Готичний стиль

1. ПРЕЗЕНТАЦІЯ

На тему “Готичний стиль”
Підготував учень 9-Б класу
ЗОШ I-III ст №1 м.Дубно
Ковальов Василь

2.

• Го́тика (італ. gotico, від назви германського
племені готів), готичний стиль — художній
стиль, що був завершальним етапом у
розвитку середньовічної
культури країн Західної Європи (між
серединами XII і XVI століть). Термін
«Готика» введений в епоху Відродження як
зневажливе позначення всього
середньовічного мистецтва, що вважалося
«варварським».

3. Я знайшов поняття готичного стилю

Готика (іт. gotika – готський, від назви германського племені готів). Це художній стиль Західної і Центральної Європи часів пізнього
середньовіччя між серединою ХІІ ст. – і ХV – ХVІІ ст.
Готичний стиль був завершальним етапом розвитку середньовічного мистецтва. Готика розвивалась в країнах, де панувала католицька
церква, і під її егідою феодально-церковні основи зберігались в ідеології та культі. Особливе місце у мистецтві готики займав собор – вищий
зразок синтезу архітектури, скульптруи і живопису (переважно вітражів). Собор був задуманий як своєрідний осередок знань (головним
чином богословських), символ Всесвіту, а його художнє оздоблення, що поєднувало урочисту велич із пристрасною динамікою, величезну
кількість пластичних мотивів з суворою ієрархічною системою їх підпорядкування, відображувало ідеї середньовічної соціальної ієрархії,
влади божих сил над людиною.
Готика досягла свого найвищого розквіту у першій половині ХІІІ ст. У цей час кам’яні готичні собори набули своєї класичної форми. Для
будівництва готичних храмів була розроблена нова конструктивна система, в основу якої покладено каркасну структуру, стрілчаті арки і
ребристі склепіння, що передавали своє навантаження на напіварочні форми (аркбутани) стін і стовпів – форсів. В проміжках між стовпами
були розташовані великі вікна, прикрашені вітражами. На фасадах будувались вежі, висотою до 150 метрів. Будівлі стали легкими, а за
композицією спрямованими вгору.
У готиці відбувається збагачення та ускладнення синтезу мистецтв, розширення системи сюжетів, в яких відобразились середньовічні
уявлення про світ. Тематикою скульптурних творів, що оздоблююють фасади соборів є: статуї святих і алегоричні постаті; в інших частинах
будівлі – численні світські зображення – сцени праці, сатиричні образи, фантастичні фігури звіоів (химери). Такі собори, як Паризький,
Ам’єнський і Шартрський нараховують кожен до 2000 скульптур. Готичні скульптори показали своїх сучасників, якими вони були у дійсності,
без поправок, без узагальнень, намагаючись відобразити пристрасність власних роздумів і сподівань з такою силою і таким натхненням, що
деякі їх образи стали художньою прикрасою епохи.
В епоху готики отримала розквіт книжкова мініатюра і виник вівтарний живопис, досягло високого рівня декоративне мистецтво.
Батьківщиною класичної готики була Франція. Понад три століття протрималась готика у Франції. У своєму розвитку вона пройшла три
періоди:
- рання готика – остання третина ХІІ і перша четверть ХІІІ ст;
- зріла або висока готика – з 20-х років до кінця ХІІІ ст.;
- пізня готика – ХІV XV ст.
Найбільшими соборами французької готики були: Собор Паризької Богоматері, який вміщував до 9000 людей (будівництво його було
розпочато в 1163 р. і завершено в 1208 р.); собор Нотр-Дам Реймсі, що будувався з 1211 по 1311 рр. і вважається вершиною французької
високої готики. Ам’єнський собор – величніший і найвищий готичний собор у Франції, який часто називають „готичним Парфеноном”.
Отже, сприйняття інтер’єру готичного храму сучасногою людиною значно відрізняється від того містичного екстазу, з яким були пов’язані
естетичні переживання людей середньовіччя. Нам ясно відчувається художня сила, краса і багатство просторових форм і ритмів, що
розгортаються подібно багатоголосій пісні, іноді суворо урочитсій, а іноді ліричній, мрійливій і радісній.

4.

• Від романського стилю готика успадкувала
верховенство архітектури в системі
мистецтв і традиційні типи будинків.
Особливе місце в мистецтві готики займав
собор - вищий зразок синтезу
архітектури, скульптури і живопису
(вітражів).

5.

• Розвиток мистецтва готики відбивало і кардинальні
зміни в структурі середньовічного суспільства:
початок формування централізованих держав, ріст і
зміцнення міст, висування світських сил, торгових і
ремісничих, а також придворно-лицарських кіл. В
міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і
техніки, слабшали підвалини середньовічних
релігійно-догматичних світоглядів, розширювалися
можливості пізнання і естетичного осмислення
реального світу; складалися нові архітектурні типи і
тектонічна система. Інтенсивно розвивалися
містобудування і цивільна архітектура.

