Догляд за онкологічними хворими

1. Догляд за онкологічними хворими

*
Підготувала студентка групи М-45
Яковенко Маргарита

2.

Злоя́кісна
пухли́на —
патологічний процес,
зумовлений неконтрольованим
розмноженням клітин, інвазією
та, іноді, метастазуванням. В
залежності від типу тканини,
клітини якої перетворились на
злоякісні, розрізняють рак,
саркому, лімфому та інші види
злоякісних пухлин.

3.

Загальною характеристикою
злоякісних пухлин є їх виражені
тканинні аплазія, атипізм (тобто
втрата клітинами здатності до
диференціювання із
порушенням структури тканини,
з якої розвивається пухлина),
агресивне зростання з
ураженням, як самого органу,
так і інших прилеглих органів,
схильність до метастазування,
тобто до поширення клітин
пухлини із током лімфи або
крові по всьому організму з
утворенням нових вогнищ
пухлинного росту (метастазів) в
багатьох органах, віддалених
від первинної пухлини. За
темпами зростання більшість
злоякісних пухлин
перевершують доброякісні та,
як правило, можуть досягати
значних розмірів у короткі
терміни

4.

Захворюваність на злоякісні
пухлини безперервно зростає.
Щорічно у світі реєструється
близько 6 мільйонів нових випадків
захворювання злоякісними
пухлинами. Найбільш висока
захворюваність серед чоловіків
відзначена у Франції (361 чоловік на
100 000 населення), серед жінок у
Бразилії (відповідно 283,4 — на 100
000). Частково це пояснюється
старінням населення.
Більшість ракових пухлин
розвивається у осіб старших за 50
років, а кожен другий онкологічно
хворий старший за 60 років.
Найбільш часто уражаються
передміхурова залоза та легені у
чоловіків і молочна залоза у жінок.

5.

Особливістю догляду за
хворими із злоякісними
новоутвореннями є
необхідність особливого
психологічного підходу.
Онкологічні хворі мають дуже
лабільну, уразливу психіку, що
необхідно мати на увазі на всіх
етапах обслуговування цих
хворих. Питання про те, чи
потрібно повідомляти хворому
діагноз дотепер залишається
неоднозначним і викликає
суперечки.

6.

При догляді за онкологічними
хворими велике значення має
регулярне спостереження за їхнім
станом (зважування, вимір
температури тіла, харчування і
фізіологічні відправлення,
самопочуття, настрій і ін.),
Головним у догляді за
онкологічними хворими є строге
додержання рекомендацій лікаряонколога і доброзичливе
відношення до хворого з боку
навколишніх. ведення
спеціального щоденника самим
хворим або його родичами, тому
що будь-які зміни можуть бути
ознакою прогресування хвороби.

7.

У кожному конкретному випадку
фахівці онкологічної служби
навчають хворого й родичів
заходам гігієнічного характеру,
правильному режиму харчування,
що має свої особливості при
різних формах захворювання й
методах лікування. У деяких
випадках, особливо після
оперативного лікування,
необхідний спеціалізований
догляд, здійснюваний медичною
сестрою онкологічного
диспансеру або спеціально
підготовленим родичем.

8.

У всіх випадках головним у
догляді за онкологічними хворими
є строге додержання
рекомендацій лікаря-онколога і
доброзичливе відношення до
хворого з боку навколишніх, і в
першу чергу родичів. Потрібно
вжити заходів проти спроб
хворого лікуватися знахарськими
засобами, що може призвести до
непередбачених ускладнень.

9.

Хворі після хірургічного лікування
Під час операції хірург не в змозі визначити точну границю розповсюдження
ракових клітин у здорові тканини, що оточують пухлину. Окремі пухлинні клітини
важко розпізнати серед нормальних клітин того ж органа навіть під мікроскопом.
Тому радикальна операція з приводу злоякісної пухлини полягає в її широкому
висіченні, із захопленням здорових тканин, з одночасним видаленням
регіонарних (найближчих) лімфатичних вузлів. Розмір і обсяг тканин, що
видаляються, залежать від розташування пухлини. Якщо технічно можливо й
фізіологічно припустимо, робиться видалення всього органа, у якому виявлена
злоякісна пухлина.
Таким чином, оперативне лікування багатьох онкологічних хворих
супроводжується нанесенням їм значної анатомічної, функціональної і психічної
втрати. Здатність організму до вирівнювання цих порушень невичерпна. Але для
реалізації цього, для повної реабілітації хворих необхідні час, кваліфікована
медична допомога, інструктаж і спостереження.
Багато онкологічних операцій, рятівні для життя, калічать хворих. Ампутації
кінцівок, екстирпації гортані чи прямій кишки, ампутація молочної залози в
молодої жінки і т.п. не тільки калічать фізично, але і наносять велику психічну
травму. При благополучному наступному перебігу хвороби анатомічний дефект
може бути заповнений добре виготовленим протезом

10.

Тактовна, доброзичлива бесіда з хворим у спокійній обстановці, підказані
онкологами приклади з практики подібних хворих, що відновили колишній
стан не тільки фізично, але і психічно, що зберегли родину, колишнє
суспільне становище й працездатність, завжди оказують позитивну дію.
Не слід уникати і довірчої бесіди на теми філософського характеру і
народної життєвої мудрості про силу мужності, прикладів із літературних
творів, як це робив комісар із книги Бориса Польового "Повість про
справжню людину". У цих бесідах добре привести слова всіма визнаного
педагога Макаренка: "Усяке нещастя завжди перебільшене". І додати від
себе - "тому обов'язково переборне".
Ці бесіди добре сполучити з потрібними хворим практичними порадами,
як перебороти нещастя; як виготовити гарний протез, де його замовити;
як вправами, дієтою зберегти жіночність, фігуру, як можна відрегулювати
діяльність кишечника, щоб без остраху відвідувати громадські місця,
повернутися до колишньої роботи.

