586.96K
Категория: ПравоПраво

Основні законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці в галузі

1.

ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ ТА
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ З
ОХОРОНИ ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

2.

План
1. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці
2. Соціальний діалог в Україні
3. Безпека праці в Україні
4. Основні законодавчі та нормативно-правові акти про охорону
праці

3.

1. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори та
угоди, до яких приєдналась Україна у встановленому порядку.
Переважна більшість міжнародних договорів та угод, в яких бере участь Україна і які
більшою або меншою мірою стосуються охорони праці, можна об’єднати в чотири групи:
Конвенції, Рекомендації та інші
документи Міжнародної
Організації Праці
Двосторонні договори та угоди
Договори та угоди, підписані в
рамках Співдружності
Незалежних Держав
Директиви Європейського Союзу

4.

Крім вищезазначених організацій у справу охорони праці вносять свій внесок також:
Міжнародне
агентство з атомної
енергії (МАГАТЕ)
Міжнародна
організація по
стандартизації (ІСО)
Всесвітня
організація охорони
здоров’я (ВООЗ)
Міжнародна
організація авіації
(ІКАО)

5.

Значне мicцe серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини,
займають конвенції Міжнародної Організації Праці у галузі поліпшення умов праці та
рекомендації щодо їх застосування.
До МОП зараз входить 173 країни. Структурно МОП складається з:
Міжнародна Конференція праці
Адіністративна Рада
Міжнародне Бюро праці

6.

Міжнародна Конференція праці – вищий орган МОП і тому вона зветься також
Всесвітнім Парламентом праці – проводиться щороку у червні за участю
представників всіх країн-членів.
Всі механізми прийняття рішень в МОП пов’язані з її унікальною структурою, яка
базується на принципі трипартизму, тобто рівного представництва трьох сторін:
уряд
робітники
роботодавці

7.

Основними формами діяльності МОП є:
розробка стандартів
дослідження, збір та розповсюдження
інформації
технічне сприяння.
З часу свого заснування МОП ухвалила понад 179 Конвенцій, 74 з яких пов’язані з
умовами праці. Вагома частина цих конвенцій стосується питань охорони пpaцi.

8.

Директиви, що приймаються в рамках Європейського Союзу і є законом для всіх
його країн, відповідають конвенціям МОП. Всезростаюча важливість директив ЄС
обумовлена багатьма причинами, серед яких найсуттєвішими є наступні чотири:
спільні стандарти здоров’я і безпеки сприяють економічній інтеграції, оскільки продукти не
можуть вільно циркулювати всередині Союзу, якщо ціни на аналогічні вироби різняться в
різних країнах-членах через різні витрати, які накладає безпека та гігієна праці на бізнес
скорочення людських, соціальних та економічних витрат, пов’язаних з нещасними
випадками та професійними захворюваннями, приведе до великої фінансової економії і
викличе суттєве зростання якості життя у всьому Співтоваристві
запровадження найбільш ефективних методів роботи повинно принести з собою ріст
продуктивності, зменшення експлуатаційних (поточних) витрат і покращення трудових
стосунків
регулювання певних ризиків повинно узгоджуватися на наднаціональному рівні в зв’язку з
масштабом ресурсних затрат і з тим, що будь-яка невідповідність в суті і використанні таких
положень приводить до «викривлень» у конкуренції і впливає на ціни товарів

9.

2. СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ В УКРАЇНІ
Однойменний Закон «Про соціальний діалог в Україні» визначає правові засади
організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та
реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових,
соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя
громадян, соціальної стабільності в суспільстві.
Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних
домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які
представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів
місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та
економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

10.

Соціальний діалог здійснюється на принципах:
незалежності та рівноправності
сторін
законності та верховенства права
добровільності та прийняття
реальних зобов’язань
конструктивності та взаємодії
обов’язковості розгляду пропозицій
сторін
репрезентативності і правоможності
сторін та їх представників
пріоритету узгоджувальних процедур
відкритості та гласності
взаємної поваги та пошуку
компромісних рішень
обов’язковості дотримання
досягнутих домовленостей
відповідальності за виконання
прийнятих зобов’язань

11.

Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та
локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або
двосторонній основі.
До сторін соціального діалогу належать:
на національному рівні – профспілкова сторона, суб’єктами якої є об’єднання
професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців,
суб’єктами якої є об’єднання організацій роботодавців, які мають статус
всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб’єктом якої є Кабінет Міністрів
України;
на галузевому рівні – профспілкова сторона, суб’єктами якої є всеукраїнські
профспілки та їх об’єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів
економічної діяльності; сторона роботодавців, суб’єктами якої є всеукраїнські
об’єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох
видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб’єктами якої є
відповідні центральні органи виконавчої влади;

12.