6. Історія Вивчення готики

Історія Вивчення готики
Ратуша в Ауденарде.
Брюссельський собор
Церква Св. Миколая, Гданськ, Польща.
Жоден з періодів розвитку європейської архітектури не викликав таких суперечок в оцінках — від неприйняття і осуду до захоплення, вияву приязні і
бажання відродити як національну спадщину, значної мистецької вартості, модності. Незважаючи на різні оцінки, готична архітектура ніколи не зникала з
обріїв і складових частин західноєвропейської культури. На це вказала історія вивчення готичної архітектури. Осуд і зневажливе ставлення до готики йшло з
ренесансної Італії, надзвичайно багатої пам'ятками давньоримської архітектури. Вони могутньо впливали на світогляд італійських митців —
від художників до архітекторів (теоретиків і практиків).
Західноєвропейське мистецтво неодноразово поверталося до стилістики античного мистецтва. Найбільш могутнім це звертання стало в добу Відродження.
Саме з боку діячів італійського Відродження і почався осуд, зневажливе ставлення до готичної архітектури. Зневажливе ставлення мало на меті
відокремлення від середньовічної (тобто готичної) традиції заради підкреслення переваг нової манери, манери відродження античності в нових умовах.
Італійські теоретики архітектури XV століття — Альберті Леон-Баттіста та Філарете створюють трактати з панегіриками давньоримській архітектурі. Але всі
малюнки Філарете до трактатів — компромісне поєднання готичних елементів з римськими. Технології готичної архітектури подав Чезаре Чезарино 1521 р. в
коментарях до… твору римського архітектора Вітрувія, де подав і ретельний опис Міланського собору, найбільш схожого серед італійських соборів зі
зразками соборів Франції і якого не було в античності. Готична архітектура — важлива складова театральних декорацій як Бальдассаре Перуцці, так
і Себастьяно Серліо, що роками будував у Франції і на власні очі бачив уславлені зразки французької готики. Готичні споруди знайдені в малюнкахштудіях Леонардо да Вінчі.
Готична архітектура, навпаки, не мала ні значного осуду, ні оппозиції в країнах Північної Європи, де була і залишалася в лоні національних культур і в добу
середньовіччя, і в добу Північного Відродження. Проблематику готичної архітектури вивчають і подають у власних творах — Філібер Делорм, Вінченцо
Скамоцци, Гваріно Гваріні, Франсуа Блондель, не кажучи вже про британських архітекторів, постійних прихильників готичної архітектури всупереч
всіммодам і впливам, що йшли з континенту.
Уславлене західноєвропейське бароко без сорому запозичило ідеї і конструктивні особливості готичної архітектури, особливо у барокових митців Іспанії,
Австрії, німецьких князівств. В творах з історії європейської архітектури про готичну архітектуру спокіно писав прихильник бароко, австрієць Йоган Бернгард
Фішер фон Ерлах. Цілком логічним було звертання до досвіду і досягнень готичних майстрів французьких архітекторів XVIII століття, серед яких Жак-Жермен
Суффло та Ложьє, хоча у Франції тоді панувала зовсім інша стилістика — класицизм.
Готичну архтектуру діяльно відроджували діячі мистецтва Британії наприкінці XVIII століття, породивши справжнє захоплення нею в середовищі
прибічників романтизму самої Британії, Німеччини і Франції. В XIX столітті вперше переоцінили увесь шлях європейської архітектури і відмовилися від
надання переваг і престижності творам доби Відродження чи класицизму. Готика, готична архітектура отримала надзвичайне значення в зацікавленнях
науковців, реставраторів (Віолле ле Дюк), колекціонерів, архітекторів-практиків (Огастес П'юджин). Розпочався етап реставрацій готичних споруд і активного
добудовування готичних соборів Іспанії, Німеччини, Чехії (покинутих і недобудованих ще за часів середньовіччя), що триватиме і в бурхливому XX столітті,
коли піднімуть з руїн готичні собори, пошкоджені в двох світових війнах.
Відновлення і реставрації пам'яток готичної архітектури ідуть поряд з ретельним вивченням архівів, надгробків доби готики, археологічними розкопками.
Секретар французького Історичного Комітету Мистецтв і Пам'яток Ежен Дідрон старший — 37 років (1844—1881) друкував так звані «Археологічні аннали»,
де оприлюднив архівні тексти, імена середньовічних майстрів, креслення архітекторів тої доби, навіть легенди щодо тих подій. З виданням Дідрона
співпрацювали Віоле ле Дюк, Карл Шнаазе, Альфред Дарсель та ін. Науковець Еміль Маль доклав зусиль і поєднав велетенські об'єми історичної інформації
щодо романської і готичної архітектури, накопичені різними дослідниками. Ганс Ханлозер 1935 року оприлюднив капітальне дослідження так
званого альбому Віллара де Оннекура, унікальної пам'ятки-рукопису і майже щоденника архітектора доби готики першої половини 13 століття. Серед
значних наукових подій XX ст. — і Міжнародний коллоквіум 1983 року в місті Ренн (Франція) щодо проблем вивчення середньовічного мистецтва і готичної
архітектури. Ми потребуємо нових і досконаліших знань