11.

Хворі, що отримують хіміотерапію
Хіміотерапія злоякісних пухлин має засадами застосування речовин, які
ушкоджують або убивають клітини в процесі їхнього ділення. Чим молодша і менш
диференційована тканина (пухлина), чим інтенсивніше діляться її клітини, тим
згубніші для неї препарати хіміотерапії. Механізм дії сучасних хіміотерапевтичних
засобів подібний до дії променистої енергії.

12.

Самим раннім ускладненням хіміотерапії є повторні болісні блювоти, що
настають часто негайно після внутрівенного введення хіміопрепарату або через
кілька годин. У деяких хворих це ускладнення настільки закономірне, що
виробляється рефлекс не тільки на введення препарату, але і на вид
наповненого препаратом шприца ще до вливання. Найбільш дієвий спосіб
боротьби з цим ускладненням - застосування снодійних препаратів. При
прийомі хіміотерапевтичного препарату усередину снодійне дається через 2
години. При неефективності снодійних препаратів дають нейролептики. Перед
першим вливанням цитостатика хворому роз'ясняється, що нудота й блювота,
які іноді спостерігаються не представляють ніякої небезпеки, вони швидко
проходять і легко ліквідуються спеціальними таблетками або снодійними.
До ранніх ускладнень варто віднести також різку болючість, печіння іноді з
наступним утворенням обмеженої ділянки некрозу підшкірної клітковини, якщо
в неї потрапила навіть незначна кількість цитостатика. Це, власне кажучи, не
специфічне ускладнення хіміотерапії, а наслідок погрішності техніки введення
препарату.
До такого роду ускладнень відносяться також флебіт і флебосклероз вен
ліктьового згину й плеча після повторного введення цитостатиків та
протипухлинних антибіотиків.

13.

Порівняно рано виявляється токсична дія хіміотерапії на шкіру.
Неприємними ускладненнями, особливо для жінок, є облисіння й
плішивість. Треба роз'ясняти хворим, що після закінчення курсу лікування
волосся обов'язково відросте і для цього не потрібне спеціальне лікування.
При лікуванні деякими препаратами спостерігаються ранні ускладнення у
вигляді шкірної сверблячки, підвищеної чутливості шкіри, що безвісти
зникають по закінченні курсу лікування. Ускладнення після
хіміотерапевтичного лікування спостерігаються не часто, але хворий і його
родичі повинні пам'ятати про них і вчасно інформувати про них онколога.
Ефективність хіміотерапії залежить від точного дотримання призначеного
лікарем терміну введення препарату, а профілактика ускладнень - від
регулярності проведення аналізів.
Контакт із хворими, що позитивно впливає на процес лікування, полягає в
доброзичливому відношенні до нього, щирій зацікавленості в його
видужанні.
Харчування хворих під час амбулаторного хіміотерапевтичного лікування
зазвичай без яких-небудь обмежень, за винятком алкоголю, що категорично
забороняється. Варто рекомендувати частіше включати в раціон свіжі овочі
й фрукти, не забувати прогулянки на свіжому повітрі.

14.

Загальний догляд за невиліковними хворими
Створення гігієнічної обстановки для хворого включає: виділення окремої
кімнати або частини її, де можуть бути забезпечені необхідні умови його
утримання; щоденне прибирання приміщення вологим способом (силами рідних
або активу Червоного Хреста). У потрібних випадках, при наявності пухлини, що
розпадається, при повторних блювотах, нетриманні сечі, калу провітрювання
приміщення робиться кілька разів на день, а вологе прибирання - із
застосуванням 1 % чи 2 % розчину хлораміну. Усі предмети догляду - поїльник,
посуд, підкладне судно, мочеприймальник - повинні утримуватися в чистоті і
періодично промиватися дезинфікуючим розчином.

15.

Боротьба з болем у невиліковних хворих
Злоякісні пухлини в незанедбаній стадії малоболючі. Больовий симптом
з'являється лише з переходом пухлинного процесу на плевру, серозну оболонку
шлунка, капсулу підшлункової залози чи печінки. В умовах спостереження
хворих удома, онкологи починають із призначення препаратів сполученої дії анальгезуючого і протизапального. До них відносяться похідні саліцилової
кислоти, піразолона, параамінофенола.
Тривале застосування анальгетиків у значних дозах іноді веде до подразнення й
ушкодження слизової оболонки шлунка - медикаментозного гастриту. З появою
ознак цього ускладнення переходять на внутрим'язове введення розчинів. При
неможливості введення анальгезуючих засобів через рот (повторні блювоти,
непрохідність стравоходу) вони вводяться через пряму кишку.
Інтенсивність болю залежить від ступеня ушкоджуючої дії злоякісної пухлини на
нервово-рецепторний апарат навколишніх тканин, від типу вищої нервової
діяльності даного хворого і його емоційного стану натепер.
У багатьох хворих у тому чи іншому ступені виражені явища невротичного,
неврозоподібного стану, психічної депресії, тривоги, страху, відсутність віри в
можливість полегшення їхнього страждання. Це несприятливе середовище для
ліквідації чи зменшення больових відчуттів.
Зняти психологічну напруженість хворого, зробити його емоційне середовище
більш сприятливим для впливу анальгезуючих засобів можна не тільки
лікарськими препаратами. Слово й вселяння часто виявляються більш діючими.
Психотерапія може зменшити болі, а іноді цілком ліквідувати їх.