на територіальному рівні – профспілкова сторона, суб’єктами якої є профспілки
відповідного рівня та їх об’єднання, що діють на території відповідної адміністративнотериторіальної одиниці; сторона роботодавців, суб’єктами якої є організації роботодавців
та їх об’єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної
одиниці; сторона органів виконавчої влади, суб’єктами якої є місцеві органи виконавчої
влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
на локальному рівні – сторона працівників, суб’єктами якої є первинні профспілкові
організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів
представники (представник) працівників; сторона роботодавця, суб’єктами якої є
роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.

13.

Соціальний діалог здійснюється між сторонами відповідного
рівня у формах:
обміну інформацією
консультацій
узгоджувальних процедур
колективних переговорів з
укладення колективних
договорів і угод

14.

Обмін
інформацією
здійснюється з метою з’ясування позицій, досягнення
домовленостей, пошуку компромісу і прийняття спільних
рішень з питань економічної та соціальної політики
Консультації
проводяться за пропозицією сторони соціального діалогу з
метою визначення та зближення позицій сторін при
прийнятті ними рішень, що належать до їх компетенції
Узгоджувальні
процедури
здійснюються з метою врахування позицій сторін,
вироблення компромісних узгоджених рішень під час
розроблення проектів нормативно-правових актів
Колективні
переговори
проводяться з метою укладення колективних договорів і
угод

15.

За результатами колективних переговорів укладаються
колективні договори та угоди:
на національному рівні – генеральна угода;
на галузевому рівні – галузеві (міжгалузеві) угоди;
на територіальному рівні – територіальні угоди;
на локальному рівні – колективні договори.

16.

3. БЕЗПЕКА ПРАЦІ В УКРАЇНІ
Державна політика України в галузі охорони праці спрямована на створення
безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним
захворюванням.
Вона базується на ряді принципів, основними з яких є пріоритет життя і здоров’я
працівників, повна відповідальність роботодавця за створення безпечних та належних
умов праці, підвищення рівня промислової безпеки, комплексне розв’язання завдань з
охорони праці, соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які
потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

17.

Достойна праця – це, в першу чергу, безпечна праця.
Однак щорічно в світі реєструється приблизно 270 млн нещасних випадків
виробничого характеру та 160 млн професійних захворювань.
При цьому близько 2,0 млн чоловіків і жінок гинуть, а економічні збитки досягають
4 % від світового валового внутрішнього продукту (ВВП), який, до речі, в 2001 році
дорівнював 1,251 трильйона доларів США.
В Україні щорічно травмується близько 30 тис. людей, з яких приблизно 1,3 тис. –
гине, близько 10 тис. – стають інвалідами, а більш 7 тис. людей одержують
профзахворювання.

18.

За рівнем виробничого травматизму будівельний комплекс займає в Україні друге місце
після паливно-енергетичного комплексу і майже вдвічі перевищує середній рівень у
народному господарстві.
Причини:
велика питома вага важких фізичних робіт, що виконуються вручну;
велика плинність кадрів, що обумовлено умовами праці і побуту на будівельних
майданчиках;
ряд специфічних особливостей будівництва, що відрізняють його від інших виробництв:
висока динаміка змін умов праці, постійне переміщення робочого місця в плані і по
вертикалі, багатоваріантність технології й організації проведення робіт;
велика кількість субпідрядників, які одночасно виконують роботи на одному будівельному
майданчику тощо.

19.

Відомо шість основних груп виробничих стресів:
інтенсивність роботи;
тиск фактора часу (акордна робота, штурмовщина тощо);
ізольованість робочих місць, недостатні міжособистісні
контакти між робітниками;
одноманітна і монотонна робота (на конвеєрах, біля
приладових пультів);
недостатня
рухова
активність
з
високим
ступенем
готовності до дії;
вплив шкідливих факторів виробничого середовища (шум,
вібрація, запиленість, тощо).

20.

Відомі сім основних причин психологічного характеру небезпечної поведінки людей:
еволюція людини
проходила у сфері
психіки та інтелекту
об’єктивне зростання
ціни помилки
адаптація людини до
небезпеки
ілюзія безпокараності
зниження
інтенсивності
самоосвіти
конфлікт безпеки та
продуктивності праці
навмисне завищення
вимог безпеки праці

21.