7. Загальна характеристика готичного стилю

Домінуючими в духовній атмосфері середньовіччя все ж лишалися релігійне світовідчуття і богословські інтелектуальні шукання, що
спричинило виникнення схоластики.
Готичне мистецтво зародилося близько 1440 року в Іль-Де-Франс. Спочатку воно простежується тільки в будівництві соборів і найбільш
важливих абатських церков цієї області. Але незабаром готика поширилася по всій Франції, а потім і по Європі. Не обмежуючись сферою
сакральної архітектури, майстри готики активно поширювали новий стиль на область світського будівництва. Готика це перший в історії
архітектурний стиль, від якого до наших днів дійшли добутку всіх жанрів. Серед цих видатних будівель особливе місце займають
надзвичайно різноманітні в стилістичному плані собори, абатські й міські церкви. Вони багато прикрашені скульптурою, вітражами й
настінним розписом, а в їхньому оздобленні видне місце займають твори ювелірного мистецтва й розкішно ілюстровані книги. Поряд з
готичними храмами сучасного глядача дотепер продовжують зачаровувати різноманітні міські будівлі, замки й палаци, прикрашені не менш
мистецьки, чим шедеври релігійної архітектури.
Заслуга готичної архітектури взагалі складається не стільки в створенні нового типу собору, скільки в розробці нового репертуару форм, що
стимулював розвиток образотворчого мистецтва в цілому, що обогатили мову архітектури й придали їй нову глибину. Що стосується готичної
архітектури соборів Північної Франції (яку, зрозуміло, не слід уважати єдиною формою готики), те технічні й виразні аспекти архітектури
прогресували тут з кожною новою будівлею. У ході будівництва кожного чергового готичного будинку ефективно й красномовно
вирішувалися ті завдання, які колись виконувалися не занадто успішно (наприклад, зведення вежі). Ознаки безпосереднього впливу
подібних новаторських рішень на німецьку архітектуру можна виявити в соборі Брейсгау. Кельнський же собор являє собою результат
більше оригінальної й незалежної реакції на французьку готику. Незважаючи на те що хор його створений за зразком хору в Ам’єні,
пасивним запозиченням це назвати неможливо, тому що як зовнішня, так і внутрішня конструкція ам’єнської моделі тут піддалася
численним удосконаленням. І в підсумку кельнський хор став справжньою квінтесенцією готичного хору, найвищим втіленням принципів
готики. Хор же собору Ам’єна, навпроти, являє собою далеко не самий зроблений зразок готичних будівель такого типу, хоча стіна
центрального нефа тут і близька до ідеалу[2, c. 150-152].
Готика пов'язана з розвитком міста. Міське життя породжує нові типи будинків цивільного призначення: біржа, митниця, суд, лікарні, склади,
ринки тощо. Складається обличчя міського муніципалітету — ратуші. Особлива увага приділяється сторожовій вежі ратуші (беф-руа), що була
символом незалежності, як міський собор був символом добробуту громадян комуни. На майдані перед собором відбувалися диспути,
лекції, розігрувалися містерії.
Готичний храм, зберігши ту саму базилікальну форму, що й у романський період, має нову конструкцію склепіння, основою якого є каркасна
система з нервюрами. Нервюри сходяться у пучки на опорних стовпах, на яких концентрується все навантаження перекриттів. Нове
склепіння неминуче викликало зміну інтер'єру. Його особливостями стали грандіозна висота, порівняно невелика товщина стовпів,
витіснення, по суті, стіни величезними прорізами вікон, що в результаті викликало появу вітражів. В екстер'єрі панують вертикальні тяги,
гладка поверхня стін закрита кам'яним мереживом, бо скульптура почала вкривати весь храм, особливо у Франції, де є блискучі взірці
синтезу скульптури з архітектурою.
У скульптурному декорі, який заповнив увесь екстер'єр, будучи родом проповіді, крім сцен із Священного Писання трапляються вже
літературні повчальні сюжети і сцени з життя, іноді сповнені гумору[7, c. 98-99].
Франція, особливо її центр Іль де Франс, вважається колискою готики. Рання готика репрезентована Собором Паризької Богоматері
(п'ятинефний храм уміщував до 9 тисяч чоловік). В його конструкції виразно виявляються всі основні принципи готики, але від важкої
романської архітектури — масивна гладінь стін, приземкуваті стовпи, незграбні вежі, мінімум скульптури. Західний фасад став зразком для
архітектури багатьох наступних соборів: над трьома вхідними порталами послідовно височіє так звана галерея королів, три великих вікна з
"розою" посередині, дві вежі. Всі частини прикрашені стрілчастими арками.
Широковідомим став Шартрський собор. Блискучий приклад зрілої французької готики — собор у Реймсі. Найбільший і найвищий собор
Франції — Ам'єнський. Його довжина 145 м, висота склепіння центрального нефа 42,5 м. Ам'єнський собор часто називають готичним
Парфеноном.

8.

