
його
постійно
хвилювала доля рідної Італії.
Користуючись
величезним
авторитетом поета і вченого, він
намагався впливати на політичне
життя країни.

11. Життя і творчість

У 1353 р. Петрарка покинув Воклюз і назавжди
Життя і
творчість
виїхав до Італії. Протягом останніх двадцяти
років життя творча активність поета не
спадала. Саме тоді він створив знамениту
збірку «Канцоньєре» італійською мовою,
алегоричну поему «Тріумфи», нові трактати,
листи, завершив раніше розпочаті твори.
Помер Петрарка 18 липня 1374 р. за своїм
робочим столом з пером у руці, поклавши
голову на розгорнену книгу.
Найбільшу частину спадщини Петрарки
становлять
латиномовні
твори.
За
підрахунками дослідників, латиною поет
написав у п'ятнадцять разів більше, ніж
італійською. З поетичних латиномовних творів
найбільш значним є «Африка» - незакінчена
героїчна поема, написана гекзаметром.
З латинської спадщини Петрарки значний
інтерес
становлять
морально-філософські
твори, особливо трактат «Про презирство до
світу».

12. «Канцоньєре» (Книга пісень) - збірка віршів італійською мовою

Налічується дев'ять редакцій
збірки, здійснених у різні роки.
Перша редакція (1336-1338) містила
всього 25 віршів, дев'ята остаточна й найповніша (13731374)
відкривається
вступним
сонетом і містить 365 віршів
(скільки днів у році) різних
ліричних жанрів: 317 сонетів, 29
канцон, а також секстини, балади,
мадригали. Поет поділив збірку
на дві частини: перша - «На життя
мадонни
Лаури»,
друга
(починається з CCIXIV канцони)«На смерть мадонни Лаури».

13.

Традиції:
поезії трубадурів;
італійської лірики
поетів «солодкого нового
стилю»;
сонети Данте.
-Новаторство:
створив поезію нового
типу, розпочавши
розвиток гуманістичної
лірики;
наблизився до реального
земного життя людини

14. Головна тема «Канцоньєре» - любов поета до Лаури

Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? — та ж в ній скорбота нищівна.
Зло ? Але ж муки ці солодкі, Боже!
Горіти хочу? — Бідкатись негоже.
Не хочу? — То даремна скарг луна.
Живлюща смерте, втіхо навісна!
Хто твій тягар здолати допоможе?
Чужій чи власній волі я служу?
Неначе в просторінь морську безкраю
В човні хисткому рушив без керма;
Про мудрість тут і думати дарма
Чого я хочу — й сам уже не знаю:
Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.
(Сонет 132, пер. Дм. Паламарчука).

15. По-новому зображено в «Канцоньєре» жіночий образ і кохання. Хоча Лаура безмірно ідеалізується, згідно з попередньою традицією,

вона постає вже як жива жінка, з
реальними, земними рисами
Когда, как солнца луч
внезапно озаряет
Любовь ее лица
спокойные черты,
Вся красота других,
бледнея, исчезает
В сиянье радостном
небесной красоты.

16. Ще виразніше новаторський характер поезій «Канцоньєре» проявляється в зображенні ліричного героя, якому належить центральне

місце в збірці. О. Веселовський влучно називає
«Канцоньєре» ліричною сповіддю Петрарки.
Начало мого віку молодого,
Весну ще юного, несмілого кохання,
Що розрослось так грізно і похмуро,
Згадаю, щоб полегшити страждання,
Коли я жив, цураючись Амура,
Повідаю, в яку мене зажуру
Він ввів і що зі мною стало.
Мені наука — іншим теж наука!
І про мою розпуку
Писать не одному, а сотні перам мало,
Рядки сумні снуються без числа,
І жалібні в гаях лунають звуки.
Як не повірить, що нещасний я,
І якщо пам’ять не цупка моя,
Забудькуватість вибачають муки,

17. «Канцоньєре» містить не тільки любовну лірику - це перша в літературі різнотемна лірична збірка. Крім любовних поезій, до неї

«Канцоньєре» містить не тільки любовну лірику - це перша в літературі
різнотемналірична збірка. Крім любовних поезій, до неї входять вірші на
теми політичні та моральні, є. вірші, в яких оспівуються дружба і природа,
передаються філософські й естетичні роздуми.
В кількох сонетах поет нещадно
викриває пороки папського двору:
Хай спопелить тебе господній гнів,
Лукавий граде ницих фарисеїв!
На ріки й жолуді країни всеї
Ти чинш наклав і грабиш бідняків.
Ти - зрад кубло, павук, який оплів
Весь світ тенетами олжі своєї,
Ти раб вина і похоті, що з неї
Собі кумира сотворить посмів.

