Леся Українка

1.

2. ютий подарував сім’ї Косачів та всьому світу геніальну доньку Прометея – ЛЕСЮ УКРАЇНКУ

3. егкий , пухкий попілець ляже, вернувшись, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю, - стане початком тоді мій кінець

4. є Лісовик, я зву його «дідусю», а він мене – «дитинко» або «доню».

5. ім струн я торкаю, струна по струні, Нехай мої струни лунають, Нехай мої співи літають По рідній коханій моїй стороні

6. на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі

7. вишневому садочку, На зеленому горбочку, Притулилася хатинка, Мов маленькая дитинка Стиха вийшла виглядати, Чи не вийде її

8. оли я смуток свій на струни клала, З’являлась ціла зграя красних мрій, Веселкою моя надія грала, Далеко линув думок легкий рій.

9. озбіглись діти по весняні квіти. Дівчата чешуть коси й заплітають майстерно у дрібушки з дукачами.

10. тепер, коли для мене жартом злим скінчиться драма І от-от зірватись має Гостра, злобна епіграма

11. й не страшні були дикі простори…

12. а шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала, А хто стрічався на шляху зо мною, Того я щирим серденьком

13. інь крилатий кров почув гарячу, знявся вгору, мов кривава іскра, і помчав далеко, в дикі гори, та й спинився там на полонині.

14. весна гомоніла: «Послухай мене! Все кориться міцній моїй владі: Темний гай вже забув зимування сумне І красує в зеленім наряді…