У пізньоготичній німецькій скульптурі багато патетики, з'являються манірність, претензійність, надмірна
витонченість, поєднання релігійної екзальтації з жорсткою натуралістичністю (дерев'яні скульптури
"Розп'ятий" і "Оплакуваний"). І Готика Англії виникла дуже рано (наприкінці XII ст.) й існувала до XVI ст.
Слабкий розвиток міст призвів до того, що готичний собор став не міським, а монастирським, оточеним
полями і луками. Звідси, очевидно, його "розпластаність" по горизонталі, розтягнутість у ширину, наявність
безлічі прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середохресті. Найчистіший зразок ранньої
англійської готики — собор у Солсбері, оспіваний згодом у пейзажах Дж. Констебла[8, c. 107-109].
Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського,
національна святиня. Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання
англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький
до французької готики.; Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується. З цивільної
архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з
його Вестмінстер-холом площею 1500 кв. м.
Особливе місце в іспанській архітектурі посідає стиль "му-дехар" (тобто мусульманський). Це як правило
собори з цегли, зі склепистим мавританським перекриттям у формі восьмикутної зірки, збудовані
архітекторами-арабами. Головний елемент оздоблення — кольорові полив'яні кахлі й орнаментальна
ліпнина. Композиційним центром такої споруди завжди є внутрішній двір, звичайний для всіх південних
будівель.
В Італії дістали поширення лиш окремі елементи готики: стрілчасті арки, "рози". Основа — суто романська:
широкі приземкуваті храми, гладка площина стін яких часто інкрустована кольоровим мармуром, що
створює смугасту поверхню фасаду (собор у Сієні). Приклад пізньої італійської готики — величезний
Міланський собор, який вміщує 40 тисяч чоловік, найбільший храм Європи (початок будівництва XV ст. —
кінець XVI ст.). Венецію й досі прикрашають її мармурові палаци з аркадами, що віддзеркалюються у
каналах або лагунах (Палац дожів, 1310 р.—XVI ст.)[8, c. 111].

9. Розвиток мистецтва готики

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковні основи зберігалися в ідеології і
культурі епохи готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню і релігійним по тематиці: воно було
співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами. Для готики, характерний символіко-алегоричний тип мислення й
умовність художньої мови. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи
будинків. Особливе місце в мистецтві готики займав собор - вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (вітражів).
Непорівнянне з людиною простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури динамічним архітектурним
ритмам, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.
Розвиток мистецтва готики відбивало і кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування
централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування світських сил - міських, торговельних і ремісничих, а також придворнолицарських кіл. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки слабшали підвалини середньовічного релігійно-догматичного
світогляду, розширювалися можливості пізнання і естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і
тектонічні системи. Інтенсивно розвивалися містобудування і цивільна архітектура. Міські архітектурні ансамблі включали культові і
світські будинки, зміцнення, мости, колодязі. Головна міська площа часто оббудовувалася будинками з аркадами, торговельними і
складськими приміщеннями в нижніх поверхах. Від площі розходилися головні вулиці; вузькі фасади 2-, рідше 3-поверхових будинків
з високими, фронтонами вибудовувалися уздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з багато прикрашеними
проїзними вежами. Замки королів і феодалів поступово перетворювалися в складні комплекси фортечних, палацевих і культових
споруджень. Звичайно в центрі міста, пануючи над його забудовою, знаходився замок або собор, який ставав осередком міського
життя. У ньому поряд з богослужінням улаштовувалися богословські диспути, розігрувалися містерії, відбувалися збори городян.
Собор мислився свого роду зводом знання, символом Вселеної, а його художній лад, що сполучив урочисту велич з жагучою
динамікою, достаток пластичних мотивів зі строгою ієрархічною системою їхньої супідрядності, виражав не тільки ідеї середньовічної
суспільної ієрархії і влади але і зростаючу самосвідомість городян, творча велич зусиль людського колективу[3, c. 167-169].
Смілива і складна каркасна конструкція готичного собору, що втілила торжество сміливої інженерної думки людини, дозволила
перебороти масивність романських будівель, полегшити стіни і зводи, створити динамічну єдність внутрішнього простору. У готиці
відбувається збагачення й ускладнення синтезу мистецтв, розширення системи сюжетів, у якій відбилися середньовічні
представлення про світ. Осним видом образотворчого мистецтва була скульптура, що одержала багатий ідейно-художній зміст і
розвиті пластичні форми. Застілість і замкнутість романських статуй перемінилися рухливістю фігур, їхнім звертанням один до одного і
до глядача. Виник інтерес до реальних природних форм, до фізичної краси і почуттів людини, нове трактування одержали теми
материнства, морального страждання, мучеництва і жертовної стійкості людини. У готиці органічно переплелися ліризм і трагічні
афекти, піднесена духовність і соціальна сатира, фантастичний гротеск і фольклорність, гострі життєві спостереження. У епоху готики
розцвіла книжкова мініатюра і з'явився вівтарний живопис, досягло високого підйому декоративне мистецтво, зв'язане з високим
рівнем розвитку цехового ремесла.

10.