18. Одним із кращих віршів збірки є патріотична канцона «Італія моя», в якій Петрарка виступає від імені Італії як вітчизни,

виражає любов до неї, почуття своєї невіддільності від неї.
Хіба не тут я зводився на
ноги?
Колискою була мені
Хіба не ця країна, серцю
мила?
Благословенна мати, день
при дні
Молюся я на кого?
В чиїй землі батьків моїх
могили

19.

Джованні Бокаччо
(1313-1375)

20. Життя і творчість

За традиційною версією, якої дотримується
більшість біографів Боккаччо, письменник
народився у Парижі, він був нешлюбним
сином
флорентійського
купця
і
француженки, яка рано померла. Хлопчика
вивезли до Флоренцвї
1330 р.
Батько відправив його вивчати
канонічне право у Неаполь. Однак ні
комерція,
ні
юриспруденція
не
приваблювали письменника. Він захопився
вивченням грецької мови та античної
літератури, познайомився з гуманістами
неаполітанського гуртка
Прожив Боккаччо у Неаполі близько десяти
років і 1341 р. повернувся у Флоренцію.
У
творах
неаполітанського
періоду
Боккаччо опирався на традиції куртуазної
літератури, використовував античні сюжети
і образи. Письменник поєднував міфологічну
образність з середньовічними елементами,
вдавався до алегорій, вишуканої риторики.

21. Життя і творчість

Найвищий етап у творчій еволюції Боккаччо- це
Життя і
творчість
«Декамерон» (1350-1353), збірка оповідань, якою
закладено основи жанру художньої реалістичної
новели в Європі.
Після написання «Декамерона» в поглядах
Боккаччо відбулися великі зміни. Він пережив
наплив релігійних настроїв. Наслідком цього був
його твір «Корбаччо», або «Лабіринт кохання»,
сповнений аскетичної ненависті до жінок...
Письменника охопили сумніви щодо цінності
своєї творчості, яка йому здається гріховною. За
два роки до смерті в листі до Майнардо деї
Кавальканті він відмовився від «Декамерона».
В останній період свого життя Боккаччо
працював над творами наукового характеру. Це «Генеалогія богів» (міфи про античних богів та
героїв), «Про знаменитих жінок» (короткі
біографії жінок, які прославились розумом,
доброчесністю, талантами).
Багато уваги Боккаччо приділив вивченню
творчості Данте. Він написав біографію поета, за
дорученням флорентійської комуни читав лекції
про «Божественну комедію» у Флорентійському
університеті.
Помер Боккаччо у містечку Чертальдо поблизу
Флоренції.

22. «Декамерон» (1350-1353)

Структура:
Боккаччо
використав деякі
елементи «Новеліно» або «Сто
давніх оповідок» - збірки новел
XIIIст.
«Декамерон»
своєрідна
збірка, цілісний твір, сюжетно й
композиційно завершений.
У збірку входить 100 новел,
з'єднаних
вступним
оповіданням-обрамленням.
Починається цей вступ з опису
чуми, яка охопила Флоренцію у
1348 р.

23.

Десятеро молодих флорентійців - семеро жінок і
троє юнаків, зустрівшись одного дня у церкві
Санта Марія Новелла. домовилися покинути
зачумлене місто і оселитися у віллі поблизу
Флоренції.
Події переносяться в сільську живописну
місцевість. Розташувавшись у палаці, веселе
товариство дотепних вихованих людей, вільних
від гніту старої середньовічної моралі, проводить
час у забавах, прогулянках і бесідах.
Протягом десяти днів молоді люди розповідають
новели - кожний щодня по одній. Звідси й назва
збірника - «Декамерон» (від грецького десятиденник). Новели й становлять його зміст.
Десята новела десятого дня, тобто сота новела
збірки, закінчується словами автора, що всі його
герої повернулись у Флоренцію, кавалери «пішли
шукати собі нових розваг», а «дами розійшлися по
своїх домівках». Сюжетна лінія завершена, але
твір не закінчився.
У збірці є ще одна організуюча рамка - авторське
слово про твір. «Декамерон» відкривається
переднім словом Боккаччо і завершується його
післямовою.

24. Джерела : Сюжети для новел Боккаччо брав із різних джерел. Переважна більшість їх запозичена з античної, східної,

25. Теми новел

Однією
з
провідних
антиклерикальна
тема.,
є
яка
виявляється:
в осміянні духівництва;
в падінні церковного авторитет
а;
в ідеї віротерпимості.
Центральне
місце в «Декамероні»
займають новели любовної тематики.
Багато
уваги
приділяється
«Декамероні» зображенню побуту.
в

26. Чимоне видит спящую Ифигению. Картина Рубенса

27. С.Ботичелли. «История Настаджио дельи Онести» из «Декамерона» Боккаччо. 2-й эпизод

28.

29.

30.

31. Частина третя

Розвиток
літератури у
XV- першій
половині
XVI ст.