Поведінка людини визначається і її індивідуальними
характеристиками:
типом нервової
системи
характером і
темпераментом
особливостями
мозкової
діяльності та
мислення
вихованням та
освітою
досвідом роботи
станом здоров’я

22.

Сутність охорони праці полягає у визначенні можливих небезпечних і шкідливих
виробничих факторів, що можуть проявитися при проведенні запланованих для
виконання робіт; прогнозуванні моментів прояву зазначених факторів; проведенні
необхідних профілактичних заходів.
Забезпечення безпеки праці на практиці здійснюється послідовною реалізацією
таких етапів:
визначення (виявлення) небезпечних і/або шкідливих виробничих факторів
локалізація або усунення виявлених факторів
визначення методів і засобів захисту працюючих (засобів колективного або
індивідуального захисту)
визначення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.

23.

Законодавство України про охорону праці – це система взаємозв’язаних нормативноправових актів, що регулюють відносини у галузі охорони праці.
Воно складається з Кодексу законів про працю України, Законів України «Про охорону
праці», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про
охорону здоров’я», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про пожежну
безпеку», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та
інших.
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,
санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на
збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

24.

Основоположним документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону
праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників
на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові
умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і
працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний
порядок організації охорони праці в Україні.
Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10
грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни і
доповнення. Правове регулювання охорони праці в ньому не обмежується главою ХІ «Охорона
праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України:
«Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді»,
«Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

25.

4. ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ
АКТИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
Відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону праці» законодавство про
охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону
України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили до втрати
працездатності», законів України «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної
енергії та радіаційну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та
прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

26.

Законом (ст. 4) визначені пріоритетні напрямки реалізації конституційного
права громадян на їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, серед яких:
пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої
діяльності підприємства;
повна відповідальність роботодавця за створення належних – безпечних і здорових
умов праці;
соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
комплексне розв’язання завдань охорони праці;
підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного
контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у
створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

27.

соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які
потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у
фінансуванні заходів щодо охорони праці;
використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і
підвищення безпеки праці на основі міжнародної співпраці.

28.

СИСТЕМА СТАНДАРТІВ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ – комплекс взаємопов’язаних
стандартів, які містять вимоги, норми і правила, що направлені на забезпечення безпеки
праці, збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової
діяльності. Діючі ГОСТи ССБТ мають шифр 12 і поділяються на 6 підсистем:
0 – організаційно-методичні стандарти;
1 – стандарти вимог і норм за видами небезпечних та шкідливих виробничих факторів;
2 – стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання;
3 – стандарти вимог безпеки до виробничих процесів;
4 – стандарти вимог безпеки до засобів захисту працівників;
5 – стандарти вимог безпеки до будинків і споруд.

29.

В Україні розробляються державні стандарти України – ДСТУ, які
повинні частково замінити діючі ГОСТи ССБТ. Так, наприклад, у галузі
охорони праці вже діють:
ДСТУ 2293-99. Охорона праці. Терміни та визначення основних понять
ДСТУ 2272-93. Пожежна безпека. Терміни та визначення
ДСТУ 4050-2001. Спецодяг сигнальний. Жилети. Технічні умови.

30.

31.

Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) кодуються згідно з
класифікатором (КВЕД) із галузей і підгалузей промислового виробництва.
Види НПАОП (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають
таке цифрове позначення:
правила – 1,
переліки – 2,
норми – 3,
положення – 4,
інструкції – 5,
порядки – 6,
інші – 7.

32.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Закон України «Про охорону праці».
2. Бабічев В.В., Сорокін Ґ.Ф. Охорона праці та техніка безпеки в торгівлі і громадському
харчуванні : Підручник для студентів торгово-економічних і комерційних вузів. – К. : ІЗМН,
1996. – 224 с.
3. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці : Підручник для
студентів вищих навчальних закладів / За ред. М.П. Гендзюка. – К. : Каравела, 2003. – 408 с.
4. Гогіташвілі Г.Г., Карчевські Є.Т., Лапін В.М. Управління охороною праці та ризиком за
міжнародними стандартами : Навч. посіб. – К. : Знання, 2007. – 367 с.
5. Керб Л.П. Основи охорони праці : Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисцип. – К. :
КНЕУ, 2001. – 252 с.
6. Русаловський А.В. Правові та організаційні питання охорони праці : Навч. посіб. – 4-те вид.,
допов. і перероб. – К. : Університет «Україна», 2009. – 295 с.
English     Русский Правила