Готика зародилася в Північній Франції (Іль-де-Франс) у середині 12 ст. і досягла розквіту в 1-й половині 13 ст. Кам'яні готичні собори
одержали у Франції свою класичну форму. Як правило, це 3 - 5-нефні васильки з поперечним нефом - трансептом і напівкруговим обходом
хору ("діамбулаторієм"), до якого примикають радіальні капели ("вінець капел"). Їх високий і просторий інтер'єр осяяний кольоровим
мерехтінням вітражів. Враження нестримного руху вгору і до вівтаря створюється рядами струнких стовпів, могутнім злетом гострих
стрілчастих арок, прискореним ритмом аркад верхньої галереї (трифорія). Завдяки контрастові високого головного і напівтемних бічних
нефів виникає мальовниче багатство аспектів, відчуття безмежності простору. Конструктивна основа собору - каркас зі стовпів (у зрілій готиці
- пучка колон) і стрілчастих арок, що спираються на них. Структура будинку складається з прямокутних осередків (травей), обмежених 4
стовпами і 4 арками, що разом з арками-нервюрами утворять ост хрестового зводу, заповненого полегшеними невеликими зводами розпалубками. Бічний розпір зводу головного нефа передається за допомогою опорних арок (арк-бутанів) на зовнішні стовпи - контрфорси.
Звільнені від навантаження стіни в проміжках між стовпами прорізаються арковими вікнами. Нейтралізація розпору зводу за рахунок
винесення назовні основних конструктивних елементів дозволила створити відчуття легкості і просторової волі інтер'єру. 2-баштові західні
фасади французьких соборів з 3-мя "перспективними" порталами і візерунковим круглим вікном ("трояндою") у центрі сполучать
устремління вгору з ясною урівноваженістю членувань. На фасадах варіюються стрілчасті арки і багаті архітектурно-пластичні і декоративні
деталі - візерункові вімперги, фіали, краби і т. д. Статуї на консолях перед колонками порталів і в їх верхній арковій галереї, рельєфи на
цоколях і в тимпанах порталів, а також на капітелях колон утворять цільну сюжетну систему, у яку входять персонажі й епізоди Священного
писання, аплегоричні образи. Кращі добутки готичної пластики - статуї фасадів соборів у Шартрі, Реймсі, Амьєні, Страсбурі перейняті
одухотвореною красою, щирістю і шляхетністю почуттів. Декор ритмічно організований і строго підлеглий архітектурним членуванням
фасаду, що обумовило струнку тектоніку і пропорції статуй, урочистість їхніх поз і жестів. Інші частини храмів також прикрашалися
рельєфами, статуями, рослинним орнаментом, зображеннями фантастичних тварин; характерний достаток у декорі світських мотивів (сцени
праці ремісників і селян, гротескні і сатиричні зображення). Різноманітна і тематика вітражів, у гамі яких переважали червоні, сині і жовті
тони[7, c. 212-214].
Сформована готична каркасна система з'явилася в церкві абатства Сен-Дені (1137 - 44). До ранньої готики відносяться також собори в Лане,
Парижі, Шартре. Багатством ритму, досконалістю архітектурної композиції і скульптурного декору відрізняються грандіозні собори зрілої
готики в Реймсі й Амьєні, а також каплиця Сент-Шапель у Парижі (1243 - 48) з численними вітражами. Із середини 13 ст. величні собори
будувалися в древніх європейських країнах - в Німеччині (у Кельні), Нідерландах (в Утрехті), Іспанії (у Бургосе, 1221 - 1599), Великобританії
(Вестмінстерське абатство в Лондоні), Швеції (в Упсалі), Чехії (хор і трансепт собору св. Віта в Празі), де готичні будівельні прийоми одержали
своєрідну місцеву інтерпретацію. Хрестоносці донесли принципи готики до Родосу, Кіпру і Сирії.
Наприкінці 13 - початку 14 ст. будівництво соборів у Франції переживало кризу: архітектурні форми стали сухіші, декор обільніший, статуї
одержали однаковий підкреслений S-образний вигин і риси куртуазності. З 14 ст. велике значення придбали міські і монастирські зальні
церкви, замкові і палацеві капели. Для пізньої ("полум'яніючої") готики характерний примхливий, що нагадує мови полум'я візерунок
віконних прорізів (церква Сен-Маклу в Руані). У світському міському зодчестві використовувалися головним чином композиції і декоративні
прийоми готики. На головній площі міст будувалися ратуші з рясним декором, нерідко з вежею (ратуша в Сен-Кантене, 1351 - 1509). Замки
перетворювалися у величні палаци з багатим внутрішнім оздобленням (комплекс папського палацу в Авіньоне), будувалися особняки
("готелі") багатих городян.

11.

• У пізній готиці одержали поширення скульптурні вівтарі в
інтер'єрах, що поєднують дерев'яну розфарбовану і позолочену
скульптуру і темперний живопис на дерев'яних дошках. Склався
новий емоційний лад образів, що відрізняється драматичною
(нерідко екзальтованою) експресією, особливо в сценах
страждань Христа і святих, переданих з нещадною правдивістю.
З'явилися розписи на світські сюжети (у папському палаці в
Авіньоне, 14 - 15 ст.). У мініатюрах (часословах) намітилося
прагнення до одухотвореної людяності образів, до передачі
простору й обсягу. До кращих зразків французького готичного
декоративного мистецтва належать дрібна скульптура зі
слонової кісти, срібні реликварії, лиможська емаль, шпалери і
різьблені меблі[3, c. 159-160].