32. У другій половині XV ст. гуманістична література набуває нових властивостей. На перший план поступово висувається література

італійською, а не латинською мовою. Особливість її полягає в тому,
що національна традиція в ній поєднується з античною
Поезія.
Найвидатніші поети
флорентійського гуртка: Анджело
Поліціано і Луїджі Пульчі
Драма. Трагедія. Комедія масок.
«Учена» драма Відродження.
Маттео
Боярдо.
Героїкоромантична поемія «Закоханий
Роланд».
Авантюрно-рицарський
«Шалений
Аріосто.
Роланд”
епос
Лодовіко

33. Лудовіко Аріосто

«Шалений Роланд» складається з трьох великих епізодів:
навала маврів на Францію, безумство Роланда і роман Руджієрі
і Брадаманти, який прославляє дім д'Есте. Три основні частини
супроводжуються безліччю другорядних епізодів, утворюючи
масштабну епічну картину.
Герої поеми Аріосто - шукачі пригод, які беруть участь в
битвах з сарацинами - ворогами Карла Великого, з велетнями,
чудовиськами. Вони - і закохані, вірні своїм коханим, заради
яких здійснюють сміливі подвиги. Несамовитий Орландо
одержимий шаленим коханням до Анджеліко - риса багатьох
героїв середньовічних романів (божевілля закоханого в Ізольду
Трістана, пристрасна любов Ланселота тощо)
Однак традиційні сюжети і характери знайшли в поемі
Аріосто нове життя на основі гармонійного синтезу,
властивого естетиці і стилістиці Високого Відродження. На
відміну від середньовічних романів поема Аріосто позбавлена
моралізаторства, позиція автора пронизана іронією - він
створює героїко-комічний твір. Аріосто проявляє виняткове
вміння в композиційній побудові поеми, яка складається з
безлічі переплетених і паралельних сюжетних ліній, що
нерідко майже дзеркально відображають одне одного. Проте
ціле утворює єдність, позначену рисами ренесансної
пропорційності.

34. Частина четверта

Література
пізнього
Відродження.
Торквато
Тассо.
Джордано
Бруно.

35. Особливості періоду

Останній
період
ренесансної
літератури - пізнє Відродження охоплює 40-ві-90-ті роки XVI ст. Італія в
цей час переживала економічну і
господарську кризу, яка зрештою
призвела її до занепаду.
Все це мало згубний вплив на
розвиток культури і врешті-решт
зумовило її спад. Проте реакція не
змогла знищити гуманістичної думки,
яка навіть у той жорстокий час
домоглася значних успіхів у галузі
натурфілософії.
Незважаючи
на
нездоланні протиріччя гуманістичної
літератури даного періоду, вона ще
довго зберігала свою життєздатність.

36. Торквато Тассо (1544-1595).

«Звільнений Єрусалим» - найвище досягнення
Тассо і одна з найвизначніших ренесансних епопей.
Працюючи над поемою, поет усвідомлював свою
мету - створити християнський епос великого
ідейного змісту. Тому у пошуках сюжету він звернувся
до історичних подій, які хвилювали його сучасників,
а саме - до першого хрестового походу - облоги і
взяття Єрусалима (кінець XI ст.).
Головну сюжетну лінію поеми становить розповідь
про облогу Єрусалима військами хрестоносців на чолі
з Готфрідом Буйонським. Батальні сцени подаються
як зіткнення двох світів - християнського й
мусульманського, звеличуються католицькі ідеї і
героїчні традиції середньовічного рицарства. Поема
завершується перемогою хрестоносців, на боці яких
божа воля.
Проте це не вичерпує змісту поеми. В її сюжет
входять написані в дусі куртуазної традиції численні
епізоди, де змальовується кохання християнських
воїнів і жінок-язичниць

37. Джордано Бруно (1548-1600)

В історії літератури Джордано Бруно
відомий своїми драматичними творами,
філософськими
поезіями,
памфлетами.
Найбільш повно його велике обдарування
сатирика проявилося в реалістичній комедії
«Свічник» (1582). Уже сама назва вказує на
викривальний смисл твору. У вуличній говірці
Неаполя це слово вживалося в переносному
значенні як лайливе і відверто скабрезне.
Джордано Бруно називає ним людей, які «не
світять і не гріють». В комедії сатирично
зображується неаполітанська вулиця 70-х років
XVI ст. з її звичаями, типами, пороками. Бруно
висміював різні прояви глупоти, грубі чуттєві
насолоди, жадобу до грошей, злодійство і
шахрайство, педантизм, пихатість учених
тощо. Для стилю «Свічника» характерні різкі
антитези,
нагромадження
метафор,
афористичність, народні звороти, жарти і
дотепи.
Величезну цінність становить знаменитий
філософський твір Бруно «Про героїчний
ентузіазм». (1585).