12. Світові памятки готичного стилю

З кінця XII ст. провідним стає породжений міським європейським життям готичний стиль. За легкість і ажурність його називали застиглою або безмовною
музикою, «симфонією в камені». На відміну від суворих, монолітних, солідних романських храмів, готичні собори прикрашені різьбленням і декором,
безліччю скульптур, вони повні світла, спрямовані в небо, їх вежі піднімалися до 150 метрів. Шедеври цього стилю — собори Паризької богоматері,
Реймський, Кельнський.
Готична архітектура Північної Франції прищепилася в Центральній Європі далеко не відразу. Однак варто було їй затвердити там свої позиції, як вона стала
сприйматися майже як споконвіку місцевий стиль. Тому не дивно, що батьківщиною готичної архітектури довгий час уважали Німеччину. В 19 столітті історія
мистецтва розвіяло цю оману, однак у самій Німеччині готику ще якийсь час продовжували вважати природним втіленням німецького національного духу.
На відміну від французької готики готична архітектура Німеччини не може бути досить повно охарактеризована на матеріалі соборів, тобто єпископських
церков. Це, звичайно, не означає, що на території Священної Римської імперії не будували готичних соборів, - досить згадати про собори в Магдебурзі,
Страсбурзі, Хальберштадте, Празі й Регенсбурге. Однак частіше готична архітектура знаходила тут своє втілення в церквах, подібних до соборів по стилі, але
не по конструкції. Такі будівлі зводилися в Ксантене, Ахене, Ерфурте, Ульмі, Берні, Франкфурте-на-Майне, Відню й іншим містам. Ще більш розповсюдженим
був тип храму, що відповідає собору по пропорціях, але не по стилі; подібні будинки можна зустріти в Любеке, Ростоке, Гданьске (Данцизі), Штральзунде,
Кракові й Мюнхені. До цього типу ставляться церкви Санкт- Николас у Висмаре й Штральзунде, Санкт- Петер у Клуні, Санкт- Мартін у Ландсхуте, Санкт- Петер
і Санкт-Пауль у Герлице, Санкт- Ульріх в Аугсбурге, Санкт- Ганна в Аннаберге й багато хто, багато хто інші.
Одна з найважливіших проблем для дослідника німецької готики пов'язана з великими німецькими соборами, стиль яких відрізняється від стилю соборів
Північної Франції. До цієї групи храмів ставляться собори в Любеке, Фердене-на-Аллере, Шверине, Аугсбурге, Вроцлаві (Бреслау) і Мейсене. Чи наділявся
храм, будь те собор або парафіяльна церква, в "маску собору", залежало від конкретного збігу обставин, інтерпретувати які можна лише на індивідуальній
основі. Однак сама численність храмових будівель, не витриманих у стилі "класичного" собору, свідчить про те, що німецька релігійна архітектура
розвивалася в іншому напрямку, ніж французька готика. Підтвердження цьому можна знайти в особливостях взаємозв'язку між єпископськими церквями
усередині кожної із цих держав. У Франції постійно набирала силу тенденція до централізації влади, тому й храмова архітектура послідовно уніфікувалася
(втім, значна розмаїтість у формах французької готичної архітектури зберігалося). У Німеччині ж, навпроти, єпархії в політичних відносинах часто виявлялися
більше незалежними від центральної влади, а друг від друга - відносно архітектури[4, c. 214-216].
Таким чином, зодчество, що ми визначаємо зараз як архітектуру "німецьких земель" (і яке має цілком конкретні загальні ознаки, незважаючи на місцеві
варіації й на територіальну неоднорідність імперії), досить помітно відрізнялося від французької архітектури. Правда, на перший погляд може здатися, що
німецька храмова архітектура готичної епохи являє собою лише спрощений варіант північно-французського храмового зодчества. Але розходження між
цими двома типами архітектури лежать набагато глибше. Дійсно, форми німецької готики звичайно виявляються чіткіше, а конструкції - споконвічно
простіше, ніж у Франції; у багатьох німецьких готичних храмах ми не виявимо ні трансепту, ні деамбулаторія, ні вінця капел, а профіль їх нерідко нагадує
профіль зальної церкви, де бічні нефи по висоті рівні (або майже рівні) центральному. Відносно опорних конструкцій зальна церква самодостатня: їй не
потрібні контрфорси й аркбутани, які у васильку приймають на себе вага верхнього ярусу центрального нефа. Крім того, у храмі такого типу аркада звичайно
не відділяється трифорієм від верхнього ярусу. У результаті навіть у настільки потужній і значній базиліці, як собор Магдебурга, де верхній ярус
центрального нефа високий і чітко обкреслений, аркбутанів немає. Аркбутани в таких васильках, як собори Улиба або Люнебурга ( Санкт-Ніколас), з'явилися
тільки в 19 столітті, причому були додані не стільки як опори, скільки заради забезпечення стилістичної завершеності.

13.

Не характерні для німецької архітектури також монументальні портали з вишуканим скульптурним декором, що грали настільки важливу
роль у французькій готиці. Навіть якщо подібний портал все-таки споруджувався, як, наприклад, у Магдебурзі або Фрайбурге, те на тлі
гігантського фасаду він однаково виглядав не занадто ефектно. У цьому укладене ще одне важливе розходження між німецькою й
французькою готикою. У Німеччині портал втратився пануючої ролі в проекті фасаду як цілого, але зате скульптурний декор будинків став
набагато богаче й придбав винятково пишні форми. При цьому він зосередився головним чином в інтер'єрі, завдяки чому одержав певну
волю розвитку й значно менше став залежати від конкретних архітектурних елементів. Правда, зрідка портали зі скульптурним декором у
Німеччині все-таки зустрічаються (наприклад, у нюрнберзької Фрауэнкирхе або в корбахской церкви Санкт- Килиан), але навряд чи
випадково те, що красивейший з порталів Німеччини перебуває в соборі Страсбурга, розташованому ближче всього до границь Франції[8, c.
226-229].
Але якщо німецька готична архітектура позбавлена всіх цих ознак "щирої" готики, то в чому ж полягають її власні відмітні ознаки? У
Німеччині розвиток готичної архітектури визначалося зовсім іншими політичними й релігійними цілями, чим у Франції. Тому в основі
характеристики німецької готики не має змісту шукати особливості, їй не властиві: адже в Німеччині просто не було історичних умов для
їхнього формування. Так, у німецьких готичних храмах дуже рідко зустрічається складна апсида з деамбулаторієм і вінцем капел. Але це й не
дивно, тому що даний тип апсиди не був характерний і для романської архітектури Центральної Європи. З іншого боку, деякі особливості
німецької готики (наприклад, подвійний хор) навряд чи зустрінуться нам в архітектурі Франції.
Перехід до пізньоготичного стилю чітко видний на прикладі собору у Фердене-на-Аллере біля Бремена. Завдяки цьому чудовому собору
маленька бременська єпархія змогла представити себе в більше вигідному світлі. А з погляду історії архітектури цінність цього будинку
полягає в тому, що тут був вибудуваний перший у Європі багатокутний зальний хор, тобто хор такої ж висоти, як і всі інші частини храму.
(Зальний хор церкви в Хайлигенкройце, будівництво якого почалося лише небагато пізніше, в 1288 році, мав квадратну форму.) У певному
змісті ферденські зодчі, користуючись "засобами ранньої готики", передбачили зальні церкви Парлержей, найбільших майстрів
пізньоготичної архітектури в німецьких землях.
Область Верхнього Рейну, центром якої був Страсбург, перетворилася у величезну майстерню по виробництву готичних будівель. Фасад
собору, перший проект якого був створений Ервином зі Штайнбаха, робить настільки приголомшливе враження, що буквально з першого
погляду може здатися символом щирого осередку всього християнського миру. Страсбургський цех мулярів був тісно пов'язаний із
фрайбургським, і парафіяльна церква у Фрайбургі спроектована по моделі собору. Фрайбургський собор був зведений у той період, коли
містом управляли графи з Ураха; їхніми скульптурними портретами прикрашені аркбутани західної вежі, що фланкірують відкритий зал, де
вершилося правосуддя.
Зразки німецької готики збереглися в десяти сучасних державах: Німеччини, Австрії, Швейцарії, Італії (Південний Тіроль), Франції (Ельзас),
Люксембурзі, Польщі, Латвії, Естонії й Чехії. Крім того, вони зустрічаються на територіях більш-менш ізольованих анклавів, таких, як
Трансільванія. Готична архітектура Данії й Швеції також досить тісно пов'язана із північногерманською готикою. І коли німецькі історики
післявоєнного покоління, керуючись загостреною чутливістю до суверенітету сусідніх держав, заперечують наявність "німецької" готики за
межами Німеччини - наприклад, у Польщі або Прибалтиці, - те область їхніх досліджень невиправдано звужується. Як помітив Ганс Йозеф
Бекер, було б абсурдно відкидати "як деяким чином неприйнятні" зв'язки, що існують, наприклад, між цегельною готикою цих регіонів і
цегельною готикою Північної Німеччини[4, c. 184-186].

14.

Славу нідерландській готиці принесли вежі соборів в Антверпені і Мехелені, але особливо багато декоровані цивільні будівлі (сукняні
ряди в Іпрі, 1200 - 1304, Брюггі; ратуші в Брюсселі, Левені).
У Великобританії передумови готики виникли раніш, ніж на Європейському континенті, але її розвиток, що переривався внутрішніми
історичними потрясіннями, було уповільненим. Англійські собори, здебільшого монастирські, звичайно являють собою невисокий,
витягнутий у довжину обсяг із прямокутним завершенням хору і вежею над середокресттям. Стругаючи геометричну простоту обсягів
як би компенсується багатством і складністю візерунків на фасаді і зводах. По формах декору розрізняють стилі: ранній
("ланцетоподібний"; собор у Солсбері), "прикрашений" (близький до "полум'яніючій" готиці (собор у Ексетері, між 1275 - 1375) і
"перпендикулярний", що відрізняється дробовим ритмом вертикалей на стінах і вікнах і примхливому плетиві нервюр на зводах і
стелях (капела Кінгс-колледжа в Кембриджі, 1446 - 1515). З готикою зв'язаний розквіт англійської книжкової мініатюри, різьблення по
алебастрі і дереву, вишивки. Впливу англійської, французької і німецької цегельної готики позначилися на готичному зодчестві
Норвегії (собор у Тронхеймі, готичні частини - 1180 - 1320), Данії (собор св. Кнуда в Оденсі, близько 1300 - 15 ст.), Швеції (церква у
Вадстені, 1369 - 1430).
В Іспанії великі міські собори (у Севільї) мали звичайно чітко розчленовані декором на яруси площини стін і невеликі вікна. Інтер'єр
розділявся надвоє завівтарним образом (ретабло) зі скульптурою і живописом. На готичну архітектуру Каталонії і Південної Іспанії
вплинуло мавританське мистецтво (1-нефний піздньоготичний собор у Жероні, 1325 - 1607). Великі склепінні зали створювалися у
світських будинках (біржа в Пальмі на о-ві Мальорка, 1426 - 51). У 16 ст. готичні конструкції були перенесені в іспанські колонії в
Америці. В Італії в 13 - 14 ст. елементи готики включалися в романську за духом архітектуру храмів. Стрілчасті готичні зводи і декор
сполучилися зі статичністю архітектурних мас, пропорційною ясністю просторих інтер'єрів, мармуровим поліхромним облицюванням
фасадів і інтер'єрів (собор у Сієні, церква Санта-Марія Новела у Флоренції). Найбільше яскраво готика в Італії проявилася в цивільному
будівництві - ратушах (Палаццо Публіко в Сієні, Палаццо дель Подеста у Флоренції) і палацах (Палац дожів у Венеції). Їх суворий (у
Сієні, Флоренції) або витончений (у Венеції) декор контрастував з монолітною кладкою стін. Вплив венеціанської готики позначилося
на архітектурі Далмації (Хорватія), Греції, Кріту, Кіпру. У зобразить, мистецтві Італії розвиток готики був обмежений раннім
додаванням культури Відродження. Готичним будівлям Східної Європи нерідко властиві фортечні риси, лаконізм і зовнішня суворість
форм, що контрастують з ошатним декором вікон, веж, порталів. В Угорщині готика поширилася наприкінці 13 - 15 ст. (церква св.
Михайла в Шопроні, замок у Вишеграді). Розквіт чеської готики відноситься до 14 - 15 ст. (собор св. Віта і Карлов міст у Празі, зальний
храм св. Барбари в Кут-на-горі, зальні церкви Пд. Чехії). Готика поширилася також у Словаччині, Словенії, Трансільванії. У Польщі
готика розвивалася в 13 - 15 ст. Війни з Тевтонським орденом стимулювали фортечне будівництво, а розвиток міст сприяв розквітові
світської архітектури (ратуша в Торуні, міські зміцнення з барбаканами в Кракові і Варшаві. Ягеллонський університет у Кракові). На
півдні Польщі костьоли будувалися з каменю і цегли (костьол Діви Марії в Кракові), на півночі - з цегли (костьол Діви Марії в Гданьскі).
У Латвії перехід до готики відбувся в 13 - 14 ст. (Домська церква в Ризі; замок у Цесисі, 13 - 16 ст.). У південній Естонії в 14 ст.
будувалися цегельні готичні церкви (церква Яані в Тарту). Готичний вигляд Талліна визначився в 14 - 15 ст. (Вишгород і бюргерська
частина міста з ратуш, церква Олевісте). До 14 - 15 ст. відносяться ранньоготичні пам'ятники Литви (замок у Тракаї), у 15 - 16 ст.

15.

• У піздньоготичну епоху нагромадження емпіричних
знань, ріст інтересу до реальності, до спостереження і
вивчення натури, що зросла роль творчої
індивідуальності підготували ґрунт для ренесансної
системи світосприймання. Цей процес проявився в 14 поч. 16 ст. у французькій і бургундській мініатюрі, у
скульптурі (Клаус Слютер) і живопису (Мельхіор
Брудерлам і ін.) німецької, чеської, польській
декоративній пластиці (Петро Парлерж), у вівтарній
скульптурі і живописі (майстер Теодорик і ін.). У 15 - 16
ст. він був прискорений впливом італійського і
нідерландського Відродження. Протягом 16 ст. готика
майже повсюдно перемінилася ренесансною
культурою.

16. Висновок

На відміну від монолітних романських храмів, готичні собори стали власне
культовими спорудами. Вони - стрункі, спрямовані у височінь, прикрашені
декором (різьбою, великою кількістю скульптур). Тут немає масивних веж,
характерних для романської церкви. Глухі, товсті, гладенькі стіни романських
храмів були замінені стінами з великими вікнами, внаслідок чого інтер'єри
одержали безприкладне для тих часів освітлення. Важливу роль відігравали і
вітражі, які робилися з прозорого кольорового скла і створювали неповторну,
інколи містичну гру світла всередині готичного собору. Кольорові вітражі головний вид готичного живопису. Епоха готики - це час розквіту книжкової
мініатюри, різьби по каменю, дереву і кості, художнього ткацтва, поєднання
обробки металу з дорогоцінним камінням і емаллю.
В цілому для середньовічної культури характерні дві риси. Перша - це її
глибокий і дуже складний зв'язок із релігією. Друга полягала в тому, що
культура в рамках релігійного світобачення, не вступаючи з ним у відкриту
суперечність, прагнула у своїх проявах реалізувати уяву та ідею широких
верств народу. Саме ці риси середньовічної культури сприяли відкриттю
людству милосердя і співчуття, боротьби добра і зла. Духовна сила людини,
немічної тілом, але сильної своєю переконаністю і вірою, стала визначальною
в оцінці особистості.